Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"News of medicine and pharmacy" 16 (379) 2011

Back to issue

Історія створення фармацевтичної промисловості в Україні

У розвитку української фармації від зародження її в XIII ст. і до формування прообразу сучасної аптеки на початку ХХ ст. виділяють три основних етапи, які припадають на певні історичні періоди: князівської доби (1256–1349 рр.), перший польський (1349–1772 рр.) і австрійський (1772–1918 рр.).

Для князівської доби, що зайняла менше століття, характерне виникнення храмової медицини. У цей час стали з’являтися медичні осередки з аптеками при львівських храмах Іоанна Хрестителя (XIII cт.), Домініканському соборі (XIV ст.), монастирі Св. Юрія (XIV ст.). Лікувальна практика й застосування лікарських засобів базувалися в основному на традиціях народної медицини.

Особливістю другого етапу, що тривав понад чотири століття і був для галицького краю неблагополучним в епідеміологічному відношенні (епідемії 1348, 1362, 1365, 1464, 1467 рр.), стало будівництво у Львові першого на території сучасної України водогону питної води (1404 р.) й очисної системи; запрошення у XV ст. із європейських країн до Львова перших дипломованих лікарів і аптекарів; поява аптекарів-українців (Василь Русин, 1445 р.); відкриття у Львові першої офіційної публічної аптеки (1490 р.); заснування на західноєвропейський зразок цеху цирульників (1512 р.).

На початку XVI ст. у Львові виникли національно-релігійні братства та позацехові об’єднання умільців, які поряд з іншим створювали шпиталі і притулки для хворих й убогих.

«Санітарним патентом» (1773 р.) намісника австро-угорського уряду лікарям і аптекарям заборонялося виконання професійних обов’язків без відповідних дипломів. Цим же документом уперше встановлювалися правила діяльності лікарів і аптекарів: лікарям заборонялося виготовлення ліків, а аптекарям — самостійне лікування хворих. За порушення організації роботи аптеки магістрат накладає на власника штраф. Померлого власника аптеки заміняв запрошений провізор, до членів родини це місце не переходило. Аптекарі зобов’язувалися готувати і продавати ліки лише за рецептом лікаря, вказуючи на етикетках своє прізвище.

Подальше посилення державного впливу на розвиток фармації пов’язане з уніфікацією медико-санітарної справи в Австро-Угорській імперії і поширенням у 1776 р. на територію Галичини дії «Головного санітарного статуту» Австро-Угорщини (1770 р.), встановленням на території Галичини державного цінника на ліки (1777 р.), скасуванням польської і запровадженням віденської метричної системи мір, забороною ввезення до Галичини домашніх аптечок з інших країн. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. галицькі аптеки виконували подвійну функцію: торговельних установ зі своїм виробництвом і реалізацією ліків, ветеринарних препаратів, косметичних засобів та медичних закладів для надання елементарної медичної допомоги. Це позначилося й на управлінні аптеками: вони підпорядковувалися промислово-торговельній палаті й медичним службам міського управління.

Однак у провінції, згідно з декретом Надвірної канцелярії (1800 р.), дозволялося існування так званих домашніх аптек практикуючих лікарів, якщо в місці їх проживання на віддалі однієї милі не було жодної аптеки. При цьому лікарі мали право видавати хворим лише препарати, вказані у фармакопеї. Сільську аптеку міг утримувати тільки дипломований провізор.

В аптеках готували порошки, розчини, сиропи, бальзами, еліксири, есенції, декокти («лади»), олійні екстракти, пластирі, різноманітні мазі, пілюлі («коточки»), таблетки («трохиці»), пастилки («леваші»), супозиторії («гвіздочки»), оксимелі («меди») та ін.

За Богдана Хмельницького Україна була поділена на 16 полків. У полкових містах були медичні центри з аптеками, які обслуговували в основному козацьку верхівку.

У містах, підвладних Речі Посполитій, приватні аптеки з’являються тільки в другій половині ХVІІ ст. — у Кам’янці-Подільському, Луцьку, Крем’янці, Вінниці, Корсуні, Богуславі, Умані, Житомирі. Кількість аптек на Правобережжі значно зростає після возз’єднання його з Лівобережжям.

На Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. було створено чотири полки: Харківський, Охтирський, Сумський та Острогозький. У кожному полковому місті для медичного обслуговування населення були міські лікарі, на яких покладались і функції аптекарів.

Усім казенним, міським і військовим аптекам України постачали лікарську рослинну сировину і виготовлені в лабораторії ліки — спочатку казенна, так звана польова, аптека в Лубнах, а з 1778 р. — Харківська казенна аптека. Велику роль у лікарському обслуговуванні Лівобережжя відігравала також Кременчуцька аптека.

В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80 %), потім ішли хімікати (9–10 %) і речовини тваринного походження (7 %).

На сході України, що перебував під владою Російської імперії, державні аптеки диктували правила суворого контролю за діяльністю приватних аптек. Так, після правління Івана Грозного вийшов «Аптекарський указ» (за часів царювання Михайла Федоровича). Сам цар взяв під контроль аптекарську справу. Ліки відпускали за таксою і в медичному асортименті; в аптеках працювали кваліфіковані робітники.

На Правобережжі, що залишалося під владою Польщі до 1795 р., і в Західній Україні, що була під владою Австро-Угорщини, лікарське обслуговування знаходилося в руках приватних осіб і монастирів.

Сільське населення, яке становило 76 % від усього населення країни, фактично було позбавлене можливості користуватися ліками.

З середини XIX ст. набули поширення гомеопатичні аптеки. Згідно з протоколом засідання Крайової Ради здоров’я від 23 червня 1883 р., гомеопатичні препарати дозволялося виготовляти винятково за рецептом лікаря і тільки тим аптекам, які мали на це право. Лікарі, які займалися лікуванням гомеопатичними препаратами, були позбавлені можливості утримувати домашню аптеку.

Унаслідок урядового регулювання аптечної служби в Галичині у XIX ст. склалося декілька типів аптек, що різнилися між собою як за призначенням, так і за формою організації роботи: королівські, публічні, військові, окружні, гомеопатичні, сільські, домашні і дрогерії. Найпоширенішими були публічні аптеки, які мали рецептурний та експедиційний відділи, механічну й рецептурну кімнати, склад для матеріалів, зіллярню, сушарню й бібліотеку. Тут дозволялося готувати фармакопейні препарати, універсальні ліки та ліки з отруйними і сильнодіючими речовинами, що виписували лікарі на спеціальних рецептурних бланках. Право на ведення публічної аптеки надавалося винятково докторам хімії або магістрам фармації.

Перші окружні аптеки України (прототипи сучасних центральних районних аптек) з’явились у другій половині XIX ст., що пов’язане із заснуванням окружних професійних аптекарських об’єднань. Як правило, аптекам, що очолювали голови професійних об’єднань, надавався статус окружних. Найвідомішою з них була окружна аптека у Львові «Під чорним орлом», заснована у 1735 р. військовим магістром Вільгельмом Наторптом для забезпечення ліками розташованих у місті військових частин та урядовців Ради міста (з 1966 р. це аптека-музей м. Львова).

Серйозну конкуренцію аптекам становили дрогерії — магазини санітарії й гігієни. Тут реалізовували хімічні товари для ремесел, дезінфекційні засоби, фототовари, отрутохімікати, перев’язувальний матеріал, косметичні засоби, а також деякі готові ліки, що відпускалися без рецепта і за нижчу, ніж в аптеках, ціну. Власниками дрогерій були так звані матеріалісти з трирічною підготовкою — практикою в дрогерії або на складі аптечних товарів.

Асортимент українських аптек XVI–XIX ст. на 80 % складався з лікарських засобів рослинного походження, хімікати становили 6,7–10 %, речовини тваринного походження — 7–10 %. Із лікарських форм в аптеках готували настої, відвари, мікстури, краплі, сиропи, чаї, порошки, мазі, свічки, пластирі. Гостра конкуренція спонукала фармацевтів виготовляти також лікувальні вина, мінеральні води, м’ясні бульйони, яринові екстракти, супи в брикетах, косметичні засоби та інше.

Характерними для української фармації у XIX ст. стали проблеми аптекарської монополії, конкурентної боротьби за отримання концесії на ведення аптеки, дискримінація прав провізорів-службовців, які наймалися на роботу до аптекаря-власника.

Отже, аптечна справа в Україні протягом всієї своєї історії постійно перебувала в русі, об’єктивно залежала від соціально-економічного розвитку та історичних особливостей України.

Сьогодні українська фармація модернізувалась, стала конкурентоспроможною, вітчизняні виробники виходять на європейський ринок, а на внутрішньому ринку представлений широкий асортимент лікарських засобів.

Динамічний розвиток фармацевтичної галузі України базується на шести складових: фармацевтична освіта, наука, фармацевтична промисловість, державна система контролю якості лікарських засобів, аптечна мережа й інформаційне поле фармації. Тільки за умови скоординованої ефективної праці всіх цих складових можливе досягнення основної мети фармації — забезпечення здоров’я нації.

Прагнення України до інтеграції в європейский економічний і освітній простір позначилося на основних тенденціях розвитку фармацевтичної галузі. У сферах виробництва й обігу лікарських засобів широко впроваджуються світові стандарти відповідної виробничої, фармацевтичної, лабораторної й дистриб’юторської практики.

Підготувала Т. Тлустова


Similar articles

Комп’ютерні технології в оптимізації лікарського забезпечення хворих на цукровий діабет
Authors: Бойко А.І., к.фарм.н., доцент
Кафедра організації і економіки фармації, технології ліків та фармакоекономіки факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

"News of medicine and pharmacy" 12 (547) 2015
Date: 2015.12.16
Categories: Endocrinology
Sections: Specialist manual
Шляхи інтеграції медичної та фармацевтичної допомоги   при реформуванні вітчизняної системи охорони здоров’я   на прикладі реалізації проекту   «Інформатизація рецептурного обігу протидіабетичних лікарських засобів» на регіональному рівні
Authors: Бойко А.І., кандидат фармацевтичних наук, доцент Парновський Б.Л., доктор фармацевтичних наук, професор Кафедра організації і економіки фармації та технології ліків факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Січкоріз О.Є., кандидат медичних наук, доцент, декан факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Квасницька Г.М., генеральний директор Тернопільського обласного виробничо-торгового аптечного об’єднання Криницька Г.Г., начальник Державної служби лікарських засобів у Тернопільській області Гулько Н.Я., завідувач обласного диспансерного ендокринологічного відділення КЗ ТОР, Тернопільська університетська лікарня, головний ендокринолог Тернопільської області Білик Л.С., кандидат медичних наук, директор Чортківського державного медичного коледжу Максимишин Б.Й., районний ендокринолог, завідувач терапевтичного відділення Чортківської центральної комунальної районної лікарні
"News of medicine and pharmacy" 5 (449) 2013
Date: 2013.04.05
Categories: Endocrinology
Sections: Medicine. Doctors. Society
Погляд на проблеми реалізації пілотних проектів щодо запровадження державного регулювання цін на протидіабетичні лікарські засоби з урахуванням сучасних проблем лікарського забезпечення хворих на цукровий діабет
Authors: Бойко А.І., к.фарм.н., доц., Парновський Б.Л., д.фарм.н., проф. Кафедра організації і економіки фармації та технології ліків факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Мостовий Р.Я., директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації, Гулько Н.Я., завідувач обласного диспансерного ендокринологічного відділення КЗ ТОР Тернопільська університетська лікарня, головний ендокринолог Тернопільської області, Корпан Г.В., магістр фармації, завідувач аптеки № 14 МКП «Фармако», Максимишин Б.Й., завідувач терапевтичного відділення Чортківської центральної комунальної районної лікарні, районний ендокринолог, Мальонка Р.Є., лікар-ендокринолог Чортківської центральної комунальної районної лікарні
"News of medicine and pharmacy" 7-8 (499-500) 2014
Date: 2014.05.23
Sections: Specialist manual
Роздуми щодо роковин Національної академії наук України: епілог як пролог успіху
Authors: Дземан М.І.
доцент, к.м.н., науковий співробітник Науково-виробничого центру ТОВ «ЕРБІС», ПП «Лабораторія ЕРБІС», м. Київ, Україна

"News of medicine and pharmacy" №6 (691), 2019
Date: 2019.06.10
Sections: Нistory of medicine

Back to issue