Газета «Новости медицины и фармации» №1 (782), 2023
Вернуться к номеру
Релігійне виховання як невіддільна складова сучасного лікарського світогляду
Авторы: Сіделковський О.Л., лікар-невролог
Лабатій І., священник
Клініка сучасної неврології «Аксімед», м. Київ, Україна
Київська духовна академія і семінарія
Київський університет інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія», м. Київ, Україна
Разделы: От первого лица
Версия для печати
Відомо, що лікарська практика завжди поєднана з величезною відповідальністю медика не тільки перед хворою людиною, але й перед її рідними, близькими та суспільством у цілому.
Відповідальність має різноспрямовану та багатоструктурну складову, квінтесенцію якої можна узагальнити максимою: справедливість перед Людьми, Законом і Богом.
Слід підкреслити, що цивілізаційний генезис впродовж тисячоліть віддзеркалював етично-моральні принципи становлення й розвитку людства, формуючи гіпотетичну сферу гармонійної взаємодії суспільства та природи, яку, за влучною думкою видатного співвітчизника-науковця В.І. Вернадського, було названо біосферою.
Тісні стосунки між лікарем і Богом особливо відчутні в моменти емоційної напруги, коли стан хворого погіршується або перебіг захворювання набуває негативного розвитку. Зазвичай у такі моменти підсвідомо, а іноді зі словами молитви, які часто мають елементарний характер: «Господи допоможи, врятуй…», емпіричний досвід демонструє дивовижну силу Слова, коли на очах стан пацієнта покращується та з’являється несподівана надія на одужання.
Зверни увагу!
Якщо ми не молимося за хворого,
то хвороба буде розвиватися природно.
Тоді як, коли ми за нього молимось,
вона може змінити свій природний
перебіг на краще.
Преподобний Паїсій Святогорець
(1924–1994)
У такі моменти виникає велике бажання знати більше про Джерело допомоги й ту рятівну енергію, яка змінила звичайний хід подій. І рука начебто сама тягнеться до Святого Письма, і з’являється єдине бажання — вгамувати духовний голод та знайти відповіді на всі складні питання. Сам Господь нас до цього закликає: «Прий–діть до мене всі струджені та обтяжені і Я заспокою вас... і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:27-29).
На жаль, XX століття — час тривог, революцій, війн і соціальних експериментів: коли атеїстичне панування нещадно руйнувало підвалини людського буття, коли справжня віра підмінялася сліпим поклонінням комуністичній ідеології, коли біблійні принципи використовувалися без згадки про Бога — людина нерідко залишалася духовно самотньою.
Однак, попри такі темні часи завжди поміж людей залишались осередки християнського духовного життя, яке з роками дало ростки чистої, істинної віри. У такий період справдилися слова Ісуса Христа: «І світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ін. 1:5). Саме у 90-ті роки минулого сторіччя почали формуватися основи для поступової трансформації самосвідомості людини, включно з баченням себе у створеному Богом світі.
Попри те, що інформація про Бога та християнські цінності іноді носила спекулятивний і необ’єктивний характер, все ж таки автентичні біблейські погляди на віру стали твердою домінантою суспільства. Це пов’язано з тим, що сутність віри закладена самим Богом у підсвідомість нашої природи та дозволяє не тільки відрізнити копію чи підробку від оригіналу, але й свідомо вибудовувати світогляд, виходячи з наших релігійних переконань.
Релігійне виховання в нашій державі на етапі її незалежності, починаючи з 90-х минулого сторіччя, мало здебільшого ознаки факультативного характеру, коли керівники навчальних закладів впроваджували основи християнської етики та релігієзнавства в освітній процес як особисту ініціативу. У цьому сенсі медики не були винятком, і їх духовне збагачення залежало від суб’єктивних причин та збігу індивідуальних обставин.
Добре, коли наставник або викладач мав високі духовні цінності та глибоке освічене ядро особистості, яке дозволяло своїм авторитетом закласти в молодих серцях зародки істинного благочестя. І в цьому контексті згадуються слова спочилого Блаженнійшого Митрополита Володимира: «Духовним досвідом може поділитися тільки той, хто сам його має». Тоді молода людина, виходячи у дорослий світ, керувалася не тільки світськими законами, але й Богом встановленими правилами.
А далі життя… і його важкі випробування та виклики, де боротьба між добром і злом, правдою та лукавством, вірою в людяність і гординею стають щоденним випробуванням для кожного. Постають у пам’яті слова видатного письменника Федора Достоєвського: «Диявол з Богом бореться, а поле битви — серце людини». Особливо це відчувається в найгуманнішій професії на світі — медицині, де лікар або медична сестра стикаються з викликом долі щохвилини, мають розв’язувати найскладніші питання життя і смерті.
Останнім часом у медичних закладах організовуються духовні центри та церковні осередки, які опікуються релігійним вихованням і богословською підтримкою не тільки хворих та їх родичів, але й, що, на наш погляд, украй необхідно, всієї медичної спільноти. І такий стан речей якомога краще відображає невіддільний зв’язок між тілесним та духовним початком.
Підкреслимо, що багаторічний практичний досвід медичної діяльності підтверджує цю безперечну парадигму, пропонуючи лікарю дієвий інструмент досягнення найкращих результатів у діагностиці та лікуванні різноманітних захворювань і патологічних станів.
Таким чином, синтезуючи найсучасніші лікувально-діагностичні методики відновлювальної медицини з біблійним підходом до природи людини та її життя, можна досягти значно кращих результатів у найкоротший термін.
З огляду на вищенаведене хотілося б сформулювати «медичний заповіт» для щоденної медичної практики:
1. Починай робочий день з молитви;
2. У разі виникнення складної життєвої ситуації згадуй слова Спасителя: «Не бійся, тільки віруй!»
3. Завжди налаштовуй себе та пацієнта на позитивний результат лікування.
4. Пам’ятай, що одними ліками допомогти хворому не можна!
5. «Все буде добре» — це ті слова, що постійно повинні бути в лексиконі кожного медика.
6. Знай: якщо ми докладаємо всіх своїх зусиль до доброї справи, Господь обов’язково допоможе, коли їх буде бракувати.
7. Роби що мусиш, а решту покладай на волю Божу.
Зверніть увагу!
Молитва медика на кожен день: «Допо–можи нам, Господи, бути готовими прийняти, лікувати та втішати усіх, хто цього потребує. Пошли Своїх святих ангелів оберігати нас, лікарів та пацієнтів, і дай особливої мудрості на звершення добрих справ. Нехай Тобі буде всяка честь, слава і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь».