Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 3 (35) 2011

Back to issue

Динаміка захворюваності на патологію щитоподібної залози в Україні

Authors: Кравченко В.І., Постол С.В., ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», м. Київ

Categories: Endocrinology

print version

Захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) останнім часом привертають значну увагу. З одного боку, це пов’язано з тим, що саме ЩЗ активно реагує на геохімічний стан довкілля з подальшим виникненням тих чи інших її захворювань. З іншого боку, у сучасних умовах населення залишається сам на сам з несприятливим впливом навколишнього середовища, оскільки ефективний досвід світової спільноти в боротьбі з йодним дефіцитом не впроваджений в Україні.

Дослідження проблеми поширеності захворювань ЩЗ раніше розглядалися в аспекті загальної ендокринної захворюваності та стосувалися попередніх років [1, 2]. На жаль, статистичний аналіз і вірогідність цих змін не враховувалися. Проведено аналіз офіційних статистичних даних МОЗ України стосовно поширеності та захворюваності дорослого й дитячого населення на патологію ЩЗ за останні 10 років — із 2000 по 2009 рік [3]. Статистичний аналіз даних виконували згідно з рекомендаціями А. Петрі та К. Себіна [4].

Аналіз офіційних статистичних даних виявив значну поширеність ендокринних захворювань. За цими критеріями патологія ендокринної системи посідає одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності населення. В Україні відзначається зростання числа хворих на різні ендокринопатії, найбільш поширені серед них — цукровий діабет (ЦД) та захворювання ЩЗ. Структура ендокринних захворювань подана на рис. 1. Привертає увагу, що провідними захворюваннями є дифузний еутиреоїдний зоб та ЦД. А якщо врахувати той факт, що до захворювань ЩЗ також належать тиреотоксикоз, гіпотиреоз, тиреоїдити та рак цієї залози, то можна стверджувати, що захворювання ЩЗ становлять майже половину від усіх ендокринопатій.

На разі ми вирішили спинитися на патології ЩЗ, що вперше була описана ще у ІІ сторіччі до нашої ери римським лікарем Галеном і займає найважливіше місце серед ендокринних захворювань після ЦД. У структурі захворювань ЩЗ, що входять до офіційної статистики, виділяють дифузний еутиреоїдний зоб, вузловий зоб, тиреотоксикоз, гіпотиреоз, тиреоїдити, рак ЩЗ. Найбільш поширеною патологією є дифузний зоб. Зоб — це збільшення ЩЗ вище за нормальні її розміри. Не спиняючись на вікових і статевих особливостях показників розмірів залози, зауважимо, що її розміри визначають пальпацією та ультразвуковим вимірюванням об’єму. Відповідно до сучасної класифікації, ВООЗ виділяє І і ІІ ступінь зоба. Для того щоб привернути увагу лікарів-ендокринологів до необхідності фармакологічного лікування хворих на цю патологію в Україні, в офіційній статистиці дифузного зоба замість ІІ ступеня виділяють ІІ–ІІІ ступінь зоба.

Основною причиною зоба є недостатність йоду в харчуванні населення, а за цим проявом криється відносна тиреоїдна недостатність, що впливає на функцію багатьох органів і систем та стає причиною йододефіцитних захворювань (ЙДЗ). Не привертаючи уваги до такого важливого питання, як ЙДЗ, зазначимо, що в усьому світі проводиться значна профілактична робота з їх ліквідації шляхом збільшення споживання йоду. Така робота проводиться й в Україні співробітниками ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» та іншими установами Національної академії медичних наук та МОЗ України. Позитивним наслідком цієї роботи є зменшення кількості випадків захворювань на зоб I ступеня за останні 10 років майже на 220 тисяч хворих. Починаючи з 2003 року в Україні введені нові нормативи ультразвукових розмірів ЩЗ, що значно менші від попередніх, рекомендованих Ф. Деланжем [5, 6]. Це нововведення відразу позначилося на динаміці захворювань на зоб. На тлі загальної картини поступового зменшення частоти випадків зоба у цей рік зафіксоване незначне зростання патології. Тим не менше позитивна динаміка зменшення кількості патології і серед дорослого, і дитячого населення продовжувалася.

Така ж позитивна тенденція поступового зменшення кількості випадків дифузного еутиреоїдного зоба спостерігалася й при її розрахунку на 100 тис. населення. Але відсоток зменшення кількості зареєстрованих хворих на 100 тис. був дещо меншим, що зумовлено зменшенням кількості населення в Україні в останні роки (рис. 2).

На відміну від початкової стадії зоба I ступеня зоб II ступеня не піддається регресу відразу після покращення йодного статусу. Необхідно не менше 5 років, щоб виявилася позитивна динаміка зменшення кількості випадків цієї стадії зоба.

Наведені в табл. 1 дані підтверджують таку тенденцію, коли поширеність зоба почала поступово знижуватися тільки з 2005 року. У попередні роки спостерігався поступовий перехід у частині випадків зоба I ступеня в зоб II ступеня, що свідчило про недостатню профілактичну роботу з ліквідації ЙДЗ і, відповідно, про недостатнє споживання з їжею мікроелемента йоду, але й тепер рівень поширеності зоба I–II ст. не дозволяє сказати, що жителі України вживають з їжею достатню кількість йоду.

З іншого боку, поширеність захворювання — це кумулятивний показник, який є відтворенням загальної кількості захворювання, що накопичилася протягом багатьох років. Більш динамічним показником, що свідчить про зміни частоти виникнення патології серед населення, є показник захворюваності. Такі дані щодо захворювання на зоб I та II–III ступенів за 10 років подані в табл. 2.

Ці дані реально відтворюють ту позитивну динаміку профілактичної роботи щодо зниження захворювань ЩЗ, що виконується в Україні починаючи з 2000 року. Якщо розглядати II–III ступінь зоба як похідний, що розвивається з початкового I ступеня, то порівняно з цим ступенем відбувається поступове суттєве зниження захворюваності. У загальному плані для I та II–III ступенів це зниження збігається й дорівнює 63,5 %. У перерахунку на 100 тис. населення воно відповідно становило 77,3 та 51,2 %.

За кількістю захворювань, особливостями етіології, патогенезу та підходами до лікування також заслуговує на увагу така патологія ЩЗ, як вузловий зоб. Поширеність цієї патології серед населення України суттєво зростає з кожним роком. Офіційні дані щодо кількості хворих подані на рис. 3. Як видно з рис. 3, кількість хворих на цю патологію збільшувалася щорічно майже на 10 % і за 10 років зросла удвічі. Ще більше виріс відносний показник поширеності патології на 100 тис. населення — у 2,5 раза. Аналізуючи причину такого значного зростання частоти випадків вузлового зоба в Україні, необхідно відзначити, що перебіг цього захворювання часто безсимптомний і, звичайно, тільки за наявності видимого вузла на шиї хворі звертаються до лікаря-ендокринолога за порадою та допомогою. У той же час у зв’язку з Чорнобильською аварією увага хворих і лікарів до стану ЩЗ значно зросла, збільшилася кількість обстежень цієї залози й суттєво поліпшився діагностичний рівень. Якщо раніше він обмежувався пальпацією цієї залози, то зараз дуже часто при найменшій підозрі на патологію обов’язковим атрибутом її дослідження є ультразвукова діагностика (УЗД).

Із запровадженням УЗД змінилися й критерії діагностики цієї патології. Якщо раніше за критерій діагностики вузла приймали наявність у ЩЗ утворення розміром більше ніж 1 см, то зараз нерідко ставлять діагноз вузлового зоба, коли його розміри становлять 0,5 см, а інколи й менше. Доцільність такого підходу підтверджується для категорії населення, яке проживає на територіях, забруднених після Чорнобильської аварії [7, 8]. Навіть при невеликих розмірах вузла при подальшому його обстеженні виявляють злоякісний його характер. Раннє виявлення патології дає можливість сформувати більш позитивний прогноз перебігу захворювання.

На наш погляд, саме поліпшення діагностики  вузлового зоба вказує на загальне зростання захворювання та його неоднаковий рівень у різних областях, зумовлює суттєву відмінність частоти випадків вузлового зоба серед населення різних областей України, що подекуди відрізнялася майже в 5 разів. Найбільша частота випадків вузлового зоба — 1152 на 100 тис. населення — була у м. Києві. У цей час у 2009 році там же була найбільша кількість лікарів-ендокринологів та установ — 5, що спеціалізуються у наданні допомоги цій категорії хворих. В інших областях кількість таких хворих у 2–3, а подекуди й у 5 разів менша, ніж у м. Києві та Київській області. Це також засвідчують і показники захворюваності, які відображають поступове збільшення захворюваності на вузловий зоб в Україні, що збігалося з наведеними показниками поширеності цієї патології. Складаючи прогноз поширеності цієї патології в Україні, можна передбачити її подальше зростання із поліпшенням діагностики, бо існуючі публікації досліджень цієї патології в інших країнах показують, що від 5 до 30 % популяції населення мають вузлові утворення в цій залозі [9, 10].

Якщо в цілому захворюваність на вузловий зоб в Україні за 10 років збільшилася майже на 60 %, то в окремих областях спостерігалися лише суттєві відмінності. Так, у Києві — місті, що лідирує за захворюваністю на 100 тис. населення, у 2009 році виявлено 153,4 хворого на 100 тис. населення, у той час як у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській та інших областях тільки близько 30 хворих, у середньо-му ж в Україні — 64,2 випадка. Звертаючи увагу на значні відмінності в захворюваності на вузловий зоб, необхідно відмітити, що ця патологія переважно виникає в дорослого населення.

В Україні зареєстровано тільки 4,1 випадка вузлового зоба на 100 тис. дітей віком від 0 до 14 років, тобто майже в 16 разів менше. У той же час, якщо розглядати дані про захворюваність у дітей, то дуже насторожує факт, що в областях є суттєві відмінності. Зокрема, у 2009 році в Черкаській області зареєстровано аж 19,9 випадка вищезгаданої патології на 100 тис. дитячого населення.

Значної шкоди здоров’ю населення завдає така патологія, як тиреотоксикоз із зобом і без нього. Порівняно з іншою патологією це захворювання трапляється значно рідше, але кількість випадків також вимірюється десятками тисяч (табл. 3).

У 2009 році зареєстровано 52 тисячі випадків тиреотоксикозу, або 113 на 100 тис. населення. За 10 років приріст захворювання становив близько 43 %. Слід зауважити, що, незважаючи на незначну частку цієї патології в загальній кількості захворювань ЩЗ, перебіг саме цієї патології найбільш агресивний, з вираженими клінічними проявами й відіграє суттєву негативну роль у втраті працездатності та інвалідизації хворих.

Захворюваність на цю патологію також поступово зростає. Не спиняючись детально на цьому питанні, можемо констатувати, що число нових випадків тиреотоксикозу у 2000 році становило 4910, а в 2009 р. — 5952, відповідно 9,93 і 12,9 нового випадка на 100 тисяч населення. Кількість випадків патології збільшилася на 17 %, а в перерахунку на 100 тисяч населення — на 30 %.

Розглядаючи тиреотоксикоз як захворювання перш за все автоімунного походження, не можна не спинитися ще на одному захворюванні, що також має автоімунне походження, поширеність якого неухильно зростає, — це автоімунний тиреоїдит.

Дані про динаміку поширеності тиреоїдитів за останні 10 років наведені на рис. 4.

Поширеність тиреоїдиту в Україні за останні 10 років зросла на 68 %, а в перерахунку на 100 тис. населення — на 82 %. Подібну тенденцію помічено й при аналізі даних про цю патологію за останні 10 років. Не наводячи детальні цифри, зазначимо, що у 2000 році виявлені 14 572 нові випадки тиреоїдиту, а у 2009 р. — 16 696 випадків, що в перерахунку на 100 тис. населення становить 29,5 та 37,0 нового випадка, відповідно за 10 років — на 16 і 27 % більше.

Зважаючи на негативний вплив факторів Чорнобильської аварії на стан ЩЗ, не можна не вказати, що під діагнозом тиреоїдитів об’єднано гострі, підгострі, хронічні тиреоїдити, але, безумовно, левова частка серед них — це автоімунні тиреоїдити.

Розглядаючи різні аспекти впливу захворювань ЩЗ на загальне здоров’я цієї групи хворих і тривалість життя, не можна не зазначити, що найзагрозливішою патологію є рак ЩЗ. Цьому питанню присвячено багато публікацій і монографій, особливо з вивчення впливу факторів Чорнобильської аварії на виникнення раку ЩЗ у населення забруднених регіонів України [7, 8, 11, 12]. Тому наголосимо на найголовнішому: на сьогодні зареєстровано близько 30 тис. випадків раку ЩЗ, 65,9 на 100 тисяч населення (табл. 4). Дуже позитивним є те, що кількість випадків захворювань у дітей суттєво зменшилася. Станом на 2009 рік зареєстровано лише 30 випадків раку ЩЗ, із них у поточному році було виявлено 6 нових випадків [3]. У багатьох областях випадки раку ЩЗ, як і в доаварійний період, у дітей відсутні.

У цілому захворюваність на рак ЩЗ поступово збільшується. Якщо у 2000 році було зареєстровано 1951 випадок раку ЩЗ, то у 2009 році на 27 % більше — 2493 випадки, відповідно на 100 тис. населення — 3,9 і 5,4 випадка.

Закінчуючи розгляд офіційної статистики захворювань ЩЗ, ми можемо констатувати, що кінцевим результатом розвитку цих захворювань є остаточне ушкодження цього органа і як наслідок розвиток гіпотиреозу. Динаміка поширеності цієї патології наведена на рис. 5.

Як і щодо інших нозологічних одиниць, спостерігається поступове збільшення кількості випадків розвитку патології. За 10 років кількість випадків гіпотиреозу зросла на 38,9 %, а в розрахунку на 100 тис. населення — майже на 50 випадків на 100 тисяч. Характеризуючи гіпотиреоз як результат розвитку інших захворювань, можна констатувати, що значний внесок у зростання кількості випадків цієї патології вносять оперативні втручання на ЩЗ. Основною причиною для таких операцій є рак ЩЗ, тиреотоксикоз, вузловий зоб. Усього внаслідок оперативних втручань протягом 2009 року зареєстровано 61 956 випадків гіпотиреозу [3].

У цілому захворювання ендокринних залоз і, зокрема, патологія ЩЗ завдають великої соціально-економічної шкоди, що визначається витратами на медичне обслуговування та соціальне забезпечення (у зв’язку із втратою працездатності, інвалідністю, передчасною смертю хворих).

Зокрема, проблема йодного дефіциту, що в Україні досі не вирішена радикально, незважаючи на численні заклики [13–16] з боку науковців та практикуючих лікарів, щорічно призводить до втрати здоров’я та інтелектуального потенціалу населення. Результати комп’ютерного моделювання ситуації в Україні, виконаного групою науковців разом із консультантами ЮНІСЕФ у 2006 році, показали, що внаслідок йодного дефіциту щорічно народжується 34 275 дітей із зниженим інтелектом, втрачається 462 700 одиниць IQ та 3085 осіб з високими розумовими здібностями, які властиві геніям. Щорічні економічні втрати через йодний дефіцит становлять принаймні 43 млн доларів США, а при вирішенні проблеми йодного дефіциту — до 80 %, потенційно втрачені кошти можуть бути повернуті до бюджету України.

Крім того, низький рівень обізнаності населення з питань захворювань ЩЗ призводить до того, що в багатьох випадках захворювання виявляють на задавнених стадіях, що, у свою чергу, призводить до більш тяжких наслідків для здоров’я людей.


Bibliography

1. Кравченко В.І., Литовченко Ю.С. Эпидемиология эндокринной патологии в Украине // Медицина Украины. — 1996. — № 4. — С. 10-14.

2. Митник З.М. та ін. Стан ендокринологічної служби України в 2007 р. та перспективи розвитку медичної допомоги хворим з ендокринною патологією // Статистично-аналітичний довідник МОЗ України та Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин. — К., 2008. — 49 с.

3. Основні показники діяльності ендокринологічної служби України за 2009 рік. АМН та МОЗ України, ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», 2000–2009 рр.

4. Петри А., Сэбин К. Наглядная статистика в медицине: Пер. с англ. — М.: ГЭОТАР-Мед, 2003. — 144 с.

5. Delange F. Iodine deficiency in Europe // Thyroid International. — 1994. — № 3. — P. 8.

6. Zimmermann M.B., Hess S.Y., Molinari L. et al. New re-ference values for thyroid volume by ultrasound in iodinesufficient schoolchildren: a World Health Organization/Nutrition for Health and Development Iodine Deficiency Study Group Report // Am. J. Clin. Nutrit. — 2004. — Vol. 79. — P. 231-237.

7. Богданова Т.І., Зурнаджи Л.Ю. Морфологічна характеристика карцином щитовидної залози дітей і підлітків України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Ендокринологія. — 2006. — Т. 11, № 1. — С. 93-108.

8. Эпштейн Е.В. и др. Рак щитовидной железы: диагностика и послеоперационное лечение // Ендокринологія. — 2006. – Т. 11, № 1. — С. 109-118.

9. Hoermann R., Quadbeck B. Course of thyroid nodules // Exp. Clin. Endocrinol. Diabetes. — 1998. — Vol. 106 (Suppl.). — P. 4.

10. Belfiore A., Larosa G.L. et al. Cancer risk in patients with cold thyroid nodules: relevance of iodine intake, sex, age, and multinodularity // Am. J. Med. — 1992. — Vol. 93.

11. Holm L.E. Thyroid cancer after exposure to radioactive I131 // Acta Oncol. — 2006. — Vol. 45, № 8. — P. 1037-1040.

12. Tronko N., Bogdanova T. Thyroid cancer in children and adolescents. Health effects of Chornobyl accident / Ed. by A. Vozianov, V. Bebeshko, D. Basyka, A. Chumak. — Kyiv: DIA Ltd, 2003. — P. 60-68.

13. Кравченко В.І., Ткачук Л.А., Турчин В.І. та ін. Споживання йодованих продуктів та стан йодної забезпеченості населення України // Доп. НАН України. — 2005. — № 10. — С. 188-194.

14. Звіт «Про національне дослідження вживання населенням харчових мікронутрієнтів». — К.: Прем’єр Медіа, 2004. — 64 с.

15. Оцінювання йододефіцитних захворювань та моніторинг їх усунення: Пер. з англ. / Під ред. В.І. Кравченка. — К.: К.І.С., 2008. — 104 с.

16. Ткачук Л.А. Йододефіцитні порушення у жінок та дітей в реґіоні природної легкої ендемії: Автореф. дис… канд. мед. наук. — К., 2006. — 24 с.


Back to issue