Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 19(342) 2010

Back to issue

РОЗЛАДИ, ЩО СПРИЧИНЕНІ ВЖИВАННЯМ АЛКОГОЛЮ


Summary

Пропонуємо до уваги читачів короткий довідник з лікування розладів, що спричинені вживанням алкоголю. Даний матеріал призначений для лікарів первинної ланки та психіатрів, щоб ознайомитись з основними сучасними напрямками діагностики та лікування алкоголізму. Цей довідник, на нашу думку, буде цікавим нашим лікарям з двох причин: по-перше, він стисло узагальнює сучасний стан проблеми на засадах доказової медицини, по-друге, зміст довідника далеко не завжди відповідає уявленням про підходи та методи, які широко відомі пересічним українцям.

Визначення

Розлади, що спричинені вживанням алкоголю, є формою наркотичної залежності, яка характеризується або зловживанням алкоголем, або залежністю від алкоголю. Перебіг розладів, що спричинені вживанням алкоголю, є доволі різноманітним і дуже часто типовим є чергування ремісій та рецидивів. Довготривалими завданнями лікування алкогольної залежності є утримання (або зменшення вживання та впливу), профілактика рецидивів і реабілітація. Точиться певна дискусія про те, чи має довготривалу користь зменшення вживання алкоголю. Таким чином, утримання від вживання алкоголю є ідеальним результатом лікування алкогольної залежності.

Клінічні прояви

Розлади, що спричинені вживанням алкоголю, можна поділити на дві категорії — зловживання алкоголем або залежність від алкоголю [1].


Зловживання алкоголем є патерном пиття, що призводить до одного або більше з наступних наслідків:
— нездатність виконувати обов’язки в роботі, навчанні або вдома;
— пиття у ситуаціях, що становлять ризик;
— наявність повторюваних проблем з законом, що пов’язано з вживанням алкоголю;
— продовження вживання алкоголю, незважаючи на наявні проблеми у стосунках, що загострюються через вживання алкоголю.


Наслідки зловживання алкоголем є серйозними, а у багатьох випадках загрожують життю. Гостре зловживання алкоголем може призвести до інтоксикації, тоді як хронічне зловживання алкоголем може викликати абстинентні симптоми, судоми, делірій та периферійну нейропатію [2]. Зловживання алкоголем стосується більше ніж 60 медичних станів, серед яких хвороби серця, печінки та рак [3, 4], і пов’язане з більше ніж 100 000 смертей у США щороку [5]. З надмірним питтям пов’язані серцево-судинні проблеми, у тому числі гіпертензія [6], інсульт [7, 8], кардіоміопатія [9] і аритмії [10]. Захворювання печінки, наприклад гострий алкогольний гепатит і цироз [11], а також панкреатити [12] є дуже поширеними серед пацієнтів, що зловживають алкоголем. Надмірне пиття також підвищує ризик раку печінки, стравоходу, горла, гортані [13]; зловживання алкоголем може спричиняти проблеми з імунною системою, травми мозку й алкогольний синдром плоду [2]. Остеопороз [14], менструальні дисфункції [15], дисфункції щитоподібної та надниркових залоз [16, 17] також пов’язані з вживанням алкоголю.

Пацієнти зі встановленим діагнозом зловживання алкоголем або алкогольної залежності також часто мають психічні та поведінкові проблеми. Відповідно до Reiger і колег, майже в половини дорослих з діагностованими розладами, що спричинені вживанням алкоголю, протягом життя часто зустрічаються інші психічні розлади — тривожні розлади, антисоціальний розлад особистості та афективні розлади [18]. Поведінка внаслідок вживання алкоголю вірогідно підвищує ймовірність нещасних випадків і травм [9], насильства та вбивств [19], побутового насильства проти подружжя або дітей [20]. Історія віктимізації в дитинстві корелює з розвитком проблем, що спричинені вживанням алкоголю [21].

Епідеміологія та тягар захворювання

Дані епідеміологічного дослідження (Epidemiological Catchment Area) вказують, що поширеність протягом життя будь-яких розладів, які спричинені вживанням алкоголю, складає 13,5 %, рівень поширеності протягом життя алкогольної залежності складає 7,9 %, а зловживання алкоголем — 5,6 %. Дані, які нещодавно були отримані в Національному епідеміологічному дослідженні алкоголю та станів, що пов’язані з його вживанням, свідчать, що рівень зловживання алкоголем протягом 12 місяців складає 4,7 %, а алкогольної залежності — 3,8 %, зловживання та залежність більш поширені серед чоловіків, ніж серед жінок [23]. Випадки алкоголізму в родині підвищують ймовірність розвитку розладів, що спричинені вживанням алкоголю [24]. За оцінками цього дослідження зрозуміло, що це захворювання охоплює надзвичайну кількість осіб — 17,6 мільйона дорослих американців або зловживають алкоголем, або залежні від нього [3]; насправді, можна припустити, що майже половина дорослих американців мали проблеми з питтям у власній родині [25].


Алкогольна залежність є патерном пиття, що містить як мінімум три з перерахованих проблем:
— фізіологічна толерантність;
— абстинентні симптоми;
— повторювані та безуспішні спроби зменшити вживання;
— вживання більшої кількості алкоголю за період часу, ніж був намір;
— надмірна витрата часу на придбання, пиття або одужання від ефектів вживання алкоголю;
— зниження у соціальній, професійній та рекреаційній активності;
— продовження вживання, незважаючи на визначені негативні фізіологічні та психологічні наслідки.


Розлади, що спричинені вживанням алкоголю, у США також являють собою неймовірний економічний тягар. Витрати на охорону здоров’я, що пов’язані з алкоголізмом, оцінюються у більше ніж 26 млрд доларів на рік, а фінансовий вплив захворювань, пов’язаних з алкоголем, злочинів і передчасних смертей сягає 134 млрд доларів на рік [26]. У суто економічних категоріях витрати суспільства на проблеми, що пов’язані із вживанням алкоголю, оцінюються у 185 млрд доларів на рік [2].

Керівництва з лікування

Національний інститут з вивчення зловживання алкоголем та алкоголізму оприлюднив декілька документів, щоб допомогти лікарям первинної допомоги та практикам у галузі охорони психічного здоров’я виявляти, діагностувати та лікувати зловживання алкоголем і алкоголізм. Нещодавно інститут випустив друге видання «Оцінка алкогольних проблем: керівництво для клініцистів і дослідників» [27]. Ця публікація поділена на кілька складових оцінки: скринінг, діагностика, оцінка поведінки пиття, оцінка підлітків, планування лікування й процес його оцінки, оцінка результатів лікування. Кожна глава, що написана представником оглядової групи, висвітлює сфери оцінки, значимі проблеми, обговорює стан практики та досліджень, подає рекомендації із застосування клінічно корисних інструментів для оцінки і визначає області для подальших досліджень. Інструменти для оцінки кожної зі сфер відібрані на підставі пошуку у відповідних базах даних, досліджень співробітників групи або запропоновані представниками спільноти, яка займається лікуванням алкоголізму. Також обговорюються адміністративні інструменти, серед яких час, що необхідний для їх виконання та оцінки, доступність даних у комп’ютеризованому форматі та групи пацієнтів, у яких вони мають використовуватися. Також інститут видав керівництво «Допомога пацієнтові, який занадто п’є: керівництво для клініцистів» [28], де поданий опис, яким чином лікарі первинної ланки допомоги та практики в галузі охорони психічного здоров’я мають виявляти розлади, що спричинені вживанням алкоголю, проводити короткотривалі інтервенції, також представлені рекомендації та поради щодо надання спеціалізованої допомоги, якщо така необхідна. Погоджену форму цієї публікації можна знайти у «Кишеньковому керівництві з виявлення алкоголізму та проведення короткотривалих інтервенцій» [29].

Адміністрація з питань охорони здо­ров’я ветеранів Міністерства оборони видала «Практичне керівництво з надання допомоги та лікування пацієнтів, що страждають на розлади, які спричинені вживанням психоактивних речовин» [30]. Це керівництво створене робочою групою з лікування розладів, що спричинені вживанням психоактивних речовин, і подане у вигляді алгоритмів і модулів. Була використана система рейтингів I, II або III, щоб оцінити якість досліджень, де I означає найвищу якість даних. Бензодіазепіни рекомендовані для алкогольних абстинентних симптомів. Пацієнтів старшого віку спочатку слід лікувати меншими дозами, ніж пацієнтів молодого віку. Карбамазепін рекомендований як альтернатива бензодіазепінам при лікуванні алкогольного абстинентного синдрому. Бета-блокатори, ділантин і клонідин розглядаються в якості додаткової фармакотерапії. Керівництво вказує, що лікування абстинентних симптомів може проводитися шляхом або симптоматичної терапії, або заздалегідь визначеними фіксованими дозами, які поступово зменшують протягом декількох днів. Налтрексон рекомендується в комбінації з психосоціальною терапією. Дисульфірам рекомендується у випадках супутньої кокаїнової залежності, він повинен застосовуватися більш вибірково, ніж налтрексон, і лише тоді, коли метою є досягнення утримання. Терапія, що зосереджена на залежності, рекомендована як допомога пацієнтам для досягненні ремісії, профілактики рецидивів вживання алкоголю. Це керівництво не містить останніх досягнень у медикаментозному лікуванні та показань до застосування нових препаратів.

Нещодавно було оновлене узгоджене експертами Американської психіатричної асоціації (АПА) «Керівництво з лікування розладів, що спричинені вживанням психоактивних речовин» (серпень 2006 року), воно містить декілька ключових рекомендацій, які стосуються лікування розладів, що спричинені вживанням алкоголю [31]. Лікування тіаміном рекомендоване всім пацієнтам, яким встановлений діагноз помірного — важкого розладу, що спричинений вживанням алкоголю. Бензодіазепіни й антиконвульсанти рекомендовані для профілактики судом під час важкого абстинентного синдрому. Бета-блокатори слід розглядати як додаткове лікування при гіперактивності вегетативної нервової системи і аритміях. Комбінована терапія (антипсихотики і бензодіазепини) рекомендована при маячних ідеях, делірії і галюцинаціях. Керівництво АПА стверджує, що психосоціальне лікування є критично важливою складовою програм всебічного лікування розладів, що спричинені вживанням алкоголю, а фармакотерапію слід використовувати у поєднанні з психосоціальним лікуванням, щоб сприяти профілактиці рецидивів і підтримувати утримання. Налтрексон і акампросат можуть бути корисними для зменшення потягу до алкоголю. Аверсійне лікування рекомендоване для пацієнтів з раптовим потягом до алкоголю. Це керівництво застерігає, що дисульфірам не слід призначати без усвідомленої згоди, у імпульсивних осіб або у пацієнтів з поганою критикою.

Вибір лікування

Психосоціальне лікування розглядається як ключовий компонент програм лікування алкоголізму [30]. При лікуванні розладів, що спричинені вживанням алкоголю, з певною ефективністю використовуються різноманітні психотерапевтичні втручання, серед яких когнітивно-поведінкова терапія, терапія мотиваційним посиленням, поведінкова терапія, подружня і сімейна терапія, короткотривалі інтервенції і 12-кроковий сприяючий тренінг [32].

У Сполучених Штатах домінуючим підходом при лікуванні розладів, що спричинені вживанням алкоголю, є участь у спільноті Анонімних алкоголіків (AA), або професійних лікувальних програмах, що базуються на принципах 12 кроків AA. Хоча не існує рандомізованих випробовувань, що оцінювали б ефективність АА, дані з різних джерел підтримують ефективність АА і лікувальних програм, які застосовують принципи, орієнтовані на 12 кроків. Дані дослідження MATCH вказують, що когнітивно-поведінкова терапія, мотиваційне посилення і 12-крокова сприяюча терапія призводять до принципово подібних результатів (відсоток днів утримання і кількість алкоголю, спожитого протягом дня пиття). Однак 12-крокова терапія призводила до кращих результатів за декількома вторинними методиками (тривалість часу до першого рецидиву, тривалість утримання протягом першого року після лікування і відсоток клієнтів, що не пили за даними одно- і трирічного катамнезу [33]). Крім того, аналіз програм лікування, що був представлений Відділом у справах ветеранів, виявив, що пацієнти програм, класифікованих як 12-крокова терапія, мали більшу ймовірність утримання, за даними однорічного катамнезу, ніж пацієнти з програм когнітивно-поведінкової або комбінованої терапії [34]. Ці дані вказують, що участь у програмах лікування, які застосовують терапію, орієнтовану на 12 кроків, є настільки ж ефективною, а можливо, і більш ефективною, ніж деякі інші види психосоціальної терапії.

За останні 20 років роль додаткової фармакотерапії в оптимізації результатів лікування розладів у пацієнтів, що страждають на алкогольну залежність, стає більш очевидною. Виникли нові шляхи для обґрунтування і кращого розуміння нейробіологічних субстратів алкогольної залежності, серед яких адаптивні зміни у системах амінокислот і нейротрансмітерів, стимуляція систем дофаміну й опіоїдних пептидів і можливі зміни серотонінергічної активності. На даний час FDA схвалила чотири препарати для лікування алкогольної залежності — дисульфірам, акампросат, налтрексон для перорального прийому та суспензію налтрексону з повільним вивільненням для ін’єкцій [35].

Дисульфірам порушує метаболізм алкоголю, що призводить до накопичення ацетальдегіду, який викликає припливи, нудоту, блювоту, слабкість, зниження артеріального тиску та багато інших ефектів. Також спостерігалися посилення депресії й погіршення психозу. У деяких випадках ця реакція може бути фатальною. Аверсійна терапія дисульфірамом у деяких пацієнтів не позбавлена ризику та повинна проводитися під ретельним спостереженням. Контрольовані дослідження дисульфіраму виявили супе­речливі результати — деякі докази щодо зменшення частоти пиття, але мінімальні докази підтримують покращення рівнів тривалого утримання. Однак дотепер відсутні однозначні докази рандомізованих контрольованих клінічних випробовувань про те, що дисульфірам покращує рівні утримання у тривалі терміни [36].

Акампросат (кальцію ацетил-гомо­таурин) — синтетична речовина, яка за своєю хімічною структурою схожа з гомотаурином, природною амінокислотою. Акампросат має центральну дію і, ймовірно, відновлює нормальну активність глутамінергічних нейронів, що стали надмірно збудженими в результаті хронічного впливу алкоголю. Хронічний вплив алкоголю викликає зменшення у системі гальмівної аміномасляної кислоти, що відповідно підвищує активність у системі збудження глютамінової кислоти у ЦНС [37]. Огляд опублікованих даних подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних випробовувань акампросату серед залежних від алкоголю амбулаторних пацієнтів вказує, що загалом пацієнти, які лікувалися акампросатом, виявляли значимо більші рівні завершення лікування, час до першого пиття, рівні утримання і/або кумулятивну тривалість утримання, ніж пацієнти, які приймали плацебо. Вплив препарату на подовження утримання у поєднанні з відмінним профілем безпеки вказують, що акампросат може бути корисним у багатьох пацієнтів, що страждають на залежність від алкоголю [38, 39].
Налтрексон є потужним антагоністом опіоїдних рецепторів, який блокує ефекти ендогенних опіоїдів, рівень яких зростає після вживання алкоголю. Налтрексон при пероральному прийомі у печінці у великий кількості метаболізується до 6β-налтрексолу. Хоча 6β-налтрексол набагато слабший антагоніст, ніж налтрексон, його період півжиття є довшим, а концентрація у плазмі цього метаболіту завжди вища, ніж препарату, від якого він походить [40]. Опублікований метааналіз вказує, що прийом налтрексону незначимо зменшує короткотривале припинення вживання алкоголю. Ймовірно, він знижує ризик рецидивів надмірного пиття і частоту пиття порівняно з плацебо, але несуттєво посилює уникання вживання алкоголю [41]. Для того щоб максимізувати ефективність програм лікування алкоголізму, усім залежним від алкоголю пацієнтам, яким призначений прийом налтрексону, одночасно рекомендується психосоціальна терапія [42].

Покращення результатів лікування пацієнта

Хоча фармакотерапія дає великі обіцянки у лікуванні алкогольної залежності, вона не може замінити критично важливі психотерапевтичні втручання у лікуванні алкогольної залежності. Насправді психотерапія і фармакотерапія повинні розглядатися як взаємодоповнюючі стратегії, оскільки дослідження вказують на те, що комбінація цих двох стратегій може покращити результати лікування [43].

Ефективність існуючих видів фармакологічного лікування обмежена через щоденний режим прийому медикаментів. Клінічна ефективність перорального прийому налтрексону, наприклад, значно відрізняється залежно від дотримання пацієнтом щоденного прийому препарату [44, 45]. До причини цих відмінностей належать також мотивація пацієнта на лікування [46], зниження здатності приймати рішення [47], зниження пізнавальних функцій та заперечення [48].

Нещодавно FDA схвалила для лікування алкоголізму препарат — налтрексон для ін’єкцій, це може бути багатообіцяючою альтернативою пероральному прийому налтрексону. Одне з останніх досліджень, що оцінювало ефективність ін’єкційного налтрексону тривалої дії, продемонструвало, що протягом шести місяців, порівняно з плацебо, 380 мг налтрексону тривалої дії в поєднанні з психотерапією призводили до зменшення на 25 % рівня днів надмірного пиття (який визначався як більше 150 мл 40% алкоголю на день у чоловіків та більше 120 мл — у жінок); 190 мг призводили до зменшення на 17 % днів надмірного пиття (p = 0,07 і p = 0,03, відповідно). Не було помічено різниці у ризикованому питті (що визначався як 60 мл 40% алкоголю на день у чоловіків і 30 мл на день — у жінок) або днів без утримання. Ефект був більшим у чоловіків та тих, хто практикував утримання від алкоголю перед початком дослідження [49]. Інші дослідження також оцінювали безпечність та ефективність налтрексону для ін’єкцій тривалої дії порівняно з плацебо. Загалом цей препарат був безпечним і добре переносився, призводив до зменшення кількості днів вживання алкоголю за час лікування та значимо більшого рівня утримання [50, 51].

Успішне лікування розладів, що спричинені вживанням алкоголю, залежить від раннього виявлення, розробки програм всебічного лікування. Діагностика та лікування супутніх психіатричних розладів також є критично важливими для лікування розладів, що спричинені вживанням алкоголю.

Переклад з англійської — Станіслав Костюченко
www.neurosciencecme.com


Bibliography

Список літератури знаходиться в редакції

Similar articles

Use of tiapride in psychoneurology (literature review)
Authors: Мінко О.І.
ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків, Україна
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна

International neurological journal №3 (105), 2019
Date: 2019.06.22
Categories: Neurology
Sections: Specialist manual
Mood stabilizers: controversial issues in the treatment of alcohol dependence
Authors: Марценковський І.А., Марценковська І.І.
ДУ «Інститут психіатрії МОЗ України», м. Київ, Україна

International neurological journal №3 (105), 2019
Date: 2019.06.22
Categories: Neurology
Sections: Specialist manual
Authors: О.Є. Самогальська, д.м.н., професор кафедри терапії і сімейної медицини факультету післядипломної освіти, Тернопільський медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
"News of medicine and pharmacy" Гастроэнтерология (279) 2009 (тематический номер)
Date: 2009.06.15

Back to issue