Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 20 (392) 2011

Back to issue

Аналітичні матеріали до формування концепції Державної програми «Протидія депопуляції в Україні»

Authors: Г.Л. Апанасенко, проф., головний санолог МОЗ

print version


Summary

На прикладі м. Києва показана низька ефективність існуючої моделі фінансування охорони здоров’я.
Аналізуються:
— звіт та рекомендації Центру політичних досліджень ім. О. Разумкова «Основні причини високого рівня смертності в Україні», 2010;
— документ Європейського бюро ВООЗ «Здоров’я-21: основи політики досягнення здоров’я для всіх в Європейському регіоні», 2011;
— концепція Державної програми «Здоров’я 2020: Український вимір», яка розроблена фахівцями МОЗ України.
Пропонується концепція Державної програми «Протидія депопуляції в Україні».

1. Фінансування охорони здоров’я м. Києва  і його ефективність

В Україні спостерігається найвищий в Європі рівень депопуляції. Україна втрачає покоління через хронічні захворювання («Основні причини високого рівня смертності в Україні», Центр політичних досліджень  ім. О. Разумкова, 2010). Автори цього дослідження пропонують підхід, що складається з двох компонентів, а саме:

— приділення особливої уваги цільовим профілактичним програмам за підтримки уряду, спільнот, бізнесу і, особливо, української громадськості;

— переорієнтація системи охорони здоров’я на визначення груп ризику, своєчасне виявлення хронічних захворювань та станів і контроль їх розвит­ку.

Таким чином, мова йде про необхідність відходу від переважно моделі лікування хвороб до переважно моделі, що передбачає їх профілактику.

Коментар. Постійне зростання і помолодшання серцево-судинних, онкологічних і ендокринних захворювань —  сувора українська реальність. Повертаються «старі» хвороби і з’являються нові. Вже оголошений День туберкульозу, День СНІДу, День діабету й ін. Не за горами, ймовірно, День гепатиту і День сифілісу. А головне, набули широкого поширення полісиндромні стани, які для клінічної медицини становлять особливу проблему. Виникає ситуація, коли кожен вузький фахівець в одного і того ж пацієнта обґрунтовано ставить свій діагноз. Накопичується цілий комплекс синдромів, лікування кожного з яких не дає істотного ефекту. Пацієнт не в змозі проковтнути ту кількість пігулок, які призначає йому кожен фахівець, бо він помре. І це безвихідь.

У реформуванні охорони здоров’я, що почалося, основна увага приділена вдосконаленню організації лікувально-діагностичних заходів і наданню невідкладної допомоги, а не профілактиці і збереженню здоров’я (як це рекомендується в звіті Центру  ім. О. Разумкова). У результаті: є фахівець з лікування, але ніхто не відповідає за зміцнення і збереження здоров’я.

Не секрет, що медицина як наукова основа соціального інституту, який ми називаємо охороною здоров’я, дуже консервативна. І це правильно: адже на вагах життя і здоров’я людини. Але іноді цей консерватизм набуває характеру парадокса. Насправді: мета медицини —  здоров’я людини, а займається вона виключно хворобою. Унаслідок цього парадокса ми з кожним роком все більше знаємо про хвороби, лікувально-діагностичні заходи й ін. Але цей шлях ніколи не приведе нас до поставленої мети — досягнення здоров’я. Бо здоров’я — це не відсутність хвороби, а щось інше.

Якщо стоїть завдання отримати передову космічну техніку, вкладаються гроші в ракетобудування. Якщо суспільство бореться за те, щоб мати багато м’яса і молока, вкладаються гроші в тваринництво. Але медицина не схожа на інші галузі людської діяльності: при бажанні досягти здоров’я вона вкладає гроші в хворобу. Чим більше в хворобу вкладається грошей, тим більше хворіють люди. З’являються нові хвороби і нові ліки. Але до здоров’я це відношення не має.

Це положення яскраво проілюстровано на рис. 1 і 2, на яких показано, як збільшився бюджет охорони здоров’я  м. Києва за 2003–2009 роки (у 5,6 раза!) і як це позначилося на захворюваності. При цьому фінансування фізкультури і спорту в бюджеті м. Києва з 2003 по 2009 р. скоротилося в два з гаком раза, а співвідношення «бюджет охорони здоров’я/бюджет фізкультури і спорту» збільшилося з 4,5 до 58 разів!

Вихід тільки один: для досягнення здоров’я необхідно досліджувати здоров’я індивіда і вкладати гроші в здоров’я.

Розроблена нами проста методика «вимірювання» здоров’я дозволила проводити популяційні дослідження, що привело до відкриття нових феноменів:

— чим нижчий рівень здоров’я, тим більша ймовірність  розвитку ендогенних чинників ризику розвитку хронічних соматичних (неінфекційних) захворювань (ХНІЗ) і їх маніфестації;

— існує «безпечний» рівень здоров’я (БРЗ), вище за який не реєструються ні ендогенні чинники ризику, ні ті форми захворювання, що маніфестують; йому дана кількісна характеристика. Очевидно, що саме БРЗ є основою первинної профілактики ХНІЗ; він же — реальний інструмент попередження смерті школярів і студентів при заняттях фізкультурою;

— при виході індивіда з «безпечної зони» здоров’я виявляється феномен «саморозвитку» патологічного процесу без зміни сили діючих чинників. Описані механізми цього феномену:

— повернення практично здорового індивіда в «безпечну зону» здоров’я кваліфікується нами як «превентивна реабілітація»;

— первинна профілактика ХНІЗ, зокрема ішемічної хвороби серця (ІХС), яка є основною причиною смерті й інвалідизації в Україні, здійснюється шляхом «превентивної реабілітації». При цьому виявлення латентних (прихованих) форм ІХС обходиться на 2–3 порядки дешевше порівняно з методикою скринінгу, запропонованою Європейською асоціацією кардіологів (2007).

27 травня 2010 року наші розробки були розглянуті на засіданні Наукової ради з теоретичної і профілактичної медицини при Президії НАМНУ, були схвалені й рекомендовані для впровадження. Тепер лікар зможе, визначивши рівень здоров’я, задовго до початку прояву захворювання вжити необхідних профілактичних заходів.

Керівництвом ГУОЗ КМДА за нашою ініціативою виданий наказ  (№ 214 від 24.05.2011 р.), яким регламентована оцінка рівня здоров’я у всіх лікувально-профілактичних установах м. Києва. Планується також оцінка рівня здоров’я в установах, організаціях і підприємствах будь-яких форм власності. Після обробки даних кожен пацієнт отримує рекомендації з оздоровлення й адресу, де він може це зробити. По суті, запущений пілотний Проект «управління» здоров’ям киян. Подібна система профілактики має бути впроваджена в усій країні.

 

2. Документ Європейського Бюро ВООЗ «Здоров’я-21:  основи політики  досягнення здоров’я для всіх в Європейському регіоні»

У рамках своєї стратегії досягнення здоров’я для всіх Регіональне бюро здійснює діяльність за трьома основ­ними напрямками: формування способу життя, що сприяє збереженню і зміцненню здоров’я, створення здорового навколишнього середовища, забезпечення відповідних служб профілактики, лікування й догляду за хворими.

Аналізуючи ситуацію, що склалася на сьогодні, Бюро відзначає, що в 90-ті роки середня очікувана тривалість життя 870-мільйонного населення Європейського регіону фактично знизилася вперше з часу Другої світової війни, що пояснюється насамперед погіршенням стану здоров’я в нових незалежних державах і деяких країнах Центральної і Східної Європи.

Стратегічна мета нового документа — добиватися поліпшення здоров’я у вигляді подальшого збільшення числа років здорового життя (тобто років, прожитих без хвороб), скорочення нерівності щодо здоров’я в регіоні.

У дослідженні «Глобальний тягар хвороб», ініційованому Всесвітнім банком у 1992 р. і проведеному спільно з ВООЗ, була зроблена спроба дати кількісне визначення тягаря, пов’язаного з передчасною смертністю й інвалідністю, в глобальному масштабі, використовуючи для цього такий показник, як загальне число років життя, скоригованих на інвалідність, який є складеним показником пов’язаних із здоров’ям проблем, що обчислюється з урахуванням передчасної смертності й інвалідності.

Основні десять причин тягаря, обумовленого хворобами, починаючи з 1990 р. і з прогнозом до 2020 р., показано в табл. 1.

Отже, назважаючи на зусилля охорони здоров’я, прогноз тягаря хвороб залишається несприятливим, а провідною патологією є хронічні неінфекційні захворювання. Зменшення поведінкових чинників ризику і довкілля залишається основним елементом діяльності, направленої на скорочення частоти неінфекційних хвороб і зміни ходу їх розвитку. Такі чинники ризику, як куріння, вживання алкоголю, ожиріння, раціон  з підвищеним вмістом жирів, недостатність фізичних вправ і стресові ситуації, можуть бути пов’язані з розвитком тих або інших конкретних захворювань (серцево-судинних і деяких онкологічних захворювань, хронічних обструктивних хвороб легенів, психічних розладів тощо).

Таким чином, стверджується, що ми маємо в своєму розпорядженні знання, що дозволяють попередити безліч випадків неінфекційних захворювань.

ВООЗ запропонувала програму інтегрованої профілактики неінфекційних хвороб у масштабах всієї країни (програма СІНДІ), яка є важливою моделлю такого комплексного підходу. Програма СІНДІ направлена на зниження тягаря неінфекційних хвороб для суспільства шляхом боротьби з основними чинниками ризику їх розвитку. Найбільш вражаючі результати були досягнуті в одній з провінцій Фінляндії, де за 25 років вдалося добитися зниження смертності від ішемічної хвороби серця на 73 %. Однією з найважливіших причин такого успіху є зміна раціону; фінська політика в галузі  рекомендує підвищити споживання низьконасичених жирних продуктів і овочів, наприклад подача в місцях громадського харчування безкоштовних салатів до основних блюд, що сприяло підвищенню в два рази рівня споживання овочів. (В Україні також була прийнята програма СІНДІ, проте відчутних результатів вона не принесла. — Г.А.)

Серед простих методів профілактики Бюро відзначає ходьбу і їзду на велосипеді. Регулярна ходьба є важливим засобом попередження й лікування серцево-судинних хвороб. Результати дослідження, що охопило 9000 державних службовців віком від 45 до 64 років, показали, що у 9 % чоловіків, які оцінювали свою ходьбу як «швидку», частота ішемічної хвороби серця (як з нелетальним, так і з летальним результатом) була принаймні в два рази нижчою порівняно зі службовцями, що не займаються якими-небудь фізичними вправами. В осіб, які оцінюють свою ходьбу як «достатньо швидку», показник коронарних приступів був принаймні на одну третину менший, ніж в осіб із недостатньою фізичною активністю, протягом дев’яти років досліджень. Аналогічні дані про цінність ходьби і про підвищення стійкості проти хвороб із зростанням енергетичних витрат організму були отримані й у інших дослідженнях. Наукові дослідження, проведені у Фінляндії, підтверджують дані про те, що ходьба до місця роботи і назад забезпечує рівень фізичної активності, достатній для підтримки доброго стану здоров’я.

Результати дослідження, проведеного серед фабричних робочих, дозволили зробити висновок про те, що у людей, які регулярно їздять на велосипеді, рівень фізичної тренованості дорівнює такому в осіб, молодших за них на десять років. В іншому дослідженні було виявлено, що особи, які проїжджають на велосипеді 60 миль (близько 100 км) за тиждень, починаючи з 35 років, могли розраховувати на те, що очікувана тривалість їх життя збільшиться на два роки. Проведене в Нідерландах дослідження показало, що їзда на велосипеді як частина нормальної щоденної діяльності може дозволити добитися такого ж поліпшення фізичного стану, як та або інша спеціальна програма фізичної підготовки.

Необхідною умовою для успіху є засновані на обліку кінцевих результатів моніторинг і зворотний зв’язок.

Бюро також відзначає, що в даний час є вагомі докази того, що менш заможні соціально-економічні групи населення більшою мірою схильні до дії небезпечних для здоров’я чинників і залучення до шкідливих поведінкових звичок порівняно із більш заможними соціально-економічними групами. Тому однією з необхідних умов для успішного запровадження в життя планів сприяння здоровому способу життя має бути розробка адресних, націлених на конкретні контингенти населення програм санітарної освіти, а також інформації і заходів щодо розширення кругозору тих, хто знаходиться в несприятливому становищі.

Удосконалення в рекреаційній діяльності, облаштування велосипедних доріжок дозволили розширити можливості для активнішого способу життя. Автотранспорт потрібно відокремити від ділянок дороги для велосипедистів і пішоходів, проклавши для цієї мети велосипедні доріжки й тротуари для пішоходів. Планування міст і населених пунктів повинне передбачати наявність відкритих майданчиків, які можуть використовуватися для активного відпочинку. Оздоровчі й спортивні клуби, жіночі групи, рухи молоді, клуби людей похилого віку і тому подібне повинні відіграти важливу роль у багатогранному суспільному житті місцевого населення. Для гарантування безпеки ділянок, де люди можуть прогулюватися, грати, займатися спортом, потрібно встановити співпрацю з іншими секторами, наприклад із службами безпеки і правоохоронними органами.

У дошкільних установах і в перших класах початкових шкіл зміцненню здоров’я дітей сприятимуть такі види діяльності: закладання етичних основ і найважливіших життєвих установок на збереження і зміцнення здоров’я та формування в дітей здорових звичок харчування, звичок щодо особистої гігієни, а також основних життєвих навиків  і відчуття соціальної відповідальності. Програми для дітей більш старшого віку і підлітків повинні сприяти зміцненню здоров’я за допомогою, наприклад, формування у них необхідних життєвих навичок і умінь і навчання, що проводиться однолітками, з питань, наприклад, вживання алкоголю, наркотичних засобів і тютюну, сексуального здоров’я, уміння справлятися із стресами, а також соціальних навичок і навичок, необхідних для того, щоб згодом успішно виконувати функції батьків.

Люди віком старше 65 років повин­ні мати можливість повністю реалізовувати потенціал здоров’я, що є у них, і відігравати активну соціальну роль у суспільстві.

Лікарі й медичні сестри повинні усвідомлювати відповідальність за наслідки дії їх власного способу життя на здоров’я своїх пацієнтів. Так, наприклад, наукові дослідження ще раз вказали на те, що ефективність рекомендацій з припинення куріння, які дають лікарі, багато в чому залежить від того, чи є вони самі курцями чи ні.

Уся політика і дії, направлені на поліпшення стану здоров’я, потребують солідної бази знань, а наукові дослідження є одним із цінних і найважливіших інструментів, що дозволяють закласти фундамент досконалішої стратегії для поліпшення стану здоров’я і діяльності охорони здоров’я. Проте лише небагато держав почали дотримуватися рекомендацій, що даються Європейським консультативним комітетом ВООЗ щодо наукових досліджень у галузі охорони здоров’я.

Одним із найважливіших партнерів охорони здоров’я має бути приватний сектор. Не підлягає сумніву те, що в даний час приватний сектор усе більшою мірою визнає і враховує зростаючий попит і вимоги споживачів і їх заклопотаність питаннями здоров’я, якості життя і соціальних благ у широкому сенсі цього терміну. (Наприклад, в Україні фітнес-клуби є найбільш ефективними установами для зміцнення здоров’я громадян, що не вимагають державного фінансування. — Г.А.)

І, нарешті, лідери в уряді, які формулюють політику, розподіляють ресурси й ініціюють законопроекти як у секторі охорони здоров’я, так і у всіх інших секторах, повинні нести відповідальність за здоров’я населення. Національні й регіональні парламенти, міські й сільські органи самоврядування повинні забезпечити доступність інформації для населення шляхом регулярного надання звітів з питань їх діяльності в галузі здоров’я.

3. Концепція Державної програми «Здоров’я 2020: Український вимір»,  підготовленої МОЗ України

На підставі документа Європейського бюро ВООЗ Міністерством охорони здоров’я України розроблена своя концепція досягнення здоров’я до 2020 року. Робиться абсолютно справедливий висновок, що в Україні відсутня система профілактики захворювань. Що ж пропонується для вирішення проблеми? Коротко перерахуємо:

— визнання здоров’я населення одним із ключових факторів національної безпеки держави, стабільності та благополуччя суспільства, визначення здоров’я та життя громадян пріоритетним напрямком політики на всіх рівнях управління;

— міжсекторальне співробітництво усіх сфер суспільства, діяльність яких прямо чи опосередковано впливає на здоров’я населення;

— загальнодоступність наявних ресурсів збереження та зміцнення здоров’я і громадських заходів оздоровлення для всіх верств населення, незалежно від місця проживання, соціально-економічного статусу;

— безперервність здоров’я­фор­муючих заходів протягом усього життя людини;

— пріоритетність заходів із збереження та зміцнення здоров’я у міжсекторальній діяльності на всіх рівнях формування державно-приватно-суспільного партнерства;

— формування усвідомленої позиції населення щодо відповідального ставлення до власного здоров’я та особистої безпеки з відповідальністю кожної людини за особисте здоров’я та членів родини;

— використання міжнародного досвіду щодо вирішення проблем збереження та зміцнення здоров’я населення;

— об’єднання існуючих та тих, що розробляються, загальнодержавних, державних цільових програм в один національний проект з медичного забезпечення населення за окремими класами хвороб та нозологічними формами захворювань;

— оптимізація організації та механізмів фінансування системи надання медичної допомоги, скерованої на реальні запити населення;

— пріоритетний розвиток первинної та екстреної медичної допомоги;

— посилення профілактичної направленості системи первинної медико-санітарної допомоги;

— проведення наукових досліджень щодо збереження та зміцнення здоров’я населення шляхом формування громадської системи охорони здоров’я, первинної профілактики неінфекційних захворювань та вивчення негативного впливу соціальних детермінант на здоров’я та шляхів його мінімізації.

Абсолютно очевидно, що концепція МОЗ вельми неконкретна — нічого, окрім загальних декларацій і побажань немає. Як немає і жодної свіжої ідеї, здатної в корені змінити ситуацію.

У свою чергу, з урахуванням про­аналізованих документів і результатів наших наукових розробок ми сформували свою концепція програми. Вона стосується, головним чином, проблеми формування здорового способу життя.

4. Тези Концепції  Державної  програми «Протидія  депопуляції в Україні»

Вступ

Стан здоров’я населення — катастрофічний. У «безпечній зоні» здоров’я знаходиться всього близько 1 % населення. Саме низький рівень здоров’я — головна причина високої захворюваності на хронічні неінфекційні захворювання й смертності від них. Підсумок — депопуляція. Ніякі удосконалення лікувально-діагностичного процесу не здатні радикально змінити ситуацію. Необхідно укріплювати здоров’я популяції.

1. Роль системи охорони здоров’я у вирішенні проблеми — нікчемна. Причина — у парадоксі медицини, який склався впродовж останніх двох сторіч. Він полягає в тому, що, ставлячи своїм завданням досягнення здоров’я, вона займається виключно хворобою.

2. Існуюча стратегія охорони здоров’я є в основному системою управління хворобою (лікувально-діагностичні заходи), бо об’єктом управління є хвороба. Не зменшуючи значущості лікувально-діагностичних заходів як шляху надання допомоги хворим, постулюємо основний принцип нової концептуальної моделі: управління здоров’ям індивіда. Тобто: отримання інформації про керований об’єкт (характеристика індивідуального здоров’я прямими показниками), розробка комплексу управляючих дій щодо механізмів здоров’я, їх реалізація, оцінка їх адекватності й ефективності (зворотний зв’язок).

3. Створювана система управління здоров’ям повинна мати міжсекторальный характер, оскільки заходи щодо управління здоров’ям лежать в основному за межами компетенції органів охорони здоров’я.

4. На відміну від системи «управління хворобою», у якій пацієнт займає пасивну позицію (його лікують), система «управління здоров’ям» передбачає активну позицію самого пацієнта, бо без його активної участі в реалізації оздоровчої програми мета недосяжна.

5. Основна проблема в реалізації системи управління здоров’ям — наявність методу «вимірювання» індивідуального здоров’я, тобто характеристика керованого об’єкту. Ця проблема нами вирішена.

6. Основний шлях вирішення проблеми управління здоров’ям індивіда — формування здорового способу життя (ЗСЖ). Проте спроби за останні десять років виправити таку ситуацію, відображені в Наказі МОЗ України від 5 січня 1999 р. № 1 із змінами і доповненнями, внесеними Наказом МОЗ України від 8 грудня 2000 р.  № 326, не привели до поліпшення діяльності з питань формування здорового способу життя.

Основні причини цього:

— Багаторівневість і різноманітність підпорядкування і фінансування структур, задіяних у формуванні здорового способу життя, яке зумовлює складність реальної координації діяльності кожної з них із боку держави (центри здоров’я, соціальні служби, служби з питань сім’ї, молоді і спорту, підрозділи санітарно-епідеміологічної служби, Міносвіти, організації недержавного сектору, органи місцевого самоврядування і тому подібне).

— Безадресність, застаріла ортодоксальність і неефективність практичної роботи з формування здорового способу життя, яка має декларативний характер і направлена на широку громадськість, а значить, ні на кого конкретно.

Оскільки неодноразові спроби вирішити ці протиріччя адміністративним шляхом провалилися, необхідно застосувати інший підхід.

По-перше, дати фахівцям інструмент для адресної роботи з кожним конкретним громадянином України для реального формування здорового способу життя саме в нього. Такий інструмент існує: це методика оцінки рівня здоров’я і формування здорового способу життя, високоінформативний і в той же час простий і доступний в застосуванні метод (Г.Л. Апанасенко).

По суті, це технологія, яка спочатку дає об’єктивну оцінку початкового рівня здоров’я жителів конкретного району, робочих і службовців конкретної організації або підприємства, а після її застосування кількісно демонструє отриманий ефект. При цьому вона охоплює великі групи населення, вимагає незначної кількості фахівців і є дуже дешевою.

По-друге, об’єднати всіх активних і небайдужих фахівців як на державних посадах, так і в недержавному секторі на основі професійної зацікавленості навколо знову сформованого міжвідомчого організаційно-методичного центру «Рух за здоровий спосіб життя» (назва умовна). Ще більш оптимальний варіант — створення спеціальної структури при Кабінеті Міністрів з управління здоров’ям населення. Це забезпечить керівну і координуючу функцію для всіх зацікавлених відомств, профільних структур і окремих фахівців у галузі формування здорового способу життя без створення додаткових посад, портфелів і штатів, а також рівноцінну співпрацю з будь-якими державними організаціями, незалежно від рівня підпорядкування, залучення необхідних фахівців і експертів з недержавного сектору, пошук фінансування у спонсорів, з місцевих і відомчих бюджетів, самофінансування в умовах недостатнього державного фінансування або повної його відсутності.

7. Наявність міжвідомчого організаційно-методичного центру не виключає необхідності створення адміністративної вертикалі МОЗ, відповідальної за формування і реалізацію принципів ЗСЖ у повсякденне життя кожного індивіда (досвід Канади: наявність департаменту ЗСЖ при міністерстві охорони здоров’я). В її основі повинна лежати санологічна служба (санологія — наука про здоров’я), яка має бути оформлена наказом МОЗ.

8. Наукова підтримка вказаного напряму оздоровлення населення має бути оформлена у вигляді наукової спеціальності — «санологія» (до сьогодні за наявності практичної спеціальності «лікар-санолог» наукова спеціальність відсутня). З причини науково-практичної важливості даного наукового напряму (управління здоров’ям індивіда) доцільне введення даної спеціальності в структуру НАМН України.

Мета Проекту

Протидія процесу депопуляції переважно за рахунок зниження захворюваності й смертності в популяції, зростання репродуктивної і соціальної її активності. Мета досягається шляхом формування міжвідомчої функціональної системи, здатної забезпечити повноту і завершеність технологічного циклу процесу управління здоров’ям (соціальні, соціально-психологічні, психологічні, освітні, медичні й інші аспекти процесу).

Інновації

Принципово новим у пропонованому Проекті є:

— Управління здоров’ям індивіда на базі кількісних його характеристик і контроль ефективності управляючих дій (досягнення «безпечного» рівня здоров’я).

— Створення (вперше в світовій практиці) функціональної системи збереження і зміцнення здоров’я індивіда (а не медичної допомоги хворим, що є загальноприйнятим).

— Досягнення максимально можливого рівня індивідуального, а через нього і здоров’я популяції в несприятливих екологічних і соціально-економічних умовах.

Принципи, на яких будується Проект

1. Кожен індивід сам несе відповідальність за своє здоров’я. Він має бути суб’єктом, а не об’єктом оздоровчих заходів. Медичний працівник виступає в ролі консультанта в справі формування і реалізації оздоровчих програм.

2. Освіченість індивіда в галузі проблем збереження і зміцнення здоров’я відіграє, зрештою, важливішу роль, ніж рівень лікувально-діагностичних заходів у регіоні.

3. Фізичне здоров’я індивіда визначається способом (стилем) його життя, який, у свою чергу, залежить від образу його думок. Образ думок індивіда — результат його духовності, розуміння того, для чого він прийшов у цей світ і що залишить після себе.

4. Кожна людина на шляху до оздоровлення повинна пройти 4 сходинки: я знаю багато що про здоров’я; я хочу бути здоровим; я умію бути здоровим; я роблю все, щоб бути здоровим.

5. Процес управління здоров’ям будується на характеристиці керованого об’єкта прямими показниками, формуванні управляючих дій, їх реалізації, оцінці їх адекватності й ефективності (за станом керованого об’єкта). При випаданні одного з компонентів процесу управління (технологічного ланцюжка оздоровлення) досягти поставленої мети неможливо.

6. Виконання програми під керівництвом одного відомства неможливе. Необхідна загальнодержавна структура, яка координує реалізацію програми і несе відповідальність за неї.

Основні напрями  Програми

1. Формування нових цінностей і установок суспільства, нового  до збереження і зміцнення свого здоров’я. У рейтингу соціальних цінностей здоров’я повинне займати пріоритетне місце. Як цього досягти?

«Маніпуляція свідомістю», «психологічна війна», «передвиборні технології» і тому подібне — терміни з однієї галузі. Для «маніпуляції» суспільною свідомістю людство виготовило прекрасні інструменти: телебачення, радіомовлення, газети і журнали тощо. Таким чином, соціальні психологи готують технологію, а засоби масової інформації — реалізують рішення завдання. Необхідна радикальна зміна інформаційного простору. Фахівці стверджують: немає такої абсурдної ідеї, в реальності якої неможливо було б переконати суспільство. Що ж говорити про таку благородну ідею, як наше здоров’я?!

2. Формування особистої і соціальної мотивації до збереження і зміцнення свого здоров’я у різних груп населення.

Вирішення цієї проблеми — у компетенції психологів. Тут також існують добре налагоджені технології. Що стосується соціальної мотивації, то тут можна використовувати зарубіжний досвід (боротьба зі шкідливими звичками у зв’язку з кар’єрним ростом і з рівнем фізичного стану й ін.) з урахуванням наших соціально-економічних умов.

3. Формування і впровадження системи виховання і навчання здоров’ю різних груп населення. Мова йде як мінімум про повернення учбової дисципліни «культура здоров’я» («валеологія») у всі середні і вищі навчальні заклади країни. Необхідне створення концепції безперервної валеологічної освіти. У розділі «Статеве виховання» акцент робиться на принципі цнотливості, а не протизаплідних засобах.

4. Фізичне виховання різних груп населення. При цьому має бути змінена його методологія: від розвитку рухових навиків і дій необхідно перейти до розвитку фізичних якостей, головним чином — загальної витривалості (загальна витривалість — основа аеробної здатності, що відображає на організменому рівні ефективність функції мітохондрій, тобто рівень здоров’я).

5. Створення структури для забезпечення моніторингу індивідуального здоров’я (його «кількості», а не хвороб), а також індивідуальних рекомендацій з його збереження й зміцнення (технології нами розроб­лені).

6. Організація регіональних центрів здорового потомства для підготовки майбутніх батьків до реалізації дітородної функції.

7. Абсолютно необхідне створення НДІ проблем управління індивідуальним здоров’ям (існуючий НДІ здоров’я жодних стратегічних проблем не розробляє) і затвердження санології (медичної валеології) як наукової спеціальності (Україна — перша країна в світі, де затверджена практична спеціальність «лікар-санолог», проте служба не створена).

8. Створення кадрового потенціалу і матеріально-технічної бази для збереження і зміцнення здоров’я населення. Наприклад, у фізкультурних вузах необхідна підготовка фахівців-парамедиків, здатних забезпечити в повному об’ємі реалізацію оздоровчих заходів.

9. Участь підприємців і керівників виробництва в оздоровленні своїх працівників. Тут нічого вигадувати: можна скористатися зарубіжним досвідом. Там чудово розуміють, що вкладання грошей в здоров’я робочого означає фінансування виробництва. І капіталіст на це грошей не щкодує. Але мова не йде про будівництво лікувальних установ. Будуються спортивні майданчики, басейни, бази відпочинку. Якби це не було вигідно, ніхто б цим не займався.

10. Містобудівний аспект: пристосування регіонів компактного мешкання населення для реалізації рухової активності (пішохідні і велодоріжки, спортивні майданчики й ін.).

11. Забезпечення продовольчої безпеки і водоспоживання в регіоні. Забезпечується санепідслужбою.

12. Створення системи збору й обробки інформації про реалізацію Програми і її ефективність.

13. Участь різних релігійних конфесій і громадських організацій у формуванні нового ставлення  до свого здоров’я у населення. Формування активної частини суспільства для використання організаційного й творчого потенціалу населення.

14. Створення необхідної законодавчої бази і нормативно-правових документів.

15. Фінансування окремим рядком у бюджеті. Самофінансування.

16. Створення керівної структури і відповідної адміністративної вертикалі для реалізації Проекту.

17. Наукова, науково-технічна і технічна підтримка Проекту.

Підготовка напрямів Програми

1. Назва напряму.

2. Мета і завдання.

3. Наявність законодавчої бази і нормативно-правових документів.

4. Стан матеріально-технічної бази.

5. Суть заходів, виконавець, терміни.

6. Звітність.

7. Фінансування.

8. Міжсекторальна співпраця.

Кожен із напрямів очолюється фахівцем відповідного профілю.

Етапи виконання програми:

1. Підготовчий етап:

— призначення керівників (професіоналів) по кожному напряму Програми;

— створення робочих груп;

— формування методичних підходів до створення Програми;

— узгодження термінів і форм звітності і тому подібне.

2. Формування Програми і початок її реалізації.

3. Реалізація Програми.

4. Оцінка ефективності Про­грами.

Передбачувані результати

Зниження темпів процесу депопуляції і надалі її повне припи­нення.

При формуванні Концепції Програми використані вперше описані нами феномени здоров’я:

1. Діагностика здоров’я. Розроб­лена методологія і експрес-методика кількісної оцінки рівня здоров’я індивіда. Методика доступна для використання середнім медперсоналом або інструктором фізкультури. Вартість методики на два-три порядки дешевша за існуючі скринінгові програми (наприклад, програми скринінгу, запропонованої Європейською асоціацією кардіологів, 2007).

2. «Безпечний рівень» здоров’я: Кількісно охарактеризований рівень соматичного здоров’я, що перешкоджає розвитку ендогенних чинників ризику і хронічних соматичних захворювань. Є науковою основою первинної профілактики хронічних неінфекційних захворювань.

3. «Саморозвиток» патологічного процесу при виході індивіда з «безпечної зони» здоров’я. Визначені механізми цього процесу.

4. Прогнозування здоров’я. На основі катамнестичних досліджень визначена можливість розвитку патології і смерті від захворювання залежно від рівня здоров’я.

5. Превентивна реабілітація. Повернення індивіда в «безпечну зону» здоров’я.

6. Управління здоров’ям індивіда. Можливість характеристики керованого об’єкта (здоров’я індивіда) дає можливість проведення управляючих дій і оцінки їх ефективності.

Вважаємо, що у такому вигляді концепція Державної програми протидії депопуляції в Україні є цілком конкретною для її детальної розробки. Але МОЗ не в змозі цього зробити, бо основні заходи знаходяться за межами його компетенції.

Дана аналітична записка була адресована в Адміністрацію Президента. Автор одержав відповідь, що вона переправлена в МОЗ як організацію, що відповідає за здоров’я населення держави. Виникає запитання: «Куди звертатися автору, щоб урятувати своїх онуків від передчасної смерті?»



Back to issue