Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 10 (416) 2012

Back to issue

Правовий статус пацієнта та його представника

Authors: Олена Беденко-Зваридчук - директор юридичної компанії «МедАдвокат», керівник проекту «Медико-правовий портал 103-law.org.ua», голова Комітету з медичного права АПУ

print version

У статті буде розглянуто низку дуже важливих для практичної роботи медичних працівників питань щодо прав, обов’язків та відповідальності пацієнтів та їх законних представників.
Запропонований матеріал закриває цикл статей щодо правового статусу учасників взаємовідносин у медичній сфері.

Правовий статус пацієнта

Загальні положення

Будь-яка особа, яка звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, у якому вона стані: хвора, здорова чи як особа, яка погодилася на медико-біологічні дослідження, є пацієнтом.

Зважаючи на те що медична галузь відноситься до галузей господарства, що є потенційно небезпечними, увага вітчизняного законодавця та міжнародної спільноти до прав пацієнтів є пильною.

Кожен пацієнт як учасник правовідносин у медичній сфері має свій правовий статус, тобто наділений рядом прав, має певні обов’язки та може бути притягнутий до відповідальності при вчиненні порушень у галузі охорони здоров’я. Детально правовий статус пацієнта, а також його представників розглянемо нижче.

Загальний рух за чітке врегулювання прав та обов’язків пацієнтів у світі було розпочато після Другої світової війни та триває понині. Взаємини медичних фахівців і пацієнтів до початку 70-х років ХХ століття включно в основному були визначені правилами медичної етики. Проте надалі спостерігається зміщення акценту в бік правових положень та зростання уваги до цієї проблеми з боку міжнародної спільноти.

Значний розвиток медичної галузі, внесення змін до міжнародних документів та новели вітчизняного законодавства спонукають до постійного вдосконалення регулятивних норм щодо прав, обов’язків та відповідальності пацієнтів.

Серед міжнародних документів, що регулюють правовий статус пацієнта, виділимо такі:

- Загальну декларацію прав лю-дини;

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права;

- Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права;

- Європейську соціальну хартію (переглянуту) (ETS N 163);

- Ліссабонську декларацію про права пацієнта.

Норми міжнародних документів були включені до вітчизняного законодавства, а саме:

- до Конституції України;

- Цивільного кодексу України;

- Сімейного кодексу України;

- Кримінального кодексу України;

- Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я»;

- Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

- Закону України «Про захист персональних даних»;

- Протоколів, стандартів та інших нормативних документів.

Аналіз чинного законодавства дає змогу виокремити кілька груп прав та обов’язків пацієнта.

До першої групи відносяться основні права та обов’язки договірних правовідносин: право на забезпечення кваліфікованою медичною допомогою; обов’язок повідомити необхідні відомості про стан свого здоров’я, право на лікарську таємницю, право вимагати роз’яснення діагнозу, методів лікування і можливих наслідків, право на надання згоди на медичне втручання, обов’язок оплатити надану медичну послугу тощо.

До другої групи входять права та обов’язки, які закріплені за окремими категоріями пацієнтів: право матері на перебування в стаціонарі з дитиною, яка потребує догляду, право на участь у медичному експерименті тощо.

Третю групу становлять права та обов’язки, які в договорі про надання медичних послуг є додатковими, виконують допоміжну функцію щодо головного змісту зобов’язань: зберігання речей, харчування в стаціонарних лікувальних установах.

 

Права людини в медичній сфері

Права пацієнта— основні права людини, яка потребує медичної допомоги для охорони власного здоров’я та життя, з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності такої допомоги.

Принципи підходу до прав пацієнта:

- основна цінність життя;

- тісний взаємозв’язок фізичного і духовного здоров’я;

- забезпечення безпеки життя і здоров’я;

- повага честі і гідності;

- недоторканність людини і її особистого життя;

- індивідуальність і вибір;

- визнання пацієнта як рівноправного учасника при ухваленні рішення про медичне втручання;

- регулювання прав і обов’язків пацієнта з метою охорони здоров’я й інтересів самого пацієнта й інших осіб;

- регулювання прав пацієнта механізмами їх забезпечення і захисту;

- твердження принципу взаємної довіри у взаєминах пацієнта і медичного працівника;

- оперативний і об’єктивний розгляд фактів порушення прав пацієнтів і відповідальності за порушення прав;

- контроль і незалежна експертиза якості медичної і лікарської допомоги.

Відповідно до чинного законодавства України пацієнт має право:

- на охорону здоров’я, повагу честі та гідності, гуманне ставлення з боку медичного й обслуговуючого персо­налу;

- вибір лікаря, у тому числі сімейного й лікуючого лікаря, з урахуванням його згоди, а також вибір лікувально-профілактичної установи відповідно до договорів обов’язкового й добровільного медичного страхування;

- обстеження, лікування в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам;

- проведення на його прохання консиліуму і консультацій інших фахівців;

- полегшення болю, пов’язаного із захворюванням і/або медичним утручанням, доступними способами і засобами;

- збереження таємниці про факт звернення за медичною допомогою, про стан здоров’я, діагноз та резуль­тати, отримані при його обстеженні і лікуванні;

- інформовану добровільну згоду на медичне втручання;

- відмову від медичного втручання, крім невідкладних випадків, коли реальна загроза життю є наявною;

- отримання інформації про свої права й обов’язки, стан свого здоров’я, а також на вибір осіб, яким в інтересах пацієнта може бути передана інформація про стан його здоров’я;

- безпосереднє ознайомлення з медичною документацією;

- отримання медичних та інших послуг у рамках програм добровільного медичного страхування;

- допуск до нього адвоката або іншого законного представника для захисту його прав;

- допуск до нього священнослужителя, а в лікарні — на надання умов для відправлення релігійних обрядів, у тому числі на надання окремого приміщення, якщо це не порушує внутрішній розпорядок лікувально-профілактичного закладу;

- відшкодування збитків у випадку заподіяння шкоди його здоров’ю при наданні медичної допомоги;

- оскарження неправомірних дій.

Деталізуємо реалізацію деяких прав пацієнта нижче.

 

Право на високоякісне медичне обслуговування

Будь-яка особа має право на отримання якісної медичної допомоги чи послуги без будь-яких обмежень. Надання такої допомоги має проводитися виключно в інтересах здоров’я пацієнта лікарем, який, на думку пацієнта, має право приймати професійні медичні та етичні рішення незалежно від стороннього впливу.

Лікування пацієнтів в Україні має проводитися відповідно до загальноприйнятих медичних принципів з урахуванням рекомендацій протоколів та стандартів надання медичної допомоги за будь-якою спеціальністю.

 

Право на свободу вибору

Пацієнт та його представник за відповідними повноваженнями мають право вільно вибирати і змінювати лікаря, лікарню чи інший заклад охорони здоров’я незалежно від того, чи знаходяться вони в приватному, чи в державному секторі.

Пацієнт на будь-якому етапі діа­гностики чи лікування має право звернутися за консультацією до іншого лікаря.

Пацієнт самостійно приймає рішення щодо необхідності у проведенні діагностики, лікування, профілактики. Вислухавши рішення пацієнта, лікар повідомляє йому про ймовірні наслідки прийнятого рішення для життя та здоров’я пацієнта.

Надаючи згоду на медичне втручання, пацієнт (представник пацієнта) має отримати вичерпну інформацію про цілі, очікувані результати та ймовірні ускладнення щодо запропонованих методів діагностики та лікування, а також відмовитися від подальшої діагностики чи лікування у будь-який момент.

Пацієнт повинен мати чітке уявлення про наслідки своєї відмови від запропонованих методів діагностики та лікування!

 

Право на отримання інформації та збереження конфіденційності

Інформація про стан здоров’я пацієнта відноситься до так званої чутливої інформації, тобто її розголошення може потягнути тяжкі наслідки для життя та здоров’я людини. Тому така інформація є конфіденційною та охороняється законом (лікарська таємниця) навіть після смерті особи. У виняткових випадках нащадки можуть отримати право доступу до інформації, що стосується ризику спадкових захворювань.

Конфіденційна інформація може бути розголошена тільки у випадку, якщо пацієнт дасть пряму згоду або таке розголошення прямо передбачене законом.

Міжнародні нормативні документи передбачають передачу медичної конфіденційної інформації іншим закладам охорони здоров’я виключно в міру необхідності, якщо пацієнт не дав прямої згоди. Проте чинним законодавством України не передбачено такої передачі.

Пацієнт має право на отримання інформації щодо стану свого здоров’я, поданої у зрозумілій пацієнту формі. За бажанням пацієнта інформація про стан його здоров’я має не надаватися пацієнтові. Про таке волевиявлення пацієнта необхідно зробити відповідний запис у первинній медичній документації.

У виняткових випадках інформація може бути прихована від пацієнта при наявності достатніх підстав для припущення, що така інформація створить серйозну загрозу його життю чи здоров’ю. Пацієнт має право вибирати особу — свого представника, якій слід повідомляти інформацію про стан здоров’я пацієнта.

Право на санітарну освіту

Кожна особа має право на санітарну освіту, що допоможе їй зробити обґрунтований вибір щодо свого здоров’я та медичних послуг. Завданням освіти є повідомлення інформації про здоровий спосіб життя й методи запобігання захворюванням і виявлення їх на ранніх стадіях.

На наш погляд, не медичні працівники особисто мають проводити санітарну освіту населення. Запровадження державних програм забезпечить широку інформованість населення із формуванням правосвідомості. У процесі інформування населення має бути акцентовано увагу громадян на персональну відповідальність кожного за своє здоров’я.

Право на підтримку та захист

Пацієнт має право скористатися духовною чи моральною підтримкою, включаючи допомогу служителя будь-якої релігійної конфесії, або відхилити її.

Захист порушених прав пацієнт може вчиняти самостійно або із залученням фахівців.

Обов’язки пацієнта

Окресливши перелік прав пацієнта, необхідно зупинитися на обов’язках, що випливають із норм чинного законодавства, зокрема Конституції України, Основ законодавства про охорону здоров’я, норм санітарного та іншого галузевого законодавства.

Отже, пацієнт зобов’язаний:

- піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

- виявляти у спілкуванні з медичними працівниками повагу і такт;

- повідомляти лікарю всю інформацію, необхідну для постановки діагнозу й лікування захворювання;

- після надання згоди на медичне втручання неухильно виконувати всі розпорядження лікуючого лікаря. У разі відмови від запропонованих методів обстеження чи лікування підписати відмову від медичного втручання;

- дотримуватись правил внутрішнього розпорядку лікувальної установи, де він знаходиться;

- співробітничати з лікарем при отриманні медичної допомоги;

- негайно інформувати лікаря про зміну стану свого здоров’я в процесі діагностики й лікування;

- негайно звертатися до лікаря при підозрі на наявність або при наявності захворювання, що становить небезпеку масового поширення;

- у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди й робити щеплення;

- надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров’я стані;

- не починати дій, що можуть порушити права інших пацієнтів;

- виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Зверніть увагу!
Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення (ст. 34 Основ законодавства про охорону здоров’я).

Відповідальність пацієнта

Ми назвали три групи прав та обов’язків пацієнта, які, по суті, розкривають різні аспекти регулюван-ня договірних відносин у медичній сфері.

Пряме порушення таких правовідносин із боку пацієнта тягне за собою настання юридичної відповідальності. У переважній більшості випадків пацієнт може бути притягнутий до цивільно-правової або кримінальної відповідальності.

Звернутися до суду із позовом проти пацієнта в рамках цивільного або господарського судочинства вправі керівник лікувальної установи, щодо якої з боку пацієнта були вчинені такі дії:

- порушення прав медичних працівників на повагу честі, гідності, ділової репутації або псування ділової репутації (іміджу) лікувальної установи;

- порушення прав інших пацієнтів на забезпечення якісною, своєчасною та безпечною медичною допомогою;

- введення в оману співробітників лікувально-профілактичних закладів при наданні персональних відомостей, що потягло за собою видачу документів, у тому числі суворої звітності, із неправдивими даними;

- псування матеріально-технічної бази лікувальної установи із відмовою пацієнта компенсувати матеріальні збитки;

- порушення строків та порядку розрахунку за надані медичні послуги.

У наших статтях щодо правового статусу медичного працівника та лікувально-профілактичних закладів ми вже торкалися питання порушення прав медичних працівників на повагу честі, гідності, ділової репутації (Практи-ка управління медичним закладом. 2012. — № 3) або псування ділової репутації (іміджу) лікувальної установи (2012. — № 4).

При залученні з боку невдоволеного пацієнта засобів масової інформації, наприклад, імідж лікувальної установи приватної форми власності може постраждати настільки, що власники такого закладу можуть просто припинити його діяльність. У випадку безпідставних скарг пацієнта, що потягнули збитки, керівник ЛПУ має право подати позов до суду із вимогою відшкодувати завдані збитки, у тому числі втрачену вигоду.

Наголосимо на тому, що якщо пацієнт звертався до ЗМІ, скарга проти ЛПУ була ним оприлюднена, то при порушенні судової справи проти пацієнта керівництво ЛПУ не порушує його право на збереження лікарської таємниці.

Порушення прав інших пацієнтів на забезпечення якісною, своєчасною та безпечною медичною допомогою прямо пов’язане із вимогами санітарно-протиепідемічного законодавства України. Так, у разі неповідомлення медичних працівників щодо наявності підозри чи дійсної наявності висококонтагіозного захворювання, що стало причиною зараження медичних працівників та інших пацієнтів, залежно від виду захворювання та ступеня тяжкості нанесеної шкоди пацієнта буде притягнуто або до цивільно-правової, або до кримінальної відповідальності.

Введення в оману співробітників лікувально-профілактичних закладів при наданні персональних відомостей, що потягло за собою видачу документів, у тому числі суворої звітності, із неправдивими даними спостерігається при порушенні процедури надання персональних відомостей — без пред’явлення документу, що засвідчує особу. При зверненні пацієнта до лікувально-профілактичної установи він має надати паспорт або інший документ, що засвідчує особу, для внесення правильних відомостей про особу до паспортної частини первинної медичної документації. Не завжди пацієнти мають при собі такі документи. І якщо у випадку планового консультування можливо відмовити пацієнтові в наданні медичної допомоги чи медичних послуг до виконання їм обов’язку щодо засвідчення власної особи відповідними документами, то при оформленні медичної документації на пацієнтів, що потребують надання невідкладної допомоги, медична документація заповнюється зі слів хворого.

Рекомендуємо інформувати пацієнта про необхідність надати документи, що засвідчують особу, та вимагати від нього надання таких документів. У випадку ігнорування вимог не видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, або медичні висновки, що будуть подані до МСЕК при встановленні групи інвалідності. За видачу указаних документів із хибними даними законодавством України передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність для медичних працівників.

Псування пацієнтом матеріально-технічної бази лікувальної установи можливе як випадково, так і свідомо. При вчиненні таких дій необхідно залучити свідків із подальшим складанням акту, засвідченого їх підписами. Якщо на вимогу лікувальної установи компенсувати матеріальні збитки пацієнт відмовляється, необхідно подавати позов до суду із вимогою відшкодувати завдані збитки.

При порушенні строків та порядку розрахунку за надані медичні послуги керівництво ЛПУ спочатку має вжити заходи досудового врегулювання спору. При відмові пацієнта оплатити надані послуги необхідно не тільки звернутися до суду з позовом, але й отримати від судді дозвіл на розголошення лікарської таємниці для порушення справи. Досить часто при зверненні керівництва до суду з позовом із вимогою оплатити надані послуги правозахисники пацієнта спромагаються довести, що такий позов став причиною розголошення лікарської таємниці та спричинив тяжкі наслідки для хворого.

Не маючи нормального юриста та не вчинивши певні дії, керівництво ЛПУ або зовсім не отримає відшкодування матеріальних збитків (тобто вийде на нуль у взаєморозрахунках із пацієнтом), або ще й залишиться винним (тобто сума, що мала надійти до ЛПУ, виявиться меншою за розмір матеріального еквіваленту моральних страждань пацієнта з приводу розголошення лікарської таємниці).

Щодо кримінальної відповідальності:

Розділ ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України має ряд статей, за якими може бути притягнуто до відповідальності пацієнта, який вчинив протиправні дії щодо медичних працівників або інших пацієнтів/інших осіб, зокрема:

- Стаття 115. Умисне вбивство.

- Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

- Стаття 117. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.

- Стаття 119. Вбивство через необережність.

- Стаття 120. Доведення до самогубства.

- Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

- Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

- Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.

- Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження.

- Стаття 126. Побої і мордування.

- Стаття 127. Катування.

- Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження.

- Стаття 129. Погроза вбивством.

- Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

- Стаття 133. Зараження венеричною хворобою.

 

Правовий статус представника пацієнта

Як засвідчує досвід, медичні працівники найчастіше не обізнані з питань щодо кола осіб, які можуть бути представниками пацієнта, переліку документів, які підтверджують повноваження представника, обсягу їх прав, обов’язків та відповідальності.

Відповідно до глави 17 Цивільного кодексу України під представництвом розуміють правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти певні дії від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ст. 237 ЦК).

Зверніть увагу!
При залученні свідків при складанні акту необхідно отримати їх попередню згоду на участь у судовому процесі як свідків та занотувати всі можливі координати.

Представники, із якими особисто стикаються в робочому процесі медичні працівники, можуть представляти інтереси пацієнта за законом, за довіреністю або за волевиявленням пацієнта. Коло прав та повноважень у кожної групи представників різне, про що детально йтиметься нижче.

Представництво за закономвиникає щодо пацієнтів, які ще не досягли повноліття (не набули повної цивільної дієздатності) або їх дієздатність обмежена за законом судом.

Коло осіб, які є законними представниками (ст. 242):

- батьки (усиновлювачі) щодо своїх малолітніх та неповнолітніх дітей;

- опікун (піклувальник) щодо малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною;

- піклувальник, адміністрація (або уповноважені особи) будинку дитини, інтернату тощо.

 

Батьки мають однакові права та обов’язки щодо своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Дія цього положення поширюється на батьків, які живуть у шлюбі, розлучені або живуть разом без оформлення сімейних відносин (так званий цивільний шлюб).

Надання інформації про стан здоров’я дитини, необхідні медичні втручання, а також отримання згоди на медичне втручання, при можливості, необхідно отримувати від обох батьків.

Не є законними представниками пацієнта-дитини бабуся, дідусь, сестра, брат, тітка, дядько та інші родичі, якщо за рішенням суду їм не надано таких повноважень, не оформлено опіку або не видано довіреності батьками дитини.

Інша категорія представників отримує свої повноваження щодо представлення інтересів пацієнта на підставі довіреності/договору(ст. 244). Довіреність може бути видана нотаріусом або посадовою особою, до повноважень якої входить посвідчення цивільних актів. Договір укладається між пацієнтом та представником щодо надання певних послуг. Довіреність та договір обов’язково оформлюються письмово. Вони містять термін дії та вичерпне коло прав та повноважень, вчинення яких від імені пацієнта може здійснювати конкретна особа, на яку видана довіреність або з якою укладено договір.

Статтею 237 Цивільного кодексу України визначено, що окрім закону та довіреності представництво може виникнути за інших підстав. До них ми відносимо пряме волевиявлення пацієнта,яке озвучується перед медичним працівникам при перебуванні у медичному закладі. Зазвичай такий вид представництва виникає при екстреній госпіталізації дієздатної особи, яка отримала травму, має бути прооперована та в інших випадках, коли така особа не матиме можливості тимчасово чи постійно особисто приймати рішення або вчиняти певні дії. У такому випадку пацієнт має у присутності свідків, а при їх відсутності особисто лікарю вказати особу чи осіб, які представлятимуть його інтереси, вчинятимуть від його імені правочини. Пацієнт має вказати обсяг інформації, який має передаватися такому представнику. У медичній картці необхідно зробити відповідний запис та засвідчити його підписом пацієнта.

Підтвердження повноважень представників пацієнта відбувається за ­наявності декількох документів, а саме:

- батьки — паспорт та свідоцтво про народження дитини;

- опікун — паспорт та рішення суду;

- піклувальник, адміністрація (або уповноважені особи) — паспорт, посвідчення працівника установи, наказ або довіреність на представлення інтересів;

- представник за довіреністю (договором) — паспорт, довіреність або договір, посвідчення особи.

 

Обсяг прав та обов’язків законних представників

Представники пацієнта залежно від наданих повноважень наділені відмінними колами прав. Зокрема, на представників за законом поширюється весь спектр прав та обов’язків, якими наділений пацієнт.

Повноваження представника за довіреністю (договором) значною мірою можуть бути обмежені порівняно з обсягом прав законних представників. Повне коло прав такого представни-ка зазначено в довіреності або до­говорі. Не соромтеся робити копії документів про представництво та вклеювати в карту пацієнта, щоб у будь-який момент мати доступ до цих документів.

Що стосується повноважень осіб, яких назвав пацієнт (представник за волевиявленням), то необхідно визначити коло прав та повноважень, якими наділяє такого представника пацієнт. Запис про визначення прав та повноважень у такому разі робиться в карті, пацієнт його засвідчує власним під­писом.

Тепер визначимо перелік прав, якими законодавець наділив представника пацієнта. Ми надамо повний перелік прав, який застосовується до законних представників пацієнта. Представники за договором, довіреністю або за волевиявленням пацієнта, як уже зазначалося, можуть бути наділені меншим колом прав, про що зазначається в документах, що підтверджують повноваження, або при волевиявленні пацієнта.

Отже, перелік прав представника пацієнта є таким:

- надання згоди на медичне втручання, надання дозволу на отримання медичних послуг неповнолітнім пацієнтам (ч. 3 ст. 284 ЦК, ч. 1 ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров’я, п. 3.1 Наказу МОЗ України «Про затвердження Тимчасових стандартів надан-ня медичної допомоги підліткам та молоді»);

- відмова від медичного втручання щодо пацієнта, який не є повнолітнім чи дієздатним (ч. 4 ст. 284 ЦК України, ч. 4 ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров’я);

- отримання медичної інформації про стан здоров’я пацієнта (ч. 2 ст. 285 ЦК, ч. 2 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров’я);

- присутність при дослідженні причин смерті та ознайомлення з вис­новками щодо причин смерті, а  також оскарження цих висновків до суду (ч. 4 ст. 285 ЦК, ч. 5 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров’я);

- реалізація свободи вибору (ч. 2 ст. 284 ЦК, п. «д» ст. 6, ст. 34, 36, 38 Основ законодавства про охорону здоров’я):

- на вільний вибір лікаря;

- на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;

- на вибір закладу охорони здоров’я;

- на вимогу заміни лікаря;

- на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допо­моги у закладах охорони здоров’я України;

- відвідування пацієнтів, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. «к» ст. 6 Основ законодавства про охорону здоров’я).

 

Обов’язки представника пацієнта

Отримуючи певні права, пред­ставник набуває і коло обов’язків. Перелік обов’язків кореспондується наданим правам та повноваженням. Нижче наведемо перелік обов’язків законних представників пацієнта. Отже, представник пацієнта зобов’язаний:

- дотримуватися загальнопри­йнятих правил поведінки, виявляти в спілкуванні з медичними працівниками повагу і такт;

- повідомляти лікарю всю відому представнику інформацію, необхідну для встановлення діагнозу і лікування пацієнта;

- надати згоду або оформити письмову відмову від медичного втру­чання;

- надати згоду на обробку персональних даних пацієнта;

- дотримуватися правил внутрішнього розпорядку лікувальної уста­нови;

- співробітничати з лікарем при отриманні медичної допомоги;

- негайно інформувати лікаря про зміну стану здоров’я в процесі діагностики і лікування, у тому числі про всі негативні наслідки;

- повідомити лікарю про наявність або ймовірність наявності захворювання, що становить небезпеку масового поширення;

- не починати дій, здатних порушити права медичних працівників та інших пацієнтів;

- піклуватись про здоров’я дітей або підопічних, не шкодити здоров’ю інших громадян;

- представляти інтереси пацієнта при взаєминах із фізичними чи юридичними особами.

 

Відповідальність представника пацієнта

Відповідно до чинного законодавства України представника пацієнта в разі вчинення протиправних дій або таких дій, що суперечать інтересам пацієнта, можна притягнути до цивільно-правової та кримінальної відповідальності.

Ініціювати судовий процес може як сам пацієнт, так і державні органи за поданням повідомлення керівництвом медичного закладу. Останній випадок зустрічається при визнанні дій представника пацієнта такими, що можуть мати негативні наслідки для життя та здоров’я пацієнта, наприклад, при відмові представника від лікування, що може спричинити смерть пацієнта. У такому разі лікуючий лікар доводить до відома керівництва ЛПУ факт недобросовісного виконання обов’язків представником пацієнта. Якщо такі дії вчиняє законний представник пацієнта (нагадаємо, що це батьки, опікуни та піклувальники), то керівництво ЛПУ зобов’язане повідомити органи опіки та піклування про такі дії законного представника.

Під час розгляду судом справи щодо порушення прав пацієнта або вчинення дій, що суперечили інтересам пацієнта, відбувається відновлення порушеного права або визнання вчинених представником пацієнта правочинів не­дійсними, наприклад, укладення договору про надання медичних послуг, підписання відмови від надання медичної допомоги/послуг тощо.

У рамках цивільного позову можливе ініціювання органами опіки та піклування позову про позбавлення батьківських прав у разі вчинення протиправних дій щодо життя і здоров’я дитини-пацієнта її батьками — законними представниками. За подібною схемою можливе скасування усиновлення та припинення опіки та піклування.

До кримінальної відповідальності представника пацієнта можна притягнути на загальних підставах за вчинення протиправних дій проти життя та здоров’я особи (Розділ II. Злочи-ни проти життя та здоров’я особи Кримінального кодексу України), ­зокрема:

- за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу й мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан;

- за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

У разі доведення вини представника пацієнта у смерті чи каліцтві останнього таку особу можна притягнути до відповідальності за такими статтями Кримінального кодексу України:

- Стаття 115. Умисне вбивство.

- Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

- Стаття 117. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.

- Стаття 119. Вбивство через необережність.

- Стаття 120. Доведення до само­губства.

- Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

- Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

- Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.

- Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

- Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження.

- Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

- Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

- Стаття 133. Зараження венеричною хворобою.

- Стаття 134. Незаконне проведення аборту.

- Стаття 135. Залишення в небез­пеці.

- Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Сподіваємося, що надана інформація сприятиме ефективній роботі закладу охорони здоров’я!

 

Юридична бібліотека

1.Загальна декларація прав людини (Генеральна Асамблея ООН, 10 грудня 1948 р.).

2.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Генеральна Асамблея ООН, 16 грудня 1966 р.).

3.Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Гене­ральна Асамблея ООН, 4 листопада 1950 р.).

4.Міжнародний пакт про еконо­мічні, соціальні і культурні права (Ге­неральна Асамблея ООН, 16 грудня 1966 р.).

5.Європейська соціальна хартія (переглянута) (ETS N 163), Страсбург, 3 травня 1996 р.

6.Ліссабонська декларація про права пацієнта (Всесвітня медична асо­ціація, вересень-жовтень 1981 р., із змінами).

7.Конституція України.

8.Цивільний кодекс України.

9.Сімейний кодекс України.

10.Кримінальний кодекс України.

11.Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я».

12.Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді» від 2 червня 2009 р. № 382.


Similar articles

Authors: О.Г. Рогова, к.ю.н., доц. кафедри менеджменту та економіки в сімейній медицині ХМАПО, член УМПА
"News of medicine and pharmacy" 7 (361) 2011
Date: 2011.05.19
Authors: О.Б. Блавацька, к.фарм.н., доцент Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
"News of medicine and pharmacy" 9 (415) 2012
Date: 2012.07.30

Back to issue