Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Internal medicine" 3(15)-2009

Back to issue

До 100-річчя А.Л. Міхньова

На вечірньому небосхилі у безхмарну погоду мільйони космічних світил осявають людству його життєвий шлях, вказуючи напрямок подальшого поступу. Вони — різні, як і ми, більші і менші, ближчі і дальші, енергетично слабші і бурхливо яскравіші — є складовою частиною вічного Всесвіту та визначають в ньому свій, лише їм властивий слід.

Сотні й тисячі світових років від них іде вкрай необхідна енергія, навіть уже після закінчення їх існування, вони завжди будуть із нами, ще довго житимуть та служитимуть вірним дороговказом на складній і невідомій стежині кожної людини на планеті Земля.

Такою яскравою зіркою, орієнтиром на шляху збереження та покращання здоров’я людей, у подоланні крутих вершин медичної науки, у розбудові провідного закладу кардіології та комплексному вивченні комплекснної проблеми хвороби організму людини є видатний учений, відомий клініцист, авторитетний педагог і громадський діяч, улюблений учень академіка М.Д. Стражеска, директор Українського інституту клінічної медицини (нинішнього Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска») АМН України у 1952–1970 роках, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки А.Л. Міхньов, який народився 1 липня 1909 року у селі Радуль на Чернігівщині в родині робітника — сплавника лісу.

Уже в дитячому віці, залишившись сиротою,  з 13 років А.Л. Міхньов розпочав трудову діяльність чорноробом, а згодом плотогоном, одночасно відмінно навчаючись у сільській школі, після закінчення якої у 1929 році вступив до Київського медичного інституту.

Повному сироті, щоб навчитися, треба було щоденно працювати, заробляючи на життя, на шматок хліба, долаючи труднощі, ідучи через тернії до зірок.

Рання смерть батьків через хвороби визначила подальший життєвий шлях хлопчини — допомагати людям, подовжуючи їх життя.

За час навчання він зарекомендував себе найбільш здібним і в 1933 році був направлений на наукову роботу та зарахований до аспірантури при кафедри терапії, яку очолював академік Микола Дмитрович Стражеску.

Молодий науковець, наполегливий і вольовий, став на шлях поряд зі своїм учителем, і в 1936 р. захистив кандидатську дисертацію, яку блискуче підготував під керівництвом М.Д. Стражеска, втілив його ідеї та задуми на тому рівні, як це бачив Микола Дмитрович. А архівні документи свідчать про надзвичайну вимогливість М.Д. Стражеска як наукового керівника до обгрунтованості досліджень своїх учнів.

Після присудження наукового ступеня кандидата медичних наук А.Л. Міхньов розпочав науково-педагогічну діяльність на посаді асистента кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту, очолюваної академіком М.Д. Стражеском, у 1939 році був обраний її доцентом, одночасно працював в Українському інституті клінічної медицини та здобував клінічний досвід у галузі внутрішніх хвороб.

Але розпочалася війна, що обірвала та зламала долі десятків мільйонів людей.

Із початком Великої Вітчизняної війни А.Л. Міхньов був мобілізований на фронт. В його документах є запис «начальник евакогоспіталя». Дивізійний евакогоспіталь — це передова фронтова смуга, це смерть щохвилини не тільки від бомбардувань, це і град куль, снарядів, виживав у цьому пеклі один зі ста.

На закінчення Великої Вітчизняної війни А.Л. Міхньов був головним терапевтом військових госпіталів у званні майора медичної служби.

Результати діагностики й лікування поранених були ним опубліковані в монографії «Очерки военно-полевой терапии», що не втрачає своєї актуальності й сьогодні.

Якщо подивитися на фотографії тих років, то звертає на себе увагу така особливість ­ — Анатолій Львович завжди був у центрі серед ровесників і старших колег, що свідчить про високу повагу оточуючих, а власноруч написана академіком М.Д. Стражеском передмова до монографії говорить про високий рівень професіоналізму Анатолія Львовича Міхньова.

У 1948 році А.Л. Міхньов захистив докторську дисертацію із проблеми порушень тканинного вуглеводного й білкового обміну при хворобах печінки, виконання якої обумовило необхідність проведення глибоких фундаментальних і клініко-лабораторних досліджень та стало основою розвитку гепатології як вітчизняної науки, а також і внеском у світову науку.

У 1949 році йому було присвоєне вчене звання професора, його обрали завідувачем кафедри терапії Київського інституту вдосконалення лікарів та призначили на посаду заступника директора Українського НДІ клінічної медицини, очолюваного його вчителем академіком М.Д. Стражеском.

Відтоді настав розквіт наукової діяльності А.Л. Міхньова та його адміністративної роботи з відновлення й розвитку матеріально-технічної бази, підбору кадрів, розробки науково-дослідної тематики щодо найбільш актуальних проблем патогенезу, діагностики й лікування серцево-судинних хвороб.

Анатолій Львович був наполегливим ініціатором присвоєння інституту імені Миколи Дмитровича Стражеска та увічнення його пам’яті.

Ставши директором інституту після смерті  М.Д. Стражеска у 1952 році, він, успішно здійснював керівництво наукової діяльності, преділяючи особливу увагу проблемам патогенезу, діагностики і лікування коронарної хвороби, включаючи інфаркт міокарда, гіпертонічної хвороби, захворювань печінки, легень, різноманітних форм ревтаичних хвороб. Він опублікував понад 200 наукових праць, у тому числі 8 монографій, а також підготував понад 40 учнів, серед яких академік Л.А. Пиріг, професори Б.М. Безбородько, В.П. Безуглий, І.М. Ганджа, Н.А Гватуа, М.С. Говорова,В.А. Горчаков, В.М. Дзяк, І.О Діордієнко, М.С. Заноздра, І.К. Следзевська, Г.В. Яновський та інші.

А.Л. Міхньов виявив себе прекрасним організатором охорони здоров’я, будучи головою Українського і Київського міського товариств терапевтів, Республіканського кардіоревматологічного комітету, членом президії Всесоюзних наукових товариств терапевтів і кардіологів, комісії з кардіології Академії медичних наук СРСР, президії вченої ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, заступником головного редактора журналу «Врачебное дело» (м. Москва).

За значні здобутки його було відзначено орденом Леніна, Червоної Зірки, двічі «Знаком Пошани», багатьма бойовими і трудовими медалями, почесними грамотами і дипломами державного рівня.

У розквіті творчих сил професор Анатолій Львович Міхньов помер на 61 році життя 3 жовтня 1970 року помер у віці 61 року.

На вшанування його пам’яті у м. Києві встановлені меморіальні дошки та влаштовано постійну експозицію музею ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска».

Добра пам’ять залишилась у колективі Наукового центру, в учнів і послідовників А.Л. Міхньова, ім’я якого назавжди увійшло в історію вітчизняної медицини та українського народу, а пам’ять — продовження життя, це світло його зірки, що служить і ще довго служитиме нам, як віха на шляху від Стражеска до сьогодення і в майбутнє.

Підготував В.М. Корнадський, д.м.н.,
профессор, ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска»



Back to issue