Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" Гастроэнтерология (419) 2012 (тематический номер)

Back to issue

Комплексний підхід у лікуванні гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

Authors: О.В. Новак, к.м.н., доцент - Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава; В.П. Петренко, к.м.н. - Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського

print version

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) набуває все більшого поширення й займає близько 80 % у структурі захворювань шлунково-кишкового тракту. В останній час спостерігається зростання захворюваності на ГЕРХ, особливо серед осіб молодого і середнього віку, що, безумовно, впливає на якість життя цих хворих та рівень їх працездатності й потребує пошуку нових підходів у комплексному лікуванні хворих на ГЕРХ.

Враховуючи різноманітність патогенетичних механізмів розвитку захворювання і його клінічних проявів, на сьогодні розроблені схеми лікування, що спрямовані на різні ланцюги патогенезу цього захворювання. Це, перш за все, врегулювання способу життя хворого, дотримання рекомендацій стосовно дієтичних заходів, застосування кислотознижуючих засобів, препаратів, які регулюють моторно-евакуаторну функцію шлунка (прокінетики), впливають на функціональний стан нервової системи.

Однак, на наш погляд, у лікуванні цього захворювання недооцінена роль фізіотерапевтичних методів, які можуть впливати й на рівень кислотоутворюючої функції шлунка, його моторно-евакуаційні властивості, регуляторну функцію нервової системи, трофічні властивості слизової оболонки шлунка й стравоходу.

Залежно від стадії захворювання й ступеня ураженості стравоходу комплекс фізіотерапевтичних методів може застосовуватися як самостійно, так і в поєднанні з медикаментозним лікуванням. При цьому можна зменшити кількість лікарських засобів, замінивши їх на певні методи фізіотерапевтичного впливу, зменшити дози ліків, збільшити інтервали їх прийому.

Метою даного дослідження було порівняння ефективності лікування хворих на ГЕРХ із застосуванням медикаментозної терапії і при поєднанні фармакотерапії з методами апаратної фізіотерапії.

Клінічні спостереження проведені на базі гастроентерологічного центру Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського і терапевтичного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні відновного лікування. У групу дослідження ввійшли 70 хворих на ГЕРХ чоловічої статі віком від 20 до 43 років, у яких були наявні симптоми ГЕРХ понад 6 місяців і діагноз ендоскопічно підтверджений. Пацієнти з хелікобактерною інфекцією й супутньою патологією інших органів не включалися. Тривалість захворювання становила від півроку до двох років. За ступенем тяжкості, відповідно до Лос-Анджелеської класифікації (1996), хворі розподілились таким чином: зі ступенем А — 44 %, із ступенем В — 49 %, із ступенем С — 7 %. За результатами клінічного й ендоскопічного обстеження хворі були рівномірно розподілені на дві групи.

Першу групу хворих склали 32 хворих із ГЕРХ, які дотримувались дієти й приймали традиційну базисну медикаментозну терапію, що включала застосування кислотознижуючих препаратів (ІПП, антациди), а також прокінетиків, седативних засобів.

Друга група хворих — 38 осіб — разом з базисною медикаментозною терапією отримувала лікування із застосуванням фізіотерапевтичних методів.

Завдання фізіотерапії в лікуванні ГЕРХ полягають у зниженні кислотоутворюючої функції шлунка, у регуляції моторики шлунково-кишкового тракту, підвищенні скоротливої здатності нижнього сфінктера стравоходу.

Найбільш патогенетично обґрунтованим у вирішенні цих задач є застосування синусоїдально-модульованих струмів. Особливістю дії цих струмів порівняно з іншими методами є їх здатність підсилювати замикаючу функцію кардії, знижувати секреторну й моторну функції шлунка. Процедури проводились у перемінному режимі, при поперечному розташуванні електродів, глибина модуляцій від 25 до 50 %, частота 100 Гц, I і IV рід робіт, по 3 хв кожний.

Хворим з підвищеною вегетативною лабільністю призначався електросон (очно-потиличне розташування електродів, при частоті імпульсів до 5 Гц, силі струму 3–5 мА, тривалість 15–20 хв через день, 8–10 процедур на курс лікування). Електросон здійснює протибольову, трофічну, антиспастичну, антигіпоксичну дії, пригнічує вагусний вплив, регулює й нормалізує всі функціональні системи організму, позитивно впливає на психоемоціональний стан.

Враховуючи порушення трофічних властивостей слизової оболонки стравоходу у хворих на ГЕРХ, обґрунтованим є призначення таким хворим магнітотерапії. Магнітне поле впливає на процеси мікроциркуляції й таким чином забезпечує поліпшення трофіки слизових оболонок, а також здійснює протизапальну, болезаспокійливу, протинабрякову дії. Вплив проводився за допомогою апарату «Полюс-1» циліндричним індуктором, який встановлювали над надчеревною ділянкою в синусоїдальному безперервному режимі, з частотою 50 Гц, напруженістю близько 200 Е, 6–12 хв, до 10 процедур на курс лікування.

У результаті проведених досліджень було встановлено позитивну динаміку захворювання в обох групах хворих, але в другій групі, яка поряд із базисною терапією отримувала комплекс фізіотерапевтичних методів, основні прояви захворювання (печія, больовий синдром, відрижка, відчуття важкості в епігастрії) зникли на 5–7-й дні лікування у 86 % хворих, також відмічалася позитивна динаміка ендоскопічних змін у 72 % хворих.

У першій групі хворих, яка отримувала базисну терапію без застосування фізіотерапевтичних методів, зникнення клінічних проявів захворювання відмічалося на 1–14-й дні лікування у 57 % хворих, покращення ендоскопічної картини спостерігалось у 42 % хворих.

Таким чином, у хворих, які отримували поряд із медикаментозною терапією фізіотерапевтичне лікування, значно швидше поліпшувався загальний стан, зникали основні клінічні прояви захворювання з одночасним покращенням ендоскопічної картини.

Враховуючи також неоднозначне ставлення клініцистів до тривалого застосування кислотознижуючих препаратів і прокінетиків у зв’язку можливим виникненням побічних ефектів на фоні їх прийому, лікарям, на наш погляд, необхідно більш виважено й диференційовано підходити до лікування хворих на ГЕРХ і частіше застосовувати в комплексному лікуванні немедикаментозні методи, а саме патогенетично обґрунтовані фізіотерапевтичні засоби, що дасть змогу в більш короткі терміни лікування досягти позитивного клінічного ефекту з меншою кількістю побічних ефектів, зменшити економічні витрати на лікування.


Bibliography

1. Бабак О.Я., Шапошникова Ю.Н. Эзофагеальные и экстраэзофагеальные проявления ГЭРБ: основы диагностики и лечения. — Харьков: Харьк. гос. мед. ун-т, 2005. — 45 с.

2. Ивашкин В.Т., Трухманов А.С. Современный подход к терапии гастроэзофагеальной рефлюксной болезни во врачебной практике // Рус. мед. журн. — 2003. — № 2. — С. 43-48.

3. Рациональная фармакотерапия заболеваний органов пищеварения: Рук-во для практикующих врачей / В.Т. Ивашкин, Т.Л. Лапина и др.; под общ. ред. В.Т. Ивашкина. — М.: Литтерра, 2003. — 1046 с.

4. Бабак О.Я., Фадеенко Г.Д. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь. — К.: Интерфарма-Киев, 2000. — 175 с.

5. Лапина Т.Л. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь: изменчивая и консервативная позиция // Болезни органов пищеварения. — 2009. — Т. 9, № 1. — С. 1-4.

7. Исаков В.А. Новая парадигма ГЭРБ и длительная терапия ингибиторами протонного насоса // Эксперим. и клин. гастроэнтерология. — 2006. — № 4. — С. 53-58.

8. Лазебник Л.Б., Бордин Д.С., Машарова А.А. Со­временное понимание гастроэзофагеальной болезни: от Генваля к Монреалю // Эксперим. и клин. гастроэнтерол. — 2007. — № 5. — С. 4-10.

9. Koshino K., Adachi K., Furuta K. et al. Effects of mosapride on esophageal functions and gastroesophageal reflux // J. Gastroenterol. Hepatol. — 2010. — Vol. 25, № 6. — P. 1066-1071.


Back to issue