Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 5 (37) 2011

Back to issue

Від редактора

24 серпня 2011 року виповнилося двадцять років з моменту проголошення Верховною Радою незалежності України. І хоча песимізм переважає в оцінках двадцяти років української незалежності, основне їх досягнення — це, власне, збереження цієї самої незалежності та територіальної цілісності держави. Безперечно, наші розчарування мають достатньо підстав, але вони знаходять пояснення, адже наші уявлення про ідеальну Україну не збігаються і ніколи не збігалися з дійсністю, тобто реальність та очікування нової реальності розійшлися. Та не зупинятимемося на суперечливих підсумках політичного розвитку України.

Що стосується медицини, то втрачено профілактичну скерованість, відсутня система доступного, недорогого медикаментозного забезпечення у стаціонарах та амбулаторних умовах. Не задовольнили потреб населення в доступній та якісній медичній допомозі. Не забезпечили необхідних передумов запровадження обов’язкового медичного страхування. Не провели інвентаризації та аудиту ресурсів медичної галузі країни. Не створили єдиного медичного простору, не ліквідували дублювання систем охорони здоров’я — відомчих, територіальних тощо. Галузь втратила час і не змогла швидко впровадити принципи сімейної медицини, елементи економічного стимулювання відповідальності людей за власне здоров’я, стала непрестижною. Втрачено довіру населення до системи охорони здоров’я, втрачаються принципи гуманізму, співчуття.

Підготовка медичних кадрів не відповідає вимогам сьогодення. Неефективно витрачаються кошти на дороге обладнання, фінансування йде не на пацієнтів, а на існування галузі.

Відсутній стратегічний план розвитку та діяльності галузі охорони здоров’я, наступність та послідовність дій — надто часто у нас змінюються міністри (16 — за час незалежності). Медики не мають мотивації, щоб ефективно працювати, а пацієнти — щоб дбати про своє здоров’я, відмовитись від шкідливих звичок. Пацієнти не мають рівного доступу до медичної допомоги. Матеріально-технічна база багатьох лікувальних закладів морально й фізично застаріла.

Досі не визначено базового гарантованого рівня медичної допомоги, не введено рецептурного відпуску медикаментів, не контролюються ціни на ліки. Якість медичної допомоги залишається поза контролем.

Так і не запроваджено єдиних стандартів, протоколів, формулярної системи при наданні медичної допомоги. Неефективним залишається управління галузі на всіх рівнях.

Медицина фінансується за залишковим принципом. За рівнем середньої заробітної плати галузь посідає передостаннє місце, відстаючи від інших бюджетних галузей на 400–800 грн. Якщо в 1990 році співвідношення між середньою зарплатою лікаря та прожитковим мінімумом становило 5,9, то у 2011 році цей показник зменшився до 2,7.

Хоч як прикро констатувати, але Україна стала донором медичних кадрів для багатьох країн, щорічно втрачаючи понад 6 тис. фахівців. Така кількість уже не перекривається щорічними випусками вітчизняних медичних вищих навчальних закладів. Зокрема, у Києві не вистачає більше як 3 тис. лікарів та 4 тис. медсестер.

А взяти хоча б останню кризу з поставками ліків в Україну і повну зупинку забезпечення з боку держави різними видами ліків мільйонів хворих. Кабінет Міністрів пішов на безпрецедентний крок — для прискорення постачання ліків функції закупівель передано від МОЗ міністрові надзвичайних ситуацій. Бачимо, що проблема закупівель ліків в Україні вирішується не з державних і медичних позицій, а з бізнесово-політичних. А головним підсумком зазвичай стане значна перевитрата державних коштів.

Але насамперед нам усім, суспільству в цілому, потрібне позитивне мислення. На тлі боротьби з корупцією, боротьби за права людини, за свободу слова зокрема та свободу загалом воно мало би спонукати до творення, а не до руйнування.

Минулого літа під егідою IDF-Euro в Єревані відбулася щорічна зустріч керівників громадських діабетичних організацій із метою обміну досвідом, вироблення спільної платформи дій — на благо всіх і кожного, в інтересах людей, які живуть з діабетом. Для Вірменії найголовніше — розробка і прийняття Національної програми з цукрового діабету. Головний ендокринолог МОЗ Вірменії Е. Тороманян зазначив, що ситуація з цукровим діабетом доволі складна: на обліку всього 50 тисяч хворих, а реально втричі більше, багато хворих на цукровий діабет типу 2 взагалі не отримують жодної допомоги з боку держави, вдвічі зросла смертність. У той же час уже понад 50 % мешканців Вірменії (здебільшого чоловіки) мають надмірну масу тіла й ожиріння. Акцентувалася проблема психологічного дискомфорту серед хворих на цукровий діабет, а також підвищення відповідальності пацієнта за стан свого здоров’я. Доволі часто хворі очікують, не докладаючи жодних власних зусиль, що держава вирішить всі їхні проблеми, забезпечить ліками, які позбавлять від усіх недуг. Нагадаю сумне правило половинок: лише в половини всіх людей із діабетом встановлений діагноз; у свою чергу, лише половина від цієї половини має доступ до лікування; лише половина цього контингенту лікується усвідомлено; зрештою, лише половина з них досягає поставленої мети лікування.

На форумі зазначалося, що психологічна й соціальна підтримка хворих є справді життєвою необхідністю. У Росії, наприклад, лише кожна четверта дитина з діабетом здійснює тести самоконтролю, кожний другий студент із діабетом приховує свою хворобу, третина дітей із діабетом взагалі не відвідує заняття з фізичного виховання.

Віце-президент Міжнародної діабетичної федерації (МДФ) В. Вієнтьєнс (має досвід життя з діабетом понад 60 років!) підкреслив, що люди з діабетом потребують сучасного лікування, навчання (щоб уміти керувати своєю недугою), адекватних умов, які б забезпечували їм можливість бути повноцінним членом суспільства без жодної дискримінації.

Прийнята МДФ Хартія прав і обов’язків людей з діабетом саме і націлена на реалізацію цих положень, закріплюючи право на лікування, інформацію й освіту, на соціальний захист і розуміння пацієнтом того, що керувати своїм захворюванням — це його обов’язок і в цьому його відповідальність.

В. Вієнтьєнс нагадав про актуальне гасло МДФ, яке необхідно втілювати в життя: думати глобально, а діяти індивідуально. Це означає — активно працювати на місцях, виходячи з потреб та інтересів людей із діабетом.

Широко обговорювалися під час конференції питання медикаментозного забезпечення хворих на цукровий діабет. Арсенал лікарів-ендокринологів щороку поповнюється новими ліками, які, зрозуміло, дорожчі, а держава не в змозі забезпечити ними відразу всіх хворих. У різних країнах свої проблеми з медикаментозним забезпеченням, які потребують розв’язання. Так, у Казахстані закуплено для всіх хворих на цукровий діабет препарати інсуліну лише одного виробника, у Росії тендери в окремих регіонах оголошуються лише в січні-лютому, а ліки закуповуються і доставляються через 3–4 місяці, що створює дефіцит інсулінів. Безумовно, слід максимально «наблизити» лікарське забезпечення до хворого, щоб той не витрачав багато сил і часу на отримання необхідних препаратів. Загалом проблема виписування рецептів ще далека від вирішення.

Вітання читачам з одного з найбільших стадіонів світу «Маракана» в Ріо-де-Жанейро — справжнього чуда спортивної архітектури, Колізею двадцятого століття! Найбільший на той час стадіон світу було побудовано 1950 року для IV Кубка світу з футболу, що проходив у Бразилії. А що таке футбол для цієї країни, знає кожен.

«Маракана» бачив багато. Бачив тисячний гол знаменитого Пеле 1969 року, слухав урочисту месу 1980 року, проведену Папою Римським Іоанном Павлом II, плескала Френкові Сінатрі, групі «Роллінг стоунз» і екс-«бітлу» Полу Маккартні. Виступ останнього 1991 року занесений до Книги рекордів Гіннесса як наймасовіший сольний виступ.

Свою назву стадіон отримав від бразильського птаха сімейства папуг. Сьогодні він готується до проведення чемпіонату світу 2014 р.

Володіючи тільки португальською мовою, кожен місцевий мешканець щиро намагається вас зрозуміти і допомогти. Бразильці не надто переймаються проблемами. «Якщо у тебе проблема, просто забудь про неї!» — такий великий принцип цієї південноамериканської країни. Який свинячий грип? Яка економічна криза, де? Щеплення від малярії, жовтої гарячки? Навіщо? Підводить травлення? Випий віскі. А краще — кашаси (місцева горілка з цукрової тростини). Заміцна? Тоді на її основі — чудовий коктейль кайпірінья! Попри доступність спиртного й тютюну бразильці — спортивна нація. Такого ніде не побачиш — м’яч ганяють буквально всюди. Прогулюючись раннім суботнім Ріо-де-Жанейро, нарахував десятки компаній, що грали у футбол. Блискучі пляжі й чисті води Атлантики… І всюди — звуки самби, засмаглі, усміхнені люди.

З найкращими побажаннями доброго настрою, оптимізму, здоров’я і наснаги! Нехай здійснюються ваші професійні плани, особисті бажання, найзаповітніші мрії та задуми, а на життєвому шляху зустрічаються добрі люди, а поруч завжди будуть вірні друзі!

Головний редактор професор  Володимир Паньків


Similar articles

Міжнародна діабетична федерація сьогодні
Authors: Нікберг І.І., професор, почесний член Української та Австралійської діабетичних асоціацій, м. Сідней, Австралія
International journal of endocrinology 3 (51) 2013
Date: 2013.06.25
Categories: Endocrinology
Sections: Нistory of medicine

Back to issue