Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Архив офтальмологии Украины Том 11, №1, 2023

Вплив цукрового діабету 2-го типу на віддалені результати хірургічного лікування катаракти

Авторы: Жабоєдов Д.Г., Кирпичников О.В.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Медичний центр «Зір 100 %», м. Київ, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Основною проблемою при цукровому діабеті (ЦД) є неконтрольований високий рівень глюкози в крові — гіперглікемія, яка призводить до вироблення кінцевих продуктів глікування, посилення окиснювального стресу та активації поліолового шляху утилізації глюкози, що зрештою може призвести до розвитку катаракти. Але, незважаючи на останні технічні досягнення в галузі хірургії катаракти — мінімізацію операційного розрізу, зниження часу впливу та потужності ультразвуку, дозована фізична травма ока під час операції, як і раніше, залишається провідною причиною розвитку післяопераційної неінфекційної ексудативно-запальної реакції. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 165 пацієнтів (296 очей). 1-шу групу спостереження становили 80 пацієнтів (146 очей) із катарактою, хворих на ЦД 2-го типу, яким виконувалася факоемульсифікація (ФЕК) з імплантацією інтраокулярної лінзи (ІОЛ). ЦД 2-го типу у всіх пацієнтів був компенсований за даними дослідження показників вуглеводного обміну (рівень глюкози венозної плазми натще і вміст глікованого гемоглобіну). У всіх пацієнтів супутньою була легка або помірна непроліферативна діабетична ретинопатія (НПДР) відповідно до Міжнародної шкали тяжкості діабетичної ретинопатії Американської академії офтальмології (2002 рік). Групу контролю становили 85 хворих (150 очей) із віковою катарактою без супутніх захворювань, яким також виконувалася ФЕК з імплантацією ІОЛ. Результати. Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостережень некоригована гострота зору статистично значуще нижча на 25 % (t = 7,42; p ≤ 0,01), максимально коригована гострота зору нижча на 16 % (t = 4,95; p ≤ 0,01) порівняно із пацієнтами без діабету. Частота післяопераційних ускладнень через 1 рік у середньому становила 6,83 % і була вища в 3 рази, ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група) (χ21 рік = 3,617, p = 0,05), показник ВОТ вищий на 11 % (t = 4,08; p ≤ 0,01), середня кількість ендотеліальних клітин нижча на 4 % (t = 4,08; p ≤ 0,01), середня товщина фовеолярної зони сітківки вища на 10 % (t = 6,58; p ≤ 0,01). Частота запальних ускладнень у пацієнтів з ЦД 2-го типу в середньому становила 20,91 %, що було статистино значуще вище у 10 разів, ніж у пацієнтів контрольної групи, у яких їх частота становила 2 % (χ2 = 22,506, p < 0,001). Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ при ЦД 2-го типу в 16,67 % випадків зафіксовано перехід в тяжку стадію НПДР.

Background. The main problem in diabetes is an uncontrolled high level of glucose in the blood — hyperglycemia, which leads to the production of glycation end products, increased oxidative stress and activation of the polyol pathway of glucose utilization that ultimately can cause the development of cataract. However, despite the latest technical achievements in the field of cataract surgery, such as minimization of the surgical incision, reduction of exposure time and power of ultrasound, a dosed physical trauma to the eye during surgery remains the leading cause of postoperative non-infectious exudative-inflammatory reaction as before. Materials and methods. One hundred and sixty-five patients (296 eyes) were under observation. The first observation group consisted of 80 patients (146 eyes) with cataract and type 2 diabetes, who underwent phacoemulsification (PHACO) with intraocular lens (IOL) implantation. Type 2 diabetes in all patients was compensated according to the indicators of carbohydrate metabolism (fasting venous plasma glucose level and glycated hemoglobin content). All patients had concomitant mild or moderate nonproliferative diabetic retinopathy according to the international scale of diabetic retinopathy severity (American Academy of Ophthalmology, 2002). The control group consisted of 85 patients (150 eyes) with age-related cataract without concomitant diseases who also underwent PHACO with IOL implantation. Results. After PHACO with IOL implantation in patients with type 2 diabetes, after 1 year of observation, the uncorrected visual acuity is statistically significantly lower by 25 % (t = 7.42; p ≤ 0.01), the maximum corrected visual acuity is lower by 16 % (t = 4.95; p ≤ 0.01) compared to patients without diabetes. The frequency of postoperative complications after 1 year averaged 6.83 % and was 3 times higher than in control group (χ21 year = 3.617; p = 0.05), intraocular pressure was 11 % higher (t = 4.08; p ≤ 0.01), the average number of endothelial cells is lower by 4 % (t = 4.08; p ≤ 0.01), the average thickness of the foveolar zone of the retina is higher by 10 % (t = 6.58; p ≤ 0.01). The frequency of inflammatory complications in patients with type 2 diabetes was 20.91 % on average, which was statistically significantly 10-fold higher than in control group, where their frequency was 2 % (χ2 = 22.506; p < 0.001). After performing PHACO with IOL implantation in type 2 diabetes, there were detected 16.67 % of cases of transition to the severe stage of nonproliferative diabetic retinopathy.

Ключевые слова

катаракта; факоемульсифікація; післяопераційні ускладнення; віддалені результати; цукровий діабет 2-го типу

cataract; phacoemulsification; postoperative complications; type 2 diabetes

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.11.1.2023.320

Вступ

Основною проблемою при цукровому діабеті (ЦД) є неконтрольований високий рівень глюкози в крові — гіперглікемія, яка призводить до вироблення кінцевих продуктів глікування, посилення окиснювального стресу та активації поліолового шляху утилізації глюкози, що зрештою може призвести до розвитку катаракти [1]. Кінцеві продукти розширеного глікування виникають через неферментативне глікування та глікоксидування та включають пентозидин, аргпіримідин, карбоксиметиллізин та ін [2]. З роками багато кінцевих продуктів розширеного глікування утворюється та накопичується в кришталику, що призводить до збільшення його непрозорості. Це накопичення, як наслідок, призводить до збільшення фотоокиснювального стресу білків кришталика, підвищення осмотичного тиску та гідратації кришталика. У хворих на цукровий діабет підвищена концентрація глюкози в крові зрештою підвищує рівень глюкози навіть у внутрішньоочній рідині і кришталику, що призводить до підвищення рівня вільних радикалів через глікоксидацію. Це веде до окиснювального стресу через неадекватну антиоксидантну нейтралізацію високого рівня вільних радикалів. Крім того, цей процес відбувається на початку діабетичного катарактогенезу. Загалом кожен із цих механізмів суттєво впливає на патофізіологію ускладненої катаракти при цукровому діабеті [3].

Відомо, що 90 % пацієнтів з катарактою страждають на ЦД 2-го типу.

На сучасному етапі розвитку офтальмохірургії стандартом лікування катаракти визнано факоемульсифікацію (ФЕК) з імплантацією еластичної задньокамерної інтраокулярної лінзи (ІОЛ) [4]. На сьогодні ця технологія є найпоширенішою у всіх країнах світу. Зменшення обсягу операційної травми, малий самогерметизований розріз, внутрішньокапсульна фіксація ІОЛ сприяють зниженню частоти розвитку всіх ускладнень, досягненню високих показників післяопераційної гостроти зору [5, 6]. Але, незважаючи на останні технічні досягнення в галузі хірургії катаракти — мінімізацію операційного розрізу, зниження часу впливу та потужності ультразвуку, дозована фізична травма ока під час операції, як і раніше, залишається провідною причиною розвитку післяопераційної неінфекційної ексудативно-запальної реакції [7, 8].

Пацієнти з ЦД 2-го типу у поєднанні з катарактою часто є літніми, тому ймовірне пошкодження рогівки під час хірургічного втручання призводить до неминучої дисфункції ендотелію рогівки. Рутинна оцінка ендотелію рогівки рекомендується усім пацієнтам перед втручанням. З іншого боку, перша процедура різко поліпшує гостроту зору та знижує ризик астигматизму. У багатьох дослідженнях повідомлялося про морфологічну транс–формацію та функціональні пошкодження рогівки при цукровому діабеті на додаток до відстроченого після–операційного набряку. Після операції макулярний набряк може розвинутися у пацієнтів із тривалим стажем цукрового діабету, який зберігається або погіршується залежно від загального стану пацієнта. Тому раннє хірургічне втручання у поєднанні з 6-місячним після–операційним спостереженням зменшує розвиток і прогресування діабетичної ретинопатії (ДР) і її ускладнень, а також дає можливість швидкого лазерного втручання для запобігання втраті зору [9–13].

Мета: дослідити вплив цукрового діабету 2-го типу на віддалені результати хірургічного лікування катаракти.

Матеріали та методи

Під спостереженням перебувало 165 пацієнтів (296 очей).

1-шу групу спостереження становили 80 пацієнтів (146 очей) із катарактою, хворих на ЦД 2-го типу, яким виконувалася ФЕК з імплантацією ІОЛ. ЦД 2-го типу у всіх пацієнтів був компенсований за даними дослідження показників вуглеводного обміну (рівень глюкози венозної плазми натще і вміст глікованого гемоглобіну). У всіх пацієнтів супутньою була легка або помірна непроліферативна діабетична ретинопатія (НПДР) відповідно до Міжнародної шкали тяжкості діабетичної ретинопатії Амеріканської академії офтальмології (2002 рік).

Групу контролю становили 85 хворих (150 очей) із віковою катарактою без супутніх захворювань, яким також виконувалася ФЕК з імплантацією ІОЛ.

Усі клінічні дослідження виконували відповідно до біоетичних вимог Гельсінської декларації, прийнятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації, Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1977 р.), відповідного положення Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної ради медичних наукових товариств, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.) та законів України й наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23.09.2009 р. № 690.

Пацієнти, дані яких використовували у дослідженні, давали інформовану згоду на участь.

Факоемульсифікація катаракти у всіх пацієнтів була виконана одним хірургом із використанням техніки Stop and Chop. Проводили інстиляційну анестезію 0,5% розчином алкаїну. Встановлювали блефаростат. Виконували рогівковий самогерметизуючий тунельний розріз зі скроневої сторони, тобто на меридіані 9 годин для правого ока, на меридіані 3 години для лівого ока. Тунельний розріз був шириною 2,2 мм для мікрокоаксіальной факоемульсифікації. Далі виконували 2 рогівкових парацентези на меридіанах 2 і 8 годин. Після цього вводили в передню камеру маркаїн з мезатоном. Наступним етапом проводили забарвлення передньої капсули кришталика та вводили віскоеластик за технікою soft-shell. Проводили круговий безперервний капсулорексис за допомогою капсульного цангового пінцета, який вводили через парацентез. Далі виконували гідродисекцію та гідроделінеацію. Потім уводили в передню камеру ока факоемульсифікаційну голку розміром 0,9 мм та видаляли вільний кортекс. Розлом ядра кришталика проводили за допомогою факошпателя Koch. Наступним етапом виконували аспірацію кортикальних мас, використовуючи бімануальну систему іригації-аспірації. Перед імплантацією інтраокулярної лінзи капсульний мішок заповнювали віскоеластику. Імплантацію гнучкої асферичної ІОЛ AcrySof IQ Natural (Alcon, США) здійснювали в капсульний мішок. Після імплантації ретельно вимивали залишки віскоеластику. Проводили гідратацію операційних доступів, інстиляції крапель дексаметазону. Надягали захисні окуляри.

Пацієнтам обох груп спостереження до операції та у післяопераційному періоді в динаміці проводили рефкератометрію, дослідження гостроти зору, внутрішньоочного тиску, біомікроскопію, ендотеліальну біомікроскопію, оптичну когерентну томографію сітківки, оптичну когерентну томографію сітківки в режимі ангіо та en face.

Пацієнтам обох груп спостереження проводили однакову передопераційну підготовку та післяопераційне лікування.

У роботі досліджували ефективність хірургічного лікування, характер і частоту післяопераційних ускладнень, а також вплив ФЕК на стан внутрішньоочного тиску (ВОТ), ендотелію рогівки, на прогресування ДР у віддалені терміни спостереження у пацієнтів з ЦД 2-го типу порівняно з пацієнтами без діабету.

Для подання кількісних показників розраховувалося середнє значення змінної (М), стандартна помилка (± m). Для розуміння частоти зустрічальності розраховували відсоткове відношення (P) і стандартну помилку (m%). При порівнянні двох та більше груп використовувався Н-критерій Крускала — Уолліса (Kruskal-Wallis test), призначений для оцінки відмінностей одночасно між двома і більше вибірками за рівнем якої-небудь ознаки. Для порівняння частот категоріальних змінних використовували непараметричний критерій χ2 Пірсона. Нульову гіпотезу про відсутність ефекту відкидали і відмінності між показниками вважали статистично значущими при рівні значущості р < 0,05.

Строк спостереження — 1 рік.

Результати

При огляді пацієнтів 1-ї групи спостереження до оперативного втручання некоригована гострота зору в середньому становила 0,079 ± 0,005, максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,13 ± 0,08. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 16,75 ± 0,20 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 2169,95 ± 20,80, товщина сітківки в макулярній ділянці становила 226,41 ± 0,61 мкм.

Через 3 місяці після оперативного лікування у 1-й групі спостереження некоригована гострота зору в середньому становила 0,52 ± 0,02. Максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,66 ± 0,02. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 15,24 ± 0,20 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 1864,21 ± 10,41; за даними ОКТ, товщина фовеальної зони сітківки за шкалою ETDRS становила 268,21 ± 1,44 мкм.

На 2 очах (1,37 %) розвинувся гострий іридоцикліт. На 5 очах (3,4 %) діагностували увеїт, що мляво перебігає, завись клітин у передній камері ока у вигляді ефекту Тіндаля, спостерігалися складки десцеметової оболонки рогівки, гіпотонія, що потребувало додаткової протизапальної терапії.

При обстеженні 77 пацієнтів (139 очей) 1-ї групи через 6 місяців після оперативного лікування некоригована гострота зору в середньому становила 0,59 ± 0,02. Максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,71 ± 0,02. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 17,33 ± 0,36 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 1842,19 ± 10,36; за даними ОКТ, товщина фовеальної зони сітківки за шкалою ETDRS становила 265,18 ± 4,36 мкм.

На 4 очах (2,88 %) зберігався увеїт, що мляво перебігає, завись клітин у передній камері ока у вигляді ефекту Тіндаля, складки десцеметової оболонки рогівки, гіпотонія, що потребувало додаткової протизапальної терапії.

При обстеженні 73 пацієнтів (132 ока) 1-ї групи через 1 рік після оперативного лікування некоригована гострота зору в середньому становила 0,63 ± 0,02. Максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,72 ± 0,02. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 17,73 ± 0,38 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 1824,85 ± 14,69; за даними ОКТ, товщина фовеальної зони сітківки за шкалою ETDRS становила 261,16 ± 3,32 мкм. На 22 очах (16,67 %) зафіксовано перехід у тяжку стадію НПДР.

На 2 очах (1,52 %) діагностували увеїт, що мляво перебігає, складки десцеметової оболонки рогівки, гіпотонію, що потребувало додаткової протизапальної терапії.

При огляді пацієнтів групи контролю до оперативного втручання некоригована гострота зору в середньому становила 0,077 ± 0,004, макисмально коригована гострота зору в середньому становила 0,12 ± 0,07. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 16,64 ± 0,20 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 2172,44 ± 19,60, товщина сітківки в макулярній ділянці становила 228,13 ± 0,56 мкм.

Через 3 місяці після оперативного лікування у групі контролю некоригована гострота зору в середньому становила 0,87 ± 0,02. Максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,89 ± 0,02. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 16,39 ± 0,20 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 1900,21 ± 10,18; за даними ОКТ, товщина фовеальної зони сітківки за шкалою ETDRS становила 239,28 ± 1,65 мкм.

При обстеженні 83 пацієнтів (147 очей) групи контролю через 6 місяців після оперативного лікування некоригована гострота зору в середньому становила 0,86 ± 0,02. Максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,88 ± 0,02. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 16,44 ± 0,20 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 1897,98 ± 10,23; за даними ОКТ, товщина фовеальної зони сітківки за шкалою ETDRS становила 238,69 ± 1,78 мкм.

При обстеженні 80 пацієнтів (142 ока) групи контролю через 1 рік після оперативного лікування некоригована гострота зору в середньому становила 0,84 ± 0,02. Максимально коригована гострота зору в середньому становила 0,86 ± 0,02. Рівень внутрішньоочного тиску в середньому був 15,98 ± 0,20 мм рт.ст., середня кількість ендотеліальних клітин (CD/mm2) — 1897,68 ± 10,16; за даними ОКТ, товщина фовеальної зони сітківки за шкалою ETDRS становила 236,77 ± 1,65 мкм.

При проведенні порівняльного аналізу частоти інтраопераційних ускладнень після ФЕК з імлантацією ІОЛ у хворих на ЦД та у групі контролю було встановлено, що у хворих на ЦД 2-го типу загальна частота інтраопераційних ускладнень статистично значуще вища в 3 рази (χ2 = 6,045, p = 0,014), ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група). Що стосується ранніх післяопераційних ускладнень, то у хворих на ЦД 2-го типу частота їх статистично значуще вища в 5 разів (χ21-ша доба = 22,506, p < 0,001; χ210-та доба = 4,166, p = 0,042; χ21 міс. = 7,128, p = 0,008; χ23 міс. = 23,133, p < 0,001), ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група).

Необхідно зазначити, що запальні ускладнення у пацієнтів із ЦД 2-го типу після ФЕК з імплантацією ІОЛ розвивалися на всіх строках спостереження протягом 1 року, водночас у пацієнтів без діабету вони розвинулися тільки на першу добу. Частота запальних ускладнень у пацієнтів з ЦД 2-го типу в середньому становила 20,91 %, що було статистино значуще вище у 10 разів, ніж у пацієнтів контрольної групи, у яких їх частота становила 2 % (χ2 = 22,506, p < 0,001).

Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у хворих на ЦД 2-го типу частота післяопераційних ускладнень через 6 місяців в середньому становила 19,44 % і була статистично значуще вища в 10 разів (χ26 міс. = 22,994, p < 0,001), ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група). Частота післяопераційних ускладнень через 1 рік в середньому становила 6,83 % і була вища в 3 рази, ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група), але ці дані були статистично не значущі (χ21 рік = 3,617, p = 0,058).

У табл. 1 наведено порівняльний аналіз динаміки гостроти зору в найближчі та віддалені терміни після після ФЕК з імлантацією ІОЛ у хворих на ЦД 2-го типу та у групі контролю (M ± m).

Як видно із табл. 1, після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостереження некоригована гострота зору статистично значуще нижча на 25 % (t = 7,42; p ≤ 0,01), максимально коригована гострота зору нижча на 16 % (t = 4,95; p ≤ 0,01) порівняно із пацієнтами без діабету.

У табл. 2 наведено порівняльний аналіз динаміки ВОТ у найближчі та віддалені терміни після після ФЕК з імлантацією ІОЛ у хворих на ЦД 2-го типу та у групі контролю (M ± m).

Як видно із табл. 2, після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостереження ВОТ статистично значуще вищий на 11 % (t = 4,08; p ≤ 0,01) порівняно із пацієнтами без діабету.

У табл. 3 наведено порівняльний аналіз динаміки кількості ендотеліальних клітин (CD/mm2) у найближчі та віддалені терміни після після ФЕК з імлантацією ІОЛ у хворих на ЦД 2-го типу та у групі контролю (M ± m).

Як видно із табл. 3, після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостереження середня кількість ендотеліальних клітин статистично значуще нижча на 4 % (t = 4,08; p ≤ 0,01) порівняно із пацієнтами без діабету.

У табл. 4 наведено порівняльний аналіз динаміки товщини фовеолярної зони сітківки в найближчі та віддалені терміни після після ФЕК з імлантацією ІОЛ у хворих на ЦД 2-го типу та у групі контролю (M ± m).

Як видно із табл. 4, після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостереження середня товщина фовеолярної зони сітківки статистично значуще вища на 10 % (t = 6,58; p ≤ 0,01) порівняно з пацієнтами без діабету.

Обговорення

За даними різних досліджень, частота розвитку вікової і ускладненої катаракти у хворих на ЦД безпосередньо залежить від тривалості захворювання. За результатами дослідження SN-DREAMS 1 (Sankara Nethralaya-Diabetic Retinopathy Epidemiology and Molecular Genetic Study, Індія, 2003–2005), поширеність вікової ускладненої катаракти на тлі ЦД становить 64,5 % [14, 15].

Золотим стандартом хірургії катаракти на сьогодні є факоемульсифікація з імплантацією задньокамерної інтраокулярної лінзи. Проведення ФЕК знижує травматичність хірургічного лікування, сприяє швидкій соціально-трудовій реабілітації пацієнтів та забезпечує стабільну високу гостроту зору. Операція з видалення катаракти є поширеною та безпечною процедурою, але вона може бути пов’язана із загрозливими для зору ускладненнями у хворих на діабет, як-от діабетичний макулярний набряк, післяопераційний макулярний набряк, прогресування діабетичної ретинопатії, помутніння задньої капсули, запальні процеси та ін [16]. Впровадження мікроінвазивних технологій дозволило знизити частоту розвитку післяопераційних запальних ускладнень у хірургії катаракти. Через вихідне пошкодження гематоофтальмічного бар’єра у хворих на ЦД ризик розвитку неінфекційного запалення після ФЕК вищий більше ніж на 30 % порівняно із соматично здоровими пацієнтами. За даними літератури, ступінь вираженості ексудативно-запальної реакції переднього відрізка ока в ранньому післяопераційному періоді має пряму кореляцію зі стадією діабетичної ретинопатії [17].

Отже, проведені нами дослідження упродовж 1 року встановили, що у хворих на ЦД 2-го типу частота інтраопераційних ускладнень після ФЕК статистично значуще вища в 3 рази (χ2 = 6,045, p = 0,014), ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група). У хворих на ЦД 2-го типу частота ранніх післяопераційних ускладнень статистично значуще вища в 5 разів (χ21-ша доба = 22,506, p < 0,001; χ210-та доба = 4,166, p = 0,042; χ21 міс. = 7,128, p = 0,008; χ23 міс. = 23,133, p < 0,001), частота післяопераційних ускладнень через 6 місяців в середньому становила 19,44 % і була статистично значуще вища в 10 разів (χ26 міс. = 22,994, p < 0,001), ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група).

Також у нашому дослідженні встановлено, що запальні ускладнення у пацієнтів із ЦД 2-го типу після ФЕК з імплантацією ІОЛ розвивалися на всіх строках спостереження протягом 1 року, тоді як у пацієнтів без діабету вони розвинулися тільки на першу добу. Частота запальних ускладнень у пацієнтів з ЦД 2-го типу в середньому становила 20,91 %, що було статистично значуще вище у 10 разів, ніж у пацієнтів контрольної групи, у яких їх частота становила 2 % (χ2 = 22,506, p < 0,001). На 22 очах (16,67 %) зафіксовано перехід у тяжку стадію НПДР.

Висновки

1. Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ у пацієнтів із ЦД 2-го типу через 1 рік спостережень некоригована гострота зору статистично значуще нижча на 25 % (t = 7,42; p ≤ 0,01), максимально коригована гострота зору нижча на 16 % (t = 4,95; p ≤ 0,01) порівняно із пацієнтами без діабету.

2. У хворих на ЦД 2-го типу частота післяопераційних ускладнень через 1 рік у середньому становила 6,83 % і була вища в 3 рази, ніж у пацієнтів без діабету (контрольна група) (χ21 рік = 3,617, p = 0,05), показник ВОТ вищий на 11 % (t = 4,08; p ≤ 0,01), середня кількість ендотеліальних клітин нижча на 4 % (t = 4,08; p ≤ 0,01), середня товщина фовеолярної зони сітківки вища на 10 % (t = 6,58; p ≤ 0,01).

3. Частота запальних ускладнень у пацієнтів з ЦД 2-го типу в середньому становила 20,91 %, що було статистино значуще вище у 10 разів, ніж у пацієнтів контрольної групи, у яких їх частота становила 2 % (χ2 = 22,506, p < 0,001).

4. Після виконання ФЕК з імплантацією ІОЛ при ЦД 2-го типу в 16,67 % випадків зафіксовано перехід у тяжку стадію НПДР.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Отримано/Received 27.02.2023

Рецензовано/Revised 26.03.2023

Прийнято до друку/Accepted 28.03.2023

Список литературы

Grzybowski A., Kanclerz P., Huerva V., Ascaso F.J., Tuumi–nen R. Diabetes and Phacoemulsification Cataract Surgery: Difficulties, Risks and Potential Complications. Journal of Clinical Medicine. 2019 May. 8(5). 716.
Peterson S.R., Silva P.A., Murtha T.J., Sun J.K. Cataract surgery in patients with diabetes: management strategies. InSeminars in Ophthalmology. 2018 Jan 2. 33 (1). 75-82.
Haddad N.M., Sun J.K., Abujaber S., Schlossman D.K., Silva P.S. Cataract surgery and its complications in diabetic patients. InSeminars in Ophthalmology. 2014 Sep 1. 29 (5-6). 329-337.
Osher R.H. Microcoaxial phacoemulsification Part 2: Clinical study. J. Cataract Refract. Surg. 2007. 33 (3). 408-412.
Hoffman R.S., Fine I.H., Packer M. New phacoemulsification technology. Curr. Opin. Ophthalmol. 2005. 16. 1. P. 38-43.
Frone E., Tataru C. Incisions in cataract surgery through phacoemulsification. Oftalmologia. 2010. 54. 3. 105-109.
Kahraman G., Amon M., Franz C. et al. Intraindividual comparison of surgical trauma after bimanual microincision and conventional small-incision coaxial phacoemulsification. J. Cataract Refract. Surg. 2007. 33. 4. 618-622.
Muller M., Kohnen T. Incisions for biaxial and coaxial microincision cataract surgery. Ophthalmologe. 2010. 107 (2). 108-115.
Kiziltoprak H., Tekin K., Inanc M., Goker Y.S. Cataract in diabetes mellitus. World journal of diabetes. 2019 Mar 15. 10(3). 140.
Hugod M., Storr-Paulsen A., Norregaard J.C., Nicolini J., Larsen A.B., Thulesen J. Corneal endothelial cell changes associated with cataract surgery in patients with type 2 diabetes mellitus. Cornea. 2011 Jul 1. 30(7). 749-53.
Yang R., Sha X., Zeng M., Tan Y., Zheng Y., Fan F. The Influence of Phacoemulsification on Corneal Endothelia Cells at Varying Blood Glucose Levels. Eye science. 2016 Aug 24. 26(2). 91-5.
Zhang J.Y., Feng Y.F., Cai J.Q. Phacoemulsification versus manual small-incision cataract surgery for age-related cataract: meta-analysis of randomized controlled trials. Clin. Exp. Ophthalmol. 2013 May-Jun. 41(4). 379-86.
Mohammadi S.F., Hashemi H., Mazouri A., Rahman A.N., Ashrafi E., Mehrjardi H.Z., Roohipour R., Fotouhi A. Outcomes of cataract surgery at a referral center. Journal of Ophthalmic & Vision Research. 2015 July. 10(3). 250.
Machan C.M., Hrynchak P.K., Irving E.L. Age-related ca–taract is associated with type 2 diabetes and statin use. Optom. Vis. Sci. 2012. 89(8). 1165-1171.
Raman R., Pal S.S., Adams J.S., et al. Prevalence and risk factors for cataract in diabetes: Sankara Nethralaya Diabetic Retino–pathy Epidemiology and Molecular Genetics Study, report no. 17. Invest. Ophthalmol. Vis. Sci. 2010. 51(12). 6253-6261.
Peterson S.R., Silva P.A., Murtha T.J., Sun J.K. Cataract Surgery in Patients with Diabetes: Management Strategies. Semin Ophthalmol. 2018. 33(1). 75-82.
Haddad N.M., Sun J.K., Abujaber S., et al. Cataract surgery and its complications in diabetic patients. Semin. Ophthalmol. 2014. 29(5-6). 329-337.