Международный неврологический журнал Том 22, №2, 2026
Вернуться к номеру
Фармакотерапевтичний менеджмент запаморочення: фокус на ефективність та безпеку
Авторы: Міщенко О.Я.
Національний фармацевтичний університет МОЗ України, м. Харків, Україна
Рубрики: Неврология
Разделы: Клинические исследования
Версия для печати
Резюме
Актуальність. Запаморочення є поліетіологічним симптомом, який спостерігається не лише у пацієнтів із неврологічною патологією, а й при метаболічних, гематологічних, інфекційних і серцево-судинних захворюваннях, а також може виникати у клінічно здорових осіб, зокрема під час подорожей на різних видах транспорту. Лікування різних форм запаморочення включає медикаментозне лікування, фізичні методи, фізіотерапію, психотерапію та рідко хірургічні втручання (залежно від основного захворювання). Медикаментозна терапія запаморочення спрямована на зменшення епізодів, тривалості та інтенсивності запаморочення, лікування вторинних симптомів або усунення першопричини патологічного процесу. Зважаючи на несприятливий профіль безпеки традиційних лікарських засобів, які виявляють протизапаморочувальний ефект, все більшого значення набуває комплексний фармакотерапевтичний менеджмент запаморочення з використанням більш безпечних гомеопатичних препаратів (ГП), прикладом яких є оригінальний препарат Вертігохеель (Vertigoheel®). Мета дослідження: проаналізувати фармакологічні аспекти та докази клінічної ефективності та безпеки застосування гомеопатичного препарату Vertigoheel® при запамороченні різного генезу на основі сучасних наукових даних. Матеріали та методи. Було проаналізовано й узагальнено результати наукових досліджень за 1998–2025 роки. Джерела для аналізу обрано за результатами інформаційного пошуку у наукометричних базах даних PubMed, Google Scholar, Scopus і Web of Science за ключовими словами: dizziness, vertigo, Vertigoheel, quality of life (з україномовними відповідниками). За результатами пошуку здійснено аналіз результатів досліджень і даних оглядів. Основні критерії залучення: наявність повного тексту, актуальність і релевантність дослідження щодо теми статті. Результати. Клінічна ефективність препарату Вертігохеель доведена в численних наукових дослідженнях, включаючи рандомізовані конт-рольовані випробування, неінтервенційні дослідження, метааналіз та обсерваційні дослідження. Висновки. Препарат Вертігохеель виявляє клінічно значущу ефективність і добру переносимість у пацієнтів із запамороченням, у тому числі за наявності супутніх захворювань, зокрема артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, про що свідчать докази високого рівня (результати метааналізу). Вертігохеель характеризується сприятливим профілем безпеки, відсутністю значущих протипоказань та клінічно значущих лікарських взаємодій порівняно з лікарськими засобами, що застосовуються для лікування запаморочення різного генезу. Застосування ГП Вертігохеель доцільне у монотерапії, а також як додаткової терапії, особливо у випадках, коли пацієнтам, зокрема літнім людям з багатьма супутніми захворюваннями, протипоказані більш небезпечні засоби.
Background. Dizziness is a polyetiological symptom that is observed not only in patients with neurological pathology, but also in metabolic, hematologic, infectious and cardiovascular diseases; it can occur in clinically healthy individuals, in particular when traveling by different modes of transport. Management for various forms of dizziness includes drug treatment, physical methods, physiotherapy, psychotherapy and rarely surgical interventions, depending on the underlying disease. Drug therapy of dizziness is aimed at reducing its episodes, duration and intensity, treating secondary symptoms or eliminating the root cause of the pathological process. Given the unfavorable safety profile of traditional medicines that exhibit an anti-dizziness effect, comprehensive pharmacotherapeutic management of dizziness using safer homeopathic medicines, including the original drug Vertigoheel®, is becoming increasingly important. The purpose was to analyze the pharmacological aspects and evidence of cli-nical efficacy and safety of the homeopathic preparation Vertigoheel® for dizziness of various origins based on modern scientific data. Materials and methods. The results of scientific studies for 1998–2025 were analyzed and summarized. Sources for analysis were selected based on the results of an information search in the PubMed, Google Scholar, Scopus and Web of Science databases using the keywords: dizziness, vertigo, Vertigoheel, quality of life (with Ukrainian equivalents). Based on the search results, an analysis of study results and review data was carried out. The main inclusion criteria were availability of the full text, relevance of the study to the topic of the article. Results. The clinical efficacy of Vertigoheel has been proven in numerous scientific stu-dies, including randomized controlled trials, non-interventional studies, meta-analyses and observational studies. Conclusions. Vertigoheel shows clinically significant efficacy and good tole-rability in patients with dizziness, particularly those with comorbidities like hypertension and atherosclerosis, as supported by high-level evidence (results of meta-analysis). Unlike other drugs that can potentially be used to treat dizziness of various origins, Vertigoheel has favorable safety profile, no significant contraindications and clinically meaningful drug interactions. The use of homeopathic agent Vertigoheel is advisable both alone and as additional therapy, especially in cases where more dange-rous drugs are contraindicated for patients, in particular elderly with many comorbidities.
Ключевые слова
запаморочення; вертиго; гомеопатичний препарат Вертігохеель
dizziness; vertigo; homeopathic drug Vertigoheel
Вступ
Запаморочення є поширеною причиною звернення по медичну допомогу [1, 2] та часто вражає як дітей, так і людей похилого віку [3]. За даними досліджень [3], поширеність запаморочення серед осіб літнього віку коливається від 25 до 75 %. Причинні механізми запаморочення є багатофакторними та включають як дегенеративні процеси, так і різні порушення периферичних та центральних частин вестибулярної системи [2, 3], а також ліки [4, 5] та такі фактори, як уникнення рухів, страх падіння та бездіяльність в осіб похилого віку [6]. Запаморочення збільшує ризик падінь [7, 8], а також смертність [9, 10] і, як наслідок, впливає на ресурси охорони здоров’я та витрати на лікування [11]. Запаморочення, зокрема у літніх людей, також може бути пов’язане з використанням допоміжних засобів для пересування [6], активністю повсякденного життя [12], низькою якістю життя, пов’язаною зі здоров’ям [6, 13–15], фізичною активністю [6, 15] та болем [16].
Згідно з даними систематичного огляду [17], провідною причиною вертиго в осіб похилого віку (60–90 років) є аудіовестибулярні порушення, частка яких становить майже третину. Менш поширеними етіологічними чинниками є серцево-судинні захворювання (20,4 %) та неврологічна патологія (15,1 %). Порівняно рідше виникнення вертиго асоціюється з психічними розладами (9,1 %), офтальмологічними захворюваннями (7,5 %), патологією опорно-рухового апарату (6,3 %) та побічною дією лікарських засобів. У дитячій популяції домінує периферичне запаморочення (52,20 %), тоді як центральне (28,7 %) і психогенне (7,0 %) реєструється значно рідше [16]. До п’яти найпоширеніших захворювань, асоційованих із розвитком периферичного запаморочення у дітей, належать пароксизмальне запаморочення (19,50 %), синусит (10,7 %), дисфункція вестибулярного каналу (9,20 %), доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ) (7,20 %) та ортостатична дисрегуляція (6,8 %) [18].
Запаморочення вважається сенсорним розладом просторового сприйняття, що проявляється відчуттям обертання, лінійного руху, нестійкості або важкості в голові. Етіологія та патогенез запаморочення є складними [17–19].
Виділяють такі види запаморочення:
— вестибулярне (істинне, вертиго, системне), пов’язане з вестибулярним апаратом;
— несистемне (невестибулярне), що виникає за межами вестибулярного апарату.
У свою чергу, вестибулярне запаморочення має такі різновиди:
— периферичне (ураження лабіринту);
— проміжне (виникає у вестибулярному нерві);
— центральне (виникає у центральній нервовій системі).
Найчастіші причини центрального запаморочення:
— судинні порушення (гостра ішемія в ділянці стовбура мозку — інсульт, транзиторна ішемічна атака);
— вертебробазилярна недостатність;
— хронічне порушення мозкового кровообігу;
— цервікальний спондиліт;
— остеохондроз;
— хлистова травма шиї;
— травми та пухлини головного мозку [20].
Найпоширенішими причинами периферичного запаморочення є доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення, хвороба Меньєра, вестибулярна мігрень, лабіринтит, травми голови (перелом пірамідки скроневої кістки) і хірургічні травми, фістула лабіринту [20–22].
Як свідчить практика, артеріальна гіпертензія не є причиною запаморочень. Найчастіша причина системного (вестибулярного) запаморочення у пацієнтів з артеріальною гіпертензією — доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення, несистемного — психомоторне запаморочення. Іншими причинами запаморочення при артеріальній гіпертензії є надмірне чи надто швидке зниження артеріального тиску, гіпоглікемія (при цукровому діабеті), порушення ритму і провідності серця, ортостатична реакція (у людей похилого віку, при цукровому діабеті) [20]. Запаморочення, головокружіння, порушення рівноваги, постуральної стабільності та просторової орієнтації належать до найпоширеніших клінічних проявів вибухової травми [23], яка, на жаль, часто уражає як цивільне населення, так і військовослужбовців у період воєнних дій.
Отже, запаморочення є поліетіологічним симптомом, який спостерігається не лише у пацієнтів із неврологічною патологією, а й при метаболічних, гематологічних, інфекційних і серцево-судинних захворюваннях, а також може виникати у клінічно здорових осіб, зокрема під час подорожей на різних видах транспорту.
Лікування різних форм запаморочення включає медикаментозне лікування, фізичні методи, фізіотерапію, психотерапію та рідко хірургічні втручання (залежно від основного захворювання) [24, 25]. Для багатьох форм запаморочення, зокрема ДППЗ, фармакотерапія не є першочерговою [24].
Медикаментозна терапія запаморочення спрямована на зменшення епізодів, тривалості та інтенсивності, лікування вторинних симптомів або усунення першопричини патологічного процесу. Фармакотерапія гострого периферичного запаморочення включає антигістамінні препарати, блокатори кальцієвих каналів та бензодіазепіни. Профілактична фармакотерапія варіюється залежно від причини. При хворобі Меньєра бетагістин та діуретики залишаються пероральними препаратами першої лінії, тоді як внутрішньобарабанні стероїди призначені для неконтрольованих симптомів. При мозочковому запамороченні та окорухових розладах може бути корисним 4-амінопіридин. При вестибулярній мігрені, стійкому постуральному перцептивному запамороченні та порушеннях згинання ніг варіанти лікування перетинаються та включають селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну, трициклічні антидепресанти (ТЦА) та блокатори кальцієвих каналів [26]. Відповідно до медичних рекомендацій Асоціації наукових медичних товариств Німеччини (AWMF) [27] різні лікарські засоби для лікування запаморочення можна узагальнити за групами, відомими як «вісім А»: антизапаморочувальні засоби, антисудомні засоби, антидепресанти, протизапальні (парацетамол), засоби від синдрому Меньєра (бетагістин), протимігренозні, амінопіридини (блокатори кальцієвих каналів) та інші (табл. 1), застосування яких дуже часто супроводжується проявом несприятливих побічних реакцій. Протизапаморочувальні засоби з седативним впливом (бензодіазепіни) рекомендовано лише для симптоматичного полегшення та, як правило, не слід приймати довше трьох днів, оскільки вони можуть уповільнити центральну вестибулярну компенсацію і мають потенціал розвитку залежності [27].
/8.jpg)
Зважаючи на несприятливий профіль безпеки традиційних лікарських засобів, які виявляють протизапаморочувальний ефект, деякі клінічні настанови [28] рекомендують додавати до традиційної терапії запаморочення більш безпечні гомеопатичні препарати (ГП), прикладом яких є оригінальний ГП Вертігохеель, який був схвалений німецьким регуляторним органом як засіб для лікування вертиго різного походження.
Мета дослідження: проаналізувати фармакологічні аспекти та докази клінічної ефективності та безпеки застосування комплексного гомеопатичного препарату Вертігохеель (Vertigoheel®) при запамороченні різного генезу на основі сучасних наукових даних.
Матеріали та методи
Проаналізовано й узагальнено результати наукових досліджень за 1998–2025 роки. Джерела для аналізу –обрано за результатами інформаційного пошуку у –наукометричних базах даних PubMed, Google Scholar, Scopus і Web of Science за ключовими словами: dizziness, vertigo, Vertigoheel®, quality of life (з україномовними відповідниками). За результатами пошуку здійснили аналіз результатів досліджень і даних оглядів. Основні критерії залучення: наявність повного тексту, актуальність і релевантність дослідження щодо теми статті.
Результати та обговорення
Вертігохеель (Vertigoheel®) — це комплексний ГП, що містить фармакологічно активні інгредієнти Anamirta cocculus (анамірта кокулюсоподібна), Conium maculatum (болиголов плямистий), Ambra grisea (амбра) і Petroleum rectificatum (петролеум) (табл. 2). Вертігохеель виявляє вазодилатувальну дію, сприяє нормалізації мозкового кровообігу, а також чинить психотонізувальну та метаболічну дію на центральну нервову систему [29, 30].
/9.jpg)
Механізм протизапаморочувальної дії Вертігохеель. Запаморочення різної та часто невідомої етіології пов’язують з порушенням мікросудинної перфузії у внутрішньому вусі або вертебрально-базилярній системі. Ключову роль у регуляції судинного тонусу та підтриманні адекватної мікроциркуляції відіграє ендотелій, який характеризується екзокринною, паракринною та метаболічною активністю. Вазодилатація реалізується через специфічні сигнальні механізми у клітинах гладеньких м’язів судин, зокрема шляхом активації вторинних месенджерів — циклічних нуклеотидів цАМФ і цГМФ. Їх утворення та метаболізм регулюються аденілатциклазою, гуанілатциклазою та фосфодіестеразою-5 [29].
У дослідженнях in vitro на клітинних культурах продемонстровано подвійний механізм вазодилатувальної дії активних компонентів препарату Вертігохеель (Anamirta cocculus, Conium maculatum, Ambra grisea та Petroleum rectificatum), що реалізується через вплив на аденілатциклазу та фосфодіестеразу-5 [29]. Зокрема, встановлено, що Anamirta cocculus in vitro стимулює активність мембранного ферменту аденілатциклази, що сприяє утворенню цАМФ з АТФ за умови відповідної активації. Водночас Conium maculatum in vitro інгібує активність фосфодіестерази-5 — ферменту, який каталізує розщеплення фосфодіетерних зв’язків і забезпечує перетворення цГМФ на ГМФ, що свідчить про те, що окремі компоненти препарату Вертігохеель різними шляхами сприяють синергетичній стимуляції сигнальних шляхів циклічних нуклеотидів.
Крім того, в іншому дослідженні в експерименті на щурах показано, що ГП Вертігохеель запобігає звуженню сонної артерії, індукованому потужним вазоконстриктором фенілефрином [29].
Здатність препарату Вертігохеель поліпшувати мікроциркуляцію також була встановлена у пацієнтів з легким запамороченням системного вестибулярного походження у нерандомізованому відкритому дослідженні (18 чоловіків та 14 жінок віком 60–70 років) з використанням інтравітальної мікроскопії [30]. Після 12 тижнів лікування у пацієнтів, які отримували ГП, спостерігалося збільшення кількості вузлових точок, збільшення швидкості кровотоку еритроцитів як в артеріолах, так і у венулах, поліпшення судинорухової функції та незначне зниження гематокриту порівняно з вихідним рівнем. Жодної з цих змін не спостерігалося в контрольній групі, і відмінності між групами лікування були статистично значущими. Парціальний тиск кисню значно збільшився у групі пацієнтів, лікованих препаратом Вертігохеель, порівняно з контрольною групою. Крім того, у пацієнтів із запамороченням спостерігалося значне збільшення кількості лейкоцитів, що адгезивно прилягають до клітинної стінки, що супроводжувалося підвищенням локальної концентрації молекул адгезії ICAM-1.
Дуже важливим результатом цього дослідження було встановлення взаємозв’язку: поліпшення мікроциркуляції було пов’язано зі зменшенням тяжкості запаморочення у пацієнтів, які отримували ГП, як за оцінкою лікаря, так і за оцінкою самих пацієнтів. Ці дані підтверджують поліпшення мікроциркуляції під впливом ГП Вертігохеель, що загалом сприяє зменшенню тяжкості запаморочення у пацієнтів.
Отже, дослідження механізму дії препарату Вертігохеель дозволяє дійти висновку про його подвійний вплив на розширення дрібних кровоносних судин, зокрема стимулювання активності мембранного ферменту аденілатциклази та інгібування активності фосфодіестерази-5, в результаті чого поліпшується мікроциркуляція. У клінічному дослідженні встановлено, що поліпшення мікроциркуляції пов’язано зі зменшенням тяжкості запаморочення у пацієнтів.
Аналіз доказів клінічної ефективності ГП Вертіго–хеель. Клінічна ефективність препарату Вертігохеель доведена в численних наукових дослідженнях, включаючи рандомізовані контрольовані випробування, неінтервенційні дослідження, метааналіз (табл. 3) та обсерваційні дослідження.
У рандомізованому подвійному сліпому контро–льованому дослідженні з порівняння ефективності та безпеки Вертігохеель з бетагістином [31] було задіяно 119 пацієнтів з різними видами вестибулярного запаморочення, включаючи системне запаморочення, позиційне запаморочення, висотне запаморочення, запаморочення в результаті контузії та/або
вазомоторне запаморочення, яке спричинене порушеннями кровообігу. Протягом 42 днів пацієнти приймали Вертігохеель по 15 крапель тричі на день або 18 мг бетагістину на день, розділених на 3 рівні дози. Первинну ефективність оцінювали за зниженням частоти, тривалості та інтенсивності нападів запаморочення на 3, 7, 14 і 42-й день дослідження. Вторинну ефективність оцінювали з використанням спеціального опитувальника щодо якості життя у 1-й день і 42-й день дослідження. Дослідження підтвердило терапевтичну цінність обох методів лікування у пацієнтів, які страждають від запаморочення різного походження, що проявляється у зменшенні частоти, інтенсивності та тривалості нападів запаморочення (рис. 1). Специфічні скарги, пов’язані із запамороченням, були значно та однаково знижені в обох групах лікування. Переносимість гомеопатичного засобу Вертігохеель та бетагістину під час дослідження була дуже доброю.
/10.jpg)
/10_2.jpg)
У неінтервенційному дослідженні [32] взяли участь 112 лікарів (переважно терапевти та отоларингологи), які задокументували інформацію про лікування 229 пацієнтів препаратом Вертігохеель і 292 пацієнтів — бетагістином. Пацієнти страждали від периферичного або центрального вестибулярного запаморочення або невестибулярного запаморочення. Обидва види лікування призвели до істотного і клінічно значущого зниження частоти, тривалості та інтенсивності нападів запаморочення. Лікарі визначили, що 89 % усіх пацієнтів, які отримували ГП Вертігохеель, і 90 % пацієнтів, які отримували бетагістин, відчули помітне поліпшення або повністю позбулися симптомів після завершення лікування. Лікарі оцінили дотримання режиму лікування пацієнтами як добре або дуже добре у понад 90 % пацієнтів, які отримували лікування препаратами Вертігохеель або бетагістин.
Для порівняння ефективності та переносимості ГП Вертігохеель і дименгідринату було проведено когортне дослідження за участю 774 пацієнтів з вестибулярним та невестибулярним запамороченням різного походження [33]. Пацієнти отримували ГП Вертігохеель (переважно по 2–3 таблетки тричі на добу) або дименгідринат (зазвичай по 50 мг 2–3 рази на добу) протягом періоду лікування до 8 тижнів. У більшості включених у дослідження пацієнтів відзначалося невестибулярне запаморочення, зокрема візуальне, соматосенсорне або психосоматичне, яке супроводжувалося нестійкістю та хиткою ходою, а також підвищеним ризиком падінь. Іншу значну групу становили пацієнти з вестибулярним запамороченням, що проявлялося відчуттям обертання або постуральним запамороченням; приблизно у третини з них було діагностовано хворобу Меньєра. До завершення курсу лікування в обох групах спостерігалося статистично значуще зниження середньої кількості нападів запаморочення на добу, а також їхньої інтенсивності та тривалості (приблизно на 80 % щодо частоти нападів і на понад 70 % щодо інтенсивності та тривалості; рис. 2). Уже протягом першого тижня лікування близько половини пацієнтів повідомили про поліпшення стану. Наприкінці лікування у пацієнтів обох груп практично зникли супутні симптоми, пов’язані із запамороченням, зокрема нудота, блювання та підвищене потовиділення. Загальний результат терапії був оцінений як добрий або відмінний у 88 % пацієнтів, які отримували Вертігохеель, і у 87 % пацієнтів групи дименгідринату. Переносимість лікування була визначена як добра або відмінна у 99 % пацієнтів у групі Вертігохеель та у 98 % у групі дименгідринату.
/11.jpg)
У проспективному рандомізованому подвійному сліпому дослідженні з паралельними групами [34] порівнювали ефективність ГП Вертігохеель та екстракту гінкго білоби. У дослідженні взяли участь 170 пацієнтів літнього віку (60–80 років), які страждали на запаморочення, пов’язане з атеросклерозом. Пацієнти отримували по 2 таблетки Вертігохеель тричі на добу або по 1 таблетці екстракту гінкго білоби разом з 1 таблеткою плацебо тричі на добу протягом 8 тижнів. Оцінку ефективності проводили за комбінованою кінцевою точкою, що включала загальну якість життя та середньодобові показники частоти, інтенсивності й тривалості епізодів запаморочення (рис. 3). Зміни аналізували від вихідного рівня до 6-го тижня лікування. Протягом 6-тижневого періоду терапії зменшення симптомів спостерігалося в обох групах лікування. За оцінкою лікарів, ефективність терапії була визначена як дуже добра у 24,1 % пацієнтів, які отримували Вертігохеель, та у 16,0 % пацієнтів групи екстракту гінкго білоби. Переносимість лікування була оцінена як дуже добра у 88,5 % пацієнтів у групі ГП Вертігохеель та у 79 % пацієнтів у групі екстракту гінкго білоби.
/11_2.jpg)
Метааналіз досліджень клінічної ефективності ГП Вертігохеель порівняно з іншими препаратами для лікування запаморочення [35] включив результати двох рандомізованих контрольованих досліджень, виконаних Weiser et al. (1998 р.) [31] та Issing et al. (2005 р.) [34], і двох неінтервенційних досліджень, виконаних Wolschner et al. (2001 р.) [33] та Strsser and Weiser (2000 р.) [36].
Загалом до проаналізованих у метааналізі досліджень було включено 1388 пацієнтів, з яких 635 отримували терапію ГП Вертігохеель, а 753 — препарати порівняння (бетагістин, дименгідринат або екстракт гінкго білоби). У всіх дослідженнях первинними кінцевими точками були зміни кількості нападів запаморочення на добу, а також їхньої тривалості та інтенсивності. Тривалість терапії (6–8 тижнів) і застосовані дози в усіх дослідженнях були порівнянними.
Дослідження відрізнялися за віком включених пацієнтів і вихідною частотою нападів запаморочення. Для забезпечення коректності порівняння індивідуальні показники зниження симптомів були стандартизовані до середніх значень віку та вихідних показників за допомогою коваріаційного аналізу, що дало змогу розглядати результати досліджень як порівнянні.
Поліпшення клінічних показників у групі лікування ГП Вертігохеель та у відповідних групах препаратів порівняння були визнані еквівалентними за всіма трьома показниками ефективності: зниженням середньої кількості нападів запаморочення, зменшенням їхньої середньої тривалості та інтенсивності (рис. 4).
Отримані результати метааналізу узгоджуються з даними окремих досліджень і підтверджують клінічно значущу ефективність та добру переносимість ГП Вертігохеель у пацієнтів із запамороченням.
Позитивний вплив ГП Вертігохеель на якість життя пацієнтів демонструють результати рандомізованого подвійного сліпого дослідження, у якому оцінювали якість життя пацієнтів із гострим або хронічним вертиго/запамороченням різного походження [36]. Для дослідження було відібрано 119 пацієнтів, які отримували 15 крапель Вертігохеель або 6 мг бетагістину тричі на добу протягом 6 тижнів. Якість життя оцінювали з використанням опитувальника про стан здоров’я SF-36 за такими категоріями: фізична активність; рольове функціонування, зумовлене фізичним станом; фізичний біль; загальний стан здоров’я; життєва активність; соціальне функціонування; рольове функціонування, зумовлене емоційним станом; психічне здоров’я.
/12.jpg)
У перший (V1) і останній дні лікування (V6) пацієнти заповнювали опитувальник SF-36 і спеціальний опитувальник для людей, які страждають на запаморочення, призначений для збору даних за 4 категоріями: прямі симптоми запаморочення; інтенсивність запаморочення під час специфічних дій; симптоми, пов’язані із запамороченням (такі як дзвін у вухах, головний біль, тахікардія, нудота); пов’язані з запамороченням обмеження у повсякденному житті.
Результати оцінки якості життя за опитувальником SF-36 показали значне поліпшення фізичного та психічного здоров’я пацієнтів в обох групах лікування. Результати спеціального опитувальника для оцінки запаморочення продемонстрували поліпшення за всіма 4 категоріями в обох групах дослідження з відповідною позитивною зміною якості життя (рис. 5).
Клінічна ефективність і безпека препарату Вертігохеель продемонстрована також у двох великих обсерваційних дослідженнях [37, 38], результати яких не були включені до метааналізу [35].
В обсерваційному дослідженні [37] було задокументовано дані 3386 пацієнтів із запамороченням різного генезу, які спостерігалися 487 лікарями різних спеціальностей. Оцінку комплексу симптомів запаморочення проводили відповідно до стандартизованої форми збору даних, розробленої на основі Neurootological Case-History Questionnaire (Neurootological Data Evaluation — Claussen, NODEC). У дослідженні препарат Вертігохеель застосовували за стандартною схемою по 15–20 крапель 3 рази на добу. Ін’єкційну форму призначали індивідуально — 1 ампула щоденно або 1–2 ампули на тиждень залежно від тяжкості стану. У частини пацієнтів використовували комбіноване застосування ампул і пероральної форми. Загальний результат лікування, оцінений як дуже добрий, добрий або задовільний, був досягнутий у 91,9 %
випадків. Переносимість терапії була охарактеризована як дуже добра. Важливо зазначити, що у значної частини пацієнтів (51,7 %) були супутні захворювання та/або застосовувалися супутні лікарські засоби і при цьому не було встановлено несприятливих взаємодій препарату Вертігохеель з ними [37].
/14.jpg)
До іншого обсерваційного дослідження [38], що тривало понад 9 місяців, було включено 493 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком понад 50 років (середній вік — 76 років), які страждали на запаморочення та перебували під наглядом 106 лікарів загальної практики в Німеччині. Ефективність лікування оцінювали як лікарі, так і пацієнти за шкалою Лікерта з урахуванням загального поліпшення симптомів, а також змін частоти, тривалості та інтенсивності нападів запаморочення. Клінічно значуще поліпшення стану було зареєстровано у 82 % пацієнтів. Частка нападів запаморочення тривалістю понад 2 хвилини зменшилася з 80 % на початку дослідження до 26 % під час останнього спостереження. Більшість лікарів (87 %) і пацієнтів (90 %) оцінила загальну ефективність лікування як добру або дуже добру, при цьому терапія добре переносилася [38].
У 2023 році були опубліковані результати відкритого проспективного моноцентричного неінтервенційного дослідження серії випадків [39]. Пацієнти з двосторонньою вестибулопатією (ДВП) та функціональним запамороченням отримували ГП Вертігохеель відповідно до ринкового дозволу протягом періоду спостереження тривалістю 2 місяці. Клінічна ефективність препарату оцінювалася як зміни від початкового рівня через 2 місяці за такими кінцевими точками: запаморочення та порушення функціонування за шкалою DHI (Dizziness handicap inventory, шкала має три піддомени: фізичний (7 питань, максимум 28 балів), функціональний (9 питань, максимум 36 балів) та емоційний (9 питань, максимум 36 балів)) як первинна кінцева точка; якість життя (QoL) за допомогою опитувальника EQ-5D-5L та коливання тіла за допомогою статичної постурографії. У пацієнтів з функціональним запамороченням додатково оцінювали депресію та тривогу за допомогою опитувальників PHQ-9 та GAD-7. У пацієнтів з ДВП оцінювали вестибулярну функцію за допомогою відеотесту головної імпульсації та калоричного тестування. Були оцінені побічні ефекти та інші результати, пов’язані з безпекою препарату. В обох групах пацієнтів через 2 місяці спостерігалося значне поліпшення функціонального стану, порушеного внаслідок запаморочення: при ДВП індекс DHI знизився в середньому на 13,2 пункта — з 45,4 до 32,2 (p < 0,001); у пацієнтів з функціональним запамороченням індекс DHI знизився в середньому на 12,0 пункта — з 46,5 до 34,5 (p < 0,001). У цих пацієнтів також спостерігалося значне поліпшення вторинних кінцевих точок — якості життя (QoL), тривоги та депресії. Істотних змін за показниками постурографії не спостерігалося. У пацієнтів з ДВП не спостерігалося статистично значущих поліпшень вторинних кінцевих точок — QoL, постурографії або вестибулярної функції — протягом періоду спостереження. Дослідження не виявило жодних доказів ризику для безпеки.
Отже, це дослідження надає докази клінічної безпеки препарату Вертігохеель та обмежені докази, ймовірно, через неінтервенційний дизайн, його ефективності при ДВП та функціональному запамороченні, які вважаються захворюваннями з високою медичною потребою в нових варіантах лікування. Отримані результати можуть слугувати основою для рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень.
Таким чином, результати аналізу релевантних доказових джерел інформації свідчать про клінічно значущу ефективність і добру переносимість комплексного гомеопатичного препарату Вертігохеель у пацієнтів із запамороченням, у тому числі за наявності супутніх захворювань, зокрема артеріальної гіпертензії та атеросклерозу.
Результати описаних досліджень становлять важливу доказову базу, яка підтвердила високий профіль ефективності та безпеки ГП Вертігохеель при тривалому лікуванні запаморочень різного походження.
Застосування ГП Вертігохеель доцільне як в монотерапії, так і як додаткової терапії, особливо у випадках, коли пацієнтам, зокрема літнім людям з багатьма супутніми захворюваннями, протипоказані більш небезпечні засоби, такі як бетагістин для хворих з виразковою хворобою, діазепам для пацієнтів з міастенією та інші.
Комплексний гомеопатичний препарат –Вертігохеель (виробництва Biologische Heilmittel Heel GmbH) зареєстрований в Україні у двох лікарських формах: краплі оральні та розчин для ін’єкцій. Оральні краплі містять такі діючі речовини (на 100 г препарату): Ambra grisea D6 — 10 г, Anamirta cocculus D4 — 70 г, Conium maculatum D3 — 10 г, Petroleum rectificatum D8 — 10 г; допоміжні речовини — етанол 96%, вода очищена. Розчин для ін’єкцій містить такі діючі речовини (на 1,1 мл розчину): Ambra grisea D5 — 1,1 мг, Anamirta cocculus D3 — 7,7 мг, Conium maculatum D2 — 1,1 мг, Petroleum rectificatum D7 — 1,1 мг; допоміжні речовини — натрію хлорид, вода для ін’єкцій [39].
Показаннями до застосування препарату Вертігохеель є лікування (монолікування або комплексне) запаморочень нейрогенного, судинного та травматичного походження, особливо при інсульті, струсі головного мозку, дисциркуляторній енцефалопатії, артеріальній гіпертензії, атеросклерозі судин головного мозку, хворобі Меньєра; при запамороченнях, зокрема тяжких затяжних, що виникають під час подорожей (літаком, кораблем, автомобілем).
Спосіб застосування та дози препарату Вертігохеель у вигляді оральних крапель. Препарат рекомендований для застосування дітям віком від 4 років.
Разова доза: дорослим і дітям віком від 6 років — по 10 крапель, дітям віком від 4 до 6 років — по 5 крапель. Застосовувати 3–4 рази на добу за 15–20 хвилин до їди або через 1 годину після їди. Краплі розчинити у 10 мл води та випити, затримуючи на кілька секунд у роті.
З урахуванням особливостей перебігу захворювання та стану хворого лікар може змінювати тривалість курсу лікування та частоту прийому (до 1–2 разів на добу). При нападі запаморочення та нудоти приймати разову вікову дозу кожні 15 хвилин до поліпшення стану, але не більше 2 годин. Далі приймати 3 рази на добу.
Спосіб застосування та дози препарату Вертігохеель у вигляді розчину для ін’єкцій (рекомендований для застосування дітям віком від 12 років). Разова доза: дорослим та дітям віком від 12 років — 1 ампула по 1,1 мл. Препарат застосовують у вигляді внутрішньом’язових, підшкірних, внутрішньошкірних, а за потреби — внутрішньовенних ін’єкцій, а також вводять в акупунктурні точки 1–3 рази на тиждень.
Курс лікування препаратом Вертігохеель в обох лікарських формах при хронічному стані триває 2–4 тижні. За необхідності через 1–2 тижні курс лікування можна повторювати.
Для порівняння безпекових характеристик лікарських засобів, що можуть застосовуватись для лікування запаморочення, був проведений порівняльний фармакологічний аналіз за даними інструкцій до відповідних препаратів [41] та сучасних джерел [42]. Результати критичного аналізу даних, наведених у табл. 4, свідчать, що на відміну від інших препаратів, які потенційно можуть застосовуватися для лікування запаморочення різного генезу, Вертігохеель має добрий профіль безпеки, серед можливих побічних реакцій у пацієнтів з індивідуальною непереносимістю можуть спостерігатися реакції гіперчутливості та тимчасове погіршення стану, що є передбачуваними явищами. Для препарату Вертігохеель практично не описано протипоказань і клінічно значущих лікарських взаємодій, що розширює можливості його безпечного застосування у пацієнтів із супутньою патологією, які потребують одночасної фармакотерапії.
Висновки
Комплексний гомеопатичний препарат Вертігохеель демонструє клінічно значущу ефективність і добру переносимість у пацієнтів із запамороченням за наявності супутніх захворювань, таких як артеріальна гіпертензія та атеросклероз, що підтверджується доказами високого рівня, зокрема результатами метааналізу.
Вертігохеель характеризується сприятливим профілем безпеки, відсутністю значущих протипоказань та клінічно значущих лікарських взаємодій порівняно з лікарськими засобами, що застосовуються для лікування запаморочення різного генезу.
Застосування ГП Вертігохеель доцільне у монотерапії та як додаткової терапії, особливо у випадках, коли пацієнтам, зокрема літнім людям з багатьма супутніми захворюваннями, протипоказані більш небезпечні засоби.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 01.03.2026
Рецензовано/Revised 05.04.2026
Прийнято до друку/Accepted 12.04.2026
Список литературы
1. Bsner S, Schwarm S, Grevenrath P, Schmidt L, Hrner K, Beidatsch D, et al. Prevalence, aetiologies and prognosis of the symptom dizziness in primary care: a systematic review. BMC Fam Pract. 2018;19(1):33. doi: 10.1186/s12875-017-0695-0.
2. Kammerlind AS, Peolsson A, Johansson MM. Dizziness in older persons at high risk of future hospitalization: prevalence, differences between those with and without dizziness, and effect of a proactive primary care intervention. BMC Geriatr. 2022;22:315. https://doi.org/10.1186/s12877-022-02910-1.
3. Brosel S, Strupp M. The vestibular system and ageing. Subcell Biochem. 2019;91:195-225. doi: 10.1007/978-981-13-3681-2_8.
4. Lin E, Aligene K. Pharmacology of balance and dizziness. NeuroRehabilitation. 2013;32:529-42. doi: 10.3233/NRE-130875.
5. Shoair OA, Nyandege AN, Slattum PW. Medication-related dizziness in the older adult. Otolaryngol Clin North Am. 2011;44(2):455-71, x. doi: 10.1016/j.otc.2011.01.014.
6. Kammerlind AS, Ernsth Bravell M, Fransson EI. Prevalence of and factors related to mild and substantial dizziness in community-dwelling older adults: a cross-sectional study. BMC Geriatr. 2016;16:159. doi: 10.1186/s12877-016-0335-x.
7. Dokuzlar O, Koc Okudur S, Smith L, Soysal P, Yavuz I, Aydin AE, et al. Assessment of factors that increase risk of falling in older women by four different clinical methods. Aging Clin Exp Res. 2020;32:483-90. doi: 10.1007/s40520-019-01220-8.
8. Dokuzlar O, Koc Okudur S, Soysal P, Kocyigit SE, Yavuz I, Smith L, et al. Factors that increase risk of falling in older men according to four different clinical methods. Exp Aging Res. 2020;46:83-92. doi: 10.1080/0361073X.2019.1669284.
9. Corrales CE, Bhattacharyya N. Dizziness and death: an imbalance in mortality. Laryngoscope. 2016;126:2134-6. doi: 10.1002/lary.25902.
10. Juraschek SP, Longstreth WT Jr, Lopez OL, Gottdiener JS, Lipsitz LA, Kuller LH, et al. Orthostatic hypotension, dizziness, neurology outcomes, and death in older adults. Neurology. 2020;95:e1941-50. doi: 10.1212/WNL.0000000000010456.
11. Wang X, Strobl R, Holle R, Seidl H, Peters A, Grill E. Vertigo and dizziness cause considerable [sic] more health care resource use and costs: results from the KORA FF4 study. J Neurol. 2019;266:2120-8. doi: 10.1007/s00415-019-09386-x.
12. Aggarwal NT, Bennett DA, Bienias JL, Mendes de Leon CF, Morris MC, Evans DA. The prevalence of dizziness and its association with functional disability in a biracial community population. Gerontol A Biol Sci Med Sci. 2000;55(5):M288-92. doi: 10.1093/gerona/55.5.m288.
13. Lisko I, Tormakangas T, Jylha M. Structure of self-rated health among the oldest old: analyses in the total population and those living with dementia. SSM Popul Health. 2020;11:100567. doi: 10.1016/j.ssmph.2020.100567.
14. Lindell E, Kolln L, Johansson M, Karlsson T, Rydn L, Falk Erhag H, et al. Benign paroxysmal positional vertigo, dizziness, and health-related quality of life among older adults in a population-based setting. Eur Arch Otorhinolaryngol. 2021;278:1637-44. doi: 10.1007/s00405-020-06357-1.
15. Kolln L, Hrder H, Mller C, Frndin K. Physical functio–ning in older persons with dizziness: a population-based study. Aging Clin Exp Res. 2017;29:197-205. doi: 10.1007/s40520-016-0567-9.
16. Menant JC, Wong A, Sturnieks DL, Close JCT, Delbaere K, Sachdev PS, et al. Pain and anxiety mediate the relationship between dizziness and falls in older people. J Am Geriatr Soc. 2013;61:423-8. doi: 10.1111/jgs.12131.
17. Fancello V, Hatzopoulos S, Santopietro G, Fancello G, Palma S, Skaryski PH, et al. Vertigo in the Elderly: A systematic literature review. J Clin Med. 2023;12(6):2182. doi: 10.3390/jcm12062182.
18. Zhang J, Zhu Q, Shen J, Chen J, Jin Y, Zhang Q, et al. Etiological classification and management of dizziness in children: A systematic review and meta-analysis. Front Neurol. 2023;14:1125488. doi: 10.3389/fneur.2023.1125488.
19. Xiang G, Yan C, Fangyuan L, Xiaozhen H, Chuanliang L. The clinical efficacy and safety of Ginkgo biloba in vertigo patients: A meta-analysis. Advances in Integrative Medicine. 2023;10(4):158-166. https://doi.org/10.1016/j.aimed.2023.10.001.
20. Зозуля І.С., Волосовець А.О., Зозуля А.І., Бігун І.Ю. Невідкладна допомога та ведення пацієнтів із запамороченням. Укр. мед. часопис. 2019;6(134), Т. 1-XI/XII. C. 47-50.
21. akr S, Sahin A, Gedik-Soyuyuce O, Gence Gumus Z, Sertdemir , Korkut N, et al. Assessing the impact of migraine on benign paroxysmal positional vertigo symptoms and recovery. BMC Neurol. 2024;24(1):148. doi: 10.1186/s12883-024-03606-2.
22. Kim SY, Lee CH, Yoo DM, Kwon MJ, Kim JH, Kim JH, et al. Association between Meniere disease and migraine. JAMA Otola–ryngol Head Neck Surg. 2022;148(5):457-464. doi: 10.1001/jamaoto.2022.0331.
23. Akin FW, Murnane OD. Head injury and blast exposure: vestibular consequences. Otolaryngol Clin North Am. 2011;44(2):323-34. doi: 10.1016/j.otc.2011.01.005.
24. Bhattacharyya N, Gubbels SP, Schwartz SR, et al. Clinical Practice Guideline: Benign paroxysmal positional vertigo (Update). Otolaryngologol Head and Neck Surgery. 2017;156(3_suppl):S1-S47. doi: 10.1177/0194599816689667.
25. Dy JS, Freeman AM. Vertigo in clinical practice: Evidence-based diagnosis and treatment. [Updated 2025 Sep 12]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2026. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK482356/?utm_source=chatgpt.com.
26. Raymond MJ, Vivas EX. Current and emerging medical therapies for dizziness. Otolaryngol Clin North Am. 2021;54(5):1037-1056. doi: 10.1016/j.otc.2021.05.019. PMID: 34538357.
27. AWMF-Guideline-No. 053-018. Dizziness in general practice (DEGAM 2025). URL: hrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://register.awmf.org/assets/guidelines/053_D_Ges_fuer_Allgemeinmedizin_und_Familienmedizin/053-018keng_S2k_Dizziness-in-General-Practice_2025-08.pdf?utm_source=chatgpt.com.
28. Gomriz Garca JJ. 2015. Abordaje del vrtigo en Atencin Primaria. Sociedad Espaola de Mdicos de Atencin Primaria (SEMERGEN); IMC, S.A., Madrid, ISBN: 978-84-7867-296-7.
29. Heinle H, Tober C, Zhang D, Jggi R, Kuebler WM. The low-dose combination preparation Vertigoheel activates cyclic nucleotide pathways and stimulates vasorelaxation. Clin Hemorheol Microcirc. 2010;46(1):23-35. doi: 10.3233/CH-2010-1330.
30. Klopp R, Niemer W, Weiser M. Microcirculatory effects of a homeopathic preparation in patients with mild vertigo: an intravital microscopic study. Microvasc Res. 2005;69(1-2):10-6. doi: 10.1016/j.mvr.2004.11.005.41.
31. Weiser M, Strosser W, Klein P. Homeopathic vs conventional treatment of vertigo: a randomized double-blind controlled clinical study. Arch Otolaryngol Head Neck Surg. 1998;124(8):879-885. doi: 10.1001/archotol.124.8.879. PMID: 9708713.
32. Weiser M, Strsser W. Vergleichsstudie Homopathikum vs. Betahistin: Behandlung des Schwindels. Allgemeinarzt. 2000;22(13):962-964.
33. Wolschner U, Strsser W, Weiser M, Klein P. Behandlung des Schwindels mit einem modernen Homopathikum: Ergebnisse einer referenzkontrollierten Kohortenstudie. Biol Med. 2001;30(4):184-190.
34. Issing W, Klein P, Weiser M. The homeopathic preparation Vertigoheel® versus Ginkgo biloba in the treatment of vertigo in an elderly population: a double-blinded, randomized, controlled clinical trial. J Altern Complement Med. 2005.11(1):155-160. doi: 10.1089/acm.2005.11.155.
35. Schneider B, Klein P, Weiser M. Treatment of vertigo with a homeopathic complex remedy compared with usual treatments: a meta-analysis of clinical trials. Arzneimittelforschung. 2005;55(1):23-29. doi: 10.1055/s-0031-1296821.
36. Strsser W, Weiser M. Lebensqualitt bei Patienten mit Schwindel: Homopathikum im Doppelblind-Vergleich. Biol Med. 2000;29(5):242-247.
37. Zenner S, Borho B, Metelmann H. Schwindel und seine Beeinflubarkeit durch ein homopathisches Kombinationsprparat. Erfahrungsheilkunde. 1991;40(6):423-429.
38. Seeger-Schellerhoff E, Corgiolu M. Effectiveness and tole–rability of the homeopathic treatment Vertigoheel® for the treatment of vertigo in hypertensive subjects in general clinical practice. Eur J Integr Med. 2009;1(4):231. https://doi.org/10.1016/j.eujim.2009.08.017.
39. Ganeva D, Tiemann R, Duller S, Strupp M. Improvement of vertigo symptoms after 2 months of Vertigoheel treatment: a case series in patients with bilateral vestibulopathy and functional dizziness. Front Neurol. 2023;14:1264884. doi: 10.3389/fneur.2023.
40. Державний реєстр лікарських засобів України. Інформаційний фонд. http://www.drlz.com.ua/ibp/ddsite.nsf/all/shlist?opendocument&query=%C2%E5%F0%F2%B3%E3%EE%F5%E5%E5%EB%FC (дата звернення 03.04.2026).
41. Компендіум OnLine. Довідник лікарських препаратів. https://compendium.com.ua/uk/handbooks-uk/compendium-uk/ (дата звернення 03.04.2026).
42. Зупанець І.А., Сахарова Т.С., Безугла Н.П. та ін. Клінічна фармакологія (частина 1): навчальний посібник; за ред. І.А. Зупанець. Харків: НФаУ, 2023. 246 с.