Мобильная версия

Архив офтальмологии Украины Том 14, №2, 2026

Новий метод комплексного лікування блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу

Авторы: Гузун О.В. (1), Коновалова Н.В. (2), Ковтун О.В. (2)
(1) - ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України», м. Одеса, Україна
(2) - Одеський національний медичний університет, м. Одеса, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Мета: оцінити ефективність цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) у комплексному лікуванні блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2). Матеріали та методи. У проспективне порівняльне дослідження включено 31 пацієнта (62 ока) із ЦД2, хронічним блефарокон’юнктивітом та дисфункцією мейбомієвих залоз. Контрольну групу становили 15 пацієнтів (30 очей), які отримували стандартну терапію, що включала теплі компреси, терапевтичну гігієну повік серветками із екстрактами центелли та ірису, експресію мейбомієвих залоз та безконсервантну сльозозамінну терапію. До основної групи увійшли 16 пацієнтів (32 ока), яким додатково призначали цинквмісний антисептичний офтальмологічний розчин (Септоцинк) протягом 4 тижнів. Оцінювали час розриву слізної плівки (TBUT), індекс захворювання поверхні ока (OSDI), шкалу вираженості сухості ока (EDS), функціональний стан мейбомієвих залоз (MGS), вираженість епітеліопатії рогівки за шкалою Oxford, результати бактеріологічного дослідження кон’юнктивального вмісту та частоту рецидивів протягом 8 тижнів після завершення лікування. Результати. Через 4 тижні лікування в обох групах спостерігалося поліпшення клінічного стану поверхні ока, однак позитивна динаміка була більш вираженою в основній групі. TBUT збільшився з 4,0 [3,0; 5,0] до 6,0 [5,0; 7,0] с в основній групі та з 3,8 [3,0; 4,5] до 4,5 [4,0; 5,0] с у контрольній групі (p < 0,01). В основній групі відзначалося більш виражене поліпшення показників MGS, збільшення кількості експресованих залоз, поліпшення якості мейбомієвого секрету та зменшення вираженості епітеліопатії рогівки. Відсутність патогенної мікрофлори після лікування була зареєстрована у 81,3 % очей основної групи та у 26,7 % очей контрольної групи (p < 0,001). Під час 8-тижневого спостереження рецидив блефарокон’юнктивіту виник у 12,5 % пацієнтів основної групи та у 40,0 % пацієнтів контрольної групи (p < 0,05). Встановлено помірну негативну кореляцію між рівнем HbA1c та TBUT (rs = –0,41; p < 0,05), а також між HbA1c та MGS (rs = –0,38; p < 0,05). Висновки. Додавання цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) до комплексного лікування блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2 асоціюється з покращенням стабільності слізної плівки, функціонального стану мейбомієвих залоз, зменшенням бактеріальної колонізації поверхні ока та нижчою частотою рецидивів у післялікувальному періоді.

The purpose was to evaluate the efficacy of a zinc-containing antiseptic ophthalmic solution (SeptoZINC) as part of the comprehensive treatment for blepharoconjunctivitis and meibomian gland dysfunction in patients with type 2 diabetes mellitus. Materials and methods. This prospective comparative study included 31 patients (62 eyes) with type 2 diabetes mellitus, chronic blepharoconjunctivitis, and meibomian gland dysfunction. The control group consisted of 15 patients (30 eyes) who received standard treatment, including warm compresses, therapeutic eyelid hygiene with wipes containing Centella asiatica and iris extracts, meibomian gland expression, and preservative-free tear replacement therapy. The study group comprised 16 patients (32 eyes) who additionally received a zinc-containing antiseptic ophthalmic solution (SeptoZINC) for 4 weeks. The following parameters were evaluated: tear break-up time (TBUT), Ocular Surface Disease Index, Eye Dryness Score, Meibomian Gland Score (MGS), corneal epithelial staining according to the Oxford scale, bacteriological findings of conjunctival specimens, and recurrence rate during an 8-week follow-up period after treatment completion. Results. After 4 weeks of treatment, clinical improvement of the ocular surface was observed in both groups; however, positive dynamics was more pronounced in the study group. TBUT increased from 4.0 [3.0; 5.0] to 6.0 [5.0; 7.0] s in the study group and from 3.8 [3.0; 4.5] to 4.5 [4.0; 5.0] s in the control group (p < 0.01). Study group demonstrated greater improvement in MGS, a higher number of expressible meibomian glands, better meibum quality, and reduced corneal epithelial staining. Absence of pathogenic microflora after treatment was documented in 81.3 % of eyes in the study group compared with 26.7 % of eyes in the control group (p < 0.001). During the 8-week follow-up period, recurrence of blepharoconjunctivitis occurred in 12.5 % of patients in the study group and 40.0 % of patients in the control group (p < 0.05). A moderate negative correlation was found between HbA1c levels and TBUT (rs = –0.41; p < 0.05), as well as between HbA1c levels and MGS (rs = –0.38; p < 0.05). Conclusions. The addition of a zinc-containing antiseptic ophthalmic solution (SeptoZINC) to the comprehensive treatment for blepharoconjunctivitis and meibomian gland dysfunction in patients with type 2 diabetes mellitus was associated with improved tear film stability, enhanced meibomian gland function, reduced bacterial colonization of the ocular surface, and a lower recurrence rate during the post-treatment follow-up period.

Ключевые слова

цукровий діабет 2-го типу; блефарокон’юнктивіт; дисфункція мейбомієвих залоз; захворювання поверхні ока; стабільність слізної плівки; бактеріальна колонізація; антисептична терапія

type 2 diabetes mellitus; blepharoconjunctivitis; meibomian gland dysfunction; ocular surface disease; tear film stability; bacterial colonization; antiseptic therapy

Вступ

Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є одним із найпоширеніших хронічних захворювань сучасності та супроводжується розвитком численних офтальмологічних ускладнень. Окрім добре вивчених змін сітківки, останніми роками все більшу увагу привертають ураження поверхні ока, які суттєво впливають на якість життя пацієнтів, знижують комфорт зору та можуть погіршувати результати офтальмологічного лікування [1, 2].

Одними з найчастіших проявів ураження поверхні ока при цукровому діабеті є хронічний блефарокон’юнктивіт та дисфункція мейбомієвих залоз. Хронічна гіперглікемія супроводжується порушенням нейротрофічної регуляції, оксидативним стресом, зміною складу ліпідного секрету мейбомієвих залоз і нестабільністю слізної плівки, що сприяє підтриманню запалення та розвитку симптомів сухості ока [1, 3]. Важливу роль у патогенезі захворювання відіграє також бактеріальна колонізація країв повік, насамперед Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis, які здатні підтримувати хронічний запальний процес, погіршувати якість мейбомієвого секрету та сприяти рецидивуючому перебігу захворювання [4, 5].

Сучасні підходи до лікування дисфункції мейбомієвих залоз ґрунтуються на поєднанні гігієни повік, теплового впливу, механічного відновлення прохідності мейбомієвих залоз та застосування сльозозамінних препаратів [6]. Однак у пацієнтів із ЦД2 ефективність лікування нерідко залишається недостатньою через рецидивуючий перебіг захворювання, хронічну бактеріальну колонізацію та порушення репаративних процесів поверхні ока [1]. Повторне використання місцевих антибактеріальних препаратів не завжди забезпечує стійкий клінічний ефект і може супроводжуватися формуванням резистентності мікроорганізмів.

У зв’язку з цим перспективним напрямком є застосування антисептичних офтальмологічних засобів, здатних впливати на бактеріальну колонізацію поверхні ока без ризику формування антибіотикорезистентності. Особливий інтерес становлять препарати, які поєднують антисептичні властивості з потенційним впливом на процеси епітеліальної репарації та відновлення функціонального стану поверхні ока.

Незважаючи на значний прогрес у вивченні дисфункції мейбомієвих залоз, дані щодо ефективності антисептичних офтальмологічних розчинів у пацієнтів із ЦД2 залишаються обмеженими. Особливо недостатньо дослідженим є їх вплив на стабільність слізної плівки, функціональний стан мейбомієвих залоз, мікробну колонізацію поверхні ока та частоту рецидивів блефарокон’юнктивіту.

Мета дослідження: оцінити ефективність цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) у комплексному лікуванні блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2.

Матеріали та методи

Дизайн дослідження

Проведено проспективне відкрите порівняльне клінічне дослідження ефективності цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) у пацієнтів із ЦД2, хронічним блефарокон’юнктивітом та дисфункцією мейбомієвих залоз.

Тривалість спостереження становила 4 тижні. Усі пацієнти проходили офтальмологічне обстеження до початку лікування та після завершення курсу терапії.

Характеристика пацієнтів

У дослідження було включено 31 пацієнта (62 ока) із ЦД2, хронічним блефарокон’юнктивітом та дисфункцією мейбомієвих залоз. Усі пацієнти отримували стандартну терапію, що включала теплі компреси, серветки для терапевтичної гігієни повік з екстрактами центелли та ірису, експресію мейбомієвих залоз та безконсервантну сльозозамінну терапію.

Контрольну групу становили 15 пацієнтів (30 очей), які отримували стандартну терапію.

До основної групи увійшли 16 пацієнтів (32 ока), яким додатково призначали Септоцинк (бензалконію хлорид 0,02% + цинку глюконат 0,1%) по 1 краплі 3 рази на добу протягом 4 тижнів.

Групи були зіставними за віком, тривалістю ЦД2, вихідними показниками Tear Break-up Time (TBUT), Ocular Surface Disease Index (OSDI) та вираженістю дисфункції мейбомієвих залоз.

Критерії включення: вік понад 40 років, наявність ЦД2, клінічні ознаки блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз, TBUT < 7 секунд, OSDI > 13 балів, наявність симптомів захворювання поверхні ока (печіння, подразнення, відчуття стороннього тіла, сухість, коливання зору).

Критерії виключення: активний виразковий кератит, тяжка нейротрофічна кератопатія, гостра гнійна офтальмологічна інфекція, офтальмохірургічні втручання протягом останніх 3 місяців, застосування місцевих антибіотиків або кортикостероїдів менш ніж за 14 діб до включення, автоімунні захворювання поверхні ока, індивідуальна непереносимість компонентів препарату.

Офтальмологічне обстеження

Усім пацієнтам проводили стандартне офтальмологічне обстеження, яке включало визначення максимально коригованої гостроти зору (МКГЗ), біомікроскопію переднього відрізка ока, оцінку стану країв повік, оцінку слізної плівки, дослідження функції мейбомієвих залоз.

Первинна кінцева точка

Основним показником ефективності були TBUT та частота ерадикації патогенної мікрофлори через 4 тижні лікування.

TBUT — час розриву слізної плівки після забарвлення флюоресцеїном. TBUT визначали у секундах як інтервал між морганням та появою першої ділянки дестабілізації слізної плівки.

Вторинні кінцеві точки

Оцінювали:

— OSDI (індекс захворювання поверхні ока);

— EDS (шкала вираженості сухості ока) за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ);

— MGS (оцінка мейбомієвих залоз);

— якість мейбомієвого секрету;

— ступінь кон’юнктивальної гіперемії;

— вираженість флюоресцеїнового забарвлення рогівки.

Додаткові показники дослідження

Для більш комплексної оцінки стану поверхні ока у пацієнтів із ЦД2 до дослідження додатково були включені рівень HbA1c як показник компенсації вуглеводного обміну та бактеріологічне дослідження до та після завершення лікування.

Через 8 тижнів після завершення основного 4-тижневого курсу лікування проводили контрольний огляд для оцінки стійкості клінічного ефекту. Аналізували частоту рецидиву блефарокон’юнктивіту, повторну потребу в місцевій антибактеріальній терапії та результати повторного бактеріологічного дослідження у пацієнтів із клінічними ознаками загострення.

Статистичний аналіз

Статистичний аналіз отриманих даних проводили з використанням статистичного програмного забезпечення JASP з відкритим кодом для Windows. Описова статистика для категоріальних даних подавалась з використанням частот (n) і відсотків (%). З огляду на невеликий обсяг вибірки та відсутність нормального розподілу, для аналізу використовували непараметричні статистичні методи. Кількісні дані наведено у вигляді медіани та міжквартильного інтервалу — Me [Q1; Q3], де Me — медіана, Q1 — 25-й перцентиль, Q3 — 75-й перцентиль.

Для порівняння незалежних вибірок застосовували U-критерій Mann-Whitney, для оцінки змін у динаміці — Wilcoxon signed-rank test. Аналіз якісних показників проводили за допомогою критерію χ² або точного критерію Fisher. Кореляційний аналіз виконували із використанням коефіцієнта рангової кореляції Spearman (rs).

Демографічні показники, результати опитувальників OSDI та EDS, а також показники віддалених результатів лікування аналізували на рівні пацієнтів, тоді як офтальмологічні та мікробіологічні показники оцінювали на рівні досліджуваних очей.

Статистично значущими вважали відмінності при p < 0,05.

Результати

Пацієнти обох груп були зіставними за основними демографічними та офтальмологічними показниками до початку лікування (табл. 1).

При бактеріологічному дослідженні у пацієнтів обох груп найчастіше визначалися Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis. Також у частини хворих висівалася змішана грампозитивна флора та Moraxella spp. (табл. 2).

Призначення цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину в основній групі обґрунтовувалося не виключно результатами бактеріологічного дослідження, а наявністю клінічного комплексу хронічного блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2. Відсутність росту патогенної флори в окремих випадках не виключала наявності субклінічного запалення, порушення мейбомієвого секрету та нестабільності слізної плівки. Тому цинквмісний антисептичний офтальмологічний розчин (Септоцинк) розглядався як короткокурсова ад’ювантна антисептично-епітеліопротекторна терапія, спрямована на контроль мікробної колонізації та підтримку стану поверхні ока.

Після завершення 4-тижневого курсу лікування в обох групах спостерігалася позитивна клінічна динаміка, однак зміни були більш вираженими в основній групі (табл. 3).

Через 4 тижні лікування в обох групах відзначалося поліпшення клінічного стану поверхні ока, однак позитивна динаміка була більш вираженою в основній групі. Зокрема, TBUT збільшився з 4,0 [3,0; 5,0] до 6,0 [5,0; 7,0] с в основній групі, тоді як у контрольній групі — з 3,8 [3,0; 4,5] до 4,5 [4,0; 5,0] с (p < 0,01). Відносне збільшення TBUT становило 50,0 % в основній групі та 18,4 % у контрольній, що свідчило про більш ефективну стабілізацію слізної плівки при застосуванні комбінованої терапії. Крім того, у пацієнтів, які додатково отримували цинквмісний антисептичний офтальмологічний розчин (Септоцинк), спостерігалося більш виражене поліпшення функціонального стану мейбомієвих залоз, збільшення кількості експресованих залоз, підвищення якості мейбомієвого секрету, зменшення вираженості епітеліопатії рогівки та симптомів захворювання поверхні ока. Отримані результати свідчать про додатковий позитивний вплив комбінованої терапії на функціональний стан мейбомієвих залоз і стабільність слізної плівки у пацієнтів із ЦД2. Результати повторного бактеріологічного дослідження після завершення лікування наведені в табл. 4.

Після завершення лікування в обох групах спостерігалося зменшення частоти виявлення патогенної мікрофлори, однак позитивна мікробіологічна динаміка була більш вираженою в основній групі. У пацієнтів, які додатково отримували цинквмісний антисептичний офтальмологічний розчин (Септоцинк), вірогідно рідше визначалися Staphylococcus aureus і Staphylococcus epidermidis у клінічно значущій кількості та змішана грампозитивна флора. Відсутність патогенної мікрофлори після лікування була зареєстрована у 81,3 % очей основної групи порівняно з 26,7 % очей контрольної групи (p < 0,001).

Для оцінки впливу компенсації вуглеводного обміну на стан поверхні ока проводили кореляційний аналіз між рівнем HbA1c та офтальмологічними показниками. Було встановлено помірний негативний зв’язок між рівнем HbA1c та TBUT (r = −0,41; p < 0,05), а також між HbA1c та функціональним станом мейбомієвих залоз (MGS) (r = −0,38; p < 0,05). Вищі показники HbA1c асоціювалися з більш вираженою нестабільністю слізної плівки та тяжчими проявами дисфункції мейбомієвих залоз.

Крім того, персистенція Staphylococcus aureus асоціювалася з нижчими показниками TBUT і більш вираженими клінічними проявами захворювання поверхні ока порівняно з очима, в яких патогенна мікрофлора не виявлялася.

Таким чином, додавання цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину до комплексної терапії блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2 асоціювалося не лише з поліпшенням функціонального стану поверхні ока, а й зі зменшенням мікробної колонізації кон’юнктивальної порожнини, що потенційно могло сприяти підвищенню стабільності слізної плівки та зниженню ризику подальших рецидивів захворювання.

Динаміка стабільності слізної плівки

Через 4 тижні лікування в обох групах спостерігалося поліпшення стабільності слізної плівки, однак позитивна динаміка була більш вираженою в основній групі. У контрольній групі TBUT збільшився з 3,8 [3,0; 4,5] до 4,5 [4,0; 5,0] с, тоді як в основній групі — з 4,0 [3,0; 5,0] до 6,0 [5,0; 7,0] с (p < 0,01). Відносне збільшення TBUT становило 18,4 % у контрольній групі та 50,0 % в основній групі, що свідчило про більш ефективну стабілізацію слізної плівки при застосуванні комбінованої терапії із включенням цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк).

Динаміка симптомів захворювання поверхні ока

В обох групах відзначалося зменшення суб’єктивних симптомів сухості, печіння, подразнення та відчуття стороннього тіла. Зниження показників EDS за ВАШ було більш вираженим в основній групі (p < 0,01). Показник OSDI також поліпшився в обох групах, проте статистично значущих міжгрупових відмінностей після лікування не виявлено.

Функціональний стан мейбомієвих залоз

У пацієнтів основної групи спостерігалося більш виражене поліпшення функціонального стану мейбомієвих залоз, що проявлялося збільшенням кількості експресованих залоз, підвищенням якості мейбомієвого секрету та підвищенням показників MGS. Після лікування мейбомієвий секрет ставав менш в’язким і прозорішим, а кількість обтурованих вивідних проток вірогідно зменшувалася.

Стан поверхні ока

Після завершення терапії в обох групах відзначалося зменшення кон’юнктивальної гіперемії, зниження інтенсивності забарвлення флюоресцеїном рогівки та поліпшення стану її епітелію. Водночас позитивна динаміка була більш вираженою в основній групі, що підтверджувалося нижчими значеннями епітеліопатії рогівки за шкалою Oxford та меншою вираженістю клінічних проявів захворювання поверхні ока.

Під час подальшого спостереження оцінювали тривалість збереження клінічного ефекту після завершення терапії, включаючи частоту рецидивів блефарокон’юнктивіту, повторну потребу в антибактеріальному лікуванні та результати повторних бактеріологічних досліджень (табл. 5).

Під час 8-тижневого спостереження після завершення лікування рецидив блефарокон’юнктивіту частіше спостерігався у контрольній групі — у 6 із 15 пацієнтів (40,0 %) порівняно з 2 із 16 пацієнтів (12,5 %) в основній групі (табл. 5). Повторна потреба в місцевій антибактеріальній терапії виникла у 5 (33,3 %) пацієнтів контрольної групи та лише в 1 (6,3 %) пацієнта основної групи. Аналогічна тенденція відзначалася і щодо по–вторного позитивного бактеріологічного посіву, який частіше визначався у пацієнтів контрольної групи. Водночас клінічна стабілізація поверхні ока зберігалася у 13 із 16 пацієнтів (81,3 %) основної групи та лише у 8 із 15 пацієнтів (53,3 %) контрольної групи (p < 0,05).

Для оцінки стійкості отриманого клінічного та мікробіологічного ефекту було проаналізовано динаміку виявлення патогенної мікрофлори до лікування, після завершення 4-тижневого курсу терапії та під час подальшого спостереження. Відповідні зміни наведені на рис. 1.

Репрезентативний клінічний випадок

Пацієнтка, 68 років, звернулася зі скаргами на постійне печіння, почервоніння очей, слизові виділення, відчуття стороннього тіла, сухість, періодичне затуманення зору та дискомфорт при зоровому навантаженні. Симптоматика посилювалася у вечірній час та супроводжувалася потребою у частому застосуванні сльозозамінників.

З анамнезу відомо, що пацієнтка хворіє на ЦД2 протягом 14 років. Також спостерігалася з приводу вторинної неоваскулярної глаукоми та отримувала тривалу місцеву гіпотензивну терапію. Раніше неодноразово проходила курси місцевого антибактеріального лікування з тимчасовим клінічним ефектом.

При біомікроскопії визначалися: помірна гіперемія кон’юнктиви, потовщення та гіперемія країв повік, озна–ки дисфункції мейбомієвих залоз, обтурація окремих мейбомієвих залоз, в’язкий непрозорий мейбоміє–вий секрет, нестабільність слізної плівки, поверхнева точкова епітеліопатія нижньої третини рогівки (табл. 6).

Серійні бактеріологічні дослідження у пацієнтки з ЦД2 та рецидивуючим блефарокон’юнктивітом продемонстрували персистенцію грампозитивної флори з повторним виділенням Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis. Незважаючи на проведення декількох курсів місцевої антибактеріальної терапії відповідно до антибіотикограми, клінічний ефект залишався нестійким, а симптоми ocular surface disease та дисфункції мейбомієвих залоз зберігалися.

Після призначення короткокурсової комбінованої терапії із застосуванням цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) у поєднанні з експресією мейбомієвих залоз спостерігалося суттєве клінічне поліпшення, що супроводжувалося зменшенням гіперемії, поліпшенням якості мейбума, стабілізацією слізної плівки та зниженням суб’єктивного дискомфорту.

Під час клінічного обстеження у пацієнтки визначалися виражені ознаки дисфункції мейбомієвих залоз із порушенням евакуації мейбомієвого секрету та обтурацією окремих вивідних проток. Результати обстеження мейбомієвих залоз до комплексного лікування наведені на рис. 2.

TBUT становив 3 секунди. OSDI — 39 балів.

Пацієнтці проводили експресію мейбомієвих залоз (рис. 2), теплі компреси, терапевтичну гігієну повік серветками з екстрактами центелли та ірису, безконсервантну сльозозамінну терапію, інстиляції цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) по 1 краплі 3 рази на добу протягом 4 тижнів.

Через 4 тижні лікування відзначалося зменшення суб’єктивних скарг, зниження вираженості гіперемії, поліпшення стабільності слізної плівки, зменшення епітеліопатії рогівки, поліпшення експресії мейбомієвих залоз, зниження в’язкості мейбомієвого секрету (рис. 3).

TBUT збільшився до 6 секунд, а OSDI знизився до 20 балів.

Під час лікування серйозних побічних реакцій не спостерігалося. Пацієнтка відзначала добру переносимість терапії та зменшення потреби у частому використанні сльозозамінників.

Поданий клінічний випадок демонструє потенційну доцільність короткокурсового застосування цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину як ад’ювантного компонента комплексної терапії блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2.

Обговорення

Отримані результати свідчать, що додавання цинк–вмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) до стандартної терапії блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2 асоціювалося з більш вираженим поліпшенням стабільності слізної плівки, функціонального стану мейбомієвих залоз та клінічних проявів захворювання поверхні ока.

Виявлене збільшення часу розриву слізної плівки узгоджується з результатами сучасних досліджень, присвячених комплексному лікуванню дисфункції мейбомієвих залоз. Так, Toyos та співавт. показали, що поліпшення функції мейбомієвих залоз супроводжується підвищенням стабільності слізної плівки та зменшенням клінічних симптомів сухого ока [7]. Аналогічні результати були отримані Lee та співавт. [8]. Крім того, у нещодавньому порівняльному дослідженні Han та співавт. продемонстрували, що відновлення прохідності мейбомієвих залоз та поліпшення якості мейбомієвого секрету асоціюється зі стійким підвищенням стабільності слізної плівки та тривалим збереженням клінічного ефекту у пацієнтів із тяжкою дисфункцією мейбомієвих залоз [9].

Особливістю нашого дослідження була когорта пацієнтів із ЦД2, для яких характерні хронічний рецидивуючий перебіг блефарокон’юнктивіту, порушення функції мейбомієвих залоз та підвищена схильність до бактеріальної колонізації країв повік. Виявлений спектр мікроорганізмів відповідав даним літератури, згідно з якими Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis є найчастішими збудниками при хронічному блефариті та дисфункції мейбомієвих залоз [4, 5].

Найбільш клінічно значущим результатом стало вірогідне збільшення часу розриву слізної плівки в основній групі порівняно з контрольною. Це має особливе значення для пацієнтів із цукровим діабетом, оскільки хронічна гіперглікемія супроводжується порушенням функції мейбомієвих залоз, зміною складу ліпідного секрету, оксидативним стресом та уповільненням репаративних процесів епітелію поверхні ока. У дослідженні Meng та співавт. продемонстровано зв’язок між недостатнім контролем глікемії, порушенням стабільності слізної плівки та тяжчими проявами дисфункції мейбомієвих залоз [ ].

У нашому дослідженні частота відсутності патогенної мікрофлори після лікування становила 81,3 % в основній групі проти 26,7 % у контрольній. Частота рецидивів була відповідно 12,5 та 40,0 %. Отримані результати свідчать не лише про короткочасний антимікробний ефект, а й про більш стійку клінічну стабілізацію поверхні ока.

Отримані результати підтверджують сучасну концепцію багатофакторного характеру захворювань поверхні ока, відповідно до якої ефективне лікування дисфункції мейбомієвих залоз повинно поєднувати відновлення прохідності залоз, контроль запалення, зменшення мікробної колонізації та стабілізацію слізної плівки [3, 6].

Відомо, що поліпшення функції мейбомієвих залоз супроводжується не лише клінічним поліпшенням, а й зниженням локальної запальної активності. Liu та співавт. продемонстрували вірогідне зменшення концентрації прозапальних цитокінів у сльозі після лікування дисфункції мейбомієвих залоз, що підтверджує тісний взаємозв’язок між функціональним станом залоз, стабільністю слізної плівки та запальним процесом [10].

Сучасна класифікація дисфункції мейбомієвих залоз розглядає її як хронічне дифузне захворювання, що характеризується обструкцією вивідних проток та якісними або кількісними змінами мейбомієвого секрету, які призводять до порушення стабільності слізної плівки, подразнення поверхні ока та розвитку запального процесу [11]. Саме тому відновлення функції мейбомієвих залоз є одним із ключових напрямків сучасної терапії.

У нещодавньому огляді Salama та співавт. підкреслюється, що відновлення функціонального стану мейбомієвих залоз і підтримання гомеостазу слізної плівки є одними з основних напрямків сучасної терапії захворювань поверхні ока, оскільки саме комплексний вплив на декілька патогенетичних ланок забезпечує більш стійкий клінічний ефект [12].

Виявлене поліпшення стабільності слізної плівки та зменшення суб’єктивних симптомів захворювання поверхні ока узгоджується з результатами сучасних клінічних досліджень. Зокрема, Bacharach та співавт. продемонстрували, що навіть короткотривале лікування може супроводжуватися швидким поліпшенням симптоматики та показників якості життя пацієнтів із захворюваннями поверхні ока [13]. Отримані нами результати підтверджують важливість відновлення стабільності слізної плівки як одного з ключових компонентів успішного лікування пацієнтів із дисфункцією мейбомієвих залоз.

Важливим аспектом нашого дослідження є оцінка комбінованої терапії саме у пацієнтів із діабетасоційованим блефарокон’юнктивітом. У таких хворих часто спостерігаються рецидивуючий перебіг захворювання, нестабільність слізної плівки та хронічна бактеріальна колонізація країв повік. Повторне застосування місцевих антибіотиків може сприяти селекції резистентної мікрофлори та погіршенню стану поверхні ока.

До складу досліджуваного засобу (Септоцинк) входять бензалконію хлорид та цинку глюконат. Бензалконію хлорид характеризується широким спектром антимікробної активності щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Водночас засіб застосовувався коротким курсом протягом 4 тижнів, що дозволяло мінімізувати потенційний негативний вплив консерванта на поверхню ока. Цинку глюконат бере участь у процесах епітеліальної репарації, антиоксидантного захисту та підтриманні міжклітинних взаємодій, що потенційно може сприяти відновленню функціонального стану поверхні ока у пацієнтів із цукровим діабетом.

Важливо, що застосування цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину характеризувалося доброю переносимістю та не супроводжувалося розвитком серйозних побічних реакцій. Згідно з сучасним оглядом Gupta та співавт., переносимість лікування є одним із ключових факторів довготривалої прихильності пацієнтів до терапії захворювань поверхні ока, особливо у випадках хронічного перебігу та необхідності тривалого застосування місцевих засобів [14]. Отримані нами результати підтверджують можливість безпечного короткокурсового використання досліджуваного офтальмологічного засобу у складі комплексної терапії пацієнтів з ЦД2. При цьому короткочасне застосування місцевих антисептичних засобів має важливу перевагу щодо мінімізації ризику розвитку антибіотикорезистентності. Водночас відомо, що тривале використання консервантів у складі офтальмологічних препаратів може негативно впливати на поверхню ока, спричиняючи епітеліальну токсичність і підтримуючи хронічне запалення. Тому доцільність короткокурсового застосування препаратів із консервантами повинна оцінюватися індивідуально з урахуванням клінічної ситуації [15].

Поліпшення якості мейбомієвого секрету та збільшення кількості функціонуючих залоз у пацієнтів основної групи можуть свідчити не лише про ефективність механічної експресії мейбомієвих залоз, а й про сприятливий вплив комбінованої терапії на локальне мікросередовище поверхні ока. Нижча частота рецидивів та вища частота збереження клінічної стабілізації в основній групі можуть вказувати на більш повне відновлення гомеостазу поверхні ока після проведеного лікування. Аналогічні результати отримані й іншими авторами, які показали, що відновлення прохідності мейбомієвих залоз у поєднанні з локальною терапією супроводжується поліпшенням стабільності слізної плівки, збільшенням часу її розриву та зменшенням клінічних проявів захворювання [16, 17].

Незважаючи на позитивні результати, дослідження має певні обмеження. По-перше, воно виконане на відносно невеликій вибірці пацієнтів, проводилося в одному центрі з відсутністю засліплення. По-друге, тривалість спостереження була обмеженою і не дозволяє оцінити віддалені результати лікування. Крім того, не проводилося дослідження мікробіому поверхні ока та локальних біомаркерів запалення, що могло б поглибити розуміння механізмів дії комбінованої терапії.

Разом із тим отримані результати свідчать, що короткокурсове застосування цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину у поєднанні з експресією мейбомієвих залоз, теплими компресами, з терапевтичною гігієною повік серветками з екстрактами центелли та ірису та безконсервантною сльозозамінною терапією може бути перспективним компонентом комплексного лікування блефарокон’юнктивіту та дисфункції мейбомієвих залоз у пацієнтів із ЦД2.

Висновки

1. У пацієнтів із ЦД2 блефарокон’юнктивіт та дисфункція мейбомієвих залоз характеризувалися високою частотою бактеріальної колонізації поверхні ока (понад 90 % випадків) з переважанням Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis і вираженим порушенням стабільності слізної плівки.

2. Додавання цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину до стандартної терапії та експресії мейбомієвих залоз забезпечувало більш виражене поліпшення стабільності слізної плівки, функціонального стану мейбомієвих залоз та зменшення проявів ocular surface disease порівняно зі стандартною терапією.

3. Короткокурсове застосування цинквмісного антисептичного офтальмологічного розчину (Септоцинк) продемонструвало добру переносимість, асоціювалося зі зниженням частоти виявлення патогенної мікрофлори та може розглядатися як перспективний ад’ювантний компонент комплексного лікування блефарокон’юнктивіту у пацієнтів із ЦД2.

Конфлікт інтересів. Відсутній.

Отримано/Received 21.07.2026

Рецензовано/Revised 03.09.2026

Прийнято до друку/Accepted 14.09.2026

Список литературы

Meng F, Zhou Y, Bao T, Pang Y, Shao Q, Wang L, et al. Impact of Hyperglycemia on Tear Film and Meibomian Gland Dysfunction: A Cross-Sectional Study. Diabetes Metab Syndr Obes. 2025 Feb 3;18:327-333. doi: 10.2147/DMSO.S500595.
Stapleton F, Alves M, Bunya VY, Jalbert I, Lekhanont K, Malet F, et al. TFOS DEWS II Epidemiology Report. Ocul Surf. 2017 Jul;15(3):334-365. doi: 10.1016/j.jtos.2017.05.003.
Bron AJ, de Paiva CS, Chauhan SK, Bonini S, Gabison EE, Jain S, et al. TFOS DEWS II pathophysiology report. Ocul Surf. 2017 Jul;15(3):438-510. doi: 10.1016/j.jtos.2017.05.011.
Nichols KK, Foulks GN, Bron AJ, Glasgow BJ, Dogru M, Tsubota K, et al. The International Workshop on Meibomian Gland Dysfunction: Executive Summary. Invest Ophthalmol Vis Sci. 2011;52(4):1922-1929. doi: 10.1167/iovs.10-6997a.
Geerling G, Baudouin C, Aragona P, Rolando M, Boboridis KG, Benítez-Del-Castillo JM, et al. Emerging strategies for the diagnosis and treatment of meibomian gland dysfunction: Proceedings of the OCEAN group meeting. Ocul Surf. 2017 Apr;15(2):179-192. doi: 10.1016/j.jtos.2017.01.006.
Craig JP, Nichols KK, Akpek EK, Caffery B, Dua HS, Joo CK, et al. TFOS DEWS II Definition and Classification Report. Ocul Surf. 2017 Jul;15(3):276-283. doi: 10.1016/j.jtos.2017.05.008.
Toyos R, Desai NR, Toyos M, Dell SJ. Intense pulsed light improves signs and symptoms of dry eye disease due to meibomian gland dysfunction: A randomized controlled study. PLoS One. 2022 Jun 23;17(6):e0270268. doi: 10.1371/journal.pone.0270268.
Lee SH, Kim M, Lee WJ, Chun YS, Kim KW. Different Number of Sessions of Intense Pulsed Light and Meibomian Gland Expression Combination Therapy for Meibomian Gland Dysfunction. Korean J Ophthalmol. 2022 Dec;36(6):527-542. doi: 10.3341/kjo.2022.0068.
Han Y, Zhang S, Xie X, Ren D, Zhang Y, Guo X. Long-term efficacy of three treatments for severe MGD: a comparative study in Chinese patients. Int Ophthalmol. 2025 Oct 27;45(1):443. doi: 10.1007/s10792-025-03792-z.
Liu R, Rong B, Tu P, Tang Y, Song W, Toyos R, et al. Analysis of Cytokine Levels in Tears and Clinical Correlations After Intense Pulsed Light Treating Meibomian Gland Dysfunction. Am J Ophthalmol. 2017 Nov;183:81-90. doi: 10.1016/j.ajo.2017.08.021.
Nelson JD, Shimazaki J, Benitez-del-Castillo JM, Craig JP, McCulley JP, Den S, et al. The international workshop on meibomian gland dysfunction: report of the definition and classification subcommittee. Invest Ophthalmol Vis Sci. 2011 Mar 30;52(4):1930-7. doi: 10.1167/iovs.10-6997b.
Salama M, Adel IM, Tag R, Fares AR. Bridging Therapeutics and Nanotechnology in Dry Eye Disease: A Review of Risk Factors, Drug Delivery Barriers, and Recent and Future Endeavors for Disease Management. AAPS PharmSciTech. 2026 May 12;27(4):206. doi: 10.1208/s12249-026-03442-2.
Bacharach J, Kannarr SR, Verachtert A, Gupta PK, Razeen M, Cavet ME, et al. Early Effects of Perfluorohexyloctane Ophthalmic Solution on Patient-Reported Outcomes in Dry Eye Disease: A Prospective, Open-Label, Multicenter Study. Ophthalmol Ther. 2025 Apr;14(4):693-704. doi: 10.1007/s40123-025-01097-z.
Gupta PK, Toyos R, Sheppard JD, Toyos M, Mah FS, Bird B, et al. Tolerability of Current Treatments for Dry Eye Disease: A Review of Approved and Investigational Therapies. Clin Ophthalmol. 2024 Aug 16;18:2283-2302. doi: 10.2147/OPTH.S465143.
Baudouin C, Labbé A, Liang H, Pauly A, Brignole-Baudouin F. Preservatives in eyedrops: the good, the bad and the ugly. Prog Retin Eye Res. 2010 Jul;29(4):312-34. doi: 10.1016/j.preteyeres.2010.03.001.
Rong B, Tang Y, Tu P, Liu R, Qiao J, Song W, et al. Intense Pulsed Light Applied Directly on Eyelids Combined with Meibomian Gland Expression to Treat Meibomian Gland Dysfunction. Photomed Laser Surg. 2018 Jun;36(6):326-332. doi: 10.1089/pho.2017.4402.
Lee Y, Jang JH, Nam S, Lee K, Kim J, Kim JY, et al. Investigation of Prognostic Factors for Intense Pulsed Light Treatment with a Vascular Filter in Patients with Moderate or Severe Meibomian Gland Dysfunction. J Clin Med. 2022 Aug 12;11(16):4724. doi: 10.3390/jcm11164724.