Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 6 (357) 2011

Back to issue

Олександр Олександрович Богомолець


Summary

23 травня виповнюється 130 років з дня народження видатного українського вченого-медика, президента Академії наук УРСР, директора Інституту клінічної фізіології Олександра Олександровича Богомольця (1881–1946)

Олександр Олександрович Богомолець народився в… Лук’янівській в’язниці м. Києва, де чекала вироку його мати Софія Богомолець, яка очолювала Південноросійський союз народовольців. Згодом смертну кару замінили довічним ув’язненням. Сина свого вона бачила лише двічі в житті — після його народження і перед своєю смертю.

Маленького Сашу, якому виповнилось тільки два тижні від роду, в корзині, як біблійного Мойсея, винесли на волю і відвезли в маєток діда, де він виховувався до шести років. Потім його забрав до себе батько, Олександр Михайлович, земський лікар, який повернувся із заслання також за народовольницькі ідеї.

Декілька разів Олександр Михайлович подавав прохання царю дозволити йому побачення з дружиною. Виклопотати дозвіл допоміг Лев Толстой. Коли, нарешті, батько з сином після довгої виснажливої дороги дібралися до Уралу, застали Софію в тяжкому стані. Вона помирала від туберкульозу. Її звільнили за три дні до смерті.

Повертаючись в Ніжин після похорон матері, Саша Богомолець віз із собою подарунок покійної — власноручно переплетений шевченківський «Кобзар». Побачення з матір’ю залишило в пам’яті сина тяжкі спогади.

Батько робив усе залежне від нього, щоб виховати сина достойною людиною. І йому це вдалося. Між ними встановилися рідкісні, довірливі, близькі стосунки. «…Мій батько, мій учитель і кращий друг, був високоосвіченою і дуже справедливою людиною», — писав пізніше Олександр Богомолець.

Кмітливий розум, жадібність до знання проявились у майбутнього вченого ще під час навчання в Ніжинській гімназії. Він ще не раз приїжджатиме в це тихе містечко на Чернігівщині, де любив усамотнюватися в напівтемній альтанці під розкішними липами або на галявині, оточеній дубами, березами і в’язами, і мріяв про те, щоб люди жили довго і рано не старіли. Ця напівдитяча мрія окрилювала його все життя. Як відомо, з усіх чудес світу найбільше і найдивніше — людська думка. Вона вперто і безупинно веде людину шляхом самопізнання. Втілюючи свою мрію в життя, пізніше він штурмував тиф і рак, скарлатину і гіпертонію, сифіліс і гангрену.

Потім було навчання в Київській гімназії та на медичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. Ще будучи студентом, Олександр Богомолець вже робить перші кроки як вчений, публікуючись у вітчизняних та іноземних журналах. І коли в період підготовки до професорського звання Богомольця відрядили за кордон, професор Анрі з Сорбонни сказав своїм асистентам: «Молодий лікар приїхав до нас учитися. Меня здається, ми самі могли б багато чого у нього запозичити».

Потім він натхненно трудиться в Саратові і Москві, де з винятковою повнотою розгорнувся талант Богомольця як великого вченого, блискучого педагога та організатора науки. Широка ерудиція професора Богомольця, мистецтво експериментатора притягували до себе велику кількість лікарів різних напрямків, і поступово почала утворюватися група патологів. Сам Олександр Богомолець закладає та розвиває основні напрямки своєї наукової роботи в галузі теоретичної медицини: успішно розробляє проблеми ендокринології, обміну речовин, вивчає механізми гуморального та клітинного імунітету і анафілаксії, конституцію сполучної тканини. До речі, саме сполучній тканині Олександр Богомолець приділяв велику увагу. Він, продовжуючи вчення Іллі Мечникова, вважав, що вона чинить протидію розвитку злоякісних пухлин. «Рак не може розвиватися в організмі, фізіологічна система якого зберегла достатню реактивність», — писав учений.

1924 року був опублікований підручник Богомольця «Патологічна фізіологія» в двох частинах. Крім того, видається ряд книг: «Криза ендокринології», «Загадка смерті», «Введення до вчення про конституції та діатези», «Про вегетативні центри обміну», «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» та ін.

У 1928 році Олександр Богомолець стає директором Центрального інституту гематології і переливання крові, де вперше була вирішена проблема надійного консервування крові.

У 1929 році Олександр Богомолець повертається в Україну і в 1930 році стає президентом АН УРСР, а також приступає в Києві до організації Інституту експериментальної біології і патології, директором якого був до кінця життя.

Усі свої наукові розробки з ендокринології, фізіології та патофізіології великий вчений спрямовував на продовження тривалості людського життя. «Боротьба за продовження життя повинна загальмувати процес старіння розумним управлінням своїм життям. Перший принцип цього розумного життя — робота. Працювати повинен весь організм, усі його функції», — писав Олександр Олександрович.

За видання «Керівництво з патологічної фізіології» в 1941 році йому була присуджена Сталінська премія. За вчення про антирекулярну цитотоксичну сироватку (АЦС) Олександру Богомольцю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В роки війни АЦС знайшла широке застосування в госпіталях для прискореного заживлення ран, зрощування переломів кісток.

Якщо Олександру Олександровичу вдавалося викроїти декілька годин вільного часу в своєму перенасиченому працею житті, вони не минали даром. Він насолоджувався класичною музикою Шопена, Шуберта, Чайковського, Бородіна, а також творами видатних митців.

Правнучка Богомольця, Ольга Богомолець, лікар, благодійник, співачка пише: «Мій прадід заклав в районі Липок м. Києва парк, зібравши рідкісні дерева зі всього світу, і перетворив пустелю в оазис, де посадив єдину в світі березово-персикову алею. Персики, на жаль, вимерзли. Але парк і зараз зберігає не тільки історичну, але й біологічну цінність — у ньому ростуть канадський бундук, гінкго, катальпа». Саме там він просив себе поховати.

Діяльність Богомольця і його школи — ціла епоха в розвитку вітчизняної медико-біологічної науки. За талановитістю, енциклопедичною освіченістю, широтою інтересів, цілеспрямованістю і результативністю експериментальних пошуків Богомольцю по праву належить місце поруч із видатними фізіологами і патологами — Іваном Сєченовим, Іллею Мечниковим, Іваном Павловим.

Олександр Богомолець залишив своїм нащадкам понад 200 наукових праць. Він любив науку палко і віддано, служив їй з безперестанною зацікавленістю до кінця своїх днів.


Bibliography

1. Калита В. Научная вертикаль Александра Богомольца // Здоров’я України. — 2010. — № 3. — С. 16-17.

2. Коляденко В.Г. Проблема довголіття людини і шкіра: Доповідь до Дня О.О. Богомольця, присвяченого 128-річчю від дня народження // Український журнал дерматології, венерології, косметології. — 2010. — № 1. — С. 13-16.

3. Мальчик Н. Ольга Богомолец-Шереметьева: став доктором наук, лауреатом многих фестивалей, родив троих детей, в душе осталась «спящей царевной» // Караван историй. — 2005. — № 1. — С. 115-117.

4. Нуштаев И. Он боролся за продление жизни // Медицинская газета. — 2006, 2 авг. — С. 15.

5. Пицык Н.Е. Александр Александрович Богомолец. — М.: Наука, 1970. — 302 с.

6. Сиротинін М.М. Олександр Олександрович Богомолець. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — 50 с.


Back to issue