Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Международный эндокринологический журнал Том 22, №7, 2026

Вернуться к номеру

Перспективи корекції високими дозами L-аргініну ендотеліальної дисфункції у профілактиці кардіоренальних ускладнень: у фокусі цукровий діабет

Авторы: Курята О.В., Гречаник М.М.
Дніпровський державний медичний університет, м. Дніпро, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Сучасна концепція «кардіоренометаболічного синдрому» (КРМс) передбачає пошук єдиної терапевтичної мішені впливу, зокрема функціонального стану ендотелію. Особлива увага приділяється хворим на цукровий діабет (ЦД), які мають найбільші ризики. Мета огляду: проаналізувати літературні дані стосовно функції ендотелію при ЦД 2-го типу та ролі високих доз L-аргініну як можливої терапевтичної потреби. Матеріали та методи. Проведено пошук літератури у базах даних Medline/PubMed, Web of Science, Scopus, Cochrane Library та Google Scholar з охопленням досліджень, опублікованих до червня 2026 року. Пошук здійснювали за такими ключовими словами: «L-аргінін», «кардіоренометаболічний синдром», «цукровий діабет», «ефективність», «безпечність». Результати. Ендотеліальна дисфункція (ЕД) — загальновідомий фактор ризику розвитку серцево-судинних, цереброваскулярних захворювань, діабетичної нефропатії. Перспективним напрямком є визначення високих доз L-аргініну як єдиного ендогенного субстрату для корекції ЕД. Складні біорегуляторні механізми (дефіцит кофактора, зниження експресії NO-синтази (NOS) або надлишок ендогенних інгібіторів NOS) зумовлюють необхідність обговорення найбільш ефективних доз L-аргініну у пацієнтів з ЦД та КРМс. Результати досліджень демонструють значне поліпшення стану при ЕД, секреції та чутливості до інсуліну, толерантності до глюкози, зменшення запалення, позитивний вплив на ліпідний обмін. Висновки. ЕД є одним із ключових механізмів прогресування кардіоренальних ускладнень при ЦД. Застосування екзогенного L-аргініну має патогенетично обґрунтований терапевтичний потенціал. Клінічно доцільним є застосування високих доз у діапазоні від 6 до 12 г/добу, які забезпечують достатню доступність субстрату для синтезу NO та відповідають дозовому діапазону, ефективність якого продемонстровано в клінічних дослідженнях.

Background. The current concept of cardiorenal metabolic syndrome involves the search for a single therapeutic target of intervention, specifically the functional state of the endothelium. Special attention is given to patients with diabetes mellitus (DM), who face the highest risks. The aim of the study was to analyze the literature data regarding endothelial function in type 2 DM and the role of high doses of L-arginine as a potential therapeutic requirement. Materials and methods. A literature search was conducted in the following databases: MEDLINE/PubMed, Web of Science, Scopus, Cochrane Library, and Google Scholar, encompassing studies published up to June 2026. The search was performed using the keywords: “L-arginine”, “cardiorenal metabolic syndrome”, “diabetes mellitus”, “efficacy”, “safety”. Results. Endothelial dysfunction (ED) is a well-known risk factor for the development of cardiovascular and cerebrovascular diseases, as well as diabetic nephropathy. Evaluating high doses of L-arginine as the sole endogenous substrate for ED correction represents a promising direction. Complex bioregulatory mechanisms (cofactor deficiency, decreased expression of NO synthase (NOS), or an excess of endogenous NOS inhibitors) necessitate discussion regarding the most effective doses of L-arginine in patients with diabetes mellitus and cardiorenal metabolic syndrome. Study results demonstrate significant improvements in ED, insulin secretion and sensitivity, glucose tole­rance, a reduction in inflammation, and a positive effect on lipid metabolism. Conclusions. ED is one of the key mechanisms driving the progression of cardiorenal complications in DM. The use of exogenous L-arginine possesses pathogenetically sound therapeutic potential, with high-dose therapy in the range of 6 to 12 g/day being clinically expedient — providing adequate substrate supply for the NO synthesis and matching the dosage range demonstrated as effective in clinical trials.


Ключевые слова

L-аргінін; кардіоренометаболічний синдром; цукровий діабет; коморбідність; ішемічна хвороба серця; ефективність; безпечність; огляд

L-arginine; cardiorenal metabolic syndrome; diabetes mellitus; comorbidity; coronary heart disease; efficacy; safety; review

Вступ

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, серцево-судинні захворювання (ССЗ) та хронічна хвороба нирок (ХХН) визнані одними з найбільш руйнівних проблем охорони здоров’я поточного століття [1] і досягли епідемічних масштабів за останні кілька десятиліть [2]. Велика кількість досліджень підтверджує існування сильного взаємозв’язку між цими станами, завдяки чому було визначено об’єднувальний термін «кардіоренометаболічний синдром» (КРМс), який відображає взаємодію між метаболічними факторами ризику, ХХН та серцево-судинними розладами [3, 4] і пов’язаний зі зростанням частоти серцево-судинних подій, прогресуванням захворювання нирок та смертністю [5, 6].
Масштаб проблеми: ССЗ щороку забирають близько 19 млн життів у світі, ХХН вражає майже 790 млн осіб, а ЦД до 2045 року охопить понад 780 млн людей [7, 8]. У хворих на ЦД 2-го типу саме ішемічна хвороба серця (ІХС) залишається провідною причиною серцево-–судинної смертності [9], а ризик розвитку ХХН протягом життя сягає 54 % [10, 11]. Ці три стани — ЦД, ССЗ і ХХН — настільки тісно переплетені, що їх об’єднали в єдину концепцію КРМс, у якій ендотеліальна дисфункція (ЕД) є спільною патогенетичною ланкою [12].
Історично склалося так, що поліпшення глікемічного контролю було основним підходом до зниження ризику ССЗ, інфаркту міокарда та смертності, пов’язаної із ССЗ, у хворих на діабет [9, 13]. Що стосується медикаментів, то кардіоренальні захисні засоби, такі як інгібітори натрійзалежного глюкозного котранспортера 2-го типу, продемонстрували переваги у зменшенні нир–кових ускладнень і серцево-судинних ризиків у хворих на ЦД 2-го типу [14]. Агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 також продемонстрували переваги для серцево-судинної системи у хворих на діабет [9, 14]. Тирзепатид продемонстрував значне поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів із ЦД 2-го типу [9, 15]. Кілька клінічних випробувань, особливо з блокаторами РААС, бета-блокаторами та статинами, надали переконливі докази щодо зниження серцево-судинного ризику [12].
Серед перспективних мішеней великого значення набуває вплив на фактори ризику розвитку КРМс, а саме: ЕД, оксидативний стрес, ліпотоксичність, стрес ендоплазматичного ретикулуму, порушення функціонування мітохондрій та порушення вироблення енергії, а також стійке хронічне запалення, гіперглікемію, інсулінорезистентність (ІР), підвищену активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, утворення кінцевих продуктів глікації [8].
Під впливом факторів ризику та тригерів судинний ендотелій зазнає ЕД, що характеризується посиленням запалення та оксидативного стресу, зниженням біодоступності NO, старінням і навіть загибеллю клітин. Ці процеси зрештою призводять до макро- та мікросудинних захворювань [16], зокрема ІХС, цереброваскулярних захворювань, захворювань периферичних артерій, діабетичної нефропатії, діабетичної ретинопатії, діабетичної нейропатії та кардіоміопатії [16, 17]. За результатами досліджень виявлено прямий взаємозв’язок між ІХС, ожирінням та ЕД [18, 19].
Єдиним джерелом NO у клітинах є катаболізм аргініну однією з NO-синтаз (NOS) [20]. Знижена продукція NO або збільшення його поглинання під час захворювань сприяє ЕД та дефіциту NO [20]. Відкриття ролі NO як сигнальної молекули серцево-судинної системи відзначено Нобелівською премією 1998 р. — Фурчготт, Ігнарро, Мурад [21]. Виявлено, що NO продукується ендотеліальними клітинами та відіграє вирішальну роль у регулюванні різних серцево-судинних механізмів, включаючи структуру судин, тонус і взаємодію між клітинами в кровоносних судинах [22], сприяє вазодилатації [19] та захищає судинну систему від атеросклерозу. NO є універсальною сигнальною молекулою в організмі, що бере участь у запальній реакції, апоптозі та нейротрансмісії [23].
Отже, L-аргінін як єдиний донатор NO може використовуватися як потенційна терапія для лікування цукрового діабету та захворювань серцево-судинної системи в межах КРМс, однак складні біорегуляторні механізми (дефіцит кофактора, зниження експресії NOS або надлишок ендогенних інгібіторів NOS (особливо асиметричного диметиларгініну) [24] та питання вибору найбільш ефективних доз недостатньо вивчені.
Мета: узагальнити актуальні дані щодо застосування L-аргініну, ендогенної амінокислоти, як фактора глобальної профілактики та лікування пацієнтів із ЦД 2-го типу та КРМс у фокусі вибору ефективних доз.

Матеріали та методи

Ми провели ретельний пошук літератури у різних базах даних, включаючи Medline/PubMed, Web of Science, Scopus, Cochrane Library та Google Scholar, охоплюючи дослідження, опубліковані до червня 2026 року. Пошук здійснювали за такими ключовими словами: «L-аргінін», «кардіоренометаболічний синдром», «цукровий діабет», «коморбідність», «ішемічна хвороба серця», «ефективність».
Результати та обговорення
Транспортування та всмоктування L-аргініну
L-аргінін є умовно незамінною амінокислотою, оскільки він синтезується в організмі здорової людини та за фізіологічних умов є безпечним для організму [24, 25].
L-аргінін — важлива амінокислота, що надходить із харчовими продуктами та відіграє важливу роль у підтриманні серцево-судинного здоров’я як попередник синтезу NO [26]. Його всмоктування відбувається переважно в клубовій і порожній кишках. Через високу активність аргінази в тонкому кишечнику до ворітної вени надходить приблизно 60 % всмоктаного аргініну [24]. Крім того, 5–15 % L-аргініну в крові утворюється внаслідок ендогенного синтезу (з L-цитруліну та L-орнітину) [27].
Регуляція L-аргініну
L-аргінін є єдиним ендогенним субстратом для синтезу NO в організмі людини. Утворення NO відбувається під час перетворення L-аргініну на L-цитрулін [28]. Реакція відбувається під дією молекулярного кисню, ферменту NOS і різних кофакторів [29].
Існує три ізоформи NOS — нейрональна NOS (nNOS, NOS1), індукована NOS (iNOS, NOS2) та ендотеліальна NOS (eNOS, NOS3). Саме еNOS локалізується в ендотеліальних клітинах і відповідає за синтез базального рівня [30].
За нормальних фізіологічних умов eNOS використовує L-аргінін для вироблення NO, який є потужним вазодилататором, зменшує внутрішньоклітинний кальцій, призводить до розслаблення гладких м’язів судин та розширення судин [31]. Крім того, він проявляє антиатеросклеротичні властивості, пригнічуючи агрегацію тромбоцитів, проліферацію гладком’язових клітин та адгезію лейкоцитів, а також зменшуючи проникність судин, запалення та жорсткість артерій [32], тим самим підтримуючи судинний гомеостаз [33].
Знижена продукція NO або збільшення його поглинання під час захворювань з оксидативним стресом сприяє дефіциту NO [20].
Роль аргінази
З іншого боку, фермент аргіназа каталізує гідроліз L-аргініну до L-орнітину та сечовини [34]. Наявні дані продемонстрували патофізіологічне значення аберантної експресії аргінази при гіпертензії, ожирінні, старінні, діабеті [29]. Так, у пацієнтів із діабетом 2-го типу активність аргінази в плазмі крові була підвищена на 50 % порівняно з контрольною групою [35]. Накопичені дані свідчать, що аргіназа може сприяти прогресуванню ЦД та його ускладнень шляхом регуляторного впливу на функцію β-клітин і судинну дисфункцію [29], а також через модулювання метаболізму L-аргініну, запальних реакцій та оксидативного стресу. Конкуренція між аргіназою та eNOS за їхній спільний субстрат L-аргінін погіршує NO-опосередковану вазодилатацію [33], що призводить до роз’єднання NOS, утворення меншої кількості NO та більшої кількості супероксиду [29].
L-аргінін при патологічних станах
Молоді та здорові люди можуть виробляти NO шляхом окиснення L-аргініну ферментом NOS [24, 26]. Однак з віком ми втрачаємо здатність синтезувати NO з L-аргініну. Дослідження клітин і тканин показують, що генерація NO, що походить від NOS, зменшується зі старінням і відповідає за вікову поширеність гіпертензії [20, 24, 36]. З віком експресія NOS знижується, тоді як рівень аргінази підвищується. Унаслідок цього продукція NO в ендотелії зменшується, що може призводити до зниження ендотеліальної функції більш ніж на 50 % у людей літнього віку [20]. Інші дослідження показують втрату до 75 % NO, що виробляється ендотелієм, у коронарних артеріях людей віком 70–80 років порівняно з молодими здоровими 20-річними людьми контрольної групи. Фактично вік є найточнішим предиктором ендотелійзалежних вазодилататорних реакцій [20].
Отже, дефіцит NO виявлено при багатьох захворюваннях, зокрема при гіперхолестеринемії та інших порушеннях ліпідного обміну, атеросклерозі та діабеті, а також при гіпертонії, астмі та нейродегенеративних захворюваннях [24].
Протягом останніх 40 років дослідження метаболізму амінокислоти L-аргініну були важливими для доказової медицини [37]. Хоча фізіологічна потреба тканин та органів в аргініні задовольняється його ендогенним синтезом та/або споживанням з їжею, однак ця амінокислота стає незамінною для молодих людей та дорослих в умовах стресу або хвороби [37, 38]. Широкий спектр фізіологічних та патологічних механізмів полегшення багатьох станів організму був предметом досліджень протягом останніх 50 років. Метаболічні NO-залежні шляхи та потенційне клінічне використання L-аргініну показані в табл. 1.
Потенційно L-аргінін може знайти застосування при різних типах гіпертонії, ішемічній хворобі серця, серцевій недостатності, атеросклерозі (особливо нижніх кінцівок), гіперхолестеринемії, глаукомі, синдромі Рейно, ХХН, діабеті та профілактиці серцево-судинних захворювань, включаючи інсульт [24].
Безпека використання аргініну ретельно вивчена Шао та Хеткоком. Було виконано аналіз 38 клінічних випробувань. Оцінювали небажані ефекти впливу L-аргініну на печінку та функції нирок. Автори не виявили жодних закономірностей у побічних ефектах під час застосування аргініну, тому література свідчить про високий рівень його безпечності [39]. Згідно з останнім метааналізом клінічних досліджень, L-аргінін є безпечною сполукою, яка може призводити до зниження рівня глюкози натще та інсуліну в крові в осіб із діагностованими порушеннями метаболізму глюкози [25]. Під час вивчення прийому L-аргініну здоровими людьми було протестовано болюсне застосування дози від 3 до 10 г тричі на день (максимальна загальна доза — 30 г/день), що показало мінімальні побічні ефекти, причому основним із них була діарея [40].
Функціональна значущість аргініну при цукровому діабеті та КРМс
Препарати, схвалені для лікування ЦД 2-го типу, здебільшого діють шляхом збільшення секреції інсуліну або зниження концентрації глюкози, але не здатні повністю поліпшити чутливість до інсуліну та захистити бета-клітини [41]. Фактично однією з основних особливостей ЦД 2-го типу є погіршення стану бета-клітин і зниження чутливості до інсуліну. І навпаки, L-аргінін може впоратися з цими проблемами, оскільки було доведено, що він стимулює неогенез бета-клітин шляхом збільшення їхньої площі [25].
У пацієнтів з діабетом гіперглікемія спричиняє зниження рівня NO, що впливає на вазодилатацію, антикоагуляцію, проліферацію гладком’язових клітин та антиоксидантні властивості ендотеліальних клітин [25]. Сеттергрен та його колеги досліджували вплив інфузії L-аргініну на ендотеліальну дисфункцію, викликану ішемією/реперфузією у пацієнтів із ЦД 2-го типу та ІХС, спостерігаючи, що додавання L-аргініну значно поліпшує стан при ЕД у пацієнтів цієї групи [42]. Таким чином, прийом L-аргініну може зменшити деякі найважливіші та найтяжчі ускладнення діабету, зокрема серцеву недостатність [25].
У літературі є кілька доказів того, що L-аргінін має корисний вплив при діабеті, і численні дослідження рекомендують його застосування для зменшення непереносимості глюкози у пацієнтів з діабетом [25]. Крім того, у пацієнтів із ЦД концентрація аргініну в плазмі була значно знижена, що може позитивно корелювати з підвищенням активності аргінази при ЦД [29, 43]. Експериментальні та клінічні дані підтвердили, що прийом L-аргініну може бути корисним для поліпшення секреції інсуліну [25] та чутливості до інсуліну, а також толерантності до глюкози [29].
Найбільший терапевтичний потенціал L-аргініну, продемонстрований у багатьох дослідженнях, — це поліпшення чутливості до інсуліну, зменшення запалення та оксидативного стресу, підвищення рівня NO та вазодилатація судин. При тривалому застосуванні L-аргінін також може поліпшити толерантність до глюкози та навіть знизити ризик розвитку діабету. Результати досліджень щодо застосування L-аргініну при порушеннях, пов’язаних із вуглеводним обміном, наведені в табл. 2 [29].
Як видно з табл. 2, ефективні дози L-аргініну в дослідженнях коливалися від 6,4 до 9 г на добу. Доза 8,4 г в 100 мл для одноразового внутрішньовенного введення лежить саме в цьому доведено ефективному діапазоні, але доставляється цілісно й одномоментно.
Дослідження Піатті та ін. (2001) показало, що підвищення доступності NO внаслідок введення L-аргініну може призвести до підвищення чутливості до інсуліну. Лікування L-аргініном поліпшило утилізацію глюкози на 34 %, а також ендогенне вироблення глюкози на 29 % [24, 44].
У дослідженні Лукотті та ін. (2006) за участю пацієнтів з ожирінням та ЦД 2-го типу лікування L-аргініном у дозі 8,3 г/добу протягом 21 дня продемонструвало зниження маси тіла, окружності талії, добового профілю глюкози та рівня інсуліну [45]. Сулібурська та ін. (2014) провели дослідження впливу L-аргініну (3 × 9 г/день протягом 6 місяців) на пацієнтів з ожирінням. Добавки значно поліпшили чутливість до інсуліну та підвищили рівень цинку, який часто знижений у людей з ожирінням [47]. Богданський та ін. (2012) оцінювали вплив прийому L-аргініну (3 × 9 г/день) протягом 3 місяців на деякі параметри у пацієнтів з вісцеральним ожирінням. Прийом добавок спричинив значне зниження рівня ІР (HOMA-IR) та рівня інсуліну [46]. Лукотті та ін. (2009) дослідили пацієнтів без цукрового діабету після аортокоронарного шунтування. Пацієнти отримували L-аргінін (6,4 г/день) або плацебо протягом 6 місяців. L-аргінін поліпшував ендотеліальну функцію. Обидва ці дослідження показують, що порушення транспорту L-аргініну негативно корелює з ІР та гіперінсулінемією і може сприяти розвитку серцево-судинних захворювань, що є поширеним ускладненням діабету [24].
Особливо важливим питанням є ефект та безпека тривалого застосування L-аргініну та наслідки після припинення його прийому. Найдовше дослідження застосування L-аргініну та його відкладених ефектів було проведено Монті та ін. (2012 та 2018). У дослідженні оцінювали здатність тривалої терапії L-аргініном запобігати розвитку або відтерміновувати маніфестацію ЦД 2-го типу. Пацієнти приймали L-аргінін (6,4 г/день) або плацебо протягом 18 місяців. Спостереження було продовжено ще на 12 місяців. Протягом перших 18 місяців прийому L-аргініну кумулятивна захворюваність на діабет не зменшилася, але кумулятивна ймовірність досягнення нормальної толерантності до глюкози збільшилася. Після подальших 12 місяців спостереження (без лікування L-аргініном) ці параметри все ще були ліпшими, ніж у групі плацебо [49]. Кілька років потому Монті та ін. (2018) досліджували, чи зберігається тривалий (понад 9 років) ефект терапії L-аргініном щодо захворюваності на ЦД, секреції та чутливості до інсуліну, оксидативного стресу й ендотеліальної функції. Через 9 років кумулятивна захворюваність на діабет становила 40,6 % для тих, хто раніше приймав L-аргінін, та 75,4 % для тих, хто раніше приймав плацебо. Підвищені рівні при прийомі добавок L-аргініну, які зберігалися після 9 років, включали поліпшення секреції інсуліну, чутливості до інсуліну або маркерів оксидативного стресу [24].
Усі дослідження послідовно показали, що L-аргінін підвищує чутливість до інсуліну та проявляє добре доведений антиоксидантний ефект [24].
Тріпаті та ін. (2012) оцінювали вплив L-аргініну на рівень ліпідів та холестерину в сироватці крові у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. Введення L-аргініну поліпшило ліпідний профіль у пацієнтів як після гострого інфаркту міокарда, так і у здорових. У цьому дослідженні не повідомлялося про жодні побічні ефекти [24].
Численні клінічні дослідження підтвердили зниження артеріального тиску та агрегації тромбоцитів у пацієнтів з діабетом, яким вводили L-аргінін внутрішньовенно [25, 50]. Крім того, було показано, що внутрішньовенне введення L-аргініну пацієнтам з ожирінням та ЦД 2-го типу стимулює реактивність до інсуліну, відновлюючи інсулінозалежну вазодилатацію [25].
У 2006 році Лукотті та ін. оцінювали вплив тривалої терапії L-аргініном 8,3 г/день у поєднанні з фізичними тренуваннями протягом 21 дня. Таке додавання L-аргініну, окрім поліпшення ендотеліальної функції, зменшення оксидативного стресу та вивільнення адипокінів, покращило рівень глюкози натще та нормалізувало рівень глюкози після прийому їжі [45].
У 2013 році Черні та його колеги продемонстрували, що інфузія L-аргініну усунула гіперглікемію у жінок з ЦД 1-го типу, що свідчить про важливість NO як фундаментального регулятора статевозалежних судинних реакцій на гіперглікемію [25, 51].
Отже, загальна картина послідовна: L-аргінін підвищує чутливість тканин до інсуліну, поліпшує ендотеліальну функцію та ліпідний профіль, причому ефект особливо виражений при дозах, близьких до 8–9 г/добу (Лукотті, 8,3 г/день — зниження маси тіла, поліпшення глікемічного контролю та ендотеліальної функції). Навіть значно вищі дози (до 30 г/день) виявилися безпечними, з мінімальними побічними ефектами (переважно діарея). Довгострокове спостереження (Монті та ін., понад 9 років) показало стійке зниження кумулятивної захворюваності на діабет у групі L-аргініну (40,6 проти 75,4 % у групі плацебо) [45, 48, 52].
Численні клінічні дослідження підтвердили зниження артеріального тиску та агрегації тромбоцитів у пацієнтів з діабетом, які отримували внутрішньовенне введення L-аргініну [25]. Внутрішньовенне введення L-аргініну пацієнтам з ожирінням та ЦД 2-го типу підвищує чутливість до інсуліну, сприяючи відновленню інсулінозалежної вазодилатації [25].
Практичний висновок. Саме внутрішньовенний шлях дає змогу одномоментно створити концентрацію L-аргініну, достатню для відновлення інсулінозалежної вазодилатації. 8,4 г в 100 мл — це точна, стандартизована форма для досягнення такої дози без необхідності ділити пероральний прийом на кілька болюсів протягом дня.
Використання L-аргініну поліпшує коронарний кровотік, що сприяє його кардіопротекторній дії [22]. NO відіграє вирішальну роль у регулюванні різних серцево-судинних механізмів, включаючи структуру судин, тонус та взаємодію між клітинами в кровоносних судинах [22]. Дослідження підкреслюють вазодилататорну дію NO, його важливість у захисті від ішемічно-реперфузійного пошкодження [22, 53].
Кардіопротекторний вплив L-аргініну добре задокументований in vivo [22]. У дослідженні Carrier et al. вперше використовували L-аргінін як добавку до кардіоплегії під час кардіохірургічних втручань [22, 54]. У іншому дослідженні додавання 7,5 г L-аргініну призвело до зниження рівня тропоніну Т [55]. Раніше та ж група випробувала нижчу дозу L-аргініну 1 г, яка виявилася безпечною.
Однак слід зазначити, що L-аргінін має багато біологічних дій, не пов’язаних з NO [56]. L-аргінін відіграє важливу роль у регуляції як внутрішньо-, так і позаклітинного pH, а також у зменшенні перекисного окиснення ліпідів та виведенні супероксидного аніона. Висока концентрація L-аргініну може знизити в’язкість крові, пригнічуючи зв’язування макромолекул з поверхнею еритроцитів через вивільнення інсуліну [57]. Автори припустили, що це зниження в’язкості крові може пояснити поліпшений кровотік після введення L-аргініну, що спостерігалося в попередніх дослідженнях [58]. L-аргінін регулює артеріальний тиск, безпосередньо пригнічуючи ангіотензинперетворюючий фермент [56]. Він впливає на фібриноліз завдяки цьому пригніченню та зниженню синтезу тромбоксану B2, збільшенню утворення плазміну та фібриногенолізу [59].
Отже, результати досліджень показують, що високі дози L-аргініну можуть стабілізувати артеріальний тиск, пом’якшувати окиснення та регулювати ендотеліальну дисфункцію, зменшувати ожиріння, мають позитивний вплив на вуглеводний та ліпідний обмін. Найбільша ефективність L-аргініну продемонстрована саме в діапазоні доз від 6 до 12 г на добу. На сьогодні на ринку України представлений L-аргінін в дозі 8,4 г в 100 мл для внутрішньовенного введення (рис. 1). За результатами досліджень, використання L-аргініну саме в дозі 8,4 г у хворих з ЦД та КРМс як додаткової терапії має найбільшу доказову базу та продемонструвало свій позитивний вплив на перебіг захворювання та механізми розвитку за відсутності значущих небажаних побічних ефектів.
Чому це важливо для клінічної практики? У пацієнтів із ЦД ендотеліальна дисфункція зумовлена не стільки дефіцитом L-аргініну в плазмі, скільки зниженням його функціональної доступності для eNOS. Це пов’язано з поєднанням трьох взаємопов’язаних механізмів: підвищенням активності аргінази, яка конкурує з eNOS за L-аргінін; порушенням транспорту L-аргініну всередину ендотеліальної клітини навіть за нормальної концентрації амінокислоти в плазмі; накопиченням асиметричного диметиларгініну (ADMA) — ендогенного конкурентного інгібітора eNOS [24, 60, 61]. За таких умов пероральний L-аргінін, значна частина якого метаболізується ще на рівні кишечника та печінки, не завжди забезпечує достатнє підвищення його системної концентрації [24]. Натомість внутрішньовенне введення високої дози L-аргініну (8,4 г у 100 мл) оминає кишковий і пресистемний метаболізм та створює передумови для часткового подолання конкурентних обмежень з боку аргінази й ADMA.

Висновки

ЕД є одним із ключових механізмів прогресування кардіоренальних ускладнень при ЦД. Застосування екзогенного L-аргініну має патогенетично обґрунтований терапевтичний потенціал. Клінічно доцільним є застосування високих доз у діапазоні від 6 до 12 г/добу, які забезпечують достатню доступність субстрату для синтезу NO та відповідають дозовому діапазону, ефективність якого продемонстровано в клінічних дослідженнях. Внутрішньовенна форма 8,4 г в 100 мл забезпечує саме ту дозу, що доходить до мішені, без втрат при кишковому пасажі.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Стаття підготовлена в рамках бюджетного фінансування МОН України за планом науково-дослідної роботи «Фактори ризику та тригери розвитку кардіоваскулярних, нефрологічних захворювань та їх ускладнень: алгоритми діагностики, прогнозування і менеджменту лікування» кафедри внутрішньої медицини 2 та оцінювання функціонування Дніпровського державного медичного університету (номер держреєстрації 0126U003327).
Внесок авторів. Курята О.В. — концепція та дизайн, написання тексту, редагування; Гречаник М.М. — аналіз літератури, написання тексту, редагування.
 
Отримано/Received 02.08.2026
Рецензовано/Revised 18.09.2026
Прийнято до друку/Accepted 20.09.2026

Список литературы

  1. Marassi M, Fadini GP. The cardio-renal-metabolic connection: a review of the evidence. Cardiovasc Diabetol. 2023;22:195. https://doi.org/10.1186/s12933-023-01937-x.
  2. Grigoriou K, Karakasis P, Nasoufidou A, Stachteas P, Klisic A, Karagiannidis E, et al. SGLT2 Inhibitors in the Management of Cardio-Renal-Metabolic Syndrome: A New Therapeutic Era. Medicina (Lithuania). 2025;61:1903. https://doi.org/10.3390/medicina61111903.
  3. Ndumele CE, Neeland IJ, Tuttle KR, Chow SL, Mathew RO, Khan SS, et al. A Synopsis of the Evidence for the Science and Clinical Management of Cardiovascular-Kidney-Metabolic (CKM) Syndrome: A Scientific Statement from the American Heart Association. Circulation. 2023;148:1636-64. https://doi.org/10.1161/CIR.0000000000001186.
  4. Pohlman N, Patel PN, Essien UR, Tang JJ, Joseph JJ. Novel Cardiometabolic Medications in the Cardiovascular-Kidney-Metabolic Syndrome Era. Journal of Clinical Endocrinology and Metabolism. 2025;110:2105-22. https://doi.org/10.1210/clinem/dgaf295.
  5. Koufakis T, Vlahakos D, Vlachopoulos C, Kallistratos E, Kotsa K, Liberopoulos EN, et al. Definition, Classification, Diagnosis, and Management of an Emerging Threat: Cardio-Renal-Metabolic Syndrome. Am J Cardiovasc Drugs. 2026 Jan;26(1):11-19. doi: 10.1007/s40256-025-00761-w. Epub 2025 Aug 26. PMID: 40858968.
  6. Young JB, Eknoyan G. Cardiorenal Syndrome: An Evolutionary Appraisal. Circ Heart Fail. 2024 Jun;17(6):e011510. doi: 10.1161/CIRCHEARTFAILURE.123.011510. Epub 2024 May 17. PMID: 38757274.
  7. Mark PB, Stafford LK, Grams ME, Aalruz H, Abd ElHafeez S, Abdelgalil AA, et al. Global, regional, and national burden of chronic kidney disease in adults, 1990–2023, and its attributable risk factors: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2023. The Lancet. 2025;406:2461-82. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(25)01853-7.
  8. Sebastian SA, Padda I, Johal G. Cardiovascular-Kidney-Meta–bolic (CKM) syndrome: A state-of-the-art review. Curr Probl Cardiol. 2024;49:102344. https://doi.org/10.1016/J.CPCARDIOL.2023.102344.
  9. Siam NH, Snigdha NN, Tabasumma N, Parvin I. Diabetes Mellitus and Cardiovascular Disease: Exploring Epidemiology, Pathophysiology, and Treatment Strategies. Rev Cardiovasc Med. 2024;25:436. https://doi.org/10.31083/j.rcm2512436.
  10. Martínez-Montoro JI, Aparicio-Sánchez JJ, Pimentel B, Juárez-Campo M, Alamillo ML, Fernández-García JC. Scree–ning, prevalence, and burden of chronic kidney disease in people with type 2 diabetes managed by endocrinologists: A nationwide cross-sectio–nal study. Diabetes Res Clin Pract. 2025;226:112326. https://doi.org/10.1016/j.diabres.2025.112326.
  11. Zhang R, Mamza JB, Morris T, Godfrey G, Asselbergs FW, Denaxas S, et al. Lifetime risk of cardiovascular-renal disease in type 2 diabetes: a population-based study in 473,399 individuals. BMC Med. 2022;20:63. https://doi.org/10.1186/s12916-022-02234-2.
  12. Fontes-Carvalho R, Santos-Ferreira D, Raz I, Marx N, Ruschitzka F, Cosentino F. Protective effects of SGLT-2 inhibitors across the cardiorenal continuum: two faces of the same coin. Eur J Prev Cardiol. 2022;29:1352-60. https://doi.org/10.1093/eurjpc/zwab034.
  13. Eckel RH, Bornfeldt KE, Goldberg IJ. Cardiovascular disease in diabetes, beyond glucose. Cell Metab. 2021;33:1519-45. https://doi.org/10.1016/j.cmet.2021.07.001.
  14. Davies MJ, Aroda VR, Collins BS, Gabbay RA, Green J, Maruthur NM, et al. Management of hyperglycaemia in type 2 diabetes, 2022. A consensus report by the American Diabetes Association (ADA) and the European Association for the Study of Diabetes (EASD). Diabetologia. 2022;65:1925-66. https://doi.org/10.1007/s00125-022-05787-2.
  15. Chong K, Chang JKJ, Chuang LM. Recent advances in the treatment of type 2 diabetes mellitus using new drug therapies. Kaohsiung Journal of Medical Sciences. 2024;40:212-20. https://doi.org/10.1002/kjm2.12800.
  16. Yang DR, Wang MY, Zhang CL, Wang Y. Endothelial dysfunction in vascular complications of diabetes: a comprehensive review of mechanisms and implications. Front Endocrinol (Lausanne). 2024;15:1359255. https://doi.org/10.3389/fendo.2024.1359255.
  17. Singh A, Shadangi S, Gupta PKr, Rana S. Type 2 Diabetes Mellitus: A Comprehensive Review of Pathophysiology, Comorbidities, and Emerging Therapies. Compr Physiol. 2025;15:e70003. https://doi.org/https://doi.org/10.1002/cph4.70003.
  18. Grechanyk M, Grechanyk N, Kuryata A. Lipid metabolism, endothelial function, parameters of elastic properties and inflammation in patients with coronary heart disease combined with hepatic steatosis depending from body mass index. Atherosclerosis. 2018;275:e148. https://doi.org/10.1016/j.atherosclerosis.2018.06.438.
  19. Młynarska E, Bojdo K, Frankenstein H, Krawiranda K, Kustosik N, Lisińska W, et al. Endothelial Dysfunction as the Common Pathway Linking Obesity, Hypertension and Atherosclerosis. Int J Mol Sci. 2025;26:10096. https://doi.org/10.3390/ijms262010096.
  20. Bryan NS. Nitric oxide deficiency is a primary driver of hypertension. Biochem Pharmacol. 2022;206:115325. https://doi.org/10.1016/j.bcp.2022.115325.
  21. Bonafede RJ, Calvo JP, María J, Fausti V, Puebla S, Gambarte AJ, et al. Nitric oxide: A new possible biomarker in heart failure? Relationship with pulmonary hypertension secondary to left heart failure Nitric oxide: A new possible biomarker in heart failure? Palabras Clave. 2017 May-Jun;29(3):120-126. doi: 10.1016/j.arteri.2016.12.002.
  22. Mohammadi Z, Ravankhah M, Ahmadi M, Keshavarzian O, Azari I, Abdollahi M, et al. L-arginine impact on inflammatory and cardiac markers in patients undergoing coronary artery bypass graft: a systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials. BMC Cardiovasc Disord. 2024;24:641. https://doi.org/10.1186/s12872-024-04318-8.
  23. Kim ME, Lee JS. Advances in the Regulation of Inflammatory Mediators in Nitric Oxide Synthase: Implications for Disease Modulation and Therapeutic Approaches. Int J Mol Sci. 2025;26:1204. https://doi.org/10.3390/ijms26031204.
  24. Szlas A, Kurek JM, Krejpcio Z. The Potential of L-Arginine in Prevention and Treatment of Disturbed Carbohydrate and Lipid Metabolism — A Review. Nutrients. 2022;14:961. https://doi.org/10.3390/nu14050961.
  25. Forzano I, Avvisato R, Varzideh F, Jankauskas SS, Cioppa A, Mone P, et al. L-Arginine in diabetes: clinical and preclinical evi–dence. Cardiovasc Diabetol. 2023;22:89. https://doi.org/10.1186/s12933-023-01827-2.
  26. Tykhomyrov AA, Nedzvetsky VS, Zabida AA, Ağca CA, Ku–ryata OV. l-Arginine treatment improves angiogenic response and reduces matrix metalloproteinase activity in chronic heart failure patients with coronary artery disease. PharmaNutrition. 2018;6:137-46. https://doi.org/10.1016/j.phanu.2018.06.005.
  27. Schwedhelm E, Maas R, Freese R, Jung D, Lukacs Z, Jambrecina A, et al. Pharmacokinetic and pharmacodynamic properties of oral L-citrulline and L-arginine: Impact on nitric oxide metabolism. Br J Clin Pharmacol. 2008;65:51-9. https://doi.org/10.1111/j.1365-2125.2007.02990.x.
  28. Scherpinski LA, König J, Maas R. Role of Transport Proteins for the Renal Handling of L-Arginine and Related Derivatives. Int J Mol Sci. 2025;26:7899. https://doi.org/10.3390/ijms26167899.
  29. Ren Y, Li Z, Li W, Fan X, Han F, Huang Y, et al. Arginase: Biological and Therapeutic Implications in Diabetes Mellitus and Its Complications. Oxid Med Cell Longev. 2022 Oct 26;2022:2419412. https://doi.org/10.1155/2022/2419412.
  30. Farahani A, Farahani A, Kashfi K, Ghasemi A. Inducib–le nitric oxide synthase (iNOS): More than an inducible enzyme? Rethinking the classification of NOS isoforms. Pharmacol Res. 2025;216:107781. https://doi.org/10.1016/j.phrs.2025.107781.
  31. Piatek K, Feuerstein A, Zach V, Rozados da Conceicao C, Beblo A, Belyavskiy E, et al. Nitric oxide metabolites: associations with cardiovascular biomarkers and clinical parameters in patients with HFpEF. ESC Heart Fail. 2022;9:3961-72. https://doi.org/10.1002/ehf2.14116.
  32. Son WH, Jeong WM, Park IY, Ha MS. Enhancing Inflammatory Factors, Nitric Oxide, and Arterial Stiffness Through Aquatic Walking for Amelioration and Disease Prevention: Targeting in Obese Elderly Women. Mediators Inflamm. 2024 Dec 23:2024:5520987. https://doi.org/10.1155/MI/5520987.
  33. Shen R, Zhang Y. Relationship between amino acid metabolism and inflammation in coronary heart disease (Review). Int J Mol Med. 2025;56:120. https://doi.org/10.3892/ijmm.2025.5561.
  34. Heuser SK, Li J, Pudewell S, LoBue A, Li Z, Cortese-–Krott MM. Biochemistry, pharmacology, and in vivo function of arginases. Pharmacol Rev. 2025;77:100015. https://doi.org/10.1124/pharmrev.124.001271.
  35. Kashyap SR, Lara A, Zhang R, Park YM, DeFronzo RA. Insulin Reduces Plasma Arginase Activity in Type 2 Diabetic Patients. Diabetes Care. 2008;31:134-9. https://doi.org/10.2337/dc07-1198.
  36. Hwang HJ, Kim N, Herman AB, Gorospe M, Lee JS. Factors and Pathways Modulating Endothelial Cell Senescence in Vascular Aging. Int J Mol Sci. 2022;23:10135. https://doi.org/10.3390/ijms231710135.
  37. Kurhaluk N. The Effectiveness of L-arginine in Clinical Conditions Associated with Hypoxia. Int J Mol Sci. 2023;24:8205. https://doi.org/10.3390/ijms24098205.
  38. Fung TS, Ryu KW, Thompson CB. Arginine: at the crossroads of nitrogen metabolism. EMBO Journal. 2025;44:1275-93. https://doi.org/10.1038/s44318-025-00379-3.
  39. McNeal CJ, Meininger CJ, Reddy D, Wilborn CD, Wu G. Safety and effectiveness of Arginine in adults. Journal of Nutrition. 2016;146:2587S-2593S. https://doi.org/10.3945/jn.116.234740.
  40. Rosenthal MD, Carrott PW, Patel J, Kiraly L, Martindale RG. Parenteral or enteral arginine supplementation safety and efficacy. Journal of Nutrition. 2016;146:2594S-2600S. https://doi.org/10.3945/jn.115.228544.
  41. Elsayed NA, Aleppo G, Aroda VR, Bannuru RR, Brown FM, Bruemmer D, et al. 9. Pharmacologic Approaches to Glycemic Treatment: Standards of Care in Diabetes—2023. Diabetes Care. 2023;46:S140-57. https://doi.org/10.2337/dc23-S009.
  42. Settergren M, Böhm F, Malmström RE, Channon KM, Pernow J. L-Arginine and tetrahydrobiopterin protects against ischemia/reperfusion-induced endothelial dysfunction in patients with type 2 diabetes mellitus and coronary artery disease. Atherosclerosis. 2009;204:73-8. https://doi.org/10.1016/J.ATHEROSCLEROSIS.2008.08.034.
  43. Niu F, Yu Y, Li Z, Ren Y, Li Z, Ye Q, et al. Arginase: An emerging and promising therapeutic target for cancer treatment. Biomedicine and Pharmacotherapy. 2022;149:112840. https://doi.org/10.1016/j.biopha.2022.112840.
  44. Piatti P, Monti LD, Valsecchi G, Magni F, Setola E, Marche–si F, et al. Long-Term Oral l-Arginine Administration Improves Periphe–ral and Hepatic Insulin Sensitivity in Type 2 Diabetic Patients. Diabetes Care. 2001;24:875-80. https://doi.org/10.2337/diacare.24.5.875.
  45. Lucotti P, Setola E, Monti LD, Galluccio E, Costa S, Sandoli EP, et al. Beneficial effects of a long-term oral L-arginine treatment added to a hypocaloric diet and exercise training program in obese, insulin-resistant type 2 diabetic patients. Am J Physiol Endocrinol Metab. 2006;291:906-12. https://doi.org/10.1152/ajpendo.00002.2006.
  46. Bogdanski P, Suliburska J, Grabanska K, Musialik K, Cieslewicz A, et al. Effect of 3-month L-arginine supplementation on insulin resistance and tumor necrosis factor activity in patients with visceral obesity. Eur Rev Med Pharmacol Sci. 2012 Jun;16(6):816-23. PMID: 22913215.
  47. Suliburska J, Bogdanski P, Szulinska M, Pupek-Musialik D, Jablecka A. Changes in mineral status are associated with improvements in insulin sensitivity in obese patients following l-arginine supplementation. Eur J Nutr. 2014;53:387-93. https://doi.org/10.1007/s00394-013-0533-7.
  48. Monti LD, Casiraghi MC, Setola E, Galluccio E, Pagani MA, Quaglia L, et al. L-Arginine enriched biscuits improve endothe–lial function and glucose metabolism: A pilot study in healthy subjects and a cross-over study in subjects with impaired glucose tolerance and metabolic syndrome. Metabolism. 2013;62:255-64. https://doi.org/10.1016/J.METABOL.2012.08.004.
  49. Maarsingh H, Leusink J, Bos IST, Zaagsma J, Meurs H. Arginase strongly impairs neuronal nitric oxide-mediated airway smooth muscle relaxation in allergic asthma. Respir Res. 2006;7:6. https://doi.org/10.1186/1465-9921-7-6.
  50. Abukhodair AW, Abukhudair W, Alqarni MS. The Effects of L-Arginine in Hypertensive Patients: A Literature Review. Cureus. 2021 Dec 17;13(12):e20485. https://doi.org/10.7759/cureus.20485.
  51. Cherney DZI, Scholey JW, Sochett EB. Sex differences in renal responses to hyperglycemia, L-arginine, and L-NMMA in humans with uncomplicated type 1 diabetes. Diabetes Care. 2013;36:1290-6. https://doi.org/10.2337/dc12-1305.
  52. de Veciana M, Major CA, Morgan MA, Asrat T, Toohey JS, et al. Postprandial versus preprandial blood glucose monitoring in women with gestational diabetes mellitus requiring insulin therapy. N Engl J Med. 1995 Nov 9;333(19):1237-41. doi: 10.1056/NEJM199511093331901. PMID: 7565999.
  53. Pernow J, Uriuda Y, Wang QD, Li XS, Nordlander R, Rydeén L. The protective effect of L-arginine on myocardial injury and endothelial function following ischaemia and reperfusion in the pig. Eur Heart J. 1994 Dec;15(12):1712-9. doi: 10.1093/oxfordjournals.eurheartj.a060456. PMID: 7698143.
  54. Carrier M, Pellerin M, Pagé PL, Searle NR, Martineau R, Caron C, et al. Can l-arginine improve myocardial protection during cardioplegic arrest? Results of a phase I pilot study. Ann Thorac Surg. 1998;66:108-12. https://doi.org/10.1016/S0003-4975(98)00321-X.
  55. Carrier M, Pellerin M, Perrault LP, Bouchard D, Pagé P, Searle N, et al. Cardioplegic arrest with l-arginine improves myocardial protection: results of a prospective randomized clinical trial. Ann Thorac Surg. 2002;73:837-41. https://doi.org/10.1016/S0003-4975(01)03414-2.
  56. Cziráki A, Lenkey Z, Sulyok E, Szokodi I, Koller A. L-Arginine-Nitric Oxide-Asymmetric Dimethylarginine Pathway and the Coronary Circulation: Translation of Basic Science Results to Clinical Practice. Front Pharmacol. 2020;11:569914. https://doi.org/10.3389/fphar.2020.569914.
  57. Willeit P, Freitag DF, Laukkanen JA, Chowdhury S, Gobin R, Mayr M, et al. Asymmetric dimethylarginine and cardiovascular risk: Systematic review and meta-analysis of 22 prospective studies. J Am Heart Assoc. 2015;4:e001833. https://doi.org/10.1161/JAHA.115.001833.
  58. Quyyumi AA. Does acute improvement of endothelial dysfunction in coronary artery disease improve myocardial ischemia? A double-blind comparison of parenteral D- and L-arginine. J Am Coll Cardiol. 1998;32:904-11. https://doi.org/10.1016/S0735-1097(98)00323-4.
  59. Ungvari Z, Sun D, Huang A, Kaley G, Koller A. Role of endothelial [Ca2+]i in activation of eNOS in pressurized arterioles by agonists and wall shear stress. Am J Physiol Heart Circ Physiol. 2001 Aug;281(2):H606-12. doi: 10.1152/ajpheart.2001.281.2.H606. PMID: 11454563.
  60. Böger RH, Bode-Böger SM, Szuba A, Tsao PS, Chan JR, Tangphao O, et al. Asymmetric dimethylarginine (ADMA): a novel risk factor for endothelial dysfunction: its role in hypercholesterolemia. Circulation. 1998 Nov 3;98(18):1842-7. doi: 10.1161/01.cir.98.18.1842. PMID: 9799202.
  61. Chan JR, Böger RH, Bode-Böger SM, Tangphao O, Tsao PS, Blaschke TF, Cooke JP. Asymmetric dimethylarginine increases mononuclear cell adhesiveness in hypercholesterolemic humans. Arterioscler Thromb Vasc Biol. 2000 Apr;20(4):1040-6. doi: 10.1161/01.atv.20.4.1040. PMID: 10764670.

Вернуться к номеру