Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 2(8) 2007

Back to issue

Діаглітазон: нові можливості терапії хворих на цукровий діабет типу 2

Authors: В.В. КОРПАЧОВ, д.м.н., керівник відділу клінічної фармакології та фармакотерапії ендокринних захворювань; В.Н. СКИБУН, к.м.н., зав. відділенням клінічної фармакології; Н.Н. КУШНАРЬОВА, мол. науковий співробітник відділення клінічної фармакології; А.В. КОВАЛЬЧУК, науковий співробітник відділення клінічної фармакології; О.В. КОРПАЧОВА-ЗІНИЧ, мол. науковий співробітник відділення клінічної фармакології Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, м. Київ

Categories: Endocrinology

Sections: Clinical researches

print version

Хворі на цукровий діабет типу 2 складають переважну кількість — 85–90 % від загального числа осіб, які страждають від цього захворювання. Цукровий діабет (ЦД) типу 2 є гетерогенною патологією, що виникає внаслідок комбінації спадкових та набутих факторів. Сучасне уявлення про патогенез ЦД типу 2 відображає відомі на сьогоднішній день погляди щодо двох основних ланок механізму розвитку захворювання: інсулінорезистентності та секреторної недостатності β-клітин підшлункової залози. Тому особливої актуальності набуває застосування поряд із давно відомими секретогогами інсуліну препаратів, що впливають на стан периферичної інсулінорезистентності.

У 2005 році, згідно з рекомендаціями Всесвітньої федерації діабету (IDF), до засобів стандартної терапії вперше були віднесені препарати нової групи — тіозалідиндіони. Одним із представників препаратів цього класу, що підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну, є розиглітазон. Механізм його дії полягає в здатності взаємодіяти з ядерними рецепторами PPAR-γ, що відіграють вирішальну роль у регуляції швидкості адипогенезу та диференціювання адипоцитів, при цьому утворюються так звані малі адипоцити, які, крім більшої чутливості до інсуліну, мають послаблену властивість до секреції лептину та ТНФ-α [1].

Розиглітазон є високоселективним PPAR-γ-агоністом, його активність у 100 разів вища, ніж у троглітазону, та в 30 разів вища, ніж у піоглітазону [2, 3]. Згідно з експериментальними та клінічними даними, основна дія тіозалідиндіонів відбувається в жировій тканині, де вони стимулюють диференціювання адипоцитів, прискорюючи адипогенез, проте є ціла низка свідчень про те, що цим препаратам притаманний не лише периферичний, але й центральний ефекти. Так, встановлено, що розиглітазон впливає на метаболізм глюкози в печінці [4] та м'язах, при чому ця дія є опосередкованою через вплив на рівень вільних жирних кислот чи гормонів жирової тканини.

Метою нашої роботи був аналіз результатів застосування комбінованої пероральної цукрознижуючої терапії з включенням генеричного препарату розиглітазону виробництва ВАТ «Фармак» — Діаглітазону.

Матеріали та методи

У дослідження було включено 30 хворих на ЦД типу 2, які попередньо застосовували монотерапію пероральними цукрознижуючими препаратами або ж не отримували ніякого лікування. Група складалася з 16 чоловіків і 14 жінок віком від 45 до 70 років (середній вік склав 59,76 ± 1,38 року). Переважна більшість пацієнтів мала надлишкову вагу (ІМТ 27–29,9 кг/м2) — 10 осіб чи ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2) — 14 хворих, причому абдомінальний тип ожиріння був у 22 пацієнтів. Ще в 6 пацієнтів ІМТ становив від 25 до 27 кг/м2. Середня тривалість захворювання становила 6,76 ± 1,09 року. Препарат Діаглітазон призначався по 4 мг (1 таблетка) незалежно від прийому їжі, переважно в один і той самий час. Лише в двох пацієнтів доза становила 8 мг. При цьому Діаглітазон у вигляді монотерапії отримували 3 пацієнти, решта застосовувала комбіновану терапію: з препаратами сульфанілсечовини — 6 пацієнтів, бігуанідами — 8 хворих чи додатково до вже існуючої комбінації сульфанілсечовини та бігуанідів — 13 осіб.

Згідно з вимогами Гельсінської декларації всі пацієнти давали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні.

Дослідження тривало 2 місяці, при цьому доза базової (первинної) цукрознижуючої терапії не змінювалась. На початку дослідження та через 2 місяці терапії визначали біохімічні показники крові (рівень глюкози натще та постпрандіальної, HbA1c, показники холестерину (ХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС-ЛПВЩ).

Для статистичної обробки отриманих результатів використовували парний критерій Стьюдента. Вірогідними вважали відмінності при р < 0,05.

Результати та обговорення

При аналізі впливу досліджуваних препаратів на вуглеводний обмін було зроблено певні висновки (табл. 1). Показники глікемії натще та постпрандіальної вірогідно знизились після додаткового призначення Діаглітазону з 9,34 ± 0,53 до 7,53 ± 0,36 ммоль/л та з 10,84 ± 0,59 до 8,80 ± 0,34 ммоль/л відповідно. Рівень HbA1c так само мав тенденцію до зниження з 9,8 ± 1,2 до 9,1 ± 0,6 %, проте немає статистичного підтвердження.

Варто зазначити, що зниження глікемії відбувається лише через 4 тижні після призначення препарату, а зниження рівня HbA1c — не раніше ніж за 8 тижнів лікування. Отримані нами дані збігаються з результатами Y. Miyazaki і співавт. [5].

Дуже важливим у фармакотерапії серцево-судинних ускладнень ЦД є корекція додаткових факторів ризику, зокрема показників ліпідного обміну. На сьогодні проведено низку досліджень, що свідчать про суперечливі дані при лікуванні похідними тіозалідиндіонів. Чітко продемонстрований позитивний вплив піоглітазону на показники ліпідного профілю, можливо, внаслідок його синергічної дії на PPAR-α та PPAR-γ рецептори. Проте в дослідженнях із застосуванням розиглітазону, що є селективним агоністом PPAR-γ рецепторів, авторами встановлено підвищення ХС-ЛПВЩ у хворих уже через 8 тижнів терапії, а також зафіксовано вірогідне зниження рівня шкідливих «малих» частинок ХС-ЛПНЩ, незважаючи на підвищення загального рівня ХС-ЛПНЩ. Щодо вмісту тригліцеридів (ТГ) автори роблять різні висновки. Так, Phillips відзначає статистично вірогідне підвищення їх рівня на 14–21 % від вихідного нормального [1], у той час як J.C. Thomas і A. Bakst вважають зміни рівня ТГ незначними [6, 7].

При аналізі загальногрупових середніх показників не було відзначено статистично вірогідних ефектів препарату Діаглітазон на складові ліпідного профілю. Так, рівень загального холестерину підвищився з 5,44 ± 0,27 до 5,61 ± 0,29 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ — з 1,17 ± 0,02 до 1,21 ± 0,07 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ знизився з 3,96 ± 0,28 до 2,99 ± 0,16 ммоль/л. Лише рівень ТГ вірогідно знизився з 2,45 ± 0,35 до 1,73 ± 0,14 ммоль/л, що збігається з даними, отриманими іншими дослідниками (Phillips et al.).

Проте при розподілі пацієнтів на групи залежно від вихідного стану ліпідного обміну спостерігалася дещо інша картина: за наявності негативних змін (класичної атерогенної тріади у вигляді підвищення рівня загального ХС, ТГ та зниження рівня ХС-ЛПВЩ) була помічена тенденція до покращення показників ліпідного профілю, яка, проте, не мала статистичного підтвердження, за винятком зниження рівня тригліцеридів з 4,12 ± 0,47 до 2,98 ± 0,29 ммоль/л. У групі пацієнтів із відсутністю порушень ліпідного профілю (за винятком зниження рівня ХС-ЛПВЩ) відмічалося покращення стану, що полягало у вірогідному підвищенні рівня ХС‑ЛПВЩ з 1,25 ± 0,04 до 1,49 ± 0,03 ммоль/л, що є вкрай важливим, враховуючи наявність у хворих серцево-судинних ускладнень діабету. Отримані дані дають підстави розглядати розиглітазон як єдиний препарат серед цукрознижуючих, спроможний підвищити рівень ХС-ЛПВЩ [8].

На тлі застосування Діаглітазону не було зауважено негативних змін у динаміці печінкових ферментів.

Загальновідомо, що терапія препаратами тіозалідиндіонів може спричинити збільшення ваги пацієнтів за рахунок стимуляції адипогенезу та диференціювання адипоцитів. У проведених раніше дослідженнях було встановлено, що збільшення маси тіла хворих на ЦД типу 2 на тлі прийому розиглітазону відбувається за рахунок підшкірного, а не вісцерального жиру [9]. При порівнянні дії препаратів на жирові депо організму встановлено, що під впливом терапії розиглітазоном протягом 4 місяців маса тіла хворих збільшилася на 2,7 кг, а метформіном — на 1,1 кг. Проте кількість вісцерального жиру в пацієнтів, які отримували розиглітазон, зменшилася на 10 %, тоді як у групі метформіну таких змін перерозподілу не відбувалося [10].

У проведеному нами двомісячному дослідженні не спостерігалося змін ваги пацієнтів та співвідношення об'єму талії до об'єму стегон, що, на нашу думку, пов'язане з нетривалим строком застосуванням цього препарату.

Оцінюючи побічні ефекти, які виникали на тлі застосування Діаглітазону, варто зазначити, що в трьох пацієнтів відмічалися симптоми гіпоглікемії, які мали помірну вираженість та супроводжувалися тремором, пітливістю, тахікардією. Рівень глікемії при цьому складав від 3,9 до 4,1 ммоль/л. Враховуючи, що до призначення Діаглітазону пацієнти мали декомпенсований вуглеводний обмін, зниження глікемії до зазначеного рівня сприймалося як гіпоглікемія.

Крім цих випадків, в одного пацієнта виник больовий синдром у правому підребер'ї помірної інтенсивності, що був спричинений порушенням дієтичного режиму та не потребував відміни препарату, оскільки для полегшення стану пацієнта знадобився лише двократний прийом спазмолітиків.

Висновки

1. Установлена задовільна цукрознижуюча ефективність препарату Діаглітазон у комбінованій терапії хворих на ЦД типу 2.

2. На тлі двомісячного застосування препарату Діаглітазон у хворих не відзначалося збільшення ваги чи зміни співвідношення ОТ/ОС, що є позитивним результатом у лікуванні хворих на ЦД з надлишковою масою тіла. Однак при більш тривалому прийомі препаратів цієї групи, за даними літератури, можливе збільшення ваги.

3. Протягом усього періоду дослідження відзначена добра переносимість препарату Діаглітазон.

4. Діаглітазон проявляє диференційований вплив на показники ліпідного обміну: за наявності негативних змін не призводить до погіршення стану, проте не справляє і позитивного ефекту; за відсутності негативних змін спричиняє підвищення вмісту ХС-ЛПВЩ.


Bibliography

1. Phillips L.S., Grunberger G., Miller E. et al. Once- and twice — daily dosing with rosiglitazone improves glycemic control in patient with type 2 diabetes // Diabetes Care. — 2001. — Vol. 24. — P. 308-315.

2. Балаболкин М.И., Клебанова Е.М., Креминская В.М. Лечение сахарного диабета и его осложнений: Учеб. пособие. — М.: ОАО «Издательство «Медицина». — 2005. — 242 с.

3. Young P.W., Buckle D.R., Cantello B.C. et al. Identification of high-affinity binding sites for insulin sensitizer rosiglitazone in rodent and human adipocytes using a radioiodinated ligand for peroximal proliferator-activated receptor г // J. Pharmacol Exp. Ther. — 1998. — Vol. 284. — P. 751-759.

4. Grossman S.L., Lessem J. Mechanism and clinical effects of thiazolininediones // Exp. Opin. Invest. Drug. — 1997. — Vol. 6. — P. 1025-1040.

5. Miyazaki Y., Glass L., Triplitt C. et al. Effect of rosiglitasone on glucose and non-esterified fatty acid metabolism in type II diabetic patient // Diabetologia. — 2001. — Vol. 44. — P. 2210-2219.

6. Thomas J.C., Taylor K.B. Effects of tiazolidindiones of lipoprotein subclasses in patients who are insulin resistant // Diabetes. — 2001. — Vol. 50 (Suppl. 2). — P. A455.

7. Bakst A., Schwartz S., Fisher J.S. et al. Avandia worldwide awareness registry improved metabolic control with initiation of rosiglitazone in a diabetic clinic setting // Diabetes. — 2001. — Vol. 50 (Suppl. 2). — P. 430.

8. Goldberg R.B., Kendall D.M., Deeg M.A. et al. A comparison of lipid and glycemic effects of pioglitazone and rosiglitazone in patients with type 2 diabetes and dyslipidemia // Diabetes Care. — 2005. — Vol. 27. — № 7. — P. 1547‑1554.

9. Banerji M., Lebowitz H., Dugbartey M. Rosiglitazone selectively increases subcutaneous but not visceral adipose tissue mass in type 2 diabetes mellitus // Diabetes. — 2001. — Vol. 50 (Suppl. 2). — P. A281.

10. Kelley D.E., McKolanis T.M., Kelley C.A. Comparative effects of rosiglitasone and metformin on fatty liver and visceral adiposity in type 2 diabetes mellitus // Diabetes. — 2002. — Vol. 51. (Suppl. 2). — P. A35.

Similar articles

Voglibose in Combination of Three Hypoglycemic Agents in the Treatment of Type 2 Diabetes Mellitus
Authors: Паньків В.І.(1), Чернявська І.В.(2)
(1) — Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ, Україна
(2) — Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна

International journal of endocrinology 6 (78) 2016
Date: 2016.11.17
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches
Metabolic effects of the generic drug telmisartan (HYPotel) or its combination with S-amlodipine (Samlopin) or hydrochlorothiazide in the ThERapy of patients with mild to moderate arterial hypertension (results of the HYPSTER-AH study)
Authors: Сіренко Ю.М., Рековець О.Л., Свіщенко Є.П., Єна Л.М., Торбас О.О., Кушнір С.М., Гулкевич О.В., Мудрук І.В.
ДУ «ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», м. Київ, Україна
ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова» НАМН України, м. Київ, Україна

"Hypertension" 2 (52) 2017
Date: 2017.05.16
Categories: Cardiology
Sections: Clinical researches
Вплив фіксованої комбінації метформіну SR та глімепіриду на показники вуглеводного, ліпідного обміну та жорсткість артеріальної стінки у хворих на цукровий діабет 2-го типу
Authors: Ларін О.С., Зуєв К.О., Когут Д.Г. — Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ
International journal of endocrinology 3 (67) 2015
Date: 2015.07.10
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches

Back to issue