Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Международный эндокринологический журнал Том 19, №5, 2023

Вернуться к номеру

Вплив емпагліфлозину на діастолічну функцію лівого шлуночка в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу і супутньою серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду

Вплив емпагліфлозину на діастолічну функцію лівого шлуночка в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу і супутньою серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду

Авторы: Геращенко А.С., Федоров С.В., Бєлінський М.В., Середюк Н.М., Геник Б.Л.
Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Серцева недостатність зі збереженою фракцією викиду є поширеним синдромом, від якого страждає більше ніж половина людей із серцевою недостатністю (СН). Серед позасерцевих прозапальних станів на особливу увагу заслуговує цукровий діабет 2-го типу, який трапляється приблизно в 30–40 % пацієнтів із СН. Мета: оцінити вплив застосування емпагліфлозину на діастолічну функцію лівого шлуночка в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу і супутньою серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду. Матеріали та методи. 120 пацієнтів відповідали критеріям дослідження і були рандомізовані в співвідношенні 1 : 1 до групи емпагліфлозину (n = 60) і контрольної групи (n = 60), яка отримувала інші цукрознижувальні препарати. Період дослідження тривав 12 тижнів. Проводили трансторакальну ехокардіографію та визначали функціональні й структурні зміни серця при вказаних захворюваннях. Результати. Відзначається помітне поліпшення важливих кардіологічних показників. Одним з важливих результатів було зменшення індексу маси лівого шлуночка, що вказує на зменшення розміру та гіпертрофії лівого шлуночка. Це зменшення свідчить про сприятливий перебіг ремоделювання і вказує на потенційний регрес ремоделювання серця під впливом емпагліфлозину. Крім того, дослідження продемонструвало поліпшення діастолічної функції лівого шлуночка. Зокрема, такі параметри, як час сповільнення і співвідношення E/e’, мали сприятливі зміни. Показник deceleration time, який відображає розслаблення і податливість лівого шлуночка, значно зменшився, що свідчить про поліпшення діастолічної функції. Також відзначені позитивні зміни співвідношення E/e’, маркера тиску наповнення лівого шлуночка, що свідчить про зменшення серцевого напруження і поліпшення розслаблення шлуночків. Висновки. Результати дослідження свідчать про те, що лікування емпагліфлозином позитивно впливає на різні серцево-судинні параметри в осіб з досліджуваним захворюванням, зокрема на діастолічну функцію лівого шлуночка. Ці висновки сприяють нашому розумінню терапевтичного потенціалу емпагліфлозину в менеджменті серцево-судинного здоров’я.

Background. Heart failure with preserved ejection fraction is a common disease affecting more than half of people with heart failure. Among the extracardiac proinflammatory conditions, type 2 diabetes mellitus, which occurs in approximately 30–40 % of patients with heart failure, deserves special attention. The purpose of the study is to evaluate the effect of empagliflozin on the left ventricular diastolic function in patients with type 2 diabetes mellitus and concomitant heart failure with preserved ejection fraction. Materials and methods. One hundred and twenty patients met the study criteria and were randomized in a 1 : 1 ratio to the empagliflozin group (n = 60) or the control group (n = 60), which received other antidiabetic drugs. The follow-up period lasted 12 weeks. A transthoracic echocardiogram was performed and functional and structural changes of the heart in these diseases were identified. Results. The data showed a marked improvement in several cardiac parameters. One important result was a decrease in the left ventricular mass index, which indicates a reduction in the left ventricular size and hypertrophy. This reduction shows a favorable course of remodeling and a potential regression of cardiac remodeling under the influence of empagliflozin. In addition, the study demonstrated an improvement in the left ventricular diastolic function. In particular, deceleration time and the E/e’ ratio showed favorable changes. Deceleration time, which reflects the relaxation and compliance of the left ventricle, decreased significantly, indicating an improvement in diastolic function. The E/e’ ratio, a marker of the left ventricular filling pressure, also showed positive changes, indicating a decrease in cardiac tension and improved ventricular relaxation. Conclusions. The results of the study demonstrated that empagliflozin treatment has a posi­tive effect on various cardiovascular parameters in patients with the studied diseases, in particular on the left ventricular diastolic function. These findings contribute to our understanding of the therapeutic potential of empagliflozin in the management of cardiovascular diseases.


Ключевые слова

цукровий діабет; діастолічна дисфункція; серцева недостатність зі збереженою фракцією викиду; емпагліфлозин

diabetes mellitus; diastolic dysfunction; heart failure with preserved ejection fraction; empagliflozin

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.19.5.2023.1300

Вступ

Серцева недостатність зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) є поширеним синдромом, від якого страждає більше ніж половина осіб із серцевою недостатністю (СН). Вона пов’язана зі зниженням функціональної здатності, погіршенням якості життя, а також підвищеною захворюваністю та смертністю [1]. На відміну від фенотипу зі зниженою фракцією викиду (СНзнФВ), ефективні терапевтичні підходи до лікування СНзбФВ на сьогодні відсутні, що робить пошук стратегій лікування важливим пріоритетом у галузі кардіології [2].
Нова концептуальна основа для розуміння розвитку СНзбФВ лівого шлуночка (ЛШ) підкреслює значну роль супутніх екстракардіальних захворювань у її патогенезі. Ці захворювання ініціюють і підтримують стан хронічного запалення низької інтенсивності в організмі, що призводить до системної дисфункції ендотелію судин мікроциркуляторного русла. Це, у свою чергу, знижує доступність оксиду азоту, сприяє розвитку фіброзу міокарда і прогресуванню діастолічної дисфункції лівого шлуночка (ДДЛШ) [3]. 
Серед позасерцевих прозапальних станів на особливу увагу заслуговує цукровий діабет 2-го типу (ЦД2), який трапляється приблизно в 30–40 % пацієнтів із СН [4]. На додаток до інтенсифікації прозапального стану ЦД2 також самостійно пошкоджує міокард через накопичення вільних кисневих радикалів і кінцевих продуктів глікування, що ще більше погіршує можливість наповнення лівого шлуночка, включно з активним розслабленням і пасивною розтяжністю міокарда [5]. Показово, що навіть на безсимптомній стадії до 70 % пацієнтів із ЦД2 мають ДДЛШ [6]. Причому ЦД2 є незалежним фактором ризику розвитку СН [7], а в осіб, які вже мають даний синдром, значно посилює його прогресування і клінічний перебіг [8].
З огляду на негативний вплив ЦД2 на прогресування і прогноз СН, а також часте співіснування цих двох станів оптимальним терапевтичним втручанням буде такий підхід до лікування, при якому не тільки досягається належний глікемічний контроль, але й здійснюється позитивний вплив на діастолічну функцію лівого шлуночка. Багатообіцяючі перспективи пов’язані з використанням інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози типу 2 (SGLT2) — гліфлозинів. Гліфлозини діють шляхом пригнічення реабсорбції глюкози в проксимальних відділах нефронів, що призводить до збільшення діурезу, втрати калорій і зниження артеріального тиску [9]. Вважається, що, окрім гемодинамічних переваг, гліфлозини можуть безпосередньо поліпшувати діастолічну функцію лівого шлуночка. Експериментальні дослідження продемонстрували, що емпагліфлозин, специфічний інгібітор SGLT2, може прискорювати процеси активного розслаблення, зменшувати запалення міокарда, оксидативний стрес, гіпертрофію та фіброз міокарда [10–13]. Крім того, гліфлозини можуть поліпшувати структурні властивості кровоносних судин за рахунок збільшення вмісту еластину і зниження рівня кінцевих продуктів глікації [14]. Також вони можуть модифіковувати метаболізм кардіоміоцитів у бік утилізації більш енергоефективних кетонових тіл [15].
І навпаки, звичайні цукрознижувальні препарати суттєво не впливають на ризик серцево-судинних ускладнень [16, 17] і можуть навіть підвищувати його [18, 19]. На противагу цьому гліфлозини продемонстрували помітне поліпшення серцево-судинних наслідків в осіб із ЦД2. Наприклад, дослідження EMPA-REG виявило зниження ризику госпіталізацій, пов’язаних із СН, на 35 % і зниження ризику серцево-судинної смерті на 32 % серед пацієнтів з ЦД2, які отримували емпагліфлозин [20]. Однак на сьогодні бракує даних щодо впливу гліфлозинів на перебіг і прогноз ЦД2 за наявності СН. Хоча в дослідження EMPA-REG були включені пацієнти із СН (без уточнення фенотипу даного синдрому), показники смертності й госпіталізації свідчать про те, що вони більше відповідають фенотипу СНзбФВ. Зокрема, дослідження EMPEROR-Preserved мало на меті оцінити вплив емпагліфлозину на прогноз при СН незалежно від наявності ЦД2 [9]. 
Мета: оцінити вплив застосування емпагліфлозину на діастолічну функцію лівого шлуночка в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу і супутньою серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду.

Матеріали та методи

Дослідження проводилося на клінічних базах Івано-–Франківського національного медичного університету. До дослідження були залучені амбулаторні пацієнти віком від 40 років, які мали компенсований ЦД2, СН ІІ–ІІІ функціонального класу (за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) і збережену фракцію викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) (> 50 %). Підвищений рівень N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) (> 125 пг/мл) також розглядався як критерій включення [21].
Критерії виключення: пацієнти, які раніше отримували лікування гліфлозином і мали понад чотири епізоди помірної гіпоглікемії протягом останнього місяця або принаймні один епізод тяжкої гіпоглікемії протягом останнього року; фібриляція/тріпотіння передсердь (через варіабельність доплерівських параметрів навантаження, що ускладнює оцінку динаміки діастолічної функції); тяжка ниркова недостатність (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2 за формулою CKD-EPI); первинні причини систолічної і/або діастолічної СН (гіпертрофічна кардіоміопатія, інфільтративне захворювання міокарда, тяжка анемія (гемоглобін < 90 г/л і гематокрит < 33 %), констриктивний перикардит або значний перикардіальний випіт).
Усі пацієнти підписали інформовану згоду, і дослідження проводилося відповідно до основних принципів Гельсінської декларації.
Дизайн дослідження. У період із грудня 2019 року по березень 2022 року було обстежено 254 послідовно включених у дослідження пацієнти із СНзбФВ і ЦД2. Серед них 120 відповідали критеріям дослідження і були рандомізовані у співвідношенні 1 : 1 до групи емпагліфлозину (n = 60) або контрольної групи (n = 60), у якій пацієнти отримували інші цукрознижувальні препарати. Про розподіл лікування було повідомлено як дослідникам, так і пацієнтам. Період дослідження тривав 12 тижнів. 
Усі пацієнти проходили комплексне клінічне й інструментальне обстеження на початку дослідження і через 12 тижнів. Ці дослідження включали визначення функціонального класу СН, проведення ехокардіографії у стані спокою та аналіз крові для визначення рівня NT-proBNP.
Ехокардіографію за допомогою ультразвукового апарата Siemens NX3 Elite проводив досвідчений лікар, який не знав про належність пацієнтів до груп лікування. Для забезпечення точності вимірювань отримували середні значення з трьох або більше послідовних кардіоциклів. Під час дослідження оцінювали структурно-функціональні параметри серця, доплерівські параметри діастолічної функції ЛШ.
У кожного пацієнта визначали максимальний діаметр ЛШ, масу міокарда і ФВ ЛШ відповідно до встановлених рекомендацій [22]. Значення максимального об’єму ЛШ і маси міокарда ЛШ індексували до площі поверхні тіла. Гіпертрофію ЛШ діагностували, коли індекс маси міокарда перевищував 115 г/м2 у чоловіків і 95 г/м2 у жінок [22].
Діастолічну функцію ЛШ оцінювали за допомогою імпульсного доплерівського аналізу трансмітрального кровотоку і тканинного доплерівського аналізу діастолічного підйому вихідної лінії ЛШ. Вимірювали максимальні швидкості раннього діастолічного наповнення (Е), наповнення під час систоли передсердь (А) та їх співвідношення (Е/А), а також максимальну швидкість діастолічного підйому вихідної лінії ЛШ у ранній діастолі (е’) і співвідношення Е/е’. Щоб мінімізувати вплив сусідніх сегментів, ми отримали усереднені швидкості e’ з міжшлуночкової перегородки та бічної стінки. Тяжкість діастолічної дисфункції ЛШ визначали на основі критеріїв Американського товариства ехокардіографії 2016 року [23]. Одним з вірогідних ультразвукових показників посилення діастолічної дисфункції ЛШ є дилатація ЛШ. У нормі максимальний індекс об’єму ЛШ не перевищує 34 мл/м2.
Лабораторні дослідження проводили в міжкафедральній науковій лабораторії Івано-Франківського національного медичного університету. ІФА-тести проводили на аналізаторі ER500 (Healicom, Jiangsu, Китай). Для визначення NT-proBNP використовували набір реагентів фірми Abcam. Нижня межа виявлення NT-proBNP становила 5 пг/мл.
Для первинної підготовки таблиць і проміжних розрахунків використовували пакет програм Excel. Статистичний аналіз проводився за допомогою електронних таблиць статистичної програми Statistica 10 (компанія StatSoft Inc., США) та IBM SPSS 20 (США).

Результати

Вік, будучи важливим демографічним фактором, не продемонстрував суттєвої різниці між групою емпагліфлозину і групою контролю. Середній вік у групі емпагліфлозину становив 61,5 року з діапазоном від 56,75 до 66,00 року, тоді як у контрольній групі він становив 58,0 року з діапазоном від 52,00 до 66,25 року. Незважаючи на значну кількісну різницю, відсутність статистичної значущості (p = 0,181) свідчить про те, що різниця за віком між двома групами не була суттєвою. Отже, пов’язані з віком фактори не могли вплинули на результати.
Стать, як ще одна важлива характеристика, мала схожий розподіл у групі емпагліфлозину і контрольній групі. У групі емпагліфлозину 65,0 % учасників були чоловіками, у контрольній групі — 55,0 %. При значенні р = 0,494 відсутність статистично значущої різниці ще більше підтверджує думку про те, що групи були гендерно однорідними.
Загалом відсутність статистично значущих відмінностей у розподілі за віком, статтю та клінічними характеристиками до лікування свідчить про те, що процес рандомізації ефективно забезпечив збалансованість груп. З огляду на схожість груп на початковому етапі зміни в результатах будуть визначатися втручанням (емпагліфлозином), а не існуючими раніше груповими відмінностями (табл. 1).
У табл. 2 подані вимірювання декількох важливих ехокардіографічних показників у досліджуваних групах до лікування. 
Кінцево-діастолічний розмір (діаметр) лівого шлуночка (КДРЛШ): медіана КДРЛШ у групі емпагліфлозину становила 47,34 [45,06–50,49] мм, тоді як у контрольній групі вона становила 49,00 [45,91–51,03] мм. Відсутність статистичної значущості (p = 0,214) свідчить про те, що до лікування суттєвої різниці між двома групами не було.
Медіана індексу маси міокарда лівого шлуночка (ІММЛШ) у групі емпагліфлозину становила 95,21 [89,23–110,27] г/м2, тоді як у контрольній групі вона становила 99,46 [93,19–105,53] г/м2. Невелике значення р = 0,736 вказує на те, що до лікування не було суттєвої різниці в показниках ІММЛШ між двома групами.
Медіана індексу лівого передсердя в групі емпа–гліфлозину становила 39,20 [34,45–42,88] мл/м2, тоді як у контрольній групі вона становила 38,96 [34,14–43,89] мл/м2. З огляду на значення р = 0,662 статистично значущої різниці за даним показником між двома групами до лікування не виявлено.
Медіана Deceleration time у групі емпагліфлозину становила 252,13 [220,32–270,95] мс, тоді як у контрольній групі вона становила 247,96 [217,83–272,47] мс. Значення р = 0,662 свідчить про те, що до лікування не було значущої різниці в часі сповільнення між двома групами.
Медіана співвідношення E/e’ у групі емпагліфлозину становила 12,20 [10,90–14,21], тоді як у контрольній групі вона становила 13,31 [11,88–15,04]. Відсутність статистичної значущості (p = 0,157) вказує на те, що до лікування не було суттєвих відмінностей у співвідношенні E/e’ між двома групами.
Отже, набір даних до лікування свідчить про те, що не було суттєвих відмінностей у виміряних кардіологічних показниках між групою емпагліфлозину і контрольною групою. 
Після лікування ми отримали такі результати (табл. 3).
У групі емпагліфлозину спостерігався дещо нижчий КДРЛШ порівняно з контрольною групою, що свідчить про те, що лікування емпагліфлозином має вплив на зменшення дилатації лівого шлуночка під час діастоли. Різниця була статистично значущою (p < 0,001).
Після лікування спостерігалося статистично вірогідне зменшення ІММЛШ у групі емпагліфлозину порівняно з контрольною групою (р = 0,037). Це вказує на ефективність емпагліфлозину в спричненні зворотного ремоделювання ЛШ, що сприяє поліпшенню його як діастолічної, так і систолічної функцій.
У групі емпагліфлозину індекс лівого передсердя був нижчим, що вказує на потенційний позитивний вплив лікування емпагліфлозином на ремоделювання лівого передсердя. Цей значущий зв’язок (p < 0,001) свідчить про те, що емпагліфлозин може сприяти позитивним змінам у структурі та функції лівого передсердя.
Показник Deceleration time у групі емпагліфлозину був більшим порівняно з контрольною групою. Це означає, що лікування емпагліфлозином може впливати на діастолічну функцію ЛШ, потенційно сприяючи поліпшенню динаміки розслаблення та наповнення.
Співвідношення E/e’ також було нижчим у групі емпагліфлозину, що свідчить про потенційне поліпшення діастолічної функції ЛШ і зниження тиску наповнення. 
Використання емпагліфлозину також супроводжувалося поліпшенням систолічної функції ЛШ порівняно з контролем. 
У підсумку отримані дані свідчать про потенційний позитивний вплив емпагліфлозину на ремоделювання ЛШ, індекс лівого передсердя, діастолічну функцію і фракцію викиду. 
Також нами був проведений регресійний аналіз, який порівнював групу емпагліфлозину з контрольною групою (табл. 4). У контрольній групі спостерігалися вищі значення КДРЛШ, ІММЛШ та індексу лівого передсердя, що вказувало на відмінності в геометрії ЛШ. На противагу цьому контрольна група мала менший Deceleration time і вище співвідношення E/e’, що вказує на погіршення діастолічної функції. Крім того, контрольна група мала нижчу ФВ ЛШ, що вказує на відмінності в систолічній функції. Ці дані свідчать про те, що лікування емпагліфлозином призводило до поліпшення діастолічної та систолічної функції порівняно з контрольною групою. 

Обговорення

Припускають, що гліфлозини, включно з емпагліфлозином, поліпшують діастолічну функцію ЛШ на додаток до своїх гемодинамічних ефектів. Були досліджені внутрішньоклітинні механізми, що лежать в основі діастолічних ефектів гліфлозинів, які проливають світло на їх потенційний вплив на жорсткість міокарда. Pabel et al. провели експерименти на тваринах з індукованим цукровим діабетом і вивчали біоптати пацієнтів із застійною СН, виявивши, що емпагліфлозин зменшує жорсткість міокарда шляхом нормалізації фосфорилювання ключових саркомерних білків, таких як титин, тропонін I і міозин-зв’язуючий білок С [24]. Цікаво, що ефект емпагліфлозину не залежав від наявності ЦД2 і спостерігався одразу, що свідчить про пряму дію препарату і ставить під сумнів єдину залежність від довготривалих «метаболічних» механізмів для пояснення його позитивних серцево-судинних ефектів. Ці результати кидають виклик домінуючим уявленням і підкреслюють потенційний прямий вплив гліфлозинів на серцеву функцію.
Попри існування значної кількості експериментальних даних, клінічні дані щодо впливу гліфлозину на структуру і функцію ЛШ обмежені. Рандомізоване клінічне дослідження EMPA-HEART CardioLink-6 було спрямоване на заповнення цієї прогалини шляхом вивчення ефектів застосування емпагліфлозину в пацієнтів з ішемічною хворобою серця і ЦД2. Дослідження продемонструвало значне зниження ІММЛШ, виміряного за допомогою магнітно-резонансної томографії, після 6-місячного курсу прийому емпагліфлозину в дозі 10 мг/добу [25]. Однак дослідження не виявило вірогідних змін у показниках діастолічної функції ЛШ [26]. Відсутність вірогідних змін можна пояснити тим, що діастолічні показники, які оцінювали в більшості пацієнтів, були в межах норми. Наприклад, середній індекс об’єму ЛП становив лише 30,2 мл/м2 (при нормі ≤ 34 мл/м2), а мітральне співвідношення E/e’ — лише 10,6 (при нормі ≤ 14).
Цілком імовірно, що емпагліфлозин міг не проявити свою дію через недостатній морфологічний субстрат. У нашому дослідженні пацієнти мали більш виражені діастолічні порушення із середнім індексом об’єму лівого передсердя 39,2 мл/м2 і співвідношенням E/e’ 12,20. Слід зазначити, що автори дослідження EMPA-HEART справедливо визнали, що відсутність вірогідних змін діастолічних показників у їхніх учасників можна пояснити тим, що більшість з них мали легку діастолічну дисфункцію (ступінь І). 
Отже, результати дослідження EMPA-HEART і нашого дослідження підкреслюють потенційні обмеження і складнощі, пов’язані з оцінкою впливу емпагліфлозину на діастолічну функцію ЛШ. Відмінності у вихідних показниках діастолічної функції та наявність різного ступеня діастолічної дисфункції у різних популяціях пацієнтів можуть бути причиною розбіжностей у результатах, які спостерігалися в різних дослідженнях. Необхідні подальші дослідження для з’ясування точних механізмів, що лежать в основі впливу емпагліфлозину на діастолічну функцію, а також для визначення підгруп пацієнтів, які з більшою імовірністю отримають користь від цієї терапії. 
Узяті разом, ці дані підкреслюють багатогранний вплив гліфлозинів на діастолічну функцію, що включає модуляцію білків саркомерів, зменшення жорсткості міокарда і протизапальні/антиоксидантні властивості. Ці прямі ефекти спростовують уявлення про те, що серцево-судинні переваги гліфлозинів залежать виключно від довготривалих метаболічних змін. Розуміння складної взаємодії між цими механізмами поглибить наші знання про те, як гліфлозини впливають на серцеву функцію, і може сприяти розробці нових терапевтичних стратегій для поліпшення діастолічної функції і загального стану серцево-судинної системи у пацієнтів з діабетом і серцево-судинними захворюваннями.

Висновки

Емпагліфлозин позитивно впливає як на структуру, так і на функцію серця в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу і серцевою недостатністю. Поліпшення індексу маси лівого шлуночка та діастолічної функції вказує на потенційні кардіопротекторні ефекти інгібіторів SGLT2, що виходять за рамки їх властивостей щодо контролю глікемії. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 07.06.2023
Рецензовано/Revised 26.07.2023
Прийнято до друку/Accepted 07.08.2023

Список литературы

  1. Steinberg B.A., Zhao X., Heidenreich P.A., Peterson E.D., Bhatt D.L., Cannon C.P. et al. Trends in Patients Hospitalized with Heart Failure and Preserved Left Ventricular Ejection Fraction. Circulation. 2012. 126(1). 65-75. DOI: 10.1161/CIRCULATIONAHA.111.080770.
  2. Borlaug B.A. Evaluation and management of heart failure with preserved ejection fraction. Nat. Rev. Cardiol. 2020. 17(9). 559-73. DOI: 10.1038/s41569-020-0363-2.
  3. Paulus W.J., Tschöpe C. A Novel Paradigm for Heart Failure with Preserved Ejection Fraction. J. Am. Coll. Cardiol. 2013. 62(4). 263-71. DOI: 10.1016/j.jacc.2013.02.092.
  4. Dhingra A., Garg A., Kaur S., Chopra S., Batra J.S., Pandey A. et al. Epidemiology of Heart Failure with Preserved Ejection Fraction. Curr. Heart Fail. Rep. 2014. 11(4). 354-65. DOI: 10.1007/s11897-014-0223-7.
  5. Saunders J., Mathewkutty S., Drazner M.H., McGuire D.K. Cardiomyopathy in Type 2 Diabetes. Herz Kardiovaskuläre Erkrankungen. 2008. 33(3). 184-90. DOI: 10.1007/s00059-008-3115-3.
  6. Kobrynska O., Didushko O. Current possibilities of influen–cing the main cardiovascular risk factors in patients with type 2 diabetes mellitus. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2022. 18(8). 426-431. https://doi.org/10.22141/2224-0721.18.8.2022.1220.
  7. van Melle J.P., Bot M., de Jonge P., de Boer R.A., van Veldhui–sen D.J., Whooley M.A. Diabetes, Glycemic Control, and New-Onset Heart Failure in Patients With Stable Coronary Artery Disease. Diabetes Care. 2010. 33(9). 2084-9. DOI: 10.2337/dc10-0286.
  8. MacDonald M.R., Petrie M.C., Varyani F., Ostergren J., Michelson E.L., Young J.B. et al. Impact of diabetes on outcomes in patients with low and preserved ejection fraction heart failure: An analysis of the Candesartan in Heart failure: Assessment of Reduction in Mortality and morbidity (CHARM) programme. Eur. Heart J. 2008. 29(11). 1377-85. DOI: 10.1093/eurheartj/ehn153.
  9. Butler J., Hamo C.E., Filippatos G., Pocock S.J., Bernstein R.A., Brueckmann M. et al. The potential role and rationale for treatment of heart failure with sodium-glucose co-transporter 2 inhibitors. Eur. J. Heart Fail. 2017. 19(11). 1390-400. DOI: 10.1002/ejhf.933.
  10. Hammoudi N., Jeong D., Singh R., Farhat A., Komajda M., Mayoux E. et al. Empagliflozin Improves Left Ventricular Diastolic Dysfunction in a Genetic Model of Type 2 Diabetes. Cardiovasc. Drugs Ther. 2017. 31(3). 233-46. DOI: 10.1007/s10557-017-6734-1.
  11. Kusaka H., Koibuchi N., Hasegawa Y., Ogawa H., Kim-Mitsuyama S. Empagliflozin lessened cardiac injury and reduced visceral adipocyte hypertrophy in prediabetic rats with metabolic syndrome. Cardiovasc. Diabetol. 2016. 15(1). 157. DOI: 10.1186/s12933-016-0473-7.
  12. Joubert M., Jagu B., Montaigne D., Marechal X., Tesse A., Ayer A. et al. The Sodium–Glucose Cotransporter 2 Inhibitor Dapagliflozin Prevents Cardiomyopathy in a Diabetic Lipodystrophic Mouse Model. Diabetes. 2017. 66(4). 1030-40. DOI: 10.2337/db16-0733.
  13. Habibi J., Aroor A.R., Sowers J.R., Jia G., Hayden M.R., Garro M. et al. Sodium glucose transporter 2 (SGLT2) inhibition with empagliflozin improves cardiac diastolic function in a female rodent model of diabetes. Cardiovasc. Diabetol. 2017. 16(1). 9. DOI: 10.1186/s12933-016-0489-z.
  14. Zimlichman R. Treatment of Hypertension and Metabolic Syndrome: Lowering Blood Pressure Is Not Enough for Organ Protection, New Approach-Arterial Destiffening. Curr. Hypertens. Rep. 2014. 16(10). 479. DOI: 10.1007/s11906-014-0479-z.
  15. Mudaliar S., Alloju S., Henry R.R. Can a Shift in Fuel Energetics Explain the Beneficial Cardiorenal Outcomes in the EMPA-REG OUTCOME Study? A Unifying Hypothesis. Diabetes Care. 2016. 39(7). 1115-22. DOI: 10.2337/dc16-0542.
  16. Green J.B., Bethel M.A., Armstrong P.W., Buse J.B., Engel S.S., Garg J. et al. Effect of Sitagliptin on Cardiovascular Outcomes in Type 2 Diabetes. New England Journal of Medicine. 2015. 373(3). 232-42. DOI: 10.1056/NEJMoa1501352.
  17. Hirakawa Y., Arima H., Zoungas S., Ninomiya T., Cooper M., Hamet P. et al. Impact of Visit-to-Visit Glycemic Variability on the Risks of Macrovascular and Microvascular Events and All-Cause Mortality in Type 2 Diabetes: The ADVANCE Trial. Diabetes Care. 2014. 37(8). 2359-65. DOI: 10.2337/dc14-0199.
  18. Dormandy J.A., Charbonnel B., Eckland D.J., Erdmann E., Massi-Benedetti M., Moules I.K. et al. Secondary prevention of macrovascular events in patients with type 2 diabetes in the PROactive Study (PROspective pioglitAzone Clinical Trial In macroVascular Events): a randomised controlled trial. The Lancet. 2005. 366(9493). 1279-89. DOI: 10.1016/S0140-6736(05)67528-9.
  19. Cavender M.A., Scirica B.M., Raz I., Steg G.P., McGui–re D.K., Leiter L.A. et al. Cardiovascular Outcomes of Patients in SAVOR-TIMI 53 by Baseline Hemoglobin A1c. Am. J. Med. 2016. 129(3). 340.e1-340.e8. DOI: 10.1016/j.amjmed.2015.09.022.
  20. Fitchett D., Zinman B., Wanner C., Lachin J.M., Hantel S., Salsali A. et al. Heart failure outcomes with empagliflozin in patients with type 2 diabetes at high cardiovascular risk: results of the EMPA-REG OUTCOME® trial. Eur. Heart J. 2016. 37(19). 1526-34. DOI: 10.1093/eurheartj/ehv728.
  21. Ponikowski P., Voors A.A., Anker S.D., Bueno H., Cleland J.G.F., Coats A.J.S. et al. 2016 ESC Guidelines for the diagnosis and treatment of acute and chronic heart failure. Eur. J. Heart Fail. 2016. 18(8). 891-975. DOI: 10.1002/ejhf.592.
  22. Lang R.M., Badano L.P., Mor-Avi V., Afilalo J., Armstrong A., Ernande L. et al. Recommendations for Cardiac Chamber Quantification by Echocardiography in Adults: An Update from the American Society of Echocardiography and the European Association of Cardiovascular Imaging. Journal of the American Socie–ty of Echocardiography. 2015. 28(1). 1-39.e14. DOI: 10.1016/j.echo.2014.10.003.
  23. Nagueh S.F., Smiseth O.A., Appleton C.P., Byrd B.F., Dokai–nish H., Edvardsen T. et al. Recommendations for the Evaluation of Left Ventricular Diastolic Function by Echocardiography: An Update from the American Society of Echocardiography and the European Association of Cardiovascular Imaging. Journal of the American Society of Echocardiography. 2016. 29(4). 277-314. DOI: 10.1016/j.echo.2016.01.011.
  24. Pabel S., Wagner S., Bollenberg H., Bengel P., Kovács Á., Schach C. et al. Empagliflozin directly improves diastolic function in human heart failure. Eur. J. Heart Fail. 2018. 20(12). 1690-700. DOI: 10.1002/ejhf.1328.
  25. Kolijn D., Pabel S., Tian Y., Lódi M., Herwig M., Carrizzo A. et al. Empagliflozin improves endothelial and cardiomyocyte function in human heart failure with preserved ejection fraction via reduced pro-inflammatory-oxidative pathways and protein kinase Gα oxidation. Cardiovasc. Res. 2021. 117(2). 495-507. DOI: 10.1093/cvr/cvaa123.
  26. Bami K., Gandhi S., Leong-Poi H., Yan A.T., Ho E., Zahrani M. et al. Effects of Empagliflozin on Left Ventricular Remodeling in Patients with Type 2 Diabetes and Coronary Artery Disease: Echocardiographic Substudy of the EMPA-HEART CardioLink-6 Randomized Clinical Trial. Journal of the American Society of Echocardiography. 2020. 33(5). 644-6. DOI: 10.1016/j.echo.2020.02.005.

Вернуться к номеру