Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 15(221) 2007

Back to issue

Актуальність та перспективи медичного права в Україні. Продовження. Початок у № 13(219)

Authors: О. Беденко, лікар-юрист, м. Харків

Sections: Legal advice

print version

Главу V дивитися на вставці

VІ. Службова особа. Особливості відповідальності службових осіб

Розділ XVII КК присвячений злочинам у сфері службової діяльності. Окремі злочини, що входять до цього розділу, обіймають не тільки коло роботи органів влади, апаратів підприємств, установ, організацій, а й посягають на відносини щодо реалізації трудових, політичних та інших прав громадян, здоров'я, власність (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість).

Для розуміння складу злочинів у сфері службової діяльності необхідно визначити наступні положення.

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням; а також іноземці та особи без громадянства, які виконують зазначені вище обов'язки.

Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України «Про державну службу», та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.

Організаційно-розпорядчі обов'язки  — це функції зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції в системі охорони здоров'я виконують керівники лікувально-профілактичних закладів, їхні безпосередні заступники, керівники структурних підрозділів (головні лікарі та прирівняні до них особи, заступники головних лікарів, завідувачі відділень).

Адміністративно-господарські обов'язки — це повноваження по управлінню або розпорядженню державою, комунальною чи приватною власністю. Такими повноваженнями в медичній сфері наділені начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їхні заступники, завідувачі підрозділів підприємств.

З вищезазначеного стає зрозумілим, що лікарі, які стоять на сходинку нижче завідувачів відділень, не є службовими особами і не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за нижчевикладені злочини. Винятки складають старші чергові лікарі, які виконують службові обов'язки керівника закладу під час чергування.

Використання службовою особою влади чи службового становища — це використання повноважень, якими службова особа наділена у зв'язку із обійманням посади чи здійсненням службової діяльності.

До злочинів у сфері службової діяльності відносять:

1. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

2. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365).

3. Службове підроблення (ст. 366).

4. Службова недбалість (ст. 367).

5. Одержання хабара (ст. 368).

6. Давання хабара (ст. 369).

7. Провокація хабара (ст. 370).

Зловживання владою або службовим становищем — умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Тяжкими наслідками у статтях 364–367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Перевищення влади або службових повноважень — умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Службове підроблення — внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

Службова недбалість — невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

VІІ. Злочини з матеріальним складом

Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації: незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка у два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (ст. 354 КК).

Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара (у великому чи особливо великому розмірі) за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому — такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Давання хабара: особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеного законом правом на порушення кримінальної справи.

Провокація хабара — свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.

Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких саме дій щодо приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах.

Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом (ст. 357).

Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів: підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Використання завідомо підробленого документа (ст. 358).

Література для самостійного опрацювання

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

4. Кримінальний кодекс України.

5. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2081-XII від 19.11.1992.

6. Наказ МОЗ № 226 від 25.09.2000 «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації». Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку.

7. Гревцова Р.Ю. Правові питання надання медичної допомоги пацієнту. Короткий практичний посібник для лікарів. — К., 2004.

8. Фушич Б.В. Права пацієнта в Україні // Жіночий лікар. — 2006. — № 3(5). — С. 36-38.

9. Шевчук С. Проект: Закон України «Про права пацієнта в Україні» // Здоров'я України. — 2005. — № 8. — С. 30-32.

10. Матеріали конференції «Проблеми правового забезпечення медичної діяльності в Україні». — Харків. — 2006 р.

11. Болотіна Н. Медичне право у системі права в Україні // Право України. — 1999. — № 7.

12. Резолюция по правам человека. ВМА, Ранчо Мираж, Калифорния, США, октябрь 1990 г., 1993 г., 1994 г.

13. Лісабонська Декларація щодо прав пацієнтів. ВМА, Лісабон, Португалія, вересень — жовтень 1984 р.

14. Положення про захист прав та конфіденційності пацієнта. ВМА, Будапешт, Угорщина, жовтень 1993 р.

15. Європейський кодекс соціального забезпечення. Страсбург, 16 квітня 1964 р.

16. Положение о доступности медицинской помощи. ВМА, Вена, Австрия, сентябрь 1988 г.

17. Декларація щодо евтаназії. ВМА, Мадрид, Іспанія, жовтень 1987 р.

18. Венеціанська декларація про термінальний стан. ВМА, Венеція, Італія, жовтень 1983 р.

19. Заява про персистуючий вегетативний стан. ВМА, Гонконг, вересень 1989 р.

20. Сиднейская декларация относительно смерти. ВМА, Сидней, Австралия, август 1968 г., октябрь 1983 г.

21. Женевская декларация. ВМА, Женева, Швейцария, сентябрь 1948 г, август 1968 г., октябрь 1983 г., сентябрь 1994 г.

22. Международный кодекс медицинской этики. ВМА, Лондон, Англия, октябрь 1949 г., август 1968 г., октябрь 1983 г.

23. 12 принципов предоставления медицинской помощи в любой системе здравоохранения. ВМА, Нью-Йорк, США, октябрь 1963 г., 1983 г.

24. Декларация относительно независимости и профессиональной свободы врача. ВМА, Ранчо Мираж, Калифорния, США, октябрь 1986 г.

25. Заявление о свободе контактов между врачами. ВМА, Сингапур, октябрь 1984 г.

26. Резолюция о свободе врача в выборе и назначении лекарственных препаратов. ВМА, Вена, Австрия, сентябрь 1988 г.

27. Заявление Всемирной медицинской ассоциации о профессиональной ответственности за качество медицинского обслуживания. ВМА, Сомерсет Уэст, Южно-Африканская Республика, октябрь 1996 г.

28. Наказ № 430 від 03.07.2006 р. «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія».

29. Наказ № 52 від 06.02.2006 р. «Про підвищення готовності закладів охорони здоров'я до оперативного реагування на надзвичайні ситуації і події на автомобільних дорогах України».

30. Наказ № 120 від 18.03.2005 р. «Про організацію навчання медичних та немедичних працівників з надання медичної допомоги в екстрених ситуаціях».

31. Положення про медичну недбалість. ВМА, Марбелла, Іспанія, вересень 1992 р.

32. Положение о безопасности на рабочем месте. ВМА, Будапешт, Венгрия, октябрь 1993 г.

33. Наказ № 214/424 від 6.09.1994 р. «Про доплати за несприятливі умови праці робітникам, спеціалістам і службовцям закладів охорони здоров'я України».

34. Наказ № 280 від 23.07.2002 р. «Перелік необхідних обстежень лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, та періодичність їх проведення».

35. Наказ № 319 від 25.05.2006 р. «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я».

36. Наказ № 480 від 20.12.2002 р. «Про перелік видів добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу».

37. Наказ № 280 від 23.07.2002 р. «Щодо організації проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб».


Bibliography


Similar articles

Authors: Б.Г. Веденко, к.м.н., В.А. Мельник, Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, В.Г. Даценко, к.м.н., заслужений лікар України Вінницький обласний клінічний спеціалізований диспансер, радіаційного захисту населення
"News of medicine and pharmacy" 22 (350) 2010
Date: 2011.01.21

Back to issue