Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" Аллергология, пульмонология, иммунология (295) 2009 (тематический номер)

Back to issue

Ефективність специфічної імунотерапії алергічних захворювань органів дихання з позиції доказової медицини

Authors: Б.М. Пухлик, І.В. Корицька, І.В. Гогунська, Асоціація алергологів України

print version

В останні десятиріччя у світовій алергології стає аксіомою те, що специфічна імунотерапія (СІТ) є одним з ефективних методів лікування алергічних захворювань (АЗ) (И.И. Балаболкин, 1998; С.М. Недєльська, 2004; Б.М. Пухлик, 2008; G.W. Canonica, G. Passalacqua, 2003). У 2006 році Всесвітня організація з алергії (Wolrd Allergy Organization — WAO) провела опитування в усіх країнах світу і ви­явила, що СІТ не використовується тільки в Бангладеш і Монголії.

Методу СІТ уже близько 100 років. Але своєрідний «ренесанс» СІТ пояснюється, по-перше, певними досягненнями у вивченні патогенезу алергічних захворювань (АЗ), механізмів їх фармакотерапії і СІТ. Зокрема, доведені такі імунологічні механізми СІТ (І.С. Гущин, 2002 та спів­авт.):
— збільшення кількості розеткоутворюючих Т- і В-лімфоцитів;
— збільшення напрацювання блокуючих антитіл;
— зменшення виділення медіаторів алергії;
— підвищення активності супресорних клітин і механізмів;
— збільшення клітин, що продукують ІЛ-12;
— посилення функції Т-лімфоцитів — хелперів 1-го типу і зниження функції Т-лімфоцитів — хелперів 2-го типу;
— переключення CD4+ клітин з Th2- на Th1-фенотип;
— підвищення функціональної активності Т-лімфоцитів;
— зменшення бластоутворення лімфоцитів під впливом специфічного алергену (АГ);
— підвищення виділення МІФ;
— індукування толерантності В-лімфоцитів, що продукують IgE;
— посилення функції ізотипічних Т-супресорів;
— регуляція індукції IgE ідіотиповими антитілами;
— зниження реактивності медіатор­продукуючих клітин.

«Другому диханню» СІТ також сприяло створення нового класу фармакопрепаратів для лікування АЗ (насамперед, інгаляційних глюкокортикостероїдів і бронхолітиків). Їх застосування суттєво розширило коло пацієнтів, для яких проведення СІТ є доцільним (табл. 1).

Нарешті, третім важливим аспектом розвитку СІТ стало створення лікувальних алергенів, які можна застосовувати неінвазивним шляхом.

Відомий документ Всесвітньої організації охорони здоров''я (ВООЗ) — WHO Position Paper. Allergen immunotherapy therapeutic vaccines for allergic diseases, Geneva, January 27–29 1997 — свідчить:
застосування імунотерапії алергенами показало її справжню ефективність у хворих на алергічний риніт, кон''юнктивіт, алергічну астму, алергічні реакції на укуси комах;
— носова, під''язична чи пероральна імунотерапія, при якій вводяться високі дози алергенів, також може бути ефективною;
— імунотерапія є єдиним методом, що може вплинути на природний перебіг АЗ, вона також може попередити перехід алергічного риніту у бронхіальну астму.

За даними цього документа, ефективність СІТ становить:
— при інсектній алергії — 85–95 %;
— при полінозі — 80–90 %;
— при цілорічному риніті — 70–80 %;
— при бронхіальній астмі — 70–75 %.

На думку І.С. Гущина (1998) та інших провідних алергологів світу, перевагами СІТ над фармакотерапією АЗ є:
— збереження тривалої (іноді на десятки років чи навіть на все життя) ремісії після завершення успішних курсів СІТ;
— попередження розширення спектра АГ, до яких формується підвищена чутливість;
— попередження потяжчення захворювання та переходу більш легких клінічних проявів алергії в тяжкі;
— зменшення потреби в протиалергічних препаратах.

При аналізі світової літератури за останні 20 років виявлено, що лікування хворих на АЗ алергенами (інсектна алергія, полінози, бронхіальна астма, побутові ринокон''юнктивіти) в умовах застосування міжсезонної, інтенсивної або цілорічної СІТ має в 60–80 % пацієнтів відмінні або добрі результати (F. Bonifazi et al., 1980; R. De Beule, 1983; Muller, 1983;

B. Wuthrich, 1984; Н.Н. Трубкина, 1997; Б.А. Черняк и соавт., 1997; С.В. Тихомирова, 1998; Е.В. Просекова и соавт., 1998; И.А. Урванцева и соавт., 1998; Т.И. Петрова, Г.А. Герасимова, 1998; J. Bousquet, 2005; J. Bousquet, R. Lockey, H.J. Mailing, 1998; G. Passalacqua, L. Guerra, M. Pasquali, C. Lombardi, G.W. Canonica, 2004).

Є багато підстав вважати, що у країнах пострадянського простору наукові розробки й технологія СІТ знаходилися на одному з найвищих рівнів у світі. Кращі традиції СІТ збереглися і розвинулися в пострадянській Україні. Цьому сприяли певна спрямованість підготовки алергологів, розвиток виробництва алергенів в Україні, а також низка переваг СІТ (у тому числі й економічних, що є важливим для незаможного населення) над фармакотерапією.

В останні роки наведено багато даних вітчизняних учених (Р.М. Альошина, 2004; І.В. Корицька, 2004; Є.М. Дитятковская, 2007 та ін.), які свідчать, що в Україні ефективність СІТ не поступається вищенаведеним показникам ВООЗ, а інколи і перевершує їх.

Так, за даними І.В. Корицької, через 8 місяців безпосередні результати лікування 50 хворих на алергічну бронхіальну астму (АБА) були такими: «відмінні» результати були отримані у 30,5 % хворих, «добрі» — у 41,7 %, «задовільні» — в 11,1 %, без змін — у 16,7 %. Негативних результатів чи погіршення стану хворих, побічних реакцій не було відзначено.

С.М. Недєльска (2004) при проведенні СІТ дітям з АБА побутової етіології досягла позитивних результатів у 90,94 % хворих із легким перебігом і 96,94 % дітей із середньотяжким перебігом захворювання. Вона вважає, що тривалість СІТ у таких хворих має складати 4–5 років. Це відповідає рекомендаціям вищенаведеного документа ВООЗ.

Найбільш широкі дослідження щодо ефективності СІТ при алергічному риніті (АР) і бронхіальній астмі (БА) за допомогою пероральних драже з сумішшю алергенів кліщів домашнього пилу й пір''я подушок було проведено в Україні під нашим керівництвом групою фахівців з 11 областей і наукових установ України у 2004 році. До розробки увійшли 1194 хворі, у тому числі 608 із цілорічним алергічним ринітом (ЦАР) і 586 — з АБА з гіперчутливістю до побутових алергенів. Серед них було 575 дітей і 619 дорослих. 847 хворих отримували СІТ упродовж 1 року, 347 — упродовж 2 років. В усіх практичних і наукових установах було отримано однотипні результати, що дало право аналізувати їх разом.

При пероральній імунотерапії за допомогою драже при ЦАР сумарно серед дорослих і дітей у перший рік лікування вдалося досягнути 96,71 % позитивних результатів СІТ, причому сумарна питома вага відмінних і добрих результатів становила 73,11 %. Останнє відповідає вищенаведеним даним офіційного документа ВООЗ.

Упродовж другого року було дещо покращено результати імунотерапії ЦАР: сумарна питома вага відмінних і добрих результатів становила 85,87 %.

Сумарно всі позитивні результати СІТ із застосуванням драже у хворих на БА (96,25 %) не поступалися таким при ЦАР, як і сумарна частка відмінних і добрих результатів — 76,45 %, що також відповідає наведеним у документі ВООЗ результатам СІТ при БА (70–75 %).

Другий рік імунотерапії при БА також дозволив підвищити ефективність СІТ: 99,39 % позитивних результатів, а сума «відмінних» та «добрих» результатів становила 85,27 %. Важливим було і те, що жодного випадку погіршення перебігу ЦАР і БА не було відзначено.

Було зареєстровано лише 9 випадків маловиражених небажаних реакцій на 1194 хворих, які лікувалися цим методом (0,75 %) і не потребували відміни СІТ. Серед дітей (7 випадків) вони реєструвалися частіше, ніж серед дорослих (2 випадки).

Щодо питання безпечності СІТ, то воно, на наш погляд, служить головним засобом «відлякування» хворих на АЗ і малокваліфікованих лікарів від застосування цього методу, який продовжує використовуватися деякими фармацевтичними фірмами з метою некоректної конкуренції і просування власних фармпрепаратів на ринку України. Якщо не вдаватися в деталі, можна зауважити, що за 50 років застосування цього методу в СРСР і, зокрема, в Україні діагностику алергенами було проведено десяткам мільйонів людей, а СІТ — сотням тисяч. За цей час невідомо про хоча б один випадок смертельних ускладнень використання алергенів з діагностичною й лікувальною метою.

Зокрема, І.В. Корицька (2007) вказує, що при проведенні СІТ парентеральним способом упродовж 3 років у 103 хворих із ЦАР і АБА місцеві реакції (свербіж, гіперемія, локальний набряк у місці введення АГ) виникали у 17,5 % хворих. Системні реакції (легке загострення АР та БА) спостерігались у 2,9 %, гостра кропив''янка — у 1,9 % хворих. 62,9 % небажаних реакцій виникали під час фази збільшення дози алергену, і тільки 37,1 % — під час підтримуючої терапії. Протягом 3-річної СІТ у жодного пацієнта не виникло загрозливих для життя станів.

Оскільки в останні роки все більше фахівців потребують доведення переваг одних методів лікування над іншими за допомогою доказових методів дослідження або доказової медицини (evidence-based medicine), коротко зупинимося на сутності останньої.

Як зазначає В.З. Нетяженко (2005), доказова медицина зародилася наприкінці 80-х років XX ст. як концепція нового клінічного мислення, і її можна визначити як новітню технологію збору, аналізу, синтезу та застосування наукової медичної інформації, яка дозволяє приймати оптимальні клінічні рішення з погляду як допомоги хворому, так і економічної ефективності. Це розділ медицини, що базується на доведеннях, передбачає пошук, порівняння, узагальнення та велике поширення доказів із метою використання в інтересах хворого. Основним гаслом доказової медицини стало впровадження таких принципів, як оптимізація якості надання медичної допомоги з погляду ефективності та з погляду вартості.

У практичному аспекті медицина, що базується на доказах, є інтеграцією індивідуальних клінічних знань та досвіду в галузі лікування та профілактики. Важливим аспектом доказової медицини є визначення ступеня вірогідності результатів досліджень, що беруться за основу при складанні систематизованих даних. На думку Шведської ради з методології оцінки в системі охорони здоров''я, вірогідність різних джерел неоднакова та знижується в такій послідовності: рандомізовані контрольовані дослідження, нерандомізовані контрольовані дослідження з одночасним контролем, нерандомізовані контрольовані дослідження з історичним контролем, когортні дослідження, дослідження типу «випадок — контроль», перехресні клінічні дослідження, результати спостережень, описи окремих випадків.

Градації та рівні доказовості, а також їх обгрунтування для рекомендацій, що були розроблені в Оксфорді, подані так:

Градація А, яка складається з чотирьох рівнів:
Рівень 1a. Докази базуються на досягненнях великих рандомізованих контрольованих досліджень чи спеціальних оглядах (метааналізах) великої кількості рандомізованих досліджень, які включають хоча б одне дослідження, у якому проведений методичний опис отриманих даних.
Рівень 1b. Докази, що базуються на даних хоча б одного дослідження високого ступеня якості з оцінкою наслідків лікування за принципом «усе або нічого», у якому: а) в одній групі всі хворі померли чи в них прогресувало захворювання при звичайному лікуванні порівняно з іншою групою, у якій частина хворих залишилася живою чи спостерігалося поліпшення стану внаслідок новітнього лікування;

б) в одній групі більшість хворих померла чи в них прогресувало захворювання при звичайному лікуванні порівняно з іншою групою, у якій жоден хворий не помер та не було випадків прогресування захворювання за умови новітнього лікування.
Рівень 1c. Докази, що базуються на даних хоча б одного рандомізованого контрольованого дослідження середнього розміру чи даних метааналізу низки малих досліджень, у яких сумарно була помірна кількість хворих.
Рівень 1d. Докази, що базуються на даних хоча б одного рандомізованого клінічного дослідження.

Градація B, що складається з трьох рівнів:
Рівень 2. Докази, які базуються на даних одного дослідження з високим ступенем якості, в якому хворі не були рандомізовані в групи, що підлягали та не підлягали новітньому лікуванню.
Рівень 3. Докази, що базуються на даних хоча б одного дослідження з високим ступенем якості, у якому була контрольна група.
Рівень 4. Докази, які базуються на даних дослідження з високим ступенем якості обстеження хворих.

Градація В, що складається з одного рівня:
Рівень 5. Думка експертів без посилань на певні провідні аргументи з різних галузей знань.

Подані градації, зрозуміло, не можуть повністю відтворити всі типи доказів, що базуються на даних рандомізованих контрольованих та нерандомізованих досліджень, епідеміологічних досліджень чи експериментальних даних.

Найбільш уживаними термінами при описі доказових досліджень є (A. Zancetti, 2005):

РКІ — дослідження, що забезпечує найбільш високий на сьогодні рівень об''єктивності отриманих результатів.

Рандомізоване (randomized) — дослідження, у якому відбір пацієнтів проводиться випадковим (random) способом. Можуть застосовуватися різні способи рандомізації.

Контрольоване (controlled) — дослідження, при якому ефект одного виду лікування порівнюється з ефектом іншого (якщо з плацебо, то дослідження визначається як плацебо-контрольоване).

Подвійне сліпе (double-blinded) — дослідження, при якому ні лікар, ні пацієнт не знають, який метод (препарат) лікування застосовується.

Ретроспективне (retrospective) — дослідження, у якому аналізуються результати минулих досліджень або раніше проведеного лікування.

Проспективне (prospective) — дослідження, у якому використовуються дані сучасного спостереження за хворими.

За A. Zancetti (2005) є такі рівні доказових наукових досліджень:
1. Метааналіз.
2. Рандомізовані контрольовані дослідження.
3. Ретроспективний аналіз контрольованих досліджень.
4. Проспективні спостереження у групах (когортах) хворих.
5. Популяційні (епідеміологічні) дослідження.
6. Огляди даних, які є в наявності.
7. Клінічний досвід (із нерандомізованих досліджень).

Як вказує В.М. Коваленко, основними поняттями доказової медицини є: експеримент; стандартизація та метрологічна перевірка приладів; використання сучасних науково обгрунтованих технологій; дотримання вимог рандомізації, статистичної обробки, критеріїв включення та виключення при проведенні наукових досліджень; правильне та об''єктивне використання наукової інформації; застосування загальноприйнятих стандартів діагностики та лікування; подвійні сліпі рандомізовані багатоцентрові дослідження; метааналіз; Кокранівське співробітництво. A. Li Wan Po (1998) розташував різні варіанти досліджень за зниженням рівня ефективності лікування:
1. Рандомізоване подвійне сліпе контрольоване дослідження.
2. Нерандомізоване дослідження з одночасним контролем (контрольоване дослідження без рандомізації).
3. Нерандомізоване дослідження з історичним контролем.
4. Дослідження типу «випадок — контроль».
5. Перехресне дослідження.
6. Результати спостережень (відкрите дослідження).
7. Опис окремих випадків.

Проведення клінічних випробовувань лікарських засобів регламентується суворими вимогами стосовно дотримання прав людей, які беруть у них участь, а також довірою до результатів цих досліджень і регулюється загальновизнаними етичними правилами, встановленими Нюрнберзьким кодексом (1947); Гельсінською декларацією (1964), із пізнішими переглядами в Токіо (1975), Венеції (1983), Гонконзі (1989), Единбурзі (2000); спільним документом ВООЗ і Міжнародної ради медичних товариств (CIOMS) «Попередні міжнародні етичні вимоги до біомедичних досліджень за участю людини» (1982), а також впровадженням так званої належної клінічної практики Good Clinical Practice (GCP) [1].

Уперше термін GCP запропоновано ВООЗ у 1975 р. у «Рекомендаціях з оцінки лікарських засобів для людини». У 1977 p. FDA (США) запропонували правила GCP, у 1986–1990 pp. GCP було прийнято у Великобританії, Німеччині, Франції, Іспанії, Ірландії, а в 1990 p. Комісія ЄС видала посібник «Належна клінічна практика для випробовувань лікарських засобів у Європейському Співтоваристві».

Інформація, що надходить із різних джерел способом, який можна відтворити, дозволяє проводити метааналіз — систематизований аналіз зі статистичними узагальненнями (зіставленням доказів), що включає мету аналізу, вибір способів оцінки результатів, систематизований пошук інформації, аналіз інформації за допомогою статистичних методів, інтерпретацію результатів. Важлива роль у доказовій медицині належить Кокранівському співробітництву (засноване Арчі Кокраном у 1972 році) — міжнародній організації, метою якої є пошук та узагальнення вірогідної інформації про результати медичних втручань. Серед її засновників — провідні країни світу. До складу цієї організації входить Кокранівський центр, структура якого наведена на рис. 1.

Результати рандомізованих досліджень можуть відрізнятися між собою, особливо при невеликій кількості обстежених. Приймаючи самостійне рішення, лікар повинен використовувати найвищий рівень доказовості щодо діагностики й лікування конкретного захворювання. Цей принцип покладено в основу сучасних рекомендацій, у яких вказують рівень доказовості:

А — базується на результатах кількох великих рандомізованих контрольованих досліджень, метааналізі багатьох рандомізованих досліджень або результатах хоча б одного рандомізованого контрольованого дослідження.

В — базується на результатах принаймні одного нерандомізованого дослідження високої якості.

С — базується на думці експертів за відсутності даних якісних клінічних досліджень.

Наводиться і більш поглиблена градація доказових досліджень (табл. 2).

Якщо керуватися цими постулатами, то наведене вище мультицентрове вітчизняне дослідження ефективності пероральної СІТ можна віднести до рівнів доказовості 2а і 2с, дослідження І.В. Корицької і С.М. Недєльської — до рівня 3а.

В Україні є й інші дослідження, строк спостереження у яких дозволяє віднести їх до рівня доказовості 2с і 3а. Так, Є.М. Дитятковська при проведенні 3-річної СІТ парентеральним методом у хворих на поліноз досягла 45 % відмінних, 40 % добрих, 10 % задовільних і лише у 5 % незадовільних результатів. У хворих із ЦАР та АБА побутової етіології частота відмінних результатів становила 70,3 %, добрих — 23 %, задовільних — 5 %, незадовільних — 2 %.

У своїй дисертаційній роботі Р.М. Альошина (2004) наводить такі дані: ретроспективний аналіз результатів СІТ у 85 пацієнтів показав, що через 5 і більше років у хворих на ЦАР частота позитивних результатів лікування зменшилася з 76,9 ± 6,7 % до 66,7 ±  7,5 %, у хворих на АБА — відповідно з 89,7 ± 5,6 до 72,4 ± 8,3 %. Як зазначає автор, найбільша тривалість ремісії відзначалася у хворих із пилковою БА — до 8 років, а з полінозом — до 18 років. Наведені дані переконливо свідчать про те, що ефективно проведена СІТ має дуже тривалу дію. На наш погляд, оскільки проведені авторкою дослідження були рандомізованими, їх можна віднести до градації А.

Як ми вже вказували, усе ширше у світі застосовуються неінвазивні способи СІТ, зокрема СЛІТ (під''язичне введення крапель розчиненого алергену). У своїй статті «Успіхи сублінгвальної імунотерапії» (2006) відомі вчені Giovanni Possalacqua, Laura Guerra, Federica Fumagalli, Enrico Compalati, G. Walter Canonica роблять такі висновки:
— низка детальних доказових досліджень підтвердила ефективність СЛІТ при лікуванні АР;
— постмаркетингові дослідження виявили, що побічні ефекти реєструються в 5 % випадків при частоті зустрічальності менше 1/1000 доз. Безпечність цілком задовільна при лікуванні дітей віком менше 5 років;
— із 1986 року не було жодного тяжкого або летального випадку при застосуванні СЛІТ.

Дослідження продемонстрували тотожність між СЛІТ і підшкірним методом щодо тривалості ефекту, попередження розвитку БА, а також механізмів дії.

Аналогічні висновки наводять і фахівці ВАО.

У методичних рекомендаціях [22] Г.М. Дранник, І.П. Кайдашев наводять дані про численні доказові дослідження щодо СЛІТ і їх позитивні висновки.

Отже, у головному дані, отримані вітчизняними фахівцями, збігаються з висновками закордонних колег, а де в чому їх перевершують. Слід зауважити, що в Україні класична СЛІТ поступилася пероральній СІТ за допомогою драже з алергенами, виготовленими за особливою технологією. Вони довгий час розсмоктуються в роті, що: а) дає змогу алергену, який входить до їх складу, повільно надходити до організму; б) включати всі механізми СЛІТ; в) контактувати з імунокомпетентними клітинами спочатку лімфоглоткового кільця, а потім кишечника.

Як свідчить Г.Н. Дранник, феномен пероральної імунологічної толерантності було відкрито в 1911 р. Wells. Після перорального введення алергену в межах GALT (імунної системи, що асоційована зі шлунком і кишечником) формуються специфічні супресорні клітини, що пригнічують здатність продукувати антитіла класів IgG, IgM і IgE або індукувати клітинну імунну відповідь після введення відповідного алергену. Зрілі В-лімфоцити залишають GALT і розселяються власне у слизовій пластинці різних органів і ­систем.

М. Якобисяк (2004) відзначає, що при проходженні алергену через шлунково-кишковий тракт може виникати загальна толерантність. Проявляється вона, на думку автора, у вигляді супресії, як клітинної, так і гуморальної.

З іншого боку, слід враховувати анатомо-фізіологічні особливості орофарингеальних утворень людини: шість мигдалин лімфоглоткового кільця (2 — піднебінні, 1 — язикова, 2 — трубні, 1 — глоткова). Крім них у стінці глотки є так звані лімфоїдні вузлики, які розміщені практично в усіх відділах глотки. До цього слід додати, що лімфоїдні утворення є і на всьому протязі стравоходу. Завдяки унікальній здатності імуноцитів усі три основні групи імунокомпетентних клітин функціонують як одне ціле, а лімфоїдні органи шлунково-кишкового тракту функціонально пов''язані з іншими компонентами цієі системи. Отже, при пероральній СІТ створюється можливість для надходження алергену до імунокомпетентних клітин двома шляхами: беспосередньо через лімфоглоткове кільце та кишечник, при ковтанні слини. У СРСР метод орофарингеальної аплікації алергену на твердому носії був уперше застосований С.Н. Купріяновим у 1982 р.

Поки що немає єдиної думки щодо механізму СІТ при пероральному введенні алергену (R. Fadel, C. Andre, 2003), хоча, як свідчать автори, такі найбільш авторитетні у світі алергології організації, як ВООЗ, EAACI та ARIA, визнали цей метод.

Як показали наші порівняльні дослідження, у хворих на АБА (рис. 2) ефективність пероральної СІТ була вищою, ніж парентеральної.

Дуже важливим для хворих і для лікарів (з огляду на співпрацю із хворим) є економічний аспект СІТ, особливо пер­оральної. Вона суттєво дешевша за базову фармакотерапію ЦАР і АБА, оскільки інтенсивність (а отже, і вартість) СІТ із роками зменшується, а фармакотерапії в кращому разі залишається незмінною. За нашими розрахунками (бралися до уваги ціни докризового в Україні періоду), при ЦАР у перший рік лікування фармакотерапія була дорожчою за СІТ на 20–200 % (залежно від виду препарату), у наступні 3–5 років, коли проводилася підтримуюча СІТ, фармакотерапія подорожчала на 50–400 %. Надалі при відмінних і добрих результатах СІТ (як свідчать вищенаведені дані, саме вони мають місце в Україні) можна рахувати тільки витрати на фармакотерапію ЦАР, СІТ, оскільки досягнуто сталу ремісію СІТ припиняється.

Для АБА в перший рік фармакотерапія є дорожчою за СІТ на 50–200–1000 %, у наступні 3–5 років — на 100–400–1000 % (залежно від препарату або благодійних програм, що проводяться певними фірмами). У 2009 році в Україні фармакологічні препарати подорожчали на 100–300 %, тоді як алергени для СІТ — на 20 %.

Отже, перевагами перорального методу СІТ є:
1. Менший ризик виникнення гіперчутливих реакцій.
2. Менша потреба в контролі з боку алерголога (відкривається можливість для проведення СІТ в умовах периферії).
3. Зручність для медпрацівників та хворих.
4. Більша естетичність методу, менше неприємних відчуттів (зменшується кількість хворих, які відмовляються від СІТ, можна проводити багаторічні курси СІТ, більша привабливість для дітей).
5. Краща можливість комбінувати з фармакотерапією й іншими методами СІТ.
6. Виключається небезпечність парентеральних інфекцій.
7. Нижча вартість як при порівнянні з фармакотерапією, так і (значно меншою мірою) порівняно з парентеральним методом СІТ.

За сучасними вимогами до нового лікувального засобу, що наводить В.М. Коваленко, пероральна СІТ має ряд переваг (табл. 3).

З огляду на вищесказане, а також сталі традиції щодо проведення СІТ застосування цього методу в Україні постійно зростає. Дані головних алергологів регіонів України щодо застосування СІТ у 2006–2008 рр. наведені в табл. 4.

Отже, як свідчать дані табл. 4, в Україні щорічно зростає охоплення СІТ хворих на АЗ. Основних недоліків 2:
1) СІТ охоплено лише 7,79 % хворих на АЗ, які (за розрахунками) потребують лікування цим методом в Україні;
2) педіатри-алергологи порівняно з алергологами-терапевтами застосовують СІТ майже вдвічі рідше, хоча повинно бути навпаки, адже СІТ є більш ефективною саме в дитячому віці.

Завершуючи цю статтю, слід підкреслити:
— алергологи України, озброєні всіма сучасними технологіями лікування АЗ, інтенсивно розвивають метод СІТ;
— спектр і якість алергенів для СІТ в Україні відповідають високим стандартам, а пероральні алергени у вигляді драже не мають прямих аналогів у світі;
— результати СІТ в Україні відповідають орієнтирам ВООЗ, а при деяких формах АЗ (ЦАР, АБА) їх перевершують;
— як недолік слід відзначити недостатню кількість доказових досліджень в галузі вітчизняної кліничної алергології, які б могли всебічно висвітлити якість лікування АЗ в Україні.


Bibliography

1. Альошина Р.М. Клініко-імунопатогенетичні особливості атопічних алергічних захворювань і їх профілактика в промисловому регіоні Донбасу: Дис... д-ра мед. наук. — Луганськ, 2004. — 290 с.

2. Балаболкин И.И. Распространенность, диагностика и лечение поллиноза у детей // Аллергология. — 1998. — № 2. — С. 41-46.

3. Гущин И.С. Преимущества специфической иммунотерапии и возможные пути ее совершенствования // Аллергология. — 1998. — № 3. — С. 3-7.

4. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. — Одесса: Астропринт, 1999. — С. 433-466.

5. Заболотний Д.І., Пухлик Б.М. Алергічний риніт // Ринологія. — 2002. — № 1. — С. 24-38.

6. Клиническая аллергология / Под ред. Р.М. Хаитова. — М.: МЕДпрессинформ, 2002. — 624 с.

7. Клиническая иммунология и аллергология / Под ред. Г. Лолора младшего,

Т. Фишера, Д. Адельмана. — М.: Практика, 2000. — 806 с.

8. Корицька І.В. Специфічна імунотерапія хворих на АЗ // Астма та алергія. — № 4. — 2004. — С. 38-41.

9. Корицька І.В. Побічні ефекти СІТ у хворих на респіраторні алергічні захворювання // Вісник Він. мед. Університету. — 2004. — С. 81-86.

10. Недєльська С.М. Профілактика і лікування бронхіальної астми у дітей методом специфічної алерговакцинації: обгрунтування і клінико-імунологічна ефективність: Автореф. дис… д. мед. наук. — К., 2004. — 36 с.

11. Паттерсон Р., Грэмер Л, Гринберг П. Аллергические болезни (диагностика и лечение). — М.: Геотар, 2000. — 734 с.

12. Передкова Е.В., Медуницын Н.В.,Порошина Ю.А., Титова С.М. и др. Пероральный метод специфической иммунотерапии поллинозов // Клин. мед. — 1996 — № 2 — С. 49-51.

13. Протоколи надання медичної допомоги хворим на алергічні захворювання. Асоціація алергологів України. — Київ; Вінниця, 2007. — 40 с.

14. Пухлик Б.М. Конспект алерголога. — Вінниця: ИТИ, 2008. — 95 с.

15. Райкис Б.Н., Казиев А.Х. Настоящее и будущее лечебных аллергенов. — М.: Триада-Х, 2001. — 246 с.

16. Фрадкин В.А. Диагностические и лечебные аллергены. — М.: Медицина, 1990. — 256 с.

17. Canonica G.W., Passalacqua G. Non injection routes for immunotherapy // J. Allergy Clin. Immunol. — 2003. — 111. — 437-448.

18. Passali D., Mosges R. Internazional Conferenze on Allergic Rhinitis in Childhood // Allergy European Journal of allergy and clinical immunology. — 1999. — Vol. 54, № 55.

19. Passalacqua G., Guerra L., Pasquali M., Lombardi C., Canonica G.W. Efficacy and safety of sublingual immunotherapy // Ann. Allergy Asthma Immunol. — 2004. — 93. — 3-12.

20. WHO Pozition Paper. Alergen imunotherapi: therapeutic vaccines for alergic diseases // Allergy European Journal of allergy and clinical immunology. — 1998. — Vol. 53, № 44.

21. Теоретичні основи сублінгвальної специфічної імунотерапії та окремі аспекти її практичного застосування. Методичні рекомендації. — К., 2007.

Similar articles


Back to issue