Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» 17 (291) 2009

Вернуться к номеру

Імунопрофілактика гострих респіраторних вірусних інфекцій на сучасному етапі

Авторы: О.Є. Абатуров, І.Л. Височина, Дніпропетровська державна медична академія

Версия для печати


Резюме

Актуальність питання імунопрофілактики гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) на сучасному етапі обумовлена рядом факторів, і насамперед фактом того, що, за даними ВООЗ, кількість хворих на ГРВІ за рік становить 1,5 мільярда випадків (а це — кожен третій житель планети), що становить 75 % інфекційної патології у світі, а під час епідемій — близько 90 % усіх випадків, і тим самим визначає для цієї патології перше місце у структурі причин тимчасової непрацездатності. Крім того, простежується прямий зв’язок між розвитком хронічної патології серця, легень, нирок та ін. у майбутньому та фактом перенесеної ГРВІ у людини. В Україні на ГРВІ та грип щорічно хворіють близько 10–14 мільйонів людей, що становить 25–30 % загальної захворюваності, і тому поінформованість щодо ефективності існуючих систем профілактики ГРВІ є важливим завданням науковців та дослідників у галузі медицини [1, 5, 6, 8, 9, 11, 20].

У медичній практиці розроблені численні підходи та схеми профілактичних заходів щодо ГРВІ, які базуються на результатах подвійних плацебо-контрольованих досліджень та даних клінічних апробацій, що підтверджені високоранговими імунологічними дослідженнями. На сучасному етапі в медицині з метою профілактики сезонних ГРВІ та грипу використовуються три основні підходи: по-перше, це вакцинація, по-друге — використання імуномодуляторів та індукторів інтерферонів і, по-третє — застосування препаратів інтерферону [9, 11, 12, 14–16, 19, 20, 31].

За даними багатьох досліджень, проведення вакцинації дозволяє не лише знизити імовірність інфікування в період епідемії, а й зменшити кількість летальних кінців від ГРВІ та імовірність виникнення серцевих ускладнень при перебігу ГРВІ [36–39]. Ефективність застосування вакцин у передепідемічний період є досить високою і, за даними літературних джерел, становить близько 90 %, що визначило включення сезонної вакцинації проти грипу до численних національних медичних програм [32, 33, 36, 37]. Але треба пам’ятати про існуючі відносні утруднення при проведенні даного виду імунопрофілактики, а саме: вакцинація у світі проводиться лише проти окремих та визначених заздалегідь штамів збудників ГРВІ та грипу, що обумовлює її відносну неефективність на початку епідемії, коли ще не встановлені актуальні штами вірусів, та наявність залежності між ефективністю вакцинації та часу її проведення (оптимальний термін — 2–3 тижні до початку епідемії) [31, 33, 36, 37, 39]. Треба враховувати й наявність протипоказань при проведенні вакцинації — вік дітей менше ніж 7 років, вагітність, лактація, гіперчутливість до будь-якого компоненту вакцин, імунодефіцитні стани [10, 42, 43, 48, 55].

На підставі проведених плацебо-контрольованих досліджень показана ефективність використання імуномодуляторів та індукторів інтерферонів у схемах профілактики ГРВІ. Доказову базу наявності імуномодулюючої та загальностимулюючої ефективності мають препарати вітамінів та мікроелементів, що підтверджено результатами багатоцентрового дослідження впливу селену на кількість гострих респіраторних захворювань у недоношених дітей у Новій Зеландії [22] та подвійного плацебо-контрольованого дослідження ефективності використання цинку в дітей віком від 6 до 12 місяців в Ефіопії [41], які продемонстрували вірогідність зменшення кількості епізодів ГРВІ при застосуванні цих мікроелементів. Аналогічні результати отримані при проведенні дворічного багатоцентрового дослідження в США, а саме: при використанні цинку та селену у людей похилого віку суттєво знижувалась захворюваність на ГРВІ [30]. Багатоцентрове дослідження SU.VI.MAX (SUpplementation en Vitamines et Mineraux AntiOxidant Studi), що проводилось у Франції протягом 8 років (12 735 осіб), також показало, що отримання кожного дня селену, цинку та антиоксидантних вітамінів С, Е та -каротину вірогідно знижувало ризик розвитку ГРВІ та ГРЗ [27]. Подібний висновок зроблено після проведення багатоцентрового дослідження MIN.VIT.AOX [25]. Треба зазначити, що прояви імуномодулюючих ефектів мікроелементів та вітамінів реєструються лише після 6 місяців їх використання та в клініці підтверджуються вірогідним зниженням рівня гострої респіраторної захворюваності [3, 22, 24, 25, 27, 30].

Третя група профілактичних засобів — препарати інтерферонів, які в разі імунопрофілактики ГРВІ зараховують до заходів екстреної допомоги та призначають одразу після контакту з хворим на ГРВІ або при появі перших симптомів захворювання, що дозволяє у 80 % випадків мінімізувати або нівелювати маніфестацію захворювання, що доказано в рандомізованих дослідженнях [21, 26, 28, 29, 34, 35].

Особливу увагу при виборі препарату при імунопрофілактичних заходах приділяють імуномодуляторам. На фармакологічному ринку сьогодення вибір імуномодулюючих препаратів, що можуть бути використані з метою профілактики різноманітних ГРВІ, досить широкий. Одним із препаратів, який добре зарекомендував себе в клінічній практиці, є імуномодулятор Гропринозин (інозин пранобекс) виробництва «Польфа» Сп. з о.о., Польща, групи «Ріхтер Гедеон».

Імуномодулюючі властивості Гропринозину обумовлені здатністю препарату підсилювати диференціювання пре-Т-лімфоцитів, стимулювати індуковану міогенами проліферацію Т- та В-лімфоцитів, підвищувати функціональну активність Т-лімфоцитів, а також їх здатність до утворення лімфокінів [7, 12, 46, 51, 54, 55].

В експериментальних дослідженнях показано, що Гропринозин значно підсилює продукцію інтерлейкіну-2 лімфоцитами людини, активованими ФГА, і сприяє експресії рецепторів для цього інтерлейкіну в нелімфоїдних клітинах [6, 7]. Введення препарату в культуру лімфоцитів, активованих субоптимальною дозою конканаваліну А, через 16 годин супроводжується підвищеним накопиченням ендогенного інтерферону.

Гропринозин навіть у здорових людей стимулює активність натуральних кілерів (NK-клітин), а також макрофагів як щодо фагоцитозу, так і процесингу та презентації антигену, завдяки чому після приймання препарату в день імунізації або наступного дня в організмі людини зростає кількість антитілопродукуючих клітин. Гропринозин стимулює синтез інтерлейкіну-1, мікробіцидність, експресію мембранних рецепторів та здатність реагувати на лімфокіни та їх хемотаксичні фактори [7, 43].

Наведені вище результати дозволяють констатувати, що препарат Гропринозин має тимозиноподібну дію і стимулює переважно клітинний імунітет, особливо ефективно в умовах клітинного імунодефіциту.

Гропринозин має не лише імуностимулюючу, але й противірусну дію, що наведено в публікаціях останніх років. Препарати інозину оберігають інфіковані клітини від віруспов’язаного зниження клітинного синтезу РНК і білка, що особливо важливо стосовно клітин, зайнятих у процесах імунологічного захисту [42]. Описана вище дія препаратів інозину пранобексу не стосується вірусної РНК, синтез якої одночасно сповільнюється і це перешкоджає використанню рибосомальної РНК клітин для відтворення вірусів [45].

Наявність означених вище імунологічних властивостей Гропринозину дозволяє рекомендувати його як для лікування, так і для профілактики гострих та хронічних вірусних інфекцій, що відображено в інструкції виробника. Так, інозин пранобекс використовується для профілактики та лікування різноманітних ГРВІ (грип, епідемічний паротит, кір, риновірусні інфекції, герпетичні інфекції (асоційовані з Herpes simplex, Varicella zoster); цитомегаловірусних інфекцій, вірусних гепатитів та ін.

У клінічних випробуваннях показано, що Гропринозин значно полегшує перебіг інфекційного процесу, особливо при вірусних захворюваннях дихальних шляхів, а також усуває імунологічні порушення, викликані збудниками [6, 9, 11, 16].

Клініко-імунологічні дослідження ефективності застосування Гропринозину показали можливість істотно оптимізувати лікування хворих із такими вірусними інфекціями, як кір, краснуха, вітряна віспа, епідемічний паротит. Показано, що призначення цим хворим даного препарату сприяє швидкому зниженню температури тіла, ліквідації симптомів інтоксикації, прискорює зворотний розвиток запальних процесів, запобігає несприятливим ускладненням (пневмонія і отит при корі, орхіт, оофорит і панкреатит при епідемічному паротиті). Крім того, Гропринозин здатний потенціювати противірусну дію інтерферону, ацикловіру та інших противірусних препаратів [16].

Встановлено, що застосування Гропринозину при лікуванні грипу, риновірусної, цитомегаловірусної інфекції, вірусного гепатиту, гострого вірусного енцефаліту та оперізуючого лишая сприяє зменшенню вираженості симптомів захворювання та його тривалості [7]. Препарат також вірогідно зменшує частоту ГРВІ у дітей, які часто хворіють, та збільшує тривалість ремісії при різних формах герпетичної інфекції [7, 44].

На підставі проведеного нами аналізу результатів численних публікацій щодо оцінки клінічної ефективності використання препарату Гропринозин у медичній практиці [16, 45–47, 49–54, 56] найбільш суттєвими проявами ефективності терапії можна вважати такі ефекти:
— відновлення знижених клітинно-гуморальних імунологічних показників;
— полегшення симптоматики інфек­ційно-вірусного захворювання;
— прискорення реконвалесценції при інфекційно-вірусному захворюванні;
— зниження частоти ускладнень інфек­ційно-вірусного захворювання, у тому числі смертності;
— зниження імовірності хронізації гос­трого інфекційно-вірусного захворювання;
— зниження частоти й вираженості рецидивів хронічного інфекційно-вірусного захворювання, подовження періодів ремісії, що обумовлює поліпшення якості життя.

Отже, наведені вище дані щодо клінічної ефективності та наявності імунологічних властивостей препарату Гропринозин дозволяють рекомендувати його у схемах імунопрофілактики ГРВІ.

Дозування та режим вживання Гропринозину. Препарат вживають після їди, за необхідності пігулку можна подрібнити. Добова доза розраховується на масу тіла пацієнта (незалежно від віку) й ділиться на 3–4 приймання за добу, а якщо необхідне зменшення разової дози, збільшують кількість приймань на добу до 6–8 разів.

Дорослим добову дозу призначають із розрахунку 50 мг на 1 кг маси тіла за 3–4 приймання. У тяжких випадках добову дозу можна збільшити вдвічі. Для дітей усіх вікових груп добова доза становить 50–100 мг/кг за 3–4 приймання або 1 пігулка (500 мг) на кожні 10 кг маси тіла за 3–4 приймання.

Тривалість застосування Гропринозину — 5–7 днів, за необхідності з метою подальшої профілактики ГРВІ його можна продовжити до 2–3 тижнів і більше та повторювати з інтервалом в 1–2 тижні.

Пацієнтам, які часто та тривало хворіють на ГРВІ, можна рекомендувати вживання препарату в дозі 50 мг на 1 кг маси тіла на добу впродовж 3–9 тижнів щодня або три рази на тиждень, що дозволяє формувати (або отримувати) стійкий (до декількох років) імуномодулюючий ефект. Також Гропринозин можна використовувати з метою екстреної імунопрофілактики ГРВІ, причому найкращі результати досягаються при призначенні препарату протягом 24 годин із моменту інфікування.

 

Висновки

1. На сьогодні вакцинопрофілактика ГРВІ не може забезпечити 100% захист населення від сезонних епідемій ГРВІ, що обумовлює обгрунтоване використання імуномодуляторів та препаратів, що впливають на систему інтерферону, у сезонній профілактиці гострих респіраторних вірусних інфекцій.

2. З метою профілактики ГРВІ можна рекомендувати використання імуномодулятора Гропринозин, «Польфа» Сп. з о.о., Польща, група «Ріхтер Гедеон».


Список литературы

1. Бартлетт Дж. Инфекции дыхательных путей: Пер. с англ. — М.: Бином; СПб.: Невский диалект, 2000. — 192 с.

2. Галабов А.С., Мастикова М. Дипиридамол — индуктор интерферона // Acta Virol. — 1982. — V. 26. — P. 137-147.

3. Гуревич К.Г. Нарушения обмена микроэлементов и их коррекция // Фарматека. — 2001. — № 3. — C. 45-53.

4. Гуревич К.Г., Лобанова Е.Г. Биохимическая фармакология дипиридамола (Курантила): механизмы действия, клиническое применение // Кардиология. — 2000. — Т. 42, №12. — С. 87-91.

5. Диагностика, профилактика и лечение острых респираторных заболеваний / Под ред. проф. Г.И. Карпухина. — СПб.: Гиппократ, 2000. — 179 с.

6. Дранник Г.Н. Неспецифическая иммунопрофилактика острых респираторных вирусных инфекций // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. — 2006. — № 4. — С. 10-11.

7. Земсков В.М. Иммуномодулирующие свойства препаратов инозина и их аналогов // Успехи современной биологии. — 1989. — Т. 1. — С. 69-78.

8. Карпухин Г.И. Грипп. — СПб.: Гиппократ, 2001. — 359 с.

9. Крамарев С.О., Палатна Л.О., Головач О.В., Чемеркіна Н.В., Нагорна С.П., Шпак І.В. Нові аспекти в лікуванні інфекційного мононуклеозу у дітей // Ефективність Гропринозину в комплексному лікуванні вірусних інфекційних хвороб та імунодефіцитних станів: Зб. науч.-практ. і клін.-експерим. робіт. — К.: КМАПО, 2002.

10. РЛС — Энциклопедия лекарств / Под ред. Ю.Ф. Крылова. — М.: РЛС, 2001. — 1503 с.

11. Москалюк В.Д., Андрейчин М.А. Динаміка показників клітинного імунітету у хворих на гострі респіраторні інфекції під впливом різних методів лікування // Буковинський медичний вісник. — 2006. — Т. 10, № 3. — С. 57-59.

12. Осипова Л.С. Иммуномодулирующие свойства Гропринозина и особенности его клинического применения // Медицина. — 2005. — № 4. —
С. 76-78.

13. Поволотский И.Л., Кривохатская Л.Д. Влияние дибазола и аскорбиновой кислоты на антивирусную активность человеческого интерферона в культуре клеток // Антибиотики. — 1989. — Т. 24, № 4. — С. 291-294.

14. Подколзин А.А., Донцов В.И. Факторы малой интенсивности в биоактивации и иммунокоррекции. — М.: Панас-Аэро, 1995. — 195 с.

15. Руденко А.А., Бурчинский С.Г. Клинико-фармакологические аспекты ранней терапии гриппа и других ОРВИ // Журнал практ. врача. — 2001. — № 4. — С. 39-41.

16. Сборник научно-практических и клинико-экспериментальных работ «Ефективність Гропринозину в комплексному лікуванні вірусних інфекційних хвороб та імунодефіцитних станів». — Киев: КМАПО, 2002.

17. Слепушкин А.Н., Федорова Г.И. Клиническое применение дипиридамола (Курантила) для профилактики острых респираторных заболеваний // Клин. фармакол. тер. — 2000. — Т. 9,
№ 1. — С. 39-41.

18. Суркина И.Д. Индуцирующие интерферон эффекты дипиридамола: противовирусные и регуляторные // Тер. Архив. — 2000. — Т. 72, № 8. —
С. 61-64.

19. Хаитов Р.М., Пинегин Б.В. Современные иммуномодуляторы: основные принципы их применения // Иммунология. — 2000. — № 5. — С. 4-7.

20. Шумилов В.И., Шевцов В.А., Лобов С.П. Грипп и ОРВИ: неспецифическая профилактика с использованием генноинженерного alfa-2 интерферона и его новых форм // Лечащий врач. — 2000. — № 9. — С. 20-21.

21. Cantell K. Development of antiviral therapy with alpha interferons: promises, false hopes and accomplishments // Ann. Med. — 1995. — V. 27, №. 1. — P. 23-28.

22. Darlow B.A., Winterborn C.C., Inder T.E., Graham P.J., Harding J.E., Weston P.J., Austin N.C., Elder D.E., Mogridge N., Buss I.H., Stuils K.B. The effect of selenium supplementation on outcome in very low birth weight infants: a randomized controlled trial. The New Zealand Neonatal Study Group // J. Pediatr. — 2000. — V. 136, № 4. — P. 473-480.

23. Galabov A.S., Mastikova M. Dipyridamole induces interferon in man // Biomed. Pharmacother. — 1984. — V. 38. — P. 413-414.

24. Girodon F., Lombard M., Galan P., Brunet-Lecomte P., Monget A.L., Arnaud J., Preziosi P., Hercberg S. Effect of micronutrient supplementation on infection in institutionalised elderly subjects: a controlled trial // Ann. Nut. Methab. — 1997. — V. 41, № 2. — P. 98-107.

25. Girodon F., Galan P., Monget A.L., Boutron-Runault M.S., Brunet-Lecomte P., Preziozi P., Arnaud J., Manuguerra J.C., Herchberg S. Impact of trace elements and vitamin supplementation on immunity and infection in instituonalized elderly patients: a randomised controlled trial. MIN.VIT.AOX. geriatric network // Arch. Intern. Med. — 1998. — V. 159, № 7. — P. 748-754.

26. Hayden F.G., Albrecht J.K., Kaiser D.L., Gwaltney J.M. Jr. Prevention of natural colds by contact prophylaxis with intranasal alpha 2-interferon // N. Engl. J. Med. — 1986. — V. 314, № 2. — P. 71-75.

27. Hercberg S., Galan P., Preziosi P., Roussel A.M., Arnaud J, Richard M.J., Malvi D., Paul-Dauphin A., Briancon S., Favier A. Background and rationale behind the SU.VI.MAX study, a prevention trial using nutritional dose of a combination of antioxidant vitamins and mine­rals to reduce cardiovascular diseases and cancer. SUpplementation et Min-eraux AntioXydants study // Int J. Vitam. Nutr. Res. — 1998. — V. 68,
№ 1. — P. 3-20.

28. Herzong C., Berger R., Fernex M., Friesecke K., Havas L., Just M., Dubach U.C. Intranasal interferon (rIFN-alpha A, Ro 22-8181) for contact prophylaxis against common cold: a randomized, double-blind and placebo-controlled filed study // Antiviral. Res. — 1986. — V. 6. — P. 171-176.

29. Higgins P.G., Al-Nahib W., Wilman J., Tyrrell D.A. Interferon-beta ser as prophylaxis against experimental rhinovirus infection in volunteers // J. Interferon Res. — 1986. — V. 6, № 2. — P. 153-159.

30. Johnson M.A., Porter K.H. Micronutrient supplementation and infection in institutionalized elders // Nutr. Res. — 1997. — V. 55, № 11 (Pt 1). —
P. 400-404.

31. Kneyber M.C., Moll H.A., de Groot R. Treatment and prevention of respiratory virus infection // Eur. J. Pediatr. — 2000. — V. 159, № 6. —
P. 399-411.

32. Kumpulainen V., Makela M. Influenza vaccination among healthy employees: a cost-benefit analysis // Scand. J. Infect. Dis. — 1997. — V. 29, № 2. —
P. 181-185.

33. Lutticken D. Viral disease of the immune system and strategies to control infectious bursal disease by vaccination // Acta Vet. Hung. — 1997. — V. 45, № 3. — P. 239-249.

34. Monto A.S., Shope T.C., Schwartz S.A., Albrecht J.K. Intranasal interferon-alpha 2betta for seasonal prophylaxis of respiratory infection // J. Infect. Dis. — 1986. — V. 154, № 1. — P. 128-133.

35. Monto A.S., Albrecht J.K., Schwartz S.A. Demonstration of doseresponse relationship in seasonal prophylaxis of respiratory infections with alpha-2betta interferons // Atimicrob. Agents Chemother. — 1988. — V. 32, № 1. — Р. 47-50.

36. Monto A.S. The clinical efficacy of influenza vaccination // Pharmacogeno­mics. — 1996. — V. 9, Suppl. 3. — P. 16-25.

37. Plotkin S.A. Vaccination against the major infectious diseases // C.R. Acad. Sci. III. — 1999. — V. 322, № 11. — P. 943-951.

38. Saravolac E.G., Sabula D., Crist C., Blasetti K., Schnell G., Yang H., Kande M., Levy H.B., Wong J.P. Immunoprophylactic strategies against respiratory influenza virus infection // Vaccine. — 2001. — V. 19, № 17–19. — P. 2227-2232.

39. Siscovick D.S., Raghunathan T.E., Lin D., Weinmmann S., Arbogast P., Lemaitre R.N., Psaty B.M., Alexander R., Cobb L.A. Influenza vaccination and the risk of primary cardiac arrest // Am. J. Epidemiol. — 2000. — V. 152, № 7. — P. 674-677.

40. Tazulakhova E.B., Parshina O.V., Guseva T.S., Ershov F.I. Russian experience in screening, analysis, and clinical application of novel interferon inducers // J. Interferon Cytokine Res. — 2001. — V. 21, № 2. — P. 65-73.

41. Umeta M., West C.E., Haidar J., Derenberg P., Hutvast J.G. Zinc supplementation and stunted infants in Ethiopia: a randomized controlled trial // Lancet. — 2000. — V. 355. — P. 2021-2026.

42. Cerutii I., Chany C., Schlumbefger J.F. // Int. J. of Immunopharmacology. — 1989. — P. 59-63.

43. Consolini R., Massai M., Botton U., Abadess A., Slnl P. // Int. J. of Immunotherapy. — 1985. — № 1. — P. 51-55.

44. Corey L., Chiang W.T., Stamm W.E., Brewer L. // Abstract. Clinical Research. 27.41 A/1989.

45. Deborah M. Campoli-Richard, Eugene M. Sorkin, Rennie С. Heel, Inosine Pranobeks // Drugs. — V. 32, № 5. — P. 382-424.

46. Deron Z. Izoprinozyna — lek o dzialaniu przeciwwirusowym i immunomodulacyjnym // Wiad. Lek. — 1984. — XXXVII, 17. — 1355.

47. Gordon J., Ginsberg T. GROPRINOSIN /Inosine pranobex/ and NPT 15392: Hypoxanthine-contaning immunomodulators. chap 24 // Handbook of Experimental Pharmacology / Bray, Morley. eds. — 1988. — 85. — 535-553.

48. Hersey P., Bindon C., Bradly M., Hasic T. // Int. J. of Immunopharmaco­logy. — 1994. — № 8. — P. 321-328.

49. Kauchowa O.J., Szachtmejster I.J. Sprawozdanie z badan klinicznych w celu akceptacji preparatu GROPRINOZYNA produkcji Polfy wykonannych w Pracowni Zjawisk Procesow Reparacyjnych w Skorze MAM im. I.M. Seczenowa.

50. Kowalik-Mikolajewska B. Inosine pranobex leczenie chorob wirusowych poprzez dzialanie wspierajace mechanizmy obronne makroorganizmu. — Grodzisk Mazowiecki, 1996.

51. Kowalski J. Izoprynozyna — lek przeciwwirusowy o wlasciwosciach immunostymulujacych. — 1989. — T. XLIV. — Nr 34-35.

52. Nowak D. i wsp.: Ocena skutecznosci i tolerancji preparatu Groprinozyna w zapo-bieganiu infekcjom ukladu oddechowego u chorych z przewleklym zapaleniem oskrzeli // Lodz. — 1992.

53. Ohnishi H., Kosuzume H., Inaba H., Ohkura M., Shimada S., Suzuki Y. The immunomodulatory action of Inosine pranobex in relation to its effects in experimental viral infections // Int. J. Immunopharmac. — 1983. — 5(3). — 181-196.

54. Ohnishi H., Kosuzume H., Inaba H., Ohkura M., Morita Y., Mochizuki H., Suzuki Y. Mechanism of host defense suppression induced by viral infection: mode of action of Inosine pranobex as an antiviral agent // Infection and Immunity. — 1982 Oct. — 38(1). — 243-250.

55. Rey A.. Cuppisol D., Thiery С., Esteve C., Serrou B. // Int. J. of Immunopharmacology. — 1993, Vol. 5. — P. 99-103.

56. Siwinska-Golebiowska H. i wsp. Wyniki porownawczych badan klinicznych preparatu Groprinosin produkcji Grodziskich Zakladow Farmaceutycznych POLFA. — Warszawa, 1992


Вернуться к номеру