Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"News of medicine and pharmacy" 12 (422) 2012

Back to issue

Основні принципи призначення імунотропної терапії. Iмунопрофілактика. Iмунореабілітація

Authors: О.В. Ломакіна, Н.Г. Риндіна, О.І. Шушляпін, Д.В. Ольховський - Харківський національний медичний університет

print version

Закінчення.
Початок в № 9 (415), 2012

Хвороби та ускладнення, обумовлені імунотерапією й імунопрофілактикою

У процесі імунотерапії (ІТ) й імунопрофілактики (ІП) можливе виникнення індукованих ними захворювань. Вони зазвичай обумовлені підвищенням реактивності організму і розвитком алергічних і псевдоалергічних реакцій, зниженням реактивності і розвитком імунодефіцитів, порушенням метаболізму і індукцією ферментопатій. Відповідно до видів ІТ розрізняють такі захворювання:

  • хвороби, викликані активною імунотерапією й ІП (поствакцинальні ускладнення, див. далі);
  • хвороби, що виникли у зв’язку з пасивною ІТ (анафілактичний шок, сироваткова хвороба);
  • патологія імуномодуляції: а) імунодепресивний синдром; б) синдроми імуностимуляції (алергічні, автоімунні та лімфопроліферативні захворювання); в) непередбачувані патологічні імуномодуляції (у зв’язку з порушенням експресії рецепторів або секреції імунотропних чинників);
  • інші неспецифічні ускладнення (метаболічні, токсичні та ін.).

 

Патологія імуномодуляції, в якій слід розрізняти синдроми імунодепресії й імуностимуляції, достатньо часто зустрічається у випадках неадекватного і неправильного застосування імунотерапевтичних засобів (ІТЗ). Використання імуномодуляторів завжди припускає пригнічення одних ланок системи імунітету (СІ) при стимуляції інших. Для профілактики ускладнень важливо контролювати як пригнічуючі, так і стимулюючі ефекти з тим, щоб вони не набували патологічного характеру.

Імунодепресія небезпечна можливістю ускладнень у вигляді бактерійної, грибкової і вірусної інфекцій. Причому чим сильніше пригнічення імунітету, тим вірогідніше їх виникнення. При місцевому застосуванні імунодепресантів ускладнення перш за все настають у вогнищі їх дії внаслідок пригнічення місцевих захисних реакцій і у зв’язку з модифікацією метаболізму тканин. Наприклад, застосування аерозолів глюкокортикостероїдів індукує кандидози слизових оболонок дихальних шляхів.

Синдром імуностимуляції клінічно виявляється у вигляді алергічних і автоімунних захворювань, його прояви — це різні клінічні форми лікарської алергії (анафілактичний шок, кропив’янка і набряк Квінке, токсикодермія, вісцелярні ураження). Реакції перебігають за негайним і сповільненим типом і можуть бути як дійсними алергічними, так і псевдоалергічними. Лікарські реакції нерідко індукують і автоімунні захворювання (автоімунні гемолітичні анемії, лейкопенії та ін.). Імуностимуляція може бути причиною розвитку лімфопроліферативних синдромів (лімфоми, лімфолейкози та ін.).

Застосування імунотерапевтичних препаратів може призвести до появи ускладнень, таких як гіперстимуляція відповідної ланки СІ або, навпаки, пригнічення синтезу окремих чинників СІ і виникнення алергічних реакцій на домішки при недостатньому ступені очищення препарату. Ці ефекти виявляються різними видами порушень: метаболічними, токсичними і алергічними, викликаними зміною не тільки функцій СІ, але й нервової і ендокринної систем.

Токсичні та метаболічні ускладнення зазвичай обумовлені прямою дією ІТЗ на відповідну тканину. Більшість препаратів викликають характерні для них ускладнення.

Цитостатики пригнічують проліферацію клітин, кровотворення; глюкокортикостероїди модифікують усі види обміну речовин, через що виникає цілий ряд ускладнень; імуномодулятор левамізол (декарис) пригнічує лейкопоез, викликає агранулоцитози і шкірні висипи та ін. Чимало негативних ефектів імуномодуляторів пов’язано з їх недостатньо виборчою тропністю до СІ, впливом на інші органи і системи. Рекомбінантні, генно-інженерні препарати — інтерферони, інтерлейкіни, як правило, викликають гарячку, загальне нездужання, лейкопенії або лейкоцитоз та інші негативні ефекти.

Для попередження розвитку ускладнень імунотерапії й імунопрофілактики необхідне обґрунтування проведених заходів, наявність показань і оцінка можливих протипоказань. Це стосується як профілактичної протиінфекційної імунізації, так і протирецидивної імунопрофілактики при алергії, імуномодуляції й імунодепресивної терапії. Активна імунотерапія зазвичай протипоказана при більшості гострих тяжких захворювань.

 

Імунопрофілактика

Імунізація населення з метою створення імунітету проти інфекцій дозволила попередити або різко знизити захворюваність на віспу, поліомієліт, кір, дифтерію, вірусний гепатит.

Основна мета імунізації — індукція або підвищення специфічного імунітету, що перевищує рівень вірулентності відповідного інфекту, тобто ліквідація існуючого відносного імунодефіциту чутливих індивідів.

Імунопрофілактика інфекційних хвороб — спосіб попередження їх розвитку шляхом створення активного або пасивного імунітету. Імунотерапія — спосіб пригнічення інфекції, що виникла, за допомогою підвищення імунітету.

Для активної ІП і ІТ використовують вакцини, а для пасивної — протиінфекційні антисироватки.

Вакцини (лат. vacca — корова) — препарати із збудників захворювання або їх протективні антигени, призначені для створення активного специфічного імунітету з метою профілактики і лікування інфекцій. За способом отримання вакцини класифікуються на живі, убиті, хімічні, штучні, генно-інженерні й анатоксини.

Живі ослаблені вакцини отримують шляхом зниження вірулентності мікроорганізмів при культивуванні їх у несприятливих умовах або при пасивуванні на малосприйнятливих тваринах. До живих вакцин належать вакцини проти сказу, туберкульозу, чуми, туляремії, сибірської виразки, грипу, поліомієліту, кору та ін. Живі вакцини створюють напружений імунітет, схожий із природним постінфекційним. Як правило, живі вакцини вводять одноразово, оскільки вакцинний штам знаходиться в організмі.

Убиті вакцини готують зі штамів мікроорганізмів з високою імуногенністю, які інактивують нагріванням, ультрафіолетовим опромінюванням або хімічними речовинами. До таких вакцин належать вакцини проти кашлюку, лептоспірозу, кліщового енцефаліту та ін. Нерідко використовують не цілі клітини, а їх екстракти або фракції.

Виділення з мікроорганізмів протективних антигенів дозволило отримати хімічні вакцини. Прикладом такої вакцини є хімічна холерна вакцина, яка складається з анатоксину-холерогену і ліпополісахариду, що витягується з клітинної стінки холерного вібріона.

Аналогами бактерійних хімічних вакцин є вірусні субодиничні вакцини, що складаються з гемаглютиніну і нейрамінідази, виділених із вірусу грипу (інфлувак, ваксигрип, грипол). Хімічні субодиничні вакцини менш реактогенні. Для підвищення імуногенності до них додають ад’юванти (гідроксид алюмінію, алюмінієво-калієвий галун та ін.), а також імуномодулятори (поліоксидоній у вакцині — грипол).

Анатоксини отримують шляхом обробки екзотоксинів розчином формаліну. При цьому токсин втрачає свої токсичні властивості, але зберігає антигенну структуру та імуногенність, тобто здатність викликати утворення антитоксичних антитіл. Використовуються для створення антитоксичного імунітету при дифтерії, правці й інших інфекціях, збудники яких продукують екзотоксини.

При створенні генно-інженерних вакцин застосовують перенесення генів, контролюючих потрібні антигенні детермінанти, в геном інших мікроорганізмів, які починають синтезувати відповідні антигени. Прикладом таких вакцин може бути вакцина проти вірусного гепатиту В, що містить HBs-антиген. Її отримують при вбудовуванні гену, контролюючого утворення HBs-антигену, в геном клітин еукаріот (наприклад, дріжджів).

ДНК-вакцина є нуклеїновою кислотою патогену, яка при введенні в організм викликає синтез білків та імунну відповідь на них.

За складом вакцини можуть бути моновакцинами (1 мікроорганізм), дивакцинами (2 мікроби) або полівакцинами (декілька мікробів). Приклад полівакцини — асоційована кашлюк-дифтерійно-правцева вакцина (АКДП), містить убиті бактерії кашлюків, дифтерійний і правцевий анатоксини. Рибомуніл — полікомпонентна вакцина з рибосом і пептидоглікану мікробів, персистує у верхніх дихальних шляхах.

 

Показання для вакцинації

Деякі вакцини (табл. 5) використовують для обов’язкової планової вакцинації дітей: протитуберкульозна вакцина БЦЖ, поліомієлітна, паротитна, краснушна, АКДП, проти гепатиту В (HBs). Інші вакцини застосовують при небезпеці професійних захворювань (наприклад, протизоонозних інфекцій) або для введення людям у певних районах (наприклад, проти кліщового енцефаліту). Для попередження поширення епідемій (наприклад, при грипі) показана вакцинація за епідеміологічними показаннями. Ефективність вакцинації залежить від створення достатнього імунного прошарку населення (колективного імунітету), для чого необхідна вакцинація 95 % людей. Вакцинація передбачає створення у здорових придбаного (адаптивного) активного специфічного протиінфекційного імунітету до відповідного інфекту (вірусу, бактерії).

Імунна відповідь на введення вакцини залежить від її вигляду (жива, убита, анатоксин), віку особи, яка вакцинується (новонароджений, дорослий), і від того, первинно або повторно вводиться вакцина.

В імунній відповіді на введення вакцини беруть участь макрофаги, Т-лімфоцити (ефекторні — цитотоксичні, регулярні — хелпери, супресори, Т-клітини пам’яті), В-лімфоцити (і В-клітини пам’яті), що продукуються плазматичними клітинами антитіла (IgM, -G, -А), а також цитокіни (монокіни, лімфокіни).

Після введення вакцини макрофаги захоплюють антигенний матеріал, розщеплюють його внутрішньоклітинно і представляють фрагменти антигену на своїй поверхні в імуногенній формі (епітопи). Т-лімфоцити розпізнають представлені макрофагом антигени і активують В-лімфоцити, які перетворюються на клітини, що продукують антитіла (плазматичні клітини).

При надмірній продукції AT до процесу підключаються Т-супресори, крім того, на IgG можуть вироблятися антиідіопатичні AT, що перериває процес вироблення AT.

Періоди первинної імунної відповіді за рівнем антитіл:

Перший — латентний,інтервал часу між уведенням антигену (вакцини) в організм і появою антитіл у крові. Його тривалість становить 1–2 тижні. У цей період антитіла в крові не визначаються.

Другий — період підйому рівня антитіл,для якого характерне швидке наростання рівня антитіл у крові. Тривалість цього періоду становить 3–4 тижні. Першими з’являються антитіла IgM-класу, через 7 днів і пізніше наростає рівень IgG-антитіл (окрім новонароджених і дітей раннього віку). Значно пізніше (14–21-й день) спостерігається підйом рівня IgA-антитіл.

Вторинне введення вакцин індукує швидке збільшення кількості IgG-антитіл, подальші ревакцинації ще більше стимулюють їх утворення. Відбувається це внаслідок швидкого вступу до реакції В- і Т-клітин пам’яті. Якщо інфект (вірус, бактерія, токсин) нейтралізується IgG-антитілами, що спостерігається при деяких вірусних і позаклітинних бактерійних інфекціях (кір, дифтерія, грип), то їх наявність забезпечує створення імунітету. Оптимальний період часу між першим і другим уведенням вакцини — 1–2 місяці.

Третій — період зниження рівня антитіл у крові — настає після досягнення максимального рівня антитіл у крові, причому їх кількість знижується спочатку швидко, а потім повільно протягом декількох років.

Механізми специфічного клітинного імунітету (Т-кілери, В-лімфоцити) поєднано з клітинами природженого імунітету (макрофаги, гранулоцити) визначають виникнення імунітету практично до всіх інфекцій, зокрема до «антитілозамінних», проте їх участь при стандартному дослідженні вакцинованих зазвичай не враховується, хоча саме вона є визначальною. Дане твердження стосується перш за все живих вакцин, що мають строгі обмеження до застосування за наявності відхилень у системі імунітету, а також у період реконвалесценції після перенесених інфекційних захворювань, включаючи ГРЗ.

Основою збереження імунітету є імунологічна пам’ять, що виникає після синтезу IgG-антитіл. Тому в дітей раннього віку, у яких переважає IgM-відповідь і немає синтезу IgG-антитіл або він слабкий, імунологічна пам’ять на вакцину не формується. Цю проблему долають ревакцинацією в пізнішому віці, хоча це і небайдуже для організму. Носії пам’яті — довгоживучі імунні Т- і В-лімфоцити індукують швидку вторинну імунну відповідь на інфект при його надходженні в організм, що і забезпечує імунітет.

До одних інфектів імунітет зберігається довічно (кір, поліомієліт, кашлюк, паротит), до інших — довго (дифтерія, правець, сибірська виразка та ін.), до третіх — короткочасно (грип, черевний тиф, дизентерія та ін.), що залежить від антигенної мінливості збудників і механізмів імунітету до нього.

 

Вимоги до вакцин

Вакцини повинні бути: а) високоімуногенними і створювати достатньо стійкий імунітет; б) нешкідливими і не викликати побічних реакцій; в) не містити інших мікроорганізмів.

Слід зазначити, що всі вакцини — імуномодулятори, тобто змінюють реактивність організму: підвищуючи її проти даного мікроорганізму, вони можуть знижувати її щодо іншого. Чимало вакцин, стимулюючи реактивність, ініціюють алергічні й автоімунні реакції. Особливо часто такі побічні ефекти вакцин спостерігають у хворих на алергічні захворювання (табл. 4).

Шляхи введення вакцин:нашкірно (проти віспи і туляремії), внутрішньошкірно (БЦЖ), підшкірно (АКДП), перорально (поліомієлітна), інтраназально (протигрипозна), внутрішньом’язово (проти гепатиту В).

Вакцини, особливо живі, для збереження властивостей вимагають особливих умов зберігання і транспортування (постійно на холоді — «холодний ланцюг» при температурі +5…+8 °C).

Календар щеплень декларує терміни щеплень для кожної вакцини, правила застосування і протипоказання (табл. 5.). Чимало вакцин, згідно з календарем щеплень, через певні проміжки часу вводять повторно — роблять ревакцинацію. Через вторинну імунну відповідь, у зв’язку з наявністю анамнестичної реакції, відповідь посилюється, титр антитіл збільшується.

Протиінфекційні вакцини календаря профілактичних щеплень

Вакцина кашлюк-дифтерійно-правцева адсорбована (АКДП)для профілактики кашлюку, дифтерії, правця. Містить в 1 мл убиті бактерії кашлюку (20 млрд), а також дифтерійний (30 одиниць) і правцевий (10 ОД) анатоксини. Сорбент — алюмінію гідроксид, консервант — мертіолят. Уводять з 3-місячного віку внутрішньом’язово по 0,5 мл триразово з інтервалом 45 діб, ревакцинацію в 18 місяців проводять одноразово. Імунітет проти кашлюку зберігається у 70–80 % вакцинованих, проти дифтерії і правця — у 95 %. Дітям, які перенесли кашлюк, уводять АДС-анатоксини.

Дітям, прищепленим АКДП-вакциною одноразово, роблять одну ін’єкцію, ревакцинація через 9–12 місяців, прищепленим АКДП-вакциною двократно — ревакцинація через 9–12 місяців.

Тетракок — адсорбована комбінована вакцина для профілактики дифтерії, правця, кашлюку і поліомієліту. На відміну від попередньої має консерванти — 2-феноксіетанол, формальдегід. Містить 30 MО дифтерійного анатоксину, 60 MО — правцевого, 4 MО убитої вакцини кашлюку, по 1 дозі інактивованих вірусів поліомієліту типів 1, 2, 3. Дітям віком 3 місяці — 4 роки роблять 3 ін’єкції внутрішньом’язово з інтервалом 1–2 місяці і ревакцинацію через рік. Імунітет до 4 інфекцій зберігається протягом 5 років. Реактогенність — гарячка, неврологічні ускладнення, обумовлені бактеріями кашлюків.

Ацелюлярна АКДП-вакцина інфанриксвключає кашлюки-анатоксин, гемаглютинін і мембранний протеїн, а також дифтерійний і правцевий анатоксини. Менш реактогенна, ніж АКДП. Уводять по 0,5 мл в 3, 4, 5 і 6 місяців в/м; ревакцинація в 18 місяців одноразово. Існують комбіновані варіанти цієї вакцини з гепатитною, поліомієлітною та ін.

Анатоксин дифтерійно-правцевий очищений адсорбований рідкий (АДО-анатоксин).В 1 мл міститься 60 флокулюючих одиниць (LF) дифтерійного, 20 сполучних одиниць (ЄС) правцевого анатоксинів, адсорбент — алюмінію гідроксид, консервант — мертіолят. Профілактика дифтерії і правця у дітей віком від 3 місяців до 6 років, які перехворіли на кашлюк або мають протипоказання до введення АКДП-вакцини. У перші дві доби після щеплення можливі гарячка, незначна гіперемія і набряк у місці ін’єкції, алергічні реакції. Вводять 0,5 мл в/м 2 ін’єкції з інтервалом 1 місяць, ревакцинація через 9–12 місяців.

Анатоксин дифтерійно-правцевий очищений адсорбований зі зменшеним умістом антигенів рідкий.В 1 мл міститься 10 LF дифтерійного і 10 ЄС правцевого анатоксинів, адсорбент — алюмінію гідроксид, консервант — мертіолят. Профілактика дифтерії і правця у дітей віком 6 років і старше, підлітків і дорослих. По 0,5 мл в/м або п/ш при первинній вакцинації двократно з інтервалом 1–1,5 місяця, при ревакцинації — одноразово.

Анатоксин дифтерійний очищений адсорбований зі зменшеним умістом антигену рідкий.В 1 мл міститься 10 LF дифтерійного анатоксину, адсорбент — алюмінію гідроксид, консервант — мертіолят; 0,5 мл в/м або п/ш одноразово. Профілактика дифтерії у дітей віком 6 років і старше. Для того, щоб отримати повний курс імунізації, необхідні 2 введення АД-М-анатоксину з інтервалом 30 днів, ревакцинацію проводять через 6–9 місяців, потім чергові ревакцинації через 10 років АДС-М-анатоксином. АД-М-анатоксин — один із найменш реактогенних препаратів.

Вакцина туберкульозна (БЦЖ) суха для внутрішньошкірного введеннязабезпечує формування імунітету проти туберкульозу у 70–80 % людей. Проте в останні роки ефективність її знизилася. Протипоказання: для новонароджених з масою тіла менше 2500 г; генералізована БЦЖ-інфекція в інших дітей у сім’ї, імунодефіцит (первинний). Для решти груп: позитивна і сумнівна реакція Манту з 2 ТО ППД-л, туберкульоз або інфікування мікобактеріями в анамнезі.

Вакцина туберкульозна БЦЖ-Мдля профілактики туберкульозу у недоношених і ослаблених дітей вводиться внутрішньошкірно, доза містить удвічі менше (0,025 мг) мікобактерій, ніж БЦЖ. Ампули по 20 доз (0,5 мг).

Вакцина корова культуральна жива сухавиготовлена з вакцинного штаму Л-16 вірусу, вирощеного в культурі клітин ембріонів японських перепелів, містить 20 мкг гентаміцину, желатин і білки сироватки крові великої рогатої худоби. Для профілактики кору в дітей і підлітків, вакцинація — у віці 12 місяців по 0,5 мл підшкірно. Ревакцинація в 6 років. За епідпоказаннями вводять дітям віком понад 12 місяців. Протипоказана при алергії на аміноглікозіди і перепелині яйця, а також при імунодефіцитах.

Тримоваксмістить живі, атенуйовані віруси кору — 1000 тканинних цитопатогенних доз-50 (ТЦИД-50), паротиту (5000 ТЦИД-50) краснухи (1000 ТЦИД-50), вводять дітям у 12 місяців, підшкірно або внутрішньом’язово, а в 6 років — ревакцинація тільки проти кору.

Пероральна поліомієлітна вакцина (ППВ) типів 1, 2 і 3. Тривалентний препарат із живих штамів Себіна вірусу поліомієліту типів 1, 2 і 3. Показання: планова профілактика поліомієліту в дітей старше за 3 місяці; екстрена профілактика поліомієліту за епідемічними показаннями, проведення національних днів імунізації проти поліомієліту. Побічні ефекти: можлива кропив’янка, набряк Квінке, украй рідко у прищеплених або в осіб, які контактували з прищепленими, виникають вакциноасоційовані захворювання (у 1 з 2–3 млн прищеплених). Дози: по 2 або 4 краплі (залежно від форми випуску) всередину трикратно в 3, 4, 5 і 6 місяців, ревакцинація триразова в 18, 20 місяців і 14 років. Щеплення за епідемічними показаннями проводять при захворюванні поліомієлітом. ВООЗ поставила глобальним завданням ліквідацію поліомієліту до третього тисячоліття.

Інактивована поліомієлітна вакцина для профілактики імовакс поліо (ІПВ). Забезпечує формування імунітету до поліовірусів типів 1, 2 і 3. Дози: з 3 місяців — по 0,5 мл п/ш або в/м, триразово з інтервалом не менше 1 місяця, ревакцинація через 1 рік після останньої ін’єкції, потім кожні 10 років. Можлива поява еритеми в місці ін’єкції, в окремих випадках незначне підвищення температури тіла.

Жива гіператенуйована вакцина для профілактики краснухи рудивакс — ліофілізована рідина, отримана методом культивування вакцинного штаму Шварц на первинній культурі курячих ембріонів, містить людський альбумін, сліди неоміцину.

Вакцина проти кору, паротиту і краснухи жива MMR II.Attenuvax — жива корова вакцина, приготована в первинній культурі клітин курячого ембріона з додатково атенуйованого штаму Ендерс-вірусу; Mumps-vax — жива вакцина паротиту зі штаму Джерілл Лінн, приготована в первинній культурі клітин курячого ембріона; Meruvax II — жива краснушна вакцина зі штаму RA27/3 атенуйованого вірусу краснухи, вирощеного в культурі диплоїдних клітин людини WI-38. В одній прищепній дозі не менше 1000 Тцд-50 вірусу кору, 20 000 Тцд50 вірусу паротиту, 1000 Тцд5о вірусу краснухи і не більше 25 мкг неоміцину. Дози: 0,5 мл п/ш (переважно в зовнішню верхню частину плеча). Перша вакцинація в 12–15 місяців, друге щеплення в 6 років. На практиці дана вакцина може застосовуватися для підлітків і дорослих.

Рекомбінантні вакцини для профілактики гепатиту Вє очищеним білком поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg). Виділений з дріжджів-продуцентів, переважно Saccharomyces cerevisiae, адсорбований на гелі алюмінію гідроксиду, консервант — мертіолят. Дози: вводять в/м дорослим у дельтоподібний м’яз, дітям — у передньобоковую частину стегна. Згідно з календарем щеплень вакцинація проти гепатиту В проводиться новонародженим у перші 12 годин життя, потім через 1 місяць і через 5–6 місяців одночасно з третьою дозою АКДП-препарату; для вакцинації новонароджених, матері яких є носіями HBsAg, при цьому першу дозу вводять у перші 24 години після народження, бажано одночасно з імуноглобуліном проти гепатиту В (у передньобокову частину різних стегон).

Вакцина гепатиту В рекомбінантна дріжджова рідка комбіотех. Вакцинацію дітей до року проводять згідно з календарем щеплень проти вірусного гепатиту В. Разова доза для дорослих і дітей, старших за 11 років, становить 1 мл (20 мкг HBsAg), для дітей віком до 10 років — 0,5 мл (10 мкг HBsAg). Пацієнтам відділення гемодіалізу вводять подвійну дозу для дорослих (2 мл).

Вакцина проти гепатиту В ДНК рекомбінантна ебербіовак. Для дорослих і дітей старше 10 років — 20 мкг (1 мл), для новонароджених і дітей, молодших за 10 років — 10 мкг (0,5 мл).

 

Противірусні вакцини

Інфлювак — субодинична вакцина, вирощена на курячих ембріонах. В 1 дозі (0,5 мл) міститься 15 мкг гемаглютиніну типу A (підтипи H1N1 і H3N2) і типу В. Антигенний склад вакцини щорічно оновлюється. Інактивація формаліном, консервант — мертіолят. Дози: дорослим і підліткам (з 14 років) 0,5 мл глибоке п/к або в/м введення одноразово. Раніше невакцинованим рекомендується вводити 2 дози вакцини з інтервалом у 4 тижні. Хворим з імунодефіцитами і дітям віком до 6 років — по 0,5 мл двократно з інтервалом у 4 тижні. Можлива вакцинація дітей, починаючи з 6-місячного віку, вагітних жінок — з 2–3-го триместру і в період лактації. Форма випуску: шприці 0,5 мл.

Грипол — вакцина грипозна тривалентна полімер-субодинична,містить протективні поверхневі антигени гемаглютиніну і нейрамінідази, виділених з вірусів грипу А і В, у комплексі з імуностимулятором поліоксидонієм. Призначена для профілактичної імунізації проти грипу осіб від 6 до 60 років. Випускається в ампулах по 0,5 мл (1 доза). Дози: дітям від 6 місяців до 3 років — 0,5 мл двократне в передньобокову частину стегна з інтервалом 3–4 тижні. З 3 років і дорослим 0,5 мл одноразове, в/м або глибоко п/ш у верхню третину зовнішньої поверхні плеча.

Ваксигрип — інактивована спліт-вакцина. Містить очищені білки вірусів грипу типів A (H1N1, H3N2) і В. Антигенний склад вакцини змінюється щорічно відповідно до рекомендацій ВООЗ. Вакцина отримана з вірусів грипу, вирощених на курячих ембріонах, консервант — мертіолят. У 1 дозі (0,5 мл) по 15 мкг гемаглютиніну кожного підтипу (типу) вірусів грипу. Дози: дорослим 0,5 мл глибоке п/ш або в/м у верхню третину зовнішньої поверхні плеча на декілька сантиметрів нижче за плечовий суглоб, одноразово. Дітям віком 6–7 місяців — по 0,25 мл двократно з інтервалом 4–6 тижнів (дітям, раніше імунізованим грипозною вакциною, — однократно).

Флюарикс — розщеплена грипозна вакцина, містить очищені білки вірусів грипу типів А (H3N2) і В, інактивовані формаліном. У 1 дозі (0,5 мл) по 15 мкг гемаглютиніну кожного підтипу, консервант — мертіолят. Показання: активна профілактика грипу з 6 місяців. Дози: дорослим і дітям старшим за 6 років — 0,5 мл глибоке п/ш або в/м введення у верхню третину зовнішньої поверхні плеча одноразово. Дітям віком 1–6 років — по 0,25 мл двократно з інтервалом 4–6 тижнів (дітям, раніше імунізованим грипозною вакциною, одноразово). Форма випуску: шприці 0,5 мл.

Хаврикс.Доза (0,5 мл) містить 720 ОД антигену вірусу гепатиту А, інактивованого формальдегідом і адсорбованого на алюмінію гідроксиді, і сліди неоміцину. Консервант — 2-феноксіетанол.

Вакцина герпетична культуральна інактивована суха для профілактики рецидивів і лікування тяжкої, тривало перебігаючої герпетичної інфекції. Містить убиті формаліном віруси простого герпесу I і II типів, вирощені в культурі фібробластів курячих ембріонів (є гентаміцин). Вводяться в період ремісії внутрішньошкірно по 0,1–0,2 мл 5 разів з інтервалом 3–4 дні.

Вакцина антирабічна культуральна концентрована очищена інактивована суха.Містить штам фіксованого вірусу сказу Внуково-32, вирощеного в культурі клітин нирок сірійських хом’яків, інактивований УФО і формальдегідом. У 1 мл міститься не менше 2,5 MО і канаміцин сульфат. Для профілактики сказу у ветеринарів, собаківників, тваринників, мисливців, лаборантів.

Профілактичний курсімунізації, що проводять особам, професійно пов’язаним із ризиком зараження сказом (співробітники ветеринарних діагностичних лабораторій, мисливці, лісники, працівники боєнь, особи, які працюють з «вуличним» вірусом сказу), складається з 3 внутрішньом’язових уведень вакцини в товщу дельтоподібних м’язів плеча в дозі 1,0 мл на 0, 7 і 30-й день. Через 3 тижні після 3-го введення вакцини доцільно досліджувати сироватку крові прищепленого на вміст віруснейтралізуючих антитіл. Якщо титр антитіл буде менший за 0,5 MО (1 : 50), то слід увести 4-ту дозу вакцини (3,0 мл). Одноразова ревакцинація рекомендується через 1 рік 1 мл і далі через кожні 3 року, якщо особа продовжує перебувати в зоні високого ризику.

Лікувальна і профілактична імунізація укушених, подряпаних, ослинених скаженими тваринами. Курс застосування — внутрішньом’язово по 1 мл на 0, 3, 7, 14, 30, 90-ту добу після укусу. При тяжких і середньої тяжкості укусах застосовують поєднано з антирабічним імуноглобуліном.

Протипоказання до застосування вакцин із профілактичною метою:

  • гострі інфекційні і неінфекційні захворювання;
  • хронічні захворювання у стадії загострення;
  • у стадії ремісії щеплення проводять не раніше ніж через місяць після одужання;
  • інтервал після останнього щеплення повинен бути не менше 1 місяця, інакше антитіла, що збереглися після попереднього введення вакцини, здатні інактивувати антиген, що вводиться.
  • алергічні реакції на білок курячого яйця.

 

При температурі вище за 37,5 °С вакцинацію не проводять.

 

Лікувальні вакцини

Після вакцинації стимулюється як специфічний, так і неспецифічний імунітет. Тому багато вакцин використовують не тільки з лікувальною метою як імуномодулятори при лікуванні захворювань з етіологічно певним мікроорганізмом, але й поза таким зв’язком як імуностимулятори.

Вакцина бруцельозна лікувальна. В 1 мл міститься 1 млрд убитих нагріванням Brucella abortus і Brucella melitensis у співвідношенні 2 : 1, консервант — фенол. Показання: лікування гострого, підгострого і хронічного бруцельозу у стадії декомпенсації. Мінімальна доза для внутрішньовенного введення — 200 тис., максимальна — 250 млн мікробних клітин. Вакцину вводять в/ш у різні місця, віддалені один від одного на 40–60 мм (у ділянці суглобів плеча і стегна), в об’ємі 0,1 мл; мінімальна доза — 200 тис., максимальна — 300 млн мікроб-них клітин. При нормальній реактивності вводять по 1, 5, 10, 15, 20, 25 і 50 млн мікробних тіл з інтервалами 3–5 діб. При гіперреактивності інтервал між уведенням збільшують до 3–5 діб.

Вакцина гонококова.Убита гонококова вакцина є стимулятором активного імунітету проти гонококової інфекції. Застосування показане при недостатній ефективності антибіотикотерапії, при повільно перебігаючих рецидивах, торпідних і хронічних формах захворювання, у чоловіків з ускладненою і в жінок із висхідною гонореєю (при стиханні гострих запальних явищ), у гінекологічній практиці при лікуванні запальних процесів. Дози: вакцину вводять в/м в сідничну ділянку або п/ш. Початкова доза при ускладненій гонореї — 0,2–0,3 мл, при торпідній і хронічній формах — 0,3–0,4 мл. Препарат уводять з інтервалом 1–2 доби залежно від реакції, дозу збільшують кожного разу на 0,15–0,3 мл.

Анатоксин стафілококовий очищений рідкий. В 1 мл міститься 12 ± 2 одиниць зв’язування стафілококового анатоксину. Викликає утворення специфічних антитіл до екзотоксину стафілокока і має імуномодулюючі властивості. Показання: специфічна імунотерапія дорослих, які хворіють на гостру або хронічну стафілококову інфекцію. Дози: вводять п/к під кут лопатки. Повний курс лікування включає 7 ін’єкцій з інтервалом 2 доби в наростаючих дозах: 0,1; 0,3; 0,5; 0,7; 0,9; 1,2 і 1,5 мл. При швидкому клінічному ефекті курс можна скоротити до 5 ін’єкцій.

Вакцина стафілококова лікувальна рідка. Комплекс розчинних термостабільних антигенів, отриманий з суспензії мікробних клітин стафілокока, прогрітих при 100 °С протягом 1 години. Показання: лікування гноячкових захворювань шкіри стафілококової етіології (фурункули, карбункули, гідраденіти, піодермія та ін.). Дози: вводять п/ш в ділянку плеча або в підлопаткову ділянку щодня. Початкова доза 0,2 мл (дорослим і дітям із 7 років) або 0,1 мл (дітям від 6 місяців до 7 років), потім щодня протягом 8 діб збільшують дозу на 0,1 мл (усього 9 ін’єкцій). Кожну подальшу ін’єкцію роблять на відстані 20–30 мм від місця попередньої ін’єкції або в іншу руку.

Вакцина стафілококова суха для імунотерапії. Стафілококова вакцина суха для імунотерапії складається з водорозчинних антигенів стафілокока. Має антигенспецифічну активність щодо стафілокока, індукує у прищеплених вироблення антитіл. Разом із специфічною дією є активним імуномодулятором, що стимулює неспецифічну реактивність організму. Застосовують для лікування хворих із затяжною хронічною стафілококовою інфекцією або при її асоціації з інфекціями іншої етіології. Дози: вакцину вводять під шкіру нижнього кута лопатки. Місце введення обробляється розчином йоду або спиртом. Мінімальний курс складається з 5 ін’єкцій з інтервалом 3–4 доби. Доза вакцини на 1 ін’єкцію — 0,1 мл, у подальшому 0,2 мл.

 

Поствакцинальні реакції і ускладнення

Поствакцинальні реакції (ПВР) — це побічні клінічні та лабораторні ознаки нестійких, небажаних, патологічних (функціональних) змін в організмі, щеплення, що виникають у зв’язку з проведенням (зберігаються 3–5 днів і самостійно минають).

Поствакцинальні реакції розподіляються на місцеві і загальні.

Місцеві поствакцинальні реакції: ущільнення тканин; гіперемія, що не перевищує 80 мм у діаметрі; легка хворобливість у місці введення вакцини.

До загальних поствакцинальних реакцій належать реакції, не пов’язані з локалізацією уколу, і такі, що зачіпають весь організм: генералізований висип; підвищення температури тіла; порушення сну, неспокій; головний біль; запаморочення, короткочасна непритомність; у дітей — тривалий незвичайний плач; ціаноз, похолодання кінцівок; лімфоаденопатія; анорексія, нудота, біль у животі, диспепсія, діарея; катаральні явища, не пов’язані з початком ГРЗ до або відразу після щеплення; міалгія, артралгія.

У цілому звичайні побічні реакції — це в більшості випадків реакції організму на введення чужорідного антигену, що відображають процес вироблення імунітету. Наприклад, причиною підвищення температури тіла, що виникло після щеплення, є викид у кров особливих посередників імунної реакції — прозапальних інтерлейкінів. Якщо побічні реакції мають нетяжкий характер, то в цілому це навіть сприятлива у плані вироблення імунітету ознака. Наприклад, невелике ущільнення, що виникло в місці щеплення вакциною проти гепатиту В, свідчить про активність процесу вироблення імунітету, а це означає, що щеплена людина буде реально захищена від інфекції.

За тяжкістю перебігу поствакцинальні реакції розподіляються на звичайні й тяжкі (сильні). До тяжких реакцій належать місцеві реакції: у місці введення препарату набряк м’яких тканин понад 50 мм у діаметрі, інфільтрат понад 20 мм, гіперемія більша за 80 мм у діаметрі, і загальні: підвищення температури тіла понад 39 °С.

Місцеві реакції розвиваються відразу після введення препарату, обумовлені в основному баластними речовинами вакцин.

Терміни появи загальних вакцинальних реакцій:

  • для неживих вакцин — 1–3 дні після імунізації (у 80–90 % випадків — 1-ша доба);
  • для живих вакцин — з 5–6-го до 12–14-го дня, з піком проявів з 8-го до 11-го дня після щеплення.

 

Поствакцинальні реакції не є протипоказанням для проведення подальших щеплень даною вакциною.

Поствакцинальні ускладнення (ПВУ) — це стійкі функціональні та морфологічні зміни в організмі, що виходять за межі фізіологічних коливань і призводять до значних порушень стану здоров’я.

Поствакцинальні ускладнення не сприяють розвитку імунітету. До ускладнень не зараховують події, що збігаються за часом із проведеною вакцинацією (наприклад, інтеркурентне захворювання в поствакцинальному періоді). Поствакцинальні ускладнення пере-шкоджають повторному введенню тієї ж вакцини.

Можливі причини поствакцинальних ускладнень: недотримання протипоказань; індивідуальні особливості того, хто вакцинується; «програмна помилка» (порушення правил і техніки вакцинації); неналежна якість вакцини, в тому числі внаслідок порушень транспортування й зберігання.

Загальноприйняті критерії зв’язку події в поствакцинальному періоді з вакцинацією:

  • патологічні процеси, що виникають після щеплення («несприятливі події» або «побічні ефекти» — за термінологією ВООЗ), не слід вважати поствакцинальними ускладненнями до тих пір, поки не буде встановлений їх можливий причинно-наслідковий, а не тільки тимчасовий, зв’язок з вакцинацією;
  • епідеміологічні (більша частота у вакцинованих, ніж у невакцинованих);
  • клінічні (схожість поствакцинального ускладнення з ускладненням відповідної інфекції, час появи після щеплення);
  • вірусологічні (наприклад, відсутність дикого поліовірусу при поліомієліті, що асоціюється з вакциною).

 

У табл. 6 наведені основні поствакцинальні реакції і ускладнення залежно від виду вакцини.

Імунні антисироватки й імуноглобуліни

Серотерапія і серопрофілактика — використання препаратів сироватки крові з метою лікування або профілактики інфекційних захворювань.Імунні сироватки й імуноглобуліни застосовують при багатьох інфекціях як з метою екстреної імунопрофілактики (при безпосередній загрозі захворювання), так і з метою імунотерапії для створення штучного пасивного імунітету.

Гетерологічні (ксеногенні) антисироватки отримують шляхом гіперімунізації коней й інших тварин, від яких можна забрати достатньо багато крові. Існують антимікробні й антитоксичні сироватки, останні застосовуються найчастіше. Силу антитоксичних сироваток вимірюють у міжнародних одиницях (MО) за здатністю нейтралізувати певну дозу токсину. До антитоксичних належать протидифтерійна, протиправцева, протигангренозна, протиботулінічна і протистафілококова сироватки.

Антитоксичні сироватки необхідно вводити якомога раніше від початку захворювання, оскільки антитіла здатні нейтралізувати токсин тільки до його адсорбції на клітинах-мішенях.

Сироватки вводять після обов’язкового попереднього визначення алергії до кінського білка, оскільки вони можуть викликати шок і сироваткову хворобу, особливо при повторному введенні. Для цього за методом Безредко кінську сироватку в розведенні 1 : 100 в об’ємі 0,1 мл вводять внутрішньошкірно в передпліччя (ампула маркірована червоним кольором). Результат враховують через 20–30 хвилин. За відсутністю вираженої шкірної реакції (менше 1 см у діаметрі) вводять 0,1 мл нерозведеної сироватки підшкірно. За браком реакції вводять решту дози.

Новим напрямом отримання гетерологічних антитіл є моноклональні антитіла, що отримують з мишачих гібридом.

Протиправцева сироватка кінська (ППС) застосовується для профілактики та лікування правця. Отримують після імунізації коней правцевим анатоксином. З метою профілактики вона застосовується при травмах з порушенням цілісності шкірних і слизових покривів. ППС уводять підшкірно в дозі 3000 MО. He підлягають профілактичній імунізації за допомогою сироватки особи, яким проведена імунізація препаратом, що містить правцевий анатоксин, менше ніж 2 роки тому. Сироватка протипоказана особам з алергією на кінський білок або яким раніше вводили дану сироватку; таким необхідний донорський протиправцевий імуноглобулін.

З лікувальною метою протиправцева сироватка вводиться при появі перших симптомів правця в можливо ранні терміни, в дозі 100–200 тис. MО, внутрішньовенно, краплинним методом і 5–10 тис. MО внутрішньом’язово в тканини, що оточують рану.

 

Екстрена специфічна профілактика правця

Екстрену профілактику правця (табл. 7) проводять активно-пасивним методом у таких випадках:

  • при травмах з порушенням цілісності шкірних покривів і слизових оболонок;
  • обмороженнях і опіках II, III і IV ступенів;
  • абортах і пологах поза медичними установами;
  • гангрені або некрозі тканин будь-якого типу, абсцесах;
  • укусах тваринами;
  • проникаючих пошкодженнях шлунково-кишкового тракту.

Для екстреної профілактики правця застосовують АП-анатоксин (можливе використання і АДП-М-анатоксину), протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ) або використовують протиправцеву сироватку, кінську очищену концентровану рідку (ППС).

АС-анатоксин уводять підшкірно в підлопаткову ділянку. ППЛІ вводять у дозі 250 MО внутрішньом’язово у верхньозовнішній квадрант сідниці. ППС уводять підшкірно в дозі 3000 MО. Перед уведенням ППС для виявлення чутливості до чужорідного білка ставлять внутрішньошкірну пробу з розведенням у співвідношенні 1 : 100 сироваткою, яка знаходиться в коробці з препаратом (ампула маркірована червоним кольором), відповідно до інструкції, що додається.

На введення протиправцевої сироватки можливі алергічні реакції: негайні, такі, що настають відразу після введення (анафілактичний шок) або через декілька годин; ранні — на 2-гу — 6-ту добу після введення (гостра кропив’янка, набряк Квінке) і віддалені — на 2-му тижні та пізніше (сироваткова хвороба).

Ці реакції виявляються симптомокомплексом сироваткової хвороби (підвищення температури тіла, поява на шкірі різноманітного висипу, свербіння, болів у суглобах, припухлості лімфатичних вузлів, збільшення печінки і селезінки та ін.), в окремих випадках — анафілактичним шоком.

З огляду на можливість розвитку анафілактичного шоку за кожним прищепленим передбачено спостереження протягом 1 року. У разі появи перших ознак ускладнення повинна бути надана адекватна медична допомога (див. «Шок анафілактичний. Сироваткова хвороба»).

Антирабічний імуноглобулін (АІГ) рідкий виділяють з сироватки крові коней, імунізованих вакциною проти сказу. Він застосовується негайно в комбінації з антирабічною вакциною при захворюванні або укусах людини підозрілою або скаженою твариною по 40 МО/кг навколо ран і в їх глибину і внутрішньом’язово в місця, куди не вводили вакцину.

 

Екстрена профілактика сказу

Екстрену профілактику сказу проводять антирабічною культуральною інактивованою сухою вакциною (Кокав або Рабівак). Разом із вакциною при средньотяжких і тяжких пошкодженнях застосовують антирабічний імуноглобулін (кінський) — гетерогенний, отриманий з гіперімунної кінської сироватки.

Лікувально-профілактичну імунізацію проводять особам, інфікованим (можливо інфікованим) вірусом сказу при укусах, пораненнях, ослиненні, нанесених тваринами, відповідно до спеціально розробленої схеми залежно від тяжкості пошкодження і стану здоров’я тварин (або за відсутності даних про це).

Вакцина антирабічна культуральна очищена кон-центрована інактивована суха (вакцина Кокав), антирабічна культуральна інактивована суха (Рабівак) — вакцинний вірус сказу, штам Внуково-32. Одна доза — 1,0 мл, активність — 2,5 МО/мл. Препарат випускається в комплекті з розчинником: 1,0 мл дистильованої води в ампулі. Вакцину зберігають і транспортують при температурі від +2 до +8 °С.

Імуноглобулін антирабічний з кінської сироват-ки випускають в ампулах по 5,0; 10,0 мл у розведенні 1 : 100, по 1,0 мл в ампулі (для визначення чутливості хворого до кінської сироватки). Хворому проводять пробу на переносимість кінської сироватки. Для цього за методом Безредко імуноглобулін антирабічний у розведенні 1 : 100 в об’ємі 0,1 мл уводять внутрішньошкірно в передпліччя. Результат враховують через 20–30 хвилин. За відсутністю вираженої шкірної реакції (менше за 1 см у діаметрі) вводять 0,1 мл нерозведеного імуноглобуліну антирабічного підшкірно. За браком реакції через 20–30 хв. дозу антирабічного імуноглобуліну вводять з розрахунку 40 MО на 1 кг маси тіла хворого внутрішньом’язово навколо рани і в глибину рани. Якщо анатомічне розташування пошкодження (кінчики пальців та ін.) не дозволяє ввести всю рекомендовану дозу навколо рани, то залишок імуноглобуліну вводять внутрішньом’язово в інші місця (м’яз сідниці, верхня частина стегна, плеча, лопатки). Зазвичай вводять по 2,5 мл імуноглобуліну антирабічного в 2 місця в товщу ранової поверхні і дельтоподібних м’язів плеча або в сідниці.

Лікувально-профілактична імунізаціяпроводиться відповідно до схеми (табл. 8). Курс імунізації слід почати негайно, як тільки людина, яка постраждала, звернулась по медичну допомогу. Протипоказання відсутні. Якщо проводитиметься комбіноване лікування антирабічним імуноглобуліном (АІГ) і антирабічною вакциною (Кокав), то обидва препарати вводять одночасно (спочатку вводять АІГ, потім Кокав у різні місця).

Особам, які щепляться повторно, курс вакцинації може бути скорочений з урахуванням тривалості й давності попереднього курсу, а також характеру укусу та відомостей про тварину. Якщо постраждалий був раніше імунізований з профілактичною метою або піддався курсу вакцинації протягом 7–12 днів і більше і з моменту вакцинації минуло не більше 3 місяців, то при ослиненні й легких укусах вакцинація не потрібна. Курс вакцинації менше 7 днів не враховується. При тривалішому інтервалі між вакцинацією і контактом з твариною (але не більше 1 року) достатньо скороченого курсу вакцинації по 1,0 мл у 0, 3 і 7-й дні, якщо минув рік і більше або був проведений неповний курс імунізації, то діють відповідно до наведеної схеми лікувально-профілактичних щеплень Кокав і АІГ.

 

Реакції на введенняантирабічного імуноглобуліну

На введення вакцини й імуноглобуліну може виникнути місцева реакція: почервоніння, припухлість і загальне підвищення температури тіла. Можливий розвиток алергічних реакцій: сироваткова хвороба.

Сироватка протидифтерійна кінська очищена застосовується з лікувальною метою за медичними показаннями після внутрішньошкірної проби. Отримують після імунізації коней дифтерійним анатоксином. При тяжкій клінічній формі дифтерії або в запущених випадках сироватку вводять у дозі 30–150 тис. MО, підшкірно, внутрішньом’язово або внутрішньовенно в ділянку сідниць або стегон.

Сироватки протиботуліничні типів А, В, Е очищені концентровані рідкі використовуються з лікувальною метою, а також у ряді випадків для профілактики ботулізму. Їх уведення необхідне після шкірної проби (0,1 мл, 1 : 100) в якомога ранні терміни після встановлення діагнозу ботулізму. До виявлення типу збудника проводиться лікування полівалентною сироваткою типів А, В, Е, що вводиться в дозі 10 тис. MО, розведення в 200 мл підігрітого розчину натрію хлориду, внутрішньовенно, дози збільшують при тяжкій формі.

З профілактичною метою здоровим людям, які спожили харчовий продукт, що викликав захворювання на ботулізм, протиботулінічна сироватка типів А, В, Е вводиться в дозі 5 тис. MО внутрішньом’язово одноразово.

Сироватка антитоксична протигангренозна полівалентна очищена концентрована рідка випускається у вигляді полівалентного препарату до токсинів Clostridium perfringens, Closridium novyi, Clostridium septicum. З профілактичною метою сироватка застосовується при пораненнях різного характеру, що супроводжуються великим пошкодженням м’язової тканини, ускладнених відкритих переломах, при забрудненні ран землею у випадках вогнепальних поранень. Доза сироватки для профілактики — 30 тис. MО (по 10 тис. MО кожного компоненту). Для лікування хворих із газовою гангреною використовуються значно більші дози — не менше 150 тис. MО (по 50 тис. MО кожної моновалентної сироватки), які вводяться внутрішньовенно 1 мл за 5 хв., потім 1 мл/хв (після перевірки шкірною пробою на чутливість до кінського білка).

Протисиньогнійний імуноглобулін виробляється з сироватки овець, застосовують при тяжкій синьогнійній інфекції.

Імуноглобулін проти кліщового енцефаліту з сироватки коней рідкий призначений для профілактики кліщового енцефаліту у разі присмоктування кліщів у вогнищах кліщового енцефаліту. Вводиться одноразово у віковому дозуванні. Обов’язкове проведення внутрішньошкірної проби з розведеним імуноглобуліном.

Імуноглобулін протилептоспірозний з сироватки волів, гіперімунізованих лептоспірозним антигеном — сумішшю убитих культур штамів 6 серологічних груп лептоспір. Препарат застосовують у гострий період з першого дня захворювання, особливо при тяжких формах, вводять внутрішньом’язово. Для дорослих і дітей з 14 років — 5,0–10,0 мл, для дітей 8–13 років — 3,0 мл. Загальна доза для дорослих і дітей з 14 років не повинна перевищувати 20,0–30,0 мл, для дітей 8–13 років — 10,0 мл. Обов’язкове проведення внутрішньошкірної проби з протилептоспірозним імуноглобуліном у розведенні 1 : 100.

Глобулін протисибіровиразковий кінський рідкий містить антитіла до збудника сибірської виразки. З профілактичною метою препарат вводять внутрішньом’язово одноразово в можливо короткі терміни після підозрюваного зараження в дозі 20–25 мл дорослим, 12 мл — підліткам і 5–8 мл дітям до 14 років. Лікувальна доза становить 30–50 мл при середньотяжкому і тяжкому перебігу хвороби і 75–100 мл при сепсисі. Проведення внутрішньошкірної проби з імуноглобуліном у розведенні 1 : 100 в дозі 0,1 мл перед уведенням глобуліну обов’язкове.

Лактоглобулін протиколіпротейний коров’ячий для перорального застосування сухий є очищеною фракцією глобулінів молозива імунізованих корів. Містить антитіла до патогенних Escherichia coli серогруп 026 055, 0111, 0119, Proteus vulgaris серогрупи 043 і Proteus mirabilis серогрупи 035. Лактоглобулін приймають за 20–30 хв до годування. Вміст флакону розводять кип’яченою водою кімнатної температури з розрахунку 10 мл на одну дозу препарату. Препарат призначають дітям віком до 6 місяців — по 2 дози 2 рази на добу протягом 7–14 діб; у тяжких випадках можна збільшити кратність прийому препарату до 3 разів на добу і продовжити курс лікування до 21 доби.

Алогенні антисироватки отримують з сироватки крові донорів, заздалегідь вакцинованих специфічними антигенами. Препарати імуноглобулінів, отримані з нормальної або імунної сироватки, вводять внутрішньом’язово, а спеціальні, дезагрегуючі імуноглобуліни — внутрішньовенно.

Нормальний донорський імуноглобулін містить чимало антитіл різної специфічності, направлених проти всіх інфекцій, перенесених донором або таких, що утворилися в результаті вакцинації. Як правило, такі імуноглобуліни використовують для імунотерапії затяжних, уповільнених інфекцій.

Внутрішньовенний імуноглобулін (ВІГ) показаний для замісної терапії при первинних імунодефіцитах (агаммаглобулінемія) і при вторинних імунодефіцитах при тяжких гнійно-септичних захворюваннях.

Імуноглобулін людини нормальний для в/м уведення випускається в ампулах по 1,5 мл. Застосовується для профілактики кору, інфекційного гепатиту, кашлюку, менінгококової інфекції, поліомієліту, грипу, тому що містить невелику кількість антитіл проти цих інфектів.

Профілактика кору. З 3 міс., якщо не хворів на кір і невакцинований, не пізніше 4 діб після контакту з хворим: дітям — 1,5 або 3 мл (залежно від стану здоров’я і часу з моменту контакту), дорослим — 3 мл одноразово.

Профілактика поліомієліту. Неприщепленим або таким, що не пройшли повний курс вакцинації, дітям якомога раніше після контакту з хворим на паралітичну форму поліомієліту — 3–6 мл одноразово.

Профілактика гепатиту А. Дітям 1–6 років — 0,75 мл, 7–10 років — 1,5 мл, старшим за 10 років і дорослим — 3 мл одноразово; повторне введення за показаннями не раніше ніж через 2 місяці.

Профілактика і лікування грипу. Дітям віком до 2 років — 1,5 мл, 2–7 років — 3 мл, старшим за 7 років і дорослим — 4,5–6 мл одноразово. При тяжких формах грипу показане повторне введення через 24–48 годин.

Профілактика кашлюку. Не хворіючим на кашлюк дітям — по 3 мл двократно з інтервалом 24 години.

Профілактика менінгококової інфекції. Дітям від 6 міс. до 7 років, не пізніше 7 діб після контакту з хворим на генералізовану форму інфекції (незалежно від серогрупи збудника) — 1 мл (до 3 років включно) або 3 мл (старшим за 3 роки).

Гіперімунні імуноглобуліни цілеспрямованої дії отримують з сироватки крові спеціально імунізованих донорів. Ці препарати містять високий титр антитіл до відповідних збудників і використовують для екстреної імунотерапії й імунопрофілактики правця, грипу, кліщового енцефаліту, стафілококової інфекції.

Імуноглобулін людини антистафілококовий застосовують для лікування захворювань стафілококової етіології у дітей і дорослих. При генералізованій стафілококовій інфекції імуноглобулін вводять в/м 1 раз на добу. Мінімальна разова доза становить 5 МО антиальфастафілолізину на 1 кг маси тіла (для дітей до 5 років разова доза — не менше ніж 100 МО). При локалізованій стафілококовій інфекції мінімальна разова доза препарату — не менше ніж 100 МО. Курс лікування — 3–5 ін’єкцій, які вводять щоденно або через день залежно від тяжкості захворювання, стану хворого і терапевтичного ефекту. Випускається в ампулах по 3 мл (1 доза — 100 МО), 5 мл (1 доза — 100 МО).

Протиправцевий донорський імуноглобулін. З метою його отримання заздалегідь відбирають донорів з числа осіб, імунізованих правцевим анатоксином. Донорів імунізують повторно правцевим анатоксином і через 3 тижні з їх крові виділяють гамма-глобулінову фракцію за кількістю правцевого антитоксину 12–14 MО на 1 мл. Протиправцевий донорський імуноглобулін використовують для екстреної профілактики правця у людей із підвищеною чутливістю до кінського білка.

Імуноглобулін людини проти вірусу герпесу простого 1-го типу для в/м введення. Застосовують для лікування гострої або загострення хронічної герпесвірусної інфекції 1-го типу (herpes labialis). Уводять імуноглобулін по 4,5 мл (3 ампули) в/м 1 раз у 3 дні, до 5 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл у вигляді 10% розчину імунологічно активної фракції білка.

Імуноглобулін людини проти вірусу герпесу простого 2-го типу для в/м введення. Застосовують для лікування гострої або загострення хронічної герпесвірусної інфекції 2-го типу (herpes genitalis). Первинна і рецидивуюча генітальна герпетична інфекція — в/м 1,5 мл (1 доза) один раз на три дні. Курс лікування — 7 ін’єкций, а також місцево — обробка пухирчастих герпетичних висипань. Герпетична генітальна інфекція у вагітних жінок — перший курс лікування проводять після 12 тижнів вагітності. Препарат уводять в/м 1,5 мл (1 доза) 1 раз у три дні, всього 6 ін’єкцій. Другий курс проводять після 36 тижнів вагітності. Препарат вводять в/м 1,5 мл (1 доза) 1 раз у три дні, 6 ін’єкцій. Препарат також застосовується у вигляді місцевих інстиляцій в уретру і піхву. Імуноглобулін вводять інтравагінально шприцем без голки протягом 5 днів після попереднього промивання піхви фізіологічним розчином. Випускається в ампулах по 1,5 мл.

Зостевір(імуноглобулін проти вірусу Varialla zoster людини рідкий) для в/м введення. Застосовують для лікування гострої або загострення хронічної герпесвірусної інфекції 6-го типу (herpes zoster), також ослабленим хворим з імунодефіцитами після імуносупресії, пересадки кісткового мозку. Вводять імуноглобулін по 3 мл (2 ампули) в/м, 1 раз у 3 дні до 9 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл.

Герпімун-6(імуноглобулін проти вірусу герпесу 6-го типу людини рідкий) для в/м введення. Застосовують для лікування хворих на герпетичну інфекцію з ураженням нервової системи, викликану вірусом герпесу 6-го типу. Вводять в/м по 3 мл (2 ампули по 1,5 мл) один раз у три дні до 9 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл.

Імуноглобулін людини антицитомегаловірусний. Застосовують для лікування цитомегаловірусної інфекції у дорослих і дітей. Вводять в/м 1 раз на добу. Для лікування ЦМВ-інфекції у новонароджених вводять по 0,5 мл на 1 кг маси тіла на добу з інтервалом 2–3 доби. Курс лікування — до 3 ін’єкцій. Для лікування ЦМВ-інфекції у дітей молодшого віку вводять по 1,5 мл (1 ампула) з інтервалом між ін’єкціями 5 діб. Курс лікування — до 5 ін’єкцій. Жінкам із тяжким акушерським анамнезом, у тому числі вагітним, — по 1,5 мл (1 ампула) 1 раз у 3 дні. Курс лікування — до 5 ін’єкцій. При ураженні ЦНС у дорослих вводять по 4,5 мл (3 ампули по 1,5 мл) 1 раз у 3 дні. Курс лікування — до 5 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл.

Цитобіотект (імуноглобулін антицитомегаловірусний людини рідкий для внутрішньовенного введення) застосовують: при гострій інфекції ЦМВ у недоношених новонароджених і грудних дітей; за показаннями дітям з первинними і вторинними імунодефіцитами; для лікування ЦМВ-інфекції у реципієнтів після трансплантації кісткового мозку або органів і тканин. Вводять внутрішньовенно краплинно (1 мл/хв). Одноразова доза — 50 МО/кг маси тіла. При трансплантації введення (1 мл/кг маси тіла) слід починати в день попередній перед трансплантацією і в день трансплантації. Терапія маніфестуючої інфекції — 2 мл/кг кожні два дні до зникнення клінічних симптомів. Випускається у флаконах: 10% розчин — 10 мл, 5 % — 50 мл.

Імуноглобулін людини проти вірусу Епштейна — Барр. Застосовують для лікування захворювань, викликаних вірусом Епштейна — Барр, у тому числі енцефаліту, енцефаломієліту, менінгоенцефаліту, арахноенцефаліту, арахноїдиту, енцефалополірадикуліту, інфекційного мононуклеозу. Дорос-лим імуноглобулін вводять внутрішньом’язово по 4,5 мл (3 ампули по 1,5 мл) 1 раз у три дні. Курс лікування — до 5 ін’єкцій. Для лікування інфекційного мононуклеозу ВЕБ-етіології дітям старшим за 3 роки імуноглобулін уводять внутрішньом’язово по 3 мл (2 ампули по 1,5 мл) 1 раз у 3 дні. Курс лікування — до 5 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл.

Гепатоімун (імуноглобулін проти вірусу гепатиту В людини рідкий) Термінова профілактика гепатиту В: після контакту з інфікованим матеріалом (кров, плазма, сироватка), після поранення медичними інструментами, при потраплянні інфекційного матеріалу на слизові оболонки (у рот, очі та ін.). З метою термінової профілактики гепатиту В препарат вводять в/м у дозі 6–10 МО на 1 кг маси тіла якомога раніше після контакту (протягом 24–48 годин). Термінова профілактика у дорослих і дітей старших за 10 років, які належать до груп підвищеного ризику інфікування вірусом гепатиту В (контактні в осередках гепатиту В, перед операціями, гемотрансфузіями, гемодіалізом та ін.), не щеплених проти гепатиту В, препарат уводять з розрахунку 6–8 МО на 1 кг маси тіла. Дітям віком до 10 років препарат уводять у дозі 100 МО. Випускається в ампулах по 1 мл (1 мл — 50 МО).

Імуноглобулін людини антихламідійний застосовують для лікування хламідійної інфекції (ураження урогенітальних шляхів — сальпінгіт, сальпінгоофорит, кольпіт, уретрит, простатит, цистит, уретропростатит, невиношування вагітності, безпліддя та ін.). Для лікування урогенітальної хламідійної інфекції у дорослих, в тому числі вагітних жінок, імуноглобулін вводять по 1,5 мл (1 доза) 1 раз у 3 дні в/м до 6 ін’єкцій. Препарат також застосовується у вигляді місцевих інстиляцій в уретру і піхву в дозі 1,5 мл (1 ампула). Випускається в ампулах по 1,5 мл (1 доза).

Уреаплазма-імун (імуноглобулін проти Ureaplasma urealiticum людини рідкий) застосовують для лікування уреаплазмозу. Препарат вводять в/м по 3 мл (2 ампули по 1,5 мл) 1 раз у 3 дні до 7 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл (1 доза).

Мікоплазма-імун (імуноглобулін проти р120 Mycoplasma hominis людини рідкий) застосовують для лікування мікоплазмозу. Препарат вводять в/м по 3 мл (2 ампули по 1,5 мл) 1 раз у 3 дні до 7 ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1,5 мл (1 доза).

Імуноглобулін людини проти Toxoplasma Gondii застосовують для лікування токсоплазмозу (ураження урогенітальних шляхів, жінкам із тяжким акушерським анамнезом, у тому числі вагітним). Перший курс лікування вагітних жінок з симптомами токсоплазмової інфекції або хронічного токсоплазмозу і пов’язаної з ним акушерської патології проводиться після 12–15 тижнів вагітності. Імуноглобулін вводять в/м по 1,5 мл 1 раз у 3 дні курсом 7–10 ін’єкцій. Другий курс лікування проводиться після 30 тижнів вагітності за такою самою схемою. Перший курс лікування хворих із симптомами ураження урогенітальних шляхів на фоні токсоплазмозу проводиться за такою ж схемою. Пацієнткам-жінкам призначають другий курс лікування імуноглобуліном через 4 тижні після першого, під наглядом лікаря. Випускається в ампулах по 1,5 мл (1 доза).

Імуноглобулін людини антирезус Rh0(D) застосовують Rh0(D)-негативним жінкам, не сенсибілізованим Rh0(D)-антигеном, — таким, які не виробили резус-антитіл, народивши Rh0(D)-позитивну дитину, а також при штучному перериванні вагітності жінкам, не сенсибілізованим Rh0(D)-антигеном у випадку резус-позитивної належності Rh0(D) крові чоловіка. Імуноглобулін вводять по 7 мл (1 доза) в/м одноразово. Породіллі — протягом перших 48 годин після пологів. При штучному перериванні вагітності — безпосередньо після закінчення операції, під спостереженням лікаря. Випускається у флаконах по 7 мл (1 доза).

Імуноглобулін для профілактики і лікування кліщового енцефаліту готують з сироваток крові імунізованих донорів з підвищеним рівнем антитіл до вірусу кліщового енцефаліту. У випадках присмоктування кліщів вводять в/м одноразово — 1 мл 10% розчину дітям до 12 років, від 16 років і старшим — по 3 мл. Для лікування вводять по 3 мл в/м через 10–12 годин у перші 3 дні.

Препарати на основі моноклональних антитіл,що отримуються з антитілоутворюючих гібридних клітин тварин і людини. Основним напрямом їх застосування є пригнічення збудника або модифікація імунної відповіді шляхом скріплення деяких ключових його чинників моноклональними антитілами. Наприклад, отримані такі антитіла проти респіраторно-синцитіального вірусу; ФНП-b для пригнічення запалення при сепсисі, CD20+-лімфоцитів для лікування ревматоїдного артриту і СЧВ.

 

Імунореабілітація

Імунореабілітація (ІР) — комплекс імунологічних, імунокорегуючих, соціальних, екологічних, біомедичних заходів імунопрофілактики, направлених на відновлення (нормалізацію, досягнення клініко-імунологічної ремісії, зникнення або мінімалізацію рецидивів при хронічній формі) зміненої імунологічної реактивності хворого, популяції або певного контингенту населення.

Спеціалізована імунореабілітація проводиться при захворюваннях, у патогенезі яких превалюють симптоми імунопатології (автоімунні й імунодефіцитні захворювання), і для неї методи імунокорекції є провідними.

Прикладна імунореабілітація використовується при решті захворювань, де необхідна базисна терапія.

Комплексна програма імунореабілітації включає такі періоди:

  • клінічний (14–45 днів) — базисна імунореабілітація з використанням методів імунокорекції, направлених на відновлення функцій імунної системи;
  • амбулаторний (до 3 років) — відновна імунореабілітація, застережлива, рецидиви;
  • санаторно-курортний — підтримуюча імунореабілітація, застосована після зникнення ознак хвороби.

 

Індивідуальна імунореабілітація направлена на хворого з імунодефіцитом з метою відновлення реактивності, або на хворого з алергією для зниження підвищеної реактивності.

Популяційна імунореабілітація направлена на відновлення системи імунітету групи населення. Імунореабілітації можуть піддаватися колективи підприємств з виробництвом, що має шкідливі умови праці, приводить до зміни реактивності — імуномодуляції. Ця ІР колективу тісно пов’язана з соціальною ІР, що передбачає комплекс засобів для поліпшення умов праці та соціального захисту. Імунореабілітація особливо необхідна населенню, що проживає в екологічно несприятливих регіонах, таких як зони Чорнобиля, Семипалатинська та інші забруднені радіонуклідами райони.

Екологічна імунореабілітація — це усунення імунотропних дій чинників зовнішнього середовища, що призводять до тимчасових імуномодуляцій у здорових людей і стійких імуномодуляцій у хворих, що реалізовуються як імунодефіцити, алергія, автоімунні захворювання, лімфопроліферативні синдроми. Тому заходи щодо ліквідації забруднення навколишнього середовища — повітря, води, рослин, отримання екологічно чистої їжі — становлять основу екологічної ІР. Переселення, зміна місцевості, особливо для чутливих людей, на більш-менш тривалий період — один із заходів екологічної імунореабілітації організму. Якщо такі заходи супроводжуються поліпшенням соціально-економічних умов життя і системою оздоровчих заходів, то вони є основою комплексної імунореабілітації. Іноді цих заходів досить для усунення транзиторних, тимчасових несприятливих імуномодуляцій.

Проте при стійких імуномодуляціях, ускладнених клінічними проявами інфекційно-запальних або алергічних захворювань, потрібний додатковий комплекс заходів і засобів як нелікарської, так і лікарської дії на організм у вигляді обгрунтованих схем імунореабілітації.

Застосування імунокорегуючих, імуномодулюючих засобів повинно обґрунтовуватися як клінічними, так і лабораторними даними обстеження хворого. Переважно на першому етапі використовують засоби рослинного походження типу препаратів ехінацеї і адаптогенів, які за необхідності можна комбінувати з тимічними імуномодуляторами, які не дають ускладнень.

Кожен віковий період вимагає особливих підходів до ІТ і ІР, пов’язаних з особливостями вікової імунопатології: у дітей це природжена імунопатологія й імунодефіцити, що виявляються як вірусно-бактерійні процеси; у юнацький період — особливості подальшого становлення і модуляції системи імунітету, в середньому віці — професійні й екологічні види патології; у літньому віці — системно-соматичні, комбіновані порушення.


Similar articles

Authors: О.В. Ломакіна, Н.Г. Риндіна, О.І. Шушляпін, Д.В. Ольховський Харківський національний медичний університет
"News of medicine and pharmacy" Антимикробная терапия и пульмонология (408) 2012 (тематический номер)
Date: 2012.06.05
Сучасні технології виготовлення вакцин
Authors: Чернишова Л.І., Лапій Ф.І. - Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ
"Child`s Health" 4 (55) 2014
Date: 2014.08.08
Categories: Family medicine/Therapy, Pediatrics/Neonatology
Sections: Medical education
Сучасні технології виготовлення вакцин
Authors: Чернишова Л.І., Лапій Ф.І. — Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ
"News of medicine and pharmacy" 6 (535) 2015
Date: 2015.06.12
Sections: Medical education

Back to issue