Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 8(212) 2007

Back to issue

Не вірю!

Authors: Б.И. ПАЛАМАРЬ, председатель ассоциации врачей г. Киева, главный врач клинической больницы № 3, г. Киев

Sections: Medicine. Doctors. Society

print version

Останнім часом у пресі багато розмов про реформування в охороні здоров'я. На мій погляд, це зойки і журба тих медиків, яким цей процес болить найбільше.

Не вірю сьогодні! Не вірю у відвертість слів та обіцянок про реформи, якими нас пригощають, не вірю в реформи, якщо ми, медики, їх самі для себе не зробимо. Та й про які реформи в галузі охорони здоров'я можна говорити, якщо ми маємо стабільне, з року в рік, фінансування в районі 3 %? Дивує, з якою совістю можновладці говорять про реформи при такому фінансуванні.

Сільська медицина гине. На сьогодні є багато населених пунктів, у яких взагалі немає медиків. Можливо, ті, хто «відповідає» за реформи, не знають, як дати селу лікаря? Дуже просто: лікар сам має бажати там працювати. Довів же один із колишніх міністрів, що навіть силою нікого на село не примусиш їхати. Лікарям потрібно дати квартиру, машину, нормальну заробітну платню, а не обіцянки про реформи. Таж ніхто з медиків сьогодні вже й не просить, щоб все це дали задарма — дайте можливість заробити! Так ні. То про які реформи ви говорите?..

На тлі міжпартійної боротьби за владу, за власні місця в правлінні державою (читай: керування фінансовими потоками та можливостями) не видно проблем не те що медицини, а й звичайного рядового мешканця. Якщо це не так, то поясніть тоді підвищення тарифів своїм же співвітчизникам, громадянам. Можливо, хтось відчув кращу роботу комунальників після підвищення тарифів? Неправда! Знову неправда!!!

Не можу вірити в реформи, бачачи пасивність депутатського корпусу щодо медичного питання, бачачи, що не плануються жодні зміни-переміни. Оскільки при фінансуванні у 3 % медицина не може навіть нормально працювати, не кажучи вже про те, щоб бути високозатратною галуззю, а крім того, ще галуззю, у якій використовуються високі технології. Високі технології вимагають високих вкладень!

Не вірю, коли бачу, що не вирішується питання про трансплантацію в Україні, бо нема на це бажань у депутатів! Не б'ють вони один одного в парламенті, коли не хочуть приймати Закон «Про трансплантацію». Не переймаються вони і не питають, чому сьогодні в Україні 46 млн населення. Куди зникли ще 6 млн? Не зникли — померли! Нагадаю, що Німеччина за роки війни з Радянським Союзом втратила 8 млн.

Не вірю, коли чую брехню про безкоштовну і доступну медицину. Немає її. Натомість є героїчний труд медиків у нинішніх умовах — без нормальної зарплатні, без майбутнього для себе і своїх дітей. В умовах, коли за все винуватий, без подяки за роботу, зате з постійним острахом перед погрозою пальцем можновладця або неприкритим хамством іноді не зовсім коректного пацієнта.

Не вірю в світле майбутнє нашої медицини, коли бачу, як руйнується педіатрична служба! Коли непрофесіонали пропонують замінити її сімейними лікарями, хоча для цього не виділяється ані приміщень під амбулаторію сімейного лікаря, ані засобів для пересування цього ж лікаря, ані ліків, якими потрібно лікувати пацієнтів. Слова, одні лише слова... Хоча навіть на самому високому рівні в Україні дружина Президента Катерина Чумаченко в своїй промові під час організації збору пожертвувань на дитячу лікарню майбутнього проголосила, що в Україні найвища дитяча смертність в Європі. Що зроблено після такої констатації? Чи ми, медики, не розуміємо, що навіть (віртуально) якщо наберемо пожертвування і збудуємо лікарню майбутнього, на її існування потрібні щорічні кошти. Не виділяє їх сьогодні держава. Не потрібно це сьогодні тим, хто керує бюджетом країни.

Не вірю в можливість безтурботно лікувати в майбутньому, бо не бачив, не чув чіткої концепції реформування медицини країни, яка була б підкріплена фінансово! Реальні шляхи реформування сьогодні відсутні!

Не вірю! Тому що сьогодні бачив багато об'яв, де запрошують наших медсестер і лікарів виїхати на роботу за кордон в Португалію, Америку, Лівію. Невже нам лікарі і медсестри не потрібні?! Таж у нас сьогодні гострий дефіцит в багатьох спеціальностях. Не вірю! Тому що на об'явах, де запрошуються на роботу прибиральниці в різні приватні фірми, стоїть пропозиція заробітної платні мінімум в три рази більша, ніж отримують наші санітарки і медсестри з місцевого або державного бюджету. Немає державного підходу до бажання змін у медицині. Інакше як назвати останнє підвищення заробітку на 57 % в листопаді 2006 року, коли заробітна платня медичного працівника залишилась другою з кінця, випередивши тільки заробітну платню працівника сільського господарства.

Але я вірю в народ, в колег-медиків, яким не байдужа доля хворої людини. Вірю, що вони не зможуть миритись з по суті революційною ситуацією — гострою необхідністю змін в галузі охорони здоров'я і їх повною відсутністю. Я переконаний, що ми не зможемо терпіти вічно.

Думаю, все, що відбувається нині в медичній галузі, весь трагізм минулого і сучасного полягає у відсутності ідеології творення державної системи охорони здоров'я. У нас так швидко змінюються міністри, що вони не встигають не лише щось створити, а навіть звикнути до міністерського крісла. А натомість призначаються нові, причому не за професійною ознакою, а за політичною. Дозвольте всім нагадати, що пацієнти не розподіляються за політичними ознаками — болить у всіх однаково. Думаю, що це прояви тоталітаризму, тому що нас утискають економічно, нас позбавляють можливості самостійно господарювати в галузі, у нас формують комплекс неповноцінності, меншовартості, вбивають у колег професійну активність. Якщо це не так, відпустіть на вільні хліби! Хай медики самі заробляють на життя! Грамотний професіонал — більше, початківець — менше. Тоді ми всі будемо в рівних умовах, як і повинно бути в ринкових відносинах. А так країна живе в капіталізмі, причому бюрократичному, і за ринковими законами, а медицина залишилась жити за соціалістичними законами, ще й без засобів існування.

Все це свідчить про те, що на державному рівні вбивається віра в медика, крок за кроком руйнується галузь. Думаю, що весь трагізм ситуації ми збагнемо пізніше.

Шкода, що держава стоїть осторонь змін в медичній галузі. Для нас, для України взагалі, характерним є, коли про справу турбуються патріоти, а не ті, кому це личить робити за посадою. Можливо, хтось із керівників високого рангу скаже, що ми реформуємо медицину, прийняли дорожню карту на медичному кворумі в Вінниці, де був сам Президент, робимо нову концепцію реформування на базі «Основ законодавства про охорону здоров'я». То я відповім: «Підіть до рядових медиків-лікарів, санітарів, медсестер, до людей, які працюють в господарській частині лікарень, і послухайте, що вони скажуть про вашу роботу і про ваші реформи в медицині».

Думаю, що кожен медик, який близько до серця бере долю нашої медицини, сьогодні не раз замислювався над її майбутнім. Але формули розвитку галузі немає і сьогодні. Немає й альтернативи тій медичній системі, яка працювала до сих пір. Не зможуть сьогодні ті паростки приватної медицини, що є, взяти на себе всю повноту надання медичної допомоги населенню. Це очевидно. Треба берегти те, що залишилось, а не руйнувати.

Сьогодні у кожного представника медичної галузі є два шляхи. Перший — це служіння медицині, охороні здоров'я і більше нічого — це не мало; і другий — шлях суспільної боротьби. Тільки в боротьбі ми зможемо перемогти, ствердитись і отримати своє щастя, для якого потрібно не так уже й багато — нормальна робота, зарплатня, затишок у родині.


Similar articles

Authors: Олег СУЛИМА, лікар-хірург, Міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, м. Львів
"News of medicine and pharmacy" 16(255) 2008
Date: 2008.12.04
Sections: Medicine. Doctors. Society

Back to issue