Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 6 (404) 2012

Back to issue

Медична етика і деонтологія (повернення до теми)

Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н., Л.Б. Веденко, Ф.В. Мельник, Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, В.Г. Даценко, к.м.н., заслужений лікар України, А.В. Даценко, к.м.н., Вінницький обласний спеціалізований клінічний диспансер радіаційного захисту населення

print version

Значні досягнення сучасної наукової думки, прогрес медицини за останні роки сприяє неухильному впровадженню в роботу медичних закладів нових методів діагностики і лікування, що потребує складної і різноманітної апаратури і більш конкретної спеціалізації знань лікарів. Створюється ситуація, коли медичні працівники зосереджуються на дослідженні окремих органів і систем, що часом заслоняє сприйняття ними хворого як особистості, ускладнює спостереження за страждаючою людиною. Саме це стає актуальною проблемою медичної етики і медичної деонтології сьогодення.

 

Словом стреляй осторожнее в споре.
Не забывай, дорогой человек:
Рана от пули затянется вскоре,
Рана от слова пылает весь век.
Г. Цадаса

 

Слово «етика» означає учення про мораль, її походження і розвиток, правила і норми поведінки людей, їх обов’язки під час стосунків одного з іншим, з суспільством, ставлення до праці, держави. Етика — це філософське вчення про моральність як одну з форм ідеології, про її сутність, закони історичного розвитку, роль у суспільстві. Це система норм моральної поведінки людей, їх обов’язків щодо суспільства, батьківщини.

«Мораль» — це особлива форма суспільної свідомості і відношень між людьми, один із способів регулювання дії людей у суспільстві за допомогою поведінки. «Моральний» означає «етичний».

«Деонтологія» — сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.

 

Пригадаємо цю термінологію.

Поняття «мораль», «етика» часто використовується як ідентичні. Але слід виділяти деякі особливості. Так, термін «мораль» використовують тоді, коли мова іде про свідомість, певні почуття, погляди. Термін «моральність» частіше використовується, коли йдеться про поведінку людини, її вчинки й дії. Про етику говорять, коли мають на увазі теорію моралі, обґрунтування того чи іншого розуміння поняття добра і зла, совісті, справедливості й сенсу життя, тієї чи іншої моральної системи.

Отже, незважаючи на те, що зростаючий інтерес до деонтології залишається актуальним, ця тема продовжує бути невичерпною. Кожна людина, розуміє, що до хворого, його родичів, колег треба ставитись уважно, бережно, з душевною теплотою. І, як відмічає Б.Л. Углов (1987), «якщо лікар або медична сестра порушують це суспільне правило, то так діється не тому, що вони не знають цього, а внаслідок того, що у них відсутнє покликання до медичної професії, а також розуміння психології хворого».

 

Виділяють (С.А. Позднякова, 1965; С.С. Гуревич, А.И. Смольняков, 1976) вісім основних принципів медичної етики:

1) гуманне ставлення до хворого;

2) не брати участі в діях проти здоров’я хворого;

3) надання допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної і релігійної приналежності;

4) солідарність усіх лікарів у повазі гідності людей, їх боротьбі за мир;

5) збереження лікарської таємниці;

6) участь в охороні життя людей від тих чи інших ексцесів, що загрожують їм (наприклад, від забруднення зовнішнього середовища);

7) недопущення експериментів над людьми;

8) утримання від вчинків, які можуть принизити гідність професії лікаря.

Виходячи з цього, кожен член суспільства повинен суворо дотримуватись таких правил:

— поважати суспільство і його співгромадян;

— рахуватись із кожним членом су­спільства;

— поводити себе так, як він хотів би, щоб поводилися з ним;

— провідною мораллю суспільства повинна бути мораль, що включає основні загальнолюдські моральні норми, вироблені людством протягом тисячоліть: це і піклування кожного про збереження й примноження суспільного багатства, це і почуття колективізму й товариської взаємодопомоги, це і гідна поведінка і взаємоповага між людьми, і висока свідомість громадського обов’язку, нетерпимість до порушень суспільних інтересів, це чесність і правдивість, скромність у житті, це і взаємоповага в сім’ї, непримиренність до нечесності й кар’єризму, до національної та расової ворожнечі та ін.

Стосунки між співпрацівниками на кожному робочому місці повинні ґрунтуватись на тих же нормах поведінки, що і в побуті: на ввічливості і пристойності. Почуття товариськості, уважність і приязнь є показниками колективізму. Якщо співпрацівники ввічливі між собою, якщо їх оточують уважні і люб’язні колеги, то і робота ладиться і будь-які труднощі й недоліки долати легше.

На роботі треба поводитись спокійно, потрібно уникати всього, що може потурбувати колег. Від працівника медичного закладу відвідувачі чекають діловитості, чіткості в роботі, уваги й коректності. Кожний співпрацівник, до якого звертаються, повинен чітко, по-діловому, привітно дати пораду відвідувачеві у рамках свої повноважень. Він повинен бути однаково уважним з усіма, хто до нього звертається.

Тільки погано вихований співпрацівник може примусити відвідувача бігати з корпусу до корпусу, з відділення у відділення, щоб знайти лікуючого лікаря певного хворого, чи продовжувати з кимось вести довільну розмову, якщо до нього з проханням звертається відвідувач…

Але і відвідувач повинен бути ввічливим з працівниками медичного закладу і висловлювати своє прохання чітко й коротко. У приміщенні лікувального закладу потрібно поводитися стримано, тихо розмовляти, не сміятись, не грюкати дверима, без суперечки зняти у гардеробі верхній одяг, при необхідності одягнути маску й бахіли.

Якщо доводиться повторити своє прохання, то це треба зробити спокійно, не нервуючи, без обурення. Треба зважити і на те, що не завжди у якомусь непорозумінні є провина представника медичного закладу, до якого ви звернулись.

З обох боків потрібно не забувати елементарних правил ввічливості, такі слова, як «будь ласка», «дякую». Чим привітнішим ви будете, тим привітніше вас приймуть. Взаємна повага між працівниками медичного закладу і хворим чи відвідува- чем — запорука нормального спілкування. Треба всім пам’ятати, що «якою міркою будете міряти ви, то такою ж міркою відміряють і вам».

Бувають випадки, коли після одужання хворий залишає клініку й забуває сказати лікуючому персоналу звичайне «дякую», не кажучи уже про несправедливі скарги, які травмують медичного працівника. Так, у «Медичній газеті» була на- друкована стаття, у якій розповідалось про хворого, який із переломом гомілки прибув у сільську лікарню. Після проведеної операції потрібна була гемотрансфузія. У хворого кров першої групи. Але останню ампулу такої групи ввели жінці в пологах. Лікуючий лікар дав хворому свою кров. Хворий одужав і після виписки додому написав скаргу в прокуратуру, щоб притягнути лікаря до відповідальності за те, що у лікарні не виявилось донорської крові.

 

Під час спілкування з родичами хворого та іншими відвідувачами необхідно:

1. При можливості наперед підготуватись до спілкування.

2. Створити для спілкування невимушені умови.

3. Ліквідувати відволікаючі фактори.

4. Продемонструвати своє бажання слухати.

5. Сконцентрувати свою увагу.

6. Не переривати співрозмовника.

7. При необхідності проявляти співчуття.

8. Зрозуміти точку зору співрозмовника.

9. Прагнути вияснити суть питання, з яким до вас звернулися.

10. До кінця вислуховувати зміст повідомлення співрозмовника, щоб зрозуміти його, а не для того, щоб потім виступити з відповіддю.

11. Реагувати на почуття відвідувача.

12. Прагнути бути зрозумілим.

13. Слідкувати за своїми висловлюваннями й проводити їх оцінку.

14. Ставити при потребі уточнюючі запитання.

15. Підсумувати своє розуміння вислуханого і вжити необхідні заходи, щоб допомогти заявнику.

Не бажано під час спілкування  з родичами хворого та іншими відвідувачами відділення:

1. Проявляти нетерпимість.

2. Удавано слухати.

3. Втрачати спокій.

4. Дратуватись.

5. Домінувати над співрозмовником.

6. Сперечатись або критикувати відвідувача.

7. Виносити поспішне рішення.

8. Переривати співрозмовника.

9. Наперед вважати, що ваш співрозмовник помиляється.

10. Переслідувати особисту користь.

 

У висновку потрібно ще раз підкреслити, що якою б актуальною не була сьогодні проблема прискореного розвитку медичної науки і впровадження її досягнень у практику охорони здоров’я, розширення й укріплення матеріальної бази лікувальних закладів, оснащення їх новітньою технікою і апаратурою, все ж таки продовжують набувати важливого значення питання про моральні якості медичного працівника, його ставлення до свого фахового обов’язку й професійної підготовки. Особистість лікаря і медичної сестри, їх моральний вигляд і персональна підготовка — це у кінцевому результаті й визначає значний успіх охорони здоров’я в державному масштабі.

 

І насамкінець, поведінка медичних працівників, їх стосунки з колегами, хворими, їх родичами удосконалювались протягом багатьох років. Ці норми і принципи повинні й надалі вдосконалюватись і бути основою для формування медичної етики й деонтології. Учитися дотримуватись цих норм потрібно не тільки під час своєї безпосередньої діяльності, але і в процесі спілкування з колегами, хворими, їх родичами та близькими.


Bibliography

1. Аасамаа І. Як себе поводити. — К.: Молодь, 1974.

2. Веденко Б.Г. Естетична медицина — крок до покращення медичного обслуговування населення / Б.Г. Веденко, Л.Б. Веденко, В.Г. Даценко та ін. // Актуальні питання сучасної медици- ни. — Вінниця: Нова книга, 2010. — С. 244-248.

3. Веденко Б.Г. Лікар — хворий, межа поведінки (Думки звичайних лікарів) / Б.Г. Веденко, В.А. Мельник, В.Г. Даценко // Новости медицины и фармации. — 2010. — № 22(350). — С. 20-21.

4. Гурвич С.С. Врачебная этика и деонтология / С.С. Гурвич, А.И. Смольняков // Деонтология советского врача: Сборник статей / Под редакцией Г.И. Ца- регородцева и С.С. Гуревича. — К.: Здоров’я, 1976. — С. 3-16.

5. Концевич И.А. Долг и ответственность врача. — К.: Вища школа, 1983. — 110 с.

6. Позднякова С.А. К вопросу врачебной этики / С.А. Позднякова // Вопросы истории медицины и здравоохранения БССР: Сборник. — Минск, 1965.

7. Советский энциклопедический словарь. — М., 1982.

8. Углов Б.Г. О врачебном долге / Б.Г. Углов. — К.: Здоров’я, 1987. — 104 с.

9. Харди И. Врач, сестра, больной. Психология работы с больными. — Budapest: Akademiai Kiado, 1974. — 286 с.

10. Энциклопедический словарь. — Т. 3. — М.: Гос. науч. издательство «Большая советская энциклопедия», 1955.

Similar articles

Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н, В.А. Мельник, Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, В.Г. Даценко, к.м.н, заслужений лікар України, Вінницький обласний клінічний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення
"News of medicine and pharmacy" 21-22 (393-394) 2011
Date: 2012.01.31
Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н., В.А. Мельник, Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, В.Г. Даценко, к.м.н., заслужений лікар України Вінницький обласний клінічний спеціалізований диспансер, радіаційного захисту населення
"News of medicine and pharmacy" 22 (350) 2010
Date: 2011.01.21
Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н., Ф.В. Мельник, Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, В.Г. Даценко, к.м.н., заслужений лікар України, А.В. Даценко, к.м.н., Вінницький обласний клінічний диспансер радіаційного захисту населення
"News of medicine and pharmacy" 20 (346) 2010
Date: 2010.12.28
Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н. - Вінницька обласна клінічна лікарні ім. М.І. Пирогова; Г.В. Даценко, к.е.н. - Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету
"News of medicine and pharmacy" 16 (426) 2012
Date: 2012.11.05

Back to issue