Газета «Новости медицины и фармации» №11 (781), 2022
Вернуться к номеру
Біоритми і здоров’я
Авторы: Сіделковський О.Л., професор, д.юрид.н., к.м.н., лікар-невролог
Клініка сучасної неврології «Аксімед», м. Київ, Україна
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Що таке біоритми, яка їх природа, як можна використовувати знання про процеси, що ритмічно перебігають в організмі, з користю для людини — ось коло питань, які вивчає наука про біоритми — біоритмологія.
Людство давно відзначало зв’язок усіх явищ і процесів, що відбуваються у світі й біосфері, зі станом життєдіяльності організмів, які живуть на Землі.
Відома періодичність процесів, що відбуваються в космічному просторі. За певний час (24 години) відбувається обертання Землі навколо своєї осі, і, отже, періодично змінюється її положення стосовно Сонця, Місяця і зірок.
Видатні вчені ХХ століття В.І. Вернадський, К.Е. Ціолковський, С.П. Корольов вивчали можливості проникнення людини в таємниці матерії та речовини. Космічний метроном ніби задає ритм усьому, що живе на Землі.
За законами періодичності відбувається на Землі притік і відтік тепла, припливи й відпливи в морях і океанах, відбуваються ритмічні коливання фізичних полів космічної природи.
Людину оточують ритмічні подразники у вигляді світлових, звукових, електричних, магнітних, радіаційних полів.
Усі ці явища, що перебігають у космосі й неживій природі, впливають на реакції всього живого, на фізико-хімічні процеси матерії земного походження.
Взаємозв’язок усього живого Землі, біосфери і космічних явищ нерозривний, тому що жива природа є часткою космосу.
Ще у двадцятих роках минулого століття академік В.І. Вернадський вважав, що є спільність хімічних структур Землі та найближчих планет, оскільки вони з найбільшою імовірністю перебувають у взаємодії, обмінюючись матерією шляхом випромінювань.
Він вважав, що найбільш постійно діючою хімічною силою на земній поверхні є сукупність усіх живих організмів. Середовище проживання протягом мільярдів років еволюції перетворюється живими організмами, і ніби створюється жива оболонка Землі — біосфера. І водночас кожен живий організм у процесі еволюції пристосовується до умов існування того середовища, у якому він живе.
Середовище проживання диктує свої вимоги до живого організму, а процес удосконалення функцій організму нерозривно пов’язаний з механізмами його пристосування.
Слід наголосити, що адаптаційні механізми виробилися в живих системах у процесі еволюції з метою виживання й збереження потомства.
Пристосованість живих організмів до умов існування дуже велика, хоч і не безмежна.
Велика кількість фактів свідчить про те, що всьому живому властива періодичність фізіологічних процесів.
Ще на початку ХVIII століття Меран виявив, що рослини навіть у темряві зберігають добову періодичність руху листя.
Німецький лікар В. Флісс на початку XX століття припустив, що в людей у певні періоди їхнього життя захворюваність і смертність збільшуються і залежать від ритмічних коливань фізичної сили й емоцій. На підставі цих даних він створив теорію біоритмів.
Віденський психолог Л. Слобода в той же час дійшов аналогічних висновків, повідомивши про періодичність виникнення простудних захворювань і серцевих нападів.
Н.Я. Перна знаходив певні періоди у виникненні й зникненні невралгічних болів, нападів мігрені, інших нервових і психічних хвороб.
Шляхом багаторічних спостережень він дійшов висновку, що існують 7-, 14-, 28-, 30-денні цикли емоційної та інтелектуальної активності.
Пізніше в роботах інших дослідників з’явилися повідомлення про багатомісячні, річні й багаторічні періоди в життєдіяльності живих організмів і людини.
Що таке біоритми?
Яка їх природа?
Біоритми — це періодичні коливання функцій і фізіологічних реакцій на різних рівнях організації біологічних систем у зв’язку з умовами навколишнього середовища, що періодично змінюються.
Відомо, що будь-яка функція організму пов’язана з витратою енергії.
Жива система, як саморегулююча і самовідтворювана, має здатність розвиватися тільки за рахунок речовин і енергії навколишнього середовища.
Жити означає асимілювати середовище, відстоюючи водночас свою якісну самостійність.
Живі організми мільйони років живуть у ритмічно мінливих географічних умовах, і для того, щоб існувати, вони не могли не виробити механізм, що дозволяє з максимальною користю для себе використовувати мінливі умови зовнішнього середовища.
У процесі еволюції структурні й функціональні біологічні процеси в живих організмів формувалися не тільки в просторі, але й у часі. Без орієнтування в часі неможливо було б задовольняти біологічні потреби організму, пов’язані з харчуванням, розмноженням і самозбереженням.
/18_u.jpg)
Мати біологічні ритми вигідно організму в сенсі енергетики.
Ритмічність біологічних процесів в організмі необхідна живому організму, тому що для нормального функціонування йому потрібно перебувати в певній часовій узгодженості з навколишнім середовищем.
Складні біологічні й енергетичні процеси, що перебігають в організмі, взаємодіють між собою за допомогою так званого біологічного годинника.
Виникнення в живих істотах ритмічних коливальних процесів, узгоджених у часі з періодами геофізичних коливань, свідчить про вдосконалення механізмів взаємозв’язку організму й середовища проживання, параметри якого періодично змінюються.
Організм не пасивно слідує за цими коливаннями, а засвоює їх ритм, роблячи його своїм, властивим даному організму, ендогенним ритмом.
Еволюція живих істот спрямована на кінетичне вдосконалення, що пов’язано насамперед з їх енерговитратами.
Біоритми здійснюють ніби випереджувальну дію, що економить енергію живих істот. Нині відомо кілька десятків фізіологічних процесів, які перебігають у певному ритмі.
Що задає ритм фізіологічним процесам людини?
Здатність організму розрізняти в часі періоди обертання Землі навколо своєї осі, періоди обертання Місяця, обертання Сонця, зірок і пов’язані із цими явищами періоди коливання фізичних явищ, мабуть, лежать в основі всіх процесів, що ритмічно перебігають в організмі.
Гравітаційні сили, сонячна активність також відіграють ритмозадавальну роль. Це одна з форм адаптації, що виникла й закріпилася генетично.
/19_u.jpg)
У зв’язку з виявленням усе нових і нових фактів, що свідчать про наявність десятків процесів в організмі з часовою організацією, виникають питання: де розташовуються структури, що стежать за часом і керують ритмікою процесів? Їх багато або так званий біологічний годинник один? Біоритми нав’язуються лише зовнішніми впливами або й внутрішніми властивостями організму? Чи можуть змінюватися біологічні ритми залежно від змін умов існування?
Сьогодні відомі понад 100 процесів в організмі, що перебігають у певному ритмі.
Численні фактори свідчать про те, що існує центральний механізм так званого біологічного годинника. Насамперед це гіпоталамо-гіпофізарний комплекс, що має зв’язки із шишкоподібною залозою. Бере участь у підтримці біоритмів і кора великих півкуль мозку.
Але не можна заперечувати і той факт, що механізм відліку часу й програмування тимчасових функцій притаманні окремим органам, системам, тканинам, окремим клітинам. Навіть білки живого організму «вміють» відраховувати час.
Отже, періодичні зміни функцій відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії — молекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному, органному, організмовому, популяційному, екосистемному й біосферному. Коливальні процеси на молекулярному й субклітинному рівні забезпечують часову організацію клітини.
Коливання на клітинному рівні забезпечують органну й системну біоритміку, а вона, у свою чергу, забезпечує біоритми всього організму.
Таким же чином під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів виникають біологічні ритми цілих спільнот живих організмів — популяцій, а популяційні ритми організують ритми екосистемні й біосферні.
Виділяють два типи коливальних процесів:
1) адаптативні ритми — коливання з переходом, близьким до основних геофізичних циклів;
2) фізіологічні (робочі ритми).
Ф. Халберг поділяє ритмічні процеси, що перебігають в організмі людини, на 3 групи:
1) ритми високої частоти (з періодом коливань від часток секунди до 30 хвилин);
2) ритми середньої частоти (з періодом коливань від 30 хвилин до 6 днів);
3) ритми низькочастотні (від 6 днів до 1 року).
Очевидно, існують мегаритми з багаторічним періодом коливань. Деякі дані говорять про те, що в міру ускладнення біосистем спостерігається тенденція до подовження періодів біологічних ритмів (ритми високої частоти).
У цьому ритмі працює мозок і серце, функціонує система дихання, перистальтика кишечника.
У другій групі досить вивчені добові й вільнопоточні циркадні ритми (близькодобові).
Циркадні ритми коливаються у живих системах у межах 20–28 годин.
Природа вільно перебігаючих, незалежних від обставин близькодобових біоритмів остаточно не з’ясована.
Опис добових або циркадних ритмів сучасними методами математичного аналізу розкриває складну картину амплітудно-фазових відношень між ритмами різних функцій організму.
При постійному режимі сну, неспання, харчування, праці й відпочинку в людини добові коливання різних функцій організму утворюють єдиний ансамбль, у якому є чітка послідовність активності й спадів поведінкових актів, біохімічних процесів, обмінних та інших фізіологічних процесів.
Весь комплекс добових ритмів людини має упорядкований характер. Є точний ритм сну й неспання. Причому період сну теж має циклічну організацію: час нічного сну має 5–6 періодів сну, а в межах кожного з них чергуються дві фази сну — фаза повільного сну і фаза швидкого сну. Під час повільного сну відновлюються працездатність, відбувається регулювання емоцій. Швидкий сон ніби захищає особистість від невирішених проблем, конфліктів, перенесених психічних травм.
У переважної більшості людей час сну збігається з нічним періодом доби, неспання — з денним. Є люди ранкового й вечірнього типу — так звані жайворонки та сови.
/19_u2.jpg)
Ранковий тип людей має схильність до більш раннього засинання й раннього пробудження, вечірній, навпаки, — схильність до пізнього засинання й пробудження. Але коли б не засинала і прокидалася людина, у неї є своя, властива ій тривалість сну, під час якого відбуваються важливі для організму процеси звільнення мозку від продуктів обміну, переробка інформації, отриманої за день, процеси, пов’язані з відкладенням у довготривалу пам’ять необхідних для життєдіяльності відомостей, вироблення й прийняття доцільних рішень, поведінкових актів тощо.
У нічний час змінюється також вегетативне забезпечення залежно від біоритмів сну.
У фазі швидкого сну збільшується кровопостачання мозку, підвищується обмін речовин, посилюється гормональна активність, збільшується ритм дихання, зростає артеріальний тиск, збільшується частота серцевих скорочень, підвищується активність зорової кори, людина бачить яскраві сни.
У фазі повільного сну, навпаки, стають рідшими дихання, пульс, знижується артеріальний тиск, сновидіння мляві.
Виявляються добові ритми фізичної працездатності й рівня енергообміну, роботи серця та системи дихання, температури тіла, вуглеводного, ліпідного, білкового, водно-електролітного обміну; відомі ритмічні коливання вмісту в крові продуктів виділення залоз внутрішньої секреції, елімінації продуктів ендокринної системи тощо.
Відомо, що фізична й розумова працездатність збільшується вдень, зменшується вночі.
Робота, що викликає однакову частоту серцевих скорочень, вночі сприймається як більш важка, ніж вдень.
У денні години зменшується час реакції на зорові, слухові подразнення, покращується координація рухів, збільшується здатність до навчання.
Інтенсивність окисних процесів у людини і максимальний рівень фізичної працездатності перебувають у взаємозв’язку й обумовлені функціональною здатністю систем дихання і кровообігу.
У денний час визначається максимум біоритмів частоти, глибини й хвилинного об’єму дихання.
Об’ємна швидкість кровотоку в головному мозку й скелетних м’язах підвищується в денні години, а в судинах шкіри, кистей і стоп — у нічні години. Отримано результати щодо більш високого споживання кисню мозком у нічний час.
Підвищення концентрації вільних жирних кислот у крові людини спостерігається у вечірні й нічні години, а глюкози — у денні години.
Це свідчить про те, що енергообмін людини спрямований в основному на вуглеводи в денний час, а на ліпідний обмін — у нічний час.
Відомі добові коливання концентрації деяких мікроелементів у крові й екскреції їх із сечею.
Є також добові ритми рівня психічних процесів. Але в денні години відзначені коливання максимуму й мінімуму процесів розумової діяльності й фізичної працездатності.
Доведено, що на електроенцефалограмі фіксуються 90-хвилинні коливання рівня неспання.
Підвищення сили дихальної мускулатури й максимальна швидкість вдиху та видиху припадають на другу половину дня. Максимум частоти серцевих скорочень у спокої також припадає на другу половину дня.
У перші нічні години відзначені ритмічні коливання підйому й спаду концентрації соматотропного гормону в крові, у наступні нічні години відзначені періодичні підйоми адренокортикотропного гормону, що відбувається паралельно з чергуванням фаз сну.
Вміст глюкокортикоїдів у крові досягає максимуму перед пробудженням людини.
Встановлено, що мінімальні показники артеріального тиску спостерігаються о 9-й годині ранку, а о 18-й годині артеріальний тиск досягає максимуму, максимально звужені капіляри о 2-й годині, а максимально розширені о 18-й годині, максимум вмісту цукру в крові спостерігається о 9-й годині, мінімум — о 18-й годині.
/19_u3.jpg)
Часова структура добових ритмів не є абсолютно стійкою, тому що може змінюватися в певних межах під впливом факторів зовнішнього й внутрішнього середовища. Тому зміни ритмічних коливань функції організму в перспективі будуть покладені в основу нових підходів до діагностики захворювань, прогнозування їх, планування лікувальних і профілактичних заходів.
Лікарі лише починають враховувати й використовувати в повсякденній роботі знання про добові коливання фізіологічних функцій. У майбутньому цей перспективний напрямок у медицині активно розвиватиметься.
Окрім добових сьогодні відомі й багатоденні ритми. Відомі, наприклад, тижневі, напівтижневі й місячні коливання фізіологічних процесів.
Ще Пліній Старший писав, що силу Місяця відчувають рослини, тварини й людина. Шлях із заходу на схід Місяць проходить за час близько 28 діб (місячний місяць). Місячна доба становить 24 години 50 хвилин.
Гравітаційний вплив Місяця на Землю дуже відчутний і порівнянний із сонячним.
Є багато даних, що вказують на зв’язок між рухом Місяця й перебігом біологічних процесів земних істот. Цим займається новий науковий напрямок — селенобіологія.
Обертання сонячної системи навколо центру нашої Галактики, рух Землі у просторі з різною напруженістю гравітаційних полів, коливання тяжіння Місяця і Сонця, сплески сонячної активності та інші космічні явища впливають на біосферу загалом і людину, як частинку її, зокрема.
Місячним біоритмам у житті тваринного світу присвячено велику кількість досліджень. Про місячні біоритми людини відомо менше, хоча доведено зв’язок між загостренням деяких захворювань і певними фазами місяця.
У перебігу невралгій, епілепсії, маніакально-депресивного психозу, мігрені, алкоголізму, неврозів простежуються 28-денні цикли.
Зоряна доба — 23 години 56 хвилин — обумовлена періодичною зміною положення Землі щодо зірок.
Про зоряні біоритми людини відомо мало. Добре вивчені річні ритми людини й тварин. Виявляється присутність 11-річних ритмів і ритмів з більш тривалим періодом років (90, 600, 800). Відомо, що сонячна активність, що має цикл 11 і більше років, впливає на циклічність у динаміці чисельності ссавців.
Кілька років тому набули значного поширення відомості про багатоденні біоритми активності фізичної (23 дні), емоційної (26 днів) та інтелектуальної (33 дні), що відраховуються з дня народження людини.
Але якщо 28-денний цикл підйому і спадів емоційного статусу, можливо, має ритмозадавальний фактор — місячний цикл, то інші ритми не мають міцної основи.
Спеціально проведені дослідження поки що не змогли виявити закономірностей повторюваних ритмів коливання рівня фізичних, емоційних та інтелектуальних можливостей людини з 23-, 28-, 33-денними циклами.
Річні біоритми (циркануальні ритми) називаються частіше сезонними. Завдання цих ритмів — адаптація організму до умов зовнішнього середовища, що змінюються від сезону до сезону, перепадів погодних факторів.
У людини давно помічені коливання витривалості, працездатності, емоційного стану в різні періоди року.
Відзначаються загострення таких захворювань, як ревматизм і туберкульоз, навесні, а простудних захворювань — восени.
Сезонні коливання відзначені в рівні захворюваності й смертності від різних захворювань.
Смертність від туберкульозу, пневмонії, раку, шлунково-кишкових і серцево-судинних захворювань збільшується взимку.
Встановлено, що в різні сезони року змінюється хімізм тканин у тварин і людини, є сезонні коливання імунних процесів. Основний обмін підвищений навесні й знижений восени та взимку.
Навесні та влітку змінюється збудливість дихального центру. Протягом року спостерігаються ритмічні коливання приросту ваги тіла. Річний ритм ділиться лютим та серпнем на 2 фази з протилежно спрямованими змінами рівня фізіологічних процесів.
Чітко позначено сезонну динаміку показників роботи серцево-судинної системи (з максимумом показників у період зими).
У деяких видів тварин є виражений сезонний ритм розмноження. Людина не має такого біоритму, проте відзначаються закономірні річні коливання сили й слабкості статевої активності.
Які фактори задають річні ритми?
Насамперед сезонні коливання основних параметрів довкілля. Коливання погодних факторів протягом року, температури, вологості, атмосферного тиску, напруженості геомагнітного поля, вмісту вітамінів в їжі викликають адаптивні зміни в ритміці фізіологічних процесів людини.
Крім цього, змінюються внутрішні, ендогенні механізми біоритмів. Ми в даний час знаємо про існування внутрішнього біологічного годинника, але невідома його локалізація, механізм дії.
Інакше кажучи, невідомий принцип дії механізму відліку часу, за яким циклічно перебігають ритмічно організовані біологічні процеси в організмі.
Передбачається, що основною ланкою цього механізму є гіпоталамічна ділянка.
Отже, ендогенний і екзогенний фактори викликають багатопланові зміни функцій організму, пов’язані з пристосуванням організму до циклічних змін середовища.
Доведено, що за різних обставин, пов’язаних із зміною місця проживання, різкою зміною метеофакторів, з переміщенням у просторі в людини відбувається поломка біологічних ритмів. Це явище зветься десинхронозом.
У даний час накопичуються численні відомості з десинхронозу. Десинхроноз розвивається при трансширотних переміщеннях, пов’язаних з перетином кількох часових поясів, при стресах, інтоксикаціях, систематичних порушеннях ритму сну й неспання, при гіподинамії та інших несприятливих впливах на організм.
/20_u.jpg)
Десинхроноз вважається більш значним фактором у виникненні різних патологічних станів, ніж перепад метеофакторів.
Накопичуються дані про те, що деякі захворювання виникають унаслідок десинхронозу.
Крім цього, з’являється все більше даних, які свідчать, що внаслідок різних захворювань змінюється ритмічність біологічних процесів. Використовуючи ці дані, можна рано виявляти той чи інший патологічний стан. Цими питаннями займається новий напрям у біології, що сформувався нещодавно, — хрономедицина.
Вона займається як вивченням біоритмів організму, так і закономірностями відхилень від них і можливостями лікування патологічного процесу відповідно до біоритмів індивідуума.
Сьогодні відомо, що тяжкість захворювань прямо пропорційна ступеню відхилення від нормальних біоритмів. У хворих з тяжкими захворюваннями тієї чи іншої системи грубіше виражені порушення біоритмів, ніж у хворих з легшим патологічним станом тієї самої системи.
Відсутність деяких біоритмів може бути диференціально-діагностичною ознакою в розпізнаванні деяких захворювань. Описано чітко виражені відхилення від нормальних добових коливань тих чи інших показників фізіологічних функцій при захворюваннях серцево-судинної системи, органів дихання.
Описані порушення циркадних ритмів при захворюваннях системи шлунка, ендокринної системи. Добові ритми змінюють свою структуру при психозах.
Наприклад, встановлено, що в психічно хворих людей укорочена фаза швидкого сну. Аналіз біоритмів здорових і хворих людей дозволяє виявити періоди підвищеної і зниженої стійкості людини до різних зовнішньосередовищних впливів.
У добре відрегульованому ансамблі біоритмів не буде серйозних відхилень. Відхилення не повинно перевищувати 20 % від середніх величин. Різке збільшення нестабільності біоритмів свідчить про розвиток хворобливих явищ в організмі.
Використання знань про біоритми може стати в пригоді при оцінці прогнозу захворювання, а отже, і в профілактичних заходах.
Відомі дані про те, що у людей зі сприятливим перебігом післяопераційного періоду циркадний ритм відновлюється швидше, ніж у людей з післяопераційними ускладненнями.
Застосуванням лікарських препаратів у різні періоди часу займається розділ хрономедицини — хронофармакологія.
Зараз медицина тільки починає враховувати біоритми при лікуванні хворих. Відомі захворювання, які мають тенденцію до загострення в нічний час (стенокардія, бронхіальна астма) або вперше виникають переважно вночі (тромбоз мозкових судин).
У певний час доби виникають вегетативно-судинні кризи. Це зумовлено станом біохімічних процесів, різним вмістом певних речовин у крові в різні години доби, а також ритмічно змінним рівнем вмісту гормонів.
Залежно від часу доби й сезону року значно змінюється ефективність впливу того чи іншого лікарського засобу.
Якщо давати хворому препарати, що знижують артеріальний тиск, за 1–2 години до максимального підйому, лікування буде ефективнішим.
У денні години більше, ніж уночі, виражена реакція судин на введення судинозвужувальних і судинорозширювальних засобів.
В експерименті доведено, що чутливість нервової системи до снодійних засобів схильна до значних коливань протягом доби, вони більш ефективні в нічний час. У той же час препарати збудливої дії ефективніші вдень.
Антигістамінні засоби, введені о 7-й годині, ефективніші й діють удвічі довше, ніж при введенні їх о 19-й годині. Інсулін, введений о 4-й годині, має найбільшу дію.
Основну роль у знешкодженні шкідливих для організму речовин і лікарських препаратів відіграє печінка. Активність процесів, що перебігають у ній, більш виражена у світлий час доби, і цим значною мірою пояснюється різний вплив однієї і тієї ж дози ліків, запропонованих у різний час доби.
Відіграє роль також і швидкість виведення ліків з організму, що значною мірою залежить від коливань добової активності функцій виділення нирок.
Відомі добові коливання ефективності лікарських речовин для лікування гіпертонічної хвороби, алергічних захворювань, пухлин, захворювань гормональної сфери.
Є також дані про те, що препарати протизапальної дії найбільш доцільно застосовувати навесні через більш ефективну їх дію в цю пору року.
При призначенні препаратів замісної дії, наприклад гормонів, доцільно вводити їх у той час, коли вони максимально виділяються залозами внутрішньої секреції. Тоді ліки діють ефективніше.
Профілактика десинхронозу набуває особливого значення для людей, які часто перелітають на інші континенти: дипломатів, творчих працівників, спортсменів.
Розробляються заходи для мінімізації шкідливого впливу порушення тимчасової організації організму, тому що відомо, наприклад, що відновлення циркадних біоритмів відбувається не раніше, ніж через 5–6 діб після виникнення їх десинхронізації.
У ці заходи входить і попередня перебудова перед трансмеридіанними перельотами режиму сну — неспання, і застосування транквілізаторів у певні години, і відповідна зміна режиму харчування.
Перед дальньою подорожжю на адаптацію має відводитися 6–7 діб.
Підбір людей, у яких адаптаційні можливості дозволяють легше переносити десинхронізуючі впливи, для змінної роботи, роботи в умовах трансмеридіанних перельотів — завдання найближчого майбутнього.
Уже сьогодні використовуються знання про біоритми при трансширотних перельотах. Для цього за кілька днів до перельоту людина переходить на роботу за годинами того поясу, у який їй належить летіти (наприклад, спить днем, а вночі працює, приймає їжу в ті години, у які її належить приймати на новому місці тощо).
Щоб прискорити безболісну перебудову добових біоритмів, слід змінити не тільки режим харчування, але і якісний склад їжі.
Відомі експерименти на тваринах, які дозволяють зробити висновок про те, що підвищений вміст протеїнів у їжі сприяє більш швидкому відновленню порушеної біоритміки.
Наука про біоритми сьогодні перебуває в стані пошуку ефективних способів біостимуляції, заснованого на знанні законів функціонування організму.
Медицина майбутнього, збагачена досвідом моделювання біологічних явищ, що перебігають в організмі, та штучного управління біоритмами не тільки зможе успішно справлятися з багатьма захворюваннями, але, імовірно, зможе вирішувати питання, пов’язані з регенерацією втрачених або порушених функцій.
З позицій цього нового досвіду і нових знань про фізіологію живих істот, мабуть, будуть переглянуті ті положення, які сьогодні здаються непорушними.
Вивчення закономірностей взаємозв’язку біології земних істот і процесів, які перебігають у космосі, відкриває нові шляхи удосконалення технічних можливостей активного впливу на людину і явища природи.
Багато досліджень, пов’язаних з вивченням впливу різних факторів на стомлюваність і розвиток патологічних станів нервової системи, вказують на те, що причиною їх часто є вібрація, електромагнітні поля в діапазоні низьких частот.
Це якраз та ділянка спектра, у якій найбільш виражена біоелектрична активність мозку.
У біоритмах мозку чітко проявляється частота 6–8 Гц.
Земля являє собою великий сферичний конденсатор, що акумулює енергію електромагнітних випромінювань космосу.
Резонансна частота збудження електромагнітного поля становить 64 Гц. З найбільшою імовірністю біоритми 6–8 Гц відбивають взаємозв’язок організму з коливаннями електромагнітного поля Землі.
Підкреслимо, що штучно створені біоритмічні подразники, які оточують людину, — вібрація, шум, електромагнітні збурення, світлові радіаційні поля — чинять негативний вплив на біоритмічні процеси організму, тому що порушують взаємозв’язок, що природно склався між цими процесами і геокосмічними явищами, які перебігають ритмічно.
При створенні нових технологічних установок, приладів з певними частотними характеристиками, об’єктів, що створюють електричні та інші фізичні поля, необхідно враховувати їх вплив на ритмічні функції живих організмів і можливість їх дестабілізації.
Залишаються невирішеними багато питань, пов’язаних із взаємодією стресових реакцій з біоритмами людини.
Відомо, що в момент стресу в людському організмі різко змінюються біохімічні процеси, електричні потенціали. Здатність організму формувати електростатичні поля при цьому зростає в багато разів. Безперечно, ці процеси впливають на біоритми організму.
Як запобігати наслідкам впливу стресу та інших десинхронізаторів на організм, якими способами впливати на десинхроноз, які методи контролю при призначенні тих чи інших лікарських препаратів — ось далеко не повний перелік питань, які ставить перед собою хрономедицина.
Чи можливо змінити біологічний годинник людини?
Це питання далеке ще від вирішення. Але успіхи майбутньої медицини невіддільні від вирішення питань, пов’язаних з цілеспрямованим коригуванням біоритмів.
Змінити біологічний годинник людини означає отримати можливість впливати на якість і тривалість життя. Вивчення питань адаптації сьогодні неможливо без урахування біологічних ритмів.
Зрозуміти сутність біоритмів означає глибше проникнути в закони природи, повніше використовувати знання про них на благо людини.
Список литературы
Список літератури знаходиться в редакції