Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International neurological journal 5(9) 2006

Back to issue

Антифронт перемагає примхи погоди

Authors: В.А. ГРИБ, к.м.н., доцент, Івано-Франківський державний медичний університет

Categories: Neurology

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Дослідили ефективність рослинного комбінованого препарату Антифронт при лікуванні 41 хворого з симптомами вегетативної дисфункції (середній вік становив 32,3 ± 2,9 року) у момент виникнення проявів метеочутливості під час зміни погоди. Провели загальноклінічне обстеження хворих, розрахунок показників вегетативного тонусу, встановлюючи переважну його спрямованість, та досліджували стан церебральної гемодинаміки методом транскраніальної доплерографії. Виявлена висока ефективність Антифронту для купірування явищ метеопатії у хворих із синдромом вегетосудинної дистонії, визначена його роль у відновленні балансу вегетативної нервової системи та судинного тонусу, поліпшенні венозної циркуляції головного мозку.

Вступ

Метеочутливість — не хвороба, а відповідь організму з порушенням адаптаційних функцій на зміну погоди [1, 3, 7]. Як стверджував великий лікар XVI століття Парацельс, тому, хто вивчав вітри, блискавки і погоду, відоме походження хвороби.

Є декілька механізмів такої відповіді. По-перше, метеозалежність є складовою функціональних порушень надсегментарних відділів вегетативної нервової системи, при яких виникають синдром вегетосудинної дистонії, зміна тонусу судин, наростають явища дисгемії церебрального кровотоку.

Інший механізм полягає в тому, що метеорологічні фактори подразнюють термо- і барорецептори, електромагнітні імпульси — шкірні рецептори, фізико-хімічні елементи зовнішнього середовища — іритативні рецептори легень. У цілому, вплив погоди на організм людини здійснюється через формування пристосувальних реакцій на рівні центральної та вегетативної нервової системи через закріплення умовно-рефлекторного впливу. Як відомо, гiпоталамус, як складова надсегментарного відділу вегетативної нервової системи, є вищим центром управлiння внутрiшнього середовища органiзму у вiдповiдь на дiю всiх можливих фiзичних факторiв. Він є «рецептором» мозку, що функціонує безперервно [6] і перманентно, дiючий нервовий апарат гiпоталамуса в цьому вiдношеннi є особливо вразливим, тому першим реагує на будь-які зміни навколишнього середовища. Але якщо є дефект цього «рецептора», то й реакція організму в цілому не буде адекватною.

У зв'язку з цим розвивається наука, що вивчає вплив клімату, стану довкілля на функціонування людського організму, — біометеорологія. Було з'ясовано, що чим більше людина намагається відокремитися від прямого впливу природи, тим більш залежною стає від неї. У містах людей, які страждають на метеозалежність, набагато більше, ніж у сільській місцевості. Сільські люди більш стійкі до змін погоди. Це й не дивно. У місті в повітрі переважають важкі іони, що скорочують світловий день. Відповідно, різко знижується й кількість ультрафіолету, такого необхідного для організму. Крім того, у містах порушений природний водообмін. Дощова вода не проникає в землю, а активно випаровується. Це, до речі, є причиною того, що в містах значно важче переносити холод і спеку. Стає зрозумілим, чому в містах набагато більше людей, які страждають на депресією і скаржаться на погоду. Висновок напрошується сам: не можна відокремлюватися від природи. Проблем урбанізації та її наслідків не уникнути, а наблизитися до джерела єства допоможе препарат Антифронт (АТ «Береш Фарма», Угорщина), створений на основі ретельно підібраного комплексу лікарських рослин. Випускається у вигляді крапель, що включають екстракти коріння імбиру, куркуми й солодки, листя меліси та зеленого чаю. Капсули (сухий екстракт середників) замість листя зеленого чаю містять листя мате парагвайського [3, 4].

Отже, метою нашої роботи було дослідити вплив Антифронту на прояви вегетативної дисфункції, стан церебрального кровотоку як артеріальної, так і венозної його ланок у момент виникнення проявів метеочутливості під час зміни погоди у хворих з проявами порушень діяльності вегетативної нервової системи.

Матеріали і методи дослідження

Антифронт призначали 41 пацієнту, які при зміні погоди скаржились на погане самопочуття. Вік хворих коливався в межах 18–48 років (середній вік становив 32,3 ± 2,9 року). Жінки становили більшість (85 %).

Основний критерій підбору хворих для дослідження — погіршення самопочуття пацієнтів у період різкої зміни погоди. Пацієнтів відбирали з відділень судинної неврології та гастроентерології, а також серед амбулаторних хворих, які проходили комплексне обстеження в умовах обласної клінічної лікарні.

Для виявлення суб'єктивного стану під час опитування до і після завершення дослідження і, відповідно, для визначення ефективності лікування за даними скарг усім хворим було запропоновано відповісти на ряд запитань у вигляді анкети.

З метою орієнтовного контролю вірогідності відповідних типів переважаючої спрямованості вегетативного тонусу, визначених у хворих на основі загальноклінічного обстеження, нами було проведене дослідження з використанням розрахунку вихідного вегетативного тонусу — індексу Кердо (ІК), хвилинного об'єму крові (ХОК), визначеного непрямим методом Ліл'єштранда — Цандера, коефіцієнта Хільдебранта (КХ).

Усім хворим при зверненні, на висоті скарг та після застосування препарату Антифронт було проведено дослідження судин голови методом транскраніальної доплерографії (ТКДГ) на апараті «Multigon-500». Визначали лінійну швидкість кровотоку (ЛШК) по судинах каротидного та вертебробазилярного басейнів, пульсаційний індекс (PІ) та стан венозної системи мозку за допомогою векторного датчика з частотою проникнення 2,5 МГц.

Критерієм ефективності лікування служила шкала динаміки суб'єктивного та об'єктивного стану хворих. Графу «оцінка стану після проведеного лікування», що включала три пункти: «значне покращання», «покращання», «без покращання», — хворі заповнювали самостійно. Нами був проведений аналіз даних стану вегетативної нервової системи та церебрального кровотоку, і вже на основі суб'єктивних та об'єктивних показників був зроблений висновок про ефективність лікування. «Значне покращання» означало повне зникнення симптомів або суттєве зменшення суб'єктивних ознак нездужання, стабілізацію всіх вегетативних показників в межах фізіологічних норм. «Покращання» — зниження питомої ваги скарг хворих проти цих даних до лікування, наближення вегетативних показників до норми, «без покращання» — показники всіх вивчених параметрів несуттєво змінювались, але залишались на вихідному рівні.

Хворим із парасимпатикотонією призначали Антифронт у краплях (15 крапель), з клінічними проявами симпатикотонії та поєднаної активації симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи — у вигляді капсул (1 капсула). Такий вибір форми препарату грунтувався на тому, що кофеїн, який міститься в зеленому чаї, дещо тонізує хворих, а парагвайський чай мате має діуретичну властивість, нормалізує рівень катехоламінів у крові [2]. Пацієнтам запропоновано протягом дослідження двічі на годину приймати одноразову дозу препарату.

Для об'єктивного судження про реальність і ступінь вірогідності отриманих результатів ми використали варіаційно-статистичний метод аналізу за І.А. Ойвіном. Результати вірогідними вважали в тих випадках, коли коефіцієнт вірогідності дорівнював 0,05 або був менше цього показника, тобто коли довірчий рівень був 95 % і більше.

Результати та їх обговорення

Провідним синдромом у хворих був стан вегетосудинної дисфункції, причому за загальноклінічними даними частка пацієнтів із симпатикотонічною спрямованістю вегетативного тонусу була 19,5 %, парасимпатикотонічною — 68,5 % і змішаною — 12 %. Із них страждали на мігрень 8 хворих, напади у яких в основному провокувалися зміною метеоумов та гормональними флюктуаціями. 5 хворих в анамнезі мали ішемічну хворобу серця, 7 — гіпертонічну хворобу І ступеня. У 63 % (26 пацієнтів) випадків анамнез був обтяжений хронічними шлунково-кишковими розладами (дискінезією жовчного міхура, некалькульозним холециститом, схильністю до закрепів, хронічним гастритом, гастродуоденітом), 4 хворих страждали на ожиріння І та ІІ типів. Практично всі пацієнти відмічали метеозалежність упродовж 10–15 років, причому з віком інтенсивність відчуття нездужання зростала.

Основна скарга всіх хворих — головний біль розпираючого (24 хворих), стискаючого (6), пульсуючого (9), пекучого (2) характеру; біль дифузний (25), лобно-скроневої локалізації (8) та біль в потиличній ділянці (8). У 8 хворих був зафіксований типовий мігренозний напад з інтенсивною гемікранією пульсуючого характеру в періорбітально-скроневій ділянці, нудотою, фоно- та фотофобією, біль посилювався при будь-якому напруженні. У хворих з вегетативною дисфункцією за симпатикотонічною спрямованістю головний біль переважно мав потиличну локалізацію.

«Гіпотоніки», яких було в дослідженні більшість, відмічали, що цефалгія частіше виникала при падінні атмосферного тиску, у дощову, рідше — у спекотну вітряну вологу погоду. Під час магнітних бур таким чином реагували «гіпертоніки».

Відчуття запаморочення турбувало 29 хворих, дискінетичні розлади — 34, роздратованість — 29, апатичний стан — 7, відчуття пригніченого настрою — 5 хворих. Підвищена фізична та розумова втома та зниження працездатності спостерігались у всіх хворих. 5 пацієнтів відчували біль у суглобах, 10 — у ділянці серця.

У 22 хворих була помітна набряклість на обличчі, ін'єкованість склер.

На шум в голові, відчуття закладання вух, «мушки» та «плівки» перед очима скаржились 76 % хворих.

Характеризуючи типи переважання вегетативного тонусу за клінічними даними (симпатикотонічний, парасимпатикотонічний, змішаний), ми минаємо викладення притаманної загальної симптоматики, виявленої у сфері вегетативної іннервації у досліджених хворих.

Результати аналізу інтегральних показників вегетативного тонусу, ІК, ХОК, КХ переконливо підтверджували правильність загальноклінічного визначення у хворих типу переважання вегетативного тонусу.

При аналізі даних розрахунку КХ питома вага показників, що відхилялись від норми, складала 51 %. Оскільки КХ характеризує ступінь неузгодженості в діяльності окремих вісцеральних систем, зрозуміло, чому головний біль у наших хворих поєднується з іншими ознаками нездужання [1].

Згідно з даними дослідження мозкового кровотоку, на початку експерименту виявлене вірогідне підвищення ЛШК по судинах вертебробазилярного басейну в 7 (17 %) хворих, що сягало 82,0 ± 3,2 cм/с, по судинах каротидного басейну — у 13 (31,7 %) і ЛШК по СМА була в межах 131,3 ± 4,9 см/с (P < 0,02). Підвищення ЛШК по судинах обох басейнів головного мозку реєстрували в 5 (12,2 %) пацієнтів (P < 0,01), що вказувало на помірний артеріоспазм. Асиметрію півкульного кровотоку зафіксували в 80,5 % випадках. РІ судин обох басейнів при вазоспазмі становив 1,17–1,23 при нормі 0,8–1,2 у 17 %.

У 78 % випадків був зафіксований РІ у межах норми, але показники коливались від 0,83 до 1,18, тобто по всьому широкому діапазону його меж, що вказувало на дистонічний характер артеріального кровотоку. У 3 хворих мав місце гіпотонічний характер кровотоку з РІ в межах 0,63–0,84, клінічно в них переважав тупий головний біль лобної локалізації з вираженою нудотою.

Заслуговує на увагу факт, що в 7 хворих з типовими клінічними мігренозними нападами була зафіксована виражена асиметрія кровотоку по середній та передній мозкових артеріях (СМА, ПМА). Зниження ЛШК до 69,6 ± 2,3 см/с по СМА на стороні гемікранії проти 118,5 ± 5,3 см/с (Р < 0,05) на протилежній стороні вказувало на вазодилатацію інтракраніальних судин, що відповідало 2-й фазі мігренозного нападу, під час якої фіксується пульсуючий головний біль внаслідок посиленої чутливості дилатованої судини до тиску пульсової хвилі.

Показники ЛШК по інтракраніальних судинах, що знаходилися в межах норми, реєструвались у 5 хворих, у 4 — показники ЛШК по всіх судинах головного мозку були дещо знижені, але вірогідної різниці порівняно з нормою не спостерігалось (P > 0,05). Причому в усіх них була наявна парасимпатикотонічна спрямованість вегетативного тонусу.

У 90 % випадків, враховуючи хворих з гемікранією, був зареєстрований посилений ультразвуковий сигнал при дослідженні судин мозку, що свідчило про венозну гіперемію, яка переважала в передніх його відділах, тобто в каротидному басейні, у 78 % випадків. Причому венозна ланка дисциркуляції поєднувалася з артеріальним спазмом у 22 хворих. У 29 (70 %) хворих перевантажені прямий та поперечний венозні синуси через ЛШК 34, 6–64,6 см/с (P > 0,05), що свідчило про дисфункцію пасивного шляху відтоку венозної крові. Більш складний шлях відтоку з глибоких структур мозку (стовбур, шлуночки, базальні ганглії, частково мозочок) — система базальних вен (вени Розенталя) і великої вени мозку (вена Галена). У нормі, при достатній функціональній здатності венозної ланки мозкової циркуляції, великі вени мозку, досліджені методом ТКДГ, не локуються. У 22 хворих методом ТКДГ у вені Галена була виявлена швидкість кровотоку більше 20 см/с із супутньою появою псевдодвофазного спектра, що свідчило про підвищення тиску в глибоких венах мозку. Отже, практично в усіх хворих із різною нозологією при метеолабільності зафіксоана церебральна венозна дистонія з підвищеним венозним тиском, а отже й лікворним, що є непрямою ознакою внутрішньочерепної гіпертензії [5].

Відмічено, що в усіх хворих з мігренозними нападами фіксувалася венозна гіперемія передніх відділів головного мозку, більш виражена на стороні гемікранії.

За 3–4 години після початку дослідження відмітили значне покращання стану у 15 (36 %), покращання — у 21 (52 %) хворих. Не спостерігалося поліпшення в 5 хворих, з них на гіпертонічну хворобу страждав 1 хворий, на мігрень — 4, імовірно, вони потребували специфічної терапії (гіпотензивних середників та звичних для мігрені агоністів серотонінових рецепторів — препаратів суматриптану).

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок, що терапія Антифронтом у цілому мала виражений ефект, оскільки до норми поверталась висока питома вага всіх вегетативних показників. Так, після лікування ІК та ХОК становили норму в 51 та 56 % випадків відповідно (рис. 1, 2).

У всіх пацієнтів спостерігалася динаміка КХ, який після лікування становив норму у 80,5 % проти 49 % до лікування, що свідчило про налагодженість у взаємодіях вісцеральних систем (рис. 3).

Щодо показників артеріального кровотоку по церебральних судинах після застосування Антифронту, слід зазначити, що явища дистонії за даними РІ залишались у 6 (14 %) хворих, хоча 2 з них оцінювали свій стан як «покращання».

У 29 хворих із вазоспазмом після вживання антиметеопатичного препарату нормалізувались показники ЛШК. Вони становили норму (СМА — 98,7 ± 8,4 см/с, ХА — 56,4 ± 6,1 см/с) у 18 хворих (Р < 0,05), в 11 з них — наближалися до норми (СМА — 112,1 ± 6,0 см/с, ХА — 70,1 ± 5,8 см/с) (P < 0,05) і характеризували спазм судин як легкий. Така нормалізація судинного тонусу пояснюється спазмолітичною дією складників Антифронту, зокрема листя мате парагвайського, імбиру. Асиметрія півкульного кровотоку зникла практично в усіх хворих, крім пацієнтів із мігренозними пароксизмами, де залишались явища асиметрії ЛШК по судинах каротидного басейну, але скорочувався діапазон їх різниці до 10–12 %, а також зменшувалась венозна гіперемія на стороні гемікранії (P < 0,01).

Цікавим є факт, що у хворих з гіпотонічним типом артеріального кровотоку показники РІ після лікування залишалися низькими, хоча свій стан від застосованого Антифронту в краплях усі 3 хворих відмічали як «значне покращання». Можна припустити, що внаслідок переважної спазмолітичної дії гіпотонія після застосування Антифронту не посилюється, але тонус судин залишається низьким, хоча загальний стан покращується внаслідок загальнотонізуючої дії зеленого чаю, заспокійливого впливу меліси, впливу імбиру та куркуми, що полегшують нудоту та інші гастроентеральні порушення [4].

Венозна гіперемія зникла у 21 та зменшились її прояви у 9 з 37 хворих, які до лікування мали ознаки венозної дисгемії. Критерієм зменшення проявів венозної дисциркуляції було зниження інтенсивності ультразвукового сигналу, зменшення перевантаження синусів до 32 см/с, а також відсутність локації великих вен мозку. Можна зробити висновок про венотонічні властивості компонентів Антифронту, їх здатності нормалізувати венозний тиск, зменшуючи таким чином внутрішньочерепну гіпертензію.

Суб'єктивно хворі відчували зникнення головного болю (46 %), зменшення його інтенсивності (34 %), зникла нудота (68,3 %), покращився настрій (88 %) унаслідок дії компонентів імбиру та зеленого чаю, чаю мате, екстракту листя меліси, що, як відомо, позитивно впливають на настрій, заспокоюють. Зникло запоморочення у 24 хворих проти 29 до лікування, знижувалась інтенсивність больових відчуттів у ділянці серця, суглобів. Зменшення набряклості обличчя відмітили 19 хворих проти 22 до лікування, що пояснюється венотонічним та сечогінним ефектом Антифронту.

За даними шкали ефективності лікування, найбільш питома вага належала пункту «покращання», що становило 52 %. Значне покращання зафіксовано в 15 (36 %) хворих (з вегетосудинною дистонією — 12, з мігренозним пароксизмом — 1, ІХС — 2 хворих). Вони почували себе задовільно, зникав головний біль, запаморочення, нудота, сонливість, покращився настрій, зросла працездатність. Показники вегетативного тонусу, ІК, ХОК, КХ у всіх цих пацієнтів стабілізувалися, явища церебральної дисциркуляції практично в усіх нормалізувалися, і тільки у 4 з них залишалася легко виражена венозна гіперемія головного мозку, що суб'єктивно у хворих не проявлялося.

Невелика частка пацієнтів була віднесена до категоріх «без покращання» — 12 % (5 з 41 дослідженого хворого). Це були 4 хворих з мігренозними нападами та 1 — з ГХ в анамнезі, у якого не спостерігалося стабілізації гемодинаміки як за даними розрахунку вегетативних показників, так і за даними ТКДГ.

Висновки

1. Антифронт зарекомендував себе як ефективний препарат для усунення явищ метеозалежності, що виникають при зміні погоди у метеолабільних людей з проявами вегетативної дисфункції.

2. При зміні погоди в метеочутливих пацієнтів змінюються показники вегетативного тонусу, ІК, ХОК, КХ, що характеризують артеріальний тиск, частоту пульсу, дихання, тобто переважну спрямованість вегетативного тонусу. Перераховані показники мають здатність нормалізуватись унаслідок дії компонентів рослинного препарату Антифронт.

3. Унаслідок спазмолітичної й седативної дії Антифронт впливає на показники, виявлені методом ТКДГ: судинний тонус, РI, нормалізуючи їх, що проявляється зникненням або зменшенням явищ вазоспазму судин головного мозку.

4. Встановлено, що в 90 % хворих з метеозалежністю головний біль супроводжується венозною гіперемією.

5. Антифронт має венотонічні властивості, унаслідок чого покращується венозний відтік, зменшуються явища й прояви венозної гіперемії мозку.

Уперше опубліковано в журналі «Здоров’я України» №17, вересень 2006 р., стор. 42-43


Bibliography

1. Вегетативная нервная система в регуляции функций / Гурин В.Н., Дмитриев А.С., Голуб Д.М. и др. — Минск: Наука и техника, 1989. — 269 с.

2. Денисова А.Н. Живем без барометра // Medicus Amicus. — 2005. — № 3.

3. Зозуля И.С. Метеопатические реакции и их профилактика // Терапія. — 2006. — № 1. — С. 39-40.

4. Краснокутский С.В. Антифронт: клинические эффекты растительных компонентов // Здоров'я України. — 2006. — № 6(139). — С. 58-59.

5. Пат. 69133 А, 7 61В8/06 Україна. Спосіб лікування синдрому внутрішньочерепної гіпертензії / В.В. Гонгальський, Є.В. Прокопович (Україна). Рішення 16.08.04, Бюл. № 8.

6. Филатова Е.Г., Соловьева А.Д., Канавец Е.В., Роговина Е.Г. Состояние периферической нервной системы у больных гипоталамической недостаточностью // Журн. невролог. и психиатр. им. С.С. Косакова. — 1995. — Т. 95, № 4. — С. 14-20.

7. Prince P.B., Rapoport A.M., Sheftell F.D. et al. The effect of weather on headache // Headache. — 2004. — Jun; 44 (6). — Р. 596-602.


Back to issue