Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International neurological journal 8 (30) 2009

Back to issue

Концепція «збуджувального» і «гальмівного» методів у традиційній китайській медицині: загальний сенс, застосування у разі голковколювання та при інших методах рефлексотерапії

Authors: Чуприна Г.М., Мачерет Є.Л., Коркушко О.О., Дригант Л.П., Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, Медичний інститут УАНМ, м. Киї

Categories: Neurology

print version


Summary

У статті дається загальна характеристика методів акупунктурної діагностики, трактується сенс понять «гальмування» і «збуджування» з точки зору традиційної китайської медицини, детально описується спосіб застосування обох методик на основі даних акупунктурної діагностики у разі голковколювання, а також при інших традиційних і сучасних методах рефлексотерапії.


Keywords

Рефлексотерапія, збуджування, гальмування.

Вступ

Діагностика та лікування захворювань, згідно з принципами традиційної китайської медицини (ТКМ), базуються на системному підході, в основі якого лежить уявлення про структуру Всесвіту (макрокосмосу) і людини, що відображає в собі цю структуру (мікрокосмосу), тобто організм людини вважається таким, що містить у собі всі елементи Всесвіту, відображає в своїх структурних і функціональних особливостях статичні й динамічні особливості цілого Всесвіту. Згідно з цими поглядами (концепції Інь-Ян та У-Сін) були сформовані уявлення про будову та функціонування організму, яким притаманний багаторівневий системний характер.

Перший рівень — це поділ (до певної міри умовний) частин тіла та внутрішніх органів, а також функцій на категорії Ян та Інь, які мають чіткі характеристики, відрізняються за певними ознаками, знаходяться у опортуністичних стосунках, але водночас функціонують як єдиний комплекс. Другий рівень — це багатогранні системи співвідношень у циклі У-Сін («п’ять першоелементів»), який передбачає структурну й динамічну спорідненість певного першоелементу й певних органів, тканин, емоцій, темпераментів, звуків, смаків, природних стихій (останні можуть стати причиною хвороби за умов їх раптового, надмірного впливу та ослаблення захисних сил організму, тобто стати патогенним фактором).

На основі цих поглядів організм людини було поділено на декілька функціональних систем. При цьому до однієї функціональної системи належали органи та тканини, які, на перший погляд, мали різну будову, знаходились на значній відстані одне від одного, але об’єднувались спільною функцією, а при більш глибокому вивченні — спільним філогенетичним походженням, спільним розвитком у онтогенезі й спільною зацікавленістю в патологічному процесі. При цьому різні функціональні системи уявлялися активно взаємодіючими одна з одною для здійснення спільних функцій.

Також вважалося, що існують тісні зв’язки між внутрішніми органами й певними зонами на поверхні тіла (точками акупунктури — ТА), які об’єднувалися в лінії (меридіани акупунктури) і через які можна було активно впливати на стан внутрішніх органів і організму в цілому.

Такий аналітичний погляд на організм людини, його фізіологію і патологію, способи лікування формувався під впливом численних багатовікових спостережень за перебігом захворювань, коли відмічалися не той чи інший окремі симптоми, а групи споріднених за походженням, спільними рисами й паралелізмом перебігу симптомів, під впливом специфічного акупунктурного лікування і його ефектів, під впливом розтинів, коли вивчалися вага, консистенція, колір уражених органів, зв’язки між певною патологією й комплексом уражених органів і тканин. Так формувалася акупунктурна діагностика (АД), де кожен синдром мав характерні діагностичні ознаки (походження, симптоми, особливості пульсу, язику та ін.). На основі такого багатогранного вивчення хворого встановлювався діагноз і складався індивідуальний акупунктурний рецепт.

Акупунктурна діагностика

Базовою філософською концепцією ТКМ є уявлення про здоров’я як про процес динамічної рівноваги двох головних структурно-функціональних субстанцій організму — Інь та Ян. Відповідно поняття «хвороба» трактується як порушення цього процесу. Боротьба з хворобою зводиться до відновлення динамічної рівноваги Інь-Ян, тобто підтримки «слабкої» субстанції і «ослаблення» патологічно надмірної.

Способи практичної реалізації цієї ідеї надзвичайно різноманітні — від застосування методів медитації, фізичних вправ, приймання лікарських трав до вколювання голками, масажу й припалювання ТА, впливу на них іншими фізичними факторами за допомогою сучасних апаратних методів рефлексотерапії (РТ).

Згідно з китайською філософією, людина постійно підтримує рівновагу з оточуючим середовищем, обмінюється з ним енергією. Якусь частину енергії людина отримує від матері при народженні, якусь — від природи протягом всього життя. Цю енергію називають «енергія Ци».

Загальним для всіх видів лікувальних методів ТКМ є забезпечення вільного протікання життєвої енергії Ци, без якого неможливе підтримання балансу Інь-Ян — системи забезпечення гомеостазу.

Згідно з уявленнями ТКМ, Ци протікає по каналам «Цзин» і колатералям «Ло». У точках акупунктури, що розташовані на каналах і колатералях, Ци виходить на поверхню і стає доступною для зовнішнього впливу.

Головна ідея акупунктурної терапії базується якраз на керуванні протіканням Ци, що досягається шляхом голковколювання, припалювання, а також шляхом впливу інших фізичних факторів. Але всі вищевказані лікувальні акупунктурні методики обов’язково грунтуються на попередній ретельній акупунктурній діагностиці.

Методи АД є важливим розділом у практичній діяльності лікаря-рефлексотерапевта: завдяки ним встановлюється акупунктурний діагноз і складається акупунктурний рецепт. Серед них насамперед слід виділити традиційні методи, такі як діагностика за пульсом (у якій діагностують до 27 властивостей пульсу, серед яких такі властивості, як «повільний», «швидкий», «повний», «пустий», «глибокий», «поверхневий», «довгий», «короткий», «струнний», є найважливішими; виділяють 12 пульсових позицій), діагностика за язиком (її проводять у зональному аспекті, а також оцінюють форму, колір язика, характеристики нальоту) і синдромальна діагностика.

Поряд із традиційними методами АД велике значення у нинішній час мають сучасні апаратні її методи, які зазвичай корелюють із традиційними методами АД і допомагають швидко визначити стан функціональної активності меридіанів акупунктури, а відповідно до цього й функціональних систем організму, поставити акупунктурний діагноз і скласти акупунктурний рецепт, а також ці методи, проведені у динаміці, допомагають визначити ефективність акупунктурного лікування.

На початкових етапах застосування електрики в аспекті дії на ТА, а це відбувалося ще наприкінці XVIII ст., виникли окремі лікувальні методики, але згодом, із розвитком методів електропунктурної терапії, з’явився інтерес до діагностики захворювань шляхом вимірювання електрофізіологічних характеристик шкіри в ТА. Був виявлено, що зміни цих характеристик пов’язані із розвитком захворювань і навіть випереджають їх розвиток у часі. Важливим є факт, що за допомогою методів АД можна виявити зміни у відповідних органах і системах на початковому, так званому енергетичному, рівні.

Найбільше поширення отримали методики електропунктурної діагностики (ЕД), запропоновані в 50-х роках XX ст. японським дослідником Y. Nаkаtаnі, німецьким вченим R. Voll, румунськими дослідниками J. Bratu, V. Prodesku, A. Georgesku. У 1978 р. з’явився іще один метод ЕД — вегеторезонансне тестування (ВРТ), який запропонував Х. Шинель (узагальнені характеристики вищенаведених методів електропунктурної діагностики подані в табл. 1). Одночасно з діагностикою ці автори запропонували й відповідні лікувальні методики.

Нині методики ЕД ще повністю науково не обгрунтовані, однак їх слід визнати результатом статистичного узагальнення феноменологічних закономірностей зміни електрофізіологічних властивостей певних ТА, що виникають у разі розвитку патологічного процесу. Y. Nаkаtаnі і R. Voll звернули увагу на те, що електрофізіологічні властивості змінюються в основному в тих ТА, які знаходяться або на ділянці шкірної проекції ураженого органа, або на акупунктурному меридіані, що з ним пов’язаний і проходить по ділянках тіла, які мають із ним спільну сегментарну іннервацію. Як виявилося, дистальні точки меридіанів чутливіші до змін стану відповідних органів, ніж місцеві точки, а відповідно й інформативніші для цілей ЕД. Необхідно зазначити, що автори цих методик вирішили основне завдання — вибору максимально інформативного масиву ТА, завдяки чому користувач отримує можливість правильної постановки ЕД за результатом виміру в обмеженому наборі ТА.

У зв’язку з проблемою обгрунтування методів ЕД нагадаємо, що європейські методи діагностики й класифікації хвороб не адекватні акупунктурі як методу лікування, основне завдання якого — нормалізація циркуляції життєвої енергії в системі меридіанів. Хвороби, які діагностує лікар європейської школи, є з позицій акупунктурних шкіл лише вторинними проявами загального порушення балансу енергії, тому в різних випадках для лікування однієї і тієї ж, за європейською класифікацією, хвороби можуть застосовуватися різні акупунктурні методики.

У наш час існують широкі технічні можливості для здійснення ЕД, сучасні діагностичні системи, здебільшого комп’ютеризовані — це зручно і для проведення діагностики, і для опрацювання її результатів, але не всі вони здатні точно відобразити функціональний стан меридіанів акупунктури, не всі здатні корелювати з даними традиційних методів АД (а це украй важлива характеристика методу у аспекті його сприяння встановленню вірного акупунктурного та орієнтовного клінічного діагнозів).

Звичайно, можливості ЕД залежать не лише від апаратури, а й, насамперед, від лікаря, який застосовує ту чи іншу методику.

Зараз у столиці нашої держави, у всіх без винятку обласних містах, а також у значній кількості районних можна знайти багато медичних центрів чи кабінетів, які надають діагностичні послуги, засновані на використанні вищенаведених методів ЕД.

Таке значне поширення методик і радує, і турбує — це один із тих випадків, коли кількість не завжди корелює з якістю.

Ми, співробітники кафедри неврології і рефлексотерапії НМАПО ім. П.Л. Шупика, зустрічаємо чимало нарікань, і в тому числі письмових звернень (на адресу кафедри, МОЗ України, ОУОЗ), на низький ступінь об’єктивності ЕД. Серед листів із такими негативними відгуками про її ефективність зустрічаються ксерокопії висновків, де наводиться ціла низка діагнозів, інколи навіть на сторінку, іноді зовсім курйозних (є випадки, коли за допомогою одного лише електропунктурного обстеження пацієнту ставили діагноз «менінгіт», «міастенія» або «міжхребцева кила»), у цих висновках зазначаються всі без винятку органи людського тіла з багатозначним суфіксом «іт», одне вивчення яких може увігнати пацієнта в невроз.

Аналізуючи ці звернення, ми дійшли висновку, що у всіх випадках такої необ’єктивної ЕД мала місце або ­повна відсутність спеціальної підготовки з рефлексотерапії в особи, що здійснювала діагностику, або недостатній її рівень.

Зрозуміло, завдяки методами ЕД не можна встановити точний клінічний діагноз згідно з МКХ-10, для цього існують інші, добре відомі всім лікарям методи діагностики. Можна — лише орієнтовний. Методи ЕД допомагають лікарю-рефлексотерапевту ось у чому: встановити акупунктурний діагноз, призначити акупунктурне лікування, скорегувати його під час курсу лікування, а також інколи підібрати і скорегувати гомеопатичне та алопатичне лікування.

Постановка акупунктурного діагнозу за допомогою методів ЕД відрізняється від постановки діагнозу клінічного і зводиться в цілому до визначення «функціонально-енергетичного» стану сукупності акупунктурних каналів пацієнта. Аналіз проводиться в термінах гіпо- та гіперфункції каналу, що позначаються відповідно як «недостатність» та «надмірність». Акупунктурний канал із його ТА має зв’язок із внутрішніми органами та системами. Але поняття «органа», або точніше «функціональної системи», у традиційній китайській медицині не аналогічне поняттю «органа» у медицині західній.

У ТКМ поняття «органа» зазвичай ширше, і тому якщо за даними ЕД мова йде про відхилення в меридіані, наприклад про гіперактивність «печінки», то це зовсім не означає, що у хворого обов’язково буде мати місце клінічний діагноз «гепатит» або «цироз печінки», а якщо мова йде про «недостатність» «серця», то це не завжди артеріальна гіпотензія чи стенокардія (табл. 2).

Різні види ЕД мають специфічні особливості. Однак щоб лікар міг правильно оцінити дані будь-якої ЕД, щоб він міг правильно зіставити акупунктурний і клінічний діагнози, він повинен вільно оперувати теоріями, поняттями як сучасної, так і давньокитайської медицини, він повинен мати досвід діагностики та лікування акупунктурними методами, він повинен як мінімум пройти підготовку на курсах спеціалізації з рефлексотерапії і мати сертифікат встановленого зразку.

Наявність такого сертифікату повинна бути підставою для надання ліцензії на здійснення медичної практики не тільки за фахом «рефлексотерапія», але й на здійснення окремих видів АД. Наявності такого сертифікату має повне право вимагати обласний спеціаліст із рефлексотерапії під час перевірки діяльності приватних медичних центрів сумнівної репутації.

Концепція «збуджувального» і «гальмівного» методів у рефлексотерапії

Базуючись на результатах АД (а вона, нагадаємо, зводиться в цілому до визначення «функціонально-енергетичного» стану сукупності акупунктурних каналів пацієнта і проведення аналізу в термінах гіпо- та гіперфункції каналу, що позначаються відповідно як «недостатність» та «надмірність»), ми маємо можливість диференційного впливу на ТА зацікавлених меридіанів за допомогою «збуджувального» (у разі «недостатності») чи «гальмівного» (у разі «надмірності») методів голкорефлексотерапії (ГРТ).

Слід сказати, що поняття «недостатність» і «надмірність» у ТКМ мають більш широкий зміст: вони належать до 8 основних принципів синдромальної діагностики (8 категорій основних синдромів) (табл. 3).

Отже, до «надмірності» приводить гіперактивність патогенного фактора, а до «недостатності» — дефіцит власних захисних сил організму. Загальну «надмірність» чи «недостатність» породжують відповідні енергетичні процеси у внутрішніх органах і системах, і ми можемо їх об’єктивізувати, використовуючи дані методів АД, де вони представлені, відповідно, ознаками «надмірності» і «недостатності» меридіанів.

На даних АД грунтуються основні лікувальні методики ГРТ: гальмування і збуджування. У давньокитайському трактаті «Су Вень» говориться: «Усі хвороби можна охарактеризувати неврівноваженістю порожнього й повного». Таким чином, у ТКМ дається патофізіологічне узагальнення сутності всіх захворювань. Оскільки для всіх хвороб притаманні аспекти «надмірності» і «недостатності», то при якійсь конкретній патології також буде мати місце порушення динамічної рівноваги Інь-Ян (тобто здоров’я), що проявляється ознаками «надмірності» та «недостатності» у тих чи інших функціональних системах і відповідних акупунктурних каналах. З поняттями «надмірність» і «недостатність» найбільш чітко корелює в клініці стан вегетативної нервової системи (ВНС): частіше ознакою «надмірності» є гіперактивність симпатичного її відділу, і навпаки, з недостатністю корелює підвищена активність парасимпатичного відділу ВНС.

На нашу думку, при проведенні АД у хворих доцільно застосовувати у комплексі як методи електропунктурної, так і термопунктурної діагностики. Нами вже було наголошено раніше, що методи ЕД, зокрема метод Накатані, відносно більш інформативні при визначенні функції симпатичного відділу вегетативної нервової системи та у разі гострих захворювань, тоді як метод Акабане — при визначенні функції парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи та у разі хронічної патології.

Але ж, як відомо, обидва відділи ВНС — і симпатичний, і парасимпатичний сумісно функціонують у підтриманні гомеостазу.

Спираючись на наш багаторічний досвід лікування пацієнтів із захворюваннями нервової системи з використанням методів рефлексотерапії, ми можемо говорити про те, що загострення будь-якої неврологічної патології, погіршення перебігу захворювання розгортаються на фоні «виходу з-під контролю вегетативного гомеостазу» (тобто порушення нормальної динамічної рівноваги між симпатичною і парасимпатичною складовими вегетативного тонусу), при цьому, крім гіперактивності однієї й дефіциту іншої ланок ВНС, можлива ситуація, коли одночасно збільшується парасимпатична й симпатична активність (ця активність, так би мовити, збігається за «фазою» замість того, щоб бути протилежною), що й може бути поштовхом, який призводить до розвитку й підтримання неврологічної симптоматики.

Причому свій внесок у розвиток дисбалансу процесу нормального вегетативного забезпечення можуть зробити різні його «учасники» — надсегментарні, сегментарні структури ВНС і різні внутрішні органи за рахунок пригнічення чи активації своєї функції. І саме за рахунок проведення комплексу методів АД ми можемо визначити «винуватця» цього дисбалансу і призначити адекватну корекцію.

Гальмування і збуджування в ГРТ спрямовані на те, щоб урівноважити явища «надмірності» і «недостатності» при даному конкретному захворюванні в даного конкретного хворого за рахунок впливу на ТА тих меридіанів і органів, які «роблять внесок» рівнем свого функціонування у розвиток і перебіг патології. У разі «надмірності» слід гальмувати, а при «недостатності» — збуджувати. Гальмування означає «видалення» (тобто знешкодження, припинення дії) із організму того патогенного фактора, який викликав захворювання, а збуджування — підсилювання власних захисних сил організму (Вей Ци).

Принципи гальмування і збуджування широко висвітлюються в ТКМ починаючи з основної філософської концепції У-Сін і правила «Мати — Син». Згідно з У-Сін, ці два способи стимуляції ТА мають ще назву «методи зустрічі й переслідування».

Якщо енергія патогенного фактора потужна і разом з тим антипатогенна Ци залишається сильною, то в результаті їхньої взаємодії з’являється гіперергічна реакція організму, тобто «надмірність». У такому разі, як вчить мудрість давньокитайських лікарів, слід «вийти патогенній енергії назустріч і перемогти її у двобої, використавши потужний удар». Тобто якщо має місце «надмірність» меридіану «печінки», слід діяти таким чином: не впливати на саму систему «печінки», а йти назустріч патогенній енергії, що походить з цієї системи, проти її природного ходу, а отже, і проти напрямку її протікання згідно з У-Сін (рис. 1), проти годинникової стрілки, впливаючи на її «сина», використати «потужний удар», тобто сильний ступінь стимуляції, зустріти патогенну енергію і перемогти її.

Практично це означає, що слід «гальмувати сина» — діяти гальмівним методом на ТА меридіанів «серця» і «перикарда» або на точку «сина» (ТА першоелементу «вогонь», гальмівну) меридіану «печінка», або на ТА першоелементу «вогонь» одночасно на всіх трьох вищезазначених меридіанах (так зване правило «елемент у елементі»).

Якщо ж антипатогенна Ци виснажена, то реагування організму на дію патогенних факторів слабкої і середньої потужності буде також незначним і тому виникає «недостатність». У такому разі метод «протидії», «відкритого двобою», тобто сильної стимуляції ТА, може остаточно «вибити з колії» вже й так ослаблену функціональну систему (наприклад, «печінки»), тому ТКМ рекомендує застосувати метод «переслідування»: тобто необхідно слідувати природному ходу циркуляції енергії в циклі У-Сін за годинниковою стрілкою, не діяти сильно на «печінку», яка неспроможна прореагувати адекватно у відповідь, а легенько «підганяти», «підштовхувати» (слабкий ступінь стимуляції) її, плавно піднімати її активність за рахунок збуджувального, легкого впливу на її «матір».

Практична реалізація цього підходу може бути різною: «збуджувати матір» — це означає діяти збуджувальним методом на ТА меридіану «нирок», або на точку «матері» (ТА першоелементу «вода», збуджувальну ) меридіану «печінка», або на ТА першоелементу «вода» одночасно на двох вищезазначених меридіанах (правило «елемент у елементі»).

Крім основної ідеї диференційного застосування методів гальмування і збуджування у ГРТ: використання для збуджування чи гальмування специфічних меридіанів (які відносяться до першоелементу «матері» згідно з циклом У-Сін для збуджування і до першоелементу «сина» — для гальмування) і специфічних ТА (які на ураженому меридіані відносяться до першоелементу «матері» згідно з циклом У-Сін для збуджування і до першоелементу «сина» — для гальмування), обидва ці методи мають ще й інші характерні ознаки й відрізняються за темпом, інтенсивністю впливу на акупунктурну голку, напрямком її введення і обертання під час маніпуляції, узгодженістю з фазами дихання й енергетичним станом меридіанів, експозицією, кутом і глибиною введення голки, послідовністю голковколювання, кількістю використаних ТА, маніпуляціям під час знімання голок, металом, із якого голки виготовлені і, у кінцевому підсумку, за ступенем вираженості «передбачених відчуттів».

Так, для реалізації збуджувального методу, згідно з поглядами ТКМ, необхідно вводити акупунктурну голку в ТА повільно (під час такого введення відбувається оптимальне проведення Ци з поверхні всередину і створюється можливість «насичення енергією» меридіану, який перебуває у стані «недостатності»), а виймати — навпаки, швидко (щоб передана енергія «не встигла витекти назад»). Для гальмування, натомість, рекомендується швидке введення (щоб не було можливості передачі зай­вої енергії) і повільне виймання (щоб із голкою вийшло якомога більше надмірної патологічної Ци) акупунктурної голки.

З метою збуджування слід вводити акупунктурну голку по ходу циркуляції Ци в меридіані (метод «переслідування»), послідовність вколювань ТА повинна також відповідати напрямку руху Ци, використовується багато ТА («переслідувати краще, маючи багато людей»), і кількість їх має бути непарною (тобто янською: три, п’ять, сім, дев’ять, одинадцять і т.д.), глибина вколювання й експозиція мають бути незначними (що повинно попередити подальшу втрату енергії «через голку»), голку потрібно вводити на видиху й виймати на вдиху (під час видиху ми вводимо голку, а при вдиху виймаємо, і, таким чином, рух нашої руки «слідує» за напрямком екскурсій грудної клітки, а отже, і за «рухом енергії»), при виведенні голки необхідно швидко закрити отвір від уколу в шкірі, притиснувши до нього лівою рукою ватку, змочену у спирті (ліва рука — янська — краще віддає енергію). Для збуджування краще використовувати золоті акупунктурні голки (широко відомі активуючі впливи колоїдного золота, зокрема, на ЦНС) і проводити вколювання під час «відпливу» Ци від меридіану (тобто тоді, коли енергія починає зникати з меридіану, а отже, своїми маніпуляціями ми її «переслідуємо»).

Коли голка вже введена в ТА на необхідну глибину, для підсилення лікувального ефекту слід виконувати нею певні маніпуляції, серед яких найчастіше застосовується пунктирування й підкручування голки. Для збуджування загальна інтенсивність таких маніпуляцій не повинна бути значною, при пунктируванні акупунктурну голку швидко й потужно поглиблюють у тканини, а потім повільно легко піднімають, повертаючи до початкового рівня глибини. Здійснюють зазвичай дев’ять таких маніпуляцій (або іншу янську їх кількість). При проведенні підкручування голки з метою потенціювання тонізації проводять потужне обертання (приблизно на 90–180 градусів) голки в напрямку ходу меридіану і легко повертають її в початкове положення, здійснюючи подібний прийом дев’ять разів (рух руки лікаря і голки «переслідує» Ци меридіану). Орієнтиром напрямку руху голки під час підкручування є напрямок руху великого пальця руки.

Під час застосування збуджувальної методики ГРТ у пацієнта повинні виникнути «передбачені відчуття» слабкого або середнього ступеня вираженості.

Для здійснення гальмівної методики, відповідно до поглядів ТКМ, слід вводити акупунктурну голку в ТА швидко, а виймати повільно (щоб не передати додаткової енергії при введенні і мати можливість вивести зайву енергію при витягуванні голки), вводити акупунктурну голку проти ходу циркуляції Ци в меридіані (метод «зустрічі»), послідовність вколювань ТА повинна також бути протилежною щодо напрямку руху Ци, використовується небагато ТА («кращим видом поєдинку є двобій»), і кількість їх має бути парною (тобто іньською: дві, чотири, шість), глибина вколювання й експозиція мають бути максимальними (щоб мати оптимальну можливість вивести зайву чужорідну енергію «з глибини тіла»), голку потрібно вводити на вдиху й виймати на видиху (під час вдиху ми вводимо голку, а при видиху виймаємо, а отже, рух нашої руки «іде назустріч руху енергії», тобто напрямку екскурсій грудної клітки), після виведення голки необхідно пальцями правої руки (права рука — іньська — краще забирає енергію) спочатку розширити отвір від уколу у шкірі, а вже потім протерти ваткою, змоченою у спирті. Для гальмування доцільніше використовувати срібні акупунктурні голки (широко відомі антисептичні, протибольові, заспокійливі щодо ЦНС властивості срібла) і проводити вколювання під час «припливу» Ци до меридіану (тобто тоді, коли енергія максимально наповнює меридіан, а отже, своїми маніпуляціями ми рухаємось їй «назустріч»).

Коли голка вже введена в ТА на необхідну глибину, для підсилення седативного лікувального ефекту слід виконувати нею маніпуляції високої інтенсивності: при пунктируванні акупунктурну голку повільно й легко заглиблюють у тканини, а потім швидко й потужно піднімають, повертаючи до початкового рівня глибини. Здійснюють зазвичай шість таких маніпуляцій (або іншу іньську їх кількість). При проведенні підкручування голки з метою потенціювання седатації проводять потужне обертання (приблизно на 90–180 градусів) голки в напрямку проти ходу меридіану й легко повертають її у початкове положення, здійснюючи подібний прийом шість разів (рух руки лікаря і голки «йде назустріч» Ци меридіану).

У результаті застосування гальмівного методу ГРТ у пацієнта повинні виникнути «передбачені відчуття» середнього або сильного ступеня вираженості.

Поняття ТКМ «гальмування» і «збуджування» ТА, диференційовані клінічні ефекти, які з’являються при їх застосуванні, знаходить відгук у роботах сучасних нейрофізіологів. Так, P.R. Melsack, P.D. Wall, досліджуючи функцію желатинозної субстанції спинного мозку у антиноцицептивних механізмах ЦНС, ще в 1965 показали, що нейрони заднього рогу організовані у дев’ять шарів (пластин, згідно з класифікацією Rexed), кожен з яких має спеціалізовані функції. Кожна клітина у V пластині має складне, трьохзонне рецептивне поле, яке неоднозначно реагує на подразнення у різних його ділянках («латеральне гальмування»): клітину збуджує увесь діапазон механічних подразників, що прикладені до центру поля; навколо цієї зони розташована ділянка, у якій слабке тактильне або електричне подразнення викликає гальмування, тоді як сильне механічне або електричне подразнення приводить до збудження; навколо цих двох зон розташована ще більша за розмірами зона, у якій дія природних подразників приводить до гальмування розрядів клітин V пластини. В експерименті було показано, що внаслідок зняття низхідного впливу стовбура мозку на клітину перші дві зони розширюються, а третя — зникає.

У зв’язку з цим хотілося б навести аналогію з класифікації стандартних точок меридіанів акупунктури, коли на одному й тому ж меридіані є тонізуючі точки акупунктури (які можуть бути розташовані у межах 1-ї зони і цілеспрямовано викликати збудження), точки-пособники (які можуть бути розташовані у межах 2-ї зони і викликати збудження й гальмування залежно від характеру впливу на них) та гальмівні точки (що можуть бути розташовані в межах 3-ї зони і викликати переважно гальмівні ефекти). Відповідно диференційовані реакції від впливу на ТА можуть бути пояснені певною мірою модулюючим впливом стовбура мозку.

Звичайно, повною мірою про сенс і дію гальмування або збуджування в рефлексотерапії можна говорити лише щодо голковколювання. Обидва методи підрозділяються зазвичай (Е.Л. Мачерет, И.З. Самосюк, 1989; В.Г. Вогралик, 1961), на два варіанти (сильний — І і слабкий — ІІ). При першому варіанті збуджувального методу ГРТ вибирається значна кількість ТА (5 і більше), здійснюється досить поверхневе вколювання (глибиною 0,3–0,6 мм) і наносяться швидкі, інтенсивні, короткі подразнення (1–3 хв), які забезпечують отримання переважно місцевих, інтенсивних, але коротких відчуттів. При другому варіанті збуджувального методу застосовується дещо менша кількість ТА (4–6), менша інтенсивність маніпуляцій, більш значна глибина введення голок (6–9 мм) і експозиція. При першому варіанті гальмівного методу застосовується не більше двох ТА, здійснюється максимально глибоке вколювання, тривалі маніпуляції з поступовим нарощуванням інтенсивності, тривала експозиція (40–60 хв). При другому варіанті гальмівного методу експозиція дещо менша (до 30 хв), застосовується 2–4 ТА, маніпуляції проводяться із середнім ступенем інтенсивності.

Коли ж використовуються інші методи РТ, то насамперед гальмування й збуджування визначають способи складання акупунктурних рецептів, тобто підбір специфічних «гальмівних» або «збуджувальних» ТА. Відомо, що підсилити специфічну тонізуючу або седативну дію допомагає вплив за відповідною методикою на ТА-пособники. Додаткові критерії гальмування і збуджування, які вище розглядались нами при описанні способів стимуляції в ГРТ, а також поділ їх на І і ІІ варіанти для інших методів РТ до певної міри умовні.

Так, для припалювання можна виділити такі критерії ступеня стимуляції ТА (В.Г. Вогралик, 1961): для І варіанту збуджування застосовується «дзьобаюче цзю» протягом 5–6 хв, а для ІІ варіанту — 1–2 хв; для І та ІІ варіанту гальмування застосовується «теплове цзю», або «прасуюче цзю», протягом 20–60 хв та 10–20 хв відповідно.

Додатковими критеріями гальмування і збуджування в електропунктурі є насамперед сила струму і тривалість стимуляції, а при проведенні лазеропунктури — діапазон лазерного випромінювання (ЛВ), щільність потужності ЛВ і доза лазерного опромінення, які й визначають, відповідно, максимальний або мінімальний ступінь стимуляції. При цьому слід пам’ятати, що одним з важливих принципів лазерної терапії є диференційний вплив зі зміною величини щільності потужності та режиму впливу на різних стадіях патологічного процесу. Так, у перший період запалення, що проявляється порушенням мікроциркуляції й метаболізму тканин, розвитком набряку, больового синдрому, бажано застосовувати високу щільність потужності (для гелій-неонового лазера — 100–200 мВт/см2 та 15–25 мВт/см2 для інфрачервоного лазера), безперервний режим для гелій-неонового лазера та імпульсно-безперервний — для інфрачервоного (частоти 1500–3000 Гц) — так звані протизапальні параметри, що проявляються максимальним протинабряковим, мікроциркуляторним та знеболюючим ефектами (аналог методу «гальмування»). При лікуванні уражень периферичної нервової системи (ПНС) слід застосовувати у разі больових синдромів частоти до 500 Гц, а в разі синдромів випадіння — до 200 Гц. Коли ж гострі та запальні явища ліквідовані і необхідно стимулювати процеси регенерації, то доцільно використовувати малі величини щільності потужності в діапазоні 0,1–100 мВт/см2; у цьому раз також слід застосовувати режими з модуляцією частотою 10–70 Гц (аналог методу «збуджування»).

Щодо диференційного застосування частотних параметрів ЛВ, то слід пам’ятати, що частота 10 Гц це є усереднена частота нормального -ритму ЕЕГ людини і вплив ЛВ з модуляцією цією частотою справляє збуджувальний ефект на біоелектричну активність головного мозку і застосовується в основному в разі синдромів недостатності (астенізація, зниження пам’яті, запоморочення, слабкість у кінцівках, блідість та ін.), а модуляція частотою 200–250 Гц застосовується при явищах гіперсинхронізації ЕЕГ і може бути рекомендована для лікування больових синдромів, судом, спазмів, психічного збудження (тобто для лікування синдромів надмірності). Слід додати, що модуляція ЛВ частотою 10 Гц може бути використана для впливу на «тонізуючі» ТА, а 200–250 Гц — на «гальмівні» ТА. Також нами отримано збуджувальний ефект на меридіани акупунктури в разі застосування частотної модуляції 1,5, 15 та 30 Гц. Але найважливішим критерієм у визначенні гальмівної і збуджувальної методик є щільність потужності ЛВ, його доза, експозиція (мінімальні для збуджувальної і максимальні для гальмівної методик).

Щодо рекомендацій окремих авторів (І.З. Самосюк та ін., 1997) стосовно ефективності диференційного застосування різних частот буквально на всі стандартні ТА, то ми вважаємо, що вони недостатньо обгрунтовані. У складанні лазеропунктурних рецептів слід насамперед керуватися принципами ТКМ щодо підбору ТА та способу впливу на них (Бу-Се), а не малоперевіреними даними щодо «чудодійних» частотних параметрів.

Додатковими критеріями гальмування і збуджування в електрорефлексотерапії (ЕРТ) є насамперед сила струму й тривалість стимуляції. Для ЕРТ використовують різні види електричного струму: постійний, постійний з перемінною полярністю, імпульсний, інтерференційний, модульований, перемінний.

У разі застосування з метою ЕРТ постійного струму (гальванопунктура), на думку деяких авторів, доцільно з метою збуджувального впливу подавати струм з електроду негативної полярності, а з метою гальмівного — з електроду позитивної полярності (Ф.Г. Портнов, 1980). Автор вважає, що для досягнення гальмівної дії значення сили струму повинно бути максимальним. Він також наголошує, що у разі впливу струму позитивної полярності на одну ТА терміном до 2 хв результат може бути зіставлений із І варіантом гальмівного методу акупунктури, а у разі стимуляції протягом 30–60 с — із ІІ варіантом гальмівного методу акупунктури. У разі необхідності отримання збуджувального ефекту слід застосовувати, на думку Ф.Г. Портнова, постійний струм зі зміною полярності через кожні 5–10 с тривалістю до 2 хв.

За даними кафедри неврології і рефлексотерапії НМАПО ім. П.Л. Шупика, зв’язок збуджувального й гальмівного методів з електродами різної полярності значною мірою умовний. Основне значення для складання електропунктурних рецептів мають положення ТКМ, на яких і слід базуватись, як і в разі будь-яких акупунктурних впливів.

Певне значення мають експозиція і сила струму, а також кількість ТА, що підлягають впливу. У разі використання збуджувального методу слід обмежитись експозицією на одну ТА від 30 с до 1 хв струмом перемінної полярності, а з метою гальмування доцільно впливати на одну ТА протягом 10–30 хв, також періодично змінюючи силу й полярність струму.

Так само як і для ЕРТ із використанням постійного струму, у разі застосування імпульсних струмів визначення збуджувального і гальмівного методів до певної міри є умовним. Але ми хочемо запропонувати деякі параметри електростимуляції, що здатні викликати переважно збуджувальні або гальмівні ефекти і акупунктурні критерії щодо їх застосування (табл. 4).

У комплексі лікувальних заходів поряд з іншими методами РТ часто застосовується метод полісегментарної електроакупунктури, який дозволяє значно потенціювати ефект від використання інших рефлекторних методів.

Апарат «Біомед 011» і запропонована лікувальна методика, розроблені проф. Є.Л. Мачерет та доц. О.О. Коркушком, дозволяють оптимізувати лікувальний вплив завдяки правильному підбору параметрів електричної стимуляції, зон впливу, типу електродів, їх розмірів, розташування й металу, з якого вони виготовлені (це має бути неіржавіюча сталь, так звана харчова).

Однією з найважливіших рефлексогенних зон є паравертебральна, куди й спрямовується вплив у разі застосування даної методики. У цій зоні розташовані основні проекційні зони вегетативної і соматичної нервової системи. Одночасний вплив декількох фізичних факторів на рефлексогенні зони характеризується їх взаємним потенціюванням. Найбільш оптимальною сполученням модальностей є, як показують експериментальні дослідження та практичний досвід, електрична і механічна стимуляція.

У випадку полісегментарної електропунктури механічна стимуляція є, умовно кажучи, фоновою, такою, що створює основу акупунктурного впливу, який спрямований на патологічну домінанту, на фоні якої формуються нові домінанти, які викликані більш специфічною електричною стимуляцією.

Специфіка електричного компонента залежить, зокрема, від частоти стимуляції, що дозволяє досягти деякої вибірковості збудження нервових закінчень різних типів – рухових, сенсорних, вегетативних.

Апарат «Біомед 011» дозволяє працювати в двох режимах (що є до певної міри умовним): гальмівному й збуджувальному. Гальмівний режим застосовується насамперед у разі больових синдромів, емоційної лабільності, порушень сну і справляє заспокійливу, протибольову, десенсибілізуючу дію, що проявляється в пацієнта виникненням відчуттів вібрації, затерплості, розпирання, важкості, тиску. Збуджувальний метод справляє розгальмовуючу, збуджуючу дію і застосовується у випадку зниженої моторної, вегетативної, секреторної функцій, психічної астенізації. У разі використання цього режиму стимуляції в пацієнта виникають відчуття короткого й сильного впливу у вигляді поколювання.

 У разі лікування больових синдромів, органічних уражень ЦНС важливим є вплив на шийно-комірцеву зону (що дає безпосередній вихід на стовбур мозку і — завдяки стимуляції ретикулярної формації, її висхідних і низхідних проекцій — на механізми регуляції болю, вегетативного гомеостазу, настрою, сну, м’язового тонусу), а також на сегментарні і надсегментарні вегетативні структури — для цього застосовуються додаткові короткі електроди. Вплив на паравертебральні зони методом полісегментарної електропунктури дозволяє одночасно стимулювати «точки співчуття» тих функціональних систем, які можуть бути зацікавленими в патологічному процесі.

Застосування методу полісегментарної електропунктури показано як у період загострення захворювання (зокрема такого, що супроводжується больовим синдромом), так і у період нестійкої ремісії. У обох випадках застосовується гальмівний метод впливу. Під час сеансу бажано досягати у пацієнтів «передбачених відчуттів», притаманних для цього режиму стимуляції (див. вище) і сонливості. Тривалість процедури у випадку лікування больових синдромів хворим з міастенією повинна становити 20 хв, після чого пацієнт повинен знаходитися ще 5 хв на знеструмлених електродах. Процедури бажано проводити кожний день, комбінуючи їх з іншими методами РТ (найбільш доцільно, як показує практичний досвід, із лазеропунктурою). Курс лікування складається з 10–12 сеансів.

Висновки

Для успішного лікування захворювань різними методами рефлексотерапії слід попередньо проводити акупунктурну діагностику (традиційну та сучасну) і, лише спираючись на її результати, складати акупунктурні рецепти, чітко окреслюючи в них «гальмівний» і «збуджувальний» підходи при впливі на ТА різних меридіанів.


Bibliography

 1. Вогралик В.Г. Основы китайского лечебного метода чжень-цзю. — Горький: Горьковское книжное издательство, 1961. — 319 с.

2. Лазеры в клинической медицине / Под ред. С.Д. Плетнева. — М.: Медицина, 1996. — 432 с.
3. Ларюшин А.И., Илларионов В.Е. Низкоинтенсивные лазеры в медико-биологической практике. — Казань: АБАК, 1997. — 275 с.
4. Мачерет Е.Л., Коркушко А.О. Основы традиционной китайской медицины в рефлексотерапии. — К.: Дія, 2005. — 397 с.
5. Мачерет Е.Л., Коркушко О.О. Основы электро- и акупунктуры. — К.: Здоров’я, 1993. — 385 с.
6. Мачерет Є.Л., Парнікоза Т.П., Чуприна Г.М., Коркушко О.О., Бабич Є.Х., Дригант Л.П. Сучасний погляд на проблему черепно-мозкової травми та її віддалені наслідки. — К.: Дія, 2005. — 142 с.
7. Мачерет Е.Л., Самосюк И.З., Лысенюк В.П. Руководство по рефлексотерапии. — К.: Здоровье, 1987. — 480 с.
8. Мачерет Є.Л., Самосюк И.З., Лысенюк В.П. Рефлексотерапия в комплексном лечении заболеваний нервной системы. — К.: Здоров’я, 1989. — 231 с.
9. Мачерет Є.Л., Чуприна Г.М., Морозова О.Г. та ін. Патогенез, методи дослідження та лікування больових синдромів. — Харків: ВПЦ «Контраст», 2006. — 168 с.
10. Медицинская лазерология / Под ред. Ф.В. Баллюзека, С.И. Морозовой, К.А. Самойловой. — СПб., 2000. — 166 с.
11. Табеева Д.М. Руководство по иглорефлексотерапии. — М.: Медицина, 1980. — 560 с.
12. Табеева Д.М. Практическое руководство по иглорефлексотерапии. — М.: МЕДпресс, 2001. — 456 с.
13. Уоррен Ф. Медицинская акупунктура: Пер. с англ. — К.: Вища школа, 1981. — 223 с.
14. Шнорренбергер К.К. Специальные техники акупунктуры и прижигания. — М.: Balbe, 2007. — 280 с.
15. Applied chinese acupuncture for clinical practitioners / Originator Sun Xue Quan. — Shandong: Science and Technol. Press, 1985. — P. 105-112.
16. Chinese acupuncture and moxibustion. — Beijing: Foreign languages press, 1987. — 544 р.
17. Melzack R. The puzzle of pain. — Penguin Books, 1973. — 231 c.
18. Melzack R., Wall P.D. The Challenge of Pain. — Penguin Books, 1996.
19. Stux G., Pomeranz B. Acupuncture textbook and atlas. — Berlin, Heidelberg, New-York, Tokyo: Springer-Verlag, 1987. — P. 234–235.

Similar articles

Authors: Мачерет Є.Л., Коваленко О.Є., Чуприна Г.М., Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ
International neurological journal 8 (30) 2009
Date: 2010.07.24
Categories: Neurology
Authors: Мачерет Є.Л., Чуприна Г.М., Коваленко О.Є., Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ
International neurological journal 8 (30) 2009
Date: 2010.07.24
Categories: Neurology
Authors: Н.О. Федоренко, Кафедра лікувальної фізкультури, спортивної медицини та реабілітації. Харківська медична академія післядипломної освіти; О.В. Малахов, Харківська державна академія фізичної культури
"News of medicine and pharmacy" Неврология (316) 2010 (тематический номер)
Date: 2010.08.06
Reflexotherapy in Ukraine: 40 years have passed
Authors: Коваленко О.Є.(1, 3), Семенова О.В.(2)
(1) — Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупіка, м. Київ, Україна
(2) — НАМН України, м. Київ, Україна
(3) — Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ, Україна

International neurological journal 5 (91) 2017
Date: 2017.10.06
Categories: Neurology
Sections: Нistory of medicine

Back to issue