Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 18 (387) 2011

Back to issue

Піщані бурі в пустелях (хамсин)


Summary

Присвячую професору, д.м.н., завідуючому кафедрою хірургічної стоматології і щелепно-лицевої хірургії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, позаштатному обласному щелепно-лицевому хірургу Шувалову Сергію Михайловичу.

Шановний Сергію Михайловичу!

Я приєднуюся до привітань колективу Вашої кафедри, лікарів славного відділення щелепно-лицевої хірургії Вінницької обласної лікарні ім. М.І. Пирогова, Ваших учнів з нагоди Вашого ювілею — 60-річчя з дня народження.

Щастя Вам, здоров’я, благополуччя, земного і творчого довголіття! Хай Вас береже і мій Бог!

(Сергій Шувалов теж закінчив Іркутський медичний інститут, теж працював за контрактом СРСР — ЄАР.)

Добрые люди не меняются, меняется время.
Ю. Любимов

Наш друг і колега Михайло Петрович Балаєв, начальник відділу резерву і підготовки медичних кадрів для роботи за кордоном Мінздраву СРСР якось сказав: «Если красные наступают — врач с красными! А если белые наступают — врач с белыми».

Ця людина багато зробила на посаді начальника кадрового закордонного відділу МОЗ СРСР, а надалі як керівник місії радянської охорони здоров’я на Кубі.

Сьогодні Куба вчить нас того, чого ми її навчили… Шкода, що ми розгубили майже всю охорону здоров’я за якихось 20 років.

Я впевнений, що медики і, особливо, ті, які працювали в 39 країнах світу за контрактами Радянського Союзу, прочитають цю, хоча й велику, статтю.

«Хамсин» з арабської — це «піщана буря». Це не є торнадо, або ураган, або цунамі. Це хамсин! Від нього немає де сховатися, тим паче в пустелі. Настає суцільна темнота, яка супроводжується піщаним феєром, круговертю, що збиває з ніг і не дає піднятися. Все живе у відчаї, люди втрачають орієнтацію, благають Бога, Аллаха… Це миттєвість життя пустелі в загальному життєвому циклі планети Земля.

Потім настає тиша, і життя пустелі входить у нормальне русло. Виживають сильніші, а ті, які загинули, посилюють сильніших своєю смертю. Це закон пустелі. Але жителі цих регіонів не спішать покидати насиджені місця свого роду, свого племені. Ці місця безмежно красиві навіть своєю суворістю. Піщані дюни створюють фантастичні пейзажі, рельєфи місцевості, які ніколи не мають своєї константи. Я ніколи не бачив рівноцінних цьому на картинах художників, фотохудожників. Пустеля завжди жива: і в спекельній тиші, і в круговерті.

Я бачив пустелю Сахара, перебуваючи в Марокко, куди мене закинула її величність Доля, і пустелю Тіхама, яка своїм західним крилом вперлася в Червоне море, що в Ємені, де я працював довгих 4 роки лікарем за міждержавним контрактом з СРСР, а після розвалу нашої країни — за контрактом з Росією. Тому я маю право висловити свою думку про стан душі, психологію лікарів, які нині попали в хамсин, викликаний громадянською війною й інтервенцією країн НАТО проти президента Лівії Моаммара Каддафі.

Здається, що немає кіноманів, наших кіноманів, які б не бачили пригодницький фільм «Біле сонце пустелі», що наповнений революційними сюжетами, патріотизмом, прикладом митної непогрішимості, влучності пальби і, дуже важливе, — захисту жінок від насильства.

То було в буремні роки XX століття, коли революційна Росія «відстоювала» свої національні інтереси у пісках пустелі Кара-Кум.

Наче і не було за що воювати, адже навкруги один пісок — і в роті, і в революційних черевиках з обмотками товариша Сухова (арт. Ю. Кузнецов), в очах, вухах його ідеологічного супротивника Абдули, і навіть у… паюсній ікрі, від якої нудило непідкупного митника Пашу Верещагіна, який залюбки обміняв би миску ікри на одну житню «лепёшку».

У цьому фільмі символом революції був не Ленін (Ульянов), а тов. Сухов, до зубів озброєний трьохлінійкою з примкнутим багнетом і 12-зарядним маузером у дерев’яній кобурі на поясі, в революційних галіфе, гімнастерці, «застиранных до белизны», у тих же черевиках, і обмотках, і кашкеті, або «будьонівці», з зіркою на чолі.

Багато чого змінилося після бурі в каракумській пустелі… і в Росії, і в Україні.

«Відстоювали» і американці свої національні інтереси у безмежних пісках Іраку, які простягаються через нафтове місто Басра до Персидської затоки, де бушівська 100-тисячна армія, озброєна теж до зубів, прикрита бронею танків, БТРів з суходолу, «фантомами», «боїнгами», «сікорськими» — з неба, авіаносцями, фрегатами — з моря, по всій країні «шукали» збройовий плутоній, яким, начебто, Ірак загрожував Вашингтону.

У цих пошуках американцями була задіяна відома українцям з чорнобильської катастрофи людина, колишній генеральний директор МАГАТЕ Ганс Блікс. (Для нас, міжнародників МОЗ УРСР, він був Хант Блікс, за паспортом швед). Чесна, безкомпромісна людина.

Ставлячи під сумнів заяви Саддама Хусейна, який постійно стверджував, що його країна переслідує мирні ядерні програми, я з острахом чекав, що Блікс «знайде» в Іраку ядерну бомбу. Не знайшли! Адже не могли американці підкинути бомбу, як підкидають наркотики в кишеню наркоману шустрі правоохоронці.

Інша Аллах (слава Богу)! Адже мої колеги, з якими я працював у Ємені, які здобули вищу медичну освіту у Багдаді, так би мовити, боготворили його. Хусейн був для них кумиром. Я і сам перейнявся симпатією до іракського лідера і думав так, як мої єменські колеги, маючи, звичайно, і підстави так думати.

Радянський Союз успішно співпрацював з Іраком по багатьох міждержавних програмах, серед яких домінували ядерна (будівництво реакторів), нафтодобувна, військове співробітництво тощо.

Про велику кількість задіяних у цих програмах радянських спеціалістів і членів їх сімей свідчить те, що в Іраку Державний комітет із зовнішньоекономічних зв’язків СРСР (ДК ЗЕЗ, рос. — ГК ВЭС) відкрив поліклініку для надання медичної допомоги громадянам нашої країни. Це звичайна поліклініка, обладнана всім необхідним, із затвердженим штатним розписом медичних працівників. Певний контрактний термін як головний лікар поліклініки працював і мій колега з міжнародного відділу к.м.н. Юрій Сурков, медичний дипломат, науковець, і тому я мав не тільки повну інформацію про діяльність цієї поліклініки та поліклініки в Нігерії, де він теж працював головним лікарем, але й інформацію, що виходила за межі медичних проблем.

Штучно створений громадянський конфлікт в Іраку, організована агресія країн НАТО під егідою США, які начебто тут захищали свої національні інтереси під гучною назвою військової операції «Буря в пустелі», спричинили хаос у країні, втрату безцінних історичних, культурних цінностей лідера арабських країн Персії і… смерть, смерть, смерть невин­них людей.

Не можна воскресити вбитого прямим танковим пострілом нашого журналіста в готелі Багдада, а разом із ним й іспанського журналіста, страченого як військового злочинця президента Іраку Саддама Хусейна, і багатьох його соратників, загинули 28 наших військових, які виконуючи миротворчу місію в Іраку, тисячі американських вояків і десятки, сотні тисяч мирних жителів — дітей, жінок, людей похилого віку.

Може, такий жах і породжує ісламський тероризм, нові протидії «Алькаїди» проти Америки, Англії, Іспанії… Не менш страшно й те, що миротворці на свій лад змінили менталітет мусульман цієї країни, їх ідеологію, яка невідомо на скільки років наперед позбавив людей спокою.

Можна було б поставити крапку, але ні! Буря в пустелі геть збуревіяла з країни Амбасади тисячі іноземців і арабів, людей нашої країни, які були задіяні в міждержавних контрактах і стали біженцями. Завдячуючи рішучим діям нашої держави, могутньої, авторитетної, наші співвітчизники — медики, ядерники, нафтовики без втрат повернулися додому через надійно організовані безпечні коридори.

Сама ж країна була відкинута у своєму розвитку назад на роки. Виявилось, і тепер війна не може вирішити внутрішні та зовнішні протиріччя, особливо в третьому тисячолітті, вона може тільки приблизити кінець цивілізації…

Нині наша колись могутня держава, як би вона не хотіла, не може зв’язати до купи розірвані контракти, що принесли їй велику ідеологічну й економічну вигоду, вигоду кожному з нас.

Піщана буря пронеслась і над Алжиром, пустелею Сахара, яка покриває більше половини площі країни.

У цій країні свого часу за міжнародними контрактами з СРСР працювало близько 1000 лікарів. Доречним буде сказати, що послом в Алжирі довгі роки працював колишній перший секретар Вінницького обкому КП УРСР В.О. Таратута, а керівником медичної місії близько 10 років був заступник завідуючого Житомирського обласним відділом охорони здоров’я В.І. Назарчук. Наші співвітчизники дуже багато зробили для зміцнення та розширення зв’язків з Алжиром в галузі медицини. Достатньо сказати, що в таких містах Алжиру, як Оран, Константина і Алжир, працювали викладачами медуніверситетів численні наші доценти, професори, які готували медичні кадри для країни.

Під час громадянського конфлікту, коли була загроза безпеці життя наших громадян, через створені вільні коридорі з провінцій Сахари до портових міст країни були вивезені всі, які благополучно повернулись додому.

У ЗМІ не було інформації про героїчні кроки дипломатії, спецслужб, МО. Держава направила людей з гуманною місією, держава створила всі умови для евакуації — без голосування: хто «за», хто… ще попрацює?

Політологи, спеціалісти з мусульманських країн, перефразовуючи відомі слова російського класика, так кажуть: «Умом арабов не поймешь»…

Цю алегорію я сприймаю по-філософськи.

Мені теж довелося довгих 4 роки дихати розпеченим повітрям пустелі Тіхама, це при тому, що вологість повітря сягала 100 %.

На той час у Ємені працювали 272 радянських медичних спеціалісти. Ні­хто з нас не уявляв собі, що таке «піщана буря в пустелі»… Я тут не беру до уваги наше співробітництво з демократичним Єменом (НДРЄ), де, крім медиків, працювали моряки, військові й інші фахівці. Про таке співробітництво я писав у своїй публікації «Інтернаціональна допомога, чи Виїзд за кордон на заробітки» по слідах кінофільму «Русский перевод». Це було два роки тому. Як кажуть в Україні, як у воду дивився… І в Адені й Сані нами керували високі елітні економічні штаби від Державного комітету з зовнішньоекономічних зв’язків, які не уявляли співробітництва без своєї участі. «Росздравэкспорт» — це організація, яка займалася підготовкою лікарів для роботи у тих країнах, де кували такі кадри мої колеги-друзі москвичі Лідія Алексєєва, Олексій Гопчанський, Ольга Максакова і перш за все Геннадій Комаров, які проводили доводку таких кадрів перед відрядженням. Це не ДК ЗЕЗ, то були робочі конячки такого співробітництва, які відповідали не тільки за професійний статус цих кадрів, але й за їх моральний дух.

Після розвалу СРСР змінилася мораль людей, їх поведінка. Нові умови життя, свобода, яка звалилася наче з неба, нерозуміння, що це таке, бідність, яка спонукала до швидких заробітків, вимагали корекції їх дій. Це стосувалось і великої групи медиків, які працювали в шпиталі Al Oloffi м. Ходейда, що на березі Червоного моря.

Ходейда — столиця пустелі Тіхама з 300-тисячним населенням. Спеціалістів з України в шпиталі працювало 25–30 чоловік. Серед них були кандидати медичних наук (доценти). До речі 4 доценти — це викладачі Вінницького медичного університету.

Ходейда — це велике портове місто, до причалів якого швартувалися океанські кораблі. З міжнародного аеропорту «боїнги» прямували до Єгипту, Сирії, Іраку, Індії.

Сполучення зі столицею Сана, а це приблизно 300 км гірськими небезпечними дорогами (а їх є дві), які побудували ще радянські та китайські спеціалісти, мали продовження через Ходейду на північ до Саудівської Аравії.

З Ходейди вела ще одна дорога через чарівне гірське місто Таїз до Адену, тоді ще столиці НДРЄ.

Дуже шкодую, що я не використав можливість поїхати до Адену на екскурсію привітати, провідати моїх земляків лікарів, до долі яких і я був причетний. Звідки мені було знати, що скоро почнеться братовбивча війна, ще одна «буря в пустелі», що забере життя тисяч братів по крові, людей одного етносу, які навчалися в одних військових училищах Одеси, Харкова, Києва, буря, що і наших «аденців» примусить екстрено покинути країну і повернутися додому?

Це було потім.

А поки що ми дихали розпеченим пустельним повітрям. Усього за 50–60 км через пустелю починалася гряда гір, де була прохолода, де гриміло, блискало, де йшли дощі. За 4 роки моєї роботи у пустелі я не пам’ятаю такої благодаті.

З гір, маючи свій водовіз на базі ЗИЛ-130, ми привозили воду для нашої місії, економно витрачали її, знаючи ціну води в пустелі.

А тут, у Ходейді, була неймовірна спека, що викачувала рівчаки поту з організму, дратувала, коли сорочку, яка прилипала до тіла, важко було здерти, коли відмовляла система саморегуляції організму і на руках з’являлися папули.

Я чорнобилець. Мабуть, як кажуть, немає лиха без добра. З потом я звільнився від накопичених у «зоні» радіонуклідів. Ну і, звичайно, купання в морі, яке своєю дуже солоною водою теж благодійно вплинуло на мій організм.

Аналізуючи наш менталітет, менталітет наших колег арабів, наших іноземних друзів за спортклубом Dаrts, які приїхали на заробітки з Філіппін, Індії, Пакистану, Голландії, Англії, я не можу стверджувати щось негативне у наших контактах, спілкуваннях.

Особливо добрі, дружні взаємозв’язки сформувалися з колегами лікарями в шпиталі, керівництвом, владою міста.

Ми підтримували зв’язки з керівництвом Мінздраву Ємену (д-р Маккі, Абдул Карім Жанет).

Відверті дружні застілля були у сім’ях наших колег за нашими гостинними українськими столами.

Минуло 20 років, а ми продовжуємо контактувати, дзвонимо один до одного, ділимося новинами… Ця дружба зміцніла. Вона перевірена часом нашого життя, взаєморозумінням.

Але все в одну днину миттєво змінилося!..

Піднялася нова жахлива «буря в пустелі», почалася війна. Це була жорстока війна, де зброєю з Радянського Союзу — танками, артилерією, ракетами — знищувалося населення обох Єменів в ім’я високих ідей…

Посольства в Адені, Сані евакуювалися або переходили на режим роботи в умовах бойових дій. Терміново проводилась евакуація іноземних громадян різними, але по можливості безпечними шляхами. З нашої місії в Північному Ємені з 272 медичних працівників залишилося трохи більше 50. КНР негайно евакуювала своїх 150 лікарів через Саудівську Аравію. Ходейда була на військовому роздоріжжі. У цьому районі були стратегічні об’єкти. І не дивно, що один із «скадів» упав у передмісті на півночі Ходейди, де працювала морська електростанція…

Постало питання, як бути нам, лікарям з України. А поранені почали прибувати і в наш шпиталь… Я як лікар хірург-стоматолог був завантажений роботою сповна... На той час вже багато росіян і українців покинули країну.

В Ємені нині збуревіявся знову хамсин. Опозиційні сили, які очолює Мохамед Сабрі, провокують чинного президента Алі Абдулу Салеха не тільки в столиці Сана, а вже й у вищезгаданих містах Таїз і Ходейда. З останньої хроніки подій: внаслідок сутичок у Таїзі загинуло 12 чоловік. Є багато поранених. Про жертви в Ходейді не повідомляється.

Було повідомлення, що президент країни має намір попросити політичного притулку в Росії або КНР. Для мене це зрозуміло…

Бурі в пустелі перекинулися з Ближнього Сходу на Північну Африку, в Сахару, Єгипет, Туніс, Лівію, Марокко.

Ми є свідками останнього буревію в Єгипті, де колишній військовий пілот Хосні Мубарек не задовольняє опозицію як президент.

Ми є свідками буревію в Тунісі з тих же мотивів. У Тунісі в свій час послом Радянського Союзу був призначений колишній другий секретар Вінницького обкому Компартії УРСР Володимир Якович Собченко. За кількістю працюючих радянських медиків Туніс був після Алжиру. Це була найспокійніша, благополучна країна. Наші фахівці вважали за честь працювати тут. Тепер, покидаючи свою батьківщину, тунісці сподіваються на політичний притулок у північних середземноморських країнах Європи. Без сумніву, серед утікачів були і наші співвітчизники.

Ланцюгова революційна ситуація дійшла до західного берега Африки, до Марокко. Спадкоємний король Марокко Мохамед VI закликав опозицію сісти за стіл переговорів і визначитися з долею опозиції і громадянського суспільства.

З хроніки останніх повідомлень: у Касабланці мають місце значні заворушення. Але ця інформація може різко помінятися. І це мене теж турбує. В Марокко, у горах Високого Атласу зазнав катастрофи наш літак Ан-12Б, членом екіпажу якого був і мій син. Я зі своїм молодшим сином тричі літав в цю країну на місце катастрофи, де ми встановили пам’ятну мармурову плиту. Така була воля Божа і Аллаха.

Переконливо висловлю свою думку, що іслам — це релігія, яка не дозволяє кощунства, вона охоплює переважну частину мусульманського світу. Ця релігія не дозволяє фальші. Мої колеги-араби свого часу в Ємені об 11-й годині ранку на циновках «служили» Аллаху, в усіх мечетях проводились служби, у скверах на трав’яних килимах рівними рядами, на колінах, синхронно, мовчки молилися мусульмани.

В Агадирі на височенній горі написано арабською: «Аллах. Аллатин. Алмалік», що в перекладі: «Аллах. Батьківщина. Король». Цей напис видно і вдень і вночі. Культу короля в цій країні немає. Арабський люд благає Аллаха перш за все.

Сильні світу цього є і в арабських країнах. У цій публікації згадуються імена Саддама Хусейна, Мубарека, Каддафі, короля Мохамеда VI.

У провінції Тарудант (Марокко) я бачив мандаринові плантації французького лідера Жака Ширака, «достойну нерухомість» шейха Саудівської Аравії на березі Атлантики. Нова ТV-інформація: «… в черговому турі по виборах президент Казахстану Н. Назарбаєв у віці 70 років знову переміг. Він мільардер, найбагатша людина в республіці».

Ця несправедливість у розподілі матеріальних цінностей у країнах світу, мабуть, ніколи не поставить крапку в громадянських конфліктах.

Хамсін у Лівії відібрав життя тисяч людей. Він ще не закінчився. Є дані, що серед загиблих є й українські лікарі. В автомобілі по дорозі до Триполі, за 70 км від столиці, ракетою натовського винищувача знищена група лікарів, які їхали до аеропорту. В автомобілі швидкої допомоги у віддалених районах півдня Лівії загинули наші лікарі під обстрілом винищувача. Немає чіткої інформації з різних причин від людей, наших медиків, які щойно вийшли з-під перехресного вогню натовської авіаційної армади і автоматного вогню «калашів», пускових ракетних установок, проданих українськими ВПК Лівії. Коли я бачу на екрані ТV чванливі, напущені важністю, секретами обличчя «спецекспортерів», які прокололися з «Фаїною», яку голими руками захопили сомалійські пірати (а на її борту був арсенал зброї, 32 наших танки з заводу ім. Малишева), як інші правоборці, притиснуті журналістами, громадськістю, викручувалися, як вужі, а відомий олігарх «розщедрився» і заплатив 1 «лимон» USD викупу, стає все зрозумілим.

Але чому наша зброя повинна сліпо вбивати наших людей, тим паче медиків, у Лівії?

Минуло 16 років, як закінчилася братовбивча війна «мощью русского оружия» у пустелях вже об’єднаного Ємену. Але тисячі братів по крові не можна воскресити.

При всіх негараздах щасливі німці, яким вдалося об’єднати дві ідеологічно різні Німеччини без єдиного пострілу. Остання війна їх багато чого навчила. Тому вони категорично не беруть участі в «піщаних пустельних бурях».

Ми розуміли це. Нам зрозуміло, чому лікарі з України у більшості своїй залишаються в зоні бойових дій.

Ви нас, читачу, зрозумієте, прочитавши наш лист 10-річної давності, який ми написали президенту об’єднаного Ємену Алі Абдулі Салеху, зрозумієте нашу внутрішню суть.

Глубокоуважаемый господин Президент Али Салех!

Примите наши искренние поздравления по случаю 5-летия воссоединения Йемена.

Ваша страна, в которой мы работали врачами (г. Ходейда, госпиталь Ол Олоффи) стала для нас второй Родиной. Высочайшее уважение к нам йеменских руководителей здравоохранения, с которыми мы часто встречались и ощущали их поддержку (д-р Макки, Абдул Карим Жаннет), наших коллег — д-ра Хасана Оушиш, Ясеня, Фаруха, Аделя, Хашабра, всегда останутся в наших сердцах.

Особую заботу мы ощущали от Вас, господин Президент.

В то время, когда для йеменского народа наступила трудная минута испытаний, врачи из Украины остались работать и продолжали оказывать помощь больным и раненым до окончания боевых действий. Мы искренне обрадовались, когда наступило долгожданное время воссоединения Вашей страны, мирное время. Вы действительно проявили к нам отцовскую заботу, тем самым оценив наши патриотические стремления, дух солидарности с Вашим народом.

Эта фотография и много других будут всегда напоминать нам о Вашей героической стране…

В історії світової дипломатії робляться кроки, які приводять до зміцнення зв’язків економічних, ідеологічних, дружніх. Є кроки, які призводять до бойових дій. Це становить основу дипломатії. Тому перебіг останніх подій привів до здивувань, чому так вчинила Франція, Канада, чому роздвоїлася у своїх рішеннях Росія і нова влада України, яка ще не обмінялася нагородами з лівійським полковником.

Мене особливо здивували різношерсті думки, виголошені у відкритому ефірі нашими парламентаріями на шоу-передачах «Свобода слова». З такою «мілкотравчастою дипломатією» можна зайти далеко… Мова йде і про те, що екс-міністр закордонних справ Б.І. Тарасюк вимагає від діючого голови держави відібрати у Муаммара Каддафі українські державні нагороди, що така відмова дискредитує всю нагородну систему України, завдасть шкоди іміджу України у світі.

Тоді хто може захистити нині імідж нашої держави, якщо він ще є?.. Хто може захистити наших не інтернаціоналістів, а заробітчан у повному розумінні цього слова, але наших громадян, гарантувати їм безпеку при поверненні на Батьківщину, у свої сім’ї.

Наскільки мені відомо, у більшості своїй медичні працівники підписали контракти з Лівією через приватну фірму, яка базувалася по вул. Зоологічній, 8, м. Києва. У нас є навіть фірми, які піклуються про молодих жінок, дівчат, відправляючи їх на роботу у різні країни світу.

Наші фірми пішли далі. Наші немовлята стали товаром, а їхні сурогатні матері, щоб пожити «по-людськи» забули про мораль, материнські інстинкти, забули про Бога.

І от настала година «Ч»!

Держава поставила заробітчан перед вибором — чи повернутися додому і далі жити з затягнутими пасками, чи з ризиком для життя працювати в Лівії, отримувати пристойну зарплату, яка б дала можливість забезпечити сім’ю житлом, почати свій бізнес, дати освіту дітям, придбати пристойний автомобіль.

Я не був здивований, що станом на 04.04.2011 р. зареєстровані для евакуації всього 129 чоловік із 1000, які знаходяться на території Лівії, і переважно це були жінки і діти.

МЗС України в особі речника Олександра Дігусарова поки що офіційно не оприлюднив інформацію про перші втрати на дорогах війни, в шпиталях наших лікарів під ракетним вогнем винищувачів НАТО. Відомо тільки, що евакуйовано близько 500 українців, а кого і звідки — невідомо.

Візьму на себе сміливість висловити думку, що полковник Каддафі, передбачаючи великий затяжний військовий конфлікт в країні, з жалем, але вимушений був відпустити при першій нагоді своїх (наших) медичних сестер Галину К. з Броварів і Оксану з Харкова, які були професіоналами і вірно йому служили.

То його вдячність за вірну службу. (Треба знати мусульман…)

Мисливці ЗМІ України за сенсаціями, «штурмуючи» оселі наших медсестер, які повернулися, показали себе з найгіршого боку. Я переконався в цьому, прочитавши їх плітки на шпальтах дешевих газет. Догадуюсь, хто відігнав настирливих ос…

У роботі нашого відділу мав місце випадок, коли надійшло замовлення з Афганістану, а це був 1979–1980 р., за терміновим підбором для Бабрака Кармаля певних фахівців, серед яких були радник з питань управління охороною здоров’я і персональна медична сестра. Як не дивно, радника ми знайшли швидко, а медсестру ні. (Дуже складні були тести…)

Я публікую свої спогади про «бурі в пустелях» у час, коли десантний корабель ВМС України «Костянтин Ошовський», на борту якого 85 членів сімей наших медиків, прямує до берегів Батьківщини. Як приємно сказати такі слова…

Цим же кораблем вивезено з небезпечної зони піщаного буревію наляканих війною громадян США, Росії, Білорусії. Це дуже важливо і важливо те, що влада зробила перші кроки, щоб повернути довіру до себе своїх співгромадян.

Шановний читачу! Між цими рядками ви прочитали таке, що ставить під сумнів мою щирість. Не заперечую.

Із хроніки подій. Мої висновки

На виконання Указу Президента України були підготовлені літаки Іл-76МД та Ан-26 «VITA» для проведення гуманітарної місії з евакуації громадян України з Лівії.

Літак «VITA» — це аеромобільний медичний госпіталь, який базується на аеродромі Гавришівка під Вінницею. Аеромедичну бригаду очолював начальник відділення анестезіології та реанімації Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону МО майор В’ячеслав Кондратюк.

У той час, коли наш десантний корабель «Костянтин Ольшанський був у Мармуровому морі, Рада НАТО у неділю в Брюсселі схвалила рішення взяти на себе відповідальність за командування всіма військовими операціями в Лівії. Залишилося лише придумати назву операції. Придумали — «Одіссея».

Почалася Одіссея в пустелі!

Хто прокляне агресорів?

Чи захистить медиків наш Бог, ісламський Аллах від безглуздих смертей, породжених безглуздими людьми?

Чому ми повинні покидати сім’ї, Батьківщину і виїжджати на заробітки з ризиком для життя?

Серед членів екіпажу був третій мій син Ігор Пінчук.

Він літав на Ту-154М на міжнародних пасажирських лініях з базуванням в аеро­порту Бориспіль. Кращі літаки були розпродані, приватизовані, решта своє відлітали. Вимушений був, як і багато інших пілотів, пересісти на військово-транспортний Ан-12Б, який теж долітався до ручки. То вже були заробітчани від авіації… Вічна пам’ять пілотам, які загинули в Марокко. Вічна пам’ять медикам, які загинули в Лівії.

Вічна пам’ять… Кому ще?

Мені, громадянину України, лікарю, соромно за нашу Батьківщину.

В. ПІНЧУК, екс-начальник відділу міжнародних зв’язків МОЗ УРСР 



Back to issue