Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Архив офтальмологии Украины Том 11, №2, 2023

Вернуться к номеру

Фактори ризику і прогноз оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки

Фактори ризику і прогноз оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки

Авторы: Жабоєдов Д.Г. (1), Жук А.М. (2)
(1) — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
(2) — ТОВ «Британський офтальмологічний центр», м. Київ, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Основною метою лікування регматогенного відшарування сітківки (РВС) є відновлення анатомо-топографічних співвідношень у задньому полюсі ока, відмежування розривів за рахунок формування хоріоретинальних спайок і видалення проліферативних мембран, а також відновлення зорових функцій. Ефективність хірургії широко варіює незалежно від обраного методу лікування і знаходиться в межах від 37 до 95 %. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 124 пацієнти (124 ока) з РВС у поєднанні з віковою катарактою. 1-шу групу спостереження становили 60 пацієнтів (60 очей), яким виконували закриту субтотальну вітректомію з тампонадою вітреальної порожнини газоповітряною сумішшю C3F8, ендолазеркоагуляцією сітківки і факоемульсифікацією катаракти з імплантацією інтраокулярної лінзи (при подальшому аналізі позначено як метод операції 1). 2-гу групу спостереження становили 64 пацієнти (64 ока), яким виконували таке саме оперативне втручання, але тампонаду вітреальної порожнини проводили із застосуванням силіконового масла (при подальшому аналізі позначено як метод операції 2). Для виявлення факторів, пов’язаних з результатом лікування, використано метод побудови моделей логістичної регресії з використанням пакетів MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba). Аналіз проводився для факторів ризику, які були визначені на момент проведення операції. Відбір предикторів регресійної моделі здійснювали методом максимальної правдоподібності з покроковим виключенням змінних. Отримані регресійні моделі оцінювали при побудові діаграм операційних характеристик (ROC-­аналіз). Як критерій адекватності моделі розраховували площу під кривою операційних характеристик з інтервальною оцінкою (AUC). Результати. Факторами ризику відсутності поліпшення стану в результаті оперативного лікування РВС через 1 рік після втручання були вік, давність відшарування сітківки, стадія С проліферативної вітреоретинопатії (ПВР), метод операції і показник суми локальних дефектів полів зору (PSD). Факторами ризику погіршення стану були вік, стать, давність ВС, вид розриву сітківки, стадія С ПВР, метод операції і PSD. У нашому дослідженні встановлений більший ризик невдалого лікування РВС для чоловіків, ніж для жінок. Прогностична модель невдалого хірургічного лікування РВС була побудована на трьох факторах ризику: видалення кришталика (p = 0,046), ПВР стадії C (p = 0,039) і ступінь відшарування (p < 0,001) і мала велику прогностичну цінність (площа під ROC-кривою становила 0,8399). Визначення прогнозу погіршення і відсутності поліпшення стану через 1 рік після оперативного лікування також мало досить високі показники якості моделі (AUC = 0,817 і 0,907 відповідно).

Background. The main purpose of treatment for rhegmatogenous retinal detachment (RRD) is to restore anatomical and topographical relations in the posterior pole of the eye, to demarcate tears due to the formation of chorioretinal adhesions and to remove proliferative membranes, as well as to restore visual functions. The effectiveness of surgery varies widely, regardless of the chosen treatment method, and ranges from 37 to 95 %. Materials and me­thods. One hundred and twenty-four patients (124 eyes) with RRD combined with age-related cataract were under observation. The first group consisted of 60 patients (60 eyes) who underwent closed subtotal vitrectomy with vitreous tamponade using a C3F8 gas-air mixture, endolaser coagulation of the retina, and phacoemulsification with an intraocular lens implantation (in further analysis, it was designated as surgical method 1). The second observation group included 64 patients (64 eyes), who underwent the same intervention, but vitreous tamponade was performed with the use of silicone oil (surgical method 2). To identify factors related to the treatment outcome, the method of building logistic regression models using MedStat and MedCalc v.15.1 packages (MedCalc Software bvba) was used. The analysis was carried out for risk factors that were determined at the time of the operation. The selection of predictors of the regression model was carried out by the method of maximum likelihood with stepwise exclusion of variables. The resulting regression models were evaluated by constructing diagrams of operating characteristics (receiver operator characteristic (ROC) analysis). As a criterion of model adequacy, the area under the ROC curve (AUC) with interval estimation was calculated. Results. The risk factors for not improving the state as a result of surgical treatment for RRD one year after the intervention were age, age of retinal detachment, stage C of proliferative vitreoretinopathy (PVR), method of surgery and pattern standard deviation. The risk factors for deterioration were age, gender, age of retinal detachment, type of retinal tear, stage C of PVR, method of surgery and pattern standard deviation. In our study, a risk of unsuccessful treatment for RRD was higher in men than in women. The prognostic model of unsuccessful surgical treatment for RRD was built on three risk factors: lensectomy (p = 0.046), stage C of PVR (p = 0.039), degree of detachment (p < 0.001) and had a high prognostic value (the AUC was 0.8399). Determining the prognosis for not improving and deterioration 1 year after surgical treatment also had fairly high model quality indicators (AUC = 0.817 and 0.907, respectively).


Ключевые слова

регматогенне відшарування сітківки; вікова катаракта; закрита субтотальна вітректомія; факоемульсифікація; фактори ризику; прогнозування

rhegmatogenous retinal detachment; age-related cataract; closed subtotal vitrectomy; phacoemulsification; risk factors; prediction

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.11.2.2023.322

Вступ

Регматогенне відшарування сітківки (РВС) — одне з найзагрозливіших захворювань ока, яке характеризується відокремленням нейросенсорної сітківки від комплексу пігментного епітелію та мембрани Бруха з накопиченням рідини між цими шарами й розривами сітківки [1, 2]. 
Частка РВС становить від 2 до 9 % у структурі первинної інвалідності за захворюваннями органа зору [3]. При проведенні епідеміологічних спостережень поширеність РВС у світовому масштабі, за даними де–яких авторів, становить 10–18 випадків, за даними інших — 6,9–18,2 випадку на 100 000 населення на рік [4, 5]. У країнах Європи цей показник становить 6–10 випадків на 100 000 населення на рік [6]. Доведено, що частота виникнення цього захворювання серед чоловіків вища, ніж серед жінок, пік захворюваності припадає на 20–29 років (8 випадків на 100 000 населення) і 60–70 років (28 випадків на 100 000 населення) [7, 8]. 
Основною метою лікування РВС є відновлення анатомо-топографічних співвідношень у задньому полюсі ока, відмежування розривів за рахунок формування хоріоретинальних спайок і видалення проліферативних мембран, а також відновлення зорових функцій [9]. За даними різних авторів, ефективність хірургії широко варіює незалежно від обраного методу лікування і знаходиться в межах від 37 до 95 % [10, 11].
На цей час існує три групи патогенетично орієнтованих оперативних втручань: екстраокулярні, інтраокулярні й комбіновані. Вибір методу лікування РВС має бути індивідуальним у кожному клінічному випадку з урахуванням віку пацієнта, тривалості існування відшарування, його характеру, виду і площі, рухомості відшарованої сітківки, стадії проліферативної вітреоретинопатії (ПВР) і наявності в анамнезі оперативних втручань [12, 13]. При цьому не завжди функціональні результати лікування (поліпшення зору) відповідають анатомічним результатам (товщина й оптична щільність шарів сітківки, її цілісність) [10–13].
Мета — оцінити фактори ризику і прогноз оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки.

Матеріали та методи

Усі дослідження проводили з дотриманням основних положень Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину, Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964 р., з подальшими доповненнями, включно з версією 2000 р.) і Наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009. 
Усі пацієнти дали інформовану згоду на участь у дослідженні.
Робота виконана у період з 2020 по 2023 рік в ТОВ «Британський офтальмологічний центр» м. Києва, яке є клінічною базою кафедри офтальмології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Під спостереженням перебували 124 пацієнти (124 ока) віком від 40 до 79 років, чоловіків — 53,3 %, жінок — 46,7 %, з РВС у поєднанні з віковою катарактою, які були розподілені на 2 групи. У 75 пацієнтів (75 очей) було діагностовано міопію середнього й високого ступенів. 1-шу групу спостереження становили 60 пацієнтів (60 очей), яким виконували закриту субтотальну вітректомію з тампонадою вітреальної порожнини газоповітряною сумішшю C3F8, ендолазеркоагуляцією сітківки і факоемульсифікацією катаракти з імплантацією інтраокулярної лінзи (при подальшому аналізі позначено як метод операції 1). 2-гу групу спостереження становили 64 пацієнти (64 ока), яким виконували таке саме оперативне втручання, але тампонаду вітреальної порожнини проводили із застосуванням силіконового масла (при подальшому аналізі позначено як метод операції 2). Пацієнтів спостерігали в динаміці та через 1 рік після оперативного лікування. 
Усім пацієнтам виконували візометрію і дослідження суб’єктивної рефракції за допомогою фороптера IS-80 (Topcon, Японія). Рефрактометрію, кератометрію, тонометрію виконували на рефкератотонометрі TONOREF II (Велика Британія). Статичну автоматичну периметрію виконували за допомогою апарата Humphrey field analyzer 720i Carl Zeiss (Німеччина). Усім пацієнтам проводилося стандартне обстеження за кінетичною програмою (за Гольдманом) у 8 меридіанах. Сумарне кінетичне поле зору у 8 меридіанах в обох групах відповідало середньостатистичній нормі і становило 527,0 ± 5,3°.
Як фактори, які визначали результат лікування, були використані цілісність пігментного епітелію та хоріокапілярного комплексу (ПЕС), яка була оцінена за оптичною щільністю цих шарів через 1 рік після операції порівняно з початковими даними (0 — без змін, 1 — зниження оптичної щільності, 2 — підвищення оптичної щільності), а також стан шару фоторецепторів сітківки (IS/OS) через 1 рік після операції (0 — дезорганізований, 1 — збережений або відновлений).
Для виявлення факторів, пов’язаних з результатом лікування (за показниками ПЕС та IS/OS), використано метод побудови моделей логістичної регресії з використанням пакетів MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba) [14]. Аналіз проводився для факторів ризику, які були визначені на момент проведення операції: вік (років), стать, давність відшарування сітківки (ВС; діб), залучення макули до операції (0 — без залучення, 1 — із залученням макули), вид розриву сітківки (1 — клапанний розрив, 2 — дірчастий розрив, 3 — відриви сітківки від зубчастої лінії, 4 — атипові і гігантські розриви), стадія проліферативної вітреоретинопатії (А, В, С), метод операції (1 або 2), некоригована гострота зору (НКГЗ; Од), максимально коригована гострота зору (МКГЗ; Од), середній показник світлочутливості сітківки (MD; dB), показник суми локальних дефектів полів зору (PSD; Од), товщина нейросенсорної сітківки у фовеолярній зоні (НСФ; мкм), товщина судинної оболонки (СО; мкм), середня товщина шару нервових волокон (RNFL; мкм).
Відбір предикторів регресійної моделі здійснювали методом максимальної правдоподібності з покроковим виключенням змінних [14]. Ефективність предикторів оцінювали інтервальним методом з розрахунком співвідношення шансів (СШ), 95% довірчого інтервалу (95% ДІ) і вірогідності відмінності від нульової гіпотези (р). Після первинного виключення змінних, що не задовольняли критеріям ефективності, здійснювали побудову моделей розрахунку ризику незадовільного результату лікування з відібраними предикторами. Отримані регресійні моделі оцінювали при побудові діаграм операційних характеристик (ROC-аналіз). Як критерій адекватності моделі розраховували площу під кривою операційних характеристик з інтервальною оцінкою (AUC). На заключному етапі оцінювали класифікаційні характеристики моделі: чутливість, специфічність і прогностичну значущість, а також СШ і 95% ДІ при стандартній величині значення ймовірності для точки відсікання позитивних і негативних прогнозів (cut-off = 0,5).

Результати та обговорення

У нашому дослідженні ми окремо виділяли ризик погіршення і відсутності поліпшення стану через 1 рік після операції. У першій прогностичній моделі результат лікування вважали успішним, якщо через 1 рік після оперативного втручання відбулося підвищення оптичної щільності шару пігментного епітелію та хоріокапілярного комплексу сітківки (ПЕС = 2), і при цьому шар фоторецепторів був збережений або відновлений (результуюча змінна Y = 0), в іншому випадку результат лікування вважали не досягнутим (результуюча змінна Y = 1), а стан таким, що не поліпшився. У табл. 1 наведено результати однофакторного регресійного аналізу, згідно з яким значення мав тільки вік пацієнта (p = 0,025; СШ = 0,94; 95% ДІ 0,89–0,99).
Для виявлення мінімальної сукупності незалежних факторів, пов’язаних з ризиком відсутності поліпшення стану через 1 рік після оперативного втручання, використано метод покрокового включення/виключення ознак (Stepwise, із порогом рвикл > 0,2 і рвикл < 0,1). На основі цього аналізу було виділено 4 фактори ризику: давність ВС, стадія ПВР, метод операції і PSD. У табл. 2 наведено коефіцієнти чотирифакторної моделі логістичної регресії прогнозування ризику відсутності поліпшення стану в результаті лікування.
У результаті аналізу виявлено зв’язок ризику відсутності поліпшення стану в результаті лікування з давністю відшарування сітківки, стадією ПВР, методом операції і PSD. При цьому ризик відсутності поліпшення стану в результаті лікування був вищим (p = 0,009) у пацієнтів зі стадією С ПВР (СШ = 17,2; 95% ДІ 2,0–147) порівняно з пацієнтами зі стадіями А чи В (при стандартизації за іншими факторами ризику), а також при зростанні PSD (СШ = 12,5 на кожну одиницю; 95% ДІ 1,38–113; при стандартизації за іншими факторами ризику).
Ризик відсутності поліпшення стану в результаті лікування був нижчим (p = 0,005) при використанні методу операції 2 (СШ = 0,19; 95% ДІ 0,06–0,61) порівняно з методом операції 1 (при стандартизації за іншими факторами ризику).
Побудована модель може бути подана формулою:
ln(Y/(1 – Y) = –7,98 – 0,048 × X1 + X2 + X3 + 2,52 × X4,
де Y — показник ризику відсутності поліпшення стану в результаті лікування; Х1 — давність ВС (діб); Х2 — дорівнює 0 при стадії ПВР А чи В і 2,84 при стадії ПВР С; Х3 — дорівнює 0 при методі операції 1 і –1,67 при методі операції 2; Х4 — PSD (Од).
На рис. 1 наведена крива операційних характеристик моделі.
Площа під кривою операційних характеристик AUC = 0,82 (95% ДІ 0,74–0,88), що свідчило про сильний зв’язок ризику відсутності поліпшення стану через 1 рік з факторами ризику, що було встановлено. При виборі оптимального (за Youden Index) критичного порогу (Ycr = 0,5985) чутливість моделі становила 91,9 % (95% ДІ 84,7–96,4 %), специфічність — 57,9 % (95% ДІ 33,5–79,7 %), прогностична значущість позитивної величини +PV = 91,9 % (95% ДІ 87,0–95,1 %), прогностична значущість негативної величини –PV = 57,9 % (95% ДІ 39,0–74,8 %).
У другій прогностичній моделі аналізували ризик погіршення стану через 1 рік після операції. Результат вважали успішним (результуюча змінна Y = 0), якщо через 1 рік після оперативного втручання не відбулося зниження оптичної щільності сітківки (ПЕС = 0 або 2) і при цьому шар IS/OS сітківки був збережений або відновлений, в іншому випадку результат лікування вважали не досягнутим (результуюча змінна Y = 1), а стан вважали таким, що погіршився. У табл. 3 наведено результати однофакторного регресійного аналізу.
Значущими факторами ризику в однофакторній моделі були вік, відрив сітківки від зубчастої лінії, стадія С ПВР, метод операції 2.
Для виявлення мінімальної сукупності незалежних факторів, пов’язаних з ризиком погіршення стану через 1 рік після оперативного лікування, використано метод покрокового включення/виключення ознак (Stepwise, із порогом рвикл > 0,2 і рвикл < 0,1). Було виділено 7 факторів ризику: вік, стать, давність ВС, вид розриву, стадія ПВР, метод операції, PSD. У табл. 4 наведено коефіцієнти семифакторної моделі логістичної регресії прогнозування ризику погіршення стану через 1 рік після оперативного втручання.
Ризик погіршення стану зростав (p = 0,009) у пацієнтів з дірчастими або атиповими й гігантськими розривами сітківки (СШ = 5,2; 95% ДІ 1,5–18) порівняно з пацієнтами з іншими видами розривів (при стандартизації за іншими факторами ризику). Також ризик збільшувався (p = 0,013) за наявності стадії С ПВР (СШ = 6,5; 95% ДІ 1,48–28,7) порівняно з пацієнтами зі стадіями А чи В (при стандартизації за іншими факторами ризику). При використанні методу операції 2 ризик збільшувався (p = 0,018; СШ = 4,1; 95% ДІ 1,27–13,2) порівняно з методом 1 (при стандартизації за іншими факторами ризику). Зростав ризик (p = 0,016) і при збільшенні PSD (СШ = 13,9 на кожну одиницю; 95% ДІ 1,62–118) (при стандартизації за іншими факторами ризику).
Ризик погіршення стану через 1 рік після оперативного втручання знижувався (p < 0,001) з віком (СШ = 0,85 на кожен рік; 95% ДІ 0,80–0,92; при стандартизації за іншими факторами ризику), був нижчим (p = 0,001) у чоловіків (СШ = 0,09; 95% ДІ 0,02–0,36) порівняно з жінками (при стандартизації за іншими факторами ризику), а також залежав від давності ВС (p < 0,001; СШ = 0,93 на кожну добу; 95% ДІ 0,88–0,98; при стандартизації за іншими факторами ризику). Модель, що була побудована, може бути подана формулою:
ln(Y/(1 – Y) = –1,08 – 0,16 × X1 + X2 – 0,075 × X3 + Х4 + Х5 + Х6 + 2,63 × X7,
де Y — показник ризику погіршення стану через 1 рік після оперативного втручання; Х1 — вік пацієнта (років); Х2 — дорівнює 0 для жінки і –2,43 для чоловіка; Х3 — давність ВС (діб); Х4 — дорівнює 0 при клапанному розриві сітківки або при відриві сітківки від зубчастої лінії і 1,65 при дірчастих або атипових і гігантських розривах сітківки; Х5 — дорівнює 0 при стадіях ПВР А чи В і 1,88 при стадії С; Х6 — дорівнює 0 при методі операції 1 і 1,41 при методі операції 2; Х7 — PSD (Од).
На рис. 2 наведена крива операційних характеристик моделі.
Площа під кривою операційних характеристик AUC = 0,91 (95% ДІ 0,84–0,95), що свідчило про дуже сильний зв’язок ризику погіршення стану в результаті лікування з обраними факторними ознаками. При виборі оптимального (за Youden Index) критичного порогу (Ycr = 0,4346) чутливість моделі становила 90,9 % (95% ДІ 81,3–96,6 %), специфічність — 82,7 % (95% ДІ 69,7–91,8 %), прогностична значущість позитивної величини +PV = 87,0 % (95% ДІ 78,6–92,4 %), прогностична значущість негативної величини –PV = 87,8 % (95% ДІ 76,8–93,9 %).
У практичному плані отримані моделі можуть бути використані для прогнозування й оцінки ризику погіршення або відсутності поліпшення в результаті лікування при виборі методу оперативного втручання (рис. 3).
Прогностичний алгоритм реалізований у програмному середовищі Microsoft Office Excel і включає заповнення відповідних комірок у лівій частині (значущі предиктори моделі). У правій частині програма автоматично розраховує значення ризику (Y) за формулами 1 і 2 і порівнює їх з критичними значеннями (Ycr). Відповідно формулюється прогноз ризику — високий або низький при обранні того чи іншого способу оперативного лікування.
Отже, було встановлено, що факторами ризику відсутності поліпшення стану в результаті оперативного лікування РВС через 1 рік після втручання були вік, давність відшарування сітківки, стадія С ПВР, метод операції і PSD. Факторами ризику погіршення стану були вік, стать, давність ВС, вид розриву сітківки, стадія С ПВР, метод операції і PSD.
Багато авторів зауважують, що оптимальна операція для відновлення РВС на сьогодні ще невідома [9–13]. Так, пневматичну ретинопексію слід вважати першою лінією лікування РВС, яка забезпечує кращі функціональні результати, меншу вертикальну метаморфопсію і зниження захворюваності порівняно з вітректомією pars plana [15]. Одночасно з цим, за даними рандомізованого дослідження результатів лікування первинного РВС (PIVOT), кращих первинних анатомічних результатів через 12 місяців досягли 80,8 % пацієнтів, які проходили пневматичну ретинопексію, проти 93,2 % пацієнтів, які мали вітректомію pars plana (P = 0,045).
Факторами, які корелювали з ускладненнями оперативного лікування РВС, були відшарування сітківки понад 6 годин (p = 0,003) і гострота зору (за шкалою Snellen < 0,5; p = 0,02) [16]. За іншими даними, факторами ризику хірургії РВС були псевдофакія ока (P = 0,002), окулярна травма (P = 0,003) і ПВР (P < 0,001) [17]. У загальній моделі похилий вік, псевдофакія ока і наявність макулярного отвору були важливими факторами ризику рецидиву після повної корекції РВС.
Фактором ризику рецидиву ВС після вітректомії pars plana з тампонадою силіконовою олією при первинному РВС була стадія С ПВР (СШ 4,015; 95% ДІ 1,721–9,367; P = 0,001) [18]. Повторне відшарування сітківки протягом 6 місяців після первинної вітректомії було пов’язане з кількістю відшарованих квадрантів сітківки (СШ 1,69; 95% ДІ 1,33–2,15; p < 0,001) і ПВР стадії C (СШ 3,98; 95% ДІ 1,47–10,73; p = 0,006) [19].
Такі результати відповідали нашим даним, вік і стадія С ПВР входили і в наше прогностичне рівняння. 
У багатофакторному логістичному регресійному аналізі хірургічна невдача лікування РВС була пов’язана з хірургічним досвідом, викривленням склери і більшою осьовою довжиною ока, а також з чоловічою статтю (p < 0,01) [20]. У нашому дослідженні також встановлений більший ризик невдалого лікування РВС для чоловіків, ніж для жінок.
Прогностична модель невдалого хірургічного лікування РВС була побудована на трьох факторах ризику: видалення кришталика (p = 0,046), ПВР стадії C (p = 0,039) і ступінь відшарування (p < 0,001) і мала велику прогностичну цінність (площа під ROC-кривою становила 0,8399) [21]. У нашому дослідженні визначення прогнозу погіршення і відсутності поліпшення стану через 1 рік після оперативного лікування також мало досить високі показники якості моделі (AUC = 0,817 і 0,907 відповідно).

Висновки

1. Проведене дослідження дозволило встановити нові фактори ризику оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки.
2. На підставі проведених нами досліджень були побудовані прогностичні моделі результатів оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 02.07.2023
Рецензовано/Revised 17.07.2023
Прийнято до друку/Accepted 22.07.2023

Список литературы

  1. D’Amico D.J. Clinical practice. Primary retinal detachment. N. Engl. J. Med. 2008. (359). 2346-2354.
  2. Mitry D., Charteris D.G., Fleck B.W. et al. The epidemiology of rhegmatogenous retinal detachment: geographical variation and clinical associations. Br. J. Ophthalmol. 2010. (94). 678-684.
  3. Colucciello M., Rasier R. Rhegmatogenous retinal detachment. Phys. Sportsmed. 2009. 37(2). 59-65.
  4. Poulsen C.D., Peto T., Grauslund J., Green A. Epidemiologic characteristics of retinal detachment surgery at a specialized unit in Denmark. Acta Ophthalmologica. 2016. 94(6). 548-555.
  5. Chen S.-N., Lian I.-B., Wei Y.-J. Epidemiology and clinical characteristics of rhegmatogenous retinal detachment in Taiwan. Bri–tish Journal of Ophthalmology. 2016. 100(9). 1216-1220.
  6. Mitry D., Fleck B.W., Wright A.F. et al. Pathogenesis of rhegmatogenous retinal detachment: predisposing anatomy and cell biology. Retina. 2010. (30).1561-1572.
  7. Sodhi A., Leung L., Do D.V. et al. Recent Trends in the Mana–gement of Rhegmatogenous Retinal Detachment. Surv. Ophthalmol. 2008. (53). 50-57.
  8. Park S.J., Choi N.K., Park K.H., Woo S.J. Five year nationwide incidence of rhegmatogenous retinal detachment requiring surgery in Korea. PLoS One. 2013. 8 (11). e80174.
  9. Warren A., Wang D.W., Lim J.I. Rhegmatogenous retinal detachment surgery: A review. Clin. Exp. Ophthalmol. 2023 Apr. 51(3). 271-279. doi: 10.1111/ceo.14205.
  10. Benson M.D., Sia D., Seamone M.E., Greve M., Hinz B., Tennant M.T.S. et al. Phacovitrectomy For Primary Rhegmatogenous Retinal Detachment Repair: A Retrospective Review. Retina. 2021 Apr 1. 41(4). 753-760. doi: 10.1097/IAE.0000000000002945.
  11. Haugstad M., Moosmayer S., Bragadόttir R. Primary rhegmato–genous retinal detachment — surgical methods and anatomical outcome. Acta Ophthalmol. 2017 May. 95(3). 247-251. doi: 10.1111/aos.13295.
  12. Starr M.R., Ryan E.H., Yonekawa Y. Primary Retinal Detachment Outcomes Study: summary of reports number 1 to number 18. Curr. Opin. Ophthalmol. 2023 May 1. 34(3). 211-217. doi: 10.1097/ICU.0000000000000942.
  13. Popovic M.M., Muni R.H., Nichani P., Kertes P.J. Pars plana vitrectomy, scleral buckle, and pneumatic retinopexy for the management of rhegmatogenous retinal detachment: a meta-analysis. Surv. Ophthalmol. 2022 Jan-Feb. 67(1). 184-196. doi: 10.1016/j.survophthal.2021.05.008.
  14. Гур’янов В.Г., Лях Ю.Е., Парій В.Д., Короткий Р.В., Чалий О.В., Чалий К.О., Цехмістер Я.В. Посібник з біостатистики. Аналіз результатів медичних досліджень у пакеті EZR (R-statistics). Kиїв: Вістка, 2018. 208 с. 
  15. Hillier R.J., Felfeli T., Berger A.R., Wong D.T., Altomare F., Dai D. et al. The Pneumatic Retinopexy versus Vitrectomy for the Management of Primary Rhegmatogenous Retinal Detachment Outcomes Randomized Trial (PIVOT). Ophthalmology. 2019 Apr. 126(4). 531-539. doi: 10.1016/j.ophtha.2018.11.014.
  16. Haugstad M., Moosmayer S., Bragadόttir R. Primary rhegmato–genous retinal detachment — surgical methods and anatomical outcome. Acta Ophthalmol. 2017 May. 95(3). 247-251. doi: 10.1111/aos.13295.
  17. Sung J.Y., Lee M.W., Won Y.K., Lim H.B., Kim J.Y. Clinical characteristics and prognosis of Total Rhegmatogenous retinal detachment: a matched case-control study. BMC Ophthalmol. 2020 Jul 13. 20(1). 286. doi: 10.1186/s12886-020-01560-4.
  18. Wickham L., Ho-Yen G.O., Bunce C., Wong D., Charte–ris D.G. Surgical failure following primary retinal detachment surgery by vitrectomy: risk factors and functional outcomes. Br. J. Ophthalmol. 2011 Sep. 95(9). 1234-8. doi: 10.1136/bjo.2010.190306.
  19. Fu Y., Xie T.H., Gu Z.H., Yang N., Geng R.F., Zhang Y.L. Recurrent retinal detachment after pars plana vitrectomy with silicone oil tamponade for rhegmatogenous retinal detachment. Int. Ophthalmol. 2022 Dec. 42(12). 3813-3820. doi: 10.1007/s10792-022-02401-7.
  20. Kim M.S., Park J.Y., Jin K.W., Park K.H., Park S.J., Joo K., Woo S.J. Influence of Surgical Experience and Risk Factors for Surgical Failure in Primary Retinal Detachment Surgery. Ophthalmologica. 2023. 246(2). 141-149. doi: 10.1159/000530526.
  21. Wickham L., Bunce C., Wong D., Charteris D.G. Retinal detachment repair by vitrectomy: simplified formulae to estimate the risk of failure. Br. J. Ophthalmol. 2011 Sep. 95(9). 1239-44. doi: 10.1136/bjo.2010.190314.

Вернуться к номеру