Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 6 (404) 2012

Back to issue

Срібло повітового лікаря. Нотатки про зарплату земського повітового лікаря у 1866–1902 рр. І не лише про неї

Authors: Олег Гнатко, м. Донецьк

print version

Декілька років тому знайомий лікар похилого віку, уродженець одного з відомих на Донеччині сіл, розповідав мені у приватній бесіді, що його родина орендує в односельців майже десяток гектарів землі, на якій вирощує пшеницю. Він, батьки й діди-прадіди якого були селянами, привернув мою увагу до співвідношення між річною зарплатою своїх колег й ринковою вартістю десятини, що існувало на той момент. Тут було над чим замислитись.

А невдовзі я звернувся до датованих квітнем 1866 р. матеріалів, що висвітлюють перші кроки земської повітової медицини в Бахмутському повіті Катеринославської губ. (нині його територія майже повністю охоплюється північною частиною Донецької обл.), кількість населення якого становила майже 130 тис. чол. Тоді повітове земство призначило повітовим лікарям «первинний нормальний оклад жалування» у розмірі 800 крб сріблом на рік (трохи більше 66 крб на місяць). Стільки ж отри­мував і секретар повітової Управи [1, с. 137].

Певні свідоцтва про тодішні прибутки представників деяких інших сфер людської діяльності можна знайти у спогадах сучасників. Московський купець І.А. Слонов згадував, як у 1868 р. він працював прикажчиком у взуттєвій крамничці й заробляв 12 крб 50 коп/міс  (150 крб/р), а у 1869 р. — вже 20 крб/міс (240 крб/р). Протягом лічених років його щомісячне жалування збільшилося до 30, а потім — до 40 й 50 крб (відповідно до 360, 480 та 600 крб/р) [2, с. 206].

За спогадами поета І.О. Білоусова, на початку 70-х рр. у Москві його знайомі ремісники заробляли від 5 до 15 крб/міс, перебуваючи «на хозяйских харчах и квартире» [2, с. 298]. Вартість харчування однієї дорослої людини дорівнювала тоді  3 крб 10 коп/міс, мінімальний розмір оренди житла — 3 крб для самотніх й 8 крб для сімейних. Тож найкваліфікованіші з тих ремісників, які мали родини, задовольнялися сумою близько 25 крб/міс (майже 300 крб/р).

А ще були робітники промислових підприємств, які заробляли 14 крб 10 коп/міс (близько  170 крб/р), й власники тих підприємств, які мали річний прибуток у десятки тисяч карбованців.

Отже, щомісячне жалування земського повітового лікаря (далі — повітовий лікар) помітно перевищувало щомісячне жалування окремих працівників сфери торгівлі, кустарного й промислового виробництва.

Важко сказати, яким саме був тоді річний прибуток окремої селянської родини в згаданому повіті. Земські статистичні звіти приділяють головну увагу колективній відповідальності селян за своєчасну сплату державних податків. Але є показник, у якому економічні реалії другої пол. ХІХ ст. відбилися, наче в дзеркалі. Це вартість десятини землі, що зросла з 33–35 крб у 60-х рр. ХІХ ст. до 87–104 крб у 80-х, а потім до 250 і 300 крб на початку ХХ ст. [3, с. 138]. На такому економічному тлі й працював повітовий лікар.

З урахуванням таких даних можна дійти висновку: у другій пол. 60-х рр. ХІХ ст. жалування повітових лікарів було еквівалентним вартості приблизно 23–24 десятин.

Говорячи про повітових лікарів, як правило, різночинців, окремі закордонні вчені вважають: вони пишалися тим, що є піонерами нового процесу, мають можливість принести свої професійні знання у маленькі міста й села. З одного боку, вони розглядали країну як головне джерело своїх прибутків, з іншого — як головну перепону на своєму шляху до успіхів у професійній діяльності [4, с. 335].

Справедливість такої думки підтверджується тим, що після розгрому народництва, що стався в 1874 р., у Бахмутському повіті, «на всем его пространстве, не осталось ни одного врача: медицинская помощь населению была отдана исключительно в руки фельдшеров. В таком положении эта отрасль находилась до начала 80-х гг., когда дело медицинской помощи населению уезда снова было поручено врачам» [5, с. 52]. Зарплата фельдшера перебувала на рівні 25 крб/міс (300 крб/р) й практично не змінювалася до 1897 р., тобто протягом 31 року (!), коли її було підвищено до 30 крб на місяць (360 крб/р). Ті ж із фельдшерів, які пропрацювали у земстві не менше 10 років, отримали тоді 420 крб/р (35 крб/міс).

Турботи про медичне обслуговування селян повіту, чисельність населення якого у 1875 р. досягла вже 150 тис. чол., було покладено на лікарів повітового містечка Бахмута (нині — м. Артемівськ Донецької обл.). У 1864–1875 рр. у Бахмутській лікарні працювали лікарями М. Твердохлєбов й М. Мисловський. Акушерську допомогу під час пологів надавали Г. Леонтовська, з дворян, й  В. Зінченко, з попівен. Посаду молодшого фельдшера обіймав міщанин М. Головко [6, с. 7].

У тому ж 1875 р. у зв’язку з різким збільшенням обсягу роботи жалування земських лікарів було підвищено одразу ж на 25 % — до 1000 крб/р (трохи більше 83 крб/міс). Пізніше, у 1879 р., у Бахмуті «был основан «приемный покой» при городской Думе. В год обслуживали 5853 пациента. Работали врач с окладом 85 руб., 4 фельдшера, акушерка, 2 оспопрививателя, 3 ветеринарных врача» [6, с. 13]. До речі, кількість населення самого Бахмута була набагато менше, ніж 15 тис. чол., — рівня, якого вона досягла лише у 1887 р. [7, с. 153], тобто майже через 8 років. Тож значна частина тих пацієнтів припадала на селян, які мешкали поза межами містечка, тобто на території власне повіту.

Порівнюючи такий розмір жалування, або, за сучасною термінологією, зарплати, повітового лікаря з тодішньою вартістю десятини, можна побачити, що вони співвідносяться між собою приблизно як 18 з 1. Отже, наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. кількість десятин, вартість яких була еквівалентною річному жалуванню повітового лікаря, порівняно з відповідною кількістю у другій пол. 60-х рр. зменшилася як мінімум на 5.

Повітові лікарі, як про те вже йшлося, повернулися у повіт на початку 80-х рр., у період глибокої економічної кризи. Тепер їхня щомісячна зарплата фактично дорівнювала зарплаті ливарників, які працювали на Юзівському заводі, й істотно поступалася максимальній зарплаті заводських машиністів, слюсарів й робітників деяких інших професій, що коливалася у межах 120–128 крб/міс. Але якщо напередодні неврожаю 1881–1882 рр. вартість пуда пшениці не перевищувала 98 коп., то після нього вона рідко відхилялася від 2 крб.

Помітно змінилася й вартість десятини: у 1883 р. вона зросла майже до 95 крб в середньому по українським губерніям. За таких умов річної зарплати повітового лікаря вистачило б на придбання лише трохи більше ніж 10,5 дес., а зарплати тих самих машиністів й слюсарів — як мінімум 15 дес. І це тоді, коли покупцеві для задоволення мінімальних потреб своєї родини треба було купувати не менше 4 дес. на кожну ревізьку душу [8, с. 284]. Таким чином, за 17 років, що промайнули з квітня 1866 р., кількість «еквівалентних» десятин зменшилася майже вдвічі, тоді як номінально річне жалування повітового лікаря зросло лише на чверть. Темпи зростання вартості десятини істотно випереджали темпи зростання річного жалування повітового лікаря.

Невпинна дорожнеча, збільшення професійного навантаження змусили повітових лікарів у тому ж 1883 р. порушити перед повітовими земськими зборами питання про підвищення жалування до 1200 крб/р (100 крб/міс). Але така вимога нею й залишилася.

У 1892 р., коли матеріальні вимоги повітових лікарів досягли 1500 крб/р, повітові земські збори вирішили-таки довести розмір їх річного жалування до 1200 крб/р, але лише тим, хто пропрацював у повітовій медицині не менше 5 років. Інші ж мали задовольнятися все тією ж 1000 крб/р. Вартість десятини у чорноземних губерніях Росії у 1901 р. досягла 113 крб [9, с. 115], тож зарплата того повітового лікаря, який пропрацював менше 5 років, виявилася еквівалентною вартості 8,85 дес., а того, який пропрацював більше зазначеного терміну, — вартості майже 10,6 дес.

У той же час, як свідчив у своєму нарисі «Юзовский завод» (1896 р.) О.І. Купрін, місячне жалування найкваліфікованіших з іноземних та вітчизняних монтерів (складальників машин) й формувальників, які виготовляли форми на ливарному виробництві, сягало 300 крб. Людина, яка опікувалася металевими виробами й складанням механізмів, заробляла втричі більше, ніж людина, яка опікувалася станом здоров’я іншої людини. Такою була дійсність.

У 1902 р. повітові збори погодилися на підвищення грошової винагороди всім повітовим лікарям: первинний оклад жалування — 1200 крб/р; кінцевий — 1500 крб/р. Щоправда, сталося це вже після того, як срібний карбованець поступився місцем карбованцю золотому, втративши близько 1/3 своєї вартості, а вартість десятини ще більше просунулася у бік свого максимуму, про який вже йшлося.

Отже, протягом 36 років, починаючи з 1866 р., первинний оклад жалування повітового лікаря, що підвищувався лише двічі (!), номінально зріс лише на 50 %, тоді як вартість десятини — майже на 323 %, а вартість харчування однієї дорослої людини на місяць — майже уп’ятеро. З усіма, як то кажуть, відповідними наслідками. Про те ж, що згаданий «оклад жалування» колись дорівнював вартості приблизно 23–24 дес., ніхто вже й не пам’ятав.

На жаль, наведена тенденція є по своїй суті прикметою не лише другої пол. ХІХ — поч. ХХ ст. Вона — яскравий показник розвитку й тих своєрідних соціально-економічних відносин, що панують у нашій країні протягом останніх двох десятиліть й фактично позбавляють лікаря того місця в суспільстві, на яке він заслуговує.


Bibliography

1. Абрамов О.Е. Структура управления и бюджет Бахмутской земской управы 1866–1917 годов // Літопис Донбасу: Краєзнавчий збірник. — Вип. 18. — Донецьк, 2010.

2. Ушедшая Москва: Воспоминания современников о Москве второй пол. ХIХ в. — М., 1964.

3. Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. — Т. VII. — СПб. 1903.

4. Хоскинг Дж. Россия: народ и империя. — Смоленск, 2000.

5. Исторический очерк 40-летней деятельности Бахмутского уездного земства по народному образованию и народному здравию (1866–1905 гг.). — Бахмут, 1908.

6. Бледнов В.П., Завада Л.В., Татаринов С.И. У истоков медицины Донбасса. — Артемовск, 2001.

7. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька обл. — К., 1970.

8. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. — М., 1968.

9. Ковальченко И.Д. и др. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства Европейской России в эпоху капитализма. — М., 1982.


Back to issue