Международный неврологический журнал Том 21, №7, 2025
Вернуться к номеру
Роздуми з приводу AAN Position Statement, 2025: Principles for Novel Neurologic Therapeutics: чи є місце лібералізму в реальній клінічній практиці за умови домінування принципів доказової медицини?
Авторы: Московко С.П.
Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна
Рубрики: Неврология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Резюме
Стаття присвячена аналізу наслідків для поточної реальної клінічної практики положень, висловлених у позиції Американської академії неврології (2025) стосовно використання і призначень медичних препаратів і втручань, які ще не отримали схвалення Food Drug Administration (FDA) США за тими чи іншими показаннями. Через складний механізм отримання такого схвалення і далекий від ідеального процес оцінки наявних даних з точки зору медицини, заснованої на доказах, який так само страждає від упередженості, як і будь-яке дослідження, велика кількість нових препаратів і методик їх застосування при лікуванні різноманітних станів і захворювань начебто мають недостатню правову обґрунтованість. Методологія прийняття рішення, запропонована в AAN Position Statement, полягає в спільному з пацієнтом (його родичами) прийнятті рішення щодо того чи іншого лікування на основі повного інформування про можливі переваги й наявні ризики та побічні дії, зафіксовані на поточний момент в існуючій літературі. У статті наводяться приклади упередженого ставлення до деяких прогресивних втручань, зокрема при гострому інсульті, які не тільки мають широку і міцну доказову базу, а й підтвердили свою дієвість у реальній клінічній практиці по всьому світу. Наголошується, що мають домінувати ліберальні принципи прийняття лікарями відповідних рішень, які ніяким чином не можуть обмежуватись поточними національними «Стандартами надання допомоги при…», що присвячені не питанням лікування, а передусім принципам організації надання допомоги, маршрутам пацієнтів тощо. Викладені міркування щодо цих питань потребують широкого обговорення в професійній спільноті.
The article deals with the analysis of the consequences for the current real clinical practice of the provisions expressed in the American Academy of Neurology (AAN) Position Statement (2025) regarding the use and prescription of medical drugs and interventions that have not yet received approval from the US Food Drug Administration for certain indications. Given the complex mechanism of obtaining such approval and the far from ideal process of evaluating available data from the point of view of evidence-based medicine, which suffers from bias just like any research, a large number of new drugs and methods of their use in the treatment of various conditions and diseases seem to have insufficient legal justification. The decision-making methodology proposed in the AAN Position Statement involves a shared decision-making with the patient (and their relatives) regarding a particular treatment, based on complete information about the potential benefits, known risks and side effects recorded in the existing literature at the moment. The article provides examples of biased attitudes towards some progressive interventions, in particular in acute stroke, which not only have a broad and reliable evidence base, but have also confirmed their effectiveness in real clinical practice around the world. It is emphasized that liberal principles of making appropriate decisions by doctors should dominate, which in no way can be limited by the current national “Standards of care for…” devoted not to the treatment issues, but, above all, to the principles of organizing care, patient routes, etc. The considerations expressed on these issues require wide discussion in the professional community.
Ключевые слова
спільне прийняття рішень; упередженість; доказова медицина; незалежність рішень лікаря
shared decision-making; bias; evidence-based medicine; independence of doctor decisions
Я довго розмірковував над назвою цієї публікації і вирішив, що термін «роздуми» буде найбільш доречним: публікація «позиційного твердження», або висловлення позиції Американської академії неврології (AAN) [1], дуже шанованої в професійному світі спільноти американських неврологів щодо нових (і не таких вже й нових!) терапевтичних засобів і можливості їх застосування, незважаючи на відсутність наявного затвердження за показаннями FDA (Food Drug Administration), змушує замислитись і висловити свою позицію з цього питання, свій погляд на проблему, яка має місце й у вітчизняній практиці.
Суть питання (і відповідної публікації в липневому випуску журналу Neurology, 2025): існує безліч препаратів на ринку і методів їх застосування, які не отримали (якісь поки що, якісь взагалі) затвердження за вузькими показаннями від FDA, і їх призначення вважається off label, тобто «не за показаннями», і вважається неприй-нятним за правилами медицини, заснованої на доказах, а відповідно — не дуже законним.
Слід зауважити й пояснити, що в Сполучених Штатах Америки дозвіл FDA вважається кінцевим пропуском препарату (чи методики лікування) до застосування, і якщо такий дозвіл отримано, то препарат (чи метод) має найвищий показник якості з точки зору ефективності й безпеки. Його використання стає майже стандартом у лікуванні тих чи інших захворювань, синдромів або симптомів. Тому що група вельми фахових експертів FDA (як правило, анонімних) дійшла висновку — на основі аналізу наявних даних про випробування препарату чи методу, переважно в масштабних плацебо-контрольованих рандомізованих дослідженнях — щодо відповідності вимогам безпеки й ефективності застосування при відповідних показаннях.
Тут слід наголосити, що в США та низці розвинутих країн подібні дозволи FDA тісно пов’язані з рівнем відшкодування вартості лікування страховими медичними системами і компаніями, і відсутність такого «схвалення» (чи благословення?) може призводити до збільшення персональних витрат пацієнта чи сім’ї, незважаючи на результат лікування.
Але на стан речей мають суттєвий вплив два моменти: по-перше, і на цьому наголошується в AAN Position Statement, для більшості неврологічних розладів і захворювань досі не існує схвалених FDA доступних терапевтичних варіантів або відсутні чи є обмеженими свідчення, засновані на доказах. По-друге, FDA не в змозі обробити весь обсяг існуючої літератури, навіть за жорсткими критеріями присвоєння рівня вірогідності й упередженості (bias) щодо отриманих результатів. Це створює феномен очікування: коли ж, нарешті, ми та наші пацієнти отримаємо остаточну відповідь на нагальні питання лікування тим чи іншим препаратом, терапевтичну стратегію тощо? І чи етично буде утримуватись від того чи іншого лікування в цей невизначений період очікування? А чи існує інший принцип для прийняття індивідуального рішення, яким мають керуватись лікарі й пацієнти?
На це питання AAN Position Statement дає однозначну відповідь — рекомендацію щодо процедури (чи принципу) спільного прийняття рішення (shared decision making), коли невролог і пацієнт розглядають усі наявні дані на користь застосування того чи іншого препарату чи методу лікування й усі можливі ризики (ускладнення), оцінюючи баланс користь/ризик у кожній конкретній ситуації. AAN «визнає важливість неупередженого й ретельного документування як клінічної ефективності, так і побічних ефектів» [1]. І документ наводить приклади клінічних ситуацій, у яких з’являється необхідність у згаданому підході.
Наприклад, використання препарату за межами схвалених FDA показань. Останнє яскраво ілюструється історією з використання альтеплази при ішемічному мозковому інсульті. Первинне показання, схвалене FDA ще в 1996 році, обмежувалось періодом введення препарату в перші 3 години від вірогідно встановленого часу початку симптомів інсульту. І досі цей критерій не змінювався, незважаючи на широку світову практику використання методу в межах 0–4,5 год (ця рекомендація наявна практично в усіх існуючих гайдлайнах з лікування ішемічного інсульту) і навіть у межах 0–24 год за умови використання розширеної нейровізуалізації (СКТ-перфузії та СКТ-ангіографії або МРТ у режимі DWI та T2/FLAIR). Але ці дані отримані на основі реальної клінічної практики (real-world clinical practice) — накопичення свідчень, отриманих у невеликих спостережних, порівняльних дослідженнях, які в більшості випадків не виконувались за суворими принципами доказової медицини.
Але як має ставитись інсультний невролог, наприклад, до таких даних? В останній публікації в шанованому журналі JAMA 2 вересня 2025 року [3] розглянуті результати відкритого рандомізованого мультицентрового (26 центрів) дослідження (372 пацієнти), у якому альтеплаза вводилась у межах 4,5–24 год від початку симптомів інсульту на основі даних СКТ-перфузії, які свідчили про збережену мозкову речовину (пенумбра). При цьому пацієнти з різних причин первинно не обирались для запланованого ендоваскулярного втручання (тромбекстракції).
У результаті первинної точки дослідження (0–1 за модифікованою шкалою Ренкіна (mRS) на 90-й день, повна функціональна незалежність) у групі втручання досягли 40 % пацієнтів, а в групі стандартної терапії — 26 % (скоригований risk ratio (RR) 1,52 [95% CI 1,14–2,02; P = 0,004]). При тому, що частота симптоматичних інтракраніальних крововиливів була вірогідно вищою в групі втручання (3,8 % vs 0,51 % [adjusted risk ratio 7,34 [95% CI 1,54–34,84]; P = 0,01]), смертність в обох групах становила 11 %, і автори доходять висновку, що користь від втручання є більшою, ніж ризики й ускладнення. Фактично дані, отримані в реальній клінічній практиці, мають налаштовувати неврологів на більш активне, агресивне ведення пацієнтів вказаної категорії, хоча вони й не відповідають вищим стандартам доказової медицини.
Можливо, слід обговорювати в таких обставинах і момент упередженості отриманих результатів чи їх інтерпретації. Але упередженість у тому чи іншому сенсі завжди присутня в будь-яких дослідженнях — і в невеликих когортних, і в масштабних подвійних сліпих рандомізованих контрольованих дослідженнях. Розроблені методики оцінки упередженості не дають гарантій вірогідності отриманих результатів і переваг одних робіт порівняно з аналогічними іншими. Популярні останнім часом метааналізи (започатковані базами Cochrane) теж мають певні вади, передусім за рахунок усереднення результатів, унаслідок якого різниця між групами активного втручання і контролю зменшується порівняно з результатами окремих досліджень — складових метааналізу. У результаті висновки стають менш впевненими, неконкретними, і ми все частіше стикаємось у поточних рекомендаціях, гайдлайнах із фразами на кшталт «поки що немає достатніх даних (доказів) на користь… чи проти…». Можливо, слід обговорювати упередженість самих укладачів рекомендацій і гайдлайнів?
Проблема певної слабкості доказової медицини (у сенсі обсягу й термінів отримання конкретних відповідей на нагальні питання практики) призводить до критичного ставлення до методології та процесу формування практичних рекомендацій. Доволі довільна селекція досліджень для розгляду того чи іншого питання все більше непокоїть наукову спільноту. Особливо з точки зору незбалансованості згадок в оглядах досліджень, які мають негативний, нульовий результат, не закінчені чи перервані за різних причин та обставин або дані яких не були опубліковані. В одному з останніх номерів JAMA Network Open (Published Online: September 3, 2025. doi: 10.1001/jamanetworkopen.2025.24440) [4] подано систематичний огляд ситуації із зареєстрованими рандомізованими клінічними дослідженнями (РКД) у Великій Британії, Швейцарії, Німеччині та Канаді (всі медичні). З 347 РКД, які отримали схвалення етичних комітетів у 2016 році, 31,1 % були припинені (більшість — унаслідок поганого рекрутменту) і 20,5 % не опублікували отримані результати. Цікаво, що спонсоровані фармкомпаніями дослідження частіше публікували отримані дані, ніж спонсоровані з інших джерел (92,3 % vs 66,3 %). Автори огляду вважають неопубліковані дані головним викликом для рандомізованих клінічних досліджень.
Який вихід для процесу прийняття рішень у площині практичної медицини? Прикладом зміни парадигми слугує публікація (2025) стандартних операційних процедур Європейської організації інсульту (ESO) для формування клінічних рекомендацій на основі консенсусу експертів, що мають практичний досвід з тих чи інших питань неврології, інсультології [2].
Основою такого підходу є Біла книга (White paper) — документ, звіт або посібник, який стисло викладає складну проблему і напрямки її можливого вирішення і подає філософію органу, що її видав, із цього питання [Wikipedia]. Біла книга — результат консенсусу групи фахівців, які розглядають певне питання, для якого з певних причин досі не існує впевнених доказових даних. Отже, на додаток до існуючих клінічних керівництв, вельми обмежених у переліку питань, що розглядаються, доповнюється й розширюється погляд на багатогранну проблему, з усіма нюансами й різноманіттям, які так характерні для реальної клінічної практики.
Методологія випуску Білих книг з різних аспектів, наприклад інсультології, уже використовується ESO, і автори підкреслюють, що ці рекомендації все більше цитуються в літературі й набувають популярності [2]. Метою стандартизації методики написання Білої книги є об’єктивізація і транспарентність процедури знаходження практично обґрунтованих рекомендацій, керівництв із питань, що не мають поки що відповідей, які ґрунтуються на правилах медицини, заснованої на доказах. Стандартизація, якщо коротко, полягає в повторних анонімних голосуваннях експертів на користь чи не на користь того чи іншого положення, аж доки не буде досягнутий статистично визначений консенсус. Рамка для прийняття рішення є такою ж, як і для написання традиційних гайдлайнів: PICO questions (Patient, Intervention, Comparison, Outcome) — визначення специфічної популяції пацієнтів, втручання, що передбачається, порівняння з групою контролю і кінцевий результат, що цікавить.
Головним результатом буде значне прискорення отримання відповідей на питання, які виникають у практиці значно швидше, ніж можна очікувати на їх вирішення у чергових оновленнях гайдлайнів (зазвичай раз на 3–5 років). Принаймні загал лікарів отримає певне скерування, напрямок, який можна використати в реальній клінічній практиці, щоб на власному досвіді переконатись у його дієвості, перевагах чи недоліках. Адже сьогоднішні пацієнти не можуть чекати до появи глобальних гайдлайнів і воліють уже зараз отримати більший шанс на сприятливий наслідок захворювання!
Отже, акцент зміщується в бік свідчень, отриманих з реальної клінічної практики, хоча подібні дослідження не завжди й не повною мірою відповідають суворим критеріям медицини, заснованої на доказах. І тут хотілося б навести декілька прикладів парадоксальної ситуації, яка склалась у вітчизняній медицині (зокрема, в галузі інсультології) щодо використання в лікуванні гострого мозкового інсульту деяких додаткових препаратів і методологій їх застосування, які мають міцну доказову міжнародну базу, але з незрозумілих причин не вітаються в повсякденній клінічній практиці.
При розгляді причин можна виділити декілька аспектів. По-перше, більшість препаратів, якими б хотіли користуватись і користуються лікарі в згаданій клінічній ситуації, не входять до так званого національного переліку. І, можливо, ніколи і не увійдуть: методика його складання не передбачає вивчення запиту від реальної клінічної практики. Це створює певні адміністративні перепони для закупівлі препаратів, необхідних для надання допомоги. Закупівля можлива лише за остаточним принципом, але в умовах фінансової скрути цей принцип виглядає примарним. По-друге, адміністрація лікарень часто орієнтується на певну упереджену думку вищого керівництва і мотивує відмову в закупівлі посиланням на існуючі гайдлайни та стандарти, у яких таке лікування не прописано. Про гайдлайни вже сказано вище, а тут слід зауважити й наголосити: «Стандарти…» — це не про те! Стандарти прописують вимоги до процесу надання допомоги, маршрути пацієнта тощо, але ніяк не стосуються засобів лікування конкретного, індивідуального пацієнта! Між тим препарати й підходи, про які буде йтися в прикладах, стосуються найгострішого періоду інсульту, і їх невикористання просто знижує шанси пацієнта на отримання кращих наслідків у разі захворювання.
Приклад перший: Ксаврон (едаравон). Існує багато літератури й велика доказова база (як рандомізовані контрольовані дослідження найвищого ґатунку, так і масштабні порівняльні спостереження в реальній клінічній практиці), які свідчать, що невідкладне застосування внутрішньовенних інфузій едаравону вірогідно збільшує виживаність пацієнтів при гострому мозковому інсульті (ішемічному, хоча є позитивні роботи і щодо геморагічного) та збільшує частку пацієнтів з дуже добрим (mRS = 0–1) і добрим (mRS = 0–2) результатом лікування при оцінці функціональної спроможності на 90-й день від початку симптомів захворювання. І це стосується як груп пацієнтів, які отримували тромболізис, так і тих, кому він не був виконаний за тих чи інших обставин. А також тих, хто отримав процедуру механічної тромбекстракції [5, 7].
І більше того: дослідження препарату тривають. Розроблена нова формула: до едаравону доданий декс-борнеол, який поліпшує проникнення основної діючої речовини через гематоенцефалічний бар’єр, і ця фармакологічна конструкція показує вірогідно кращий результат порівняно з моноедаравоном [5].
Проведене нещодавно рандомізоване контрольоване дослідження сублінгвальної форми едаравону/дексборнеолу (Sanbexin®) при гострому ішемічному інсульті (TASTE-SL) [6], опубліковане в журналі JAMA Neurology у лютому 2024 року, показало вірогідні переваги препарату порівняно з плацебо за первинною кінцевою точкою (mRS 0–1: 64,4 % проти 54,7 %, абсолютна різниця +9,7 %; OR 1,50; 95% CI 1,15–1,95; p = 0,003) і вірогідне поліпшення за додатковими вторинними кінцевими показниками.
У вересні 2024 року в офіційному бюлетені FDA була опублікована заява відомства про надання статусу проривної терапії сублінгвальними таблетками едаравону дексборнеолу (Sanbexin компанії Simcere Pharmaceuticals) для лікування гострого ішемічного інсульту, що став першим у світі інноваційним препаратом, якому агентство надало цей статус при інсульті. І хоча препарат, як і його ін’єкційна форма, поки що недоступний в Україні, наведені дані принаймні свідчать на користь ефективності скавенджера кисневих радикалів едаравону в боротьбі з окремими патогенетичними механізмами, що зумовлюють ураження нервової тканини при інсульті.
Не кажучи вже про дані вітчизняних досліджень, результати яких, на жаль, традиційно вперто ігноруються керуючими й регламентуючими органами. Проведене ще у 2020–2021 рр. відкрите мультицентрове дослідження «випадок — контроль» СТІКс («Міжнародний неврологічний журнал», 2021, т. 17, № 5), у якому в режимі реальної практики взяли участь 50 клінічних центрів, що спроможні лікувати інсульт, і загалом 1000 пацієнтів (570 осіб, у яких Ксаврон застосовувався на додаток до звичної стандартної терапії, і 430 осіб контрольної групи, які перебували тільки на конвенційному лікуванні),
показало вірогідні переваги застосування препарату, передусім у досягненні кращого функціонального результату на 90-й день захворювання. Між іншим, це було перше в Україні дослідження такого роду і масштабу із застосуванням оцінки за mRS на 90-й день від початку симптомів, що є стандартним критерієм для будь-яких оцінок стосовно втручань при інсульті в усьому світі. Сьогодні зусиллями громадських професійних об’єднань ми намагаємось імплементувати цей критерій як загальну оцінку якості надання допомоги при інсульті в закладах, що її надають. Процес триває, і зрушення вже є.
Невже недостатньо доказів і свідчень для того, щоб сприяти лікуванню, а не гальмувати перспективні напрямки поліпшення якості надання допомоги?
Приклад другий: Церебролізин. Навколо препарату склалася дуже двозначна ситуація в медичному, зокрема неврологічному, середовищі. Без будь-яких обґрунтованих причин почало поширюватись негативне ставлення до препарату як начебто неефективного, працюючого на рівні плацебо, та ще й із загрозливими побічними ефектами. Цікаво, що розгорнута кампанія не мала ніякого підґрунтя, принаймні посилання на відповідні докази з літературних джерел: публікації про рандомізовані контрольовані дослідження, матеріали з реальної клінічної практики тощо. Більше того, лікарів почали адміністративно тиснути, цькувати, практично забороняючи використання препарату для лікування певних станів за показаннями (до речі, прописаними в інструкції та затвердженими МОЗ і ДЕЦ), зокрема при гострому інсульті.
Натомість останні 5–7 років доказова база препарату стрімко зростає у світовому науковому просторі, що привело до його включення в клінічні настанови й рекомендації в низці провідних країн світу (Канада, Австрія, Німеччина, Польща, Швейцарія тощо), а також у перший (2021) всеєвропейський гайдлайн з моторної реабілітації після інсульту [8]. Так, ідеться про реабілітацію, моторне відновлення, але всі згадані рекомендації наголошують, що починати підтримуюче лікування варто вже в гострій фазі інсульту (в перші 48 годин) для того, щоб очікувані ефекти проявили себе при оцінці через три місяці після розвитку симптомів.
На мій погляд, на користь застосування препарату особливо свідчить той факт, що масштабні дослідження тривають — як доказові плацебо-контрольовані випробування, так і спостереження з реальної клінічної практики. Тільки у 2025 році були опубліковані 2 роботи, які привертають увагу.
Перша з них, опублікована в журналі Stroke у лютому, присвячена реабілітації моторної афазії, яка найчастіше виникає після інсульту (пілотне дослідження ESCAS, Registration: URL: https://www.isrctn.com; Unique identifier: ISRCTN54581790). Суть у порівнянні мовленнєвої терапії самої по собі (контроль, плацебо-група) з такою ж, але з додаванням Церебролізину у вигляді трьох курсів по 10 днів (30 мл, в/в) з інтервалами в 14 днів. Комбінована терапія (мовленнєва реабілітація + Церебролізин) показала вірогідну перевагу перед тільки мовленнєвою терапією, і на додаток відбулося ще й вірогідно швидше зниження загального неврологічного дефіциту (за шкалою NIHSS), що простежується і в інших дослідженнях препарату [9].
Друге дослідження, на ґрунті реальної медичної практики (дослідження C-REGS2), Milan R. Vosko зі співавт. (2025) [10], надає аналіз результативності застосування додаткової терапії Церебролізином у гострому періоді ішемічного інсульту порівняно з контролем — звичною медичною практикою, яка відрізняється в 16 країнах-учасницях. У підсумку мультиваріативного аналізу для пацієнтів із середньою тяжкістю інсульту (оцінка NIHSS на початку дорівнювала 8–15 балів) показано статистично вірогідну перевагу додавання терапії Церебролізином (30 мл в/в, у середньому 10 днів) перед звичайним веденням пацієнтів: як за первинною кінцевою точкою — оцінка за mRS на 90-й день після інсульту (незалежно від попередньо проведеного тромболізису), так і за низкою вторинних кінцевих точок дослідження — mRS на 21-й день, NIHSS на 21-й і 90-й день, частка пацієнтів із дуже добрим відновленням і функціональною незалежністю (mRS 0–1 бал і 0–2 бали відповідно) і поліпшення когнітивної спроможності (оцінка за MoCA на 90-й день, особливо в тих пацієнтів, які мали когнітивний дефіцит на початковій стадії захворювання). Деталі цього високоякісного дослідження ще мають бути розглянуті в майбутньому і доведені до відповідної аудиторії, але воно акцентує та підтверджує дані попереднього контрольованого рандомізованого випробування CASTA, яке в субаналізі наголошувало, що ефекти Церебролізину яскравіше проявляються в пацієнтів з інсультом середньої та значної тяжкості!
У підсумку, повертаючись до головної теми даної публікації, слід наголосити: прийняття рішення щодо застосування ще не схвалених на якомусь «високому» рівні препаратів чи методологій їх використання є правом будь-якого лікаря, що бере на себе відповідальність за кінцевий результат лікування.
По-друге, принципи, задекларовані AAN Position Statement [1], а саме «спільне прийняття рішення» (shared decision making), коли пацієнту/його близьким чи рідним надається інформація щодо можливих переваг того чи іншого втручання з одночасним повним інформуванням про ризики чи негативні наслідки такого втручання, має стати основним транспарентним підходом у вітчизняній медичній практиці. Головним елементом такого підходу повинно бути прискіпливе документування процедури прийняття рішень, що захищає лікаря і його позицію в разі конфліктних ситуацій.
По-третє, зважені рекомендації на основі аналізу поточної медичної інформації повинні надавати професійні недержавні незалежні громадські асоціації (у форматі керівництв або Білої книги), головною метою яких є інформування загалу лікарів про стан речей у тій чи інший галузі. Лікарі мають приймати рішення на основі цієї інформації, зважуючи її цінність, вірогідність, практичність тощо.
І на останок: читачі можуть закидати мені упередженість (bias) у цьому дописі та в наведених прикладах. Так, я упереджений. Але тому, що я і колектив, з яким я співпрацюю у галузі лікування гострого мозкового інсульту, не тільки мали позитивний досвід застосування згаданих вище підходів, але й поширювали цей досвід у вигляді публікацій на вітчизняному й міжнародному рівнях. Нам є чим аргументувати свою позицію на відміну від опонентів, чия думка ніяк не підтримується власними результатами.
Сподіваюся на дискусію, але дискусію плідну, відкриту, у якій порівнюються аргументи, а не просто «думки», погляди чи неприйняття позиції інших. Дуже розраховую на публічні висловлювання лідерів думок у галузі медицини, неврології, інсультології. Мета — захист статусу лікаря як фахівця, який має право на самостійні клінічні рішення і незалежність.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 27.09.2025
Рецензовано/Revised 03.11.2025
Прийнято до друку/Accepted 10.11.2025
Список литературы
1. Goldstein LB, Crowe JR, Deb А, Jordan JT, Santoro JD, Sejvar JJ, Turbes M, Shapiro RE. Principles for Novel Neurologic Therapeutics. An AAN Position Statement. Neurology. 2025;105(2):e213850. doi: 10.1212/WNL.0000000000213850.
2. Aguiar de Sousa D, Zeitz A, Zedde M, Katsanos AH et al. European Stroke Organisation (ESO) standard operating procedure for white papers (expert consensus based clinical guidance). European Stroke Journal. 2025;10(3):637-645. DOI: 10.1177/2396987325|316430.
3. Zhou Y, He Y, Campbell BCV et al. Alteplase for acute ische-mic stroke at 4,5 to 24 hours: The HOPE Randomized Clinical Trial. JAMA. 2025;334(9):788-797. doi: 10.1001/jama.2025.12063.
4. Speich B, Heravi AT, Schonrnberger CM et al. Nonregistration, Discontinuation, and Nonpublication Randomized Trials: a systematic Review. JAMA Network Open. 2025;8(9). Published Online: September 3, 2025. doi: 10.1001/jamanetworkopen.2025.24440.
5. Hu J, Wang A, Meng X, Yalkun G et al, on behalf of TASTE Trial Investigators. Edaravone Dexborneol versus Edaravone alone for the treatment of Acute Ischemic Stroke. A phase III, randomized, double-blind, comparative trial. Stroke. 2021;52:772-780. DOI: 10.1161/STROKEAHA.120.031197.
6. Fu I, Wang A, Tang R et al. Sublingval Edaravone Dexborneol for the treatment of acute ischemic stroke: The TASTE-SL Rando–mized Clinical Trial. JAMA Neurology. 2024;81(4):319-326. DOI: 10.1001/jamaneurol.2023.5716.
7. Chen H-S, Zhao Zi-Ai, Shen XY, Qiu SQ et al. Edaravone Dexborneol for ischemic stroke with sufficient recanalization after thrombectomy: a randomized phase II trial. Nature Communications. 2025;16:2393. https://doi.org/10.1038/s41467-025-57774-x.
8. Beghi E, Binder H, Birle C, Bornstein N et al. European Aca-demy of Neurology and European Federation of Neurorehabilitation Society guideline on pharmacologic support in early motor rehabilitation after acute ischaemic stroke. Eur J Neurol. 2021;28:2831-2845. DOI: 10.1111/ene.14936.
9. Homberg V, Jianu DC, Stan A, Strilciuc S et al. Speech Therapy Combined With Cerebrolysin in Enhancing Nonfluent Aphasia Recovery After Acute Ischemic Stroke: ESCAS Rando–mized Pilot Study. Stroke. 2025;56(4):937-947. DOI: 10.1161/STROKEAHA.124.049834.
10. Vosko MR, Sanak D, Do Y, Vatanagul JS et al. C-REGS2 — A multinational, high-quality comparative effectiveness study of Cerebrolysin in moderate acute ischemic stroke. Int J of Stroke. 2025;20(9):1060-1070. DOI: 10.1177/17474930251375439.