Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 2(4) 2006

Back to issue

Стан ендокринологічної служби України та перспективи розвитку медичної допомоги хворим з ендокринною патологією

Authors: Ю.О. Гайдаєв, Р.О. Моісеєнко, М.П. Жданова, Н.М. Боднарук, В.І. Паньків МОЗ України

Categories: Endocrinology

Sections: Medicine. Doctors. Society

print version

Одним із пріоритетних напрямків діяльності Міністерства охорони здоров'я України є вдосконалення спеціалізованої медичної допомоги хворим на цукровий діабет та інші ендокринні захворювання. Основна увага приділяється амбулаторно-поліклінічному спостереженню за хворими, підвищенню ефективності й значному скороченню термінів стаціонарного лікування. У практичну діяльність лікувальних закладів упроваджуються сучасні методи діагностики, лікування й профілактики ендокринних захворювань та їх ускладнень.

Патологія ендокринної системи посідає одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності населення. В Україні відзначається зростання кількості хворих з різними ендокринопатіями. Так, якщо в 1993 р. таких хворих було зареєстровано 1 769 626, то в 2005 р. — 3 527 022, тобто вдвічі більше (табл. 1), що передусім пов'язано із введенням у 1999 р. Міжнародної класифікації хвороб X перегляду, де чітко визначена структура патології щитоподібної залози. Крім того, кількість хворих зросла за рахунок проведення профілактичної роботи з раннього активного виявлення осіб з ендокринопатіями.

У структурі ендокринних захворювань основне місце належить патології щитоподібної залози та цукровому діабету (рис. 1).

За такої кількості хворих на цукровий діабет, з ураженнями щитоподібної залози, гіпофіза, надниркових залоз, за постійного зростання кількості дітей з ендокринними захворюваннями робота ендокринолога стала надзвичайно важливою соціальною професією.

У різних медичних закладах України працюють 1642 лікарі-ендокринологи. Забезпеченість лікарями-ендокринологами становить у 2005 р. 0,35 на 10 тис. населення, кількість дитячих ендокринологів — 0,03 на 10 тис. дитячого населення. Для порівняння в 1993 р. кількість лікарів становила 1381 (на 15,4% менше). Якщо кількість лікарів з кваліфікаційними категоріями в 1993 р. не перевищувала 44,9%, то в 2005 р. їх чисельність досягла 66,3% (у т.ч. 23,1% — з вищою категорією). Серед дитячих ендокринологів майже третина лікарів має вищу кваліфікаційну категорію.

Однак у багатьох районних поліклініках різних областей України (особливо в Чернігівській, Миколаївській, Кіровоградській) немає лікарів-ендокринологів взагалі, або в них працюють лікарі інших спеціальностей за сумісництвом.

Значна увага з боку МОЗ України приділяється підвищенню професійної підготовки ендокринологів на курсах спеціалізації, передатестаційних курсах на базах Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Харківської медичної академії післядипломної освіти, Львівського та Вінницького національних медичних університетів. Регулярно проводяться науково-практичні конференції й семінари з актуальних питань ендокринології.

Загальна кількість ендокринологічних ліжок у системі МОЗ України становить 3400 (0,73 на 10 тис. населення). У 1993 р. це число досягало 5174 ліжок (1,0 на 10 тис. населення), у 1998 р. — 4165 (0,84 на 10 тис. населення). Порівняно з 1993 р. кількість спеціалізованих ліжок зменшилася на 34,3%.

Однак якщо в 1993 р. в умовах 16 диспансерів стаціонарно проліковано 14 737 хворих, то в 2005 р. в стаціонарних умовах 7 диспансерів — 13 378 (тобто лише на 9,3% менше). Незважаючи на закриття 9 ендокринологічних диспансерів і зменшення кількості спеціалізованих ліжок, число пролікованих пацієнтів змінилося незначно. Якщо в 1993 р. середній термін перебування хворого з ендокринопатіями на ліжку становив 19,4 дня, а середнє число днів зайнятості ліжка — 326,0, то в 2005 р. відповідні показники становили 13,3 і 351,6. Отже, за рахунок зменшення тривалості середнього перебування хворого на ліжку й збільшення кількості днів зайнятості ліжка число пролікованих пацієнтів практично не змінилося.

Показником ефективності стаціонарного лікування є зменшення летальності хворих від 0,50 в 1993 р. до 0,23 в 2005 р.

Наявна мережа та кадровий потенціал лікувально-профілактичних закладів України дозволяють надавати якісну спеціалізовану допомогу хворим на цукровий діабет та іншу ендокринну патологію.

На сьогодні стало аксіомою, що цукровий діабет — тяжке прогресуюче захворювання, при якому існує вкрай високий ризик розвитку інвалідизуючих мікросудинних і кардіоваскулярних ускладнень. І незважаючи на те, що за останні роки досягнуто значних успіхів у розумінні патофізіології й молекулярної біології цукрового діабету, захворювання й надалі залишається серйозною медичною та соціальною проблемою. Це зумовлено не лише значним його поширенням, цифри якого у світі перевищують на сьогодні 160 млн пацієнтів, але й тривожною тенденцією пришвидшення зростання кількості хворих. Витрати на організацію допомоги хворим з діабетом оцінюються більше ніж у 2-3% від загальних видатків у галузі охорони здоров'я в кожній країні. Безперечно, що глобальна пандемія цукрового діабету 2-го типу буде становити в першій декаді XXI століття значну величину в системі охорони здоров'я в усьому світі.

Станом на 1.01.2006 р. в Україні кількість зареєстрованих хворих на цукровий діабет вперше перевищило мільйонну позначку й досягло 1 006 652 осіб, що становить 2137,2 на 100 тис. населення (табл. 2).

Щорічний приріст показників поширеності цукрового діабету в Україні досягнув у 2005 р. 3,9%. Більша частота цукрового діабету спостерігається серед населення промислово розвинутих регіонів, однак здебільшого показник поширеності залежить від стану профілактичної діяльності з раннього активного виявлення хворих на цукровий діабет 2-го типу.

Спостерігається значний ріст захворюваності населення України на цукровий діабет з 115,6 на 100 тис. населення в 1993 р. до 214,6 — у 2005 р. (табл. 3). Слід відзначити, що кількість хворих збільшується в основному за рахунок цукрового діабету 2-го типу. При цьому показники захворюваності вищі в областях, де краще поставлена профілактична робота. Так, у Харківській області зазначений показник досягає 351,7, у м. Київ — 288,7. У той же час недостатньо активно здійснюється раннє виявлення цукрового діабету в Чернігівській (показник 154,3) та Волинській (137,0) областях.

З метою розвитку профілактичної ендокринології науково обгрунтовано й розроблено організаційні основи програми скринінгу цукрового діабету в умовах великого адміністративного району. Скринінгові дослідження, проведені в 2005 р. в Дніпропетровській, Полтавській, Львівській, Вінницькій та інших областях у рамках виконання Комплексної програми «Цукровий діабет», показали, що реальна кількість хворих на цукровий діабет принаймні втричі перевищує дані офіційної статистики.

Поширеність цукрового діабету серед дитячого населення віком до 14 років становить 0,66 на 1000 дітей, серед підлітків (15,1 на 10 000 відповідного когтингенту). Показники захворюваності на цукровий діабет дитячого населення віком 0-14 років включно залишаються стабільними й не перевищують 0,11 на 1000 дітей.

Спостерігається зростання кількості хворих на цукровий діабет, які потребують інсулінотерапії: від 121 028 в 1998 р. до 141 726 — у 2005 р. (табл. 4). Щорічний приріст таких хворих досягнув 8%.

Насамперед це пов'язано із зміною підходів до лікування цукрового діабету 2-го типу, згідно з рекомендаціями Міжнародної федерації діабету (IDF Clinical Guidelines Task Force. Global Guidelines for Type 2 Diabetes. Brussels: IDF, 2005), що визначають інсулінотерапію при цій патології як один з провідних методів лікування. Тому в найближчі роки слід очікувати подальшого зростання кількості хворих на цукровий діабет, які потребуватимуть інсулінотерапії.

Значне й найтриваліше дослідження, виконане у Великій Британії (UKPDS), переконливо засвідчило, що поліпшення глікемічного контролю у хворих на цукровий діабет 2‑го типу істотно знижує ризик розвитку судинних ускладнень. Дослідження UKPDS також продемонструвало, що в групі хворих, які отримували інтенсивну терапію замість традиційної, відзначалося зниження частоти мікросудинних ускладнень у середньому на 25%.

Мета терапії цукрового діабету 2-го типу зазнала істотних змін упродовж останнього десятиліття. У минулому лікування було спрямованим на попередження симптомів, пов'язаних з гіперглікемією, — поліурія, спрага, слабкість. Сьогодні мета терапії полягає у профілактиці розвитку фатальних судинних ускладнень цукрового діабету або принаймні в можливості призупинення їхнього подальшого прогресування. Важливе значення в досягненні цих результатів відіграє глікемічний контроль у поєднанні з нормалізацією показників ліпідного профілю й артеріального тиску, для чого необхідна інсулінотерапія.

З державного бюджету України на виконання Комплексної програми «Цукровий діабет» у 2005 р. виділено 163 млн грн., додатково — 25-35 млн грн. з місцевих бюджетів. Асигнування з державного бюджету за період 2000-2005 рр. зросли в 33 рази. У загальній структурі закуплених інсулінів частка препаратів вітчизняного виробництва досягає 75%.

Першочерговим завданням було забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну. У квітні 2005 р. проведено закупівлю препаратів інсуліну вітчизняного виробництва на суму 10 504 136 грн. (за процедурою закупівлі в одного виробника) за постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2005 р. №264. Тендер на закупівлю препаратів інсуліну вітчизняних та іноземних виробників для дорослих і дітей, хворих на цукровий діабет, відбувся 07.07.2005 р. Міністерством охорони здоров'я України було видано наказ №256 від 12.07.2005 р. про розподіл препаратів інсуліну, закуплених у централізованому порядку, згідно з яким ДП «Укрвакцина» здійснювала постачання інсуліну в регіони.

У 2006 р. закупівля препаратів інсуліну за кошти державного бюджету здійснюватиметься Міністерством охорони здоров'я в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 р.», згідно із Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» з урахуванням особливостей, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 7.03.2006 р. №252 «Про затвердження Порядку використання у 2006 році коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання централізованих заходів і програм з охорони здоров'я».

Вагомим досягненням виконання Комплексної програми «Цукровий діабет» є зменшення смертності населення з причини цукрового діабету. Так, якщо в 2000 р. кількість померлих з причини цукрового діабету (на 100 тис. населення) становило 7,02, то в 2005 р. — 6,32, тобто зменшилася на 11,1%. У сільській місцевості також відзначається зниження відповідного показника від 6,26 у 2000 р. до 5,32 у 2005 р. Однак в окремих областях показники смертності від цукрового діабету залишаються на досить високому рівні, що свідчить про низьку якість диспансерного спостереження. Так, у Хмельницькій, Рівненській та Кіровоградській областях кількість померлих з причини цукрового діабету майже вдвічі перевищує середній показник по державі.

Слід відзначити тенденцію до зменшення кількості ампутацій нижніх кінцівок з причини цукрового діабету: якщо в 2000 р. здійснено 3823 такі операції, то в 2005 р. — 3008, тобто на 27,1% менше.

Первинна інвалідність дорослого населення внаслідок цукрового діабету зменшилася з 1,7 на 10 тис. населення в 1999 р. до 1,6 у 2005 р. (на 6,2%), особливо в Полтавській (0,9), Волинській (1,0), Харківській (1,0) областях. Разом з тим в АР Крим, Миколаївській, Одеській областях цей показник перевищує 2,0.

З метою виконання завдань Комплексної програми стосовно вдосконалення системи профілактики й ранньої діагностики цукрового діабету та його ускладнень, для посилення ефективності диспансерного спостереження за хворими, Міністерством охорони здоров'я здійснено закупівлю приладів для дослідження рівня глікозильованого гемоглобіну в крові (як основного критерію ефективності лікування цукрового діабету) та мікроальбумінурії (з метою ранньої діагностики діабетичної нефропатії). Ці прилади розподілено в усі регіони України, де надається спеціалізована ендокринологічна допомога. Тому першочерговим завданням органів охорони здоров'я слід вважати раціональне ефективне використання виділених приладів для своєчасного обстеження хворих.

У 2005 р. закуплено за рахунок коштів державного бюджету засоби самоконтролю для хворих на цукровий діабет (глюкометри, тест-смужки, скарифікатори) на суму 10 855 610 грн. Для запобігання важких, інвалідизуючих ускладнень у хворих на цукровий діабет на базі ендокринологічних диспансерів, обласних, міських лікарень організовані лікувально-діагностичні кабінети з ранньої діагностики ускладнень цукрового діабету («Діабетична стопа», кабінети офтальмолога, нефролога та ін.), однак кількість, і особливо оснащення, таких кабінетів на сьогодні не відповідає запитам ендокринологічної служби. Необхідно також посилити діяльність шкіл навчання хворих самоконтролю цукрового діабету, які функціонують у всіх спеціалізованих закладах обласного рівня.

21 жовтня 2005 р. підписано наказ МОЗ України (№549) про поступове (упродовж 2006 р.) впровадження на території України використання препаратів інсуліну в концентрації 100 ОД в 1 мл. Такий перехід здійснюється згідно з рекомендаціями ВООЗ з метою поліпшення якості життя хворих та раціонального використання препаратів, враховуючи впровадження нових технологій виготовлення інсуліну.

Отже, за роки виконання (1999-2005 рр.) основних заходів Комплексної програми «Цукровий діабет» досягнуто певних зрушень в організації надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет. Збільшилось виявлення хворих на цукровий діабет. Покращився рівень діагностики, лікування цукрового діабету та його ускладнень, значно збільшився обсяг коштів на закупівлю препаратів інсуліну, розширилась мережа шкіл навчання хворих на цукровий діабет, їх обізнаність з проблемами цього значимого в ХХІ столітті неінфекційного захворювання.

28 березня 2006 р. за №175/23 підписано спільний наказ МОЗ та АМН України «Про удосконалення організації надання ендокринологічної допомоги населенню України» з метою координації організаційно-методичної, науково-практичної та лікувально-консультативної роботи в закладах охорони здоров'я ендокринологічного профілю». Цим наказом передбачено створення Комісії з питань удосконалення організації надання ендокринологічної допомоги населенню. Українським науково-практичним центром ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, Інститутом ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, Інститутом проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України та головними позаштатними спеціалістами МОЗ із спеціальності «Ендокринологія» та «Дитяча ендокринологія» здійснюватимуться кураторські функції згідно із закріпленими регіонами України, моніторинг стану ендокринологічної служби шляхом рецензування та аналізу звітів, а також надання фахової організаційно-методичної, науково-практичної та лікувально-консультативної допомоги закладам охорони здоров'я ендокринологічного профілю.

З метою реалізації права громадян України на кваліфіковану медичну дорогу, збереження працездатності населення й збільшення тривалості життя хворих на цукровий діабет для подальшої реалізації заходів Комплексної програми необхідно:

— подати на затвердження МОЗ стандарти надання допомоги хворим;

— удосконалити систему забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну та засобами самоконтролю;

— завершити створення та запровадити функціонування дієвого на всіх рівнях оперативного державного реєстру хворих на цукровий діабет;

— забезпечити дієву роботу Координаційної ради з виконання Комплексної програми та взаємодію закладів-координаторів з регіонами;

— розробити Концепцію та проект нової редакції Комплексної програми «Цукровий діабет» з терміном реалізації основних заходів до 2010 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1418 від 26 вересня 2002 р. «Про затвердження Державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002-2005 роки», здійснюється моніторинг йодного забезпечення населення, реалізується план профілактичних заходів. Основні заходи з профілактики йодного дефіциту в Україні містять: масове використання йодованої кухонної солі, здійснення групової йодної профілактики препаратами йодиду калію в групах особливого ризику (діти, підлітки, вагітні), пропаганду в засобах масової інформації. На сьогодні Україна забезпечена йодованою сіллю в обсязі, що повністю задовольняє споживчі запити населення. Моніторинг зобної ендемії та йодного забезпечення в різних регіонах України засвідчив значне поліпшення ситуації: на тлі здійснення профілактики зросло споживання йоду.

Здійснення профілактики йододефіцитних захворювань призвело до позитивних результатів: у 2005 р. кількість хворих з дифузним нетоксичним зобом в Україні становила 1 119 816 осіб (2377,5 на 100 тис. населення). Порівняно з 2004 р. це число зменшилося на 2,9% (табл. 5).

Разом з тим показник поширеності дифузного нетоксичного зоба I ст. значно відрізняється в різних регіонах України: якщо у Волинській області він досягає 9478,7 на 100 тис. населення, у Закарпатській — 7884,1, то в Запорізькій області — лише 436,4.

Станом на 1.01.2006 р. в Україні зареєстровано 206 270 хворих з дифузним нетоксичним зобом II-III ст. (показник поширеності 437,9 на 100 тис. населення). Порівняно з 1999 р. (116 020 хворих) відзначається збільшення кількості хворих на 77,8%, хоча впродовж останнього року спостерігається тенденція до зменшення таких пацієнтів на 1,1% (табл. 6).

Спостерігаються значні відмінності в показниках поширеності дифузного нетоксичного зоба II-III ст. в різних регіонах України: у Закарпатській області — 1840,7 на 100 тис. населення, у Київській — 1137,4 проти 82,8 — в м. Севастополь.

Звертає на себе увагу зростання кількості хворих з вузловими формами зоба. У 2005 р. зареєстровано 162 465 хворих (344,9 на 100 тис. населення), що на 9,9% перевищує показник 2004 р. (табл.7).

Зазначені показники значно більші серед населення областей, що найбільше постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (Київська обл. — 720,4 на 100 тис.; Житомирська — 547,2; м. Київ — 807,6). У той же час серед населення Запорізької й Миколаївської областей поширеність вузлового зоба становить відповідно 163,6 і 148,4.

З року в рік зростає частота гіпотиреозу серед населення України (табл. 8), при цьому показник поширеності цієї патології вищий серед мешканців м. Київ (192,4 на 100 тис.), Дніпропетровської (198,9) і Донецької (187,7) областей.

У табл. 9 наведено показники поширеності тиреотоксикозу серед населення України. Як бачимо, спостерігається щорічне стабільне збільшення кількості хворих на цю патологію, особливо це стосується населення Закарпатської (165,8 на 100 тис.) і Хмельницької (138,8) областей.

Відзначається стабільна тенденція до збільшення поширеності тиреоїдиту серед населення України (табл. 10). Однак звертають на себе увагу значні відмінності зазначених показників серед населення різних регіонів, що можна пояснити відсутністю єдиних критеріїв діагностики тиреоїдиту.

Основні принципи вдосконалення ендокринологічної служби в Україні наступні.

1. Системність організаційних і методологічних підходів.

2. Стандарти лікування.

3. Раціональна фармакотерапія.

Системність підходів в плані організаційних аспектів удосконалення ендокринологічної служби полягає в наступному.

1. Переважний розвиток амбулаторної моделі спостереження за хворими з ендокринопатіями.

На сьогодні наявні всі можливості для повного комплексного обстеження та лікування більшості хворих з ендокринною патологією в амбулаторних умовах, за винятком пацієнтів з вираженими проявами синдрому діабетичної стопи (трофічні виразки, гангрена), хронічною нирковою недостатністю внаслідок діабетичної нефропатії, аденомою гіпофіза, хворобою Іценка — Кушинга, що потребують специфічних інструментальних, діагностичних і лікувальних підходів. Удосконалення амбулаторної моделі спостереження ендокринних хворих дозволить скоротити на 10% профільний ліжковий фонд.

2. Поетапний розвиток спеціалізованої допомоги на всіх рівнях медичної служби.

Насамперед це стосується розвитку спеціалізованої допомоги для лікування пізніх ускладнень цукрового діабету: діабетичної нефропатії, діабетичної ретинопатії, діабетичної стопи, а також вирішення проблем вагітності при діабеті. Особливу увагу слід приділити розвитку гінекологічної ендокринології у зв'язку із збільшенням частоти патології.

3. Реорганізація існуючої мережі ендокринологічних диспансерів та ендокринологічних відділень лікарень, створення в регіонах відповідних центрів цукрового діабету та інших ендокринних захворювань.

4. Розробка перспективної програми кадрової політики в плані повного забезпечення системи охорони здоров'я медичними кадрами.

Метою реорганізації є створення в регіональній мережі закладів охорони здоров'я Головного лікувально-профілактичного закладу з питань організації і надання допомоги пацієнтам з ендокринними захворюваннями.

5. Упровадження сучасних інформаційних технологій в ендокринології: удосконалення функціонування реєстру хворих на цукровий діабет, з гіпофізарним нанізмом. Оптимізація існуючого реєстру до потреб практичної охорони здоров'я, врахування сучасних інформаційних технологій для його функціонування, запровадження його роботи на базі наявних відділень медичної статистики в регіонах.

Організація й функціонування реєстру дозволять здійснювати оперативний контроль якості спеціалізованої допомоги хворим на цукровий діабет з патологією росту для планування потреби в антидіабетичних препаратах та гормоні росту.

6. Розвиток допомоги дітям з ендокринопатіями.

Основну увагу слід звернути на якість диспансерного спостереження за дітьми та підлітками, хворими на цукровий діабет, з метою запобігання розвитку ускладнень, що призводять до ранньої інвалідизації й летальних наслідків у молодому віці. Враховуючи наявність йодного дефіциту, несприятливу екологічну ситуацію, необхідно підвищити обізнаність педіатричної мережі з особливостей ендокринної патології (патологія росту, статевого розвитку, ожиріння та ін.).

Для вдосконалення ендокринологічної служби необхідно розвивати її методологічну базу. На сьогодні важливе значення надається наступним напрямкам роботи.

1. Розвиток міждисциплінарних підходів.

Особливо чітко необхідність удосконалення міждисциплінарних підходів виявляється при організації системи спеціалізованої допомоги хворим на цукровий діабет з ураженням нижніх кінцівок (синдром діабетичної стопи). При цій патології слід налагодити тісну взаємодію і наступність у роботі ендокринолога, хірурга відділення гнійної хірургії, хірурга відділення судинної хірургії, невропатолога, ортопеда. Незважаючи на функціонування кабінетів діабетичної стопи, у багатьох випадках хворі потрапляють до стаціонарів на стадії діабетичної гангрени, коли операцією вибору є ампутація нижньої кінцівки.

Іншим прикладом може бути лікування хворих з вузловим зобом, коли необхідна тісна взаємодія між ендокринологом, хірургом, спеціалістом ультразвукової діагностики в плані вибору оптимальної тактики лікування хворого.

2. Розвиток профілактичної ендокринології.

Основні напрямки, що визначають перспективи розвитку ендокринологічної служби стосовно її профілактичного спрямування:

— розвиток системи шкіл (кабінетів) з ендокринних захворювань (цукрового діабету, патології росту, ожиріння, остеопорозу тощо);

— широке впровадження скринінгових методів раннього виявлення ендокринних захворювань;

— проведення масового скринінгу немовлят на вроджений гіпотиреоз;

— профілактика йододефіцитних захворювань.

У процесі скринінгових досліджень встановлено, що реальне споживання йоду в Україні становить 60-80 мкг на добу, що вдвічі нижче рекомендованого ВООЗ рівня. Згідно з міжнародною класифікацією, ситуацію стосовно йодного дефіциту в Україні можна оцінити як легку. Усе це свідчить про необхідність організації профілактики йодного дефіциту на державному рівні, основними заходами якої є широке використання йодованої кухонної солі (5-7 г на добу), здійснення групової йодної профілактики препаратами йодиду калію, пропаганда методів йодної профілактики в засобах масової інформації.

Важливе значення в удосконаленні ендокринологічної служби належить впровадженню принципів раціональної фармакотерапії, що ґрунтуються на впровадженні стандартів медичної допомоги та конкретних клінічних протоколів з позицій доказової медицини.

Особливу увагу слід звернути на такі аспекти:

— широке використання немедикаментозних методів лікування (дієта, фізичні навантаження, навчання), особливо у хворих з початковими стадіями ендокринопатій;

— підвищення ефективності самоконтролю хворими на цукровий діабет;

— широке використання визначення глікозильованого гемоглобіну як основного критерію ефективності лікування хворих на цукровий діабет.

Провідною складовою процесу розвитку ендокринологічної служби, підвищення якості надання ендокринологічної допомоги в Україні слід вважати: розробку перспектив розвитку ендокринології на найближчі 10 років з її обговоренням ендокринологічною спільнотою й подальшим затвердженням Міністерством охорони здоров'я України.

Отже, Міністерством охорони здоров'я України організована система спеціалізованої медичної допомоги й медикаментозного забезпечення хворих з ендокринопатіями, основним завданням якого є поліпшення якості надання допомоги й підвищення її ефективності.


Similar articles

Authors: Ю.О. Гайдаєв, Р.О. Моісеєнко, М.П. Жданова, Н.М. Боднарук, М.В. Голубчиков, В.І. Паньків Міністерство охорони здоров’я України, м. Київ
International journal of endocrinology 2(8) 2007
Date: 2007.12.28
Categories: Endocrinology
Sections: Medicine. Doctors. Society
Authors: З.М. Митник, М.П. Жданова, З.Г. Крушинська, М.В. Голубчиков, О.С. Ларін, С.М. Тафтай, В.І. Паньків, Міністерство охорони здоров’я України, Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України
International journal of endocrinology 3(15) 2008
Date: 2008.11.27
Categories: Endocrinology
Sections: News
Authors: Ларін О.С., Паньків В.І., Селіваненко М.І., Грачова О.О., Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ
International journal of endocrinology 3 (35) 2011
Date: 2011.06.30
Categories: Endocrinology

Back to issue