Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" Психиатрия (329) 2010 (тематический номер)

Back to issue

Міжнародне співробітництво в сфері контролю над обігом наркотиків — перспективний напрямок реалізації політики євроінтеграції

Authors: І.М. Гриненко, аналітик Служби безпеки України

print version

Інтеграція до Європейського Союзу визначена одним із головних пріоритетів України, що виступає стрижневою складовою як внутрішньої, так і зовнішньої політики нашої держави [1]. Ця ідея є однією з небагатьох, навколо яких навіть за сучасних умов політичної дезорієнтації спостерігається консенсус української політичної еліти і які мають підтримку всіх гілок влади та суспільства в цілому. Реалізація цієї мети вимагає послідовних дій, що мають стати практичним вираженням європейських спрямувань України, трансформувати динаміку співпраці в нову якість відносин, сприяти проведенню системних трансформацій, адаптації системи державного управління за різними напрямками відповідно до норм та критеріїв Євросоюзу. Достатні можливості для реалізації політики в цьому напрямку існують й у доінтеграційний період.

Серед чисельних напрямків співробітництва між Україною та ЄС питання безпеки є одними з тих, у яких досягнуто певних здобутків, що за вмілого їх розвитку сприятимуть реалізації євроінтеграційної стратегії й у інших галузях. Успіхи в цьому напрямку обумовлені й тим, що, на думку українських експертів, питання зміцнення стабільності безпеки на європейському континенті, спільної боротьби з організованою злочинністю знаходяться серед пріоритетів Євросоюзу в побудові ним стратегії співробітництва з Україною [2, с. 30-36]. Зазначені питання розглядаються в рамках Плану дій у сфері свободи, юстиції та внутрішніх справ, що був прийнятий у 2001 році і став першим документом такого рівня у відносинах ЄС з третіми державами. Його реалізація оцінюється експертами ЄС як найбільш ефективний серед усіх заходів, передбачених Планом дій Україна — ЄС. Підгрунтям для нового Плану Україна — ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки стало прийняття Євросоюзом Гаазької програми на 2005–2010 роки, у якій було суттєво переглянуто європейську політику в зазначеному напрямі.

Для реалізації євроінтеграційної стратегії нашої держави важливим є не лише підвищення результативності заходів у соціально-економічній сфері, боротьба з корупцією, але й використання вже наявних можливостей залучення України до діяльності європейських інституцій. Це, у свою чергу, вимагає чіткого визначення пріоритетів євроінтеграційної політики, як на стратегічному, так й на тактичному рівнях, що дозволить узгодити дії в цьому напрямку, забезпечення реальними діями досягнення задекларованих цілей. Важливим є недопущення підміни реальних дій із залучення України до загальноєвропейського життя намаганнями витребувати в Євросоюзу перспективи, якої він не в змозі за таких умов дати і яка, навіть будучи надана, не виступатиме реальною гарантією, а лише засобом, придатним для використання як аргументу у внутрішньополітичній боротьбі.

Такі дії мають ставити за мету не лише досягнення Україною європейських стандартів та формування в Євросоюзі сприйняття нашої країни як свого потенційного члена, але й інформування політичних діячів ЄС, передусім відповідальних за питання співробітництва з Україною, стосовно ситуації в нашій державі, що має підвищувати в їх очах важливість спільних проектів, викликати у них зацікавленість нашою країною. Очевидно, що умовою майбутнього діалогу про перспективи членства насамперед є комплексна реалізація євроінтеграційного курсу, у тому числі й поступова інтеграція України до ЄС у тих сегментах, де для цього реальні можливості існують вже зараз. Звичайно, досягнення цього результату потребує послідовних дій з боку держави, усвідомлення владою реальних механізмів проведення євроінтеграційної політики. У зв’язку з цим слід зазначити, що таке усвідомлення існує на експертному рівні, але часто залишається незатребуваним на рівні прийняття рішень — реальною проблемою є не стільки нестача спеціалістів із питань євроінтеграції, скільки їх неналежне використання, відсутність попиту на євроінтеграційні рішення. Це зумовлене передусім відсутністю політичної волі, що за наявної ситуації часто не може бути сформульована. Визнаючи важливість європейської інтеграції України, слід визнати і негативний вплив політичної кризи на політику, у тому числі й у цій сфері.

Як зазначалося, з погляду Європейського Союзу, питання безпеки, боротьби з організованою злочинністю належать до пріоритетів у його відносинах з Україною [2, с. 41-50]. Невід’ємною складовою безпекової політики Євросоюзу є питання контролю над обігом наркотиків, протидії незаконним операціям із наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами. Співробітництво в цій галузі є не тільки перспективним напрямком щодо забезпечення безпеки на загальноєвропейському просторі, у чому зацікавлені як Європейський Союз, так і Україна, але й має розглядатися як важлива складова євроінтеграційної політики нашої держави.

Транснаціональний наркобізнес, інші форми організованої злочинності на сьогодні виступають ключовими загрозами національній безпеці окремих країн, регіональній та загальній міжнародній безпеці. Гострою ця проблема є й у Європі. Через десять років після закінчення холодної війни ситуація в цьому регіоні характеризується загостренням транснаціональних загроз, у тому числі й з боку угруповань транснаціонального наркобізнесу [3]. При цьому межа як між військовою та невійськовою безпекою, так і між внутрішньою та зовнішньою все більше стає умовною. Зростає усвідомлення того, що у глобалізованому світі неможливо захиститися від загроз ані політикою нейтралітету, ані жорсткими візовими режимами.

З іншого боку, проблема наркобізнесу, незаконного обігу наркотиків вкрай важлива для нашої країни, яка в цьому випадку фактично вже є частиною загальноєвропейського простору. Тенденції в цій сфері в Україні у загальних рисах розвиваються за східноєвропейським сценарієм. Це й налагодження міжнародними синдикатами каналів контрабанди героїну афганського походження до ринків країн Західної Європи, які функціонують у єдиній системі з каналами, що проходять через інші країни регіону, зокрема Польщу та Румунію; маршрутів транзиту кокаїну з Латинської Америки також переважно до західноєвропейських ринків із використанням інфраструктури чорноморських портів; включення території нашої країни до транснаціональних мереж незаконного обігу синтетичних психотропних речовин амфетамінового ряду, що виробляються у розташованих у Польщі нарколабораторіях. Кримінальні наркоструктури, що діють в Україні, мають зв’язки у країнах Європи — ринках збуту та транзиту. Синтетичні опіоїди фентанілової групи, вироблені у викритих в нашій країні на початку десятиріччя лабораторіях, вилучалися під час спільних операцій у країнах Прибалтики та Скандинавії. Турецькі наркокартелі, що контролюють канали незаконного переміщення героїну в Східній та Південній Європі, фактично розглядають українську територію як складову цих систем наркотранзиту. Співробітництво з правоохоронними органами країн Євросоюзу є необхідною передумовою ефективної протидії наркобізнесу та пов’язаним із ним формам транснаціональної організованої злочинності.

Таким чином, об’єктивно наявною є спільна зацікавленість як України, так і Євросоюзу в співробітництві в сфері протидії транснаціональному наркобізнесу, в узгодженні політики у цій галузі. Використання цієї зацікавленості, інтеграція України до загальноєвропейської системи контролю за наркотиками не тільки сприятиме зменшенню гостроти цієї проблеми, а й створюватиме нові можливості для реалізації політики євроінтеграції в різних сферах політичного та суспільного життя.

Політика європейської інтеграції, на відміну від багатьох інших політик, має горизонтальний характер, що обумовлює її вплив майже на всі центральні органи влади. З огляду на це європейська інтеграція об’єднує в собі зовнішню та внутрішню політику й спрямовується передусім на реформування національної політичної, економічної та соціальної систем. Так само й проблема наркотиків має багатодисциплінарний характер, вимагає залучення різних органів влади, інститутів громадянського суспільства, узгодження дій соціального, медичного, політичного та правоохоронного характеру. З огляду на це євроінтеграційні процеси визначають наркополітику держави як у цілому, так і практично усі її складові.

При цьому слід зазначити, що питанням європейської інтеграції України у контексті політики в сфері конт­ролю над обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, боротьби із правопорушеннями у цій сфері належна увага дослідників нашої країни практично не приділялася. Європейська інтеграція продовжує розглядатися ними як майже виключно сфера зовнішньої політики.

У той же час питання контролю над наркотиками розглядаються у Європі як один із безумовних пріоритетів. На думку громадян країн ЄС, боротьба з наркобізнесом та іншими формами організованої злочинності має розглядатися як один з основних напрямків діяльності Євросоюзу. Так, опитування, проведене у 2005 році [4, с. 31], указало, що цю сферу громадяни Євросоюзу ставлять на четверте місце з 15 запропонованих — відразу ж після таких питань, як боротьба з безробіттям, бідністю та забезпечення миру та безпеки в Європі. Беручи до уваги, що останній напрямок безпосередньо пов’язаний із боротьбою зі злочинністю, можна констатувати, що суспільна думка мешканців Європи визначає питання забезпечення безпеки в контексті нових викликів та загроз як один із ключових пріоритетів діяльності Євросоюзу. Окрім цього, значна частина громадян ЄС пов’язує розширення Євросоюзу із потенційною загрозою загострення небезпеки наркобізнесу та організованої злочинності [4, с. 130].

Суттєва увага громадян Євросоюзу питанням, пов’язаним із наркотиками, підтверджена й опитуванням із питань свободи, безпеки та юстиції, яке показало, що проблему боротьби з наркоманією відносять до пріоритетів 80 % громадян Європейського Союзу. У той же час контроль за зовнішніми кордонами до пріоритету відносять лише 55 % громадян, і це питання займає лише шосте місце, тоді як організована злочинність та наркотики лідирують серед пріоритетів. При цьому 72 % вважають, що ефективність заходів із боротьби з організованою злочинністю залежить від їх координації на рівні Євросоюзу, а 65 % віддають ключове значення такій координації у вирішенні проблем наркоманії [5, с. 6].

Таким чином, у сфері свободи, безпеки та юстиції напрямки боротьби з організованою злочинністю та наркоманією розглядаються громадянами ЄС як найбільш пріоритетні [5, с. 7].

Зазначена увага з боку громадян Євросоюзу питанням організованої злочинності та незаконного обігу наркотиків обумовлює й увагу до них з боку національних урядів, витрати яких, відповідно до даних Щорічного звіту за 2008 рік щодо стану проблеми наркотиків у Європі, становили 34 млрд євро на рік, тобто 0,3 % ВНП усіх країн-членів, або 60 євро на кожного громадянина цих держав [6].

З огляду на це вирішення зазначених питань має розглядатися як пріоритет для країн, що бажають стати членами Євросоюзу. У рамках політики євроінтеграції приєднання України до зусиль Євросоюзу із вирішення проблем наркотиків та організованої злочинності має розглядатися як ключова складова. Для нашої країни, що вже на сьогодні фактично є складовою європейського простору безпеки, сприяння створенню стабільної системи безпеки на Європейському континенті має розглядатися як один із ключових напрямків діяльності.

Зазначена увага громадян та політиків країн Євросоюзу обумовлена пе­редусім станом проблеми. Так, за період з 2001 по 2006 роки кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками, збільшилася на 36 %. Під злочинами, пов’язаними із наркотиками, відповідно до прийнятого в ЄС визначення, розуміються такі категорії: психофармакологічні злочини — вчинені під впливом наркотиків; економічно-обумовлені злочини — вчинені з метою отримання матеріальних благ для забезпечення придбання наркотиків для власного споживання; системні злочини — вчинені у рамках функціонування ринку наркотиків та злочини, що порушують законодавство у сфері наркотиків, які включають використання, володіння, розповсюдження, перевезення таких речовин тощо [7]. Експерти Євросоюзу вважають, що визначення перших трьох видів злочинів, пов’язаних із наркотиками, часто важко застосувати на практиці, а дані щодо них є неповними. Інформація щодо четвертого виду злочинів наявна в усіх країнах ЄС та доступна для аналізу та узагальнення. Така інформація інколи обумовлена відмінностями в національному законодавстві та підходах до його застосування, а також у пріоритетах національної політики та наявних ресурсах. У цілому ж за період з 2000 по 2005 рік кількість злочинів, пов’язаних із порушенням законодавства у сфері обігу наркотиків зросла на 47 %. Зростання такої злочинності відзначається в усіх країнах ЄС, за винятком Латвії, Португалії та Словенії.

У більшості країн ЄС основна маса злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків пов’язана із їх вживанням. В Іспанії, наприклад, частка таких злочинів у загальній структурі наркозлочинності становить 91 %. Винятком з цього правила є Чеська Республіка, Люксембург, Нідерланди, Туреччина та Норвегія, в яких домінують злочини, пов’язані з торгівлею наркотиками (у Чеській Республіці — 92 %).

У більшості країн основна частина злочинів пов’язана із операціями з канабісом. У Чеській Республіці домінують метамфетаміни (53 % випадків), у Люксембурзі — кокаїн (35 %).

За оцінками Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркоманії (EMCDDA), в ЄС майже щодня канабіс вживає близько 4 млн осіб, 12 млн осіб хоча б раз у житті вживали кокаїн, 11 млн — амфетаміни, а 9,5 млн — екстазі.

При цьому в усіх країнах, за винятком Люксембургу та Нідерландів, канабіс є основним наркотиком, із яким пов’язані злочини, вчинені без мети збуту.

Країни ЄС залишаються найбільшими у світі виробниками амфетамінів та МДМА, за оцінками експертів, 4/5 лабораторій із виготовлення таких речовин, знаходяться у Європі. Щороку на території Євросоюзу виявляють від 70 до 90 лабораторій із виробництва цих речовин. Інформація правоохоронних органів указує на те, що виробництво синтетичних наркотиків може ставати складнішим, набувати більших масштабів та використовувати промислове обладнання. Стають популярними нові види психотропних речовин, такі як BZP, GHP та кетамін.

Зростає роль регіону Євросоюзу як ринку продажу кокаїну, де щороку вилучається понад 120 тонн цього наркотику, при цьому понад три чверті цих вилучень припадає на Іспанію та Португалію. Зростання вживання кокаїну зафіксовано в країнах ЄС з середини 1990-х років. У деяких країнах Євросоюзу медичного лікування від наркоманії потребує більше споживачів кокаїну, аніж героїну. Окрім цього, значне число наркозалежних уживають як героїн, так і кокаїн.

Основна частина кокаїну надходить морським каналом безпосередньо з Латинської Америки або транзитом через Карибський регіон та Західну Африку. Зазначена тенденція обумовила необхідність створення Аналітичного та оперативного центру з питань переміщення наркотиків морем (Maritime Analysis and Operations Centre — Narcotics), який відіграє важливу роль у координації правоохоронних дій на морі та в обміні оперативною інформацією між країнами — членами ЄС.

Завдяки спільним зусиллям країнам Євросоюзу вдалося дещо локалізувати незаконну торгівлю героїном, поборовши наявну в 1990-ті роки тенденцію до епідемічного поширення вживання цього найбільш небезпечного наркотику: кількість незаконних операцій із героїном за період з 2000 по 2005 рік знизилася в середньому на 15 % [6, с. 14]. Незважаючи на це, лікування від опійної залежності становить 80 % від усіх випадків лікування наркозалежних [8]. З іншого боку, у країнах Прибалтики загострення набула проблема незаконного обігу синтетичних опіоїдів, зокрема триметилфентанілу, вживання якого пов’язано із серйозною небезпекою передозування. Так, у 2006 році передозування триметилфентанілом призвело до 70 смертельних випадків.

Внутрішньовенним шляхом щороку інфікуються на ВІЛ у середньому 3000 осіб, а 40 % ін’єкційних наркоманів заражуються гепатитом С [8]. У той же час дослідження Європейського моніторингового центру з питань наркотиків та наркоманії вказують на те, що впродовж останнього десятиріччя відбулося значне скорочення темпів поширення ВІЛ-інфекції, яке втратило епідемічний характер. Цьому сприяло впровадження програм профілактики, медичного лікування та зменшення шкоди.

За інформацією Європейського моніторингового центру з питань наркотиків та наркоманії, у країнах ЄС вживання наркотиків щороку призводить до якнайменше 7000–8000 смертельних випадків. З огляду на те що причину смерті не завжди можна пов’язати з уживанням наркотиків, експерти Євросоюзу вважають цю цифру явно заниженою [6, с. 15]. Найчастіше передозування пов’язані з уживанням героїну, при цьому найбільш уразливою є категорія осіб, які нещодавно вийшли з місць позбавлення волі: смертельні випадки від уживання наркотику серед них у 8–10 разів частіші за середній показник. У зв’язку з цим доцільно зазначити, що 40 % споживачів героїну — особи віком до 25 років. Проведені дослідження вказують, що, беручи до уваги інфекційні захворювання, нещасні випадки та насильство, смертність серед наркоманів у 50 разів вища за середній показник [6, с. 15].

Реагуючи на гостроту зазначеної проблеми, усіма членами Євросоюзу прийнято стратегічні документи у сфері контролю над наркотиками. Так, на сьогодні всі країни ЄС мають національні плани дій з питань наркотиків, і у половині з них національна політика структурована відповідно до плану дій ЄС. Окрім цього, розуміючи політичну важливість проблеми наркотиків у сфері зовнішніх відносин, члени ЄС за підтримки Європейської комісії розробили спільну позицію Євросоюзу в сфері обігу наркотиків, у тому числі й у контексті рішень Спеціальної сесії ГА ООН 1998 року, що полягає в необхідності всебічної та збалансованої політики, яка має базуватися на перевірених даних, а також удосконалення системи моніторингу на глобальному рівні.

Наркополітика Європейського Союзу будується на усвідомленні того, що проблема з наркотиками у Європі є складовою загальносвітового феномену, а зміни в ситуації з їх споживанням в Європі мають вплив на ситуацію в інших регіонах та, у свою чергу, самі обумовлені нею. Відповідно до програми у сфері наркоконтролю, що реалізується у Євросоюзі, спрямовані на удосконалення співробітництва на загальноєвропейському рівні в міжнародній сфері та підтримку програм зі зниження попиту та пропозиції у сусідніх країнах та в місцях виробництва наркотиків. Із цією метою Європа інвестує суттєві ресурси у підтримку міжнародних дій: на заходи у третіх країнах на цьому напрямку щороку виділяється 750 млн євро. ЄС також є найбільшим міжнародним донором Управління ООН з наркотиків та злочинності.
Складовими системи Євросоюзу з контролю над наркотиками також є національні системи Туреччини, Хорватії та Норвегії, які не є членами ЄС. Зокрема, зазначені країни узгоджують національні програми та плани дій із відповідними документами Євросоюзу, беруть участь у заходах, що проводяться ЄС та у структурах цієї організації. Слід зазначити, що Туреччина та Хорватія розглядають участь у загальній системі ЄС з контролю над наркотиками як важливий напрямок реалізації євроінтеграційної стратегії.

Ураховуючи той факт, що проблема наркотиків пов’язана із низкою соціальних та медичних проблем, характерною рисою політики Євросоюзу в цій сфері є координація його дій з інститутами громадянського суспільства. З цією метою Європейською комісією засновано Форум громадянського суспільства, а важливість взаємодії з недержавними організаціями та місцевими громадами, визнана у Стратегії ЄС з наркотиків, відображена у звіті Європейського Парламенту, прийнятому в березні 2008 року. Зокрема, Європарламентом визнається ключова роль громадянського суспільства у розвитку, імплементації, оцінці та моніторингу дій у сфері конт­ролю над наркотиками.

Особлива увага впродовж останнього десятиріччя стала приділятися дослідженням у сфері обігу наркотиків, що проводяться як на національному, так і на загальноєвропейському рівнях. З цією метою Європейською комісією започатковано впровадження системи аналізу в Європі та її взаємодію із дослідженнями, що проводяться в інших регіонах світу. Проведення досліджень у сфері контролю над наркотиками розглядається Євросоюзом як основа політики в цій сфері, що дозволяє не тільки визначити найкращі механізми реалізації, а й забезпечити адекватну оцінку ефективності їх використання, вчасну адаптацію до змін у ситуації.

Тенденцією останнього десятиріччя стало формування підходу, за якого проводиться чітка межа між наркоділками, які розглядаються як злочинці, та споживачами наркотиків, до яких все частіше ставляться як до осіб, що потребують медичної допомоги. У той же час у визначенні обсягів, володіння якими не тягне за собою кримінальної відповідальності, існує національна специфіка. У деяких країнах такі положення вводяться до національного законодавства, в інших — ні або розглядаються, скоріше, на теоретичному рівні. Таким чином, європейська політика в цій сфері є досить гнучкою і залишає значне місце для маневру на національному рівні. Окрім цього, набуває поширення тенденція до заміни кримінального покарання для наркозалежних осіб, що вчинили незначні злочини, медичним лікуванням наркоманії. Найчастіше така пропозиція робиться обвинуваченому під час судового розгляду справи, інколи — на етапі досудового слідства. У тому разі, коли особа ухиляється від лікування, їй може або призначатися покарання, або справа повертається до розгляду у суді чи досудового слідства. Оскільки метою кримінального законодавства є захист суспільства, заміщення кримінального покарання на медичну допомогу може мати місце у випадках, коли притягнута до відповідальності особа не завдає суспільству суттєвої шкоди. Так, у більшості країн ЄС передбачено суворе покарання за керування рухомим засобом у стані наркотичного сп’яніння, а для працівників, зайнятих роботою, пов’язаною з потенційним ризиком для оточуючих, вводяться процедури тестування на наркотики на робочому місці. Також у різних країнах ЄС вводяться відповідальність за порушення громадського спокою особами, які знаходяться у стані наркотичного сп’яніння, процедури закриття розважальних закладів, у яких розповсюджуються наркотики, а також ліквідації місць наркоторгівлі у приватних помешканнях.

Таким чином, наявною тенденцією є зниження санкцій для наркоспоживачів за відсутності в їх діях обтяжуючих обставин та посилення покарання щодо осіб, чия діяльність завдає шкоди іншим членам суспільства. Останнє відображує загальноєвропейську тенденцію до посилення використання кримінального права з метою суспільного захисту.

Іншою стороною цього процесу є тенденція до посилення санкцій за серйозні злочини у сфері наркобізнесу: наприклад, в Ірландії за операції, пов’язані із збутом наркотиків на суму понад 13 000 євро, караються ув’язненням на термін не менше ніж 10 років. Також посилено відповідальність за участь в організованому злочинному угрупованні, що діє у сфері наркобізнесу, та введено реєстрацію осіб, засуджених за злочини в цій галузі. У зв’язку з цим на осіб, засуджених за такі злочини, покладається обов’язок після звільнення інформувати поліцію щодо свого місця проживання. В Угорщині всі правоохоронні заходи із протидії наркобізнесу кодифіковано у єдиному законі, що, як вважається, має сприяти ефективності цієї діяльності. У низці країн правоохоронні органи, що протидіють наркобізнесу, отримують додаткові повноваження щодо здійснення оперативно-розшукових заходів. Окрім цього, поширюється практика застосування «європейського ордеру на арешт», удосконалюються інші механізми надання взаємної правової допомоги. Здійснюється уніфікація практики проведення контрольованих поставок, введення співробітників під прикриттям до злочинних угруповань, захисту свідків тощо.

У низці країн введено законодавство, що дозволяє та регулює тестування на наявність в організмі наркотиків для водіїв, затриманих осіб та певних інших категорій. Вибіркове тестування на наркотики для водіїв введено у Литві, Латвії та Люксембурзі. При цьому в Латвії водіїв, які відмовилися пройти тестування, може бути притягнено до кримінальної відповідальності, що передбачає позбавлення волі на термін до 1 року. Тестування для осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, введено у Великобританії, Ірландії. Відповідно до нового законодавства, введеного в Норвегії, роботодавець може попросити особу, яка працевлаштовується, пройти тестування на наркотики у тому разі, якщо робота, яку ця особа має здійснювати, пов’язана із певним ризиком в разі інтоксикацій або це передбачено в законодавстві, або роботодавець вважає таке тестування необхідним для захисту життя та здоров’я робітників або третьої сторони. Нове законодавство Фінляндії щодо тестування на наркотики містить широкий список умов, за яких співробітник має пройти тестування на наркотики, а також висуває вимоги до лабораторій, що його проводять. Подібне законодавство введене в Чеській Республіці й передбачає у визначених випадках тестування не тільки на наркотики, а й на вживання тютюнових виробів та алкоголю.

Основою політики ЄС у сфері конт-ролю над наркотиками є профілактика наркоманії, що передбачає створення відповідного клімату в школах та інших навчальних закладах, що, у свою чергу, запобігає втягненню учнів у вживання наркотиків, а також включає роботу з батьками тощо. Окрім цього, набула поширення концепція «структурного втручання» з боку держави, спрямованого на формування безпечного та впорядкованого суспільного оточення, що формує негативне ставлення молоді до наркотиків. Цей підхід включає широкий спектр заходів — від запобігання палінню тютюну та вживання алкоголю в навчальних закладах до поліпшення дизайну шкільних приміщень та удосконалення навчального процесу.

Іншим важливим напрямком є запобігання, що базується на посиленні ролі родин, передусім батьків учнів та молоді. Шкільна та родинна профілактика сфокусовані на наданні інформації і застосовані у комплексі, вважаються дієвим та перевіреним шляхом запобігання поширенню наркоманії в молодіжному середовищі.

Окрім цього, в Євросоюзі розроблено низку підходів до профілактики наркозалежності серед осіб з урахуванням певних критеріїв, серед яких приналежність до певних соціальних прошарків, специфіка особистості тощо.

Так, «вибіркова» профілактика базується на соціальних та демографічних індикаторах, за допомогою яких виявляють групи ризику, такі як безробітні, бездомні, особи, що потрапляли у поле зору правоохоронних органів у зв’язку з учиненням правопорушень, представники певних соціальних меншин тощо. Ця профілактика проводиться через специфічні групи, родини або місцеві громади і спрямована на представників груп ризику, що найбільш імовірно можуть бути втягнуті у вживання наркотиків.

«Індикативна профілактика» спрямована на виявлення індивідуумів, які мають психологічні чи психічні проблеми, що можуть у подальшому призвести до вживання ними наркотичних чи психотропних засобів. До цієї категорії відносяться особи, що залишили роботу чи навчання, схильні до антисоціальної поведінки, мають певні психічні захворювання або вже вживають деякі психоактивні речовини.

Експерти Євросоюзу наголошують на тому, що профілактика має бути не лише ефективною, але й безпечною, а її можливі негативні наслідки мають бути зведені до мінімуму. Негативний ефект має братися до уваги, особливо під час розробки та оцінки заходів утручання. Це є особливо важливим для загальної шкільної профілактики, спрямованої на широкі та різноманітні цільові групи. Наприклад, надання інформації щодо ефекту від вживання наркотику, що є поширеною практикою, може не тільки бути неефективним, але й мати негативний результат, виступаючи своєрідною «рекламою» наркотику. Це саме стосується й кампаній через ЗМІ, що можуть призвести до поширення схильності до вживання наркотиків [6, с. 31].

Лікування наркоманії в більшості країн ЄС забезпечується державними закладами охорони здоров’я; лише в п’яти країнах Євросоюзу домінуючу роль у цьому процесі відіграють недержавні організації. Окрім цього, значну роль відіграють й приватні лікарні. У більшості ж країн фінансування такого лікування здійснюється з бюджету або за рахунок страхування.

Профілактика та зниження шкоди, пов’язаної з наркотиками, є пріоритетною метою усіх країн ЄС, що визначена у Стратегії та Плані дій Євросоюзу у сфері обігу наркотиків.

Споживачі наркотиків часто є групою, що найбільше потерпає від безробіття та бездомності. Найбільш уразливими серед них є жінки, споживачі героїну та «креку», представники етнічних меншин та особи з психічними розладами. З огляду на це соціальна реінтеграція визнана ключовим компонентом всеохоплюючої стратегії з проблеми наркотиків і може застосовуватися на будь-якому рівні вживання наркотиків та за різних умов. Мета реінтеграції може бути досягнута шляхом посилення можливостей людей, яких вона стосується, удосконалення їх суспільної здатності, працевлаштування, отримання житла. Служби з реінтеграції пропонують послуги із надання консультацій, працевлаштування, сприяння в отриманні житла, у тому числі для осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі або звільнення яких відбудеться найближчим часом. Бездомність є однією із найнебезпечніших форм соціальної ексклюзії, що загрожує наркозалежним: близько 10 % осіб, які у 2006 році зверталися по медичну допомогу в зв’язку з наркоманією, не мали постійного місця проживання. У той же час цю проблему найважче вирішити, оскільки вона потребує значних фінансових ресурсів.

Ключовим елементом соціальної реінтеграції є працевлаштування, оскільки 50 % пацієнтів, які проходять лікування від наркоманії, — безробітні.

Метою європейської стратегії у сфері контролю над наркотиками є зменшення вживання наркотиків та зниження шкоди, яку вони можуть завдати як споживачам, так і суспільству, у якому вони мешкають. При цьому слід враховувати багатосторонній та комплексний характер феномену вживання наркотиків й те, що будь-які зусилля на цьому напрямку мають враховувати обставини. Європейська наркополітика все більше фокусується на специфічних діях та напрацюванні реальних цілей. Це відображує зрушення в напрямку розробки відповідно до стратегій, планів дій, що координуються на загальноєвропейському рівні, а також щорічному огляді виконання плану дій ЄС щодо наркотиків, відповідно до визначених індикаторів. На загальноєвропейському рівні досягнуто консенсус щодо того, що наркополітика має базуватися на збалансованому, всебічному підході, що грунтується на доказах. У сфері зниження попиту на наркотики всіма визнається потреба в запобіганні, лікуванні та соціальній реабілітації. Але історично питання зниження шкоди викликає більше суперечностей. Ситуація змінюється, й у цей час зниження шкоди розглядається як частина всебічного підходу до зниження попиту, що застосовується на загальноєвропейському рівні. Майже в усіх країнах — членах ЄС діють програми замісної терапії залежності від опіатів та обміну шприців, хоча їх рівень має суттєві відмінності. Це відображено у звіті Європейської комісії, де визнано, що рекомендація Ради ЄС від 18 червня 2003 року зіграла суттєву роль у заохоченні держав-членів до розробки та впровадження програм зменшення шкоди.

Аналізуючи законодавчу базу ЄС, що регулює питання контролю над обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, слід відзначити її зв’язок із нормативно-правовою, що формує основу законодавства Європейського Союзу.

Найважливішим серед документів, що визначають керівні засади функціонування ЄС, є Договір про Європейський Союз [9], підписаний у Маастрихті 7 лютого 1992 року (у зв’язку з цим доцільно зазначити, що саме поняття «Європейський Союз» з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Цей Договір набув чинності 1 листопада 1993 року та визначив так звані «три колони» Європейського Союзу:

— «перша колона» визначає Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство, яке раніше мало назву «Європейське Економічне Співтовариство», серед яких Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить наднаціональний феномен;

— «друга колона» — спільна зовнішня та безпекова політика;

— «третя колона» — співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

До останньої, «третьої колони» ЄС і відноситься переважна більшість питань, пов’язаних із контролем над обігом наркотиків.

Метою Договору визначається створення спільного простору свободи, безпеки та правосуддя (ст. 40). Договір визначає компетенцію Союзу в двох сферах — зовнішньополітичній та правоохоронній. З огляду на те, що політика у сфері безпеки визначена як ключова складова зовнішньої, можна констатувати, що безпекова сфера та правоохоронна як її складова є основними темами Договору.

Ст. 29 Договору визначає мету Європейського Союзу в наданні громадянам «високого рівня захисту всередині простору свободи, безпеки та правосуддя шляхом напрацювання спільних дій держав-членів з питань співробітництва поліцій та судових органів у кримінально-правовій сфері… Зазначена мета досягається через попередження організованої та іншої злочинності та боротьбою з цим явищем, передусім з тероризмом, торгівлею людьми та злочинами проти дітей, незаконним обігом наркотичних засобів, торгівлею зброєю, корупцією та шахрайством». Таким чином, незаконні операції з наркотиками визнані однією з найбільш гострих загроз свободі та безпеці громадян країн Євросоюзу, організація боротьби з якою вимагає уніфікації норм кримінального права та посилення співробітництва між поліцейськими силами, митними та іншими компетентними органами держав ЄС, а також між судовими органами, у тому числі й при посередництві Європолу та Євроюсту.

Договір уповноважує ЄС відігравати роль у таких питаннях, як боротьба з відмиванням грошей, урегулювання торгівлі прекурсорами та захист громадського здоров’я. У рамках повноважень, визначених Договором, засновано Європейський моніторинговий центр із питань наркотиків та наркоманії. У подальшому ЄС взяв на себе функції зі зниження шкоди для здоров’я, пов’язаної із вживанням наркотиків, та профілактики наркоманії.

Слід зазначити, що у рамках ЄС політика у сфері наркотиків не є настільки всеохоплюючою, як, наприклад, політика у сфері сільського господарства, і залишає значний «простір для маневру» для держав-членів. У той же час зрозуміло, що складний характер цієї проблеми вимагає спільних дій держав-членів, їх співробітництво на рівні ЄС. З цією метою Євросоюзом розроблено Стратегію та плани дій для її виконання.

У листопаді 2004 року Рада Європейського Союзу прийняла Гаазьку багаторічну програму з посилення сфери свободи, безпеки та правосуддя [10]. На виконання Програми Єврокомісією розроблено План дій, що складається із двох частин: оглядової, у якій міститься аналіз проблеми та визначаються пріоритети, та змістовної, що містить перелік конкретних заходів та дій, які мають бути здійснені впродовж наступних п’яти років. Гаазька програма підтверджує важливість для ЄС питань свободи, безпеки та юстиції не тільки тому, що вони є фундаментальними цілями Союзу, але й з огляду на інтереси громадян. Основні цілі цієї програми полягають у забезпеченні свобод, безпеки та правосуддя, а також посиленні зовнішніх зв’язків. У передмові до Плану дій на виконання Програми зазначено, що Європейська стратегія із наркотиків на 2005–2012 роки, прийнята в грудні 2004 року, є невід’ємною частиною Гаазької програми.

З огляду на стратегічні цілі, визначені Радою Євросоюзу в Гаазькій програмі в контексті забезпечення свободи, безпеки та правосуддя, Єврокомісія визначила десять пріоритетних напрямків, на яких мають бути зосереджені колективні зусилля наступні п’ять років. Стратегічні цілі на 2005–2009 роки стосуються розвитку партнерства з огляду на посилення сфер свободи, безпеки та правосуддя. Для досягнення цієї мети визначено наступні десять пріоритетів:

1. Фундаментальні права та громадянство: забезпечення моніторингу за дотриманням фундаментальних прав людини та удосконалення механізму громадянства.

2. Боротьба з тероризмом: розробка глобальної відповіді та зосередження уваги на різних аспектах запобігання цьому явищу та боротьби з ним, посилення можливостей держав-учасниць, зокрема, у таких галузях, як кадрове забезпечення, фінансування, аналіз ризиків, захист критичної інфраструктури та управління наслідками.

3. Створення єдиної зони політичного притулку з огляду на гуманітарні традиції та цінності Союзу, а також міжнародні зобов’язання.

4. Управління міграційними процесами: напрацювання збалансованого підходу через розробку єдиної міграційної політики у сфері легальної міграції та боротьби із нелегальною міграцією, незаконним перевезенням мігрантів та торгівлею людьми, зокрема, жінками та дітьми.

5. Інтеграція: максимізація позитивного впливу міграції на наше суспільство та економіку, розробка заходів із підтримки держав-членів та впровадження кращих стандартів із метою посилення позитивного впливу міграції на наше суспільство та економіку та запобігання ізоляції та соціальній ексклюзії спільнот іммігрантів, забезпечення міжрелігійного та міжкультурного діалогу, що має базуватися на фундаментальних цінностях Союзу.

6. Внутрішні та зовнішні кордони та візи: розробка цілісної системи управління зовнішніми кордонами та спільної візової політики для забезпечення безпеки Союзу та вільного переміщення людей.

7. Забезпечення безпеки та захисту персональних даних під час інформаційного обміну: дотримання балансу між захистом інформації та необхідністю її обміну серед правоохоронних та судових структур.

8. Організована злочинність: розробка та впровадження на рівні ЄС стратегічної концепції боротьби з організованою злочинністю, подальший розвиток Європолу та Євроюсту.

9. Цивільне та кримінальне правосуддя: формування ефективного загальноєвропейського простору правосуддя для усіх громадян шляхом надання ефективного доступу до системи юстиції та забезпечення виконання судових рішень.

10. Свобода, безпека та юстиція: спільна та солідарна відповідальність держав-членів через адекватне фінансування з метою досягнення цілей найбільш ефективним шляхом.

Досягнення зазначених цілей передбачає розвиток міжнародного співробітництва — як всередині Євросоюзу, так й з третіми країнами, у тому числі у напрямку посилення можливостей останніх. У сфері боротьби з організованою злочинністю важливим напрямком є розробка єдиної Європейської моделі кримінальної розвідки, що потребує спільних зусиль держав-членів та інституцій Євросоюзу.

На виконання Гаазької програми в рамках загальноєвропейської стратегії стосовно наркотиків передбачено затвердження Планів дій щодо наркотиків на 2005–2008 та 2009–2012 роки. Окрім цього, в 2006 році видано «Зелений аркуш» щодо ролі громадянського суспільства у формулюванні політики щодо наркотиків, у 2007 році видано звіт стосовно імплементації та функціонування Рамкового рішення з протидії наркобізнесу. У 2008 році за результатами реалізації Плану дій на 2005–2008 роки видано оціночний звіт. Відповідно до програми, в 2007 році введено програму «Запобігання та боротьба з організованою злочинністю». Важливим напрямком цієї програми є удосконалення інформаційної роботи, у тому числі й обміну даними в межах ЄС, з огляду на що у 2005 році видано рекомендації щодо побудови правоохоронної діяльності на базі інформації. Це, у свою чергу, передбачає проведення постійного моніторингу ситуації на національному, регіональному та ширшому — міжнародному рівнях, обмін інформацією та аналітичну роботу, що розглядається як основа правоохоронної діяльності [11].

Ключовим документом, що регулює діяльність Євросоюзу в сфері контролю над наркотиками, є Стратегія ЄС з наркотиків, розрахована на період з 2005 по 2012 роки [12].

Метою Стратегії визначено покращення добробуту суспільства та особи, захист громадського здоров’я, досягнення вищого рівня безпеки суспільства та застосування збалансованого та інтегрованого підходу до проблеми наркотиків, що передбачає адекватну увагу та узгодження заходів із зниження як попиту на наркотики, так й незаконної пропозиції цих речовин. З огляду на глобальний характер цієї проблеми Стратегія визначає забезпечення міжнародного співробітництва — як між державами-членами, ЄС, так і з третіми країнами — як одне із ключових завдань Євросоюзу. У цьому контексті Стратегія виступає як рамковий документ, що врегульовує таке співробітництво. Однією з особливостей такого регулювання є те, що країни, які ще не є членами ЄС, можуть брати повну участь у низці установ Євросоюзу, до компетенції яких входить контроль над обігом наркотиків. Це, у свою чергу, відкриває для країн, що бажають стати членами ЄС, можливості в реалізації ними своїх євроінтеграційних намірів.

Торкаючись питань співробітництва в рамках Євросоюзу, Стратегія закликає країни-члени враховувати вплив реалізації власних національних стратегій на ситуацію в інших країнах-членах ЄС, аби такі стратегії доповнювали одна одну та сприяли досягненню спільних цілей Стратегії.
У Стратегії зазначається, що проблема наркотиків може розглядатися з різних перспектив: від політичної до охорони здоров’я, проведення досліджень, повсякденної практики лікарів, оперативного співробітництва право­охоронців у боротьбі проти наркобізнесу. У законодавстві та політиці в цій сфері мають бути враховані всі ці підходи й з огляду на них розроблені узгоджені пропозиції. Окрім цього, різноплановість проблеми наркотиків обумовлює необхідність узгодження Стратегії ЄС із багаторічною програмою у сфері свободи, безпеки та правосуддя.
Координація наркополітики ЄС має здійснюватися горизонтальною групою Ради ЄС з питань наркотиків. Держави, що головують у ЄС, мають звітувати до групи щодо дій у цій сфері, реалізованих під час їх президентства. Ця група має готувати політичні рішення для прийняття Радою ЄС та забезпечувати їх реалізацію від її імені, проводити моніторинг виконання заходів та обговорювати його з відповідними структурами Єврокомісії та Європарламенту. Горизонтальна робоча група також напрацьовує позиційні документи Євросоюзу з питань наркотиків, що представляються на міжнародних форумах.

Стратегія визначає такі основні цілі ЄС у сфері контролю над наркотиками:

— досягнення вищого рівня охорони громадського здоров’я, добробуту та соціальної єдності шляхом доповнення дій, що вживаються членами ЄС на національному рівні у попередженні та зменшенні вживання наркотиків, наркозалежності та пов’язаної із ними шкоди для здоров’я та суспільства;

— ЄС та держави-члени мають забезпечувати вищий рівень громадської безпеки шляхом ужиття заходів проти виробництва наркотиків, контрабанди цих речовин та прекурсорів, а також шляхом інтенсифікації заходів із попередження наркозлочинності та ефективного співробітництва на грунті спільного підходу.

З огляду на зазначені цілі Стратегія в рамках концепції спільної відповідальності визнає відповідальність Євросоюзу за вирішення світової проблеми наркотиків — як споживача наркотичних засобів та психотропних речовин, вироблених у третіх країнах, так і як виробника та експортера наркотиків, зокрема синтетичних. Стратегія підкреслює важливість співробітництва з країнами поза межами ЄС, відповідальність за що покладається на Горизонтальну робочу групу з наркотиків.

Основним підходом ЄС до проблеми наркотиків є збалансований підхід, що передбачає узгодження заходів зі зниження попиту на наркотики та пропозиції таких речовин. У Стратегії зазначено, що такий підхід вимагає співробітництва та координації. Стратегія визначає характер цієї проблеми як «горизонтальний», тобто пронизуючий усі сектори всередині ЄС, такі як забезпечення добробуту, освіта, юстиція та внутрішні справи, а також і зовнішні відносини із країнами, що не є членами Євросоюзу, що, у свою чергу, обумовлює необхідність міжнародного співробітництва.

Збалансований підхід також вимагає узагальнення інформації різних галузей знань, даних від державних структур, недержавних організацій, громадянського суспільства та місцевих спільнот.

На виконання Стратегії розроблено плани дій відповідно на період 2005–2008 та 2009–2012 роки, що містять конкретні заходи та терміни їх виконання. Стратегія передбачає, що зазначені плани можуть корегуватися відповідно до результатів щорічної оцінки стану їх виконання та розвитку наркоситуації.

Стратегія визначає такі критерії для включення заходів до планів дій:

— їх результати мають бути реалістичними та піддаватися оцінці, позитивно впливати на розвиток ситуації, при цьому намічений результат має бути визначено заздалегідь;

— дії мають бути здійснені в межах певного періоду, переважно в рамках часу реалізації плану; також мають бути визначені відповідальні за їх виконання та звітування щодо досягнутого прогресу;

— дії мають безпосередньо впливати на досягнення хоча б однієї мети чи пріоритету, визначеного Стратегією;

— заходи мають бути ефективними у сенсі потрібних для їх реалізації ресурсів;

— у кожній сфері має бути обмежена кількість заходів.

У сфері зниження попиту на наркотики Стратегія ЄС на 2005–2012 роки спрямована на досягнення результату, який піддається виміру і, таким чином, може бути оцінений, що полягатиме не тільки у зменшенні рівня споживання, але й також у мінімізації ризиків для здоров’я особи та суспільства у цілому, удосконаленні системи контролю, що має грунтуватися на реальних даних, забезпеченні втручання на ранніх стадіях, лікування, зменшення шкоди, реабілітації та соціальної реінтеграції наркозалежних. Заходи мають враховувати проблеми, пов’язані з обігом не лише нелегальних наркотиків, а й таких речовин, як тютюн та алкоголь. Дії на цьому напрямку передбачають профілактику втягування у вживання наркотиків, у тому числі з «експериментальною» метою, попередження переходу споживача від випадкового до регулярного вживання, втручання на ранніх стадіях при виявленні факторів ризику, забезпечення лікування, реабілітації та соціальної реінтеграції, а також зменшення шкоди для здоров’я та суспільства. Усі ці заходи доповнюють один одного, мають вживатися у комплексі й спрямовуватися на зменшення рівня наркоманії, зниження гостроти пов’язаних із наркотиками проблем для здоров’я та суспільства.

Така система зниження вживання має передбачати наступні заходи, що базуються на наукових дослідженнях:

— запобігання втягуванню осіб у вживання наркотиків;

— запобігання переходу експериментального вживання у регулярне, втручання на ранніх стадіях задля виявлення ризиків та надання лікування;

— програми реабілітації та соціальної інтеграції, зниження шкоди для здоров’я та суспільства.

Усі ці заходи мають доповнювати один одного, надаватися інтегровано та сприяти зменшенню вживання наркотиків та наркозалежності, медичних та соціальних наслідків.

З метою досягнення позитивних результатів на загальноєвропейському рівні Стратегія визначає галузі, що мають розглядатися Радою ЄС та Єврокомісією як пріоритетні та враховуватимуться у планах дій через проведення спільних заходів, обмін знаннями та досвідом, інтенсифікацію співробітництва.

У сфері зниження попиту визначено такі пріоритети:

1. Удосконалення доступу та посилення ефективності програм запобігання та поінформованості щодо ризиків вживання психоактивних речовин. У зв’язку з цим заходи превенції мають включати виявлення факторів ризику, цільову превенцію та програми, орієнтовані на родини та громади.

2. Удосконалення доступу до програм утручання на ранніх етапах для тих, хто вживає психоактивні речовини з експериментальною метою, і передусім для молоді.

3. Удосконалення доступу до цільових та диверсифікованих програм лікування, у тому числі інтегрованих психологічних та фармакологічних медичних послуг. Стандарти ефективності програм лікування мають проходити постійну оцінку. Лікування медичних проблем, викликаних уживанням психоактивних речовин, мають виступати невід’ємною частиною політики у сфері охорони здоров’я.

На напрямку зниження пропозиції наркотиків Стратегія ставить завдання до 2012 року суттєво покращити ефективність та інформаційну базу правоохоронної діяльності та дій ЄС та країн-членів із протидії виробництву та торгівлі наркотиками, витоку в незаконний обіг прекурсорів, у тому числі й тих, що використовуються для незаконного виробництва синтетичних наркотиків та ввозяться до країн Євросоюзу, наркобізнесу як фінансовому підгрунтю тероризму, відмиванню грошей від незаконного обігу наркотиків. Стратегія зазначає, що ця мета може бути досягнута шляхом концентрації уваги на боротьбі з організованою злочинністю у сфері наркобізнесу, шляхом налагодження співробітництва на регіональній чи тематичній основі, інтенсифікації профілактики наркозлочинності.

Правоохоронна діяльність ЄС у сфері протидії наркобізнесу має бути сфокусована на посиленні правоохоронного співробітництва ЄС на стратегічних рівнях боротьби та запобігання злочинності з метою удосконалення оперативних дій у сфері боротьби з наркоторгівлею та витоком у незаконний обіг прекурсорів в межах ЄС, транскордонним переміщенням наркотиків, мережами наркобізнесу, причетними до наркобізнесу та пов’язаних із ним форм серйозної організованої злочинності. Стратегічне співробітництво на рівні ЄС у правоохоронній сфері має віддавати пріоритет питанням боротьби з певними формам злочинності, що впливають на ситуацію у Євросоюзі в цілому, і повинне бути корисними для усіх країн-членів. Ці сфери включають незаконне виробництво, наркоторгівлю всередині Євросоюзу, діяльність кримінальних мереж, причетних до таких дій, а також пов’язані із цими інші види наркозлочинності. Зазначається, що стратегічні дії потрібні не лише для попередження постачання наркотиків у ЄС із третіх країн, але і для недопущення витоку наркотиків з ЄС до третіх країн.

Для вирішення цих пріоритетних питань політики та правоохоронці як на рівні ЄС, так й на національному, мають удосконалювати свої знання та обмінюватися ними. Це може бути зроблене через обмін інформацією щодо найбільш ефективних практик, через загальний, стратегічний та оперативний аналіз феномену наркозлочинності. Виявлення нових тенденцій у нарко­злочинності матиме вплив на прийняття політичних рішень та визначення пріоритетів правоохоронної політики ЄС. Стратегія зазначає, що поставлена нею мета не може бути досягнута без посилення через механізми ЄС співробітництва між правоохоронними структурами. Додаткова увага має бути приділена правоохоронній діяльності у протидії відмиванню грошей, отриманих від наркобізнесу, фінансуванню тероризму від наркоторгівлі, а також вилученню прибутків, отриманих протиправним шляхом.

У той же час у Стратегії вказується на те, що пріоритет боротьби з організованою злочинністю не означає обмеження можливостей країн-членів вживати додаткових заходів, наприклад, проти вуличної злочинності, як самостійно, так і з іншими країнами-членами та/або третіми країнами.
Стратегія передбачає, що інтенсифікація ефективного правоохоронного співробітництва між членами ЄС передбачає удосконалення використання існуючих інструментів та механізмів. Упродовж останніх років у рамках ЄС розроблено низку механізмів, таких як Рамочне рішення щодо визначення мінімальних вимог щодо складових актів кримінального права та покарань за злочини у сфері наркобізнесу (Framework Decision laying down minimum provisions on the constituent elements of criminal acts and penalties in the field of drug trafficking), Спільні оперативно-слідчі групи, Європейський ордер на арешт, Європол та Євроюст, Підрозділ фінансової розвідки, заходи з конфіскації майна тощо. Важливими правовими інструментами є й відповідні конвенції Організації Об’єднаних Націй.

Хоча Стратегія базується на принципі делегування повноважень, вона також враховує, що наявність узгоджених політик країн-членів є необхідною передумовою формування єдиної та реалістичної правоохоронної політики ЄС щодо наркотиків. Країни-члени мають вживати заходів із уніфікації та стандартизації правоохоронних практик. Рамочне рішення, яке містить мінімальні вимоги до правових актів та покарань за злочини у сфері наркобізнесу, що матиме вплив на міжнародне правове співробітництво, також має тісний зв’язок із Стратегією.
Важливим напрямком Стратегія визначає удосконалення правоохоронного співробітництва, розслідування кримінальних справ, співробітництво при проведенні кримінологічних досліджень між країнами — членами ЄС, що мають спільні проблеми. Зокрема, передбачається реалізація проектів у правоохоронній, митній та судовій сферах, наприклад у формі спільних оперативних та слідчих заходів, груп, налагодження мереж обміну в різних сферах, дослідження наркотиків, навчання, семінари та конференції з певних питань.
Іншим важливим напрямком визначається інтенсифікація зусиль у правоохоронній сфері, спрямованих щодо країн, які не є членами ЄС, зокрема, місць виробництва та переміщення наркотиків.

У Стратегії вказується на те, що усунення кордонів всередині ЄС зробило цей регіон більш привабливим ринком незаконних наркотиків та прекурсорів. Всередині ЄС незаконна продукція може більш-менш вільно переміщатися, не привертаючи уваги митниць або національно орієнтованих правоохоронних органів. Міжнародна організована злочинність не визнає національних кордонів та національну владу. З огляду на це Євросоюз має розвивати співробітництво у сфері контролю за «товарами високого ризику», що ввозяться в ЄС, а також у правоохоронній діяльності у боротьбі з наркотиками всередині Євросоюзу. Для того щоб зробити ЄС менш привабливим для кримінальних структур, правоохоронні та митні органи мають удосконалити перевірки на своїх територіях, а національний контроль має доповнювати заходи на зовнішніх кордонах ЄС. Митні та правоохоронні органи мають спільно працювати для реалізації цієї політики.

У тому разі, якщо правоохоронні зусилля вживаються поза межами ЄС, необхідно відслідковувати, удосконалювати, та в разі потреби розширювати мережу офіцерів зв’язку країн ЄС у цих країнах. Враховуючи фундаментальні принципи ЄС, різні дії можуть вживатися для заохочення та розширення співробітництва з правоохоронними органами третіх країн, надання їм фінансової та технічної допомоги, а також для організації спільних проектів, де країни — члени ЄС надаватимуть свої знання та досвід задля вирішення спільної проблеми. Для імплементації цього пріоритету мають використовуватися всі інструменти, передбачені Спільною зовнішньою та безпековою політикою (Common Foreign and Security Policy (CFSP)).

Торкаючись багатоаспектних питань міжнародного співробітництва, Стратегія спрямована на удосконалення співробітництва між країнами-членами та Єврокомісією у поширенні та розвитку збалансованого підходу до проблеми наркотиків та прекурсорів у відносинах з міжнародними організаціями, форумами та третіми країнами, з метою зниження виробництва та поставок наркотиків у Європу та з метою допомоги третім країнам у пріоритетних сферах у зниженні попиту на наркотики.

Зазначається, що глобальна природа проблеми наркотиків вимагає регіонального, міжнародного та багатостороннього підходів. З огляду на принцип спільної відповідальності координація та співробітництво мають бути інтенсифіковані, як на двосторонньому рівні — між ЄС та третіми країнами, так і з міжнародними організаціями та форумами. Це також вимагає всеохоплюючого підходу, що включає заходи в правоохоронній сфері, знищення посівів, зменшення попиту, та впровадження програм альтернативного розвитку, що мають бути ініційовані та підтримані місцевими громадами.

Пріоритетом у зовнішніх зносинах у сфері контролю над наркотиками Стратегія визначає скоординовані, ефективні та більш явні дії з боку ЄС у міжнародних організаціях та форумах, спрямовані на удосконалення та поширення збалансованого підходу до проблеми наркотиків. ЄС має вживати заходи із розширення свого політичного впливу на міжнародній арені, що сприятиме досягненню максимального результату. З цією метою країни-члени та Єврокомісія мають продовжувати консультації у Раді задля досягнення спільного підходу та координації своїх дій на міжнародних форумах з проблеми наркотиків. Цей спільний підхід має спрямовуватися на діяльність у міжнародних організаціях, таких як Рада Європи (Група Помпіду), Управління з наркотиків та злочинності ООН, Дублінська група, Всесвітня організація охорони здоров’я, а також на відносини між Євросоюзом та третіми країнами.

У Висновках Ради щодо відносин між ЄС та ООН, прийнятих в грудні 2003 року, Рада визначила свою готовність продовжувати узгодження своїх заяв та забезпечувати кращу координацію їх підтримки.

ЄС повинен заохочувати країни-кандидати та потенціальних кандидатів адаптувати і прийняти підходи та принципи ЄС та брати якнайширшу участь у роботі існуючих структур, таких як Європейський моніторинговий центр із питань наркотиків та наркоманії, Європол та Євроюст.
Важливим напрямком міжнародного співробітництва Стратегія визначає надання допомоги третім країнам, у тому числі в рамках політики сусідства, а також ключовим виробникам наркотиків та транзитним країнам у підвищенні ефективності в зниженні як попиту, так і пропозиції наркотиків. Ця допомога має надаватися як на рівні двостороннього співробітництва таких країн із членами ЄС, так і через впровадження питань контролю над наркотиками у загальний діалог у рамках зовнішньої та безпекової політики та розвитку співробітництва. Стратегія зазначає, що нові угоди про співробітництво між ЄС та третіми країнами мають включати положення про співробітництво у сфері контролю над наркотиками. З цією метою Горизонтальна робоча група може залучатися до переговорного процесу. Ці положення мають бути адаптовані до конкретного регіону або країни та грунтуватися на засадах, що погоджені 20-ю спеціальною сесією ГА ООН і є базовими у наркополітиці ЄС, — на збалансованому та інтегрованому підході, що базується на принципі спільної відповідальності. Окрім цього, оцінка програм співробітництва ЄС та країн-членів має включати оцінку проектів з контролю над наркотиками.

З іншого боку, Стратегія вимагає, щоб співробітництво ЄС із третіми країнами враховувало їх специфіку — як з точки зору політики цієї країни, так й щодо її впливу на проблему наркотиків у регіоні. При цьому особлива увага має приділятися співробітництву з країнами на східному кордоні ЄС, в Балканському регіоні, Афганістаном та його сусідами, Латиноамериканськими країнами та країнами Карибського басейну, Марокко та іншими країнами, через які проходять маршрути перевезення наркотиків.

Передбачається, що країни-кандидати до вступу мають залучатися до заходів, що проводяться у рамках ЄС, та отримувати у зв’язку з цим відповідну технічну та іншу допомогу. Окрім цього, країни-кандидати мають залучатися до роботи не тільки EMCDDA, але і Європолу та Євроюсту. Програмними документами Євросоюзу передбачається розвиток мережі офіцерів зв’язку при посольствах країн ЄС у третіх державах. Так, кожні півроку мають проводитися робочі зустрічі таких співробітників. Окрім цього, країни-члени мають забезпечувати навчання для офіцерів зв’язку з питань, пов’язаних із протидією незаконному обігу наркотиків.

Інтеграція питань, пов’язаних із наркотиками, в проекти розвитку, у тому числі через формування альтернативних джерел доходу для населення, втягнутого у вирощування нарковмісних рослин, також сприятиме зусиллям ЄС із зниження поставок наркотиків та вживання цих речовин.
Важливим напрямком визначається підтримка міжнародного правоохоронного та митного співробітництва. У зв’язку з цим регіональне співробітництво, яке включає усі країни, які знаходяться на маршрутах контрабанди наркотиків, та можливих ключових партнерів, розглядається як таке, що відіграє важливу роль у забезпеченні всебічних рішень.

У сфері інформації та досліджень Стратегія спрямована на досягнення кращого розуміння проблеми наркотиків та розробку оптимальної відповіді через стійке удосконалення наявних знань та інфраструктури знань. Пріоритетом у цій сфері визначено удосконалення інфраструктури знань ЄС у сфері наркотиків та консолідація інформації щодо наркотиків, ефективне використання таких інструментів, як Європейський моніторинговий центр з питань наркотиків та наркоманії та Європол. Дослідження мають здійснюватися відповідно до визначених пріоритетів та враховувати динаміку розвитку проблеми. Має бути забезпечено обмін інформацією, досвідом та ефективними практиками.

Оцінювання досягнутого результату має базуватися на чітко визначених індикаторах щодо переваг та недоліків і виступати невід’ємною частиною підходу ЄС до політики у сфері наркотиків. У зв’язку з цим на Європейську комісію покладається здійснення всебічної оцінки імплементації Стратегії та планів дій на її виконання, ефективності діяльності на цьому напрямку країн-членів, EMCDDA та Європолу.
У рамках виконання Стратегії розроблено два плани дій — на 2005–2008 та 2009–2012 роки. Виконання планів покладається на країни-члени, а Єврокомісія виконує функції з оцінки прогресу, моніторингу розвитку законодавства та координації дій на загальноєвропейському рівні, у тому числі й у сфері зовнішніх зносин. Перший план складався із 80 дій, що стосувалися боротьби з наркобізнесом, забезпечення громадського здоров’я, посилення правоохоронної системи, митниці та кримінального судочинства, а також зовнішніх зв’язків [13].

За результатами виконання Плану на 2005–2008 роки видано звіт, у підготовці якого брали участь Європейська комісія, країни-члени, EMCDDA, Європол та недержавні організації, що діють у рамках Форуму громадянського суспільства. Зазначений звіт свідчить про те, що вживання наркотиків залишається на високому рівні, при цьому вживання героїну, канабісу та синтетичних наркотиків в останні роки дещо зменшилося, у той час як зросло вживання кокаїну. Рівень вживання канабісу, кокаїну та амфетамінів в ЄС значно нижчий, аніж у деяких інших розвинутих країнах, наприклад у США. Так само меншим є поширення захворюваності на ВІЛ, пов’язаний із ін’єкційним уживанням наркотиків. Звіт вказує на те, що на рівні ЄС відбувається узгодження підходів до проблеми наркотиків у рамках єдиної політики. У Євросоюзі досягнуто певного успіху в подоланні соціальних проблем, пов’язаних із розповсюдженням наркотиків, незважаючи на те що впродовж цього періоду відбулося значне зростання виробництва героїну в Афганістані та збільшення поставок кокаїну до Європи. На тлі зростання поставок наркотиків досягнення позитивного результату в стримуванні поширення їх вживання можна вважати беззаперечним успіхом політики Євросоюзу. У сфері міжнародного співробітництва позиція ЄС на цей час стала більш сконсолідованою, що, зокрема, проявляється у роботі делегації Євросоюзу на сесіях Комісії ООН з наркотичних засобів. Напрацьований ЄС інтегрований та збалансований підхід до проблеми наркотиків усе частіше розглядається як модель у країнах поза межами Євросоюзу.

План дій на 2009–2012 роки [14, с. 7-25] прийнято наприкінці 2008 року. У Плані зазначається, що незаконний обіг наркотиків залишається серед питань, що викликають найбільшу стурбованість громадян ЄС, і виступає ключовою загрозою безпеці, громадському здоров’ю та життю у всьому світі. Прийняття ЄС у 2004 році Стратегії на 2005–2012 роки розглядається у Євросоюзі як свідчення стурбованості проблемою наркотиків у Європі та визнання необхідності об’єднання зусиль усіх держав-членів у вирішенні цієї проблеми.

Відповідно до Плану, у період 2009–2012 року увага Євросоюзу має бути зосереджена на широкому залученні до вирішення проблеми наркотиків громадянського суспільства, іншими словами, на формуванні «союзу між громадянами та інституціями, створеними ними та для себе» [14, с. 8]. З цією метою у 2006 році за сприяння Єврокомісії створено Європейський Форум громадянського суспільства щодо наркотиків. У подальшому розвиток цього напрямку має призвести до створення Європейського альянсу з проблем наркотиків, що має мобілізувати широке коло структур громадянського суспільства, які діють у різних галузях.

Основними напрямками Плану дій на 2009–2012 роки є удосконалення координації, співробітництва та залучення громадськості, зниження попиту на наркотики, зменшення поставок наркотиків, удосконалення міжнародного співробітництва та проведення досліджень з метою кращого усвідомлення проблеми.

Розглядаючи питання міжнародного співробітництва, у вступі до Плану дій зазначається, що ЄС виступає найбільшим донором у боротьбі за вирішення глобальної проблеми наркотиків.

Розділ ІV Плану, присвячений цьому питанню, головною метою міжнародного співробітництва визначає удосконалення ефективності співробітництва ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері контролю над обігом наркотиків шляхом координації політики на рівні ЄС, поширення на світовому рівні напрацьованого ЄС збалансованого підходу до проблеми наркотиків. Цим розділом передбачено, що питання контролю над наркотиками мають розглядатися як невід’ємна складова стосунків із третіми країнами, у ширшому контексті питань у сфері безпеки та розвитку. З цією метою необхідним вважається забезпечення стратегічного планування та координації дій на рівні ЄС. Стосунки Євросоюзу із третіми країнами мають відображувати завдання Стратегії та Планів дій. Також передбачається надання допомоги країнам — виробникам наркотиків та місцям їх транзиту в реалізації програм правоохоронного та соціально-економічного характеру, залучення до впровадження регіональних ініціатив Європейського фонду розвитку, програми у рамках політики сусідства, стабільності та розвитку. З метою удосконалення співробітництва Планом дій передбачається впровадження механізму моніторингу допомоги ЄС третім країнам з питань контролю над наркотиками, проведення оцінки масштабів та результативності таких програм.

Планом також передбачено надання допомоги в реалізації програм альтернативного розвитку в країнах — виробниках наркотиків, заохочення країн-бенефіціантів до включення таких програм до національних політик.

В рамках міжнародних форумів, передусім засідань Комісії ООН з наркотичних засобів, ЄС виступає з єдиною позицією та пропонує спільні проекти резолюцій. Окрім цього, спільна позиція Євросоюзу вироблена й у стосунках цієї організації з Управлінням ООН з наркотиків та злочинності, Групою Помпіду Ради Європи, Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Все­світньою митною організацією, Інтерполом тощо.
Планом дій також передбачено сприяння країнам-кандидатам, учасникам процесу стабілізації та асоціації. Зокрема, необхідно сприяти їм у розробці власних планів дій, відповідно до Плану дій Євросоюзу.

У рамках Європейської політики сусідства Планом передбачаються розвиток діалогу на двосторонньому та багатосторонньому рівнях, реалізація спільних заходів за окремими планами, узгодженими на двосторонній основі.

Участь країн, що не є членами Європейського Союзу, у спільних заходах у сфері контролю над наркотиками можлива й через їх залучення до відкритих для них структур ЄС. З огляду на те що така участь відповідає стратегічним цілям України з огляду на її потенціал у реалізації стратегії європейської інтеграції доцільно розглянути структури ЄС, до компетенції яких входять заходи з наркоконтролю.

У 2007 році Європейська комісія визначила перелік агентств та програм, повністю або частково відкритих для участі країн-сусідів, у тому числі й України [15].

Низку агентств ЄС створено задля впорядкування його діяльності в окремих секторах, а також з метою налагодження та розвитку соціального діалогу в ЄС та на міжнародному рівні, реалізації спільної європейської політики. Ці агентства не є інституціями ЄС, перебувають під наглядом Єврокомісії та фінансуються з бюджету ЄС, а також за кошти від країн-учасниць. До цієї групи відноситься, зокрема, вже згадуваний Європейський моніторинговий центр із питань наркотиків та наркоманії (EMCDDA), заснований у 1993 році. У його роботі можуть брати участь країни, які не є членами Євросоюзу, але поділяють цілі та підходи ЄС у цій сфері. Такі країни беруть участь у роботі Центру на основі угод, що укладаються між ними та ЄС і можуть передбачати різні форми співпраці — від підписання меморандуму про взаєморозуміння для співпраці в окремих заходах до повного членства без права голосу. Останній варіант означає повну участь у роботі Центру, Європейської інформаційної мережі з наркотиків і наркоманії Reitox та Правління згідно з процедурами, визначеними угодою про участь. Така угода має передбачати адаптацію націо­нального законодавства відповідно до стандартів ЄС у сфері, за яку відповідає Центр. Умови участі разом з фінансовими внесками є предметом переговорів між країною та Генеральними директоратами з юстиції, свободи і безпеки та із зовнішніх відносин Європейської комісії із залученням Правління Центру.

З цією метою країна має подати заявку на участь та сформувати інституцію, що братиме участь у Європейській інформаційній мережі з наркотиків і наркоманії Reitox. До цієї мережі входять національні контактні вузли, що діють у кожній країні ЄС, а також у Норвегії, Хорватії та Туреччині. Координацію діяльності цієї мережі здійснює EMCDDA, що також проводить аналіз отриманої інформації. Національні контактні вузли, що входять до складу мережі, мають надавати щорічні звіти щодо наркоситуації у країні, а також інформацію відповідно до питальників.
Завдання, покладені на мережу Reitox, поділяють на основні та додаткові. До основних відносяться забезпечення підготовки національних звітів, надання даних до інформаційної системи зі зниження попиту, оновлення відповідно до даних національних вузлів, «інформаційних карт», участь у роботі системи «раннього попередження» щодо синтетичних наркотиків, координація роботи національних вузлів та імплементація розроблених у рамках ЄС п’яти епідеміологічних індикаторів. Додаткові завдання включають аналіз інформації з таких питань, як зниження шкоди від вживання наркотиків, запобігання наркоманії серед молоді, лікування наркозалежності, злочинність, пов’язана із наркотиками, у тому числі відмивання грошей та торгівля прекурсорами, зниження попиту на наркотики, поширення позитивного досвіду та участь у відповідних програмах із розширення ЄС. Останнє із цих додаткових завдань має особливе значення для України.

Національний звіт є документом, що узагальнює наявну інформацію щодо наркоситуації у країні-члені [16]. Ці звіти розглядаються в ЄС як вірогідні та об’єктивні джерела інформації, що містять дані стосовно динаміки розвитку наркоситуації. З 1998 року Центром EMCDDA із залученням національних інформаційних вузлів ведеться робота із впровадження п’яти ключових епідеміологічних індикаторів: розповсюдженість наркотиків за видами, вживання наркотиків, що викликає проблеми медичного характеру, попит на лікування, смертність, пов’язана з наркотиками, інфекційні захворювання, пов’язані із наркотиками. Національні вузли також відповідають за надання інформації щодо реалізації програм зниження попиту на наркотики, а також організовують на національному рівні заходи з їх упровадження: проводять конференції, круглі столи тощо. Окрім цього, національні інформаційні вузли виконують роль «системи раннього сповіщення» щодо нових видів наркотиків, передусім синтетичного походження, що з’являються на ринку. Національні уряди повністю вільні у створенні інформаційних вузлів та визначенні їх обов’язків, причому в деяких країнах ЄС їх було створено ще до формування Центру EMCDDA. У різних країнах такі вузли по-різному організовані і мають різну спеціалізацію: у деяких країнах вони відповідають за координацію реалізації політики у сфері контролю над обігом наркотиків, у інших вони не мають таких повноважень. Хоча це не визначено в офіційних документах ЄС, зазначені вузли виступають як національні моніторингові центри.

Функціонування інформаційних вузлів фінансується державою в частині поточної роботи, а також за рахунок Євросоюзу в частині впровадження нових проектів та реалізації додаткових заходів, що потребують окремого фінансування. Центр EMCDDA розробляє єдині індикатори та методологічні критерії щодо інформації, яка має надаватися інформаційними вузлами.

У більшості випадків інформаційні вузли також взаємодіють з іншими міжнародними організаціями, зокрема ВООЗ, Групою Помпіду Ради Європи та Управлінням з наркотиків та злочинності ООН.

У середньому по ЄС персонал інформаційного вузла складається із 9–10 осіб, із яких 2–3 — допоміжний персонал. До складу входить один науковець, що працює на постійній основі, та 1–2, які працюють у цьому закладі якнайменше 120 робочих днів на рік, інші залучаються на тимчасовій основі, під конкретні завдання та проекти. Наприклад, у Франції до складу інформаційного вузла входять 19 осіб, із яких для жодного ця посада не є єдиним місцем роботи, і лише 1 працює у цій установі понад 120 днів на рік.

У різних країнах інформаційні вузли входять до складу науково-дослідних інститутів, міністерств охорони здоров’я, інших державних чи недержавних установ або є окремими організаціями.

Як приклад побудови розглянемо організацію інформаційного вузла у Франції. Французька Обсерваторія з питань наркотиків та наркоманії створена у 1996 році з метою моніторингу діяльності у сфері контролю над наркотиками, що здійснюється на націо­нальному рівні, та для забезпечення взаємодії у рамках мережі Reitox. У подальшому до компетенції цієї установи було додано моніторинг питань, пов’язаних із зловживаннями тютюном та алкоголем. Окрім цього, до повноважень цього закладу було введено надання оцінки ефективності політики держави у сфері контролю над наркотиками, що сприяло проведенню незваженого оцінювання, оскільки вказана структура не займається реалізацією такої політики. Міжміністерська група з протидії наркотикам та наркоманії, підзвітна прем’єр-міністру країни, відповідає за реалізацію політики у сфері контролю над наркотиками. Що ж стосується Обсерваторії з питань наркотиків та наркоманії, то вона не входить до урядової ієрархії, хоча й фінансується згаданою Міжміністерською групою. Окрім цього, частина фінансування надходить із Центру EMCDDA, розташованого в Лісабоні.

Штаб-квартира Обсерваторії знаходиться у Парижі; окрім цього, вона спирається на розгалужену мережу в усіх департаментах країни. Функції цієї установи визначені виданим урядом країни нормативно-правовим актом, що врегульовує процес надання інформації.

У цілому ж участь держави у мережі Reitox суттєво сприяє посиленню її можливостей із здійснення моніторингу та координації заходів на національному рівні.

12 грудня 2006 року Європейський Парламент та Рада Європейського Союзу підписали Регуляції EMCDDA, що набули чинності в січні 2007 року. Цим документом підкреслено важливість моніторингу розвитку ситуації як основного завдання Центру, вказано на необхідність розробки та впровадження інформаційної системи, що має відслідковувати нові та потенційні тенденції, та розширено повноваження EMCDDA, що має тепер відслідковувати дані стосовно легального та нелегального обігу психоактивних речовин, а також позитивного досвіду країн-членів. Центр також має допомогти країнам у моніторингу та оцінці зусиль, що докладаються на національному рівні, та сприяти Європейській комісії здійснювати це на рівні ЄС. Такі нові елементи дозволять EMCDDA формувати повнішу картину феномену наркотиків. Документ також регулює взаємовідносини EMCDDA з партнерськими структурами, зокрема Європолом, ВООЗ та ООН. Також визначено країни, яким EMCDDA може передавати свою інформацію за запитом Європейської комісії. Документом утворено у складі EMCDDA наукову раду, яка є незалежним дорадчим органом, що, окрім усього іншого, зв’язуватиме Центр із широким науково-дослідницьким загалом.

В Європейському моніторинговому центрі з питань наркотиків та наркоманії Україна може брати повну участь без права голосу, що передбачає участь у засіданнях Правління Центру та роботі Наукового комітету, у всіх заходах Центру та членство у Європейській інформаційній мережі з наркотиків і наркозалежності Reitox, проведення адаптації національного законодавства та імплементацію нормативно-правового регулювання ЄС у вказаній сфері, що сприятиме удосконаленню законодавчої бази у сфері обігу наркотиків, отриманню нової інформації щодо таких речовин та практики контролю над ними. Важливою складовою є започаткування обміну досвідом, участь у навчальних заходах, отримання технічної допомоги. Таке членство тягне за собою для країни певні членські внески. Так, у 2007 році внесок Норвегії становив 411 706 євро, Туреччини — 100 000 євро. З іншого боку, однією з найважливіших переваг такої участі є доведення на практиці готовності країни залучатися до роботи Європейського Союзу, поступова інтеграція до європейської спільноти. Участь України в роботі Центру дозволить отримати допомогу в упровадженні законодавства ЄС у сфері контролю над обігом наркотиків, посилити інформування європейської громадськості з питань, пов’язаних з обігом наркотиків в Україні та ролі нашої країни у протидії правопорушенням у цій сфері.

Країни, що мають наміри стати членами Європейського Союзу, активно використовують можливості участі у Центрі EMCDDA для просування своєї політики. Так, Туреччина бере участь у роботі Центру з 2007 року. Для виплати нею використовуються, у тому числі, кошти, отримані за програмами допомоги ЄС, наприклад Phare. Транспортні та добові витрати представників Туреччини для участі у заходах або засіданнях Центру відшкодовуються Центром на тій самій основі, що й для представників держав — членів ЄС. Слід зазначити, що завдяки цьому членству Туреччина розглядається з точки зору наркополітики як європейська країна, оцінка її стратегій та планів дій, наркоситуації, тощо здійснюється за єдиною загальноєвропейською системою.

До іншого кола агентств із питань поліцейської та судової співпраці у кримінальних справах відноситься Європол (European Police Office), діяльність якого фінансується за рахунок внесків держав — членів ЄС.

Європол є агентством, закритим для участі третіх країн. Україна може здійснювати стратегічну та оперативну співпрацю з Європолом із різних питань боротьби з організованою злочинністю, зокрема, шляхом обміну стратегічною та оперативною інформацією, даними про методи боротьби зі злочинністю, участі експертів у тренінгах та консультації з окремих питань. Інформаційний обмін має здійснюватися через контактний пункт.

Діяльність організації спрямована на підвищення рівня співпраці компетентних органів держав — членів ЄС у попередженні та протидії міжнародній організованій злочинності, у тому числі незаконній торгівлі наркотиками та відмиванню грошей, на сприяння інформаційному обміну, у тому числі за посередництвом офіцерів зв’язку, відряджених до Європолу, на підтримку правоохоронних операцій через надання оперативного аналізу злочинів, формування стратегічних звітів і доповідей, у тому числі оцінок загроз, та проведення аналізу злочинів на основі інформації держав — членів ЄС та третіх сторін.

Європол було утворено 26.07.1995 р. шляхом укладення Конвенції про створення Європолу на виконання Ма-астрихтської угоди від 07.02.92 року.

Прообразом Європолу став Підрозділ боротьби з наркотиками, створений на виконання рекомендацій групи ТРЕВІ і після підписання країнами ЄС Міжміністерської угоди в Копенгагені 12.06.1993 року. До компетенції цього органу входила боротьба з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів та психотропних речовин. Цей підрозділ почав діяти з 03.01.1994 року, з часу направлення до Гааги офіцерів зв’язку країн Євросоюзу.

Основне завдання Європолу — забезпечення інформаційного обміну та підтримка роботи загальної бази даних країн-членів. З цією метою у країнах-членах сформовано національні підрозділи, на які мають бути покладені такі обов’язки:

— направлення інформації в Європол та отримання інформації звідти;

— надання відповідей на інформаційні запити;

— поповнення бази даних;

— аналіз даних за запитом компетентних органів країн-членів тощо.

Відповідно до даних статистики, 55–60 % інформаційних повідомлень, що передаються каналами Європолу, стосуються незаконних операцій із наркотиками. Приклад Європолу дозволяє зробити висновок про те, що транснаціональний наркобізнес в рамках ЄС розглядається як найбільш небезпечна форма організованої злочинної діяльності, а боротьба із ним — як основний напрямок співробітництва правоохоронних органів цієї організації. Така увага до цього питання має враховуватися при розробці стратегії нашої країни із реалізації її євроінтеграційної політики.

Для країн, що не є членами ЄС, пропонуються форми співпраці з Європолом в рамках угоди про стратегічну співпрацю, що обмежується обміном неперсональними даними, або угоди про оперативну співпрацю, що включає також можливість обміну персональними даними. В рамках таких угод фінансових внесків не передбачено.

Україна веде переговори з Європолом про укладення угоди про стратегічну співпрацю з 2005 року.

У контексті заходів із контролю над наркотиками, що вживаються на рівні Євросоюзу, доцільно також зазначити й інші європейські міжнародні організації, з якими ЄС взаємодіє.

Так, боротьба з транснаціональним наркобізнесом та іншими формами організованої злочинності є одним із напрямків діяльності Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ). Зокрема, у рамках цієї організації напрацьовуються спільні підходи до оцінки феномену організованої злочинності, здійснюється обмін досвідом, зокрема, у проведенні кримінального аналізу, передусім стратегічного рівня, спрямованого на оцінку небезпеки організованої злочинності для суспільства в цілому з метою визначення пріоритетів у правоохоронній діяльності та визначення критеріїв оцінки її ефективності.

В організації протидії незаконним операціям із наркотиками беруть участь і деякі установи Ради Європи.

Венеціанська комісія Ради Європи організовує низку заходів із боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, у тому числі й пов’язаною із незаконним обігом наркотиків, зокрема, щодо оцінки стану сучасної організованої злочинності, структури кримінальних організацій та ринків, а також стратегії протидії транснаціональній організованій злочинності на національному та транснаціональному рівнях. Зазначені заходи проводяться передусім у контексті забезпечення належного управління та оцінки загрози національній безпеці, демократії та верховенству права з боку транснаціональних організованих злочинних угруповань.

Групу Помпіду Ради Європи утворено згідно з Резолюцією (80)2, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи. Основне завдання Групи полягає у розгляді питань на основі міждисциплінарного підходу до вирішення проблем боротьби з незаконним зловживанням і обігом наркотиків.

Діяльність Групи Помпіду здійснюється на 3 рівнях:

— конференції міністрів (кожні 2–3 роки), на яких обговорюються політичні питання, визначаються пріоритети та приймаються програми;

— зустрічі постійних кореспондентів, які призначаються урядами з числа вищих посадових осіб (відбуваються кожні півроку); здійснюють загальний нагляд за діяльністю Групи, дають оцінку її результатам;

— робочі групи, зустрічі та семінари за участю експертів для розгляду поточних питань.

Основними питаннями, якими займається цей орган, є підготовка фахівців із питань обмеження попиту на наркотичні речовини, епідеміологія проблем наркотиків, попередження, лікування та реабілітація, заходи проти обігу наркотиків, обмеження попиту і кримінальне право, психотропні речовини, контроль за прекурсорами, превентивні дії правоохоронних органів.

З 1992 року Група Помпіду здійснює спеціальну програму співробітництва з країнами Центральної та Східної Європи, яка передбачає навчання та обмін інформацією у галузях обмеження попиту на наркотики та кримінального права. Група приділяє увагу питанням контролю за хімічними речовинами — прекурсорами, боротьбі з контрабандою наркотиків, сприяючи ратифікації та приєднанню до конвенцій ООН.

Нині Група об’єднує 31 державу-члена. На сьогодні Україна не є членом цієї організації. У той же час важливість цієї структури полягає, зокрема, й в тому, що вона слугує своєрідним посередником для країн Ради Європи, що не входять до ЄС, із структурами, що діють у рамках Євросоюзу.
Узагальнюючи викладене, можна констатувати наявність значних можливостей інтеграції України до загальноєвропейської сфери контролю над наркотиками.

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, що закріплений у Законі України «Про основи національної безпеки України», Постанові Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України». Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. На сьогодні в рамках цієї Угоди визначено 7 пріоритетних напрямків співпраці між Україною та ЄС, серед яких сфера юстиції та внутрішніх справ, питання контролю над наркотиками та протидії правопорушенням у цій галузі.

З огляду на завершення у березні 2008 року 10-річного терміну дії Угоди про партнерство та співробітництво 5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору між Україною та ЄС, який тимчасово носить робочу назву «нова посилена угода». На період до укладення нової посиленої угоди чинність Угоди щороку автоматично продовжується за взаємною згодою сторін.
21 лютого 2005 року під час засідання Ради з питань співробітництва Україна та ЄС підписали трирічний План дій — двосторонній політичний документ, що містить заходи з розширення політичної співпраці та поглиблення економічної інтеграції України до ЄС. Наближення терміну завершення чинності Плану дій Україна — ЄС у лютому 2008 року поставило питання про його подальшу долю. У ході інтенсивних двосторонніх консультацій у грудні 2007 р. — січні 2008 р. були досягнуті домовленості про здійснення спільної оцінки виконання Плану дій Україна — ЄС.

На сьогодні в рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено та діють 7 підкомітетів, серед яких підкомітет № 6 з питань юстиції, свободи та безпеки, до відомства якого відносяться питання боротьби із організованою та міжнародною злочинністю, транскордонного співробітництва у сфері юстиції, безпеки та свободи, прикордонного управління, міграції та притулку, боротьби із відмиванням «брудних» грошей та торгівлею наркотиками, запобігання незаконній діяльності, судова реформа, верховенство права та належне врядування.
Запропонована у 2004 році Європейська стратегія сусідства інтегрувала основні положення зовнішньої політики та політики безпеки і мала, на думку її ініціаторів, сприяти розширенню зони «стабільності та добробуту» на сусідні країни. Зазначена Стратегія розглядається Євросоюзом як засіб позитивного впливу, спрямованого на розв’язання регіональних конфліктів, боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю, що мало сприяти зменшенню загроз для самого ЄС. У той же час офіційною метою Стратегії оголошувалося запобігання виникненню ліній поділу між Євросоюзом та його сусідами шляхом залучення останніх до участі в політичному, економічному і безпековому просторі Європи [17]. У той же час, з огляду на події, що мають місце на Кавказі, у Придністров’ї, інших країнах регіону поза межами ЄС, можна констатувати, що цієї мети досягнуто не було.

Прийнятим у 2004 році Планом дій Україна — ЄС у сфері свободи, безпеки та юстиції [18] в рамках Європейської політики сусідства питання боротьби з наркотиками віднесено до пріоритетних напрямків. План передбачає підтримку зусиль на національному та міжнародному рівні, у тому числі в рамках Організації Об’єднаних Націй, а також шляхом укладення відповідних договорів. Одним із таких договорів має бути угода про стратегічне співробітництво між Україною та Європолом. Окрім цього, план передбачає імплементацію нашою країною національної стратегії боротьби з наркобізнесом, що має базуватися на збалансованому підході, відображеному в Стратегії ЄС з наркотиків та Планах дій. У свою чергу, Євросоюз бере на себе зобов’язання надати підтримку створенню скоординованої міжвідомчої інформаційної системи, навчанню експертів із питань епідеміології та посиленню участі громадськості у вирішенні проблеми наркотиків. У зв’язку з цим передбачене сприяння співробітництву між компетентними органами України, відповідними недержавними організаціями та міжнародними установами з метою напрацювання багатостороннього підходу до проблеми наркотиків, що має враховувати її соціальні аспекти, такі як профілактика, лікування та реабілітація наркозалежних. Окрема увага приділяється питанням боротьби з незаконним виробництвом та торгівлею синтетичними наркотиками, а також хімічними прекурсорами, що використовуються у підпільних нарколабораторіях. З метою посилення взаємодії у сфері боротьби з наркобізнесом передбачається активізація обміну стратегічною інформацією між правоохоронними органами ЄС та України, інших форм міжнародного співробітництва.

Слід зазначити, що основною перепоною у реалізації передбачених цим документом заходів стала майже повна відсутність їх фінансування з боку України, що є характерним для більшості проектів у будь-якій галузі. У зв’язку з цим доцільно загадати й Програму реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки [19], одним із напрямків якої є поглиблення міжнародного співробітництва у сфері контролю над наркотиками та боротьби з їх незаконним обігом. Зазначена Програма не фінансується взагалі, а передбачені нею заходи здійснюються виключно у рамках поточної роботи причетних відомств-виконавців.
Одним із ключових досягнень співробітництва між Україною та ЄС у галузі контролю над обігом наркотиків, а також і у ширшому контексті інтеграції сфер безпеки та охорони здоров’я населення нашої країни до загальноєвропейського простору стало започаткування проведення засідань «Україна — Трійка ЄС» з питань наркотиків. На сьогодні відбулося два таких засідання — у 2007 та 2008 роках. У цих заходах брали участь представники Європейської комісії, Генерального Секретаріату Ради ЄС, Європолу, Європейського моніторингового центру з питань наркотиків та наркоманії, а також низки країн ЄС — Чехії, Німеччини, Греції, Франції, Іспанії, Ірландії, Італії, Кіпру, Латвії, Литви, Угорщини, Австрії, Польщі, Румунії, Португалії, Словенії, Словаччини, Фінляндії та Великобританії.

Під час обох засідань українською стороною було зроблено презентації, у яких представників функціональних підрозділів ЄС та компетентних органів країн Європейського Союзу проінформовано щодо нормативно-правової бази нашої держави, яка регламентує питання контролю за обігом наркотиків та боротьби із злочинністю у вказаній сфері, розвитку наркоситуації у країні та заходів, що вживаються українськими компетентними органами у сфері боротьби з наркобізнесом та наркоманією та медико-соціальної реабілітації осіб, хворих на наркоманію. Зокрема, наголошено на тому, що чинна на сьогодні Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2003 р. № 877, передбачає інтеграцію національної системи протидії незаконному обігу наркотиків у загальноєвропейську систему, удосконалення міжнародного співробітництва, передусім із країнами ЄС. Українською стороною також зазначалося, що наша країна підтримує ініціативи Європейського Союзу в сфері контролю над наркотиками та поділяє положення стратегії ЄС у зазначеній сфері, зокрема щодо застосування збалансованого підходу, що передбачає дії зі зниження як пропозиції, так і попиту на наркотичні речовини, профілактику наркоманії, широкий спектр заходів соціального характеру.

Окрім цього, українською стороною презентовано матеріали щодо заходів протидії транснаціональному наркобізнесу, зокрема незаконним постачанням героїну афганського походження, які вживаються правоохоронними органами України. Підкреслено, що Україна відіграє передусім роль транзитної держави, що протидіє незаконним поставкам наркотиків із регіонів їх виробництва до країн споживання, та зазначено, що заходи із протидії наркобізнесу здійснюються українськими правоохоронними органами у тісному співробітництві із партнерськими структурами інших країн.

Делегацією України робився наголос на тому, що у зв’язку із зростанням незаконного виробництва героїну в Афганістані відбувається стрімке збільшення вилучень цього наркотику в нашій країні: лише з грудня 2006 до червня 2008 року українські правоохоронці вилучили афганського героїну більше, аніж за усі попередні 15 років. При цьому вилучений наркотик прямував через Україну транзитом та призначався для розповсюдження на ринках країн Західної Європи. З огляду на викладене українською стороною наголошено, що Україна в цей час виконує роль заслону на маршрутах наркотранзиту до ринків країн Євросоюзу, що обумовлює доцільність впровадження нових проектів із співробітництва та підтримки зусиль українських правоохоронців у боротьбі з наркобізнесом.

У зв’язку з цим українська сторона запропонувала впровадження низки проектів, спрямованих на подальшу інтеграцію національної системи конт­ролю над наркотиками до відповідних систем Євросоюзу, зокрема спільно розробити національну програму в сфері контролю над обігом наркотиків на період після 2010 року, яка має відповідати стандартам та положенням політики Європейського Союзу у цій сфері. Делегацією України зроблено наголос на тому, що Україна не має намірів обмежуватися лише імплементацією положень стратегії та принципів наркополітики ЄС у власну політику, а зацікавлена у повній інтеграції до загальноєвропейської системи контролю над наркотиками. Зазначена ініціатива отримала підтримку з боку представників Європейської комісії.

У ході засідань також здійснювався обмін інформацією щодо правоохоронних аспектів протидії незаконному обігу наркотиків з точки зору як України, так і Євросоюзу.

Делегації сусідніх з Україною країн ЄС, зокрема Румунії та Польщі, у своїх виступах вказували на високий рівень співробітництва з Україною у сфері протидії контрабанді наркотиків, що сприяло викриттю та знешкодженню організованих злочинних угруповань, які діяли на території наших країн, притягненню їх членів до кримінальної відповідальності.

Виконання Плану дій у сфері свободи, безпеки та юстиції спільно конт­ролюється Україною та Європейським Союзом. У рамках цього процесу здійснюється й моніторинг процесів реформування правоохоронної системи нашої країни. Зокрема, у звіті за 2006 рік висловлено зауваження щодо пропозицій із цього питання. Так, стосовно створення Національного бюро розслідувань, що має отримати певні повноваження Служби безпеки України, експерти Євросоюзу зазначили, що на сьогодні «СБУ має доведені досягнення у боротьбі проти організованої злочинності та досвідчених професіоналів. З огляду на це необхідно бути дуже обережним, аби цей досвід не було втрачено у ході реформування» [20, с. 93]. Експертами також висловлено пропозиції щодо подальшого удосконалення діяльності правоохоронної системи. Зокрема, вказано, що «боротьба з організованою злочинністю виграє від спеціалізованого навчання у певних сферах, але основною проблемою є корупція та відсутність національної інформаційної системи» [20, с. 17]. Крім цього, запропоновано «розглянути можливість впровадження європейської моделі кримінальної розвідки, прийнятої Європолом у 2005 році. Цей підхід дозволить виявити сфери злочинності, що несуть у собі найбільшу загрозу, а також сфери, де необхідна додаткова інформація та зосередження ресурсів. Оскільки така система вже впроваджена у Європолі, вона дозволить уніфікувати обмін інформацією» [20, с. 18].

Співробітництво між Україною та Європейським Союзом здійснювалося у рамках проекту БУМАД («Білорусь, Україна та Молдова проти наркотиків»), що реалізовувався Програмою розвитку ООН за фінансової підтримки Європейської комісії у період з 2003 по 2008 рік. У рамках програми БУМАД, зокрема, реалізовано проект створення Національної обсерваторії з питань алкоголю та наркотиків, що здійснює інформаційний обмін з EMCDDA, а правоохоронні органи України отримали можливість використовувати сучасне обладнання для аналізу хімічних речовин. У той же час у 2007 році Європейська комісія прийняла рішення щодо припинення фінансування зазначеного проекту. У зв’язку з цим українська делегація на 51-й сесії Комісії ООН з наркотичних засобів, що проходила у березні 2008 року, зазначила, що припинення програми БУМАД, яка була практичним прикладом втілення в життя принципу спільної відповідальності за вирішення проблеми наркотиків на загальносвітовому рівні, матиме значний негативний вплив на розвиток ситуації не лише в Україні, але й передусім у країнах Євросоюзу.

Додатковий поштовх до співробітництва між нашою країною та ЄС був у 2005 році, коли в Україні та Молдові почала роботу Місія Європейського Союзу з надання допомоги у питаннях кордону Україні та Республіці Молдова (EUBAM). До компетенції Місії входить сприяння вирішенню низки прикордонних питань, у тому числі й у сфері протидії контрабанді наркотиків. Її діяльність започаткована підписанням 7 жовтня 2005 року Меморандуму про взаєморозуміння між урядом України, урядом Республіки Молдова та Європейською комісією. Місія розпочала роботу 30 жовтня 2005 року. Штаб-квартира Місії розташована у м. Одесі. Окрім цього, польові офіси Місії діють у населених пунктах Отач, Кишинів, Басарабяска, Одеса, Іллічівськ, Кучурган та Котовськ. Місія надає технічну та консультативну допомогу в проведенні спільних операцій правоохоронних, митних та прикордонних органів України та Молдови.

Проявом активізації ролі нашої країни як учасника у сфері боротьби з наркотиками на загальноєвропейському просторі стала участь українських правоохоронних органів у роботі міжнародної організації «Ініціатива із співробітництва у Південно-Східній Європі» (Southeast European Cooperative Initiative, SECI). Зазначена участь започаткована з ініціативи Служби безпеки України в 2001 році, і до цього часу Україна має у цій організації статус спостерігача. Організацію створено з ініціативи Управління з боротьби з наркотиками (DEA) США з метою об’єднання зусиль країн регіону для протидії контрабанді героїну афганського походження. У подальшому сфера діяльності цієї організації була розширена на різні види транскордонної злочинності. Учасниками зазначеної міжнародної організації є країни Балканського регіону, Туреччина, Молдова, низка країн Європи а також Сполучені Штати Америки. Штаб-квартира SECI розташована у м. Бухаресті (Румунія). Практична діяльність організації спрямована на узгодження протидії контрабанді наркотиків у регіоні, іншим проявам транснаціональної організованої злочинності. Зокрема, щороку проводяться операції «Стримування» із викриття та знешкодження каналів контрабанди героїну афганського походження. З 2005 року операція «Стримування» відбувається узгоджено з операцією «Гармонія», що проводиться в рамках ГУАМ. Слід зазначити, що на сьогодні Ініціатива із співробітництва у Південно-Східній Європі набула значного авторитету на міжнародній арені та заслужила позитивну оцінку з боку Організації Об’єднаних Націй та Європейського Союзу.

Підсумовуючи аналіз європейської наркополітики в контексті реалізації нашою країною політики євроінтеграції, можна зазначити, що активізації інтеграції нашої країни до ЄС значно сприяла б активна участь у реалізації політики цієї організації за тими напрямками, де це є можливим і бажаним, у тому числі з точки зору самого Євросоюзу. Завдяки цьому нашій країні вдалося б на практиці довести, що її прийняття не завдасть шкоди внутрішнім процесам інтеграції Союзу, його здобуткам, напрацьованим упродовж десятиріч. З іншого боку, така участь сприяла б приведенню політичної, економічної та суспільної систем нашої країни у відповідність до європейських критеріїв. Сучасна концепція — як в рамках політики сусідства, так й у разі його поглиблення шляхом асоціації [21] — зберігає для нашої країни значний простір для маневру, який дозволяє проводити заходи євроінтеграції незважаючи на те, що Україну не визнано країною-кандидатом. Ці заходи мають бути спрямовані на плідну та взаємовигідну співпрацю з ЄС, що, у свою чергу, має створювати зацікавленість Європи Україною, інформування європейських чиновників та громадян країн Євросоюзу щодо позитивних чинників політики України, формувати атмосферу єдиного простору. Ст. 49 Договору про Європейський Союз визначає, що будь-яка європейська держава, що поважає викладені у п. 1 ст. 6 спільні для усіх держав-членів принципи: свободу, демократію, повагу до прав людини та основних свобод, а також правової держави, — може подати заявку з метою стати членом Союзу. З огляду на це одним із завдань для України є доведення на практиці своєї відданості наведеним принципам.

За цих умов Україна буде сприйматися не як потенційна загроза внутрішньоєвропейському простору, а як його складова. Беручи до уваги, що сподіватися на скільки-небудь швидкий прийом України в ЄС не є доцільним, слід орієнтуватися на поступову кропітку роботу на євроінтеграційному напрямку, що вимагатиме від країни суттєвих зусиль та ресурсів, а також на започаткування внутрішнього реформування державних систем відповідно до європейської моделі. Таке реформування врешті-решт має створити «критичну масу», що зробить подальшу інтеграцію нормативно обумовленою [22].

У той же час на сьогодні серед політичних партій України домінуючими є два підходи. Перший полягає у тому, що Україна має витребувати у ЄС гарантій щодо її майбутнього прийняття, не погоджуючись при цьому на будь-які проміжні варіанти. Другий же варіант виражено розхожою фразою про те, що «у Європі на нас не чекають». Обидва ці підходи є вкрай непродуктивними, оскільки не передбачають докладання зусиль для досягнення конкретних результатів, позитивних як з погляду реалізації політики євроінтеграції, так і для модернізації існуючої системи врядування. Фактично же перший підхід лише як інструмент внутрішньої боротьби і не має відношення до реалізації євроінтеграційної політики, оскільки будь-які «гарантії» не можуть привести Україну у відповідність до критеріїв членства в ЄС. Дійсна же мета другого підходу — консервація наявної ситуації, дискредитація євроінтеграційної стратегії та нав’язування «альтернатив», безперспективних з погляду як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Слід зазначити, що теза про те, що «у Європі на нас не чекають», не відповідає дійсності: насправді ж позиція ЄС полягає у тому, що від Україні очікуються конкретні кроки та ініціативи із співробітництва. Так, напередодні саміту «Україна — ЄС», що відбувся 9 вересня 2008 року у м. Евіані (Франція), бундестаг Німеччини закликав Україну «висунути низку конструктивних пропозицій із її інтеграції до Європейського Союзу» [23]. При цьому важливим напрямком такого співробітництва є саме безпекова сфера, адже у Європейському Союзі усвідомлюють ключову роль нашої держави для безпеки на загальноєвропейському просторі [24]. З огляду на це єдиним перспективним напрямком можна вважати поступову та сталу модернізацію політичної, економічної та соціальної систем відповідно до європейської моделі та активне використання можливостей «поступового проникнення» до Євросоюзу, як через його структури, вже відкриті для нашої країни, так і через ті, що стануть доступними згодом, у тому числі й у рамках нових проектів, ініційованих Україною. Такі інструменти, як асоціація або східноєвропейське партнерство слід розглядати саме як такі, що надаватимуть Україні все більше можливостей для такого «поступового проникнення», стимулюючи при цьому процеси внутрішньої модернізації, необхідні для нашої країни з будь-якої точки зору. Зазначений підхід можна охарактеризувати як «функціональний», за якого Україна поступово розширює свою участь у функціонуванні Євросоюзу.

У цьому контексті співробітництво між Україною та ЄС у сфері контролю над обігом наркотиків, інтеграція діючої національної системи до відповідних структур Європейського Союзу, узгодження національного законодавства у цій сфері відповідно до принципів Євросоюзу слід розглядати не лише як важливі напрямки докладання зусиль до вирішення глобальної проблеми наркотиків, але і як суттєву складову реалізації нашою країною політики європейської інтеграції.


Bibliography

1. Україна — ЄС: до нового етапу співробітництва // Національна безпека і оборона. — 2007. — № 5 (89). — С. 2-10.
2. Європейська інтеграція України: позиції експертів // Національна безпека і оборона. — 2008. — № 6 (100).
3. Поляков Л., Пашков М. Украина — Европа: Поиск общего ответа на новые угрозы // Зеркало недели. — 2001, 29 сентября — 5 октября. — № 38 (362).
4. Eurobarometer 63. Public Opinion in the European Union. — 2005. — 440 p.
5. Awareness of key-policies in the area of Freedom, Security and Justice. Analytical report. Eurobarometer. Fieldwork: September 2008. — 2009 January. — 92 р.
6. European Monitoring Centre for Drugs and Drug Addiction. Annual report 2008: the state of the drugs problem in Europe. Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities. — 2008. — 98 p.
7. http://www.emcdda.europa eu/pub- lications/online/ar2007/en/bib# EMCDDA2007a
8. http://www.europarl.europa.eu
9. Договір про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року із змінами, внесеними Амстердамським договором від 2 жовтня 1997 року та Ніццьким договором від 26 лютого 2001 року.
10. The Hague Program: Ten priorities for the next five years. The Partnership for European renewal in the field of Freedom, Security and Justice. Commission of the European Communities. Brussels, 10.05.2005.
11. OCTA EU Organised Crime Threat Assessment 2007. Europol, June 2007. — 28 p.
12. EU Drugs Strategy (2005–2012). Council of the European Union. Note from General Secretariat to European Council. Brussels, 22 November 2004. — 20 р.
13. 2006 Progress Review on the implementation of the EU Drugs Action Plan (2005–2008). Commission Staff Working Document. Commission of the European Communities. Brussels, 21.12.2006. — 55 р.
14. EU Drugs Action Plan for 2009–2012. 20.12.2008 // Official Journal of the European Union. —25 р.
15. Участь України в агенціях і програмах Європейського Союзу: перспективи та можливості. Міжнародний центр перспективних досліджень. — К., 2008. — 335 с.
16. Evaluation of the Focal Points of the European Information Network on Drugs and Drug Addiction (REITOX). CT.01.RTX.02. Final Report. Volume 1. Bologna — Italia. November, 2001. — 136 р.
17. Ковальова О.О. Європейська стратегія сусідства: нові можливості для України. http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=gpgs1&issue=2004_4
18. Revised EU — Ukraine Action Plan on Freedom, Security and Justice Challenges and strategic aims. — 13 р.
19. Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4.06.2003 року № 877.
20. Bruun Bo, Bryant Ian, Gampe Tibor, Gladwell David, Gram Helmut, Kurtén-Vartio Sonja, Pavlin-Gnidovec Rina. EU Justice, Freedom and Security Assessment Missions to Ukraine. Final Report. — May 2006. — 180 р.
21. Веселовский А. Европейская интеграция выбирает достойных // Зеркало недели. — 2008, 15–21 ноября. — № 43 (722).
22. Мейх’ю А. Україна і європейська інтеграція: успіх також залежить від якісної координації 29.03.2008. http://рroua.com
23. Германия призывает Украину выдвинуть конструктивные предложения по интеграции в ЕС // proUA. 05.09.2008 17:20 http://proua.com/news/2008/09/05/172039.html
24. Силина Т. Украина в трех соснах-2: НАТО — Россия — ЕС // Зеркало недели. — 2008, 4–10 октября. — № 37 (716).


Back to issue