Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"News of medicine and pharmacy" 15 (425) 2012

Back to issue

Видатний учений та засновник вітчизняного акушерства Нестор Максимович-Амбодік

Authors: І.І. Нікберг - професор, член-кореспондент Російської академії природознавства, м. Сідней, Австралія

print version

До славетної та всесвітньо відомої когорти вчених-медиків українського походження належить видатний учений та лікар, засновник ­вітчизняного акушерства Нестор Максимович Максимóвич.

Оскільки його по батькові та прізвище збігалися, він користувався псевдонімом Амбодік (лат. аmbo dic — двічі скажи). Народився Н. Максимович-Амбодік 27 жовтня 1744 року в селі Веприк на Полтавщині (зона розташування Гадяцького полку Запорізького війська) у родині священика церкви цього полку. У 13 років вступив до Київської духовної академії. У XVIII ст. Київська академія була відомим та авторитетним культурно-освітнім закладом Європи, у якому охоче навчалися вихідці не тільки з України та Росії, а й з інших країн Східної Європи. Багато випускників Київської духовної академії працювали в Росії перекладачами, вчителями, у видавничій та багатьох інших сферах державного та громадського життя. Саме з випускників цієї академії значною мірою формувався контингент слухачів медичних шкіл Санкт-Петербурга, Москви та Кронштадта. Є документальні підтвердження того, що третина лікарів колишньої Російської імперії у XVIII ст. загальноосвітню підготовку здобула саме в Київській академії. Слід відзначити, що серед тих, кого після отримання лікарського диплому відряджали за державний або меценатський рахунок за кордон для розширення знань із медицини та отримання звання доктора медицини, переважно були теж колишні випускники Київської духовної академії. Під час перебування в академії, яку Нестор Максимович закінчив у 1768 році, він потоваришував із декількома співкурсниками, які згодом стали відомими вченими та лікарями. У їх числі був і все­світньо відомий засновник вітчизняної епідеміології Данило Самой­лович. Наступного року Н. Максимович вступив до медичної школи морського шпиталю у Петербурзі, де здобув первинну лікарську освіту. Завдяки призначеній для подібних заходів стипендії фонду княгині Є.Д. Голіциної у 1770 році Н. Максимович був відряджений до Страсбурзького університету, де вчився чотири роки та у вересні 1775 р. захистив докторську дисертацію «Про печінку людини» (De hepate humano), що отримала схвальні відгуки керівництва медичного факультету університету. Страсбурзький університет був обраний не випадково. Саме він став першим навчальним закладом такого рангу, у якому починаючи з 1728 р. лікарі мали змогу отримувати підготовку з акушерства. До речі, згадана стипендія дала можливість співкурсникам Н. Максимовича по Київській духовній академії М. Тереховському та А. Шумлянському, які згодом теж стали відомими вченими-лікарями, здобути медичну освіту за кордоном.

Протягом наступного року Н. Максимович відвідує різні лікувальні заклади Німеччини, у яких знайомиться з досвідом організації роботи та лікування хворих. Після повернення до Петербурга (вересень 1776 р.) складає екзамен у Медичній колегії (це була загальноприйнята процедура для всіх, хто повертався після навчання за кордоном). 19 вересня 1776 р. він здобув право на самостійну лікарську практику та був призначений молодшим лікарем у Петербурзький адміралтейський шпиталь. Крім цього, йому було доручено двічі на тиждень читати лекції з акушерства в медичній школі Санкт-Петербурзького суходільного шпиталю. До середини XVIII сторіччя спеціальних родопомічних закладів у Росії не було й у більшості випадків пологи приймали повитухи, серед яких було чимало малоосвічених в акушерській справі. Більш-менш кваліфікована акушерська допомога була доступна тільки жінкам із заможних родин, які мали можливість звертатися до лікарів-іноземців. Тільки в 1757 р. відкриваються перші «бабичьи школы», але викладання в них проводилося лікарями німецького походження, німецькою мовою та було переважно теоретичним. Потреба у вітчизняних лікарях-акушерах стала однією з актуальних проблем охорони здоров’я. Одним із перспективних шляхів вирішення цієї проблеми були відрядження молодих лікарів для навчання за кордоном. У числі таких лікарів Н. Максимович у 1777 р. знову відправився за кордон із цільовим завданням розширення знань з акушерства. Та коли через рік він повертається, після нетривалого періоду читання лекцій у школі адміралтейського шпиталю його чомусь переводять до другорядної школи Кронштадтського шпиталю, у якій доручають читати лекції з фізіології, хірургії та фітотерапії. Це змушує Н. Максимовича, посилаючись на підготовку й закордонне навчання з метою подальшої лікарської роботи в галузі акушерства, подати офіційне прохання про повернення до Санкт-Петербурга. Мабуть, завдяки тому, що пішов у відставку професор Петербурзької «бабичьей школы» А. Ліндеман і претендентів-іноземців не було, у травні 1781 р. на його місце призначається Н.М. Максимович. Будучи переконаним, що «общественная и государственная польза требует, дабы теоретическая и практическая повивальная и прочие лекарские науки на российском языке преподаваемы были», він першим з акушерів почав читати лекції російською мовою. Почавши викладацьку діяльність, перш за все реорганізує навчальний процес, вводячи обов’язкові практичні заняття безпосередньо біля ліжок вагітних та під час пологів. Він відзначав: «Умо­зрение с опытом действия сопряжено неразрывным союзом. Недостаточно прочесть какую ни есть о повивальной науке книгу и выслушать словесные наставления. Надобно присутствие при родах». У 1782 р. він стає першим вітчизняним лікарем, який отримав звання професора акушерства. Викладацьку діяльність з акушерства він продовжив як професор Повивального училища, а з 1786 р. — Повивального інституту. У 1793 р. обраний почесним членом Медичної колегії. За деякими даними, Н. Максимович деякий час був особистим лікарем Катерини II (1784 р.). Припинивши в 1798 р. викладацьку діяльність, надалі працював консультантом Калинківської лікарні у Санкт-Петербурзі та займався письменницькою діяльністю. Помер він 24 липня 1812 р. на 68-му році життя.

Ще в 1761 році М.В. Ломоносов у своєму відомому листі «О сохранении и раз­множении российского народа» висловлює пропозиції, спрямовані на підвищення народжуваності, зниження захворюваності та смертності дітей. При цьому він вказує на необхідність видання російськомовного керівництва з акушерства, яке б узагальнювало досвід як західноєвропейських учених, так і вітчизняних повитух. Без цього було неможливо забезпечити повноцінне навчання та залучення до нього багатьох бажаючих у «бабичьих школах», відкритих у Санкт-Петербурзі та Москві у 1757 р. Відомо, що за перші 20 років існування московської школи в ній отримали звання сертифікованих «повивальных бабок» тільки 35 жінок, із них російськомовних тільки п’ять. Серед підручників та посібників із питань акушерства, написаних Н. Максимовичем, особливе значення має книга «Искусство повивания, или Наука о бабичьем деле и т.д., на шесть частей разделенная и многими рисунками снабденная» (СПб., 1784–1786). Цей твір став першим вітчизняним підручником з акушерства, написаним російською мовою, та зберігав своє значення для декількох поколінь студентів та лікарів. У ньому він описує морфологію жіночих статевих органів, значення, методику та показання для акушерського дослідження вагітної та породіллі, дотримання при такому дослідженні суворої чистоти. Окремо й детально зупиняється на питаннях, пов’язаних із відхиленням від норми будови жіночого таза, створює класифікацію вузького таза, описує методи сприяння пологам, коли він вузький. При цьому Максимович закликав до стриманості та обережності при застосуванні щипців та інших методів активного втручання у процес пологів, обмежуючи такі втручання тільки випадками тяжких пологів, пов’язаних із деформаціями таза, аномальним плодом, неправильним його положенням і подібними ситуаціями. У викладанні широко застосовував демонстраційні засоби, зокрема зроблені за його моделями фантом жіночого таза з лялькою-дитиною, сталеві щипці з дерев’яними ручками та ін. Хоча Н. Максимович був прибічником природного перебігу пологів, при клінічній необхідності він широко використовував і методи зовнішнього сприяння. Зокрема, увів у практику накладання акушерських щипців. У дискусії стосовно ставлення суспільства до проблеми абортів Н. Максимович дотримувався думки про пріоритет медичних показань щодо нього, при цьому у критичних ситуаціях на перше місце ставив життя матері, а не врятування плода. Велику увагу приділяв патології вагітності та хворобам вагітної жінки, які супроводжують період вагітності та пологів. У сучасній акушерській практиці зберігся запропонований Н. Максимовичем метод масажу матки з метою запобігання післяпологовій кровотечі. У наступні роки отримала підтримку та практичне втілення пропозиція Н. Максимовича щодо хірургічного втручання при позаматковій вагітності. Активну викладацьку діяльність Н. Максимович поєднував із досить напруженою лікарсько-акушерською практикою. Про це свідчить, зокрема, звіт, поданий Н. Максимовичем до Медичної колегії, про один із років його праці. У звіті, зокрема, указано, що він був задіяний у прийнятті 234 пологів, у т.ч. у 23 із накладанням щипців. Розуміючи, що нормальні пологи є тільки початком майбутнього життя людини і самі по собі не гарантують її подальшого здоров’я, Н. Максимович проявив себе не тільки як засновник наукового акушерства, а й як один із засновників вітчизняної педіатрії. П’яту частину його видатного твору «Искусство повивания» можна розглядати як перший російськомовний підручник із педіатрії. У ньому висвітлені питання фізіології та гігієни дитини, розповідається про найбільш поширені захворювання дитячого віку та методи їх лікування та профілактики. При цьому автор ще раз підкреслює пріоритет здорового способу життя. Максимович, зокрема, такі слова адресує молодим жінкам: «…родить малыша — лишь начало дела, на то и дурна способна. Помните, что молочко ваше лучшее кормление в мире. Научитесь верно пеленать и одевать свое дитя, как гулять с ним, кормить, не забывайте о детских забавах...» І далі: «Ко врачеванию младенческих болезней едва требуются лекарства. По крайней мере следует выбирать из них самые легчайшие, да и то только по необходимой нужде». «Добропорядочное содержание детей, касательно окружающих вещей, особливо же, воздуха, одежды, пищи и прочего: начиная от самого их рождения до отроческого возраста, тщательно наблюдаемое, может и должно почесться тогда наилучшим и наиполезнейшим, когда оное с самою природою наиболее сходствует». Н. Максимович особливу увагу привертав до необхідності дотримання здорового способу життя вагітної, підкреслюючи, що це є важливою умовою як нормальних пологів, так і здоров’я новонародженої дитини. Він пише: «Беременная жена, как скоро почувствует, что она во своей утробе зачала, сугубо обязывается всячески наблюдать добропорядочную жизнь во всем ея состоянию приличную; ибо она должна пещися не токмо о предохранении собственного здравия, но еще иметь попечение и о соблюдении носимого ею утробного плода».

У книзі «Врачебное веществословие» він чітко визначає профілактичну («правила полезные и нужные, к соблюдению здравия относящиеся») та лікувальну медицину («каким образом и коими средствами болезни исцелять должно») як взаємопов’язані складові. До корисних та потрібних правил він відносить, зокрема, здорове харчування, гігієну одягу, здоровий спосіб та режим життя, чистоту навколишнього середовища, використання його природних факторів, фізичну культуру. Усе це викладається доступно як лікарям, так і тим освіченим людям, які не мають медичної освіти.

Вільно володіючи латинською, німецькою та французькою мовами, він переклав російською іноземні медичні книги та підручники. Як указують дослідники літературної творчості Н. Максимовича, схильність його до занять літературою знайшла відображення навіть у написаних ним медичних працях. Прикладом є наведений в «Искусстве повивания» (1785 р.) вірш, у якому описані пологи. Н. Максимович також включав до своїх творів і власноруч зроблені малюнки.

Однією з причин, що гальмували розвиток вітчизняної медичної науки та лікарської практики, була відсутність російськомовної професійної медичної термінології. Н. Максимович був одним із перших, хто приділив велику увагу цьому питанню і уклав спеціальні термінологічні словники. Він планував укласти три словники, але встиг надрукувати «Анатомо-физиологический словарь, на российском, латинском и французском языках, с кратким описанием сих наук» (СПб., 1783) та «Словарь медико-хирургический на латинском и российском языках собранный» (СПб., 1780). Цим книжкам передувала «Физиология или естественная история о человеке и проч.». Праці Н. Максимовича («Словарь ботанический», 1795 р., «Первоначальные основания ботаники», 1796 р., «Новый ботанический словарь», 1804, 1808 рр., чотирьох­томне керівництво «Врачебное веществословие, или Описание целительных растений», 1783–1789 рр., що включало 134 кольорові малюнки) заклали основи вітчизняної фітотерапії. Він неодноразово підкреслював значення використання лікарських рослин у практиці надання медичної допомоги і пропагував розвиток лікарського рослинознавства. «Я смело могу сказать, что если бы все врачи и лекари тщательнее и прилежнее повторными опытами испытывали силу и действие растений, в своем отечестве прозябающих, то едва ли они имели нужду в выписывании новых, из чужих стран вывозимых, дорогих, но иногда вовсе бездейственных, лекарственных веществ». Він також запропонував класифікацію лікарських рослин за характером їх впливу на організм, включивши до неї, зокрема, рослини «мочегонительные», «усыпительные», «слабительные» та ін. У цих творах він пропагує використання лікарських рослин, дає численні поради щодо застосування їх при різних хворобах. Він роз’яснює можливість використання з лікувальною метою різних препаратів та рослин. Таке роз’яснення дає, наприклад, стосовно дії популярних на той час нашатирно-анісових крапель («краплі датського короля»), які «раздробляют и разводят вязкую мокроту в легких и пособляют извержению вон оной вредной мокроты». Розповідаючи про користь лікарських рослин, він вказує: «Чем больше с природой согласно будет врачевание приключающихся человеческому роду болезней, тем больших успехов от врачебной науки и вящей пользы от употребляемых лекарств впредь ожидать можно». Одним із захоплень Н. Максимовича була геральдика, великим знавцем якої він був. Їй була присвячена книга «Избранные эмблемы и символы» (1788, 1811), із поясненнями російською, німецькою, англійською, французькою та латинською мовами. Можливо, інтерес до питань геральдики, емблем та символів значною мірою був стимульований наявністю у Санкт-Петербурзі великої кіль­кості скульптур, пов’язаних із медичною тематикою (серед них скульптури Асклепія, Панацеї, Гігієї, богині пологів Люцини та ін.). Ще 1721 року за бажанням Петра I була видана книга про емблеми та символи Санкт-Петербурга, перевидана 1743 та 1788 р. Ознайомившись із цією книгою, Н. Максимович значно оновив та доповнив її (майже 70 сторінок нового тексту та зображень!), під його редакцією книга була видана в 1811 р. Вона була надрукована російською, латинською, французькою, німецькою та англійською мовами і була дуже популярною серед різних верств населення. На неї є посилання навіть у відомому творі І.С. Тургенєва «Дворянское гнездо». Персонаж цього твору Ф. Лаврецкий згадує таємничу книгу, «сочинение некоего Амбодика, под заглавием «Символы и эмблемы». В этой книге помещалось около тысячи частью весьма загадочных рисунков, с столь же загадочными толкованиями на пяти языках». Є припущення, що Н. Максимович був співавтором книги «О человеческом познании» (Санкт-Петербург, 1768 (?)), відомого філософа та політичного діяча Я.П. Козельского, який свого часу також вчився у Київській духовній академії. Максимович-Амбодік був прихильником руху масонів, входив до масонської ложі «Нептун», виконував обов’язки її секретаря (1780 р.).

Н. Максимович переклав російською мовою багато наукових та популяр­них творів зарубіжних авторів, у т.ч. «Начальные основания врачебной науки» Гуме (1786), «Врачебные наставления о любострастных болезнях» Пленка у трьох виданнях (1790, 1798, 1800) та ряд інших. Переклади іноземних книг він робив не автоматично, викладаючи текст, часто супроводжував його своїми коментарями, додавав свої фрагменти (у доповненому перекладі книги Пленка майже третина тексту належить Н. Максимовичу). І хоча був людиною скромного достатку, частину цих книг видавав за власний кошт.

 

Минуло 200 років із дня смерті Н. Максимовича-Амбодіка, та пам’ять про нього як видатного вченого-енциклопедиста та його науковий та лікарський внесок у становлення віт­чизняного акушерства, педіатрії, фіто-терапії та медичної термінології із вдячністю зберігається багатьма поколіннями нащадків. 


Similar articles

Роздуми щодо роковин Національної академії наук України: епілог як пролог успіху
Authors: Дземан М.І.
доцент, к.м.н., науковий співробітник Науково-виробничого центру ТОВ «ЕРБІС», ПП «Лабораторія ЕРБІС», м. Київ, Україна

"News of medicine and pharmacy" №6 (691), 2019
Date: 2019.06.10
Sections: Нistory of medicine

Back to issue