Мобильная версия

Международный неврологический журнал Том 22, №3, 2026

Клінічний досвід застосування препарату Гідазепам® IC у пацієнтів із хронічною ішемією мозку і супутньою тривожною симптоматикою в умовах воєнного часу

Авторы: Міщенко Т.С. (1, 2), Забродіна Л.П. (2), Міщенко В.М. (1, 2), Бовт Ю.В. (2)
(1) - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, м. Харків, Україна
(2) - Державна установа «Інститут неврології, психіатрії та наркології імені П.В. Волошина
Національної академії медичних наук України», м. Харків, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. В умовах воєнного часу зростає поширеність тривожних і панічних проявів у пацієнтів із хронічними цереброваскулярними захворюваннями, що зумовлює необхідність пошуку ефективних і добре переносимих засобів для їх швидкого контролю. Метою дослідження було оцінити клінічну ефективність і безпеку препарату Гідазепам® IC у дозах 0,02 і 0,05 г у пацієнтів із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій і супутньою тривожною симптоматикою. Матеріали та методи. У дослідження включено 60 пацієнтів, рандомізованих на дві групи по 30 осіб. Усі отримували стандартну базисну терапію та Гідазепам® IC сублінгвально тричі на добу протягом 28 днів: 0,02 г на прийом у І групі та 0,05 г у ІІ групі. Стан пацієнтів оцінювали до початку лікування, на 10-й і 20-й день, після завершення терапії та через 30 днів після її припинення. Рівень тривожності визначали за шкалою Спілбергера — Ханіна, панічної симптоматики — за шкалою PDSS, якість сну — за PSQI, денну сонливість — за ESS. Швидкість настання терапевтичного ефекту оцінювали при першому застосуванні препарату і на подальших контрольних візитах за часом появи ознак суб’єктивного зменшення тривоги, внутрішнього напруження та вегетативної симптоматики. Ризик формування бензодіазепінової залежності оцінювали за шкалами SDS і CIWA-B та опитувальником AUDIT-adapted. Результати. В обох групах виявлено статистично значуще зменшення тривожної та панічної симптоматики, поліпшення якості нічного сну та зниження денної сонливості. При застосуванні дози 0,05 г терапевтичний ефект наставав швидше — протягом 5–10 хв — і характеризувався більшою вираженістю та стабільністю, тоді як при застосуванні дози 0,02 г для настання терапевтичного ефекту потрібно було до 15 хв. Клінічно значущих небажаних явищ, що вимагали відміни препарату або корекції дози, не зареєстровано. Через 30 днів після завершення лікування ознак клінічно значущої психічної чи фізичної бензодіазепінової залежності не виявлено; окремі симптоми можливого синдрому відміни були легкими й транзиторними. Висновки. Гідазепам® IC у дозах 0,02 і 0,05 г продемонстрував позитивну клінічну динаміку і добру переносимість у пацієнтів із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій і супутньою тривожною симптоматикою. Доза 0,05 г забезпечувала швидший, більш виражений і стійкий терапевтичний ефект. У межах 28-денного курсу лікування і 30-денного післятерапевтичного спостереження ознак клінічно значущої бензодіазепінової залежності не виявлено. Отримані результати потребують подальшого підтвердження в дослідженнях з більшою вибіркою та тривалішим періодом спостереження.

Background. Under wartime conditions, the prevalence of anxiety and panic manifestations is increasing among patients with chronic cerebrovascular diseases, necessitating the search for effective and well-tolerated agents for their rapid control. The aim of the study was to evaluate the clinical efficacy and safety of Gidazepam® IC at doses of 0.02 and 0.05 g in patients with stage I–II chronic cerebral ischemia and comorbid anxiety symptoms. Materials and methods. The study included 60 patients randomized into two groups of 30 individuals each. All of them received standard basic therapy and sublingual Gidazepam® IC three times daily for 28 days: 0.02 g per dose in group I and 0.05 g in group II. Patient status was assessed prior to treatment, on days 10 and 20, upon completion of therapy, and 30 days after discontinuation. Anxiety levels were assessed using the State-Trait Anxiety Inventory, panic symptoms using the Panic Disorder Severity Scale, sleep quality using the Pittsburgh Sleep Quality Index, and daytime sleepiness using the Epworth Sleepiness Scale. The rate of the therapeutic effect onset was evaluated during the initial administration and at subsequent follow-up visits by measuring the time until the appearance of signs indicating a subjective reduction in anxiety, internal tension, and autonomic symptoms. The risk of developing benzodiazepine dependence was assessed using the Severity of Dependence Scale and Clinical Institute Withdrawal Assessment for Benzodiazepines and the AUDIT-adapted questionnaire. Results. Both groups showed a statistically significant reduction in anxiety and panic symptoms, improved nocturnal sleep quality, and decreased daytime sleepiness. With the 0.05 g dose, the therapeutic effect occurred more rapidly — within 5–10 minutes — and was more pronounced and stable, whereas the 0.02 g dose required up to 15 minutes for the therapeutic effect to manifest. No clinically significant adverse events requiring drug discontinuation or dose adjustment were recorded. Thirty days after treatment completion, no signs of clinically significant psychological or physical benzodiazepine dependence were observed; isolated symptoms suggestive of a potential withdrawal syndrome were mild and transient. Conclusions. Gidazepam® IC at doses of 0.02 and 0.05 g demonstrated positive clinical dynamics and favorable tolerability in patients with stage I–II chronic cerebral ischemia and comorbid anxiety symptoms. The 0.05 g dose provided a faster, more pronounced, and sustained therapeutic effect. No signs of clinically significant benzodiazepine dependence were observed during the 28-day treatment course or the 30-day post-treatment follow-up period. The results obtained require further confirmation in studies with larger sample sizes and longer follow-up periods.

Ключевые слова

хронічна ішемія мозку; тривожна симптоматика; панічна симптоматика; Гідазепам® IC; бензодіазепінова залежність; воєнний час

chronic cerebral ischemia; anxiety symptoms; panic symptoms; Gidazepam® IC; benzodiazepine dependence; wartime

Вступ

Російська воєнна агресія суттєво вплинула на психічне й соматичне здоров’я населення України, порушивши базове відчуття безпеки та спричинивши тривалий психосоціальний стрес. Для значної частини населення війна стала екстремальною, а для окремих груп — гіперекстремальною подією, інтенсивність якої нерідко перевищує адаптаційні можливості організму [1–6].
На стан здоров’я населення в умовах війни впливає комплекс соціально-психологічних, економічних і медичних чинників, серед яких вимушене переміщення, роз’єднання родин, втрата засобів до існування, обмежений доступ до медичної допомоги, декомпенсація хронічних захворювань, постійна загроза життю і невизначеність майбутнього. Сукупний вплив цих факторів сприяє розвитку гострих стресових реакцій, тривожних і депресивних розладів, посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а також підвищує ризик зловживання психоактивними речовинами [2, 5, 6].
За результатами національних досліджень, понад 70 % населення України повідомляють про симптоми психологічного неблагополуччя, а близько чверті мають ознаки ПТСР або належать до групи високого ризику його розвитку [6–10]. Найвищі показники тривожності, стресу та симптомів ПТСР реєструються серед внутрішньо переміщених осіб і біженців [3, 4, 6].
Тривалий психоемоційний стрес супроводжується стійкою активацією гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі, розвитком гіперкортизолемії, дисбалансом нейромедіаторних систем, порушенням нейропластичності, церебральної гемодинаміки й ендотеліальної функції [11–19]. Це створює передумови для структурних змін головного мозку, насамперед у ділянках, що відповідають за пам’ять, когнітивні функції та емоційну регуляцію [20, 21].
Поряд з нейробіологічними змінами хронічний стрес негативно впливає на серцево-судинну систему, спричиняючи активацію симпатоадреналової та ренін-ангіотензинової систем, ендотеліальну дисфункцію, порушення судинного тонусу, посилення тромбоутворення, прогресування атерогенезу й погіршення мікроциркуляції [11, 13, 22, 23]. Унаслідок цього зростає ризик розвитку артеріальної гіпертензії, серцевих аритмій, інфаркту міокарда та гострих порушень мозкового кровообігу [11, 22, 23].
В умовах війни спостерігається збільшення частоти цереброваскулярних захворювань, повторних судинних подій, омолодження контингенту пацієнтів і більш тяжкий перебіг інсульту [24]. Важливу роль у патогенезі цих порушень відіграє ушкодження гематоенцефалічного бар’єра (ГЕБ). Стрес-індукована гіперглікемія призводить до втрати білків міжендотеліальних контактів, підвищення проникності ГЕБ, активації нейрозапалення, порушення авторегуляції мозкового кровотоку та прогресування ендотеліальної дисфункції [25, 26].
Одним з наслідків зазначених патофізіологічних процесів є розвиток хронічної ішемії головного мозку, особливо в осіб старшого віку із судинними факторами ризику [27]. Хронічна церебральна гіпоперфузія спричиняє гіпоксію мозкової тканини, нейромедіаторний дисбаланс і структурно-функціональні зміни нейронів, що лежать в основі когнітивних, емоційних і поведінкових порушень [27–30].
Одними з найпоширеніших психічних наслідків воєнного стресу є тривожні розлади. Клінічна картина тривожних розладів характеризується поєднанням психоемоційних і соматовегетативних проявів. До найтиповіших симптомів належать тахікардія, коливання артеріального тиску, біль або дискомфорт у грудній клітці, задишка, тремор, підвищена пітливість, відчуття жару чи холоду, нудота, абдомінальний дискомфорт, порушення функції кишечника, а також головний біль напруження, м’язове напруження, скутість, парестезії та психомоторна ажитація [28].
Особливістю тривожних розладів в умовах війни є їх зв’язок з постійною реальною загрозою. Для таких пацієнтів характерні стійка настороженість, порушення сну, емоційне виснаження, соматизація симптомів, підвищена дратівливість і часте поєднання з депресією і ПТСР [6, 8]. Найчастіше в клінічній практиці спостерігаються генералізований тривожний розлад, панічні атаки, соматизована тривога, тривожно-депресивні стани та ПТСР, який нерідко має стертий або маскований перебіг [5, 8]. За відсутності своєчасної терапії панічні атаки можуть трансформуватись у панічний розлад з розвитком уникаючої поведінки, стійкого страху повторних нападів і суттєвим порушенням соціального функціонування [28].
Особливо вразливою категорією є пацієнти з хронічною ішемією головного мозку, зумовленою артеріальною гіпертензією та церебральним атеросклерозом [31–35]. У цих хворих тривожні розлади не лише супроводжують перебіг основного захворювання, але й посилюють когнітивний дефіцит, погіршують якість життя і можуть сприяти прогресуванню цереброваскулярної патології [34, 36, 37]. Це визначає необхідність застосування анксіолітичної терапії, яка поєднувала б високу клінічну ефективність із мінімальним впливом на когнітивні функції та добрим профілем безпеки [38, 39].
Одним із препаратів, що відповідає цим вимогам, є Гідазепам® IC [40–42]. Особливості його хімічної структури зумовлюють властивості проліків з подальшим утворенням активного метаболіту — десметилгідазепаму, що забезпечує пролонговану анксіолітичну дію, менші коливання концентрації препарату в крові та потенційно кращу переносимість терапії [43, 44]. Основний механізм дії пов’язаний з модуляцією
ГАМКA-ергічної нейротрансмісії, що забезпечує виражений анксіолітичний ефект при мінімальній седації та низькому ризику когнітивного пригнічення [40].
Експериментальні дослідження свідчать також про участь транслокаторного білка TSPO у реалізації фармакологічних ефектів препарату Гідазепам® IC. Активація TSPO та стимуляція нейростероїдогенезу можуть сприяти пролонгації терапевтичної відповіді, а також потенційно забезпечувати нейропротекторні й протизапальні ефекти препарату [45–49]. TSPO-опосередковані механізми нині розглядаються як перспективний напрям сучасної психофармакології завдяки можливості досягнення анксіолітичного ефекту без вираженої седації та з нижчим ризиком розвитку лікарської залежності [50–53].
Крім анксіолітичної активності, Гідазепам® IC чинить вегетостабілізуючу дію, знижуючи надмірну активність симпатоадреналової системи, що супроводжується зменшенням вираженості соматовегетативних проявів тривоги, нормалізацією серцевого ритму та артеріального тиску [54, 55]. Водночас одним із ключових обмежень застосування бензодіазепінів залишається ризик розвитку психічної та фізичної залежності при тривалому застосуванні. Тому поряд з вивченням анксіолітичної ефективності препарату Гідазепам® IC важливим є дослідження його безпеки, зокрема оцінка ризику формування лікарської залежності при курсовому застосуванні в пацієнтів із хронічною цереброваскулярною патологією [38, 40, 56].
Отже, значна поширеність тривожних розладів в умовах воєнного часу, їх негативний вплив на перебіг хронічної ішемії головного мозку та необхідність безпечної анксіолітичної терапії обґрунтовують доцільність дослідження клінічної ефективності й безпеки препарату Гідазепам® IC у пацієнтів із хронічною ішемією головного мозку та супутньою тривожною симптоматикою.
Мета дослідження — оцінити клінічну ефективність, безпеку, рівень седації та ризик формування бензодіазепінової залежності при застосуванні препарату Гідазепам® IC у дозах 0,02 і 0,05 г у пацієнтів із хронічною ішемією мозку I–II стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу із супутньою тривожною симптоматикою.

Матеріали та методи

До дослідження було включено 60 пацієнтів із хронічною ішемією головного мозку І–ІІ стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу із супутньою тривожною симптоматикою. Пацієнтів методом рандомізації розподілили на дві групи по 30 осіб. Середній вік пацієнтів І групи становив 44,4 ± 1,7 року, ІІ групи — 43,7 ± 1,9 року. За статевим складом групи були порівнянними: у І групі було 12 (40,0 %) жінок і 18 (60,0 %) чоловіків, у ІІ групі — 14 (46,7 %) жінок і 16 (53,3 %) чоловіків.
На момент включення в дослідження пацієнти обох груп скаржилися на головний біль, відчуття тяжкості або шуму в голові, запаморочення, загальну слабкість, підвищену втомлюваність, зниження працездатності, погіршення концентрації уваги та пам’яті, емоційну лабільність, дратівливість, тривожність, внутрішнє напруження, порушення сну, а також соматовегетативні прояви тривоги, зокрема серцебиття, відчуття нестачі повітря, внутрішнє тремтіння, напади страху й епізоди раптового вираженого занепокоєння, характерні для панічних проявів.
При неврологічному обстеженні в усіх пацієнтів виявляли елементи розсіяної органічної неврологічної симптоматики. У клінічній картині переважали цефалгічний, вестибулоатактичний, астеноневротичний, інсомнічний синдроми та синдром вегетативної дисфункції.
Усі пацієнти отримували стандартну базисну терапію відповідно до чинних клінічних рекомендацій, яка включала антигіпертензивні, гіполіпідемічні, вазоактивні й судинні препарати. Додатково на тлі базисного лікування призначали Гідазепам® IC сублінгвально тричі на добу.
Пацієнти І групи отримували препарат у дозі 0,02 г (20 мг) на прийом, ІІ групи — 0,05 г (50 мг) на прийом. Протягом дослідження зміна дози препарату, її титрування або перехід пацієнтів між групами не передбачалися. Тривалість терапії становила 28 днів.
Обстеження пацієнтів проводили до початку лікування, через 10 і 20 днів терапії, після завершення 28-денного курсу лікування, а також через 30 днів після його завершення для оцінки ризику формування лікарської залежності.
Психодіагностичне обстеження включало комплекс стандартизованих шкал та опитувальників. Рівень тривожності оцінювали за шкалою Спілбергера — Ханіна, що дозволяє визначити рівень ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності. Вираженість панічної симптоматики оцінювали за шкалою тяжкості панічного розладу (Panic Disorder Severity Scale — PDSS), якість нічного сну — за Піттсбурзьким опитувальником якості сну (Pittsburgh Sleep Quality Index — PSQI), а рівень денної сонливості — за шкалою сонливості Епворта (Epworth Sleepiness Scale — ESS).
Загальну клінічну ефективність терапії визначали за інтегральною клінічною оцінкою загального стану пацієнта і його динаміки в процесі лікування. Загальне клінічне враження лікаря формувалося на підставі комплексної оцінки клінічного стану пацієнта, неврологічного обстеження та результатів психометричного тестування.
Через 30 днів після завершення лікування для оцінки ризику формування бензодіазепінової залежності використовували шкали CIWA-B (Clinical Institute Withdrawal Assessment for Benzodiazepines) і SDS (Severity of Dependence Scale). Шкалу CIWA-B застосовували для оцінки симптомів можливого синдрому відміни бензодіазепінів, а SDS — для визначення ступеня психологічної залежності від препарату. Додатково використовували адаптований опитувальник AUDIT-adapted за методикою І.В. Лінського [57] для скринінгової оцінки поведінкових особливостей застосування препарату та ризику потенційно проблемного його використання.
Статистичну обробку результатів проводили з використанням програм Microsoft Excel та IBM SPSS Statistics. Дані наведено у вигляді середнього значення (M) і стандартної похибки середнього (m). Для оцінки міжгрупових відмінностей використовували критерій Манна — Уїтні. Внутрішньогрупову динаміку оцінювали за допомогою критерію Вілкоксона для зв’язаних вибірок. Статистично значущими вважали відмінності при p ≤ 0,05.

Результати та обговорення

Результати обстеження пацієнтів із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу із супутньою тривожною симптоматикою за шкалою Спілбергера — Ханіна подано в табл. 1.
У табл. 1 наведено показники особистісної та ситуативної тривожності за шкалою Спілбергера — Ханіна в пацієнтів обох груп спостереження. До початку лікування рівень особистісної тривожності в обох групах був практично однаковим, а міжгрупові відмінності не досягали статистичної значущості (р = 0,982), що свідчить про однорідність досліджуваних груп на вихідному етапі дослідження.
Показники ситуативної тривожності до початку лікування також не мали статистично значущих міжгрупових відмінностей (р = 0,994), що підтверджує порівнянність груп за вихідним рівнем цього показника. У процесі лікування в обох групах спостерігалося поступове зниження рівня ситуативної тривожності, проте більш виражена позитивна динаміка була характерна для пацієнтів ІІ групи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г.

У пацієнтів І групи вже на 10-й день лікування відзначалося статистично значуще зниження рівня ситуативної тривожності порівняно з вихідними показниками (р = 0,002). На 20-й день лікування спостерігалося подальше вірогідне зменшення цього показника порівняно з 10-м днем (р = 0,002). Найнижчий рівень ситуативної тривожності було зафіксовано наступного дня після завершення курсу лікування, при цьому відмінності порівняно з 20-м днем також були статистично значущими (р = 0,01). Через 30 днів після завершення лікування спостерігалося незначне підвищення рівня ситуативної тривожності, однак цей показник залишався статистично відмінним від попереднього етапу спостереження (р = 0,047).
У пацієнтів ІІ групи вже на 10-й день лікування відзначалося статистично значуще зниження рівня ситуативної тривожності порівняно з вихідним (р = 0,001). На 20-й день лікування спостерігалося подальше вірогідне зменшення цього показника (р = 0,005), а найнижчі його значення були зареєстровані наступного дня після завершення курсу лікування (р = 0,02). Через 30 днів після завершення лікування рівень ситуативної тривожності практично не змінився, а відмінності порівняно з попереднім етапом спостереження були статистично невірогідними (р = 0,263), що свідчить про збереження досягнутого терапевтичного ефекту.
Міжгруповий аналіз не виявив статистично значущих відмінностей між групами до початку лікування. Водночас уже з 10-го дня терапії спостерігалися статистично значущі міжгрупові відмінності за рівнем ситуативної тривожності (р = 0,001). Ці відмінності зберігалися на 20-й день лікування, наступного дня після завершення курсу терапії та через 30 днів після його закінчення, що свідчить про вищу клінічну ефективність застосування препарату Гідазепам® IC у дозі 0,05 г порівняно з дозою 0,02 г щодо зниження рівня ситуативної тривожності.
Отже, результати дослідження продемонстрували, що застосування препарату Гідазепам® IC сприяє статистично значущому зниженню рівня ситуативної тривожності в пацієнтів із тривожними проявами. Водночас терапія Гідазепамом IC у дозі 0,05 г забезпечувала більш швидке, виражене та тривале зниження рівня ситуативної тривожності порівняно із застосуванням препарату в дозі 0,02 г. Отримані результати були підтверджені статистично значущими міжгруповими відмінностями на всіх етапах спостереження після початку лікування.
Для більш детальної оцінки клінічних проявів тривожних розладів та ефективності проведеної терапії додатково оцінювали підгрупи пацієнтів з панічними атаками, для чого використовували шкалу тяжкості панічного розладу (PDSS), що дало можливість більш комплексно проаналізувати динаміку психоемоційного стану пацієнтів у процесі лікування препаратом Гідазепам® IC (табл. 2).
Як показано в табл. 2, за результатами опитувальника PDSS панічні атаки були виявлені у 15 із 30 пацієнтів (50,0 %) І групи (підгрупа І) та у 18 із 30 пацієнтів (60,0 %) ІІ групи (підгрупа ІІ). До початку лікування середні показники за шкалою PDSS у пацієнтів обох підгруп були порівнянними, а міжгрупові відмінності не досягали статистичної значущості (р = 0,770), що свідчить про порівнянність підгруп за вихідною тяжкістю панічної симптоматики.

На початковому етапі терапії було відзначено швидкий початок дії сублінгвальної форми препарату Гідазепам® IC, при цьому час настання клінічного ефекту залежав від застосованої дози. У пацієнтів, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г, клінічний ефект, як правило, розвивався протягом 5–10 хв після сублінгвального застосування, тоді як при застосуванні препарату в дозі 0,02 г для настання терапевтичного ефекту потрібно було до 15 хв. Швидкість настання терапевтичного ефекту визначали експериментальним шляхом під час скринінгового візиту після завершення клінічного обстеження та першого застосування препарату, а також підтверджували під час подальших контрольних візитів. Після сублінгвального застосування препарату Гідазепам® IC здійснювали клінічне спостереження з оцінкою часу появи перших ознак терапевтичної дії, зокрема зменшення тривоги, внутрішнього напруження та вираженості вегетативної симптоматики. Швидкий початок терапевтичної дії препарату, особливо при застосуванні дози 0,05 г, має важливе клінічне значення для пацієнтів з панічними атаками та іншими гострими проявами тривоги.
Динамічне спостереження продемонструвало статистично значуще зниження сумарного бала за PDSS в обох досліджуваних підгрупах, що свідчило про зменшення вираженості панічної симптоматики й поліпшення клінічного стану пацієнтів. У пацієнтів І підгрупи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,02 г, на 10-й день лікування відзначалося статистично значуще зниження показника за PDSS порівняно з вихідним станом (р = 0,001). На 20-й день лікування спостерігалося його подальше зменшення, однак відмінності порівняно з 10-м днем не досягали статистичної значущості (р = 0,053). Наступного дня після завершення курсу лікування показник PDSS вірогідно знизився порівняно з 20-м днем лікування (р = 0,033). Через 30 днів після завершення лікування середній показник дещо підвищився, проте відмінності порівняно з попереднім етапом спостереження залишалися статистично невірогідними (р = 0,470), що свідчить про збереження досягнутого терапевтичного ефекту.
У пацієнтів ІІ підгрупи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г, уже на 10-й день лікування відзначалося статистично значуще зниження показника за PDSS порівняно з вихідним станом (р = 0,001). На 20-й день лікування спостерігалося його подальше зменшення, найнижчі значення були зареєстровані наступного дня після завершення курсу лікування, а через 30 днів після його закінчення показник практично не змінився. Подальші відмінності між етапами спостереження не досягали статистичної значущості (р > 0,05), що свідчить про стабілізацію клінічного стану пацієнтів і збереження досягнутого терапевтичного ефекту.
Міжгруповий аналіз не виявив статистично значущих відмінностей між підгрупами до початку лікування (р = 0,770), а також на 20-й день лікування, наступного дня після завершення курсу терапії та через 30 днів спостереження (р > 0,05). Водночас уже на 10-й день лікування було встановлено статистично значущі міжгрупові відмінності (р = 0,006), що свідчить про більш швидке зниження тяжкості панічної симптоматики в пацієнтів ІІ підгрупи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г.
Отже, результати дослідження свідчать про ефективність препарату Гідазепам® IC в обох досліджуваних дозах щодо зменшення вираженості панічної симптоматики за PDSS. Водночас застосування препарату в дозі 0,05 г забезпечувало більш швидке досягнення терапевтичного ефекту, що проявлялося статистично значущим зниженням показників тяжкості панічного розладу вже на 10-й день лікування. У подальшому в обох підгрупах відзначалися збереження позитивного клінічного ефекту та стабілізація психоемоційного стану пацієнтів.
З огляду на те, що порушення сну є одним з найпоширеніших клінічних проявів тривожних розладів, оцінка якості сну в цієї категорії пацієнтів має важливе клінічне значення. Особливої актуальності це набуває у хворих із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу, у яких тривожні розлади часто поєднуються з інсомнічними порушеннями, емоційною лабільністю й когнітивними порушеннями. Погіршення якості сну може посилювати прояви тривоги, несприятливо впливати на перебіг основного захворювання та знижувати якість життя пацієнтів.
У зв’язку з цим для комплексної оцінки ефективності терапії препаратом Гідазепам® IC додатково оцінювали якість сну за допомогою Піттсбурзького опитувальника якості сну (PSQI). Аналіз динаміки показників PSQI в пацієнтів обох груп залежно від застосованої дози препарату наведено в табл. 3.

Як видно з табл. 3, до початку лікування статистично значущих міжгрупових відмінностей за показниками Піттсбурзького опитувальника якості сну не виявлено (р = 0,746), що свідчить про порівнянність груп за вихідним рівнем порушень сну. Початкові значення PSQI в обох групах відповідали клінічно значущим порушенням якості сну.
У пацієнтів І групи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,02 г, уже на 10-й день лікування відзначалося статистично значуще поліпшення показників якості сну порівняно з вихідними даними (р = 0,001). Подальше вірогідне поліпшення спостерігалося між 10-м і 20-м днями лікування (р = 0,041). Між 20-м днем лікування і завершенням курсу терапії статистично значущих змін не виявлено (р = 0,592), що може свідчити про досягнення та стабілізацію терапевтичного ефекту. Через 30 днів після завершення лікування в пацієнтів І групи зареєстровано статистично значуще погіршення показників якості сну порівняно з періодом завершення терапії (р = 0,001). Незважаючи на це, середній показник PSQI залишався істотно нижчим за вихідний рівень.
У пацієнтів ІІ групи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г, також відзначалося статистично значуще поліпшення якості сну вже на 10-й день лікування порівняно з вихідним станом (р = 0,001). Між 10-м і 20-м днями лікування спостерігалося подальше статистично значуще поліпшення показників PSQI (р = 0,009). Надалі показники залишалися стабільними: між 20-м днем лікування і завершенням курсу терапії статистично значущих змін не виявлено (р = 0,609). Через 30 днів після завершення лікування також не спостерігалося статистично значущого погіршення якості сну (р = 0,081), при цьому середній показник PSQI залишався нижчим, ніж у пацієнтів І групи.
Міжгруповий аналіз продемонстрував статистично значущі переваги застосування препарату Гідазепам® IC у дозі 0,05 г порівняно з дозою 0,02 г починаючи вже з 10-го дня лікування (р = 0,002). Ці відмінності зберігалися на 20-й день терапії (р = 0,001), наступного дня після завершення курсу лікування (р = 0,001) і через 30 днів після його закінчення (р = 0,001).
Отже, застосування препарату Гідазепам® IC сприяло статистично значущому поліпшенню якості сну в пацієнтів обох груп. Водночас використання препарату в дозі 0,05 г забезпечувало більш виражений і триваліший терапевтичний ефект порівняно з дозою 0,02 г, що проявлялося кращими показниками якості сну як упродовж лікування, так і через 30 днів після його завершення.
З огляду на встановлене поліпшення показників якості нічного сну за даними Піттсбурзького опитувальника якості сну доцільним було проведення подальшого аналізу рівня денної сонливості в досліджуваних пацієнтів. Відомо, що порушення нічного сну часто супроводжуються надмірною денною сонливістю, зниженням когнітивної працездатності, підвищеною втомлюваністю та погіршенням якості життя. Крім того, анксіолітична терапія, зокрема препаратом Гідазепам® IC, може впливати не лише на якість нічного сну та рівень тривожності, але й на вираженість денної сонливості. У зв’язку з цим оцінка показників за шкалою сонливості Епворта (ESS) була важливою складовою комплексної оцінки клінічної ефективності проведеної терапії. Динаміку показників за шкалою сонливості Епворта в пацієнтів обох груп залежно від застосованої дози препарату наведено в табл. 4.

Як видно з табл. 4, до початку лікування статистично значущих міжгрупових відмінностей за показниками ESS не виявлено (р = 0,411), що свідчить про порівнянність груп за вихідним рівнем денної сонливості. Початкові значення ESS в обох групах відповідали помірно підвищеному рівню денної сонливості. У пацієнтів І групи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,02 г, уже на 10-й день лікування відзначалося статистично значуще зниження показників ESS порівняно з вихідними даними (р = 0,001). Незважаючи на позитивну динаміку, середнє значення ESS залишалося в межах помірно підвищеного рівня денної сонливості. Подальший аналіз не виявив статистично значущих змін між 10-м і 20-м днями лікування (р = 0,333), між 20-м днем і завершенням курсу терапії (р = 0,378), а також через 30 днів після завершення лікування (р = 0,361), що свідчить про збереження досягнутого терапевтичного ефекту.
У пацієнтів ІІ групи, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г, також уже на 10-й день лікування спостерігалося статистично значуще зниження показників ESS порівняно з вихідним рівнем (р = 0,001). Водночас середнє значення ESS, незважаючи на позитивну динаміку, також відповідало помірно підвищеному рівню денної сонливості. Подальший аналіз не виявив статистично значущих змін між 10-м і 20-м днями лікування (р = 0,597), між 20-м днем і завершенням курсу терапії (р = 0,196), а також через 30 днів після його завершення (р = 0,390), що свідчить про стабільність досягнутого клінічного ефекту.
Міжгруповий аналіз не виявив статистично значущих відмінностей між пацієнтами І та ІІ груп на жодному етапі дослідження: на 10-й день лікування (р = 0,462), на 20-й день (р = 0,760), наступного дня після завершення курсу терапії (р = 0,743) і через 30 днів після його закінчення (р = 0,760), тобто впливу різних доз препарату Гідазепам® IC на рівень денної сонливості не встановлено.
Наявний на початку дослідження помірно підвищений рівень денної сонливості в пацієнтів з артеріальною гіпертензією та церебральним атеросклерозом із супутньою тривожною симптоматикою вірогідно обумовлений наслідком впливу вищезгаданих патологій на якість сну. Застосування препарату Гідазепам® IC супроводжувалося статистично значущим зниженням рівня денної сонливості вже на ранніх етапах лікування незалежно від застосованої дози. Досягнутий ефект зберігався протягом усього періоду спостереження, однак показники ESS залишалися в межах помірно підвищеного рівня денної сонливості, що вірогідно пов’язано зі значною тривалістю порушень сну і потребує більш тривалої корекції цих розладів. Отже, можна вважати, що застосування препарату Гідазепам® IC у дозах 0,02 і 0,05 г тричі на добу протягом 4 тижнів не викликало денної сонливості, а навіть зменшувало її за рахунок поліпшення якості нічного сну.
Для інтегральної оцінки клінічної ефективності терапії препаратом Гідазепам® IC клінічне враження формували на підставі комплексного аналізу клінічних даних і результатів психометричного тестування. У процесі лікування в обох досліджуваних групах спостерігалася позитивна клінічна динаміка, що характеризувалася зменшенням вираженості тривожної симптоматики, поліпшенням психоемоційного стану пацієнтів і нормалізацією психофізіологічних показників.
За результатами оцінки за шкалою тривожності Спілбергера – Ханіна встановлено статистично значуще зниження рівня ситуативної тривожності вже на ранніх етапах лікування, при цьому більш виражений терапевтичний ефект спостерігався в пацієнтів, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г. Це супроводжувалося зменшенням психоемоційного напруження та стабілізацією емоційного стану.
Оцінка за шкалою PDSS продемонструвала статистично значуще зниження вираженості панічної симптоматики в обох підгрупах. Водночас у пацієнтів, які отримували Гідазепам® IC у дозі 0,05 г, регрес панічної симптоматики відбувався швидше, а досягнутий терапевтичний ефект зберігався протягом усього періоду спостереження.
Аналіз показників Піттсбурзького опитувальника якості сну підтвердив статистично значуще поліпшення якості нічного сну на тлі терапії препаратом Гідазепам® IC, що проявлялося скороченням часу засинання, зменшенням фрагментації сну і поліпшенням його суб’єктивної якості. Більш виражена та тривала позитивна динаміка відзначалась у пацієнтів, які отримували препарат у дозі 0,05 г.
Оцінка за шкалою сонливості Епворта (ESS) засвідчила статистично значуще зниження рівня денної сон-ливості в обох групах уже на 10-й день лікування. При цьому показники ESS залишалися в межах помірно підвищеного рівня денної сонливості. Відсутність підвищення денної сонливості на тлі терапії Гідазепамом® IC поряд зі зменшенням її вираженості може свідчити про поліпшення функціонального стану пацієнтів, імовірно, унаслідок нормалізації якості нічного сну.
Отже, комплексна клінічна оцінка продемонструвала, що терапія препаратом Гідазепам® IC забезпечує клінічно значуще поліпшення стану пацієнтів із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу, які мали супутню тривожну симптоматику.
Отримані результати свідчать про зменшення вираженості тривожної та панічної симптоматики, поліпшення якості нічного сну та зниження рівня денної сонливості. Водночас застосування Гідазепаму® IC у дозі 0,05 г забезпечувало більш швидке досягнення клінічного ефекту, більш виражений регрес тривожних і сомнологічних порушень і краще збереження терапевтичного ефекту у віддаленому періоді спостереження порівняно з дозою 0,02 г. Отже, результати інтегральної клінічної оцінки підтверджують ефективність –Гідазепаму® IC в обох досліджуваних дозових режимах з перевагою дози 0,05 г щодо темпів настання та стабільності клінічного поліпшення.
Протягом 28 днів лікування в пацієнтів обох досліджуваних груп не зареєстровано клінічно значущих побічних реакцій або небажаних явищ, які потребували б відміни препарату чи корекції його дози. У поодиноких випадках пацієнти відзначали легку транзиторну денну сонливість, яка мала суб’єктивний характер, не обмежувала повсякденну активність і не потребувала медикаментозної корекції. Інших небажаних явищ, зокрема з боку серцево-судинної, дихальної чи нервової систем, протягом періоду спостереження не виявлено.
Отже, Гідазепам® IC у дозах 0,02 і 0,05 г продемонстрував добрий профіль безпеки та добру переносимість у досліджуваній когорті пацієнтів.
Наступним етапом дослідження стала оцінка безпеки тривалого застосування препарату Гідазепам® IC. Особливу увагу приділено визначенню ризику формування психічної та фізичної бензодіазепінової залежності після 28-денного курсу терапії. Оцінювання проводили через 30 днів після завершення лікування із застосуванням шкал Severity of Dependence Scale (SDS), Clinical Institute Withdrawal Assessment for Benzodiazepines (CIWA-B) та опитувальника AUDIT-adapted (за методикою І.В. Лінського), що дало змогу комплексно оцінити психологічну залежність, вираженість можливого синдрому відміни та ризик формування лікарської залежності.
За результатами оцінки за шкалою SDS ознак клінічно значущої психологічної залежності після 28-денного курсу терапії не виявлено в жодній досліджуваній групі. Відомо, що для бензодіазепінів пороговим значенням, яке свідчить про ймовірну психологічну залежність, є ≥ 7 балів. У пацієнтів І групи середній показник SDS становив 2,17 ± 0,20 бала, у пацієнтів ІІ групи — 2,23 ± 0,20 бала, без статистично значущих міжгрупових відмінностей (р = 0,812). Позитивні відповіді за окремими пунктами шкали зареєстровано у 12 (40,0 %) і 17 (56,7 %) пацієнтів відповідно, однак середні значення в обох групах залишалися суттєво нижчими за пороговий рівень, що не свідчило про формування клінічно значущої психологічної залежності.
Додатковий аналіз показав, що в пацієнтів з позитивними відповідями за окремими пунктами SDS рівень ситуативної тривожності після завершення лікування був дещо вищим, ніж в інших учасників дослідження. Так, у І групі середній показник ситуативної тривожності в таких пацієнтів становив 42,5 ± 0,5 бала проти 35,2 ± 0,5 бала у інших учасників, а в ІІ групі — 36,4 ± 0,9 бала проти 30,5 ± 0,6 бала відповідно. Це дозволяє припустити, що окремі позитивні відповіді за шкалою SDS були пов’язані насамперед зі збереженням потреби в анксіолітичній підтримці в пацієнтів з резидуальною тривожною симптоматикою, а не з формуванням істинної лікарської залежності.
Для оцінки симптомів можливого синдрому відміни застосовували шкалу CIWA-B. Середній показник у пацієнтів І групи становив 7,83 ± 0,70 бала, у пацієнтів ІІ групи — 8,27 ± 0,50 бала, що відповідало легкому ступеню проявів синдрому відміни. Позитивні відповіді за окремими пунктами шкали виявлено в 5 (16,7 %) пацієнтів І групи та 11 (36,7 %) пацієнтів ІІ групи, однак статистично значущих міжгрупових відмінностей не встановлено (р = 0,564).
Найчастіше реєструвалися напруження, головний біль або відчуття важкості в голові, тривожність, внутрішнє тремтіння, нервозність, порушення сну, серцебиття, підвищена пітливість і нав’язливі тривожні думки. Найбільша вираженість цих симптомів спостерігалася протягом першого тижня після завершення терапії з подальшим їх поступовим регресом. Низькі середні показники CIWA-B і відсутність міжгрупових відмінностей свідчать про відсутність клінічно значущого синдрому відміни після завершення 28-денного курсу лікування.
Додатково ризик формування лікарської залежності оцінювали за допомогою опитувальника AUDIT-adapted. Середній сумарний бал становив 2,4 ± 0,7 бала в І групі та 2,54 ± 0,40 бала в ІІ групі без статистично значущої різниці між групами (р = 0,905). Максимальне значення не перевищувало 4 балів, що відповідало низькому ризику формування залежності. Позитивні відповіді реєструвалися лише за пунктами, які стосувалися частоти застосування препарату (Q1), труднощів із припиненням його прийому (Q4) і потреби в ранковому прийомі (Q6). При цьому позитивних відповідей за пунктами, що характеризують перевищення рекомендованої дози (Q2) або більш виражені прояви проблемного використання препарату (Q8), не зафіксовано. Особливу увагу приділено аналізу пункту Q6, позитивні відповіді за яким можуть свідчити про формування психологічної прихильності до препарату. Однак низькі сумарні показники AUDIT-adapted, відсутність ознак підвищення толерантності, втрати контролю над прийомом препарату або схильності до збільшення його дози не підтверджували формування клінічно значущої лікарської залежності.
Отже, застосування препарату Гідазепам® IC протягом 28 днів у дозах 0,02 і 0,05 г у пацієнтів із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу із супутньою тривожною симптоматикою не супроводжувалося виявленням ознак клінічно значущої психічної чи фізичної бензодіазепінової залежності. За результатами оцінювання за шкалами SDS, CIWA-B та AUDIT-adapted середні показники відповідали низькому ризику формування залежності й легким, транзиторним проявам синдрому відміни. Виявлені симптоми були найбільш вираженими протягом першого тижня після завершення терапії і надалі поступово регресували.
Відсутність статистично значущих міжгрупових відмінностей дає підстави вважати, що збільшення дози лікарського засобу Гідазепам® IC з 0,02 до 0,05 г у межах 28-денного курсу лікування не асоціювалося зі статистично значущим підвищенням ризику розвитку бензодіазепінової залежності або посиленням проявів синдрому відміни. Разом з тим отримані результати слід інтерпретувати з урахуванням обмежень дослідження, зокрема відносно невеликого обсягу вибірки, однорідності досліджуваної когорти та 30-денного періоду спостереження після завершення терапії. Отримані дані не свідчать про формування клінічно значущої бензодіазепінової залежності або вираженого синдрому відміни при застосуванні препарату протягом 28 днів, однак не дозволяють остаточно виключити можливість їх розвитку при тривалішому лікуванні або в інших категорій пацієнтів. З огляду на це застосування препарату Гідазепам® IC доцільно здійснювати відповідно до сучасних клінічних рекомендацій щодо використання бензодіазепінів, які передбачають призначення найнижчої ефективної дози протягом обмеженого періоду (зазвичай до 2–4 тижнів) з подальшою оцінкою необхідності продовження терапії та поступовою відміною препарату.

Висновки

1. Проведене дослідження продемонструвало клінічну ефективність препарату Гідазепам® IC у пацієнтів із хронічною ішемією мозку І–ІІ стадій на тлі артеріальної гіпертензії та церебрального атеросклерозу із супутньою тривожною симптоматикою. Терапія супроводжувалася статистично значущим зменшенням вираженості тривожних і панічних проявів, поліпшенням якості нічного сну, зниженням рівня денної сонливості та позитивною інтегральною клінічною динамікою.
2. Застосування препарату Гідазепам® IC у дозі 0,05 г забезпечувало більш швидкий, виражений і стійкий терапевтичний ефект порівняно з дозою 0,02 г, що проявлялося швидшим регресом тривожної та панічної симптоматики, більш вираженим поліпшенням якості сну і кращим збереженням досягнутого клінічного ефекту впродовж періоду спостереження.
3. Встановлено, що сублінгвальна форма препарату Гідазепам® IC характеризується швидким початком терапевтичної дії: ефект настає протягом 5–10 хв при застосуванні дози 0,05 г і до 15 хв — при дозі 0,02 г, що свідчить про доцільність застосування сублінгвальної форми препарату для швидкого купірування гострих проявів тривоги, зокрема при панічних атаках.
4. За результатами оцінювання за шкалами SDS, CIWA-B та AUDIT-adapted після 28-денного курсу терапії не виявлено ознак клінічно значущої психічної чи фізичної бензодіазепінової залежності. Поодинокі позитивні відповіді за окремими пунктами шкал мали транзиторний характер і, ймовірно, були пов’язані зі збереженням резидуальної тривожної симптоматики, а не з формуванням лікарської залежності.
5. Гідазепам® IC продемонстрував добру переносимість і добрий профіль безпеки при короткочасному застосуванні. Отримані результати підтримують доцільність його використання відповідно до принципів раціональної бензодіазепінової терапії з призначенням найнижчої ефективної дози протягом рекомендованого терміну лікування (до 2–4 тижнів) і подальшою клінічною оцінкою необхідності продовження терапії.
Конфлікт інтересів. Не заявлено.

Отримано/Received 21.06.2026
Рецензовано/Revised 05.08.2026
Прийнято до друку/Accepted 01.09.2026

Список литературы

1. Ukraine crisis strategic response plan for June — December 2022 : [research report] / World Health Organization. Geneva : WHO, 2022. https://www.who.int.
2. IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings: [guidelines] / Inter-Agency Standing Committee. Geneva : IASC, 2017. https://www.inter agency standing committee.org.
3. Roberts B, Makhashvili N, Javakhishvili J, et al. Mental health care utilisation among internally displaced persons in Ukraine: results from a nation-wide survey. Epidemiology and Psychiatric Sciences. 2019;28(1):100-111. https://doi.org/10.1017/s2045796017000385. Epub 2017 Jul 27.
4. Ukraine Situation: Regional Refugee Response Plan (January — December 2024) : [research report] / United Nations High Commissioner for Refugees. Geneva : UNHCR, 2024. https://data.unhcr.org/en/documents/details/105903.
5. Lushchak O, Velykodna M, Bolman S, Strilbytska O, Bere–zovskyi V, Storey KB. Prevalence of stress, anxiety, and symptoms of post-traumatic stress disorder among Ukrainians after the first year of Russian invasion: a nationwide cross-sectional study. Lancet Reg Health Eur. 2023 Nov 6;36:100773. doi: 10.1016/j.lanepe.2023.100773. PMID: 38019977.
6. Панько Т.В. Депресія і війна: матеріали Науково-практичної конференції з міжнародною участю «Організація амбулаторної та стаціонарної психіатричної допомоги під час вій-ни», 26–27 січня 2023 р. Health-ua. 2023. https://health-ua.com/neurology/mizdisciplinarni-problemi/72686-depresya-vjna.
7. Charlson F, van Ommeren M, Flaxman A, et al. New WHO prevalence estimates of mental disorders in conflict settings: a syste–matic review and meta-analysis. The Lancet. 2019;394(10194):240-248. https://doi.org/10.1016/s0140-6736(19)30934-1.
8. Хаустова О.О., Чабан О.С. Дистресові наслідки війни для психічного здоров’я: виклики та перспективи подолання. Український вісник психоневрології. 2022. Т. 30. Вип. 3(112). С. 94. DOI: 10.36927/2079-0325-V30-is3-2022-87.
9. Martsenkovskyi D, Shevlin M, Ben-Ezra M, Bondjers K, Fox R, Karatzias T, et al. Mental health in Ukraine in 2023. Eur Psychiatry. 2024 Mar 27;67(1):e27. doi: 10.1192/j.eurpsy.2024.12. PMID: 38533632; PMCID: PMC10988158.
10. Психічне здоров’я та ставлення українців до психологічної допомоги під час війни: дослідження. Gradus Research. Київ, 2023. https://bbu.org.ua/tretya-hvilya-doslidzhennya-gradus-research-mentalne-zdorov-ya.
11. Yaribeygi H, Panahi Y, Sahraei H, Johnston TP, Sahebkar A. The impact of stress on body function: A review. EXCLI J. 2017 Jul 21;16:1057-1072. doi: 10.17179/excli2017-480. PMID: 28900385; PMCID: PMC5579396.
12. Maciaszek J, Aleinikova J, Dybek A, Misiak B. Belief inflexibility reduces the impact of allostatic overload on psychotic-like experiences among Ukrainian refugees. Frontiers in Psychiatry. 2026;17:1761027. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2026.1761027.
13. McEwen BS, Akil H. Revisiting the Stress Concept: Implications for Affective Disorders. The Journal of Neuroscience. 2020;40(1):12-21. https://doi.org/10.1523/jneurosci.0733-19.2019.
14. Бурчинський С.Г. Депресія, тривога і порушення сну: як вийти із замкненого кола. Міжнар. неврол. журн. 2022. № 3. С. 30-34. https://doi.org/10.22141/2224-0713.18.3.2022.950.
15. Herman JP, McKlveen JM, Ghosal S, Kopp B, Wulsin A, Makinson R, Scheimann J, Myers B. Regulation of the Hypothalamic-Pituitary-Adrenocortical Stress Response. Compr Physiol. 2016 Mar 15;6(2):603-21. doi: 10.1002/cphy.c150015. PMID: 27065163; PMCID: PMC4867107.
16. Johnson C, et al. Existence and Stability Analysis of Solutions for an Ultradian Glucocorticoid Rhythmicity and Acute Stress Model. Contemporary Approaches and Methods in Fundamental Mathematics and Mechanics. Cham: Springer International Publishing, 2020. 165-194. https://doi.org/10.48550/arXiv.1904.09012.
17. van Dalfsen JH, Markus CR. The influence of sleep on human hypothalamic-pituitary-adrenal (HPA) axis reactivity: A syste–matic review. Sleep Med Rev. 2018 Jun;39:187-194. doi: 10.1016/j.smrv.2017.10.002. Epub 2017 Oct 18. PMID: 29126903.
18. Shkodina AD, Zhyvotovska AI, Boiko DI. Sleep and armed conflict: future complications of war in Ukraine. Rev Neurol (Paris). 2022 Nov;178(9):869-871. doi: 10.1016/j.neurol.2022.09.002. Epub 2022 Nov 3. PMID: 36336494.
19. Міщенко В.М., Забродіна Л.П., Бовт Ю.В., Бокатуєва В.В., Харіна К.В. Особливості порушення нічного сну у пацієнтів із дисциркуляторною енцефалопатією в умовах воєнного стану. Психіатрія, неврологія та медична психологія. 2026. Т. 1. № 2 (34). С. 341-354. DOI: https://doi.org/10.26565/2312-5675-2026-34-09.
20. Lupien SJ, Juster RP, Raymond C, Marin MF. The effects of chronic stress on the human brain: From neurotoxicity to vulnerability. Frontiers in Neuroendocrinology. 2018;49:91-105. https://doi.org/10.1016/j.yfrne.2018.02.001.
21. Sousa N, Almeida OF. Disconnection and reconnection: the morphological basis of (mal)adaptation to stress. Trends Neurosci. 2012 Dec;35(12):742-51. doi: 10.1016/j.tins.2012.08.006. Epub 2012 Sep 21. PMID: 23000140.
22. Steptoe A, Kivimki M. Stress and cardiovascular disease. Nature Reviews Cardiology. 2012;9(6):360-370. https://doi.org/10.1038/nrcardio.2012.45.
23. Vaccarino V, Shah AJ, Rooks C, Ibeanu I, Nye JA, Pimple P, et al. Sex differences in mental stress-induced myocardial ischemia in young survivors of an acute myocardial infarction. Psychosom Med. 2014 Apr;76(3):171-80. doi: 10.1097/PSY.0000000000000045. PMID: 24608039; PMCID: PMC4008686.
24. Prokopiv MM, Okuneva SM, Heletiuk YL, Fartushna OY, Symonenko GG. The influence of the war events on the epidemio–logy of cerebrovascular diseases and strokes among residents of Kyiv, Ukraine. International Neurological Journal. 2024;20(7):394-399. DOI: 10.22141/2224-0713.20.7.2024.1119.
25. Mnard C, Pfau ML, Hodes GE, Russo SJ. Immune and Neuroendocrine Mechanisms of Stress Vulnerability and Resilience. Neuropsychopharmacology. 2017 Jan;42(1):62-80. doi: 10.1038/npp.2016.90. Epub 2016 Jun 13. PMID: 27291462; PMCID: PMC5143517.
26. Sweeney MD, Sagare AP, Zlokovic BV. Blood-brain barrier breakdown in Alzheimer disease and other neurodegenerative disorders. Nat Rev Neurol. 2018 Mar;14(3):133-150. doi: 10.1038/nrneurol.2017.188. Epub 2018 Jan 29. PMID: 29377008; PMCID: PMC5829048.
27. Markus HS, Joutel A. The pathogenesis of cerebral small vessel disease and vascular cognitive impairment. Physiological Reviews. 2025;105(3):1075-1171. DOI: 10.1152/physrev.00028.2024.
28. Craske MG, Stein MB. Anxiety. Lancet. 2016 Dec 17;388(10063):3048-3059. doi: 10.1016/S0140-6736(16)30381-6. Epub 2016 Jun 24. PMID: 27349358.
29. Rogowska AM, Pavlova I. A path model of associations between war-related exposure to trauma, nightmares, fear, insomnia, and posttraumatic stress among Ukrainian students during the Russian invasion. Psychiatry research. 2023;328:115431. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0165178123003815.
30. Martin EI, Ressler KJ, Binder E, Nemeroff CB. The neurobiology of anxiety disorders: brain imaging, genetics, and psychoneuroendocrinology. The Psychiatric clinics of North America. 2009;32(3):549. https://doi.org/10.1016/j.psc.2009.05.004.
31. Livingston G, Huntley J, Sommerlad A, Ames D, Ballard C, Banerjee S, et al. Dementia prevention, intervention, and care: 2020 report of the Lancet Commission. The lancet. 2020;396(10248):413-446. https://file:///C:/Users/1D1D~1/AppData/Local/Temp/Rar$DIa9920.27777/Dementia-prevention,-intervention,-and-care--2020-.pdf.
32. Iadecola C. The pathobiology of vascular dementia. Neuron. 2013;80(4):844-866. doi: 10.1016/j.neuron.2013.10.008.
33. Wardlaw JM, Smith C, Dichgans M. Small vessel di–sease: mechanisms and clinical implications. Lancet Neurol. 2019 Jul;18(7):684-696. doi: 10.1016/S1474-4422(19)30079-1. Epub 2019 May 13. PMID: 31097385.
34. Inoue Y, Shue F, Bu G, et al. Pathophysiology and probable etiology of cerebral small vessel disease in vascular dementia and Alz–heimer’s disease. Mol Neurodegeneration. 2023;18:46. https://doi.org/10.1186/s13024-023-00640-5.
35. Smith EE, Markus HS. New Treatment Approaches to Modify the Course of Cerebral Small Vessel Diseases. Stroke. 2020 Jan;51(1):38-46. doi: 10.1161/STROKEAHA.119.024150. Epub 2019 Nov 22. PMID: 31752610.
36. Borson S, Frank L, Bayley PJ, Boustani M, Dean M, Lin PJ, et al. Improving dementia care: the role of screening and detection of cognitive impairment. Alzheimers Dement. 2013 Mar;9(2):151-9. doi: 10.1016/j.jalz.2012.08.008. Epub 2013 Jan 30. PMID: 23375564; PMCID: PMC4049530.
37. Kalaria RN, Akinyemi R, Ihara M. Stroke injury, cognitive impairment and vascular dementia. Biochim Biophys Acta. 2016 May;1862(5):915-25. doi: 10.1016/j.bbadis.2016.01.015. Epub 2016 Jan 22. PMID: 26806700; PMCID: PMC4827373.
38. By the 2023 American Geriatrics Society Beers Criteria® Update Expert Panel. American Geriatrics Society 2023 updated AGS Beers Criteria® for potentially inappropriate medication use in older adults. J Am Geriatr Soc. 2023 Jul;71(7):2052-2081. doi: 10.1111/jgs.18372. Epub 2023 May 4. PMID: 37139824; PMCID: PMC12478568.
39. Gray SL, Dublin S, Yu O, Walker R, Anderson M, Hubbard RA, Crane PK, Larson EB. Benzodiazepine use and risk of incident dementia or cognitive decline: prospective population based study. BMJ. 2016 Feb 2;352:i90. doi: 10.1136/bmj.i90. PMID: 26837813; PMCID: PMC4737849.
40. Міщенко Т.С., Забродіна Л.П., Міщенко В.М., Бовт Ю.В. Препарат Гідазепам IC® у практиці невролога, психіатра та нарколога: сучасні уявлення про механізми дії, клінічне застосування та перспективи. Міжнародний неврологічний журнал. 2025. Т. 21. № 3. С. 58-67.
41. Компендіум. Гідазепам® IC: інструкція для медичного застосування препарату. Київ, 2024. https://compendium.com.ua/dec/273792.
42. Stahl SM. Stahl’s Essential Psychopharmacology: Neuroscientific Basis and Practical Applications. 5th ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2021. https://doi.org/10.1017/9781108975292.
43. National Center for Biotechnology Information. PubChem Compound Summary for CID 121919, Gidazepam. Retrieved May 17, 2025. https://pubchem.ncbi.nlm.nih.gov/compound/Gida–zepam.
44. Kudrin VS, Kovalev GI. Pharmacological characterization of gidazepam. Bulletin of Experimental Biology and Medicine. 1999;127(2):166-168. DOI: 10.1007/BF02445939.
45. Gunn BG, Cunningham L, Mitchell SG, Swinny JD, Lambert JJ, Belelli D. GABAA receptor-acting neurosteroids: a role in the development and regulation of the stress response. Frontiers in Neuroendocrinology. 2015;36:28-48. https://doi.org/10.1016/j.yfrne.2014.06.001.
46. Maguire J. Neuroactive steroids and GABAergic involvement in the neuroendocrine dysfunction associated with major depressive disorder and postpartum depression. Frontiers in Cellular Neuroscience. 2019;13:83. https://doi.org/10.3389/fncel.2019.00083.
47. Дроговоз С.М., Штриголь С.Ю., Щекіна Е.Г. Фармакологія. Харків, 2013. 898 с.
48. Thomas SR, Lewis ME, Iversen SD. Localization of benzo–diazepine receptors in the rat amygdala by microinjection of chlordia–zepoxide. Brain Research. 1985;342: 85-90. https://doi.org/10.1523/jneurosci.03-10-02091.1983.
49. Yadin E, Thomas E, Strickland CE, Grishkat HL. Anxiolytic effects of benzodiazepines in amygdala-lesioned rats. Psychopharmacology. 1991;103:473-479. https://doi.org/10.1007/bf02244247.
50. Vila-Merkle H, Pacheco-Lpez G, Lobos RA, Rocha LA, Bermdez-Rattoni F. Amygdalo-hippocampal interactions in anxiety: A review of recent findings and implications for deep brain stimulation. Biomedicines. 2021;9(7):Article 783. DOI: https://doi.org/10.3390/biomedicines9070783.
51. Rupprecht R, Papadopoulos V, Rammes G, Baghai TC, Fan J, Akula N, Schumacher M. Translocator protein (18 kDa) (TSPO) as a therapeutic target for neurological and psychiatric disorders. Nature Reviews Drug Discovery. 2010;9(12):971-988. https://doi.org/10.1038/nrd3295.
52. Eser D, Schle C, Baghai TC, Romeo E, Uzunov DP, Rupprecht R. Neuroactive steroids and affective disorders. Pharmacol Biochem Behav. 2006 Aug;84(4):656-66. doi: 10.1016/j.pbb.2006.05.020. Epub 2006 Jul 10. PMID: 16831459.
53. Papadopoulos V, Lecanu L. Translocator protein (18 kDa) TSPO: an emerging therapeutic target in neurotrauma. Experimental Neurology. 2009;219(1):53-57. https://doi.org/10.1016/j.expneurol.2009.04.016.
54. Litvin AA, Kolyvanov GB, Zherdev VP, et al. Relationship –between physicochemical characteristics and pharmacokinetic para–meters of 1,4-benzodiazepine derivatives. Pharm Chem J. 2004;38:583-586. https://doi.org/10.1007/s11094-005-0034-y.
55. Бурчинский С.Г. Коррекция расстройств адаптации при психосоматической патологии: проблема и пути ее решения. Міжнародний неврологічний журнал. 2019. Т. 3(105). С. 58-64. DOI: 10.22141/2224-0713.3.105.2019.169920.
56. Brett J, Murnion B. Management of benzodiazepine misuse and dependence. Aust Prescr. 2015 Oct;38(5):152-5. doi: 10.18773/austprescr.2015.055. Epub 2015 Oct 1. PMID: 26648651; PMCID: PMC4657308.
57. Линский И.В., Минко А.И., Артемчук А.Ф. и др. Метод комплексной оценки аддиктивного статуса индивида и популяции с помощью системы AUDIT-подобных тестов. Вісник психіатрії та психофармакотерапії. 2009. № 2(16). С. 56-70.