Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Архив офтальмологии Украины Том 11, №2, 2023

Вернуться к номеру

Зв’язок розвитку макулярного набряку при діабетичній ретинопатії і цукровому діабеті 2-го типу з вмістом у крові Р-селектину

Зв’язок розвитку макулярного набряку при діабетичній ретинопатії і цукровому діабеті 2-го типу з вмістом у крові Р-селектину

Авторы: Риков С.О., Чугаєв Д.І.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. При діабетичній ретинопатії (ДР), що ускладнена діабетичним макулярним набряком (ДМН) за умов цукрового діабету 2-го типу (ЦД2), встановлено важливе значення запальних і протромбогенних змін, серед яких найбільше значення мають посилення експресії молекул ендотеліальної адгезії, у тому числі P-селектину. Мета дослідження: встановити зв’язок розвитку ДМН при ДР різного ступеня та ЦД2 з вмістом у крові Р-селектину. Матеріали та методи. Дослідження включало 124 пацієнти (124 ока) із ЦД 2-го типу, у яких за класифікацією ETDRS виявлена легка (29 очей, 1-ша група), помірна або тяжка (35 очей, 2-га група) непроліферативна ДР та проліферативна ДР (31 око, 3-тя група); контрольну групу становили 29 очей без ЦД. Всім пацієнтам були виконані загальноприйняті офтальмологічні дослідження, спектрально-доменна оптична когерентна томографія (ОКТ) з визначенням центральної товщини сітківки (ЦТС, мкм). ДМН встановлювали при збільшенні ЦТС вище від значень нормативної бази даних по полях ETDRS програмного забезпечення спектрально-доменної ОКT. Вміст Р-селектину у крові визначали імуноферментним методом (Invitrogen ThermoFisher Scientific, USA). Для статистичних досліджень використано програмні пакети MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba). Результати. Вміст у крові Р-селектину при ДР та ЦД2 був вірогідно збільшеним порівняно з контролем (у 1,3 раза; p < 0,001), що при розподілі за стадіями зберігалося тільки для проліферативної ДР. Збільшення вмісту Р-селектину прямо корелювало з рівнем глікованого гемоглобіну та ЦТС. Тільки у пацієнтів з проліферативною ДР вміст Р-селектину за наявності ДМН був вищим, ніж без такого (у 1,2 раза; p < 0,001). При непроліферативній ДР вміст Р-селектину за наявності або відсутності ДМН не відрізнявся. Зв’язок збільшення вмісту Р-селектину з розвитком ДМН було підтверджено у регресійному аналізі (ВШ = 1,02; 95% ВІ 1,01–1,03). ROC-аналіз показав, що ця модель мала задовільні критерії тільки при проліферативній ДР (AUC = 0,85; 95% ВІ 0,68–0,95), що дозволило розрахувати межовий рівень прогнозу, який дорівнював 128,7 нг/мл (чутливість тесту 77,8 % і специфічність 69,2 %). Висновки. Результати дослідження підтвердили зв’язок між збільшенням у крові Р-селектину та розвитком ДМН при проліферативній ДР.

Background. In diabetic retinopathy (DR) complicated by diabetic macular edema (DME) in type 2 diabetes mellitus (T2DM), the importance of inflammatory and prothrombogenic changes has been identified, among which increased expression of endothelial adhesion molecules, including P-selectin, is the most significant one. The purpose: to specify the relationship of DME in DR of various degrees and T2DM with the content of P-selectin in the blood. Materials and methods. The study included 124 patients (124 eyes) with T2DM who had mild (29 eyes, group 1), moderate or severe (35 eyes, group 2) non-proliferative DR and proliferative DR (31 eyes, group 3); the control group consisted of 29 eyes without diabetes. All patients underwent standard ophthalmological examinations, spectral domain optical coherence tomography with determination of central retinal thickness (CRT, μm). DME was detected at CRT greater than the values of the normative database on the ETDRS fields of the spectral domain optical coherence tomography software. The content of P-selectin in the blood was determined by the immunoenzymatic method (Invitrogen Thermo Fisher Scientific, USA). MedStat and MedCalc v.15.1 software packages (MedCalc Software bvba) were used for statistical research. Results. The blood content of P-selectin in DR and T2DM was significantly increased compared to the controls (by 1.3 times; p < 0.001), which was preserved only for proliferative DR when divided by stages. An increase in the content of P-selectin directly correlated with the level of glycated hemoglobin and CRT. Only in patients with proliferative DR, P-selectin was higher in the presence of DME than that without it (by 1.2 times; p < 0.001). In non-proliferative DR, the content of P-selectin did not differ depending on the presence or absence of DME. The relationship between increased P-selectin content and the development of DME was confirmed in regression analysis (OR = 1.02; 95% CI 1.01–1.03). ROC analysis showed that this model had satisfactory criteria only in proliferative DR (AUC = 0.85; 95% CI 0.68–0.95), which allowed to calculate a threshold prediction level that was equal to 128.7 ng/ml (sensitivity of the test is 77.8 % and specificity is 69.2 %). Conclusions. The results of the study confirmed the connection between increased blood P-selectin and the development of DME in proliferative DR.


Ключевые слова

Р-селектин; проліферативна діабетична ретинопатія; регресія; прогноз

P-selectin; proliferative diabetic retinopathy; regression; prognosis

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.11.2.2023.327

Вступ

У 2015 році було визначено 415 мільйонів людей віком 20–79 років з цукровим діабетом (ЦД), 5,0 мільйона смертей було пов’язано з діабетом, а загальні глобальні витрати на охорону здоров’я через діабет оцінювалися в 673 мільярди доларів США [1]. Передбачається, що до 2040 року кількість людей з діабетом віком 20–79 років зросте до 642 мільйонів.
За іншою оцінкою, глобальна поширеність ЦД у 2019 році становила 9,3 % (463 мільйони людей) і зросте до 10,2 % (578 мільйонів) до 2030 року та 10,9 % (700 мільйонів) до 2045 року [2]. Причому тільки кожен другий хворий на ЦД знає, що в нього діабет.
На ЦД 2-го типу (ЦД2) припадає 90 % випадків діа–бету, і саме за його рахунок відбувається прогресивне збільшення захворюваності на діабет [3].
Майже у третини пацієнтів з ЦД розвивається діабетична ретинопатія (ДР), глобальна поширеність якої з 2015 по 2019 рік становила 27,0 % [4]. У 2020 році кількість пацієнтів дорослого віку з ДР у всьому світі оцінювалася в 103,12 мільйона [5], а у 2021 р. глобальна поширеність ДР оцінювалася в 10,5 %, і, як очікується, збільшиться до 12,2 % у 2045 р. [6].
Майже у всіх хворих з ЦД 1-го типу, що мають стаж хвороби більше ніж 20 років, розвивається ДР, а для ЦД2 ця ймовірність зростає на цей термін до 80 %, близько половини пацієнтів з проліферативною ДР (ПДР) з високою ймовірністю матимуть сліпоту протягом 5 років захворювання [7]. Необхідно зазначити, що більшість пацієнтів з ДР не мають жодних симптомів, доки в них не розвинеться ПДР або діабетичний макулярний набряк (ДМН) [8]. 
При непроліферативній ДР (НПДР) розвиток ДМН відмічається у 3–38 % пацієнтів, при препроліферативній ДР — у 20–63 %, а при ПДР кількість збільшується понад 70 % [6]. Разом з цим існує й думка про незалежність розвитку ДМН від ступеня ДР [8].
Незважаючи на значний прогрес у розумінні патогенезу ДР та ДМН, визначення специфічних і чутливих біомаркерів їх розвитку та прогресування є важливим завданням сучасної офтальмології [9]. Показано, що такі ангіогенні фактори, як гормон ендотелію — ендотелін-1 (ЕТ1), тромбоцитарний фактор росту (PDGF), фактор некрозу пухлини α (TNF-α), впливають на розвиток ДР і діабетичної макулопатії та пов’язані з результатами їх хірургічного лікування [10].
Поряд з цим встановлено важливе значення при ДР запальних і протромбогенних змін, які впливають на стан гематоретинального бар’єра, серед яких найбільше значення мають посилення експресії молекул ендотеліальної адгезії, зокрема P-селектину, адгезія лейкоцитів до ендотелію, вивільнення запальних хемокінів, цитокінів і факторів проникності судин, погіршення контактів між ендотеліальними клітинами та інфільтрація лейкоцитів у нейросітківку [11].
Важливими факторами судинної регуляції є система молекул міжклітинної адгезії, у тому числі сімейство селектинів — L-, E- та P-селектини, під дією яких здій–снюється затримка лейкоцитів на поверхні ендотелію (ролінг) [12, 13]. Розчинний Р-селектин (CD62, PADGEM, GMP-140) являє собою глікопротеїд щільних гранул тромбоцитів, що міститься також у тільцях Вейбеля — Паладе ендотеліальних клітин [14]. Після стимуляції ендотелію запальними чинниками Р-селектин транслокується на поверхню клітини та забезпечує залучення (рекрутинг) нейтрофілів через прямий зв’язок з вуглеводними залишками лейкоцитарних глікопротеїнів [15]. При ДР вміст P-селектину в плазмі крові збільшувався відповідно до її стадії, що було пов’язане з активацією моноцитів та рівнем капілярної оклюзії сітківки [16].
Мета дослідження: встановити зв’язок розвитку ДМН при ДР різного ступеня та ЦД2 з вмістом у крові Р-селектину.

Матеріали та методи

У дослідження залучено 124 пацієнти (124 ока), серед яких 95 (95 очей) мали ЦД 2-го типу та ДР різних стадій, а 29 (29 очей) ЦД не мали (контроль). Вік пацієнтів становив від 43 до 85 років, у середньому 66,80 ± 0,75 року. Жінок у контрольній групі було 16 (55,2 %), чоловіків — 13 (44,8 %), а серед пацієнтів з ЦД 2-го типу та ДР жінок було 65 (68,4 %), чоловіків — 30 (31,6 %). При порівнянні за точним критерієм Фішера статистично значущої різниці у розподілі пацієнтів за статтю виявлено не було (р = 0,164).
Дослідження було проспективним, когортним, випадок — контроль. Всі обстежені свідомо надали інформовану згоду на участь у дослідженні.
Всім пацієнтам були виконані загальноприйняті офтальмологічні дослідження, що включали візометрію, рефрактометрію, тонометрію, статичну периметрію, гоніоскопію, біомікроскопію, офтальмоскопію. Офтальмоскопію виконували за допомогою асферичної лінзи Volk Super/Field (NC USA) і контактної тридзеркальної лінзи Гольдмана. Також усім хворим виконували спектрально-доменну оптичну когерентну томографію (ОКТ) на приладі Optical Coherence Tomography 3D OCT-1000 (протокол Retina3D, RetinaRaster); також використовували ОКТ в режимі «Ангіо» (протокол RetinaAngio, wide 6x6 mm). За даними ОКТ визначали центральну товщину сітківки (ЦТС, мкм). Дослідження очного дна проводили на фундус-камері, за необхідності — з фотографуванням в 7 стандартних полях відповідно до модифікованої ETDRS системи клінічних ознак Airlie House [17]. 
За результатами обстеження та відповідно до протоколу ETDRS та Інтернаціональної клінічної шкали тяжкості ДР пацієнтів розподілили на 3 групи: 1-ша (n = 29) — з легкою непроліферативною ДР, 2-га (n = 35) — з помірною та тяжкою НПДР і 3-тя (n = 31) — з проліферативною ДР.
ДМН встановлювали при потовщенні сітківки більше від значень нормативної бази даних по полях ETDRS програмного забезпечення спектрально-доменної ОКT (зазначалося колірною шкалою, що підтверджувало збільшення товщини сітківки за межі норми — жовтим, p < 0,05, або червоним кольором, p < 0,01). Частота ДМН у пацієнтів з ДР та ЦД2 становила в середньому 62,1 %, що по групах розподілялося таким чином: у 1-й — 48,3 %, у 2-й — 77,1 % і у 3-й — 58,1 %; вірогідної різниці між частотою ДМН у групах пацієнтів виявлено не було (p > 0,2).
Порушення вуглеводного обміну визначали за рівнем глікемії та вмістом у крові глікованого гемоглобіну (HbA1c).
Пацієнти з ЦД та ДР (n = 95) мали гіперглікемію (глюкоза крові 8,51 ± 0,82 ммоль/л), збільшений вміст у крові глікованого гемоглобіну (7,36 ± 0,15 %), гіршу гостроту зору (0,60 ± 0,03) та більшу ЦТС (318 ± 11,2 мкм) порівняно з контролем (p < 0,001 за всіма показниками). Це підтверджувало наявність тривалих порушень вуглеводного обміну, збільшення неферментного глікування білків та специфічного діабетогенного пошкодження сітківки.
Вміст розчинного Р-селектину у крові визначали імуноферментним методом із застосуванням реактивів Human sE-selectin INSTANT ELISATM Kit виробництва Invitrogen ThermoFisher Scientific (USA).
Для статистичних досліджень використано програмні пакети MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba) [18].

Результати та обговорення

Вміст Р-селектину у крові пацієнтів з ДР та ЦД2 був статистично значуще збільшеним у 1,3 раза при порівнянні з контрольною групою (табл. 1). При розподілі пацієнтів за групами ця різниця зберігалася тільки для 3-ї групи, у якій вміст Р-селектину перевищував контрольний у 2,3 раза (p < 0,001).
При цьому вміст Р-селектину у 1-й і 2-й групі був дещо збільшеним порівняно з контролем, але ця різниця не набувала статистичної значущості (рис. 1). Також не було вірогідної різниці між показниками у 1-й та 2-й групах.
Кореляційний аналіз у групах пацієнтів показав позитивний зв’язок вмісту у крові Р-селектину (табл. 2) з вмістом у крові глікованого гемоглобіну (у всіх групах) і з ЦТС (у 2-й та 3-й групах), а також негативний зв’язок з гостротою зору (у 1-й групі).
Такі результати доводили зв’язок збільшення вмісту у крові Р-селектину з розвитком основних патологічних процесів при ДР та ЦД2, які обумовлюють порушення вуглеводного обміну і набряк сітківки. Цікавою здається наявність кореляції вмісту Р-селектину з ЦТС у 2-й і 3-й групі, що може свідчити на користь його патологічного впливу за умов вираженого пошкодження сітківки (помірна та тяжка НПДР та ПДР).
Аналіз розподілу пацієнтів за наявністю ДМН встановив, що його розвиток спостерігався у 62,1 %, що статистично по групах пацієнтів не розрізнялося і вказувало на відсутність прямої залежності розвитку ДМН від стадії ДР.
Вміст у крові Р-селектину при розподілі пацієнтів з ДР та ЦД2 за наявністю ДМН (табл. 3) не відрізнявся (p = 0,232).
Також не було різниці і при порівнянні 1-ї і 2-ї груп (рис. 2). Натомість у 3-й групі вміст Р-селектину за наявності ДМН був у 1,2 раза вище, ніж без такого (p < 0,001).
Отримані результати в цілому дозволили припустити наявність зв’язку збільшення вмісту Р-селектину у крові з розвитком ДР. Для перевірки цього був застосований однофакторний регресійний аналіз [18]. Для побудови моделі однофакторної логістичної регресії були використані дані 59 пацієнтів з ДМН (результуюча змінна Y = 1) і дані 36 пацієнтів, у яких ДМН не було (результуюча змінна Y = 0). Аналіз проводився для вмісту Р-селектину у крові як фактору ризику.
Побудова однофакторної моделі регресії (табл. 4) виявила зростання (р < 0,001) ризику виникнення ДМН із зростанням вмісту Р-селектину (ВШ = 1,02; 95% ВІ 1,01–1,03 на кожну одиницю зростання показника; нг/мл). Можливість побудови моделі однозначно підтверджувала зв’язок збільшення вмісту у крові Р-селектину з розвитком ДМН.
На рис. 3 наведено криві операційних характеристик тесту прогнозування ризику ДМН за показником Р-селектину у групах пацієнтів з ДР та ЦД2.
Площа під кривою операційних характеристик відрізнялася від 0 тільки для пацієнтів 3-ї групи: AUC = = 0,85 (95% ВІ 0,68–0,95). При виборі порогу прий–няття рішення для пацієнтів цієї групи вміст Р-селектину мав дорівнювати або перевищувати 128,7 нг/мл; чутливість тесту становила 77,8 % (95% ВІ 52,4–93,6 %), специфічність — 69,2 % (95% ВІ 38,6–90,95 %).
Таким чином, вміст у крові Р-селектину у пацієнтів з ДР та ЦД2 був вірогідно збільшеним порівняно з контрольною групою, що при розподілі за стадіями ДР зберігалося тільки для ПДР. Збільшення вмісту Р-селектину прямо корелювало з вмістом у крові глікованого гемоглобіну та набряком сітківки. За наявністю ДМН вміст Р-селектину був вищим тільки у пацієнтів з ПДР. Натомість наявність патогенетичного зв’язку збільшення вмісту Р-селектину з розвитком ДМН була підтверджена у регресійному аналізі, а за даними ROC-аналізу його вміст у крові міг вважатися маркером розвитку ДМН при ПДР (більший за 128,7 нг/мл).
У склоподібному тілі, яке було отримано під час вітр–ектомії у пацієнтів з ПДР, була виявлена підвищена прокоагулянтна та ангіогенна активність, що сильно корелювало із показниками прозапального каскаду [19]. Так, була виявлена вірогідна лінійна кореляція рівня P-селектину з D-димером та інтерлейкіном-8. У наших дослідженнях вміст Р-селектину прямо корелював з рівнем глікованого гемоглобіну та ЦТС, а значно збільшувався саме при ПДР. Такі дані дозволяють припустити активну участь Р-селектину у різних патогенетичних механізмах ДР, що максимально проявлялося при її проліферативній стадії.
Також в імуногістохімічному дослідженні показаний прямий зв’язок між активацією експресії у тканинах ока потужного прозапального інтерлейкіну — TNF-α та молекул адгезії судинних клітин, у тому числі Р-селектину, при ПДР [20], що також підтверджувало висунуте припущення. Показаний прямий зв’язок активації тромбоцитів і збільшення вмісту у крові Р-селектину з розвитком васкулопатії і ускладнень при ЦД2 [21], а також при гестаційному ЦД [22].
Серед пацієнтів-афроамериканців з ЦД2 в багатофакторних моделях, скоригованих на вік, стать та інші традиційні фактори ризику, більш високі рівні P-селектину були пов’язані з ДР (ВШ = 1,11; 95% ВІ 1,02–1,21; P = 0,02) та ПДР (ВШ = 1,23; 95% ВІ 1,03–1,46; P = 0,02) [23]. Такі результати цілком збігалися з нашими щодо зв’язку Р-селектину з розвитком будь-якої стадії ДР та суттєвого збільшення ризику ПДР, коли рівень Р-селектину значно збільшений. На думку авторів, як і на нашу, це підтверджувало патогенетичну роль збільшення вмісту у крові Р-селектину при ПДР. Необхідно тільки зазначити, що зв’язок Р-селектину у афроамериканців був більшим, ніж у наших дослідженнях, що були проведені у пацієнтів з української популяції (при ПДР ВШ склало 1,11 та 1,02 відповідно). Це могло вказувати на наявність міжнаціональних відмінностей.

Висновки

1. Вміст у крові Р-селектину при ДР та ЦД2 був вірогідно збільшеним порівняно з контролем (у 1,3 раза; p < 0,001), що при стратифікації за стадіями зберігалося тільки для ПДР. Збільшення вмісту Р-селектину прямо корелювало з рівнем глікованого гемоглобіну та ЦТС.
2. Тільки у пацієнтів з ПДР вміст Р-селектину за наявності ДМН був вищим, ніж без такого (у 1,2 раза; p < 0,001). При НПДР вміст Р-селектину за наявності або відсутності ДМН не відрізнявся.
3. Зв’язок збільшення вмісту Р-селектину з розвитком ДМН було підтверджено у регресійному аналізі: виявлено зростання ризику виникнення ДМН із зростанням вмісту Р-селектину (ВШ = 1,02; 95% ВІ 1,01–1,03). ROC-аналіз показав, що ця модель мала задовільні критерії ефективності тільки при ПДР (AUC = 0,85; 95% ВІ 0,68–0,95), що дозволило розрахувати межовий рівень прогнозу ПДР, який дорівнював 128,7 нг/мл (чутливість тесту 77,8 % і специфічність 69,2 %).
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність будь-яких конфліктів інтересів і власних фінансових інтересів, які можуть бути витлумачені як вплив на результати або тлумачення рукопису.
 
Отримано/Received 03.08.2023
Рецензовано/Revised 06.09.2023
Прийнято до друку/Accepted 09.09.2023

Список литературы

  1. Ogurtsova K., da Rocha Fernandes J.D., Huang Y., Linnenkamp U., Guariguata L., Cho N.H., et al. IDF Diabetes Atlas: Global estimates for the prevalence of diabetes for 2015 and 2040. Diabetes Res. Clin. Pract. 2017 Jun. 128. 40-50. http://doi.org/10.1016/j.diabres.2017.03.024.
  2. Saeedi P., Petersohn I., Salpea P., Malanda B., Karuranga S., Unwin N., et al.; IDF Diabetes Atlas Committee. Global and regional diabetes prevalence estimates for 2019 and projections for 2030 and 2045: Results from the International Diabetes Federation Diabetes Atlas, 9th edition. Diabetes Res. Clin. Pract. 2019 Nov. 157. 107843. http://doi.org/10.1016/j.diabres.2019.107843. 
  3. DeFronzo R.A., Ferrannini E., Groop L., Henry R.R., Herman W.H., Holst J.J., et al. Type 2 diabetes mellitus. Nat. Rev. Dis. Primers. 2015 Jul 23. 1. 15019. http://doi.org/10.1038/nrdp.2015.19.
  4. Wong T.Y., Sabanayagam C. Strategies to tackle the glo–bal burden of diabetic retinopathy: from epidemiology to artificial intelligence. Ophthalmologica. 2020. 243(1). 9-20. http://doi.org/10.1159/000502387.
  5. Teo Z.L., Tham Y.C., Yu M., Chee M.L., Rim T.H., Cheung N., et al. Global prevalence of diabetic retinopathy and Projection of Burden through 2045: systematic review and meta-ana–lysis. Ophthalmology. 2021 Nov. 128(11). 1580-1591. http://doi.org/10.1016/j.ophtha.2021.04.027.
  6. Sun H., Saeedi P., Karuranga S., Pinkepank M., Ogurtsova K., Duncan B.B., et al. IDF Diabetes Atlas: Global, regional and country-level diabetes prevalence estimates for 2021 and projections for 2045. Diabetes Res. Clin. Pract. 2022 Jan. 183. 109119. http://doi.org/10.1016/j.diabres.2021.109119.
  7. Rossino M.G., Dal Monte M., Casini G. Relationships between neurodegeneration and vascular damage in diabetic retinopathy. Front. Neurosci. 2019 Nov 8. 13. 1172. http://doi.org/10.3389/fnins.2019.01172.
  8. Mogilevskyy S.Iu., Panchenko Iu.O., Ziablytsev S.V. Predicting the risk of diabetic retinopathy-assosiated macular edema in patients with type 2 diabetes mellitus. Journal of Ophthalmology (Ukraine). 2019. 3(488). 3-8. http://doi.org/10.31288/oftalmolzh2019338.
  9. Lin K.Y., Hsih W.H., Lin Y.B., Wen C.Y., Chang T.J. Update in the epidemiology, risk factors, screening, and treatment of diabetic retinopathy. J. Diabetes Investig. 2021 Aug. 12(8). 1322-1325. http://doi.org/10.1111/jdi.13480.
  10. Mogilevskyy S.Yu., Panchenko Iu.O., Ziablitsev S.V. New risk factors for post-surgical recurrent diabetic maculopathy in type 2 diabetes mellitus. J. Оphthalmol. (Ukraine). 2019. 5. 9-17. http://doi.org/10.31288/oftalmolzh20195917.
  11. Rangasamy S., McGuire P.G., Das A. Diabetic retinopathy and inflammation: novel therapeutic targets. Middle East Afr. J. Ophthalmol. 2012 Jan. 19(1). 52-9. http://doi.org/10.4103/0974-9233.92116.
  12. Nomura S., Omoto S., Yokoi T., Fujita S., Ozasa R., Eguchi N., Shouzu A. Effects of miglitol in platelet-derived microparticle, adiponectin, and selectin level in patients with type 2 diabetes mellitus. Int. J. Gen. Med. 2011. 4. 539-45. http://doi.org/10.2147/IJGM.S22115.
  13. Cappenberg A., Kardell M., Zarbock A. Selectin-Mediated Signaling-Shedding Light on the Regulation of Integrin Activity in Neutrophils. Cells. 2022 Apr 12. 11(8). 1310. http://doi.org/10.3390/cells11081310.
  14. Kutlar A., Embury S.H. Cellular adhesion and the endothelium: P-selectin. Hematol. Oncol. Clin. North Am. 2014 Apr. 28(2). 323-39. http://doi.org/10.1016/j.hoc.2013.11.007.
  15. Liu Z., Miner J.J., Yago T., Yao L., Lupu F., Xia L., Mc–Ever R.P. Differential regulation of human and murine P-selectin expression and function in vivo. J. Exp. Med. 2010 Dec 20. 207(13). 2975-87. http://doi.org/10.1084/jem.20101545.
  16. Ogata N., Nomura S., Shouzu A., Imaizumi M., Arichi M., Matsumura M. Elevation of monocyte-derived microparticles in patients with diabetic retinopathy. Diabetes Res. Clin. Pract. 2006 Sep. 73(3). 241-8. http://doi.org/10.1016/j.diabres.2006.01.014.
  17. Early Treatment Diabetic Retinopathy Study Research Group. Grading diabetic retinopathy from stereoscopic color fundus photographs — an extension of the modified Airlie house classification: ETDRS report № 10. Ophthalmology. 2020 Apr. 127(4S). 99-119. http://doi.org/10.1016/j.ophtha.2020.01.030.
  18. Guryanov V.G., Lyakh Yu.E., Pariy V.D., Korotkyi O.V., Chalyi O.V., Chalyi K.O., Tsekhmister Ya.V. Posibnyk z biostatystyky. Analiz rezul’tativ medychnykh doslidzhen’ u paketi EZR (R–statistics) [Handbook of Biostatistics. Analysis of the results of medical research in the package EZR (R-statistics)]. Kyiv: News, 2018. 208. (Ukrainian).
  19. Dan-Brezis I., Zahavi A., Axer-Siegel R., Nisgav Y., Dah–bash M., Weinberger D., et al. Inflammation, angiogenesis and coagulation interplay in a variety of retinal diseases. Acta Ophthalmol. 2020 Aug. 98(5). e559-e562. http://doi.org/10.1111/aos.14331.
  20. Limb G.A., Chignell A.H., Green W., LeRoy F., Dumon–de D.C. Distribution of TNF alpha and its reactive vascular adhesion molecules in fibrovascular membranes of proliferative diabetic retinopathy. Br. J. Ophthalmol. 1996 Feb. 80(2). 168-73. http://doi.org/10.1136/bjo.80.2.168.
  21. Bavbek N., Kargili A., Kaftan O., Karakurt F., Kosar A., Akcay A. Elevated concentrations of soluble adhesion molecules and large platelets in diabetic patients: are they markers of vascular disease and diabetic nephropathy? Clin. Appl. Thromb. Hemost. 2007 Oct. 13(4). 391-7. http://doi.org/10.1177/1076029607303615.
  22. Siddiqui K., George T.P., Nawaz S.S., Joy S.S. VCAM-1, ICAM-1 and selectins in gestational diabetes mellitus and the risk for vascular disorders. Future Cardiol. 2019 Sep. 15(5). 339-346. http://doi.org/10.2217/fca-2018-0042.
  23. Penman A., Hoadley S., Wilson J.G., Taylor H.A., Chen C.J., Sobrin L. P-selectin Plasma Levels and Genetic Variant Associated with Diabetic Retinopathy in African Americans. Am. J. Ophthalmol. 2015 Jun. 159(6). 1152-1160.e2. http://doi.org/10.1016/j.ajo.2015.03.008.

Вернуться к номеру