Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"News of medicine and pharmacy" 9 (415) 2012

Back to issue

Основні принципи призначення імунотропної терапії. Імунопрофілактика. Імунореабілітація

Authors: О.В. Ломакіна, Н.Г. Риндіна, О.І. Шушляпін, Д.В. Ольховський - Харківський національний медичний університет

print version

Імунотропні дії чинників зовнішнього середовища, бактерій, вірусів приводять до тимчасових змін в імунограмі у здорових людей і викликають стійкі імуномодуляції у хворих, що реалізовуються як імунодефіцити, алергія, автоімунні захворювання. Тому розробка методів корекції функцій імунної системи за допомогою імунотропних лікарських препаратів є основним напрямом клінічної імунології. Імунізація населення з метою створення імунітету проти інфекцій дозволила попередити їх розвиток у багатьох людей. Відтак вивчення методів вакцинації і застосування антисироваток є важливим завданням клінічного імунолога.
Разом з тим широке застосування імунотропних препаратів призвело до появи побічних реакцій і ускладнень при проведенні імунотерапії, що збільшило необхідність імунологічного обстеження і моніторингу контингенту, який піддається вакцинації. У зв’язку з цим значно зросла роль лікаря-імунолога у визначенні видів вакцин та індивідуальних термінів проведення щеплень при відхиленнях у функціонуванні імунної системи. У місцях мешкання міського і сільського населення проведено розробку методів імунореабілітації населення.

Принципи імунотерапії, імунокорекції й імуномодуляції

Порушення імунних механізмів відіграють вирішальну роль у патогенезі первинних і вторинних імунодефіцитів, атопічних захворювань, хвороб, пов’язаних з утворенням імунних комплексів, автоімунних захворювань, лімфопроліферативних процесів. Існують способи вибіркової дії на клітини імунної системи, пригнічення і стимуляції імунних реакцій, які можна використовувати для імунотерапії, імунокорекції й імуномодуляції.

- Імунотерапія (ІТ) — лікувальна дія на імунну систему з метою припинення патологічного процесу.

- Імунокорекція — способи терапії, що припиняють або виправляють дефекти в імунній системі, тобто корекція дефектних ланок імунітету.

- Імуномодуляція — це тимчасове підвищення або зниження тих або інших показників імунітету. Імунотерапія може бути місцевою і загальною, комбінованою та монотерапією.

Завдання імунотерапії — стимулювання зниженої імунореактивності; ослаблення підвищеної імунореактивності (при алергії, автоімунних захворюваннях); заміщення бракуючих чинників імунореактивності.

З огляду на особливості імунотерапії різних захворювань необхідно виділити такі її групи:

- Імунотерапія захворювань з підвищеною імунореактивністю.

- Імунокорекція первинних і вторинних імунодефіцитів.

- Імунотерапія пухлин і лімфопроліферативних захворювань.

- Імунотерапія посттрансплантаційних реакцій.

- Імунокорекція порушень репродукції.

За характером дії на імунітет розрізняють такі види ІТ:

стимулююча — використовується для активації реакцій імунітету в здоровому організмі з метою попередження інфекційних захворювань і при імунодефіцитах;

пригнічуюча — застосовується для пригнічення імунних реакцій при алергії і автоалергічних (автоімунних) захво­рюваннях;

специфічна — використовуються препарати антигенів або антитіл, специфічні щодо збудника або антигену;

неспецифічна — включає дії на систему імунітету хімічних речовин, фізичних чинників і антигенів, неспецифічних щодо патологічного процесу, який виник.

При загальній терапії препарат, що вводиться в організм, рівномірно діє на всю лімфоїдну тканину.

Місцева терапія (регіонарна) — електрофорез, інгаляції, промивання — впливає саме на осередок ураження. Це дозволяє знизити загальні побічні ефекти і досягти найбільшого впливу на місцеві чинники імунітету, які нерідко відіграють провідну роль у патологічному процесі.

Комбінована терапія — застосування декількох препаратів, що діють на різні ланки імунітету, і поєднання різних способів загальної і місцевої дії.

Успішна імунотерапія неможлива без застосування імунодіагностики. Той або інший терапевтичний засіб призначають тільки після вивчення характеру порушень імунореактивності. Для імуно­стимуляції або імуносупресії необхідно заздалегідь випробувати засоби, що призначаються, шляхом шкірних проб або в тестах in vitro на ефективність для даного хворого. Це дозволяє прогнозувати ефективність препарату і уникнути ускладнень. Імунодіагностика також дозволяє коригувати лікування, якщо воно є недостатньо ефективним.

Клінічні критерії призначення імуностимулюючої терапії: хронічна гнійна інфекція, низька ефективність лікування основного захворювання (запального процесу) загальноприйнятими засобами; лікування високими дозами імунодепресантів, тривала глюкокортикостероїдна, антибактеріальна, променева терапія.

Імунологічні критерії призначення імуностимулюючої терапії (за наявності клінічних ознак імунодефіциту): зниження кількості та порушення функціональної активності лімфоцитів, зниження рівня сироваткових імуноглобулінів, комплементу, активності фагоцитозу (незавершений фагоцитоз) не менше ніж на 30–50 %.

Клінічними критеріями призначення імуносупресуючої терапії є: тяжкі форми алергії з ураженням нирок, трансплантація органів і тканин, системні захворювання сполучної тканини.

Імунологічні критерії призначення імуносупресуючої терапії: поява високих титрів автоантитіл у крові.

При призначенні імунотерапії слід її обґрунтувати і скласти план лікування.

Специфічна імунотерапія

Специфічна активна стимулююча імунотерапія пов’язана з імунопрофілактикою інфекційних захворювань. Для неї застосовують вакцини, анатоксини, антигени. Прикладом може бути застосування стафілококового анатоксину і вакцини для лікування і профілактики стафілококових інфекцій. Стафілококову вакцину (анатоксин) застосовують для збільшення рівня антистафілококових антитіл. Вона активує фагоцитоз, стимулює антитілоутворения. Показання до застосування: хронічна рецидивуюча стафілококова інфекція. Протипоказання: тяжкі алергічні захворювання, первинні імунодефіцити. Ефективність застосування стафілококового анатоксину і вакцини контролюється початковим і подальшим визначенням титру антитіл.

Специфічна активна переважна імунотерапія заснована на індукції толерантності до антигену, десенсибілізації або гіпосенсибілізації. Цей варіант найчастіше використовується при полінозах. Суть його полягає у введенні в організм хворого в період ремісії зростаючих доз алергену, починаючи з мінімальної кількості, що не викликає алергічної реакції. Алерген вводиться внутрішньошкірно, інтраназально або перорально. Відбувається утворення IgG4, що запобігає при повторному введенні (попаданні) алергену його зв’язуванню з IgE і дегрануляції тучних клітин (анафілаксії). При інфекційно-алергічних процесах гіпосенсибілізацію проводять алергенами мікроорганізмів, роль яких у запаленні доведена. Для цього використовують автовакцини, гомовакцини або різні препарати мікроорганізмів. Основним механізмом дії специфічної гіпосенсибілізуючої терапії є вироблення у хворих «блокуючих» антитіл класу IGG, стимуляція Т-супресорів, активність яких при алергії знижена.Показання: алергоанамнез. Протипоказання: супутні тяжкі захворювання (туберкульоз, ревматизм, онкологія, психічні, вагітність та ін.).

Специфічна адаптивна імунотерапія. При ній імунокомпетентні клітини отримують готову антигенспецифічну інформацію — чинник перенесення (ЧП) та імунну І-РНК. ЧП — екстракт лейкоцитів сенсибілізованого донора, здатний переносити гіперчутливість сповільненого типу несенсибілізованим реципієнтам. Стимулює імунореактивність, підсилює антитілозалежну цитотоксичність, збільшує число Т-лімфоцитів. І-РНК — виділена з лімфоїдних тканин імунізованих тварин. Здатна індукувати імунну відповідь у інтактних тварин. Функціонує як Т-хелперний чинник, стимулюючий клітинний, трансплантаційний і протипухлинний імунітет.

Специфічна пасивна замісна імунотерапія.Під такою терапією мають на увазі введення готових специфічних захисних чинників системи імунітету. Це специфічні антитіла у вигляді імунних сироваток або очищені препарати імуноглобулінів. Особливо ефективною є при інфекційних захворюваннях (правець, газова гангрена, дифтерія, ботулізм та ін.), при укусах змій, гнійно-септичних інфекціях.

Специфічна пасивна переважна імунотерапія.Відрізняється від замісної тим, що імунні чинники (антитіла) вводяться в організм з метою пригнічення імунологічних реакцій. Приклад: профілактика резус-конфлікту при вагітності, що полягає в уведенні впершенароджуючим Rh(–)-жінкам у перші 48–72 години після народження Rh(+)-дитини антирезусних антитіл, що пригнічують синтез антитіл у матері в результаті скріплення Rh-антигену. Іншим прикладом може бути введення ритуксимабу (антитіл до CD19+) хворим на ревматоїдний артрит для зменшення клону В-лімфоцитів, що продукують антитіла до хряща.

Неспецифічна імунотерапія

Неспецифічна активна стимулююча імунотерапія активує імунну відповідь. Використовуються дії трьох видів: біологічні, хімічні, фізичні.

1. Біологічні дії

Ад’юванти — неспецифічні підсилювачі імунологічних реакцій. Вони підсилюють імунну відповідь на відповідний антиген, створюють депо антигену, сприяють його повільному надходженню в кров і формуванню найбільш ефективної стимуляції імунної відповіді. Це ліпополісахариди деяких бактерій. Вони стимулюють В-лімфоцити, фагоцитоз, утворення інтерлейкіну-1 і лімфокінів. До них належать ад’ювант Фрейнда, вакцина БЦЖ для стимуляції антитілоутворення в людини, бактерійні продукти — продигіозан, пірогенал. Застосування їх показано при нестачі імуноглобулінів і функціональної активності В-лімфоцитів. Доцільне їх призначення поєднано з макролідами при запальних процесах. Протипоказане поєднане застосування їх із цефалоспоринами і бета-лактамами, з якими вони є антагоністами.

Нуклеїнові кислоти або їх солі, полінуклеотиди, активують різні ланки імунної відповіді. Краще їх уводити поєднано з антигеном в ранні стадії імуногенезу, в низьких дозах — стимулюючи його, у високих — пригнічуючи. Нуклеїнат натрію — натрієва сіль дріжджової РНК — стимулює міграцію стовбурових клітин, кооперацію Т-, В-лімфоцитів, функціональну активність їх популяцій, антитілогенез. Ефективний при вторинних імунодефіцитах.

Вітаміни — регулятори біохімічних процесів у клітинах і тканинах, зокрема імунної системи. Вітамін С має антиоксидантну активність, стимулює фагоцитоз, міграцію і диференціювання Т- і В-лімфоцитів. У великих дозах (1–3 г/добу) чинить протиалергічну і протизапальну дії. Вітамін Е підсилює активність Т-хелперів і синтез антитіл. Вітамін А має ад’ювантні властивості, стимулює активність комплементу, пропердину, підсилює антитілогенез і протипухлинний імунітет, зменшує імунодепресивну дію глюкокортикостероїдів і антибіотиків.

2. Хімічні дії

Штучні поліелектроліти (пентоксил, метилурацил, дибазол, тафцин, діуцифон) активують В-лімфоцити і антитілогенез на присутній в організмі антиген.

3. Фізичні дії

Залежно від виду енергії і дози можуть стимулювати імунологічні реакції або пригнічувати імунореактивність. Ультразвук — стимулює фагоцитоз, хемотаксис, збільшує концентрацію й афінність рецепторів на активованих лімфоцитах. На цій властивості засновано його застосування в медицині. Опромінення селезінки через шкіру призводить до зниження алергічних проявів при бронхіальній астмі, збільшує кількість Т-супресорів. Опромінення тимуса у дітей при низькому рівні Т-лімфоцитів (до 25 %) дає добрий результат: збільшує їх кількість, відновлює співвідношення популяцій Th/Ts.

Неспецифічна активна переважна імунотерапія.Заснована на індукції неспецифічного активного пригнічення імунореактивності. Це використання гістаміну, гістаглобуліну за схемою при внутрішньошкірному введенні, починаючи з мінімальних доз, для вироблення блокуючих антитіл класу IGG. Частіше застосовується препарат гістаглобулін — комплекс гістаміну на гамма-глобуліні. Він стимулює утворення антигістамінних антитіл, які зв’язують гістамін при патохімічній фазі анафілаксії. Протипоказання: вагітність, гострі алергічні реакції.

Адаптивна стимулююча імунотерапія. Заснована на застосуванні та сприйнятті імунокомпетентними клітинами неспецифічних стимулів від гормонів тимуса й інших чинників імунітету, введених іззовні. Ці ефекти властиві гормонам тимуса, кісткового мозку, селезінки, лімфовузлів. Тимозин, тималін, тактивін використовують для лікування первинних і вторинних імунодефіцитів, пухлин. Вони відновлюють порушені ланки імунітету, кількість Т-лімфоцитів, стимулюють клітинний імунітет, фагоцитоз, процеси регенерації тканин і кровотворення, покращують метаболізм.

Неспецифічна пасивна замісна імунотерапіяхарактеризується тим, що хворому вводять готові неспецифічні чинники імунітету й імунокомпетентних клітин при їх недостатності: пересадка кісткового мозку, лімфоїдної тканини при тяжких імунодефіцитах; переливання крові та її препаратів (ефективні, якщо вони не відрізняються від донора за антигенами гістосумісності, інакше ефекту не буде, оскільки відбувається швидка елімінація клітин); введення імуноглобулінів для пасивної терапії; введення очищених гамма-глобулінів різних класів для відновлення недостатності; введення комплементу, лізоциму для підвищення протиінфекційного захисту.

Неспецифічна пасивна переважна імунотерапія.Спрямована на різні ланки імунітету. Вимагає особливих показань і контролю за імунологічним статусом хворого та клініко-лабораторними даними. Абсолютним показанням до її призначення є алотрансплантація органів і тканин.

Глюкокортикостероїди (преднізолон, метилпреднізолон, дексаметазон, гідрокортизон, кенакорт, тріамцинолон) викликають пригнічення реакцій при алергічних захворюваннях, відторгненні трансплантата, системних захворюваннях сполучної тканини. Вони пригнічують запальні реакції, стабілізують мембрани лейкоцитів і викид нейтрофілів з кісткового мозку, подовжують час їх циркуляції у крові, блокують міграцію, прилипання і накопичення у вогнищах запалення. Гальмують всі фази імунної відповіді, викликають лімфоцитоліз, пригнічують фагоцитоз, проліферацію лімфоцитів і їх взаємодію з іншими клітинами, гальмують ефекторну функцію лімфоцитів.

Цитостатичні препарати:

антиметаболіти;

антагоністи пурину (меркаптопурин, азатіоприн, імуран) — гальмують синтез ДНК і РНК, блокують розмноження клітин;

антагоністи фолієвої кислоти — (метотрексат) гальмують синтез і подвоєння ДНК;

алкілуючі сполуки (циклофосфан, циклофосфамід, мелфалан, мілеран) руйнують молекулу ДНК, гальмують синтез білка; лейкеран — вибірково діє на лімфоїдну тканину;

антибіотики (актиноміцин D і C, пуроміцин) — гальмують синтез РНК і білків;

алкалоїди (вінкристин) — блокують мітоз у метафазі, гальмують синтез білка;

метаболіти (циклоспорин А) — вибірково пригнічують Т-хелпери, пригнічують T-клітинну чутливість сповільненого типу і утворення антитіл. Ефективні при трансплантації органів. Побічна реакція: сильно виражена нефротоксична дія. Ефект, що інгібує імунну систем, оборотний.

Нестероїдні протизапальні засоби (аспірин, диклофенак) пригнічують синтез простагландинів, гістаміну, пригнічують міграцію лейкоцитів, знижують хемотаксис, фагоцитоз, відміняють кооперацію Т- і В-лімфоцитів.

Хінолінові препарати (делагіл, плаквеніл) — інгібують активність ферментів, медіаторів запалення й алергії, пригнічують обмін ДНК. Застосовують найчастіше при системних захворюваннях сполучної тканини (СЧВ, ревматоїдний артрит та ін.).

Антилімфоцитарна сироватка руйнує лімфоцити і викликає лімфопенію;

— моноклональні антитіла (ритуксимаб) до CD19+ T-лімфоцитів.

Інгібітори алергічних реакцій (інтал, кромолін, задидет) діють на патохімічну фазу алергії. Антимедіаторні засоби: антигістамінні (димедрол, супрастин, тавегіл, діазолін, фенкарол, цетиризин, левоцетиризин, лоратадин, дизлоратадин, фексофенадин), антисеротонінові препарати (цинаризин, стугерон, перитол) діють на патохімічну фазу, тому не усувають причини алергії, при трива­лому застосуванні їх ефективність знижується.

Фізичні чинники (рентгенівське, ультрафіолетове випромінювання) діють як супресори.

Плазмаферез, гемосорбція видалення з крові імунологічних чинників (лімфоцити, ЦВК, антигени, антитіла, медіатори) — викликають тимчасовий супресивний ефект і нормалізують імунний статус, особливо при алергії.

Трансфузіологічні методи імунотерапії при інтоксикації.У токсичному періоді захворювань можливість імунокорекції обмежена імунодепресивною дією інтоксикації, якій належить певна роль в імуносупресії організму, пригніченні функціональних показників Т-лімфоцитів і фагоцитозу. Компенсація токсигенної імуносупресії можлива шляхом інфузії препаратів низькомолекулярного полівінілпіролідону: поліглюкін, реосорбілакт, поліоксидоній та ін.

Механізм дезінтоксикаційної дії поліглюкіну, реосорбілакту заснований на здатності зв’язувати в кров’яному руслі токсини і виводити їх з організму. Вони оберігають імунокомпетентні клітини від імуносупресивної дії інтоксикації. Їх слід застосовувати поєднано з лікарськими препаратами, використовуваними в токсичному періоді: антибактеріальними, серцево-судинними. При цьому поліглюкін, реосорбілакт підсилюють ефективність антибактеріальної терапії.

Одним із компонентів крові є плазма, що справляє антитоксичну дію. Дія нативної концентрованої плазми на імунну систему виявляється в запов-ненні недостатності імуноглобулінів, медіаторів, цитокінів і компонентів комплементу. Використання її дозволило встановити ефект у відновленні функціональної активності Т-лімфоцитів, особливо при високій активності запального процесу. Позитивний імунний вплив плазми виявляється тільки в токсичному періоді. Суть імунокоригуючої дії плазми полягає в контрдії імуносупресивним чинникам, властивим гострій фазі запалення. Це мікроорганізми, вторинні продукти запалення, лікарські препарати. Імунокоригуючий вплив плазми нетривалий. Лабораторними критеріями показання до трансфузії нативної концентрованої плазми є недостатність клітинного імунітету й імуноглобулінів.

Iмунотропні лікарські засоби

Перш за все слід визначити, що розуміють під терміном «імунотропні лікарські препарати». М.Д. Машковський розподіляє препарати, що коригують процеси імунітету (імунокоректори), на імуностимулюючі й імунодепресивні (імуносупресори). Можна виділити і третю групу — імуномодулятори, тобто речовини, що впливають на імунну систему залежно від її початкового стану. Такі препарати підвищують знижені та знижують підвищені показники імунного статусу. Таким чином, за дією на імунну систему імунотропні препа­рати можна розподілити на імуно­супресори, імуностимулятори й імуномодулятори.

Даний розділ присвячений тільки двом останнім видам ліків, і переважно імуно­стимуляторам.

Характеристика імуномодуляторів

Препарати бактерійного і грибкового походження

Вакцини-імуномодулятори

Вакцини з умовно-патогенних бактерій не тільки підвищують резистентність до конкретного мікроба, але й мають могутній неспецифічний імуномодулюючий і стимулюючий ефект. Це пояснюється наявністю в їх складі ліпополісахаридів, білків та інших речовин — активаторів імунітету, що діють як ад’юванти. Неодмінною умовою при призначенні імуномодулюючої терапії ліпополісахаридами повинен бути достатній рівень клітин-мішеней (тобто абсолютного числа нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів).

Бронхомунал (Broncho-Munal) — ліофілізований лізат бактерій (Str.pneumo-niae, H.influence, Str.vindans, Str.pyoge-nes, Moraxella catarrhalts, S.aureus, K.pneumoniae і Kozaenae). Препарат підвищує кількість Т-лімфоцитів і IGG, IGM, clgA-антитіл, ІЛ-2, ФНП. Застосовують його при лікуванні інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів (бронхіти, риніти, тонзиліти). Капсула містить 0,007 г ліофілізованих бактерій, 10 капсул в упаковці. Призначають по 1 капсулі на день протягом 10 днів на місяць, уродовж 3 місяців. Дітям призначають бронхомунал II, що містить 0,0035 г бактерій у капсулі. Застосовують вранці натщесерце. Можливі диспептичні явища, пронос, болі в епігастрії.

Рибомуніл (Ribomunyl)містить імуномодулюючі речовини, що є поєднанням бактерійних рибосом (Klebsiella pneumoniae — 35 часток, Streptococcus pneumoniae — 30 часток, Streptococcus pyogenes — 30 часток, Haemophilia influenzae — 5 часток) і протеогліканів мембрани Kl.pneumoniae. Призначається по 1 пігулці 3 рази на день або 3 пігулки на прийом уранці натщесерце, у перший місяць — 4 дні на тиждень протягом 3 тижнів, у подальші 5 місяців — 4 дні на початку кожного місяця. Формує імунітет до інфекційних агентів, забезпечує тривалу ремісію при хронічних бронхітах, ринітах, ангінах, отитах.

Вакцина полікомпонентна (ВП-4 — імуновак)містить антигенні комплекси, виділені із стафілокока, протея, клебсієли пневмонії і кишкової палички К-100; викликає у прищеплених вироблення антитіл до цих бактерій. Крім того, препарат є стимулятором неспецифічної резистентності, підвищує стійкість організму до умовно-патогенних бактерій. Корелює рівень Т-лімфоцитів, підсилює синтез IGA і IGG у крові та slgA в слині, стимулює утворення МУЛ-2 та інтерферону. Вакцина призначена для імунотерапії хворих (вік 16–55 років) з хронічними запальними і обструктивними захворюваннями органів дихання (хронічний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легенів, інфекційнозалежна і змішана форми бронхіальної астми). Інтраназально вводять: 1-ша доба — 1 крапля в один носовий хід; 2-га доба — по 1 краплі в кожен носовий хід; 3-тя доба — по 2 краплі в кожен носовий хід. З 4-ї доби після початку імунотерапії препарат уводять під шкіру підлопаткової ділянки 5-кратно з інтервалом 3–5 діб, по черзі змінюючи сторону введення: 1-ша ін’єкція — 0,05 мл; 2-га — 0,1 мл; 3-тя — 0,2 мл; 4-та — 0,4 мл; 5-та — 0,8 мл. При пероральному способі застосування вакцини через 1–2 доби після закінчення інтраназального введення препарат приймають перорально 5-кратно з інтервалом 3–5 днів: 1-й прийом — 2,0 мл; 2-й — 4,0 мл; 3-й — 4,0 мл; 5-й прийом — 4,0 мл.

Стафілококова вакцинамістить комплекс термостабільних антигенів. Застосовується для створення протистафілококового імунітету, а також для підвищення загальної резистентності. Вводиться підшкірно в дозі 0,1–1 мл щодня протягом 5–10 днів.

Імудон (Imudon) — пігулка містить ліо­фільну суміш бактерій (лактобактерії, стрептококи, ентерококи, стафілококи, клебсієли, коринебактерії псевдодифтерійні, фузиформні бактерії, кандиди альбіканс). Застосовують у стоматології при пародонтитах, стоматитах, гінгівітах та інших запальних процесах слизової оболонки порожнини рота. Призначають по 8 пігулок/добу (по 1–2 шт. через 2–3 години); пігулку тримають у роті до повного розчинення.

ІРС-19 (IRS-19) — дозований аерозоль для інтраназального застосування (60 доз, 20 мл) містить лізат бактерій (диплококи пневмонії, стрептококи, стафілококи, нейсерії, клебсієли, мораксели, паличка інфлюенци та ін.). Стимулює фагоцитоз, підвищує рівень лізоциму, clgA. Застосовують при ринітах, фарингітах, тонзилітах, бронхітах, бронхіальній астмі з ринітом, отитах. Роблять 2–5 уприскувань на добу в кожну ніздрю до зникнення інфекції.

Бактерійні та дріжджові субстанції

Нуклєїнат натрію.Препарат натрієвої солі нуклеїнової кислоти отримують методом гідролізу дріжджових клітин із подальшим очищенням. Є нестабільною сумішшю 5–25 видів нуклеотидів. Має поліпотентну стимулюючу активність щодо клітин імунітету: збільшує фагоцитарну активність мікро- і макрофагів, утворення цими клітинами активних кислотних радикалів, що приводить до посилення бактерицидної дії фагоцитів, підвищує титри антитоксичних антитіл. Призначається всередину в пігулках у таких дозах на 1 прийом: дітям 1-го року життя — по 0,005–0,01 г, від 2 до 5 років — по 0,015–002 г, від 6 до 12 років — по 0,05–0,1 г. Щоденна доза складається з двох-трьох разових доз, розрахованих на вік хворого. Дорослі отримують не більше 0,1 г на 1 прийом 4 рази на добу.

Пірогенал.Препарат отриманий з культури Pseudomonas aeroginosa. Малотоксичний, але викликає гарячку, короткочасну лейкопенію, що потім зміняється лейкоцитозом. Особливо ефективно діє на систему клітин фагоцитарної системи, тому часто використовується в комплексній терапії затяжних і хронічних запальних захворювань респіраторного тракту та інших локалізацій. Вводиться внутрішньом’язово. Дітям віком до 3 років ін’єкції не рекомендуються. Дітям старше за 3 роки вводиться доза від 3 до 25 мкг (5–15 мінімальних пірогенних доз — МПД) на ін’єкцію залежно від віку, але не більше 250–500 МПД. Для дорослих звичайна доза становить 30–150 мг (25–50 МПД) на одну ін’єкцію, максимальна — 1000 МПД. Курс терапії включає від 10 до 20 ін’єкцій, при цьому необхідний контроль показників периферичної крові й імунного статусу.

Пірогеналова проба — тест при лейкопенічних станах для стимуляції екстреного викиду з клітинних депо незрілих форм гранулоцитів. Уводять препарат у дозі 15 МПД на 1 м2 площі тіла. Інша формула розрахунку — 0,03 мкг на 1 кг маси тіла. Протипоказаний при вагітності, гострих гарячках, лейкопеніях автоімунного генезу.

Препарати дріжджівмістять нуклеїнові кислоти, комплекс природних вітамінів і ферментів. Їх використовують при бронхітах, фурункульозах і ранах, анеміях, у періоді одужання після тяжких захворювань. До 5–10 г дріжджів додають 30–50 мл теплої води, розтирають і витримують 15–20 хвилин у теплому місці до утворення піни. Суміш збовтують і випивають за 15–20 хвилин до їди 2–3 рази на день протягом 3–4 тижнів. Клінічний ефект з’являється через тиждень, імунологічний — пізніше. Для зменшення диспепсії препарат розбавляють молоком або чаєм.

Синтетичні імуномодулятори

Лікопід.Напівсинтетичний препарат, належить до мурамілдипептидів, близьких до бактерійних. Є фрагментом клітинної стінки бактерій. Отриманий з клітинної стінки M.lysodeicticus.

Препарат підвищує загальну опірність організму до патогенного чинника перш за все внаслідок активації клітин фагоцитарної системи імунітету (нейтрофілів і макрофагів). При пригнічуючому кровотворенні, наприклад, викликаному хіміотерапією або опромінюванням, застосування лікопіду приводить до відновлення числа нейтрофілів. Лікопід активує Т- і В-лімфоцити. Показання: гострі та хронічні гнійно-запальні захворювання; гострі та хронічні захворювання дихальних шляхів; ураження шийки матки вірусом папіломи людини; вагініт; гострі та хронічні вірусні інфекції: офтальмогерпес, герпетичні інфекції, оперізувальний лишай; туберкульоз легенів; трофічні виразки; псоріаз; імунопрофілактика застудних захворювань.

Призначають курси залежно від захворювання. При хронічних інфекціях дихальних шляхів (бронхіти) у стадії загострення — по 1–2 табл. (1–2 мг) під язик упродовж 10 днів. Дітям призначають пігулки по 1 мг.

Протипоказаний при вагітності. Підвищення температури тіла до 38 °С, що виникає іноді після прийому препарату, не є протипоказанням.

Реосорбілакт.Використовується для дезінтоксикації. Можливо, чинить імуномодулюючу дію при лікуванні хронічних обструктивних захворювань легенів, ревматизму, кишкових інфекцій. Уводять дорослим 100–200 мл, дітям 2,5 року — 5 мл/кг внутрішньовенно краплинно (40–80 крапель/хв) через день.

Дибазол (Dibazolum) — судинорозширювальний, гіпотензивний засіб. Препарат має адаптогенний та інтерферогенний ефекти, підсилює синтез білків і нуклеїнових кислот, експресію IL-2, рецепторів на N-хелперах. Використовується при гострих інфекціях (бактерійних і вірусних). Оптимальним слід вважати поєднання дибазолу з ліко­підом. Призначається в пігулках по 0,02 г (разова доза — 0,15 г), ампули 1; 2; 5 мл 0,5% або 1% розчин протягом 7–10 днів. Дітям раннього віку — 0,001 г/добу, до років — 0,003 г/добу, дошкільного віку — 0,0042 г/добу.

Слід контролювати артеріальний тиск, особливо у дітей підліткового віку, у яких дибазол може викликати порушення регуляції тонусу судин.

Димексид (диметилсульфоксид)випускається у флаконах по 100 мл, має унікальну проникаючу здатність у тканини через рН = 11. Справляє протизапальний, протинабряклий, бактерицидний та імуномодулюючий ефекти. Стимулює фагоцити і лімфоцити. У ревматології застосовують 15% розчин для аплікацій на суглоби при ревматоїдному артриті. Використовують при гнійно-септичних і бронхолегеневих захворюваннях. Курс — 5–10 аплікацій.

Ізопринозин (гропринозин) — суміш 1 частини інозину і 3 частин р-ацето-амідобензоєвої кислоти. Стимулює клітини фагоцитарного ряду і лімфоцити, вироблення цитокінів, IL-2, що істотно змінює функціональну активність лімфоцитів периферичної крові та їх специфічні імунологічні функції. Шляхом диференціювання 0-клітин у Т-лімфоцити посилюється активність цитотоксичних лімфоцитів. Препарат майже нетоксичний і добре переноситься хворими. Побічні ефекти і ускладнення не описані. Має виражений інтерфероногенний ефект, використовується при лікуванні гострих і затяжних вірусних інфекцій (герпетична інфекція, кір, гепатити А і В та ін.). Стимулює зрілі В-клітини. Приймається всередину у вигляді пігулок (500 мг) в дозі 50–100 мг на 1 кг маси тіла на день. Добова доза розподіляється на 4–6 прийомів. Тривалість курсу — 5–7 днів. Показання: вторинні імунодефіцитні захворювання, особливо при герпетичних інфекціях.

Імунофан (Imunofan) — гексапептид (аргініл-альфа-аспартил-лізил-валін-тирозил-аргінін), чинить імунорегулюючу, детоксикаційну, гепатопротективну дію та викликає інактивацію вільнорадикальних і перекисних з’єднань. Дія препарату розвивається протягом 2–3 годин і продовжується до 4 місяців; імунофан нормалізує перекисне окислення ліпідів, інгібує синтез арахідонової кислоти з подальшим зниженням рівня холестерину в крові та продукції медіаторів запалення. Через 2–3 доби прийому підсилює фагоцитоз. Імунокоригуюча дія препарату настає через 7–10 діб, підсилює проліферацію Т-лімфоцитів, збільшує продукцію ІL-2, синтез антитіл, інтерферону. Ампули (1 мл 0,005% розчину препарату). Призначають підшкірно, в/м щодня або через 1–4 дні на 1 курс — 5–15 ін’єкцій. При герпетичній цитомегаловірусній інфекції, токсоплазмозі, хламідіозі, пневмоцистозі — 1 ін’єкція через дві доби, курс лікування — 10–15 ін’єкцій.

Галавіт (Galavit) — похідне амінофталгідрозиду з протизапальною та імуномодулюючою активністю. Рекомендується при вторинній імунній недостатності і хронічних рецидивуючих, уповільнених інфекціях різних органів і локалізацій. Призначають в/м по 200 мг — 1 доза, потім по 100 мг 2–3 рази на день до зменшення інтоксикації або припинення запалення. Підтримуючий курс — через 2–3 дні. Апробований при фурункульозі, кишкових інфекціях, аднекситах, герпесі, хіміотерапії раку; в інгаляціях при хронічних бронхітах.

Фамотидин — блокатор Н2-гістамінових рецепторів, пригнічує Т-супресори, стимулює T-хелпери, експресію IL-2-рецепторов і синтез імуноглобулінів.

Індуктори інтерферону стимулюють вироблення ендогенного інтерферону.

Аміксин — стимулює утворення a-, b-, g-інтерферонів, підсилює антитілоутворення, має антибактеріальний і противірусний ефект. Застосовують для лікування гепатиту А і ентеровірусних інфекцій (по 1 табл. — 0,125 мг для дорослих і 0,06 мг — для дітей протягом 2 днів, потім перерва 4–5 днів, курс лікування — 2–3 тижні), для профілактики вірусних інфекцій (грип, ГРЗ, ГРВІ) — по 1 табл. 1 раз на тиждень, упродовж 3–4 тижнів. Протипоказаний при вагітності, хворобах печінки, нирок.

Арбідол — противірусний препарат. Справляє інгібуючу дію на віруси грипу А і В, має інтерфероніндукуючу активність, стимулює гуморальні та клітинні реакції імунітету. Для лікування вірусних інфекцій призначають по 0,1 г 3 рази на день до їди протягом 3–5 днів, потім по 0,1 г 1 раз на тиждень протягом 3–4 тижнів. Дітям 6–12 років — по 0,1 г кожні 3–4 дні протягом 3 тижнів профілактично в період епідемії грипу. Протипоказаний хворим із серцево-судинними захворюваннями, захворюваннями печінки і нирок.

Неовір — індукує синтез альфа-інтерферону, активує стовбурові клітини, NK, Т-лімфоцити, макрофаги. У гострому періоді герпес-інфекції призначають 3 ін’єкції по 250 мг з інтервалом 16–24 години і ще 3 ін’єкції з інтервалом 48 годин. У міжрецидивному періоді — 1 ін’єкція на тиждень у дозі 250 мг (2 мл) протягом місяця. При урогенітальному хламідіозі — 5–7 ін’єкцій по 250 мг з інтервалом 48 годин. Антибіотики призначають у день другої ін’єкції.

Циклоферон — 12,5% розчин для ін’єкцій — 2 мл, пігулки по 0,15 г, мазь 5% по 5 мл. Стимулює утворення a-, b-, g-інтерферонів (до 80 Од/мл), збільшує рівень CD4+- і Сd4+-Т-лімфоцитів при ВІЛ-інфекції. Рекомендується при герпесі, цитомегаловірусній інфекції (ЦМВ), гепатитах, ВІЛ-інфекції, розсіяному склерозі, виразковій хворобі шлунка, ревматоїдному артриті. Разова доза — 2 мл, 0,25–0,5 мг, в/м або в/в на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29-й день. Дітям — по 6–10 мг/кг/добу в/в або в/м. Пігулки по 0,3–0,6 г 1 раз на добу. Призначають при грипі та респіраторних інфекціях; мазь — при герпесі, вагінітах, уретритах.

Кагоцел — синтетичний препарат на основі карбоксиметилцелюлози і поліфенолу — госиполу, пігулки по 12 мг. Індукує синтез a- і b-інтерферонів. Вже після одноразового прийому вони продукуються протягом тижня. Для лікування грипу і ГРВІ дорослим призначають у перші два дні по 2 пігулки 3 рази на добу, в подальші два дні — по 1 пігулці 3 рази на день. Усього на курс — 18 пігулок, тривалість курсу — 4 дні.

Препарати, які отримують з клітин і органів системи імунітету

Тимусні пептиди і гормони.Найважливішою особливістю тимусних пептидів як гормонів є короткочасність і короткодистанційність їх дії на клітини-мішені. Цим багато в чому визначається терапевтична тактика. Лікувальні препарати отримують різними способами з екстрактів тимуса тварин.

Тимусна недостатність може бути гострою і хронічною. Гостра тимусна недостатність формується при інтоксикаціях, фізичному або психоемоційному стресі, на тлі тяжких інфекційних процесів. Хронічна характеризує Т-клітинні й комбіновані форми імунодефіцитів. Тимусну недостатність не слід коригувати імуностимулюючими діями, вона повинна заміщатися препаратами ти­мусних пептидів-гормонів.

Тималін — комплекс пептидів тиму­са телят. Ліофілізований порошок у флаконах по 10 мг розчиняють в 1–2 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Вводять в/м дорослим по 5–20 мг (30–100 мг на курс), дітям до 1 року — по 1 мг; 4–6 років — по 2–3 мг; 4–14 років — 3,5 мг протягом 3–10 днів. Рекомендується при гострих і хронічних вірусних і бактерійних інфекціях, опіках, виразках, інфекційній бронхіальній астмі; хворобах, що асоціюються з ­імунодефіцитом.

Тактивін — комплекс поліпептидів тимуса телят. Випускається у флаконах по 1 мл 0,01% розчину. При хронічних неспецифічних захворюваннях легенів оптимальна доза тактивіну становить 1–2 мкг/кг. Препарат вводиться по 1 мл (100 мкг) підшкірно протягом 5 днів, потім 1 раз на тиждень протягом 1 міс. Надалі проводяться 5-денні щомісячні повторні курси. Рекомендується при гнійно-септичних процесах, лімфолейкозі, офтальмогерпесі, пухлинах, псоріазі, розсіяному склерозі і захворюваннях, що асоціюються з імунодефіцитом.

У клінічній практиці використовують три види препаратів людського імуноглобуліну: нативна плазма, імуноглобулін для внутрішньом’язового введення й імуноглобулін для внутрішньовенного введення.

Автогемотрансфузіяє альтернативою алогенної гемотрансфузії. При планових операціях рекомендується (Шандер, 1999) завчасна заготовка автокрові з уведенням еритропоетину 1 раз на тиждень у дозі 400 Од/кг упродовж 3 тижнів, а також рекомбінантних стимуляторів лейкопоезу (ГМ-КСФ), IL-11, стимулюючого тромбоцитопоез.

Лейкоцитарна масавикористовується як засіб замісної терапії при імунодефіцитних станах за фагоцитарною системою. Доза лейкомаси становить 3–5 мл на 1 кг маси тіла.

Стовбурові клітини — автологічні й алогенні, кістковомозкові та виділені з крові, здатні відновлювати функції органів і тканин унаслідок диференціювання в зрілі клітини.

Плазма крові нативна(рідка, заморожена) містить не менше 6 г загального білка в 100 мл, у тому числі альбуміну 50% (40–45 г/л), альфа-1-глобуліну — 45%; альфа-2-глобуліну — 8,5% (9–10 г/л), бета-глобуліну 12% (11–12 г/л), гамма-глобуліну — 18% (12–15 н/л). У ній можуть міститися цитокіни, ABO-антигени, розчинні рецептори. Випускається у флаконах або пластикатних мішках по 50–250 мл. Плазму нативну слід застосовувати в день її виготовлення (не пізніше 2–3 годин після виділення з крові). Заморожену плазму можна зберігати при температурі –25 °С і нижче протягом 90 днів. При температурі –10 °С термін зберігання до 30 днів.

Переливання плазми здійснюють з урахуванням сумісності по групах крові (АВО). На початку переливання необхідно проводити біологічну пробу і при виявленні ознак реакції припинити трансфузію.

Імуноглобулін людський нормальний внутрішньом’язовий.Препарати виготовляються з суміші понад 1000 сироваток крові донорів, завдяки чому містять широкий спектр антитіл різної специфічності, що відображає стан колективного імунітету контингенту донорів. Призначаються для профілактики інфекційних захворювань: гепатиту, кору, кашлюку, менінгококової інфекції, поліомієліту.

Продовження в № 10 (416), 2012



Back to issue