Международный эндокринологический журнал 3 (43) 2012

Галина Афанасіївна є віце-президентом Російської асоціації ендокринологів, президентом Московської асоціації ендокринологів, членом Європейської асоціації нейроендокринологів, заступником голови правління Наукової ради РАМН і МОЗ РФ з ендокринології, експертом ВАК РФ з терапевтичних дисциплін, головним редактором журналу «Клиническая и экспериментальная тиреоидология», заступником головного редактора журналу «Ожирение и метаболизм». Широке коло наукових інтересів Галини Афанасіївни Мельниченко включає проблеми патогенезу, диференціальної діагностики і лікування патології гіпоталамо-гіпофізарної системи, захворювань щитоподібної залози, надниркових залоз і цукрового діабету. Популярність і міжнародне визнання отримали роботи академіка Г.А. Мельниченко в галузі ендокринної регуляції репродуктивної системи у чоловіків і жінок. У 2011 році Галина Афанасіївна разом із колективом співпрацівників стала лауреатом почесної Національної премії «Покликання» в номінації «За створення нового напрямку в медицині», присудженої за розробку системи виявлення, медикаментозного і хірургічного лікування пухлин ендокринної системи.

Під час роботи VI Всеросійського конгресу ендокринологів, що відбувся в Москві з 27 по 31 травня 2012 року, Галина Афанасіївна Мельниченко люб’язно погодилася дати ексклюзивне інтерв’ю для читачів «Міжнародного ендокринологічного журналу». Академік родом з України, добре володіє українською мовою, тому інтерв’ю подається мовою оригіналу.

— Обрання академіком Російської академії медичних наук — це не лише підтвердження досягнутих вершин у науці й визнання медичним співтовариством, але й можливість більш гостро порушити питання ендокринології перед суспільством загалом. Якими ви бачите основні завдання?

— З моєї точки зору, місце Росії у світовій ендокринологічній спільноті зростає, і важливо, щоб зусилля наших дослідників були скеровані на розв’язання найактуальніших ендокринологічних проблем, з обов’язковим урахуванням масштабів країни. Хотілося б, щоб фундаментальна наука, нові відкриття, у тому числі в генетиці, раціонально переводилися в клінічний контекст; важливий і розвиток так званої трансляційної медицини: нове відкриття поєднується з досвідом практикуючих лікарів. Отже, роботи немало.

— Актуальні теми сьогодення — інновації і модернізація. Яким має бути ендокринолог XXI століття?

— Насамперед усебічно розвинутим лікарем, оскільки немає такої галузі медицини, в якій не було б питань, пов’язаних із проблемами ендокринології. Однак разом з тим ендокринолог зобов’язаний знати і розуміти всю сукупність захворювань і станів, наявних у людини.

— Повернемося у минуле століття. Яка подія у вашому житті вплинула на вибір професії лікаря і як ви прийшли в ендокринологію?

— Народилася я в Проскурові (тепер — Хмельницький) у родині медиків. Це були тяжкі післявоєнні часи, ми мешкали в маленькій прибудові при аптеці. Мій батько був поранений на Курській дузі, а в післявоєнні роки керував обласним аптечним управлінням. Дитячі роки провела в Меджибожі, де проживав дідусь — Кіндрат Олексійович — повний Георгіївський кавалер, а також у селі Тишківка на Кіровоградщині (де проживав другий дідусь). Ці роки залишили особливий слід у моєму житті. Україна для мене залишається найріднішим краєм. І дуже б хотілося мені знову побувати в цих місцях.

А 1950 року сім’я переїхала до Москви. Мій батько працював міністром медичної промисловості СРСР.

Я просто навіть не знала, ким би я могла стати, якщо не лікарем. І досі існує будівля на Біговій, споруда Академії медичних наук і будинок Мінздраву. Всі мешканці цього будинку мали ті чи інші медичні професії, і я виросла в цьому світі, бігаючи вечорами в Боткінську лікарню. Зрозуміло, що тут неможливо було не стати лікарем. Що стосується ендокринології, то це я також дуже чітко пам’ятаю: другий курс інституту, цикл з біохімії, підручник, у якому дрібним шрифтом надрукований текст про стероїди разом із формулою. І ця вражаюча краса, коли мінімальні зміни формули призводять до таких фантастичних змін дії, мене просто приворожила. З другого курсу я вже старанно шукала матеріал з ендокринології в усіх підручниках і лекціях. До речі, тоді, під час навчання в інституті, я б страшенно образилася, якщо б мені сказали, що підготовка ендокринолога повинна на початку містити курс терапії. Я образилася б тому, що мені хотілося швидше прийти в ординатуру з ендокринології. Тепер я переконана, що підготовка ендокринолога повинна включати інтернатуру з терапії. І ще раз підкреслю, неможливо бачити людину не як єдине ціле.

Після закінчення лікувального факультету, ординатури і аспірантури на базі Московського медичного інституту імені М.І. Пирогова моя доля пов’язана з Інститутом експериментальної ендокринології і хімії гормонів АМН СРСР (сьогодні Ендокринологічний науковий центр МОЗ РФ).

— Прекрасно сказано: «Ендокринологія — це музика гормонів». На вашу думку, до якого з видів мистецтва наша спеціальність найближча?

—Щодо мене — це живопис. І внаслідок тих чи інших фактурних зображень аномалій ендокринології, що помітні при огляді, і через те, що живопис іноді набагато краще передає ендокринний синдром і знаходить слова. Мене завжди вражало, що Негр, наприклад, описуючи улюблений тип жінок, говорив: «Як мені подобаються ці чарівні молоді дівчата з персиковим кольором обличчя і ніжним потовщенням на шиї». Він же не пише «жовтянично, жовтянично-бліді, жовто-сірі», як підручник. А ця молода дівчина з гіпотиреозом і зобом сподобалась йому, що ж тут вдієш.

— Які ще риси характеру ви хотіли б мати?

— Вміння зберігати спокій у складній ситуації. Вміння приймати рішення з холодною головою. «Анемоціональність» — ось що б я хотіла.

— Ваше особисте гасло?

—Дізнайся ще більше.

Розпитував академіка Г.А. Мельниченко
головний редактор В.І. Паньків