Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International neurological journal 3(3) 2005

Back to issue

Тезисы докладов международной конференции «Современные вопросы и новые технологии лечения в неврологии и нейрохирургии» Одесса, Украина, 13-14 октября 2005 г. Часть I

Categories: Neurology

Sections: Medical forums

print version

Терапевтический потенциал липосомной трансфекции ткани головного мозга генами apoe е2 и е3 при экспериментальной черепно-мозговой травме

Магнитно-резонансная ангиография в диагностике церебрального вазоспазма в остром периоде черепно-мозговой травмы

Порівняльна характеристика даних регіональних регістрів розсіяного склерозу у східному і західному регіонах України

Післяопераційні ускладнення при хірургічному лікуванні хворих з гліомами супратенторіальної локалізації (аналіз структури летальності)

Аспекти реабілітаційного лікування хворих з дискогенними радикулопатіями попереково - крижового відділу хребта

Диференційоване хірургічне лікування назальної ліквореї

Первый в Украине опыт использования сочетанного круглосуточного динамического мониторирования (ЭЭГ и ЭКГ) в дифференциальной диагностике синкопальных состояний у детей

Конвульсофин в комплексной терапии эпилептического синдрома метаболической природы у детей и подростков

Повторяющиеся диспортовые блокады как фактор, существенно улучшающий качество реабилитации детей с церебральным параличом

НейроСПИД (17-летний опыт ранней диагностики и тактики ведения больных)

Классификация первичного антифосфолипид-ассоциированного поражения нервной системы

Патология сердца и легких у детей с прогрессирующими мышечными дистрофиями (диагностика и лечение)

Электромагнитные излучения миллиметрового диапазона (ЭМИ ММД) в комплексном лечении больных церебральным атеросклерозом (ЦА)

Травматическое повреждение локтевого нерва

Особенности дебюта и течения рассеянного склероза в детском возрасте

Можливості відновлення зорових функцій у нейрохірургічних хворих з ураженням зорового аналізатора

Нейроофтальмологічна симптоматика у хворих з аневризмами судин головного мозку та можливості відновлення порушених окорухових та зорових функцій

Клинические наблюдения эффективности депакина при «панических атаках»

Эндоскопическая вентрикулоцистерностомия в лечении гидроцефалии

Гострі порушення мозкового кровообігу в осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

Ефективність оперативного лікування ішемічних інсультів, спричинених оклюзивно - стенотичними ураженнями сонних артерій в ранній гострий період

Хірургічне лікування тунельних невропатій ліктьового та серединного нервів

Клинические аспекты применения оксибрала в терапии легкой черепно-мозговой травмы

Оценка эффективности применения электромагнитного влияния крайне высокой частоты в комплексном лечении больных с хронической церебральной сосудистой недостаточностью

Применение фармако-метаболитной композиции в снижении риска травматической эпилепсии у больных с тяжелой черепно-мозговой травмой

Аналіз результатів мануальної терапії при хронічних порушеннях кровообігу у вертебрально - базилярній системі

Сучасні підходи до хірургічного лікування хворих з травмою нижньошийного відділу хребта


Терапевтический потенциал липосомной трансфекции ткани головного мозга генами apoe е2 и е3 при экспериментальной черепно-мозговой травме

Белошицкий В.В., Гридина Н.Я., Цыба Л.А., Васильева И.Г., Семенова В.М., Чопик Н.Г.,
Институт нейрохирургии АМН Украины, Киев, Институт молекулярной биологии и генетики НАН Украины, Киев

Цель. Аполипопротеин Е (APOE обозначает ген; apoE обозначает белок) — гликопротеин плазмы, играющий центральную роль в метаболизме, транспорте и регуляции уровней холестерола и триглицеридов. После черепно-мозговой травмы (ЧМТ) синтез apoE имеет важнейшее значение для репарации липидного компонента мембран нейронов и глии, обеспечивая транспорт холестерола и фосфолипидов в ранней и промежуточной фазах процесса реиннервации. Носительство е4-аллеля прямо коррелирует с наличием более массивных структурных проявлений ЧМТ у человека, худшими исходами травмы, нарушением роста нейритов, ремоделированием синапсов и развитием отдаленных последствий травмы, в частности болезни Альцгеймера. Цель настоящей работы — изучение возможности улучшения исходов ЧМТ в эксперименте с помощью метода генной терапии, направленной на индукцию синтеза apoE е2 и е3 в ткани травмированного мозга.

Материал и методы исследования. «Модель ударного ускорения» (Marmarou A. et al., 1994) позволила воспроизвести тяжелую ЧМТ крысам, используя груз массой 450 г, падающий с высоты 1,5 м на голову; кДНК генов APOE е2 или APOE е3 встраивалась в плазмидный вектор pCMV•SPORT6 («Invitrogen», США). После нанесения травмы канюля из Набора для мозговых инфузий («DURECT Corp.», США) стереотаксически устанавливалась в боковой желудочек мозга и соединялась с осмотической помпой ALZET («Invitrogen», США), заполненной раствором, содержащим липосомы (комплексы ДНК и катионных липидов), с использованием препарата DOTAP Methosulfate («SIGMA-ALDRICH», США). Таким образом обеспечивалась интратекальная инфузия 25 мкг плазмидной ДНК со скоростью 8 µl в час в течение 25 часов. Эффективность трансфекции оценивалась с помощью метода RT-PCR. Через 10 дней после интравентрикулярного введения вектора, экспрессия человеческих генов APOE е2 or е3, оцениваемая по наличию соответствующей mРНК в образцах мозговой ткани, четко определялась в мозге крыс. Для оценки терапевтического потенциала липосомной трансфекции генами АРОЕ е2 и е3 при экспериментальной ЧМТ использовались следующие методики: 1) гистологическое исследование на 10-е сутки после травмы; 2) оценка изменений двигательной функции по общепринятой шкале до нанесения травмы и в течение 1-7 дней после травмы; 3) изучение нарушений когнитивных функций (оценка пространственной памяти в водном лабиринте Морриса) на 7-10-й дни после травмы.

Результаты. Липосомная трансфекция генами APOE е2 или е3 ткани мозга крыс с ЧМТ обеспечивала: 1) предотвращение развития зон вторичной дезинтеграции в травмированном мозге, что проявлялось значительно меньшей выраженностью признаков нарушения проницаемости стенок сосудов и повреждения паренхимы мозга, уменьшением реактивного отека в мозге леченых животных; 2) коррекцию посттравматических двигательных дисфункций; 3) предотвращение расстройств пространственной памяти.

Выводы. Генная терапия является перспективным методом лечения черепно-мозговой травмы в эксперименте, положительно влияющим на процессы репарации в нервной ткани. Запуск синтеза в клетках ЦНС изоформ е2 и е3 apoE при экспериментальной ЧМТ у крыс способен предотвращать развитие и обеспечивать регресс как структурных проявлений травмы, так и обусловленных морфологическими изменениями функциональных дисфункций. Вышеуказанное делает оправданным дальнейшее изучение возможностей генной терапии при данной патологии.

Therapeutic potential of cationic liposome-mediated apoe е 2 and е 3 gene transfer for treatment of experimental traumatic brain injury

Biloshytskyy V., Gridina N., Tsyba L., Vasilyeva I., Semenova V., Chopik N.
SUMMARY. Cationic liposome-mediated APOE е2 and е3 gene transfer may have therapeutic potential for treatment of experimental TBI. Employing gene trasfer to achieve the therapeutically useful levels of apoE е2 and е3 in the CNS resulted in: (1) prevention of secondary brain damage; (2) correction of the post-traumatic motor dysfunction; (3) prevention of spatial memory impairments.

Назад


Магнитно-резонансная ангиография в диагностике церебрального вазоспазма в остром периоде черепно-мозговой травмы

Болюх А.С., Институт нейрохирургии им. акад. А.П. Ромоданова АМН Украины, г. Киев

Цель работы: Оценить возможности МР- ангиографической диагностики церебрального вазоспазма у больных в остром периоде ЧМТ.

Материалы и методы: Допплерографию проводили на аппарате ТС2-64 (EME. Eden, Germany) датчиком 2МГц. Ежедневно изучали кровоток по средней мозговой артерии(СМА), сегментам М1-М2 через «височное окно» и экстракраниальной части внутренней сонной артерии через субмандибулярный доступ. Критериями диагностики вазоспазма были средняя скорость (Vм) по средней мозговой артерии больше 120 см/сек и гемисферный индекс (НI) больше 3-х.

Из 102-х пациентов (90(88,2%) мужчин и 12(11,8%) женщин в возрасте от 19 до 73 лет, средний возраст пациентов 41,9 ± 4,7 года) вазоспазм СМА по данным УЗДГ был выявлен у 29 (28,4%) больных в остром периоде ЧМТ.

Магнитно-резонансная ангиография выполнена 10 пациентам с верифицированным методом УЗДГ вазоспазмом СМА на аппарате Magnetom Vision Plus1, 5Т Siemens с применением стандартной 3D Time-of-Flight техники.

Из десяти пациентов с посттравматическим церебральным вазоспазмом, по данным УЗДГ, у двоих был односторонний вазоспазм легкой степени (Vм =120 - 140 см/сек). У трех пострадавших был односторонний вазоспазм средней степени (Vм=141 - 200 см/сек), у двух — двусторонний вазоспазм средней степени. У трех пациентов с одной стороны был вазоспазм тяжелой степени (Vм > 200 см/сек), с другой — средней степени. Трем больным с вазоспазмом средней степени и одному с вазоспазмом тяжелой степени магнитно-резонансную ангиографию провели в динамике — после исчезновения допплерографических признаков вазоспазма.

Результаты: В результате изучения полученных ангиограмм сужение просвета средней мозговой артерии, обусловленное вазоспазмом, было выявлено у восьми пациентов.

У двух из этих восьми пациентов средняя мозговая артерия была равномерно сужена. У этих больных по данным УЗДГ был односторонний вазоспазм легкой и средней степени.

У шести пациентов было выявлено локальное сужение просвета средней мозговой артерии, сегмента М1-М2. В этих случаях по данным УЗДГ регистрировали вазоспазм средней и тяжелой степени.

При проведении МР-ангиографии в динамике, после нормализации показателей скорости кровотока, на ангиограммах не выявляли признаков сужения просвета церебральных сосудов.

У одного пациента с легким вазоспазмом и гематокритом 35% (по данным УЗДГ) на МР-ангиограммах изменений выявлено не было.

В другом случае, когда по данным УЗДГ был выявлен вазоспазм средней степени правой средней мозговой артерии (Vm = 182см/сек, HI = 4,1), при МР-ангиографии он не был подтвержден. В то же время были определены грубые дислокационные изменения хода сосуда, обусловленные очагами ушиба-размозжения правой лобной и височной доли, отеком правого полушария головного мозга (смещение срединных структур вправо — 1,4 см).

Выводы: На основании сопоставления данных МР ангиографии и УЗДГ при посттравмтическом вазоспазме считаем, что магнитно-резонансная ангиография при черепно-мозговой травме является ценным дополнительным методом визуализации сосудов основания головного мозга, который позволяет достаточно точно диагностировать вазоспазм, дифференцировать вазоспазм как таковой, от сужения просвета сосуда вследствие сдавления гематомой, очагом ушиба-размозжения головного мозга с перифокальным отеком, дифференцировать повышение скорости кровотока по данным УЗДГ при истинном вазоспазме от повышения скорости кровотока обусловленном другими причинами. Однако эти положения требуют дальнейшей разработки на большем количестве наблюдений.

Magnetic resonance angiography in diagnostic posttraumatic cerebral vasospasm in acute period of head trauma

Bolukch A.S.
Posttraumatic cerebral vasospasm accurs at abaut 5-40% patients with head injury. The principal method of vasospasm diagnostic is transcranial US dopplerography. Howere this method has diagnostic limitations. MR angiography was performed in 10 patients with US-signs posttraumatic cerebral vasospasm of arteria cerebral media. In 8 cases the date of MR angiography and US dopplerography was coincided. In 2 cases MR angiography allows to perform differensiation increasing the blood velocity based on US dopplerography and vasospasm. MR angiography is the promising method for diagnostic posttraumatic cerebral vasospasm.

Назад


Порівняльна характеристика даних регіональних регістрів розсіяного склерозу у східному і західному регіонах України

Волошина Н.П., Левченко І.Л., Негреба Т.В., Василовський В.В., Лобойко О.І., Панченко І.О.,
Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України (м. Харків);
Негрич Т.І., Хавунка М.Я., Львівській національний медичний університет ім. Д. Галицького (м . Львів)

Останні роки в Україні спостерігається зріст розповсюдженості РС, але регіональні особливості факторів ризику виникнення і перебігу хвороби залишаються невизначеними, до того ж до 2003 року майже не існувало й системи обліку хворих — національного реєстру.

Мета роботи: за даними регіональних реєстрів хворих на розсіяний склероз в Харківській та Львівській областях, вивчити особливості клінічних форм, дебюту й перебігу хвороби та фактори ризику виникнення РС у Східному та Західному регіонах України.

Методи дослідження: анкетування (безпосередній огляд та опитування пацієнтів з РС, заповнення анкети - опитувальника, розробленого у відділенні нейроінфекцій і РС ІНПН АМНУ на кожного хворого); епідеміологічні та математико - статистичні методи.

Результати й висновки: створено регіональний реєстр хворих на РС у 4-х районах Харківської та 4-х — Львівської області. Обстежено 139 пацієнтів з РС Харківського регіону і 174 — Львівського регіону, проаналізовано дані анкет-опитувальників цих хворих. При аналізі даних регіональних реєстрів пацієнтів з РС в Харківській і Львівській областях виявлена тенденція до народження хворих на РС, незалежно від типу перебігу хвороби, у батьків зрілого віку (старше 28-ми років), а також до пізнього початку menarche у пацієнток Львівського регіону (14,2 ± 1,5) років, насамперед з первинно прогредієнтним типом перебігу хвороби (15 ± 1,6) років. Можна припустити певні гормональні порушення у пацієнток з РС у Західному регіоні, що сприяють розвитку саме прогредієнтних форм патології.

У пацієнтів з РС Харківського регіону, на відміну від хворих Львівського регіону, був більш обтяжений ранній анамнез. Перинатальні негаразди (18,6%), обтяжене щеплення (7,8%), алергічні реакції (25,5%) та недостатнє грудне вигодування (17,1%) зустрічалися в анамнезі пацієнтів Східного регіону частіше, ніж у хворих Західного регіону (12,1%, 3,5%, 20,7%, 16,1% відповідно).

Найвище рангове місце серед факторів ризику виникнення РС у пацієнтів Харківського і Львівського регіонів займав високий інфекційний індекс (48,1% і 55,2% хворих відповідно), що обумовлює постійну антигенну стимуляцію імунної системи у генетично схильних до РС осіб. Серед специфічних інфекцій найчастіше зустрічалися ангіни і кір. Захворювання на кір частіше відмічалося в анамнезі у пацієнтів з прогредієнтними типами перебігу РС в обох регіонах. Такі інфекційні захворювання, як кір, червониця, ангіни найчастіше зустрічалось у Західному регіоні, у той час як на отогенні процеси частіше хворіли на Сході. Герпетичні інфекції відмічалися у третини обстежених пацієнтів.

Особливістю початку РС у пацієнтів Львівського регіону можна вважати тривалий дебют, незалежно від типу перебігу хвороби. У пацієнтів Харківського і Львівського регіонів з первинно-прогредієнтним перебігом (ППП) частіше спостерігався моносиндромний, сповільнений за темпами дебют, у той час як при рецидивуючому (РП) і вторинно-прогредієнтному (ВПП) — оліго- і полісиндромний дебют. У Львівському регіоні виявлена тенденція до більш тяжкого початку РС (тривалий тяжкий дебют із застосуванням глюкокортикоїдів), ніж у пацієнтів Харківського регіону.

Дебют захворювання у підлітковому віці виявився несприятливим для пацієнтів обох регіонів України, бо у 22% хворих Харківського і 24,6% — Львівського регіону при дебюті у віці 10-19 років спостерігався розвиток несприятливого ВПП РС. На відміну від Харківського регіону, у Львівському регіоні починаючи з віку дебюту 30-39 років зростала частка хворих з несприятливими прогредієнтними типами перебігу РС.

В клінічній картині РС у пацієнтів обох регіонів найбільш високі рангові місця займали порушення пірамідної системи, в основному у вигляді рефлекторної пірамідної недостатності та зміни тонусу м'язів. При цьому наявність парезів спостерігалася у 78,3% мешканців Харківського і лише у 41,9% хворих Львівського регіону. Для Львівського регіону були більш властиві тазові порушення (85,1%), суб'єктивні та об'єктивні розлади чутливості (73,6% і 63,2%), вестибулярні та сексуальні порушення (66,1% і 70,1%), а також психопатологічні розлади (84,5%), астенічний синдром та цефалгії (67,2% і 44,2%). Для Харківського регіону більш характерними виявилися стовбурові симптоми, такі як окорухові порушення (75,2%), вертикальний ністагм (35,6%), дещо частіше зустрічалось ураження лицьового та трійчастого нерву (41,1% і 6,9%), гіпотрофії (13,2%) Ураження зорових нервів, мозочкові симптоми, рефлекси орального автоматизму, вегетативні порушення та епілептичні напади зустрічалися у хворих на РС з однаковою частотою в обох регіонах.

Comparative characteristics of multiple sclerosis regional register data in eastern and western ukrainian regions

Voloshina N.P., Levchenko I.L., Negreba T.V., Vasilovskiy V.V., Loboyko O.I., Panchenko I.O., Institute of Neurology, Psychiatry and Narcology of AMS of Ukraine (Kharkiv);
Negrich T.I., Khavunka M.Ya., Lviv state medical university named by D.Galitzkiy (Lviv)
The 139 MS patients in Kharkiv region and 174 — in Lviv were surveyed. The data of the questionnaire of these patients were analyzed. The peculiarities of the beginning and course of disease, clinical symptoms and favorable and unfavorable signs in MS patients of Eastern and Western Ukrainian regions were investigated.

Назад


Післяопераційні ускладнення при хірургічному лікуванні хворих з гліомами супратенторіальної локалізації (аналіз структури летальності)

Главацький О.Я., Лисенко С.М., Кулик А.В.,
Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМНУ;
Данчук С.В., Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги

Резюме: на клінічному матеріалі 161 летального випадку встановлені роль і місце екстра- та інтракраніальних ускладнень в структурі післяопераційної летальності при хірургічному лікуванні хворих з гліомами супратенторіальної локалізації.

Матеріали та методи дослідження. Матеріалом дослідження був 2641 випадок гліом супратенторіальної локалізації хворих, що були прооперовані в клініках Інституту нейрохірургії АМНУ за період з 1992 по 2004 роки.

Методи дослідження: ретроспективний статистичний скринінг-аналіз, де основними критеріями відбору пацієнтів були 1) вік (дорослі); 2) гістогенез; 3) локалізація; 4) оперативне втручання; 5) строки спостереження — післяопераційний період (з моменту операції до моменту виписки або смерті хворого). Статистична обробка матеріалу проводилась з використанням ППП STATISTICA. Статистична оцінка отриманих результатів проводилась шляхом порівняння відносних частот в групі (ах).

Результати та обговорення. Встановлено, що з загальної кількості оперованих хворих (2641) за цей період помер 161 хворий. В 131 (81,4%; 99 ДІ 72,3% — 88,0%) випадку причиною смерті були інтракраніальні ускладнення: 1) геморагічні (55,0%); ішемічні (9,2%); вторинні церебрально-набрякові (22,1%) та церебральні інфекційно-запальні (13,7%). В 30 (18,6%; 99% ДІ 12,0% — 27,7%) випадках причиною смерті були екстракраніальні ускладнення: 1) гостра серцево-судинна недостатність (40,0%); 2) гостра легенево-серцева недостатність (43,3%); 3) септичні ураження (16,7%). В абсолютній більшості випадків — 96,8% (99% ДІ 83,8% — 99,4%) мали місце злоякісні гліоми ІІІ-IV ступеня анаплазії, а в 74,0% (99% ДІ 64,2% — 81,7%) пухлини розповсюджувались до глибинно-медіанних відділів з ураженням підкіркових та серединних структур мозку.

Висновки:

1. Серед причин післяопераційної летальності хворих з гліомами супратенторіальної локалізації абсолютну більшість (81,4%) складають інтракраніальні ускладнення (р = 0,01), в структурі яких геморагічні складають переважну більшість — 55%.

2. Екстракраніальні ускладнення серед причин післяопераційної летальності складають 18,6% (р = 0,01); у 80,3% — це гостра серцево-судинна (40,0%) та гостра серцево-легенева недостатність (43,3%).

3. Абсолютно несприятливими факторами, що впливають на ризик виникнення летального виходу є розповсюдження пухлини до медіанних структур мозку та злоякісний характер процесу (p = 0,01).

Posoperative complications under surgical treatment sick with supratentorially gliomas. The analysis of the structure letality events

Glavatsky O., Lysenko S., Kulik A., Institute of neurosurgery n. acad. A. Romodanov, Ukraine, Kiev;
Danchuk S., Kyiv Municipal Emergency Hospital, Ukraine
Abstract: on the clinical material of the 161 lethal events are installed role and place intracranial and extracranial complications in the structure postoperative letality under surgical treatment sick with supratentorially gliomas.
Key wards: supratentorialy glioma, extracranial complications, postoperative period.

Назад


Аспекти реабілітаційного лікування хворих з дискогенними радикулопатіями попереково - крижового відділу хребта

Довгий І.Л., Коркушко О.О., Ханенко Н.В., Середа В.Г.,
Київська медична академія післядипломної освіти ім.  П.Л. Шупика

Мета дослідження. Вивчення ефективності застосування лазеропунктури (ЛП) інфрачервоного діапазону і мануальної терапії (МТ) при реабілітаційному лікуванні хворих з дискогенними радикулопатіями.

Матеріали і методи дослідження. На кафедрі неврології і рефлексотерапії в клініці Київської обласної клінічної лікарні №1 нами проліковано 144 хворих (75 жінок, 69 чоловіків). Більшість хворих в анамнезі пов'язували початок хронічних болів в попереку з підняттям ваги, з різкими рухами, з переохолодженням, непостійним заняттям лікувальною фізкультурою, неправильною організацією робочого місця, з зайвою вагою.

Результати та їх обговорення. Проводили ЛП інфрачервоним випромінюванням за допомогою апарата «Біомед-001». Курс лікування становив 10-12 сеансів; час впливу на одну корпоральную точку — 1-2 хв., аурикулярну — 30-60 секунд, сумарна експозиція під час одного сеансу до 20 хвилин. Під час однієї процедури впливали на 10-18 точок акупунктури (ТА).

На кожну процедуру ТА підбирали індивідуально: використовували місцево-сегментарні точки, віддалені і загальнозміцнювальні. Найчастіше використовували ТА на меридіані сечового міхура V 21-29, 31-34, 36-40, 55-61, а також T 3-5.

При ураженні корінця LV найбільш ефективним виявився вплив на ТА VB29, 30, 33, 34, 36, 42, 44. При ураженні корінця SI I доцільно застосувати ТА на меридіані сечового міхура V54,57,60,65,67 і VB30.

При помірно вираженому больовому синдромі впливали на корпоральні та аурикулярні точки роздільно, по черзі. Використовували точки АР38, АР40, АР51, АР52, АР54, АР55; за сеанс 2-3 точки.

Використовували МТ: релаксація, мобілізація, маніпуляція, різні методики постізометричної релаксації для усунення м'язово-тонічних та нейродистрофічних змін в м'язах кінцівок (переважно синдром грушоподібного м'яза та синдром клубово-поперекового м'яза).

Хворим з даною патологією ми рекомендували проходити курс рефлексотерапії 2 рази на рік протягом 2-3 років.

В інтервалах між курсами лікування хворим проводиться ЛФК для укріплення м'язів попереку та грудного відділу (в ліжку, на «шведській» стінці, перекладині) та плавання в басейні.

При появі перших ознак загострення пропанували використовувати особливий підтримуючий корсет.

При проведенні діагностики по методу Накатані та аурикулодіагностики після лікування в 42,6% пацієнтів відмічалось, що точки-провідники були в межах «фізіологічного коридору», в 21,1% було зменшення кількості викидів за межі «фізіологічного коридору».

Результати лікування показали, що позитивний ефект отримано у більшості хворих: відсутність болей у 68,3% хворих, регрес проявів головного клінічного симптомокомплексу (повний — 38,4%, значний — 17,5%, помірний — 7,4%).

Висновки. У хворих з дискогенними радикулопатіями попереково-крижового відділу хребта в стадії неповної ремісії в 68,3% випадків отримано позитивний ефект.

Усуваються м'язово-тонічні, нейродистрофічні синдроми, відновлюються нормальні функціональні рухи в поперековому відділі хребта та нижніх кінцівках.

Aspects of rehabilitational treatment ill with discogenic by radiculopathies of a lumbosacral part of column

Dovgy I., Korkushko O., Hanenko N., Sereda V.,
The P.L. Shupyk Kyiv medical academy for postgraduate education.
Resume. In the article the outcomes of treatment 144 patients with discogenic by radiculopathies on designed by us to procedure are indicated. The obtained outcomes testify to high performance of treatment of the given pathology.

Назад


Диференційоване хірургічне лікування назальної ліквореї

Дядечко А.О., Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України, м.Київ

Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування хворих з назальною ліквореєю шляхом визначення та обгрунтування показів до різних методів втручання, впровадження диференційованого хірургічного лікування на основі удосконалення діагностичного алгоритму.

Матеріали і методи дослідження. Робота базується на аналізі 120 спостережень над хворими, оперованими з приводу назальної ліквореї різної етіології: травматичні (66,6%), ятрогенні (6,7%), спонтанні (24,2%) та симптоматичні (2,5%). Окрему групу склали 68 хворих, яким проводилось тривале люмбальне дренування. Вік хворих коливався від 15 до 62 років. Серед хворих з травматичною ліквореєю переважали чоловіки молодшого та зрілого вікових періодів (55,8%), а серед хворих зі спонтанною ліквореєю — жінки середнього та зрілого вікових періодів (22,5%). Середній термін існування ліквореї — 2,7 ± 0,5 років. Переважала рання лікворея. До проведення оперативного втручання всі хворі проходили консервативне лікування.

Результати. Діагностичні методи підтверджували наявність ліквореї, визначали її характер та локалізували місце знаходження фістули. Наявність ліквореї підтверджували за допомогою проби «Глюкотест». Найбільш інформативним методом в діагностиці лікворних фістул виявилась комп'ютерна цистернографія. Точна локалізація визначена в 95,8%.

В усіх випадках хірургічні втручання виконувались з лікувальною та профілактичною метою можливого виникнення менінгіту. Операцією вибору при локалізації фістули в лобно-решітчастій ділянці була транскраніальна екстра-, інтрадуральна методика, при локалізації фістули в ділянці клиноподібної пазухи — ендоназальна, лікворошунтуючі втручання використовувались в разі гіпертензивних форм ліквореї або при неефективності інших хірургічних методів. Перевагу віддавали транскраніальним методам втручання, особливо в тих випадках, коли локалізацію фістули не вдавалось верифікувати, як методам, що дозволяють максимально візуалізувати зону ушкодження (виключенням була ділянка клиноподібної пазухи). При виборі ендоназального методу втручання керувались принципами локалізації фістули в клиноподібній пазусі та задніх відділах решітчастої пластини, малоінвазивності, відсутності ускладнень транскраніального доступу (відсутності косметичних дефектів). Показом до використання комбінованих оперативних втручань є сполучення гіпертензивних форм ліквореї зі значними за розміром лікворними фістулами.

Показом до використання тривалого люмбального дренування є тривалість ліквореї від 3 місяців (травматична) до 1-го року (спонтанна). Всім хворим, яким виконувались транскраніальні або ендоназальні втручання в післяопераційному періоді встановлювався люмбальний дренаж терміном на 7-10 днів. Також люмбальний дренаж використовувався як тест-контроль ефективності можливого використання лікворошунтуючої операції — при від'ємній реакції проби «Глюкотест» на фоні функціонуючого дренажу та відсутності значних гіпотензивних змін, лікворошунтуюче втручання вважалось можливим. Протипоказами до використання лікворошунтуючих втручань є наявність пневмоцефалії для попередження виникнення її напруженої форми, а також відсутність санації ліквора при наявності запальних ускладнень в анамнезі.

Differential surgical treatment for nasal liquorrhea

Dyadechko А.О.
Summary. The paper is deals with a topic issue of managing nasal liquorrhea in patients with liquorrhea of various origins. A diagnostic algorithm that is necessary for setting indications for using various methodologies of surgical treatment has been specified, the use of the differentiated approach to surgical treatment of liquorrhea depending on its type, location of a liquor fistula, the pattern of the disease has been substantiated, the expediency of the stage-by-stage use of surgical and non-surgical methods of treating liquorrhea has been proven. The nearest and remote results of treatment of patients with nasal liquorrhea have been studied depending on the method used, the development of liquorrhea and the location of the fistula.

Назад


Первый в Украине опыт использования сочетанного круглосуточного динамического мониторирования (ЭЭГ и ЭКГ) в дифференциальной диагностике синкопальных состояний у детей

Евтушенко О.С., Кутякова Е.И., Евтушенко С.К., Нагорная Н.В., Евтушенко Л.Ф., Дубина С.П., Яворская О.Л., Пшеничная Е.В., Омельяненко А.А., Лисовский E.B., Донецкий областной детский клинический центр нейрореабилитации

В настоящее время синкопальные состояния рассматриваются в рамках пароксизмальных нарушений сознания. Необходимость выделения из всего многообразия пароксизмальных состояний феноменов эпилептического или кардиогенного генеза ставит трудные задачи перед клиницистами в дифференцировке данных пароксизмов. В большинстве случав данные о наличии пароксизмов, их клинической окраске врач получает, подробно опрашивая родственников больного или самого ребенка. Значительно реже картину пароксизма можно зафиксировать на амбулаторном приеме или в стационаре. Кроме того, часть приступов возникает в ночные часы и протекает вне внимания медицинского работника. Нередко эпилептические приступы (особенно их бессудорожные формы) приходится дифференцировать с пароксизмами кардиального происхождения (симптомы нарушения ритма сердца в виде пароксизмальной тахи- или брадикардии, мерцательной тахиаритмии, атриовентрикулярной блокады, слабости синусового узла, удлинения интервала Q-T и S-T), особенно учитывая необычайно высокий рост в последнее время бессудорожных форм эпилепсии у детей. Часто неконтролируемость пароксизмов, трудности их визуализации осложняют их дифференциальную диагностику. Для уточнения диагноза важно наблюдение врачом самих пароксизмов, чтобы решить ряд существенных вопросов: уточнить его характер (эпилептические, неэпилептические), диагноз основного заболевания (эпилепсия или эпилептический синдром при ряде церебральной и экстрацеребральной патологии).

В Донецком областном детском центре нейрореабилитации функционирует нейрофизиологическое отделение, включающее кабинеты электроэнцефалокартирования с видеомониторингом, исследованием вызванных зрительных потенциалов и шахматного паттерна, холтер-ЭЭГ, ультразвуковой допплерографии, электронейромиографии и укомплектованное 6 сотрудниками, прошедшими курсы специализации.

С появлением в 2003-м году новой компьютерной системы Neurotravel POCKET 24d (Италия), предназначенной для регистрации, просмотра и анализа электроэнцефалограммы (электрокардиограммы) в режиме Holter, возросли разрешающие способности в плане дифференциации пароксизмов. Система, состоящая из переносного блока, аккумулятора, подзарядного устройства и PCMCIA-карты, проста в обращении, компактна, что позволяет больному не менять привычный образ жизни вне больничного режима. В программном обеспечении предусмотрена регистрация больным или родственником больного развивающегося приступа (с выделением начала и окончания), облегчающая просмотр и анализ ЭЭГ.

Холтер-ЭКГ осуществляется с помощью аппарата «Кардиотехника 4000АД» (Инкарт, Санкт-Петербург), проводящего как моно- так и бифункциональный мониторинг (одновременно с ЭКГ круглосуточная регистрация показателей артериального давления).

Под наблюдением в центре находилось 10 пациентов в возрасте от 5 до 15 лет, характер синкопальных приступов у которых был неясен.

У обследуемой группы детей осуществлялась регистрация ЭЭГ и ЭКГ в режиме Нolter в течение от 6 до 24 часов.

Всем пациентам, кроме сбора подробного анамнеза, предварительно проводилось углубленное исследование соматического статуса, записывалась фоновая ЭЭГ с помощью программно-аппаратного комплекса DXNT32, осуществляющего видеозапись пароксизмов с одновременным стационарным мониторированием, проводились интра- и экстракраниальная допплерография, ЭХО-КГ, ЭКГ и МРТ головного мозга с ангиографией.

Выявлено, что у 5 детей пароксизмы падения обусловлены petit mal (с потерей постурального тонуса и легкими миоклониями) и были отнесены к первичной бессудорожной эпилепсии, у 3-х детей обнаружены кардиальные нарушения в виде удлинения интервала Q-T (1 ребенок), слабости синусового узла (1 ребенок) и пролапса митрального клапана с нарушением ритма (1 ребенок). У 2 детей с синкопальными состояниями обнаружено сочетание артериальной гипотонии и диспластической кардиомипатии.

Таким образом, введение в аллгоритм исследований холтер-ЭЭГ и ЭКГ качественно влияет на дифференциальную диагностику пароксизмальных состояний у детей и подростков, что диктует необходимость назначения противосудорожной, кардиотропной (или сочетанной) терапии.

Назад


Конвульсофин в комплексной терапии эпилептического синдрома метаболической природы у детей и подростков

Евтушенко И.С., Голубева И.Н., Кутякова Е.И.,
Донецкий областной детский клинический центр нейрореабилитации, ДОКТМО, ОДКБ, МГЦ (г. Донецк)

Многообразие этиологических факторов, вызывающих эпилепсию у детей, постоянно диктует необходимость их поиска, поскольку кардинально решаются вопросы лечения, профилактики и прогноза этого тяжелого заболевания.

Из 150 детей с эпилепсией за 5 лет было выделено 15 детей и подростков в возрасте от 3 до 16 лет (девочек 8, мальчиков 5) длительно и безуспешно наблюдавшихся по поводу резистентных припадков, преимущественно миоклоний, генерализованных и абсансных приступов.

Вторым признаком у детей, на который мы обратили внимание, было их фенотипическое сходство: астеническое телосложение, пониженное питание, гипермобильность в суставах и позвоночнике. Третьим и достаточно облигатным синдромом были жалобы на пониженный аппетит, непереносимость многих продуктов, периодические (1-2 раза в год) ацетонемические состояния. Четвертым признаком были быстрая утомляемость, мышечная слабость, нередко миалгии после физической нагрузки. Пятым проявлением были жалобы родителей на затруднения при обучении, слабую память, расстройства сна у большинства детей.

На основании тщательного соматического и неврологического обследования, инструментальных данных (ЭЭГ записи сна и видеомоторинга, допплерографического и дуплексного сканирования, МРТ-ангиографии и КТ, Холтер ЭКГ), биохимического скрининга (креатинин, креатининфосфокиназа, карнитин, пируват, лактат, пролин, оксипролин, электролиты, рН крови и мочи) удалось связать судороги с метаболическими отклонениями. Это позволило поставить диагнозы метаболической энцефалопатии вследствие недостаточности и дефицита карнитина первичного происхождения у 2 человек и вторичного (вследствие хронического панкреатита) — у 3 человек, хронического пиелонефрита — у 1 человека, хронического колита и энзимопатии — у 3 человек. Нарушение обмена аминокислот (глицина, триптофана, цистеина) с аминоацидоурией выявилось у 3 пациентов; MELAS-синдром с симптоматикой рецидивирующих ПМК и инсультов, а также эпилептического синдрома — у 3.

Важно то обстоятельство, что на фоновой ЭЭГ только у 7 детей зарегистрирована типичная эпилептическая активность. У 2 после гипервентиляции, а у 6 больных только после депривации сна и записи самого сна удалось зафиксировать пик-волновую активность в лобных и затылочных отведениях.

Особенностью терапии подобных больных было назначение диеты с дробным питанием, включая специальные канадские смеси (назначаемые послеоперационным больным), употребление биокефира или канадского йогурта, прием курсами энзимных препаратов (энзистал, мезим-форте). Патогенетической терапией было назначение элькара 7-12 кап. 2-3 раза в сутки от 1 до 3 месяцев и конвульсофина — 15-20 мг/кг веса в сутки длительно.

Назначенная терапия оказалась эффективной у всех больных: исчезли приступы (катамнез 2,5 года) у 10 человек, 1-2 приступа в год наблюдались у 5 человек. До назначения у 5 больных было зафиксировано предстатусное течение, у 6 человек — 5-10 приступов в месяц, у 4 человек — 3-4 приступа в месяц.

Выделение метаболической энцефалопатии (различной этиологии), протекающей с эпилептическим синдромом, крайне целесообразно, что приведет к своевременной метаболической и противоэпилептической терапии и более оптимистическому прогнозу.

Convulsofin in complex therapy of metabolic epileptic syndrom in children and teenagers.

Evtushenko I.S.,Golubeva I.M., Kutjakova O.I.;
Donetsk Regional Child Clinical Center of Neuroreabilitation.
There were observed 15 children of 3-16 y.o. The encephalopathy with epileptic syndrom owing to disoders in carnitin exchange and aminoacid exchange ,mytohondrial pathology,intestinal ensymopathy was diagnosed. The treatment with convulsofin and elkar was used,and so the positive effects were achieved. Cathamnesis-2,5 years.

Назад


Повторяющиеся диспортовые блокады как фактор, существенно улучшающий качество реабилитации детей с церебральным параличом

Евтушенко О.С., Лисовский Е.В., Евтушенко С.К.,
Донецкий областной детский клинический Центр нейрореабилитации

Попытки решить проблему мышечного спастического синдрома предпринимаются очень давно, разработано много методик и создан целый ряд препаратов, но проблема оказалась далекой от окончательного решения. Особенно актуальна она в реабилитации церебрального паралича. Применение различных реабилитационных методик, направленных на снижение тонуса (массаж, гимнастика, мануальная терапия, физиотерапия, медикаментозная терапия и т.д.), не всегда оказывается достаточно эффективным. Одним из методов терапии спастики являются нейромышечные блокады ботулотоксинами (диспорт). Благодаря способности диспорта вызывать мышечную релаксацию путем блокирования ацетилхолина в нервно-мышечных синапсах, препарат способствует облегчению патологических состояний, вызванных мышечным спазмом (дистонические спазмы, избыточные мышечные сокращения, сочетанная спастичность и др.). Расширяются показания к применению диспорта в детской нейрореабилитологии, особенно при терапии церебрального паралича (мышечная спастичность, диатонические атаки). Аномально развивающаяся двигательная функция при церебральном параличе (ЦП) приводит к ранней деформации конечностей и формированию контрактур.

При отборе детей с ЦП для проведения диспортовых блокад мы особо уделяли внимание клинически звучащим миогенным спастическим синдромам (гармструнг, ректус, аддукторный, трицепс). При спастическом эквинусе введение осуществлялось преимущественно в икроножную, камбаловидную и заднюю большеберцовую мышцы, спастика которых и формировала патологическую установку стопы. На одну блокаду использовалось от 250 до 500 единиц диспорта в зависимости от возраста, веса ребенка и выраженности спастики (10-30 ЕД/кг).

Нами были проведены нейромышечные блокады диспортом 168 больным детям (в возрасте от 6 месяцев до 16 лет) со спастическими формами церебрального паралича и дистоническими атаками различной степени выраженности. Эффективность терапии диспортом оценивалась снижением мышечного тонуса, уменьшением аддукторного спазма, увеличением активного и пассивного объема движений, длины шага. У 150 детей достигнут полноценный эффект в виде уменьшения спастичности и дистонических атак, 75 из них стали ходить с легкой поддержкой, 34 ребенка стали передвигаться, держась за стену, 41 — стоять с легкой поддержкой. Особой эффективности блокады диспортом достигли по снятию аддукторного спазма мышц ног.

После проведенной блокады ребенок обязательно получал 1-3 (в зависимости от длительности эффекта блокады) курса интенсивной реабилитации. После снижения эффекта блокады мы проводили повторные инъекции диспорта с последующими курсами реабилитации. Дети в наблюдаемой группе получили от 2 до 6 инъекций диспорта. С каждой последующей блокадой диспортом увеличивается длительность ее эффекта (в 20% случаев длительность эффекта достигла 1 года).

Однако у 18 больных (с грубой атрофической спастикой, подтвержденной ЭМГ) мы получили крайне незначительный по выраженности и времени эффект. Повторные блокады этим больным дали более положительный эффект.

Чтобы добиться положительного результата, необходимо соблюдать ряд рекомендаций:

1. Хорошо знать мышечную анатомию, биомеханику и миогенные спастические синдромы.

2. Блокады диспортом следует проводить при наличии ранних признаков церебрального паралича и спастичности мышц.

3. Следует тщательно выбирать мышцы, точки и четко рассчитать глубину введения препарата.

4. Нецелесообразно проводить блокаду детям старше 7-10 лет, никогда не ходившим, не держащим вертикальную позу, с атрофической спастикой.

5. На фоне действия диспорта крайне необходимо проведение интенсивной реабилитации (исключая тепловые процедуры — парафин, озокерит, грязевые аппликации, сауна).

6. Чрезвычайна важна гимнастика для развития вертикальной позы.

7. Для поддержания эффекта диспорта и во время интенсивной реабилитации для улучшения нейротрофической функции мышц целесообразно назначение глицина, АТФ-лонг, L-карнитина, стимола.

Применение повторных нейромышечных блокад препаратом диспорт при выраженной спастичности мышц на сегодняшний день является методом, существенно повышающим эффективность реабилитации детей с церебральным параличом.

Repeating blockades with Disport as a factor,that makes the quality of children's with cerebral palsy reabilitation better

Evtushenko O.S., Lisovsky E.V., Evtushenko S.K.;
Donetsk Regional Center of Neuroreabilitation.
Usage repeating neuromuscular blockades with Disport in patients with severe spastic process in musculs today is the method that increase reabilitation effects in children with cerebral palsy.

Назад


НейроСПИД
(17-летний опыт ранней диагностики и тактики ведения больных)

Евтушенко C.K., Деревянко И.Н.,
Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького, Донецкий областной центр по профилактике и борьбе со СПИДом, г.Донецк

С момента публикации нашей первой статьи по нейро-СПИДу прошло 17 лет (С.К. Евтушенко, 1988), и нам бы хотелось сегодня поделиться опытом диагностики и терапии этого тяжелого заболевания.

Цель настоящей работы — изучить спектр неврологических нарушений при ВИЧ-инфекции на различных стадиях заболевания, выделить критерии ранней диагностики нейроСПИДа, определить тактику фармакотерапии данной категории пациентов.

Материал и методы исследования. Проведен анализ осмотра 3150 ВИЧ-инфицированных пациентов на базе Донецкого областного центра по профилактике и борьбе со СПИДом на протяжении 1995-2005 гг. на различных стадиях заболевания. Оценены эпидемиологические, клинико-неврологические, иммунологические, серологические данные крови и ликвора, результаты КТ, МРТ, ЭНМГ, УЗДГ. Больные распределялись согласно разработанной авторами рабочей классификации психоневрологических расстройств при ВИЧ-инфекции и СПИДе (С.К. Евтушенко, И.Н. Деревянко, 1999-2001).

Результаты. Проведенный эпидемиологический анализ за 1995-2005 гг. показал не только рост частоты встречаемости как первичного, так и вторичного нейроСПИДа (на 30%), но и количества пациентов, впервые обратившихся за помощью именно к неврологу (на 18%), после чего был установлен факт ВИЧ-носительства; а также рост смертности среди ВИЧ-инфицированных (на 16%), при которой неврологические проявления стали единственной причиной смерти либо серьезно отягощали состояние больных СПИДом.

Выявлено 369 пациентов (в возрасте 18-46 лет): 223 мужчин и 146 женщин с различными неврологическими нарушениями, причем их спектр выходил далеко за рамки хорошо известных и описанных в литературе основных классических форм нейроСПИДа (ВИЧ-энцефалопатии, вакуолярной миелопатии, сенсорной полинейропатии). При отсутствии признаков выраженного иммунодефицита в крови нами установлены следующие формы первичного нейроСПИДа: синдром рассеянного склероза (41 чел.), синдром хронической усталости (23 чел.), острый асептический менингит (5 чел.), паралич Белла (12 чел.), синдром Гийен-Барре (4 чел.), синдром Фишера (1 чел.), хроническая воспалительная демиелинизирующая полинейропатия (6 чел.), дистальная симметричная, преимущественно сенсорная полинейропатия (67 чел.), миопатоподобный синдром (7 человек), полимиозит (2 чел.), ишемический инсульт (14 чел.), геморрагический инсульт (3 чел.), в 1-м случае сочетающийся с тромбоцитопенической пурпурой; спинальное нарушение кровообращения на уровне артерии Депрож-Готтерона (1 чел.), острая ВИЧ-энцефалопатия (13 чел.) и прогрессирующая ВИЧ-энцефалопатия (33 чел.), вакуолярная миелопатия (28 чел.). У 17-ти чел. имелось сочетание симптомов ВИЧ-энцефалопатии и сенсорной полиневропатии, у 9-ти чел. — вакуолярной миелопатии и сенсорной полинейропатии, что затрудняло диагностику на ранних этапах. У двоих больных отмечалось сочетание кардиомиопатии и энцефалопатии.

На фоне развившейся иммуносупрессии нами клинически установлены следующие формы вторичного нейроСПИДа: токсоплазмоз головного мозга (7 чел.), первичная лимфома головного мозга (6 чел.), опухоль головного мозга неуточненного генеза (2 чел.), прогрессирующая мультифокальная лейкоэнцефалопатия (6 чел.), туберкулезный менингит (13 чел.), туберкулема головного мозга (3 чел.), криптококковый менингит (6 чел.), кандидозный менингит (7 чел.), цитомегаловирусный энцефалит (6 чел.), энцефалит, обусловленный Эпштейн-Барр-вирусной инфекцией (4 чел.), энцефалит, обусловленный вирусом Herpes simplex (3 чел.) и вирусом Herpes zoster (3 чел.), сопровождавшийся у 2-х пациентов поражением краниальных нервов и ретинитом, герпетические ганглионевриты, преимущественно язвенно-некротические формы (15 чел.), цитомегаловирусный полирадикулоневрит (8 чел.), метастатическое поражение мозга, обусловленное саркомой Капоши (1 чел.), синдром БАС (4 чел.), СПИД-деменция (15 чел.).

У 20% пациентов с энцефалитами головного мозга, чаще обусловленными оппортунистическими инфекциями, развивались нейроофтальмологические нарушения (оптическая нейропатия, ретробульбарный неврит, ретинит).

Пациентам с первичными поражениями нервной системы (275 чел.) без иммунодефицита в крови проводилась стандартная терапия без назначения специфической антиретровирусной терапии, которая привела к улучшению состояния у 99 человек (в 33% случаев), стабильному течению с отсутствием признаков прогрессирования на протяжении 1-3 лет – у 110 человек (40%), 6 пациентам (2%) с отсутствием эффекта от проводимой стандартной терапии, но стабильным имунным статусом (CD4 > 500 в 1 мл3) все же была назначена антиретровирусная терапия, после чего в течение 3 месяцев получена положительная динамика в 4 случаях с полным регрессом всей симптоматики через 6 месяцев у 2 пациентов.

Высокоактивная антиретровирусная терапия (ВААРВТ) была назначена 38-ми пациентам с вторичным нейроСПИДом (с показателем CD4 < 200 в 1 мл3 по утвержденным МЗ Украины схемам).

Анализ терапии неврологических расстройств, ассоциированных с ВИЧ-инфекцией, с применением ВААРВТ, показал положительную клиническую и лабораторную динамику у 20% пациентов с полным регрессом неврологических симптомов (катамнез наблюдения до 12 мес.), со стабилизацией состояния — у 35%, отсутствием эффекта от лечения — у 17%, летальным исходом — у 18%.

20 пациентам на фоне ВААРВТ проводилась терапия танаканом по 1 таблетке 3 раза в день от 3 до 6 месяцев, что привело к определенному и достаточно устойчивому улучшению когнитивных функций по сравнению с пациентами, получавшими только антиретровирусную терапию.

Выводы. Поражения нервной системы при ВИЧ-инфекции, спектр которых чрезвычайно широк, возникают уже на ранних стадиях заболевания иммунодефицита при отсутствии системных нарушений, а данные крови и нейроимиджа не всегда адекватно отражают ситуацию в мозговой паренхиме. Хотя ВААРВТ оказывает положительное влияние на клинико-лабораторные параметры при нейроСПИДе, данная патология требует специального внимания для разработки новых комплексных фармакотерапевтических режимов антиретровирусных средств с использованием препаратов с нейропротекторным действием (в частности танакана), способствующих более раннему и отчетливому регрессу неврологических симптомов за счет восстановления поврежденной мозговой паренхимы, а также новой тактики к раннему началу проведения специфической терапии при нейроСПИДе независимо от содержания CD4 клеток в крови.

NeuroAIDS (17-years experience of early diagnostics, tactics of conducting)

Yevtushenko S.K., Derevianko I.N., Donetsk State, Medical University of M.Gorky, Donetsk centre AIDS Prevention
The epidemiological analysis neuroAIDS for 1995-2005 is lead. Particularities of disturbing of the nervous system are examined in this work, according 369 HIV-infected persons in the different stages of their illness. Many neurological syndromes, appearing in every stage of HIV-infection are described. Efficiency of carrying out highly active antiretroviral therapy (HAART) is estimated at neuroAIDS. The concept of development new pharmacotherapy regimens with neuroprotectionsuig (tanakan) proved for restoration of the damaged parenchyma of a brain.

Назад


Классификация первичного антифосфолипид-ассоциированного поражения нервной системы

Евтушенко С.К., Иванова М.Ф.,
Институт неотложной и восстановительной хирургии им. В.К. Гусака АМН Украины

Несмотря на достижения современной неврологии, в ряде случаев причины целого ряда неврологических заболеваний и синдромов остаются неизученными. В этой связи все больший интерес у неврологов вызывает изучение неврологических проявлений антифосфолипидного синдрома (АФС) — Л.А. Калашников (1998), С.К. Евтушенко (1999).

АФС — это клинико-иммунологический симптомокомплекс, впервые описанный в 1986 г. G. Hughes, связанный с выработкой антифосфолипидных антител и развитием аутоиммунных васкулопатий в различных органах и системах. Спектр клинических проявлений АФС чрезвычайно многолик, в том числе и разнообразны антифосфолипидассоциированные поражения нервной системы (НС). Вовлечение НС может быть как при первичном АФС, так и при вторичном АФС, причем в ряде случаев АФС может манифестироваться неврологическими проявлениями (С.К. Евтушенко, М.Ф. Иванова, 2000).

Целью работы явилось изучение спектра антифосфолипидассоциированных поражений нервной системы.

Материалы и методы исследования. Для достижения поставленной цели в течение 3 лет было обследовано 65 человек в возрасте от 15 до 63 лет из числа больных с неуточненным генезом различных поражений ЦНС и ПНС. У 63 пациентов данной группы некоторые виды поражений НС нам удалось связать с АФС и выделить их отдельные формы. Из 63 человек (52 женщины, 11 мужчин) у 45 были диагностированы и классифицированы: цереброваскулярные нарушения в виде ишемических инсультов у 38 и ТИА у 7 человек, мигренозные головные боли у 5, эпилептический синдром у 3, с-м Рейно у 3, с-м Гийен-Барре у 1 человека, гиперкинетический синдром у 2 больных, сосудистая деменция – у 1, синдромы: паркинсонизма — 1, миастении — 1, рассеянного склероза — 1.

Для подтверждения антифосфолипидассоциированных васкулопатий, приводящих к поражению НС, использовали международные критерии диагностики АФС, принятые в 1998 г. (г. Саппоро, Япония). Всем больным определяли антитела к кардиолипину (АТ к КЛ) и волчаночный антикоагулянт (ВА) с использованием специальных таблиц для вычисления их количественного состава.

Общеклиническое обследование включало обязательный развернутый анализ крови, определение показателей фибриногена, пробы на активность ревматизма, LE клетки, для подтверждения или исключения вторичного АФС определяли антиядерные антитела к ДНК.

Результаты. Отобранных в исследуемую группу больных объединяло сочетание неврологических нарушений с другими неневрологическими проявлениями АФС, выявленными либо в результате углубленного сбора анамнеза (с акцентом на акушерский анамнез у женщин, выяснением перенесенных ранее проявлений системных заболеваний, заболеваний сердца, почек, сосудов, имеющиеся очаги хронической вирусной или бактериальной инфекции др.).

У женщин в 92% случаев встречались спонтанные выкидыши и внутриутробная гибель плода. У 50 больных (79%) на коже было выявлено Livedo reticularis, тромбозы вен нижних конечностей выявлены у 12 (19%) больных, нарушение кровообращения в артериях глаза у 2 (3%), тромбоцитопения выявлена у 12 (19%) больных.

Иммунологическое подтверждение антифосфолипидассоциированных поражений НС получено у всех больных, при этом АТ к КЛ в средних и высоких титрах обнаружены у 45 больных, ВА — у 12, одновременно АТ к КЛ и ВА — у 15 больных.

Из 63 наблюдаемых больных антифосфолипидассоциированные поражения НС были проявлением первичного АФС у 45 человек, вторичного АФС — у 18 человек (СКВ).

Таким образом, антифосфолипидассоциированные поражения ЦНС и ПНС характеризовались чрезвычайным многообразием, но при этом все поражения НС сочетались с другими неневрологическими проявлениями АФС и имели иммунологическое подтверждение в виде выявленных антифосфолипидных антител (АТ к КЛ и/или ВА) и васкулопатий.

Ведущим в терапии было назначение целестона 1 т. х 2 раза в сут. от 1 до 3 месяцев, плавикса 75 мг в сутки от 1 до 3 месяцев, симптоматической терапии неврологических синдромов.

Clasiffication of primary antiphospholipid-assosiated strikes of neurous system

Evtushenko S.K., Ivanova M.F.;
Institute of Urgent and Recovery Surgery of V.K. Gusack; AMS, Ukraine
Antiphospholipid-assosiated strikes of neurous system were sufficiently various,but all its combined with another non-neurological disoders of AFS and were immunologicaly confirmed with antiphospholipid-antibodies.(At-kKl and/or BA).

Назад


Патология сердца и легких у детей с прогрессирующими мышечными дистрофиями
(диагностика и лечение)

Евтушенко Л.Ф., Дегонская Е.В., Евтушенко И.С., Евтушенко О.С., Лепихов П.А., Нагорная Н.В., Шаймурзин М.Р., Лисовский Е.В., Евтушенко С.К.,
Донецкий государственный областной детский клинический центр нейрореабилитации, ОДКБ

Среди заболеваний нервной системы у детей нервно-мышечная патология (НМЛ) отличается прогностически неблагоприятным течением не только в связи с прогрессированием двигательных нарушений, но и сопутствующим поражением миокарда и легких. Замедление прогрессирования этих проявлений является основой терапии в Областном детском клиническом Центре нейрореабилитации. Всем поступающим в Центр больным проводится клинический осмотр, а также глубокое биохимическое исследование ферментов крови (АЛТ, АСТ, КФК, ЛДГ), электролитов крови, острофазовых показателей, электронейромиография (ЭМГ) с помощью компьютерного электромиографа «Феникс-241» фирмы «Нейротех». В комплекс обследования функциональной способности сердечно-сосудистой системы включены: ЭКГ, ЭКГ-мониторинг нарушений сердечного ритма, ЭхоКГ, исследование функции внешнего дыхания с помощью аппарата Spiroseft-3000 (Япония).

Из 105 больных в возрасте от 3 до 15 лет с первичной нервно-мышечной патологией кардиомиопатия диагностирована в 79 случаях — 75,2% (мальчиков — 53, девочек — 26). Из них с НМД Дюшенна — 24 пациента, Говерса-Веландер — 4, Давиденкова — 5, Роттауфа-Мортье-Бейера — 2, Эрба-Ротта — 4, Беккера — 2, Ландузи-Дежерина — 2, Эмери-Дрейфуса — 5 человек. Структурная миопатия — у 7 человек, невральная амиотрофия (НА) Шарко-Мари-Тута — у 12, спинальная амиотрофия Кугельберга-Веландер — у 3, Верднига-Гоффмана — у 9. Из 79 пациентов 45 лечились в Центре из других областей Украины и стран СНГ. Среди ЭКГ-признаков снижение вольтажа ЭКГ было наиболее характерно при НА Шарко-Мари-Тута (37,3%). Нарушения ритма зафиксированы в виде синусовой тахиаритмии — в 52,4% при ПМД Дюшенна, а синусовая брадиаритмия обнаружена в 45% при Н.А. Шарко-Мари-Тута, укорочение аv-проводимости зарегистрировано у 39% больных ПМД Дюшенна. Экстрасистолия отмечена у 12% больных с нервно-мышечными заболеваниями (при ПМД Давиденкова, Эмери-Дрейфуса). Нарушение реполяризации желудочков — у 8,4%, увеличение электрической активности левого желудочка — у 4,8% (все при НА Шарко-Мари-Тута), аv-блокада I степени у 3,6% (все больные с ПМД Эмери-Дрейфуса), эктопический ритм у 4,8%, изменения в миокарде в виде снижения вольтажа и инверсии зубца Т — 6% (при ПМД Дюшенна). ЭХОКГ изменения у 28,9% выражались в гипокинезии левого желудочка, пролапсе митрального клапана I-II степени, сопутствующем выявлении диспластических элементов в виде аномально расположенных хорд левого желудочка, относительного увеличения полости левого желудочка и у половины больных с регургитацией. У большинства больных появление ЭКГ-признаков кардиопатии значительно опережало ЭхоКГ проявления. У 58% больных выявлено снижение объема легочной вентиляции по рестриктивному типу (от 15% до 60%), у 12% — по смешанному типу.

С целью замедления развития кардиомиопатий у больных с нейромышечными заболеваниями наряду с традиционными кардиотрофическими средствами, антиоксидантами, поливитаминами с микроэлементами включали метаболические протекторы, действие которых было основано на способности повышать энергетический статус миокардиоцитов: 10% раствор карнитина хлорида для в/в инъекций, элькар, коэнзим Q, кардонат, милдронат парентерально и в капсулах. При тяжелом течении — неотон в/в. Среди методов немедикаментозной терапии хорошо зарекомендовала себя мембраностабилизирующая синглетно-кислородная терапия с помощью аппарата «Valkion». Согласно методике Центра, больные поступают на поддерживающие курсы терапии 2-4 раза в год. Трехлетний опыт наблюдения показал, что у 79% наблюдаемых больных удается удерживать функции миокарда и легких на близком к исходному уровне.

Heart and lungs pathologies in children with progressive muscular dystrophies (diagnostics and treatment)

Evtushenko L.F., Degonskaya E.V., Evtushenko I.S., Evtushenko O.S., Lepihov P.A., Nagornaya N.V., Shaimurzin M.R., Lisovskiy E.V., Evtushenko S.K.,
Donetsk State Regional Child Clinical Center of Neurorehabilitation, RCCH
Summary. In the article there are results of authors' observations as about diagnostic and treatment of cardiomyopneumopaties in children, who are illed for PMD.
Some regulares was observed in ECG and EchoCG in different forms of GPMD.
The possibility of slowig down some symptoms of diseases because of combination treatment was treatment was showed.

Назад


Электромагнитные излучения миллиметрового диапазона (ЭМИ ММД) в комплексном лечении больных церебральным атеросклерозом (ЦА)

Ежова В.А., Царев А.Ю., Куницына Л.А., Словеснов С.В., Колесникова Е.Ю.,
НИИ физических методов лечения и медицинской климатологии им. И.М. Сеченова, г. Ялта

Цель. Медицина третьего тысячелетия все более активно и целенаправленно ориентируется на индивидуальный и комплексный подход при формировании современных научных направлений. В этом плане весьма перспективным является использование ЭМИ ММД, обладающих выраженным регуляторным воздействием на различные функциональные системы организма (И.З. Самосюк, 2004; В.П. Лысенюк, 2002; Ю.Л. Курако, А.С. Сон, А.Н. Стоянов, 2002; Е.Ф. Левицкий, Е.А. Неплохов, 1999; В.А. Козлов, 1994; И.В. Звершховский, 1994).

С целью разработки клинико-физиологических обоснований к назначению указанного фактора больным ЦА изучена эффективность влияния однократного и курсового воздействия ЭМИ ММД с последующим применением электрофореза даларгина, пирацетама, магния, точечного аромамассажа композиции эфирных масел «Полиол» (С.С. Солдатченко, патент Украины №41560).

Материалы и методы. 300 больным с клиническими симптомами НПНКМ, ДЭ I, II, в сочетании с АГ, неврологическими синдромами остеохондроза, ТИА и перенесшим «малый инсульт» в бассейнах каротидных и вертебрально-базилярных артерий. Проводилось психологическое тестирование, ТЦУЗДГ, ЭЭГ, ЭКГ, РЭГ, биохимические и иммунологические исследования. Для воздействия ЭМИ ММД использовались зоны: синокаротидная, височной и позвоночной артерий. Осуществлялся индивидуальных подбор акупунктурных точек: краниальных — Т20; VB20; V10; корпоральных — Т14, VB21, G11; MC6; IG3; E36 и VB39, применялась полоса частот 54-78 гГц, спектральная мощность 10-17 Вт/Гц от аппарата «Порог-3», переносимость процедур была хорошей. Для разработки дифференцированных показаний больные были разделены на основную группу и группу сравнения.

Результаты. Под влиянием проведенного санаторно-курортного лечения отмечена благоприятная динамика функционального состояния головного мозга, психоэмоционального состояния. Динамика биохимических показателей выявила достоверное снижение вязкости крови и снижение Т-хелперов.

Первичным афферентным воздействием ЭМИ ММД является активация периферических регуляторных механизмов через рефлекторные зоны: синокаротидную, височной и позвоночной артерий, реализуемые на сегментарном и надсегментарном уровнях.

Выводы. Использование ЭМИ ММД способствует формированию сложной многоуровневой цепи саногенетических регуляторных механизмов, способствующих активации лимбикогипоталаморетикулярного комплекса и улучшению мозгового кровообращения.

Electromagnetic field of millimeter diapasone for complex treatment on the patients with cerebral atherosclerosis

Yezhova V.A., Tsarev A.Y., Kunitzina L.A., Slovesnov S.V., Kolesnikova E.Y., Yalta
The clinico-physiological and laboratory date studies mechanism deed electromagnetic field of millimeter diapasone for complex treatment on the patients with cerebral atherosclerosis.

Назад


Травматическое повреждение локтевого нерва

Еникеев М.А.,
Керченская городская больница №1, г. Керчь

Среди нервных стволов верхней конечности наиболее значительными по функциональным и трофическим характеристикам являются срединный, локтевой и лучевой нервы.

Цель исследования. Уточнить особенности повреждения локтевого нерва на плече и предплечье.

Материалы и методы. Исследование основано на анализе 404 историй болезни больных с травматическим повреждением локтевого нерва на разных уровнях.

Среди раненых преобладали мужчины — 310 (76,7%) наблюдений, реже встречались женщины — 94 (23,3%) больных. Возраст пациентов был от 7 до 69 лет.

В диагностике кроме неврологического обследования использовали миографию, электродиагностику, компьютерную томографию.

Результаты. При изучении уровня повреждения локтевого нерва отмечены следующие особенности. Повреждение локтевого нерва на уровне плеча отмечено в 66 (16,3%) наблюдениях. Локтевой сустав представляет собой анатомическое образование, повреждение которого часто сопровождалось травмой локтевого нерва. Повреждение локтевого нерва на уровне локтевого сустава отмечено у 58 (14,3%) пациентов.

Самым частым уровнем повреждения локтевого нерва являлась нижняя треть предплечья и кисти — 168 (41,6%) наблюдений.

Подобная травматическая «избирательность» для повреждения локтевого нерва объясняется тем, что именно нижняя треть предплечья и кисти в силу их анатомической и функциональной особенностей часто травмируются в первую очередь. Другие отделы предплечья также нередко оказываются зонами повреждения локтевого нерва. Травматическое повреждение локтевого нерва в средней трети предплечья установлено у 74 (18,3%) пострадавших, а в верхней его части — у 26 (6,4%) больных.

Уровень повреждения локтевого нерва необходимо рассматривать в сопоставлении с характером травмы. Бытовые повреждения отмечены у 87,1% пострадавших.

Бытовая травма чаще наносилась стеклом, острыми режущими предметами.

Другие механизмы повреждений локтевого нерва встречались значительно реже. Производственные повреждения локтевого нерва определялись в 3,8%, огнестрельные у 2,7% больных, автотранспортные — у 4,3% пострадавших, ятрогенные — у 2,1% больных.

По механизму травмы преобладали: открытые виды повреждений, у 80% больных, соответственно, закрытые — у 20% пострадавших.

Выводы:

1. У подавляющего большинства больных травма локтевого нерва происходит в бытовых условиях.

2. Наиболее часто травматическое повреждение локтевого нерва происходит в нижней трети предплечья.

3. Среди травматических повреждений локтевого нерва преобладают открытые виды повреждений.

Traumatic injure of ulnare nerve

Mogila V.V., Enikeev M.A.
Traumatic injure of ulnare nerve has the features, which concern and a level of injure, and mechanisms of a trauma.

Назад


Особенности дебюта и течения рассеянного склероза в детском возрасте

Ефименко В.Н., д.м.н., профессор,
Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького, Донецк, Украина

Проблема рассеянного склероза у детей привлекает все большее внимание исследователей во всем мире (Sevon M. et al., 2000).

Цель. Проведено проспективное клиническое изучение особенностей течения, диагностики и прогноза рассеянного склероза у детей на протяжении последних 15 лет.

Материал и методы исследования. В нашем наблюдении находился 31 ребенок (19 девочек и 12 мальчиков) с достоверным рассеянным склерозом по критериям Ч. Позера и соавт. (1983) и Мак Данальда и соавт. (2001). Применялись клинические, лабораторные биохимические и иммунологические исследования крови и ликвора, магнитно-резонансная томография головного и спинного мозга, а также зрительные вызванные потенциалы на предъявление «шахматного паттерна». Сроки наблюдения составили от 2 до 15 лет.

Полученные результаты. Возраст начала заболевания составил от 4 до 15 лет. В детском возрасте отмечалось преобладание моносимптомного дебюта (67,7% случаев) над полисимптомным (32,3%). Среди начальных проявлений наиболее часто были: ретробульбарный неврит зрительного нерва (22,5%), церебеллярная атаксия (9,7%), невропатия лицевого нерва (9,7%), изолированные нарушения чувствительности и двигательных функций (по 6,5%) и др. На начальных этапах преобладало ремиттирующее течение заболевания. Первично-прогрессирующее течение было установлено лишь в одном случае. В периоды обострений в клинической картине доминировали пирамидный и атактический синдромы. У 7 детей преобладали симптомы поражения ствола мозга. Не характерными были спастичность и нарушения функции тазовых органов. На начальных стадиях неврологическая симптоматика обострений достаточно быстро купировалась пульс-терапией кортикостероидами с хорошим восстановлением утраченных функций. При МРТ-исследовании на этапе дебюта типичные изменения и «распространение очагов в пространстве» (по Mc Donald et al., 2001) отмечалось лишь у 58% случаев. При дальнейшем наблюдении выявлено увеличение МРТ-положительных случаев до 87%. В этой связи дополнительное диагностическое значение имели изменения зрительных вызванных потенциалов. Длительное динамическое наблюдение показало, что у 2/3 пациентов под влиянием лечения удалось достигнуть устойчивой ремиссии. В то же время у 1/3 произошла трансформация во вторично-прогрессирующее течение с нарастанием признаков инвалидности. В этой группе у 3 детей от 13 до 15 лет было течение с быстрым прогрессированием неврологической симптоматики (тип Марбурга).

Выводы. Таким образом, проведенные исследования показали, что рассеянный склероз в детском возрасте имеет определенные особенности дебюта и течения. Это необходимо учитывать в своей практической работе неврологам, занимающимся детским рассеянным склерозом. Полученные результаты также имеют значение для обоснования назначения у детей с РС превентивной иммунотерапии (бетаферон, копаксон и др.).

Special features of debut and comming of multiple sclerosis in childhood

Yefimenko V.N.
Medical university, Donetsk, Ukraine
Summary. The peculiarities of debut, diagnostics, course and prognosis of multiple sclerosis were represented in this paper. We examined 31 children at the age from 2 till 15. The monosymptomatic beginning prevailed over multysimptomatic, relapsing-remiting prevailed over primary progressive one. In 1/3 cases the prognosis is inauspicious.

Назад


Можливості відновлення зорових функцій у нейрохірургічних хворих з ураженням зорового аналізатора

Задоянний Л.В., Жданова В.М., Братусь Н.М.,
Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України, м. Київ

Лікування атрофій зорового нерва є однією з найбільш серйозних проблем нейроофтальмології. Це стосується хворих як з первинними атрофіями зорових нервів внаслідок здавлення периферійного нейрона, так і вторинної атрофії внаслідок гіпертензійно-гідроцефального синдрома.

Безсумнівно, рання діагностика ураження зорового аналізатора і своєчасне нейрохірургічне втручання в значній мірі зберігають зорові функції. Однак в практичній діяльності ми зустрічаємося з необхідністю в післяопераційний період призначати відновлювальний курс медикаментозного та фізіотерапевтичного лікування. При цьому виникає важливе питання — наскільки необхідне і безпечне таке лікування хворим із злоякісними пухлинами.

Маючи досвід стеження за такими хворими, ми впевнені, що в перші 2-3 тижні після операції таке лікування не тільки безпечне в плані можливості продовженого росту пухлини, але і необхідно, тому що при значній втраті зору виникає надія на покращання зорових функцій. І тільки дуже обережно повторні курси лікування слід проводити через 3-4 місяці після оперативного втручання, враховуючи гістологію пухлини і наявність позитивної динаміки зорових функцій.

В програму лікування входять судинні препарати, нормалізуючі обмінно-трофічні процеси, комплекс вітамінів, фізіотерапевтичні методи (електрофорез та ультразвукова терапія, електростимуляція зорових нервів), при підвищеному внутрішньочерепному тиску — дегідратація та препарати протинабрякової дії.

Отже, важливим завданням в лікуванні нейрохірургічних хворих є не тільки збереження життя хворого, але й застосування усіх необхідних заходів для ранньої діагностики уражень зорового аналізатора й відновлення втрачених функцій зору.

Possibility recovery optic functions in the neurosurgical patients with dysfunction optic analyzer

Zadoyanni L.V., Zhdanova V.M., Bratus N.M.
Results of the rehabilitation treatment patients with optic nerve atrophy different genesis the post operative are reviewed are reviewed.

Назад


Нейроофтальмологічна симптоматика у хворих з аневризмами судин головного мозку та можливості відновлення порушених окорухових та зорових функцій

Задоянний Л.В., Жданова В.М., Цимейко О.А.,
Братусь Н.М., Богомаз Г.І.,
Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України, м. Київ

Мета: покращання результатів відновного лікування хворих з окоруховими порушеннями та атрофіями зорових нервів в післяопераційний період з приводу розривів артеріальних аневризм судин головного мозку.

Матеріали та методи: мішкоподібні аневризми складають від 80% до 90% всіх внутрішньочерепних аневризм і є однією з найчастіших причин субарахноїдальних крововиливів, що супроводжуються окоруховими порушеннями.

Пухлиноподібний тип клінічної картини інтракраніальних аневризм також супроводжується розладом зорових функцій. Спостерігається асиметрія змін зорових функцій: зниження гостроти зору та зміна полів зору при здавлюванні хіазми. На очному дні розвивається проста атрофія зорових нервів. Але й при розривах аневризм можливі зміни на очному дні у вигляді розвитку застійних дисків та геморагічного ретиніту, що ми спостерігали у 7- ми хворих.

Оперативне втручання — єдиний можливий метод збереження життя пацієнтів. Однак якість життя хворих з окоруховими та зоровими порушеннями незадовільна. Відновне лікування призначалось 24 хворим (13 жінкам та 11 чоловікам віком 26-65 років (середній вік — 46 років). Спостереження проводилось протягом 15-ти років. Окорухові порушення у вигляді дисфункції III черепного нерву спостерігались у 19-тиорих, тотальна офтальмоплегія у вигляді дисфункції III, IV, VI черепних нервів мала місце у 5 пацієнтів. На очному дні відмічалась первинна проста атрофія зорових нервів на стороні аневризми, у 21 хворого — спостерігалась часткова проста атрофія, у 3 — повна атрофія зорових нервів. Гострота зору у хворих з частковою атрофією коливалась в межах 0,01-0,7, поля зору були нерівномірно звужені за всіма меридіанами.

В післяопераційний період, на 7-10-й день, призначався курс, що включав медикаментозну терапію та фізіотерапевтичні методи (судинні препарати, ноотропи, вітамінотерапія). Із фізіотерапевтичних методів хворі отримували трансорбітальний електрофорез аскорбінової та нікотинової кислоти, електростимуляцію окорухових III, IV, VI черепних нервів, а також електростимуляцію зорових нервів. Курс лікування проводився на протягом 2-3 тижнів. Повторний курс лікування через 3-4 місяці призначався 9 хворим.

Результати: відновлення функції окорухових нервів краще відбувалося у хворих з мішковидними аневризмами внутрішньої сонної артерії. Повне відновлення функції III нерва спостерігалось у 6-ти пацієнтів, часткове — у 8-ми. У хворих з порушеннями III, IV, VI черепних нервів (аневризми кавернозного відділу внутрішньої сонної артерії) відновлення частіше починалось із нормалізації функції III, IV черепних нервів, дисфункція VI черепного нерву утримувалась (такий тип відновлення був у 7 пацієнтів). Однак у 3 хворих раніше і повністю відновилась функція VI нерву, а дисфункція III, IV черепних нервів утримувалась. У хворих з вираженим мідріазом (9 пацієнтів) нормалізації функції практично не було й зінична реакція не відновилась (за винятком 2 хворих).

Спостерігалось підвищення гостроти зору та розширення меж полів зору у 12-ти хворих, які мали часткову атрофію зорових нервів з вихідною гостротою зору більше 0,1. У хворих з гостротою зору менше 0,1 покращання зору було незначним (9 пацієнтів). У хворих з повною атрофією зорових нервів (3пацієнтів) динаміка була відсутня.

Висновки: отже, у ранньому післяопераційному періоді необхідно проводити відновне лікування хворих з частковою атрофією зорових нервів та окоруховими порушеннями. При позитивній динаміці відновлення рекомендовані повторі курси лікування через 3-4 місяці.

Neuroophthalmological symptoms in patients with cerebral vascular aneurysms and possibility rehabilitation oculomotors disorders and optic nerves atrophy

Zadoyanni L.V., Zhdanova V.M., Zimeiko O.A., Bratus N.M., Bogomaz G.I.
The current state of the rehabilitation treatment 34 neurosurgical patients with oculomotors disorders and optic nerve atrophy in the post operative period cerebral vascular aneurysms after reconstructive surgery are reviewed. Contemporary methods of the physiotherapeutic and medical treatment suggested.

Назад


Клинические наблюдения эффективности депакина при «панических атаках»

Зайцева Т.А., Черников А.М., Исаков В.С.,
Областная больница, г. Николаев

Вегетативно-висцеральные пароксизмы (диэнцефальные кризы), зарубежное определение (классификация США-DSM-111) — «панические атаки» (ПА) — это острые, порой драматические пароксизмальные состояния вегетативного происхождения, результат дисфункции супрасегментарных структур. На неврологическом приеме и в стационарах больные с вегетативно-сосудистыми нарушениями (перманентными или пароксизмальными) составляют от 3% до 6%. В клинической картине ПА, независимо от этиологии, ведущими являются вегетативные и эмоционально-аффективные расстройства. Вегетативная симптоматика в приступе полисистемна, с доминированием нарушений симпатического или парасимпатического отделов вегетативной системы, чаще же встречаются пароксизмы смешанного характера.

В этой связи актуален вопрос эффективности коррекции психосоматических, дистимических нарушений различными группами препаратов. Чаще купирование ПА осуществляется транквилизаторами бензодиазепинового ряда (Носов С.Г.).

Однако если купирование криза в/м или в/в введением седуксена достаточно эффективно, то длительное применение диазепинов для восстановления психоэмоциональных нарушений имеет негативный эффект, возникает проблема зависимости, нежелательные побочные действия: снижение внимания, замедленные реакции, нарушение трудоспособности, физическая и психическая слабость.

Пароксизмальный характер вегетативных нарушений (по механизму сходный с генерированием разрядов при эпилепсии) обусловил активное использование для лечения этой патологии антиконвульсантов.

Нами наблюдалось 110 пациентов с «ПА» при органических заболеваниях ЦНС, в возрасте от 20 до 70 лет. Они составили 2 группы с идентичными половыми, возрастными и этиологическими признаками. Контрольная группа (58 больных) получала патогенетическую терапию, включая антипароксизмальные препараты (антилепсин, седуксен). Основная группа — 42 больных, из них 80% женщины. По возрасту преобладали больные до 30 лет — 31%, возрастная группа от 40 до 50 лет — 35,7%. По этиологии распределились таким образом: последствия ЧМТ — 16 больных, ЦВЗ — 10 больных, нейроэндокринный синдром — 9 больных и по 4 с воспалительными процессами НС и последствиями аварии на ЧАЭС. Все больные прошли полное клиническое обследование и исследование функций вегетативной нервной системы по методике, разработанной кафедрой нервных болезней ОГМУ. Вегетативно-висцеральные нарушения были многообразны, типичны для данной патологии. Вегетативные пароксизмы при поступлении были ежедневными, от 2 до 10 и более раз (у одной больной). Они сопровождались тревогой, страхом смерти, паралича, потери сознания, боязнью «сойти с ума». Больные этой группы страдали от заболевания от 2 до 8 лет, что привело к формированию невротического фона, сохраняющегося и во внеприступный период. Совместно с консультантом-психиатром выделены следующие синдромы у этой группы больных: астено-фобический — 12 больных, астено-ипохондрический — 20 больных и астено-депрессивный — 10 больных.

При поступлении все больные получали общепринятую схему лечения плюс депакин хроно 500 по 1 таблетке в день 5-7 дней. Практически с 1-2-го дня уменьшалась слабость, повышалась активность, улучшался фон настроения, прекращалось болезненное ожидание криза и страх перед ним. Позже наступал эффект в группе с депрессивными состояниями и срок приема препарата удлинялся до 10 дней. В 4 случаях достаточного эффекта не было, в связи с выраженной депрессией. Средний срок лечения составил в контрольной группе 14 дней, в основной — 12,5 дней. Таким образом, был получен выраженный положительный эффект в коррекции психоэмоциональных нарушений.

Мы полагаем, что известное положительное влияние депакина на когнитивные функции плюс его тимолептический эффект в малой дозе и коротким курсом, отсутствие зависимости и специальных правил назначения, опыт применения его как тимолептика в психиатрии позволяют использовать депакин в комплексной терапии «панических атак» при органических поражениях ЦНС.

Clinical observation of efficiency of depakin in panic attacs

Zaiceva T., Chernikov A., Isakov V.,
Region Hospital, Nikolaev
SUMMARY. Vegetovascular paroxysms (diencephalic crises) — panic attacks are acute, sometimes dramtic, paroxysmal conditions with vegetative origin, and the result of dysfunction of suprasegmental structures. Depakin was used for treatment of panic attacks, which were result of neurological diseases of different etiology. It was obtained that depakin had strong positive effect on the psycho-emotional disturbances. There were decrease of weakness, increase of activity, decline of anxiety-phobic level.

Назад


Эндоскопическая вентрикулоцистерностомия в лечении гидроцефалии

Запухлых Г.В., Сафта Р.В.,
Клиника нейрохирургии Государственного медицинского и фармацевтического университета «Николае Тестемицану», Кишинэу, Молдова

Цель: Обзор нашего опыта в лечении различных форм гидроцефалии посредством эндоскопической вентрикулоцистерностомии и определение показаний к эндоскопической вентрикулостомии.

В период с августа 2003 г. по май 2005 г. эндоскопическим методом были прооперированны 18 пациентов с гидроцефалией. У 13 пациентов гидроцефалия была обусловлена первичной окклюзией Сильвиевого водопровода, у 2 пациентов гидроцефалия развилась вторично вследствии опухоли (опухоль задней черепной ямки и пинеальной области), у 3 пациентов определилась идиопатическая нормотензивная гидроцефалия. Возраст пациентов варьировал от 12 лет до 51 года, средний возраст — 30 лет. Операция была произведена 10 мужчинам и 8 женщинам. Все пациенты были обследованы посредством ЯМР. Во всех случаях вентрикулостомия была выполнена в классическом стиле, под общим наркозом, производя сообщение между третьим желудочком и межножковой цистерной.

Результаты: В 17 случаях вентрикулоцистерностомия была произведена успешно, без внутриоперационных и послеоперационных осложнений. У 1 пациента (вторичная гидроцефалия в следствии медулобластомы), из-за плохой визуализации анатомических ориентиров, операция была завершена шунтированием. В целом, процент неврологического улучшения составил 82%.

Выводы: В последнее время нейроэндоскопия все шире используется в нейрохирургической практике. Эндоскопическая вентрикулоцистерностомия является признанным методом в лечении окклюзионной гидроцефалии и очень вероятно, что вентрикулоцистерностомия станет альтернативным методом в лечении других видов гидроцефалии.

Endoscopic third ventriculostomy for hydrocephalus

Zapuhlih Gr., Safta R.,
Clinic of Neurosurgery, State University of Medicine and Pharmacy «Nicolae Testimitanu», Chisinau, Moldova
17 hydrocephalus patients treated by endoscopic technique between August 2003 and February 2005 were analyzed. Endoscopic third ventriculostomy is now an accepted treatment of choice for obstructive hydrocephalus and it is very probable for ETV to become an alternative neurosurgical technique in other types of hydrocephalus.

Назад


Гострі порушення мозкового кровообігу в осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

Здесенко І.В.,
Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН   України, м. Харків

У структурі захворюваності осіб, що зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС), провідне місце займають цереброваскулярні захворювання. Більш ніж у 12% постраждалих розвиваються гострі порушення мозкового кровообігу (ГПМК), що становить 22,0 на 10 тис. Але мозковий інсульт (МІ) у чорнобильців виникає в більш молодому віці.

Мета дослідження: вивчити особливості МІ в осіб, що зазнали радіаційного впливу в результаті аварії на ЧАЕС.

Методи дослідження: клініко-неврологічні, експериментально-психологічні, електрофізіологічні, біохімічні, методи нейровізуалізації.

Нами було вивчено 30 хворих з ГПМК у періоді стійких наслідків МІ (пізніше 2-х років після інсульту). З 30 обстежених — 28 чоловіків і 2 жінки, середній вік хворих — 35-55 років. Доза зовнішнього опромінення у обстежених не перевищувала 25 бер. Як контрольну групу було вивчено 10 хворих з ГПМК, які були обумовлені гіпертонічною хворобою (6 чоловік) і церебральним атеросклерозом (4 чоловік). Середній вік складав 55 і більше років.

Розвиток ГПМК у хворих основної групи відбувався на тлі відносного благополуччя.

У 27 хворих МІ носили ішемічний характер (у хворого П. з транзиторними ішемічними атаками; у хворих Б.і Н. — повторні ГПМК протягом 2-3-х років). У 7 хворих ішемічні інсульти розвивалися під час пароксизмальных станів: синкопальных (3 хворих), вегето-вісцеральних (2 хворих), епілептичних (2 хворих). У 12 хворих ГПМК відбувалися у вертебро-базилярному басейні, у 17-ти — у каротидному (у 10-ти — у басейні лівої середньої мозкової артерії, у 7-ми — у басейні правої), в одного хворого — у басейні передньої мозкової артерії. У 3-х хворих діагностовано геморагічні інсульти. Клінічна структура гострого періоду МІ у осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, і хворих контрольної групи була ідентичною. Відмінності відмічено в передінсультному періоді та в періоді наслідків ГПМК. Інсульти в групі обстежених виникали на тлі короткого судинного анамнезу (у більшості лише протягом 6-10 років відзначена трансформація вегетативно-судинної дистонії в гіпертонічну хворобу (ГХ) — 20 хворих, ранній церебральний атеросклероз (ЦА) — 3 хворих, їх сполучення — 2 хворих). Відмічалися ранні дегенеративно-дистрофічні зміни шийного відділу хребта (у 56% хворих), виражені астеновегетативні розлади, пароксизмальні стани, значне підвищення показників ліпідного та колагенового обмінів (вони в 4-9 разів перевищували показники контрольної групи). Перебіг ГПМК в обстежених хворих був більш «м'яким» з досить задовільним відновленням неврологічного дефекту (по типу МІ щодо васкулітів). Розвиток ГПМК і їхній клінічний перебіг не виявляли прямої залежності від отриманої дози. У періоді наслідків МІ в більш молодому віці розвивався синдром когнітивної недостатності з швидким його прогресуванням (від початкових ознак у вигляді зниження інтелекту і пам'яті до дементивних розладів). Переважали афективно нестійкій і характеропатичний варіанти. На фоні збільшення органічності процесу в основній групі вираженими залишалися вегетативні та емоційно-афективні розлади.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що радіаційний вплив навіть малих рівнів, що мав місце в більшості обстежених, може призводити до розвитку цереброваскулярних порушень і розглядатися як фактор ризику розвитку ГХ, раннього ЦА, МІ. Пусковими механізмами розвитку цих патологічних процесів є: з одного боку, висока радіочутливість ендотелію судин (звідси порушення колагенового обміну, перебіг процесів за типом васкулітів). З іншої — порушення церебральних регуляторних систем, що здійснюють регуляцію інтегративних функцій, у тому числі і судинну регуляцію. При цьому виражені і довгострокові зрушення біохімічних показників фосфоліпідного комплексу і колагенового обміну поряд з порушеннями механізмів вазомоторної регуляції є патогенетичними факторами, що обумовлюють виникнення церебральної судинної дисциркуляції до розвитку ГПМК.

Інший механізм складається у впливі іонізуючого випромінювання на ці регуляторні системи з латентною уродженою чи придбаною унаслідок впливу інших патогенних факторів недостатністю. У цьому зв'язку променевий вплив малих рівнів може виступати як патогномонічний фактор, так і фактор ризику у відношенні розвитку цереброваскулярной патології і мозкових інсультів.

Acute disorders of cerebral circulation of the chernobyl accident consequences persons

Zdesenko I.,
Institute Neurology, Psychiatry & Narcology AMS of Ukrainian, Kharkov
30 liquidators were surveyed. The fast growth dyscirculation of changes is determined. Clinical peculiarities of a cute disorders of cerebral circulation of the Chernobyl accident consequences persons was revealed.

Назад


Ефективність оперативного лікування ішемічних інсультів, спричинених оклюзивно - стенотичними ураженнями сонних артерій в ранній гострий період

Зозуля І.С., Зозуля А.І., Київська медична академія післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика, м. Київ

В 40-75% випадків гостра та хронічна ішемія мозку спричинена оклюзивними і стенотичними ураженнями магістральних артерій голови. У більшості випадків оклюзивні і стенотичні ураження сонних артерій з успіхом усуваються хірургічними шляхом (М.Е. Поліщук і співавт. 1991, С.І. Синицький, 1995, Ю.А. Зозуля, 1996).

Мета дослідження: покращити результати нейрохірургічного лікування хворих з ішемічними інсультами, спричиненими оклюзивно - стенотичними ураженнями сонних артерій, шляхом його проведення в ранній гострий період інсульту, сприяючи цим самим швидкому відновленню неврологічного стану та профілактиці повторних порушень мозкового кровоплину.

Матеріал і методи дослідження. Проведено клінічне обстеження 124 хворих з ішемічними інсультами, спричиненими оклюзивно-стенотичними ураженнями сонних артерій. Хворі обстежувалися в гострому періоді порушення мозкового кровообігу, на першу добу поступлення та у віддалений період (1-2-3 роки). 94 хворих були прооперовані і 30 лікувалися тільки медикаментозно. Атеросклеротичне ураження внутрішньої сонної артерії зареєстровано у 105 (84,6%) хворих, чисто тромботичне — у 19 (15,4%). Із додаткових методів діагностики використовували КТ, МРТ, УЗДГ і ТК ДГ, дуплексне сканування, АГ.

Результати. Згідно розроблених показників прооперовано 94 хворих. Оперовані втручання були проведені в ранні строки (до 6 годин у 57 хворих), виконувалась ендартеректомія, тромбінтімендартеректомія, емболектомія, перев'язка СА. Застосовувалася інтраопераційна доплерографія, в результаті чого ефективність оперативних втручань значно збільшилась.

Наші спостереження підтверджують думку не тільки щодо можливості оперативного втручання в екстренних випадках (в ранній період мозкового інсульту) на тлі оклюзії і стенозу, але й перевагу оперативного лікування в ранній гострий період (до 6-ти годин).

Важливе значення придавали передопераційному, інтра- та післяопераційному періодам.

З метою захисту мозку від гіпоксії при операціях використовували загальну анестезію з інтубацією трахеї та штучною вентиляцією в режимі нормовентиляції створення артеріальної гіпертензії на рівні 180/110 - 160/100 мм рт.ст.

Для забезпечення операції важливе значення приділяли гемодинаміці, АТ (САТ), ЧСС на різних етапах операції.

Для зменшення розвитку ішемічних реперфузійних та постішемічних змін у головному мозку перед виключенням кровообігу по сонній артерії вважали за доцільне створення артеріальної гіпертензії.

Активна післяопераційна терапія була скерована на корекцію АТ та покращання реологічних властивостей крові. Всім оперованим хворим вводили антикоагулянти за схемою. Ефективність проведеного лікування оцінювалось, в першу чергу, за позитивною динамікою неврологічних симптомів.

Висновки. Аналіз отриманих результатів показав, що ефективність лікування хворих з ішемічними інсультами, спричиненими оклюзивно-стенотичними ураженнями сонних артерій, у разі раннього використання їх хірургічної корекції (в гострий період) значно вища і становить 98%, порівняно з 62% при виключно медикаментозному лікуванні.

Effectiveness of surgical treatment of ischemic strokes provoked by (carotid) occlusive-stenotic disorders of carotic arteries in early acute period

Zozulia I.S., Zozulia A.I., Kyiv Medical Academy of Postgraduate Education named after P.L.Shupyk
Summary. 124 patients with ischemic stroke, provoked by carotid occlusive-stenotic processes, have been examined and treated at an acute period.
On the background of an adequate medicamental therapy, 94 patients have undergone a surgical treatment, 30 patients have received only a medicamental management. The analysis of obtained results testifies to the fact that the curative effect of rehabilitation therapy, associated with surgical treatment, has been seen in 98% of cases and in non-operated ones — 62%.

Назад


Хірургічне лікування тунельних невропатій ліктьового та серединного нервів

Зозуля Ю.П., Цимбалюк В.І., Цимбалюк Ю.В., Третяк І.Б., Дунаєвська Л.О.,
Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН   України, Київ, 2005

Метою роботи є поліпшення результатів хірургічного лікування тунельних невропатій ліктьового і серединного нервів.

Матеріали та методи дослідження. Дослідження базується на аналізі результатів лікування 103 хворих з тунельними невропатіями ліктьового та серединного нервів, які перебували на стаціонарному лікуванні в клініці відновної нейрохірургії Інституту нейрохірургії їм. акад. А.П. Ромоданова з 1989 по 2004 роки.

Серед пацієнтів з тунельними невропатіями (ТН) чоловіки склали — 76 (73,8%), жінки — 27 (26,2%) осіб. Вік від 18 до 74 років. З кубітальним тунельним синдромом — 84 (81,6%) осіби, з карпальним тунельним синдромом — 19 (18,4%). Залежно від тривалості захворювання всі хворі були розподілені на 4 групи. Термін від моменту появи перших симптомів до звернення пацієнта до спеціаліста і оперативного лікування склав: 1 група — від 1 до 6 місяців — 44 (42,7%) хворих; 2 група — від 6 до 12 місяців — 18 (17,5%) хворих; 3 група — від 12 до 24 місяців — 12 (11,7%); 4 група — більше 24 місяців — 29 (28,1%) хворих. За важкістю перебігу ТН хворі розподілені на три ступені: легкий (переважання симптомів подразнення і помірні порушення провідності) — 20 (19,4%) хворих; середній (помірно виражена клінічна симптоматика і виражені порушення провідності) — 30 (29,1%); важкий (переважання симптомів випадіння і глибокі порушення провідності) — 53 (51,5%) хворих.

При обстеженні хворих з тунельними невропатіями в Інституті нейрохірургії діагностичний комплекс включав: 1) загальне клінічне дослідження; 2) неврологічне дослідження; 3) клініко-лабораторні дослідження; 4) електронейроміографічне дослідження; 5) рентгенологічне дослідження, МРТ.

Прооперовано 84 хворих з кубітальним тунельним синдромом, виконано невроліз та декомпресію ліктьового нерва на рівні ліктьового суглобу. Транспозицію ліктьового нерва здійснили у 65 пацієнтів (77,4%). 19 операцій (22,6%) декомпресії ліктьового нерва проведено без транспозиції. Стимулюючий графітний електрод був імплантований у 34 хворих (40,5%). Без імплантації стимулюючого електроду виконано 50 операцій (59,5%).

При карпальному тунельному синдромі було здійснено 19 операцій з проведенням невролізу серединного нерва та розтином карпальної зв'язки. Якщо в клінічній картині у пацієнта були м'язові гіпотрофії, до нерва підводили графітний електрод для подальшої електростимуляції. У 5 пацієнтів (26,3%) був імплантований стимулюючий електрод для електростимуляції в післяопераційному періоді.

Результати. При вивченні результатів хірургічного лікування нами були отримані такі дані: в ранньому післяопераційному періоді (до виписки хворого із стаціонару) у 53 пацієнтів (51,5%) були відмічені позитивні результати оперативного лікування. Це проявлялось зникненням парестезій, поліпшенням чутливості в зоні іннервації нерва на кисті у 41 пацієнта (39,8%), регресом больового синдрому у 17 (16,5%) пацієнтів.

Віддалені результати вивчені у 58 хворих. Вони вказують на те, що добре відновлення наступило у 62,1%, задовільне — у 25,8%, а відсутність ефекту від проведеної операції спостерігалася у 12,1%. Найбільша кількість позитивних результатів спостерігалася у групі хворих з легким ступенем компресії — 93,3% (з них добре відновлення — у 73,3%, задовільне — у 20%, відсутність ефекту — у 6,7%) і давністю захворювання до шести місяців — 95,8% (з них добре відновлення — у 79,2%, задовільне — у 16,6%, відсутність ефекту — у 4,2%). Менше позитивних результатів було в групі з вираженим ступенем компресії — 80% (з них добре відновлення — у 52%, задовільне — у 28%, відсутність ефекту — у 20%) і давністю захворювання більше 24 місяців — 76,9% хворих (з них добре відновлення — у 46,1%, задовільне — у 30,8%, відсутність ефекту — у 23,1%).

Віддалені результати після оперативного втручання з імплантацією електрода кращі, ніж без імплантації. Достовірної залежності розподілення віддалених результатів хірургічного лікування від варіантів проведеної операції не виявлено.

Висновки:

1. Хірургічне втручання найбільш ефективне, коли тунельна невропатія проявляється симптомами іритації (на стадії легкого ступеня вираженості компресійного синдрому); відповідно результати гірші при наявності симптомів випадіння.

2. п роведення оперативного втручання найоптимальніше в строк від 1 до 6 місяців від початку захворювання — 95,8% позитивних результатів.

3. Рання електростимуляція в післяопераційному періоді дає суттєво кращі результати.

4. Лікування хворих з тунельною невропатією вимагає комплексного підходу, хірургічне лікування обов'язково доповнюється реабілітаційними заходами: фармакологічні препарати, фізіотерапія, масаж, лікувальна фізкультура, санаторно-курортне лікування.

Surgical management of cubital and median nerves neuropathies

Zozulya Y.P., Tsymbalyuk V.I., Tsymbalyuk Y. V., Tretyak I.B., Dunaevskaya L.A., Institute of neurosurgery named after academician A.P. Romodanov, Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv 2005
SUMMARY. The work is based on the study of clinical manifestation and clinical course, as well as on the results of surgical treatment in patients with cubital (84) and carpal (19) tunnel syndromes. We revealed that surgery should be performed at the presence of irritation symptoms before sensory loss and nerve motor function impairment are developed. Positive results could be achieved in up to 95.8% of patients if surgery performed in terms from 1 to 6 month after appearance of initial symptoms.
Key words: tunnel neuropathies, carpal tunnel syndrome, cubital tunnel syndrome, nerve compression, surgical treatment.

Назад


Клинические аспекты применения оксибрала в терапии легкой черепно-мозговой травмы

Клаупик Л.Э., Хомицкая Т.В.,
Одесский государственный медицинский университет

Цель работы — анализ результатов применения оксибрала в комплексной терапии пациентов с легкой черепно-мозговой травмой.

Материалы и методы исследования. Обследовано всего 59 пациентов с легкой черепно-мозговой травмой. 37 пациентов составили основную группу, 22 — контрольную. Мужчины превалировали (76,8%), женщины составили 23,2% от общего числа обследованных. Возраст пациентов: 21-45 лет. Для сравнения клинического эффекта оксибрала наряду с больными основной группы, получавшими оксибрал, была обследована контрольная группа, лечившаяся по общепринятым схемам, но не получавшая его. Всем больным основной группы в комплексной терапии острого периода ЧМТ с первого дня назначался оксибрал в дозировке 30 мг в капсулах 2 раза в день в течение месяца. Оценку эффективности терапии производили с учетом данных клинико-неврологических, электро-физиологических исследований, под контролем компьютерной томографии головного мозга и психофизиологического тестирования.

Результаты исследований и их обсуждение. В результате проведенного лечения к 9-12-му дню от начала лечения больные отмечали существенное улучшение самочувствия, что проявлялось в снижении уровня когнитивных расстройств: улучшения памяти, внимания, повышения умственной трудоспособности — отчетливый регресс общемозговой неврологической симтоматики, более четко проявляющийся у больных основной группы. Результаты психофизиологических исследований свидетельствовали об улучшении процессов запоминания, сохранения и воспроизведения информации, улучшении настроения, повышении интереса к жизни у 30 больных из 37 с исходно сниженными показателями САН-теста.

На ЭЭГ после проведенного лечения у 29-ти больных уменьшилось количество медленноволновой активности тета- и дельта-диапазона и нормализовались показатели альфа-ритма. Улучшение показателей альфа-ритма наблюдали как в фоновой ЭЭГ, так и в период ритмической фотостимуляции и гипервентиляции. Ухудшения биоэлектрической активности головного мозга после лечения не наблюдали. Не изменилась ЭЭГ у 8-ми больных основной группы.

Clinical aspects of oxybral application in easy craniocerebral trauma therapy

Klaupik L.E., Khomitska T.V.,
Odessa state medical university, Odessa, Ukraine
The analysis of results of application oxybral, a preparation normalizing a metabolism of a brain, protecting neurones in conditions of the hypoxia, rendering positive influence on a metabolism of the ischemic brain possessing antioxidatic and antihypoxic activity in complex therapy of patients with an easy craniocerebral trauma is lead.
Results of application oxybral are received at treatment of a craniocerebral trauma.

Назад


Оценка эффективности применения электромагнитного влияния крайне высокой частоты в комплексном лечении больных с хронической церебральной сосудистой недостаточностью

Клаупик Л.Э., Хомицкая Т.В.,
Одесский государственный медицинский университет

Целью нашего исследования было изучение эффективности электромагнитного влияния крайне высокой частоты (КВЧ-терапии) у лиц со стенозирующими поражениями магистральных сосудов головы и шеи, протекающими асимптомно или проявляющимися транзиторными ишемическими атаками в каротидном и вертебрально-базилярном бассейнах.

Материал и методы. Для определения целесообразности включения электромагнитного влияния крайне высокой частоты в комплексную терапию проведен анализ обследования и результатов лечения 77 больных. 47 женщин и 30 мужчин, возраст больных от 40 до 65 лет. Выделены две клинические группы, сопоставимые по возрасту, клиническим синдромам. В обеих группах проводили унифицированную патогенетическую терапию. Основная группа (54 пациента) дополнительно получала КВЧ-терапию, 2-я группа (23 пациента) не получала КВЧ-терапию в проведенном комплексе лечения.

Всем больным проведено до и после лечения клиническое обследование, психофизиологическое тестирование, компьютерная томография, ультразвуковая допплерография экстра- и интракраниальных артерий, реоэнцефалография.

Процедуры КВЧ-терапии проводили аппаратом «Явь1-2м», плотность потока мощности составляла 10мВт/см2 с использованием рабочей частоты 42,19гГц и длины волны 7,1 мм. В качестве зон облучения использовали биологически активные точки: Е-36, GI-4, GI-11, VB-39, V-10,11, P-7, R-3. Подбор точек проводили с учетом клинического синдрома и индивидуальных особенностей больного. В один сеанс облучали 4-5 точек с экспозицией 30-40 минут, ежедневно, курсом 10-12 процедур. У всех больных наблюдали хорошую переносимость КВЧ-терапии.

В основной группе терапевтический эффект выявлен у тех больных (31), у которых в процессе процедуры КВЧ-воздействие сопровождалось субъективными ощущениями: пульсациями в зоне влияния, парестезиями, давлением.

Проведенное межгрупповое сопоставление функциональной субъективной оценки своего состояния выявило, что по всем шкалам САН-теста в основной группе показатели выше, по сравнению с аналогичными показателями в контрольной группе, и более приближены к нормативным показателям.

Анализируя показатели РЭГ в основной группе, выявлено уменьшение показателей периферического сосудистого сопротивления, улучшение венозного оттока, уменьшение межполушарной асимметрии. По данным УЗДГ также выявлялась положительная динамика мозгового кровообращения: увеличивалась линейная скорость мозгового кровотока во внутренних сонных и позвоночных артериях, несколько уменьшился коэффициент асимметрии. Улучшение церебральной гемодинамики сопровождалось снижением интенсивности головной боли, урежением эпизодов гипестезий и афатических нарушений в основной группе.

Проведенные исследования позволяют сделать следующие выводы.

Применение КВЧ-терапии по индивидуально подобранным биологически активным точкам оказывает положительное терапевтическое влияние: оптимизирует церебральную гемодинамику, потенцирует эффект фармакологической патогенетической терапии, приводит к более быстрому регрессу психоэмоциональных нарушений, улучшению субъективной оценки самочувствия у пациентов.

Estimation of efficiency of application of electromagnetic influence of the highest frequency in complex treatment of patients with a chronic cerebral vascular failure

Klaupik L.E., Khomitska T.V.,
Odessa state medical university, Odessa, Ukraine
The purpose of research — studying of efficiency of electromagnetic influence of the highest frequency at faces with stenosing lesions of the main vessels of a head and a neck, proceeding asymptomaticly or shown transitional ischemic attacks proceeding asymptomaticly in carotid and vertebrobasilar regions.
Application of HF-therapy on individually picked up biologically active points renders positive therapeutic influence: optimizes a cerebral hemodynamic, exponentiates effect, pharmacological pathogenetic therapy, leads to fuller and fast retrogress of psychoemotional disturbances, improvement of value judgment of state of health at patients.

Назад


Применение фармако-метаболитной композиции в снижении риска травматической эпилепсии у больных с тяжелой черепно-мозговой травмой

Клаупик Л.Э.,
Одесский государственный медицинский университет

Одним из новых подходов коррекции нарушений метаболизма при тех ЧМТ, которые приводят к необратимым повреждениям мозга и способствуют формированию эпилептического очага, является прямая перфузия, аппликация терапевтических агентов на поврежденный мозг, минуя гематоэнцефалический барьер, интраоперационно.

Цель настоящего исследования — изучить влияние реабилитационной программы — прямой перфузии мозга фармако-метаболитной композицией — на частоту развития травматической эпилепсии.

Материал и методы. Обследованы 82 больных с острой ЧМТ. Всем больным проведено комплексное обследование, включающее неврологическое, электроэнцефалографическое, рентгенологическое; компьютерная томография проведена 35 больным. По тяжести травмы больные разделены на 3 группы: 1-я — 17 больных с легкой ЧМТ, 2-я — 42 пациента с черепно-мозговой травмой средней степени тяжести, 3-я — 23 пацента с ушибами головного мозга тяжелой степени и травматическими внутричерепными кровоизлияниями в возрасте от 17 до 40 лет. Оперативное вмешательство произведено у 27 больных по поводу внутричерепных гематом, у 22 — по поводу вдавленных переломов костей свода черепа, контрольную группу составили больные, по возрасту и тяжести черепно-мозговой травмы приближенные к основным исследуемым.

Методика фармако-метаболической коррекции. В ходе операции после вскрытия твердой мозговой оболочки и декомпрессии мозга проводилось орошение поверхности мозга растворами: стерильным раствором ГАМК, затем — стерильным фармакопейным раствором пиридоксаль фосфата. В подостром периоде черепно-мозговой травмы больным вводился методом эндоназального электрофореза 1% аминалона, длительностью 20-25 минут, курсом 10-12 процедур.

В качестве оценочных критериев повреждающего воздействия гипоксии определяли уровень глюкозы, пировиноградной кислоты и продуктов перекисного окисления липидов в ликворе. Ликвор исследовался в течение первых 2-х суток, на 6-7-е сутки, на 17-е сутки.

Катамнестические сведения получены у 57-ми больных на протяжении от 3-х до 4-х лет. Судорожный синдром выявлен у 11% больных, получивших разработанный комплекс лечения, что несколько ниже по сравнению с контрольной группой — 16%.

Экспериментальными и клиническими исследованиями установлена эффективность разработанного метода ранней реабилитации — прямой перфузии фармакометаболической композиции интраоперационно, с последующим эндоназальным электрофорезом 1% аминалона, что снижает риск формирования эпилептического очага травматической эпилепсии, обеспечивает благоприятный лечебный эффект, ускоряет социальную адаптацию и качество жизни пациентов.

Application of a pharmacometabolic composition — reducing risk of a traumatic epilepsy inpatients with a severe craniocerebral trauma

Klaupik L.E.,
Odessa state medical university, Odessa, Ukraine
The paper describe the rehabilitational program representing direct perfusion of the brain by a pharmacometabolic composition on frequency of development of a traumatic epilepsy is studied.
High efficiency of the developed method of an early aftertreatment — direct perfusion of a pharmacometabolic composition perioperatively, with the subsequent endonasal electrophoresis of Aminalonum of 1% is established. Possessing antihypoxic properties, antioxidatic activity biochemical proved pharmacometabolic composition reduces risk of formation of the epileptic focus а traumatic epilepsy, provides favorable medical effect, accelerates social adaptation and patients life quality.

Назад


Аналіз результатів мануальної терапії при хронічних порушеннях кровообігу у вертебрально - базилярній системі

Коваленко О.Є., Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

Відомим є застосування мануальної терапії (МТ) щодо корекції шийного відділу, за рахунок чого відбувається нормалізація кровотоку в вертебрально-базилярному басейні (Сітель А.Б., 2001, 2003 та інш). Досліджуючи контингент хворих з означеною патологією, ми спостерігали неоднозначні наслідки мануальних втручань на шийний відділ. Отже, для оптимізації подальшого лікування хворих ми поставили за мету визначення ролі та особливостей мануальної терапії в лікуванні означеного контингенту хворих.

Матеріал та методи дослідження. Досліджувалися 114 хворих з порушеннями кровообігу в вертебрально-базилярній системі, пов'язаними з цервіковертебральним фактором, шляхом детального аналізу анамнезу з оцінкою ефективності попереднього лікування, що переважно складалося з мануальної терапії шийного відділу та прийому судинних препаратів. Діагноз верифікований клінічними та параклінічними дослідженнями (РЕГ, УЗДГ, рентгеноспондилографія шийного відділу хребта).

Результати. За результатами вивчення анамнезу мануальну терапію шийного відділу 1 сеанс отримували 15% хворих, 2-5 сеансів — 54%, більше 5 сеансів — 31% хворих. З них 21% мали щоденні сеанси, 46% — через 1-2 дні, решта (33%) приходили на наступний сеанс МТ за необхідністю (при поновленні цервікокраніалгій, запаморочень). Вже той факт, що невдовзі після курсу терапії хворі звернулися за медичною допомогою з об'єктивізованою клінічними та параклінічними методами (РЕГ, УЗДГ, рентгеноспонділографія шийного відділу з функціональними пробами) вертебрально-базилярною дисциркуляцією, свідчить про недостатню або відсутню ефективність попереднього мануального лікування. Отже, з'ясувалося, що найбільш виражені і стійкі скарги на головний біль, запаморочення, цервікалгії мали хворі, які отримували більше двох сеансів МТ щоденно або з невеликим інтервалами, особливо за відсутності скарг перед отриманням наступних сеансів МТ. Крім того, найбільші суб'єктивні прояви й об'єктивні зміни мали особи з вродженою слабкістю сполученої тканини: вони страждали на нестабільність хребтових рухових сегментів шийного відділу з кризовим протіканням судинних розладів, гіпоталамічну недостатність. Останні відзначали, що до отримання МТ відчували себе краще. Близько 27% від усього контингенту вказували на нестійке поліпшення стану відразу після МТ і швидке поновлення скарг до попереднього рівня. Такі результати можна пояснити наступними чинниками: а) недостатньою грамотністю лікарів - мануальних терапевтів, невиправданою мотивацією щодо повторення сеансів МТ; б) недостатньою або відсутньою підготовкою хворого до мануального впливу та закріплення результатів у складі комплексної терапії.

Висновки. Отже, виявлені недоліки за результатами МТ у досліджуваних хворих окреслили необхідність оптимізації показань і режиму щодо кількості сеансів в загальному об'ємі мануальної і комплексної допомоги, застосування високоефективних заходів щодо підготовки до мануального впливу та закріплення результатів. Перспективними й виправданими в складі комплексного лікування можна вважати методи рефлексотерапії (акупунктура, точковий масаж, лазеропунктура), що за розробленими індивідуальними методиками дають стійкі віддалені результати, що й доведено нашим досвідом.

The result analyses of the manual treatment of the patients with the vertebral-basilar discirculation

Kovalenko O.
Summary. The 114 patients with the vertebral-basilar discirculation who had manual treatment for the cervical part of spine in anamnesis was examination. The analyses results shows the necessary to use the reflexotherapy methods for the firm effects from the complex treatment.

Назад


Сучасні підходи до хірургічного лікування хворих з травмою нижньошийного відділу хребта

Костицький М.М., Потапов О.І.,
Костицька О.М., Федак В.І.,
Обласна клінічна лікарня, м. Івано - Франківськ, Україна

За останнє десятиліття успіхи в лікуванні спінальних хворих визначаються значним покращанням діагностики, створенням та впровадженням сучасних стабілізуючих хребет систем, використанням мікрохірургічної техніки.

Мета. Проаналізувати результати хірургічного лікування хворих з травмою нижньошийного відділу хребта за останні 2 роки, оскільки вона є однією із найскладніших травм, що призводить до важкої інвалідизації хворого та залишається актуальною медичною та соціальною проблемою.

Матеріал і методи дослідження. Нами проведений аналіз результатів хірургічного лікування 28 хворих з травмою нижньошийного відділу хребта, протягом 2002-2004 років. Вік хворих — 25-60 років. Травма була отримана внаслідок падіння з висоти (11 хворих), дорожньо-транспортної пригоди (9 хворих), пірнання у воду (7 хворих). Найчастіше, в 44,8% випадків, травма локалізувалась у Сv-СVI сегменті. Пошкодження ШВХ супроводжувалося різноманітною за важкістю клінічною картиною, що визначалася за шкалою Frankel, де переважав тип Frankel В (18 хворих). Усім хворим при надходженні проводилась спондилографія в стандартних проекціях, компютерна томографія (КТ), а в деяких випадках (6 хворих) магнітно-резонансна томографія (МРТ).

При досягненні репозиції хребців з допомогою скелетного витягу за тім'яні горби, 16-ти важкохворим з ускладненими переломами, вивихами і переломовивихами тіл хребців, що супроводжувались глибоким порушенням функції спинного мозку за типом Frankel А і В, проведено передній комбінований корпородез аутокісткою та пластиною Caspar. Хворим з вивихами нижньошийного відділу хребта та порушенням функції по типу Frankel С, D проведено відкриту репозицію з наступним переднім міжтіловим корпородезом титановим кейджем (12 хворих). Розріз 4-5 см проводили по лініях Лангера над рівнем пошкодження, з використанням інструментарію фірми AESCULAP. Цього було достатньо для візуалізації 3-х хребців. Дискектомію та корпоректомію виконували так, щоб досягнути декомпресії спинного мозку та корінців.

Результати. Післяопераційні результати оцінювались за регресом неврологічного дефіциту за шкалою Frankel. При спостереженні строком від 2-х міс. до 2-х років відмічали регрес неврологічної симптоматики на 1-2 типи. Добрі результати відмічено у 36,2% хворих — регрес неврологічної картини до типу Frankel D і Е; задовільні — у 41,4% покращання провідності до типу Frankel С; незадовільні — в 22,4% відсутня позитивна динаміка в неврологічному статусі (всі хворі з Frankel А типом).

Отже, комплексний підхід до хірургічного лікування травми нижньошийного відділу хребта дозволяє в більшості випадків отримати добрі та задовільні результати (77,6%).

Висновки. Застосування комплексу сучасного арсеналу діагностичних методів, мікрохірургічної техніки, інструментарію для стабілізації хребта та сучасних методик дозволяє проводити мінімально травматичний об'єм оперативного втручання на нижньошийному відділі хребта, що покращує результати і якість життя хворих та скорочує терміни стаціонарного лікування.

Modern ways of surgical treatment patients with lower cervical spine injury

Kostytsky M.M., Potapov O.I., Kostytska O.M., Fedak V.I.
Region clinical hospital. Ivano-Frankivsk, Ukraine
We analyzed results of treatment 28 patients with lower cervical spine injury. We had found that using modern diagnostic facilities, microsurgical technique of performing operation let to minimize of extension of operation, improve the outcome surgery and quality of life of patients, decrease the time of treatment.

Назад


Bibliography


Similar articles

Authors: Н.С. Куфтерина Харьковский национальный медицинский университет Харьковская городская клиническая больница скорой и неотложной медицинской помощи им. проф. А.И. Мещанинова
"News of medicine and pharmacy" Неврология (370) 2011 (тематический номер)
Date: 2011.06.24
Аспекти використання протисудомних препаратів у лікуванні хворих, які перенесли черепно-мозкову травму
Authors: Григорова І.А., Куфтеріна Н.С. - Харківський національний медичний університет, кафедра неврології
International neurological journal 1 (63) 2014
Date: 2014.04.10
Categories: Neurology
Sections: Specialist manual
Клинико-эпидемиологические особенности сочетанной краниоторакальной травмы
Authors: Полторацкий В.Г. - Харьковская медицинская академия последипломного образования
"Emergency medicine" 3 (66) 2015
Date: 2015.06.22
Categories: Medicine of emergency
Sections: Clinical researches
Показники водно-електролітного балансу у постраждалих із тяжкою черепно-мозковою травмою
Authors: Крамарева О.Г., Згржебловська Л.В., Малиш І.Р. — Національна академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ; Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги
"Emergency medicine" 1 (64) 2015
Date: 2015.05.18
Categories: Medicine of emergency
Sections: Clinical researches

Back to issue