Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 15 (378) 2011

Back to issue

Місце блокаторів рецепторів ангіотензину в лікуванні артеріальної гіпертензії та профілактиці її ускладнень

Authors: Р.М. Овсійчук, лікар-кардіолог Рівненської ЦМЛ

print version


Summary

Одним із найпоширеніших захворювань серцево-судинної системи є артеріальна гіпертензія (АГ). Згідно з результатами деяких епідеміологічних досліджень, поширеність АГ в Україні досягає 30–35 % у популяції. Як відомо, підвищений рівень артеріального тиску є фактором ризику розвитку ішемічної хвороби серця, інсульту, хронічної серцевої недостатності, що лягає важким тягарем на плечі як кожного окремого пацієнта, так і суспільства в цілому. Для лікування АГ Європейською спілкою кардіологів рекомендовано п’ять класів препаратів: блокатори β-адренорецепторів, діуретики, антагоністи кальцію, а також блокатори ренін-ангіотензинової системи: інгібітори ангіотензинпере­творюючого ферменту (ІАПФ) і блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА).

Ренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) відіграє центральну роль як у виникненні АГ, так і в реалізації патофізіологічних процесів, які у результаті призводять до серйозних серцево-судинних ускладнень, таких як мозковий інсульт, інфаркт міокарда, судинне ремоделювання, нефропатія, застійна серцева недостатність та ін. У зв’язку з цим медикаментозна блокада РААС з метою лікування вищезазначених патологічних станів є патогенетично виправданою. ІАПФ і БРА зменшують ефекти ангіотензину II і неодноразово довели свою високу антигіпертензивну ефективність. ІАПФ запобігають перетворенню АТ І в АТ ІІ, а БРА (також відомі як сартани) не перешкоджають утворенню та циркуляції АТ ІІ,  специфічно інгібують його зв’язування з ангіотензиновими рецепторами підтипу 1 (АТ1-рецепторами). Крім вираженого гіпотензивного ефекту, для обох класів препаратів притаманна органопротекторна дія. На сьогодні встановлено існування семи підтипів ангіотензинових рецепторів. У людини ідентифіковані й найбільш вивчені підтипи АТ1 і АТ2. Через AT1-рецептори опосередковуються всі відомі ефекти АТ ІІ, сприяючи розвитку АГ (вазоконстрикція, вивільнення альдостерону зі збільшенням реабсорбції натрію і води з подальшим збільшенням об’єму циркулюючої крові, викид катехоламінів з надниркових залоз) і її наслідків (гіпертрофія лівого шлуночка, проліферація гладком’язих клітин судинної стінки, нефроангіосклероз). БРА через блокаду AT1-рецепторів блокують негативну дію АТ ІІ (незалежно від шляху його синтезу) при збереженні здатності АТ ІІ взаємодіяти з AT2-рецепторами, що забезпечує додатковий органопротекторний ефект. Особливо слід зазначити, що у БРА відсутня дія на рівень брадикініну, що значно знижує частоту виникнення небажаних явищ, властивих ІАПФ, таких як сухий кашель і ангіоневротичний набряк. Крім того, при застосуванні БРА не відмічається «вислизання» гіпотензивного ефекту, що спостерігається при тривалій терапії ІАПФ, коли основним шляхом утворення АТ ІІ стає альтернативний «не АПФ-шлях» з використанням інших ферментів (хімази, тоніну або катепсину G).

В останні роки БРА, одним з найбільш відомих представників яких є лозартан, знаходять все більш широке застосування як антигіпертензивні засоби. Це пояснюється тим, що АТ1-блокатори поєднують високу антигіпертензивну ефективність з могутньою органопротекторною дією і чудовою переносимістю. Вони здатні викликати оборотний розвиток гіпертрофії лівого шлуночка і гіпертрофії гладкої мускулатури судинної стінки, зменшують внутрішньоклубочкову гіпертензію і протеїнурію, сповільнюють розвиток фіброзних змін в серці й нирках. Усі ці ефекти реалізуються завдяки селективній блокаді АТ1-рецепторів.

У контрольованих дослідженнях показано, що сартани викликають значну регресію гіпертрофії лівого шлуночка у хворих на ГХ, значно зменшують екскрецію альбуміну з сечею і сповільнюють прогресування дисфункції нирок у хворих з діабетичною нефропатією.

Порівняно з ІАПФ застосування БРА супроводжується менш вираженим зниженням швидкості клубочкової фільтрації і підвищенням рівня креатиніну. БРА мають сприятливий вплив на ниркову гемодинаміку (вазодилатуючий ефект щодо еферентних артеріол клубочків), стимулюють натрійурез і пригнічують прогрес нефросклерозу (сповільнює проліферацію фібробластів і клітинмезангію, посилює апоптоз).

На сьогодні показання до призначення сартанів істотно розширилися: артеріальна гіпертензія, діабетична нефропатія, мікроальбумінурія/протеїнурія, гіпертрофія лівого шлуночка, перенесений інфаркт міокарда, серцева недостатність, фібриляція передсердь, метаболічний синдром, гіперурикемія, кашель під час прийому ІАПФ.

Таким чином, сучасна антигіпертензивна терапія основними класами препаратів у більшості випадків може призводити до досягнення цільового рівня АТ, у той же час здатність препаратів проявляти додаткові метаболічні й органопротекторні ефекти може розцінюватися як одна з вирішальних умов для вибору конкретного препарату або комбінації. БРА мають унікальний спектр переносимості, порівнянний з плацебо. При їх використанні значно рідше зустрічаються такі небажані ефекти, властиві спорідненому класу ІАПФ, як сухий кашель, ангіоневротичний набряк. Здатність знижувати рівень сечової кислоти виділяє лозартан серед інших БРА.

Одним із кращих генериків лозартану, що завоював визнання в 26 країнах світу, є препарат Лоріста (фармацевтична компанія KRKA). Лоріста випускається в таблетках, вкритих оболонкою, в дозуванні по 25, 50 і 100 міліграмів, що полегшує підбір необхідної дози (наприклад, рекомендована доза Лорісти, для пацієнтів з гіповолемією або порушенням функції печінки становить 25 міліграмів 1 раз на добу).

Для лікаря, як і для пацієнта, важливими в першу чергу є ефективність та безпечність застосування препарату. Саме це ми вирішили дослідити на прикладі генеричного лозартану — препарату Лоріста в пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У дослідженні брали участь 30 пацієнтів, які були розподілені на дві групи. Перша група включала хворих з м’якою АГ, друга — хворих з помірною АГ. Середній вік обстежуваних — 59,5 року. До уваги бралися такі показники: маса тіла, зріст, систолічний та діастолічний артеріальний тиск, частота серцевих скорочень (ЧСС), добове моніторування АТ, вираженість клінічних симптомів. Пацієнтам першої групи призначалася Лоріста у початковій дозі 50 мг один раз на добу, пацієнтам другої групи — Лоріста Н (лозартану 50 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг). Встановлено, що призначення Лорісти пацієнтам із м’якою та помірною АГ протягом 2 місяців сприяло зниженню рівня АТ зі 170,5/98,5 до 132,6/82,5 мм рт.ст. При цьому в 100 % пацієнтів із м’якою АГ та у 80 % з помірною за допомогою комбінованої з гідрохлортіазидом терапії вдалося досягти цільового АТ. При застосуванні препарату Лоріста відбувалося зниження офісної, середньодобової та денної ЧСС. Побічних явищ під час прийому препарату Лоріста зафіксовано не було.

Отже, лозартан (Лоріста) може бути з успіхом використаний при лікуванні АГ, ХСН, зокрема на фоні супутньої діабетичної нефропатії і гіперурикемії. Застосування препарату забезпечує збереження сприятливих ефектів АТ ІІ, не супроводжується підвищенням рівня брадикініну, що зумовлює кращу переносимість терапії Лорістою порівняно з ІАПФ і допускає їх взаємозаміну без втрати клінічної ефективності. У складі Лорісти Н і Лорісти НD гідрохлортіазид посилює гіпотензивну дію лозартану та не спричиняє небажаних явищ у вигляді гіпокаліємії та гіперурикемії. Ширше застосування препаратів Лоріста і Лоріста Н забезпечить високу прихильність хворих на АГ до терапії і буде гарантією підвищення ефективності лікування АГ. 



Back to issue