Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"Emergency medicine" 2 (49) 2013

Back to issue

Особливості організації і діяльності шпиталів в умовах надзвичайних ситуацій

Authors: Кочін І.В., Акулова О.М., Сидоренко П.І., Василенко В.М., Гут Т.М., Ільїна В.М., Гайволя О.О., Шило І.Ф., Трошин Д.О. ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» Кіровоградський базовий медичний коледж імені Є.Й. Мухіна Комунальна установа «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Запорізької обласної ради» Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Запорізької області, м. Запоріжжя

Categories: Family medicine/Therapy, Medicine of emergency

Sections: Clinical researches

print version

У всьому світі спостерігається стійка тенденція до зростання надзвичайних ситуацій (НС), що за останні 50 років збільшилися майже у 3 рази, а матеріальні збитки сягнули близько 3 % внутрішнього валового продукту. Важлива роль у виконанні завдань із надання екстреної медичної допомоги (ЕМД) та ліквідації медико­санітарних втрат при НС належить шпиталям, які надають кваліфіковану та спеціалізовану ЕМД постраждалим із найбільш тяжкими ушкодженнями.

Мета дослідження: визначити особливості організаційних заходів щодо підготовки шпиталів та їх діяльності у НС.

Матеріали та методи

Вивчено медико­санітарні наслідки НС техногенного, природного та екологічного характеру, проведено аналіз діяльності, результатів та узагальнення досвіду роботи формувань, закладів та шпиталів галузі охорони здоров’я, служби екстреної медичної допомоги та Державної служби медицини катастроф (ДСМК) з організації, медичної евакуації та надання кваліфікованої й спеціалізованої ЕМД при НС.

Результати та обговорення

Від ступеня готовності та стійкості функціонування закладів охорони здоров’я, організації взаємодії між ними багато в чому залежить вирішення завдань з медико­санітарного забезпечення населення в НС. Частина з них є базою для створення установ і формувань ДСМК, які беруть участь у здійсненні лікувально­евакуаційних, санітарно­гігієнічних і протиепідемічних заходів, інші забезпечують заклади охорони здоров’я, в тому числі шпиталі, ДСМК засобами надання ЕМД. На органи та заклади охорони здоров’я покладені завдання з організації та надання ЕМД населенню в НС, що ставить їх перед необхідністю планово забезпечити сталу роботу шпиталів для надання кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД при НС за будь­якої екстремальної обстановки.

Ліжкофонд, що буде розгортатись у закладах ДСМК, розраховується заздалегідь. Профіль виділених ліжок для цього в кожній області або місті визначається місцевими органами управління охорони здоров’я залежно від прогнозу величини і структури медико­санітарних втрат. Загальна кількість виділених ліжок розраховується згідно з вимогами самостійної ліквідації медико­санітарних наслідків НС на даній території. Для розрахунку мінімальної кількості ліжок, що планується, необхідно теоретичну кількість постраждалих, що прогнозується, які потребують госпіталізації при НС, помножити на коефіцієнт 2,2, який враховує можливості виходу з ладу шпиталю від дії руйнуючих факторів НС, запланованого для надання кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД при НС та руйнування шляхів евакуації до нього постраждалих. Так, при кількості в 500 постраждалих, що прогнозується, які будуть потребувати госпіталізації, мінімальна кількість ліжок, що планується, для надання кваліфікованої й спеціалізованої ЕМД при НС буде складати 500 · 2,2 = 1100 ліжок. Максимальна кількість ліжок, що планується, для ДСМК в умовах її повсякденної діяльності, не повинна перевищувати 5 % усього ліжкового фонду системи охорони здоров’я адміністративної території. Частина ліжкофонду територіального рівня за погодженням із місцевими органами виконавчої влади та відомствами зараховується до ліжкофонду державного рівня.

Загальними завданнями для шпиталів із підготовки до роботи в умовах НС є: прогнозування медико­санітарної обстановки та її оцінка при виникненні НС; організація заходів щодо підготовки шпиталів до роботи в НС; планування роботи шпиталів у НС; організація захисту особового складу шпиталів і матеріальних засобів від впливу вражаючих факторів НС із урахуванням прогнозованої обстановки; підвищення стійкості функціонування шпиталів в умовах НС.

Для забезпечення планової цілеспрямованої підготовки шпиталів до роботи в умовах НС регіональні органи управління охорони здоров’я видають їх керівництву завдання, у яких стисло викладена можлива (прогнозована) обстановка в межах адміністративної території при виникненні НС, які медичні формування ДСМК, у тому числі лікувальні відділення шпиталю будуть задіяні та в який термін їх необхідно привести у стан готовності з надання кваліфікованої й спеціалізованої ЕМД в екстремальних умовах при виникненні НС. У завданні також визначається порядок забезпечення шпиталів медичним, санітарно­господарським та спеціальним майном, транспортом. У тих випадках, коли за умовами прогнозованої обстановки НС не виключена можливість евакуації шпиталю, у завданні визначають місце його розташування після евакуації і порядок забезпечення транспортом.

Відповідальність за створення структури органів управління у лікувально­профілактичних закладах (ЛПЗ), підготовку лікувальних відділень та формувань у шпиталях до роботи в умовах НС несуть головні лікарі, які згідно з чинним законодавством є начальниками цивільного захисту (ЦЗ) своїх об’єктів. У ЛПЗ наказом начальника ЦЗ об’єкта (головного лікаря) створюється орган управління — штаб ЦЗНС об’єкта. Склад штабу залежить від структури та потужності ЛПЗ, його можливостей, розв’язуваних завдань з надання кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД у НС. Основний принцип створення органу управління в ЛПЗ на випадок НС — включення до його складу керівників основних структурних і функціональних підрозділів із визначенням їх професійних обов’язків відповідно до характеру виконуваної повсякденної роботи згідно з посадою.

При підготовці до роботи в умовах виникнення НС керівництво шпиталю вирішує два основні завдання. Перше завдання. Якщо шпиталь зазнає впливу вражаючих факторів НС, необхідно перш за все забезпечити захист хворих, персоналу, обладнання та інших матеріальних засобів. Далі, залежно від обстановки, приступити до надання кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД постраждалому населенню, у тому числі персоналу шпиталю, а також хворим, які можуть зазнавати впливу вражаючих факторів НС. Природно, що шпиталь може приступити до роботи, опинившись у зоні НС, тільки за певних умов. Друге завдання. Якщо шпиталь не зазнає впливу вражаючих факторів НС, то відповідно до плану перепрофілює ліжкофонд окремих лікувальних відділень, створює і забезпечує медичними кадрами безперебійну діяльність приймально­сортувально­діагностичного відділення шпиталю, надає ураженому населенню кваліфіковану та спеціалізовану ЕМД, приводить у готовність створені на його базі медичні формування ДСМК — спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги. Медичні формування (медичні бригади та медичні загони), створені у шпиталі, використовуються відповідно до сформованої обстановки й отриманих керівних розпоряджень територіального органу управління охорони здоров’я.

Праця медичних і технічних працівників у шпиталях ДСМК є більш інтенсивною, особливо при НС, оскільки вимагає більшого напруження при розв’язанні визначальних, життєво важливих питань великої кількості ушкоджених стосовно тактики лікування, виведення зі станів, що загрожують життю, виконання складних і об’ємних оперативних втручань, можливих ускладнень у післяопераційному періоді, застосування непростих медико­лікарняних технологій інтенсивного лікування, виходжування. Навантаження лікарів, медичних сестер, молодшого медичного персоналу у шпиталях ДСМК в умовах повсякденної шпитальної діяльності значно вище, ніж в інших міських лікарнях, та ще більше зростає при виникненні НС. Суттєвою особливістю й актуальним є питання перегляду та наукового обґрунтування штатних нормативів для шпиталів ДСМК для роботи в умовах повсякденної лікарняної діяльності та при виникненні НС.

Провідними організаційними особливостями при плануванні роботи шпиталів ДСМК у НС є: 1) розподіл ургентних хворих і постраждалих на три потоки – тих, які доставляються бригадами швидкої медичної допомоги, тих, що надходять за направленнями амбулаторно­поліклінічних закладів, і тих, які звертаються самостійно; 2) взаємопов’язане групування клінічних відділень та максимальне наближення їх до приймального відділення; 3) максимальне скорочення відстані між клінічними відділеннями з метою швидкого транспортування хворих (постраждалих); 4) установлення зручного, простого і надійного зв’язку між співробітниками шпиталю різних спеціальностей для проведення консультацій і консиліумів у приймальному, діагностичному, реанімаційному або спеціалізованих клінічних відділеннях. Ці наявні організаційні особливості шпиталів ДСМК необхідно враховувати й ефективно використовувати при наданні кваліфікованої й спеціалізованої ЕМД у НС.

При плануванні заходів щодо підготовки до роботи в умовах виникнення НС керівництво шпиталю незалежно від профілю використовує такі вихідні дані: можливу прогнозовану обстановку на адміністративній території; характеристику шпиталю та його кадрового складу; стан оснащення функціональних підрозділів об’єкта охорони здоров’я медичним майном з урахуванням завдань, покладених на них; стан захисту шпиталю від можливого впливу вражаючих факторів прогнозованої НС. Разом із тим залежно від профілю і призначення шпиталю необхідно враховувати і специфічні вихідні дані, що характеризують особливості його роботи з урахуванням завдань у НС. Так, при плануванні заходів у шпиталях істотне значення має вивчення планування розміщення функціональних відділень, їх профілю та ліжкової потужності. Особливу увагу слід приділяти оцінці стану під’їзних шляхів, майданчиків розвантаження уражених, плануванню приймального відділення та можливості його перепрофілізації у приймально­сортувальне або навіть у приймально­сортувально­діагностичне з високою інтенсивністю прийому уражених (до 30–50 осіб протягом 1 год).

План заходів шпиталю являє собою комплект документів, який забезпечує чітке і своєчасне переведення ЛПЗ у режим підвищеної готовності до НС, ефективну організацію медико­санітарного забезпечення при ліквідації наслідків НС. При загрозі виникнення НС безпосередньо на території шпиталю або на інших близько розташованих об’єктах виконуються такі основні заходи:

— приведення в робочу готовність у термін, встановлений територіальними органами управління, штабу ЦЗНС лікувального закладу;

— приведення в готовність медичних формувань у встановлений термін, їх використання відповідно до призначення з урахуванням медико­санітарної обстановки;

— приведення у готовність об’єктових формувань ЦЗ загального призначення (рятувальних, пожежогасіння, радіаційного та хімічного контролю тощо), призначених для захисту хворих та персоналу, ведення рятувальних робіт на території шпиталю та визначення порядку їх використання;

— виділення медичного персоналу для доукомплектування медичних формувань та лікувально­діагностичних підрозділів інших лікувальних установ, що отримали завдання для роботи в НС;

— виділення медичного персоналу та медичного майна з метою медико­санітарного забезпечення населення при його евакуації з міста і можливих небезпечних зон до місць тимчасового розселення, а також при розміщенні населення в захисних спорудах;

— виділення з урахуванням прогнозованої обстановки медичного персоналу для проведення санітарно­гігієнічних та протиепідемічних заходів серед населення, яке може опинитися на хімічно та радіо­активно забрудненій території або при виникненні масових інфекційних захворювань;

— визначення порядку використання персоналу та транспортних засобів у ЛПЗ, що мають у своєму складі відділення екстреної і консультативної медичної допомоги, санітарну авіацію і санітарний транспорт при ліквідації медико­санітарних наслідків НС;

— доукомплектування шпиталю медичним, санітарно­господарським та спеціальним майном, транспортом;

— приведення в готовність захисних споруд (у тому числі стаціонарів для нетранспортабельних хворих);

— при необхідності — евакуація шпиталів із міст і розгортання в заміській зоні;

— організація захисту хворих, персоналу шпиталів та членів їх сімей у заміській зоні.

Отримавши інформацію про загрозу або виникнення НС, відповідальний черговий шпиталю організовує негайне оповіщення та збір керівного складу. Керівництво шпиталю негайно вживає дії до виконання заходів, передбачених планом роботи ЛПЗ у НС:

— терміново інформує територіальні органи управління охорони здоров’я;

— організовує роботу штабу ЦЗНС шпиталю і ставить конкретні завдання підлеглим;

— приводить у готовність до виступу відповідні медичні формування (медичні бригади та медичні загони), створені у шпиталі (збір персоналу, отримання майна тощо);

— виставляє (при необхідності) пост спостереження радіаційної і хімічної розвідки;

— встановлює на прилеглій до шпиталю території і всередині приміщення пікетаж із зазначенням напрямку руху потоку уражених;

— приводить у готовність засоби індивідуального захисту й медичні засоби індивідуального захисту, а також засоби колективного захисту (сховища) персоналу, хворих та ушкоджених;

— при необхідності підвищує захисні властивості будівлі шпиталю (віконних отворів, дверей тощо);

— уточнює списки хворих та ушкоджених, яких можна виписати на амбулаторно­поліклінічне лікування;

— вживає заходи щодо збільшення ліжкової ємності шпиталю для уражених не тільки за рахунок виписування хворих, але і шляхом використання додаткових площ (ординаторських, коридорів, підсобних приміщень тощо);

— в операційно­перев’язувальному відділенні, відділенні реанімації та інтенсивної терапії керівництвом шпиталю також вживаються заходи до збільшення ліжкової ємності і пропускної спроможності, розгортається додаткова кількість операційних, додатково встановлюються перев’язувальні столи, штативи та інші пристосування для кріплення інфузійних засобів, кисневої апаратури тощо;

— збільшує чисельність персоналу приймального відділення, що реорганізується у приймально­сортувальне або у приймально­сортувально­діагностичне;

— перевіряє знання медичним персоналом інструкції з прийому та медичного сортування уражених, готовність санітарного пропускника до проведення часткової і повної санітарної обробки, наявність обмінного фонду нош і білизни;

— встановлює цілодобове чергування медичного персоналу, при можливості залучають до роботи пенсіонерів­медиків, студентів старших курсів вищих медичних навчальних закладів;

— здійснює заміну медичного персоналу, який залучений до складу медичних формувань (медичних бригад та медичних загонів);

— перевіряє наявність аварійного освітлення і водопостачання.

Про стан готовності клінічних відділень і шпиталю в установлені строки головний лікар доповідає в територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Керівництво шпиталю (штаб ЦЗНС) встановлює спочатку контакт із комісією з питань техногенно­екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, а потім, після створення зі спеціальною комісією з ліквідації наслідків НС або призначення керівника робіт із ліквідації наслідків НС.

Підготовка шпиталю до масового прийому уражених у НС починається з реорганізації приймального відділення у приймально­сортувально­діагностичне. У денний час це проводиться завідувачем приймального відділення, у нічний час — черговим лікарем, який віддає розпорядження черговому персоналу клінічних відділень до їх підготовки згідно з планом переведення шпиталю в режим роботи при НС. При реорганізації приймального відділення у приймально­сортувально­діагностичне на в’їзді до лікарні виставляють розподільчий пост, на якому працює фельдшер, оснащений радіометром і приладом для визначення небезпечних хімічних речовин (НХР) у повітрі кабін машин швидкої медичної допомоги. Фельдшер розподіляє потік уражених, які доставляються до шпиталю, на забруднених і незабруднених НХР або радіоактивними речовинами (РР), заражених патогенними біологічними агентами (ПБА), ходячих, уражених, яких транспортують на ношах, та інфекційних хворих.

На заздалегідь виділеній ділянці території шпиталю організується майданчик санітарної обробки з місцем для спеціальної обробки транспорту, що доставив уражених забруднених НХР, РР, ПБА із зони НС.

При підготовці до роботи приймально­сортувально­діагностичного відділення в вестибюлі­очікувальній обладнують місце для уражених, яких транспортують на ношах, де встановлюють для них підставки, створюють обмінний фонд нош, накопичують каталки, встановлюють стіл і організують робоче місце для медичної сестри. Санітарний пропускник забезпечується металевими каталками, приладами для гоління, машинками для підстригання волосся, пластиковими пакетами (для упаковки волосся, нижньої білизни), мочалками, милом тощо. Оглядові кабінети приймально­сортувально­діагностичного відділення забезпечуються бланками медичної документації (вкладишами до історій хвороби, первинними медичними картами), сортувальними марками, схемами та таблицями, необхідними для визначення тяжкості стану уражених, проведення професійного і, у найкоротші терміни, медичного сортування та надання ЕМД, проведення реанімаційних заходів ураженим, якы доставлені з зони НС.

Особливістю організації кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД постраждалому населенню у шпиталі під час першого контакту у приймально­сортувально­діагностичному відділенні є надходження значної кількості постраждалих, які потребують одночасного швидкого обстеження і лікування, та у багатьох випадках негайної інтенсивної хірургічної та терапевтичної допомоги. У цьому випадку надзвичайно відповідальну роль у шпиталі виконує приймально­сортувально­діагностичне відділення, в якому цілодобово працює бригада лікарів у складі хірурга, травматолога, терапевта і рентгенолога. Лікарів інших спеціальностей залучають до складу бригади або викликають на консультацію з відповідних клінічних відділень шпиталю. На відміну від інших багатопрофільних шпиталів у шпиталях ДСМК передбачається три самостійних приймальних відділення, що створює умови для розподілення потоків уражених та кваліфікованого медичного сортування, що сприяє досягненню медичної і соціальної ефективності у лікувальному процесі та визначає його результати.

При організації приймально­сортувально­діагностичного відділення шпиталю в ньому створюються клінічна і біохімічна лабораторії, відділення забезпечується необхідною діагностичною апаратурою для екстреного обстеження уражених, більш точного встановлення діагнозу, цілеспрямованого визначення клінічного відділення шпиталізації за профілем ушкодження для надання кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД.

Одночасно з підготовкою приймально­сортувально­діагностичного відділення до масового прийому уражених проводять підготовку лікувальних відділень. Персонал відділення на чолі з заві­дувачем (у денний час), черговий персонал (у нічний час) до прибуття завідувача та старшої медичної сестри приступає до додаткового розгортання ліжок, підготовки до виписки частини хворих (відповідно до оцінки стану пацієнта в історії хвороби та об’єктивних показників стану здоров’я). Деяких хворих переводять на амбулаторно­поліклінічне лікування, інших — у профільні відділення (свого або інших шпиталів). Не задіяні в роботі клінічних відділень співробітники отримують на складі ліжка, постільні речі, готують процедурні та перев’язувальні, направляють в аптеку заявку на отримання медикаментів. На випадок масового надходження уражених з травмами та опіками готують операційні, реанімаційні, додатково розгортають і встановлюють функціональні ліжка в лікувальних відділеннях. При масовому надходженні уражених до шпиталю проводиться внутрішньопунктове медичне сортування, а в разі потреби евакуації уражених — евакуаційно­транспортне.

Уражених, яких транспортують на ношах, якщо можливо, розміщують рядами або віялом на ношах, а при їх нестачі — на підстилковому матеріалі. Медична сестра­диспетчер регулює розміщення уражених на сортувальному майданчику та в приміщеннях, послідовно заповнюючи їх. Доставлених уражених із політравмою перекладають (тільки один раз!) з нош на щит із пінопластовим матрацом, встановлений на каталці. Всі подальші переміщення уражених (в операційну, палату інтенсивної терапії, рентгенівську кабіну тощо) доцільно здійснювати тільки разом із щитом. При використанні шин­нош перекладання уражених не проводиться, оскільки їх кладуть на каталку прямо на ношах. Доцільно також виділяти місця для роздільного розміщення уражених із травмами голови, грудей, живота і таза від решти уражених, яких транспортують на ношах. Це полегшує медичне сортування, спостереження і догляд за ураженими медичним персоналом.

При медичному сортуванні визначають хворих і травмованих із підозрою на інфекційні захворювання та інфекційних хворих, спрямовуючи їх в інфекційний ізолятор. Уражених у стані психомоторного збудження направляють до психіатричного ізолятора. Уражених, не профільних за ушкодженням або захворюванням для даного шпиталю, не знімають із санітарного автомобільного транспорту, а евакуюють за призначенням у відповідний шпиталь.

При направленні уражених до відповідних клінічних відділень шпиталю медичними працівниками, якими здійснюється медичне сортування, встановлюється черговість з урахуванням стану уражених та терміновості виконання лікувально­профілактичних заходів. Після проведення медичного сортування уражених направляють у відповідні клінічні відділення за призначенням, де їм надається кваліфікована та спеціалізована ЕМД у повному обсязі з урахуванням провідного ушкодження.

При масовому надходженні ходячих уражених створюють приймально­сортувальне відділення в окремій будівлі. Найчастіше для цього використовують поліклініку чи інше зручне для цього приміщення. У вестибюлі встановлюють вішалки для одягу, обладнують оглядові кабінети, перев’язочні та процедурні, створюється тимчасовий стаціонар із терміном госпіталізації на 1 добу (при надходженні уражених з осередків хімічного ураження). При невеликій кількості ходячих уражених їх направляють до основного приймально­сортувально­діагностичного відділення, де для них виділяють окремий вхід і вихід, вестибюль, обладнаний вішалками, оглядові кабінети, перев’язочну та процедурну, тимчасовий стаціонар із терміном госпіталізації не менше 1 доби (при надходженні уражених із осередків хімічного ураження).

Для зменшення напруженості в роботі шпиталю, який прийняв на лікування значну кількість уражених, а також для продовження кваліфікованого та спеціалізованого лікування, частина уражених переводиться в базові лікувальні установи або до клінічної бази ДСМК. Таке перегрупування уражених можливе після покращення стану здоров’я, відповідної медичної підготовки, відсутності протипоказань до транспортування і здійснюється тільки в супроводі медичного персоналу.

При впливі ушкоджуючих факторів НС на будівлю та приміщення шпиталю виконуються аварійно­рятувальні роботи силами формувань ЦЗ ЛПЗ, які забезпечують попередження поширення пожежі ланками пожежогасіння до прибуття пожежних команд і виконують аварійно­рятувальні роботи, що проводяться рятувальними групами шпиталю (евакуація лежачих хворих, винос найбільш цінного обладнання тощо). Персонал шпиталю, який не входить до складу формувань ЦЗ, перебуває в палатах для заспокоєння хворих, утримання їх від не­обдуманих вчинків до евакуації з клінічних відділень.

Поряд із організацією медико­санітарного забезпечення населення у НС великого значення набуває планування та організація передислокації ЛПЗ та медичних формувань з великих міст. Евакуація ЛПЗ має на меті захист хворих, медичного персоналу ЛПЗ, особового складу медичних формувань, членів їх сімей, а також захист і збереження медичного, санітарно­господарського та спеціального майна. Своєчасна евакуація ЛПЗ дозволяє розгорнути на території поза районом НС мережу ЛПЗ спільно з місцевими ЛПЗ з метою надання кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД ураженим і необхідної медичної допомоги евакуйованому і постійному населенню.

Для підготовки і проведення евакуації ЛПЗ розробляють такі документи:

— схему оповіщення для збору персоналу медичної установи;

— обов’язки персоналу на період підготовки та проведення евакуації медичної установи;

— розподіл медичного персоналу медичної установи за підрозділами та призначенням;

— план розміщення нетранспортабельних хворих;

— список медичного та обслуговуючого персоналу, який виділяється для надання медичної допомоги та догляду за нетранспортабельними хворими;

— розрахунок розподілу медичного, санітарно­господарського та спеціального майна;

— схему евакуації медичної установи із зазначенням порядку і послідовності евакуації хворих, персоналу і майна;

— тематику та графік проведення тренувальних занять із медичним та іншим персоналом медичної установи;

— план проведення навчань з евакуації медичної установи.

При надходженні розпорядження про евакуацію медичної установи керівник ЛПЗ зобов’язаний виконати такі дії:

— оповістити про евакуацію медичної установи особовий склад ЛПЗ;

— направити оперативну групу в район евакуації ЛПЗ;

— організувати виписку хворих із стаціонару лікарні, які за станом здоров’я можуть продовжити лікування в амбулаторно­поліклінічних умовах;

— розмістити нетранспортабельних хворих у сховищі стаціонару шпиталю, залишивши для продовження їх лікування частину медичного персоналу;

— організувати в заздалегідь намічені райони евакуацію медичних формувань ЦЗ, створених на базі даного ЛПЗ;

— послідовно евакуювати транспортабельних хворих, персонал ЛПЗ, членів сімей, необхідне медичне, санітарно­господарське та спеціальне майно, запаси харчів і води.

Евакуація може здійснюватися автомобільним, залізничним і водним транспортом. Відповідальним за евакуацію ЛПЗ є головний лікар. Для планування, організації, здійснення евакуаційних заходів та завчасної підготовки місця розміщення ЛПЗ у заміській зоні наказом головного лікаря створюється робочий орган — об’єктова евакуаційна комісія.

Керівник ЛПЗ і голова об’єктової евакуаційної комісії повинні заздалегідь знати кінцевий пункт евакуації, маршрут прямування, порядок отримання та виділення транспорту, відведені приміщення в заміській зоні, а також завдання ЛПЗ у районі розміщення. При необхідності з місцевими органами влади складаються плани пристосувальних робіт у відведених приміщеннях.

Евакуації підлягають медичний та обслуговуючий персонал ЛПЗ разом із непрацездатними членами їх сімей, транспортабельні хворі, а також медичне, санітарно­господарське та спеціальне майно першої необхідності. Черговість евакуації, функціональні обов’язки медичного персоналу в цей період, необхідність транспортних засобів та ряд інших питань мають бути відображені у відповідних розділах плану дій ЛПЗ у НС.

У плані має бути відображений порядок підготовки ЛПЗ до евакуації і визначено його подальше призначення.

При плануванні евакуації ЛПЗ штаб ЦЗНС об’єкта здійснює підрахунок чисельності лікарів, середнього медичного та обслуговуючого персоналу, який підлягає направленню в розпорядження органів управління охорони здоров’я (до медичних формувань, евакопунктів тощо), для медичного обслуговування нетранспортабельних хворих та розгортання ЛПЗ поза зоною НС.

Крім того, підраховують кількість хворих різних категорій, які перебувають у ЛПЗ та стаціонарах удома. Визначають кількість хворих, яких можна виписати на амбулаторно­поліклінічне лікування, евакуювати і залишити в місті (нетранспортабельні). Транспортабельні хворі, які перебувають удома, повинні бути доставлені до ЛПЗ і евакуйовані разом із ним. Нетранспортабельні хворі, які перебувають удома, підлягають перевезенню в шпиталі для цієї категорії хворих. При визначенні кількості хворих у шпиталі та вдома необхідно вказувати спосіб їх транспортування (сидячи, лежачи).

Усіх хворих, які перебувають на лікуванні в даному ЛПЗ, за евакуаційним призначенням розподіляють на три основні групи:

1. Хворі, які не потребують подальшого лікування в стаціонарі і підлягають виписці (близько 50 %), які далі самостійно слідують до місця проживання, а потім, при необхідності, до збірного евакуаційного пункту або пункту посадки, звідки евакуюються разом з іншим населенням. При виписці, якщо необхідно, їх забезпечують медикаментами на 2–3 дні, оскільки в цей період із міста евакуюються поліклінічні й аптечні установи.

2. Транспортабельні хворі, які за станом здоров’я не можуть бути виписані з ЛПЗ, але перебувають у такому стані, що без суттєвого погіршення здоров’я можуть евакуюватися разом з цією медичною установою (близько 45 %).

3. Нетранспортабельних хворих, які не здатні без погіршення здоров’я перенести евакуацію (близько 5 %). Ця група хворих залишається в місті і розташовується в спеціально обладнаному сховищі ЛПЗ (лікувальному стаціонарі для нетранспортабельних хворих). Нетранспортабельність хворих визначається згідно з «Переліком невідкладних форм і станів, при яких хворі не можуть підлягати транспортуванню», затвердженим МОЗ України.

Завчасно в кожному відділенні шпиталю призначають осіб, відповідальних за виписку хворих, підготовку транспортабельних до евакуації і переміщення нетранспортабельних у захисні споруди. В історії хвороби транспортабельних хворих робиться позначка: «евакуюється з лікарнею», а нетранспортабельних — «залишається у шпиталю як нетранспортабельний». Історію хвороби підписують лікар, заступник головного лікаря з медичної частини, а для нетранспортабельних, крім того, завіряють круглою печаткою ЛПЗ. Історії хвороби слідують із хворими. Хворим, які підлягають виписці на амбулаторно­поліклінічне лікування, крім позначки в історії хвороби «виписаний на амбулаторно­поліклінічне лікування», видають довідку, в яку вносять стислі відомості про проведені дослідження і лікування.

У кожному відділенні шпиталю проводять також розрахунок і розподіл медикаментів, перев’язувального матеріалу, медичного, санітарно­господарського та спеціального майна, в тому числі для забезпечення нетранспортабельних хворих та комплектування сумок (укладок) невідкладної допомоги, які видають медичному персоналу для надання медичної допомоги евакуйованому населенню на евакопунктах і при супроводі транспортабельних хворих під час руху до місця евакуації. Для розрахунку потреби транспортних засобів необхідно визначити вагу і обсяг майна, що підлягає евакуації разом із ЛПЗ.

При проведенні евакуації інфекційного шпиталю суворо виконується необхідний санітарно­епідеміологічний режим (хворих евакуюють на спеціальному санітарному транспорті згідно з графіком використання шляхів, виділених для їх руху). Евакуація психіатричних шпиталів і диспансерів (разом із хворими) також має свої характерні особливості, що відбивається в планах цих ЛПЗ. Заключний етап евакуаційних заходів — консервація будівлі ЛПЗ і передання його під охорону — здійснюється відповідно до раніше розробленого і затвердженого плану дій ЛПЗ у НС.

Таким чином, стійке функціонування ЛПЗ в екстремальній обстановці НС дозволяє організувати надання всіх видів ЕМД і лікування уражених у системі ДСМК, що сприяє якнайшвидшому відновленню здоров’я, поверненню до праці, максимальному зниженню інвалідності та смертності серед постраждалих у НС, досягненню медичної і соціальної ефективності.

Висновки

1. Провідна роль у виконанні завдань медико­санітарного забезпечення населення в умовах НС належить шпиталям, що передбачає систематичну, якісну фахову та медико­психологічну підготовку медичного персоналу цих структур до можливості роботи в умовах НС.

2. Заздалегідь розроблений комплексний план заходів переводу шпиталів у режим підвищеної готовності та в режим НС забезпечує ефективну діяльність закладів щодо ліквідації медико­санітарних наслідків НС.

3. При можливості потрапляння ЛПЗ у зону НС потрібно планувати заходи евакуації шпиталю з визначенням місця його розташування і порядку забезпечення транспортом.

4. Своєчасне, в повному обсязі надання ураженим кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД забезпечується ретельною підготовкою медичного персоналу і клінічних відділень шпиталю.

5. Підготовка шпиталю до масового прийому уражених у НС починається з реорганізації приймального відділення у приймально­сортувально­діагностичне.

6. Кваліфіковане проведення в найкоротший час медичного сортування уражених в умовах приймально­сортувально­діагностичного відділення — важливий захід щодо своєчасного надання ЕМД у НС при масовому надходженні уражених.

7. Необхідно враховувати і ефективно використовувати організаційні особливості у діяльності шпиталів ДСМК при наданні кваліфікованої та спеціалізованої ЕМД у НС.

8. Провідними організаційними особливостями при функціонуванні шпиталів ДСМК в умовах НС є: диференційований розподіл ургентних хворих і постраждалих; взаємопов’язане групування клінічних відділень та максимальне наближення їх до приймального відділення; максимальне скорочення відстані між клінічними відділеннями; установлення зручного, надійного зв’язку між співробітниками шпиталю різних спеціальностей.

9. Наукового обґрунтування та перегляду потребують штатні нормативи шпиталів ДСМК для роботи в умовах повсякденної діяльності та при виникненні НС.

10. Для планової та цілеспрямованої підготовки до роботи в умовах НС шпиталі забезпечуються достатньою кількістю медичного, санітарно­господарського і спеціального майна та транспорту.


Similar articles

Особливості медико-санітарних втрат і організації екстреної медичної допомоги населенню та військовослужбовцям в зоні проведення антитерористичної операції
Authors: Кочін І.В. - ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф
"News of medicine and pharmacy" 14 (552) 2015
Date: 2016.01.13
Categories: Medicine of emergency
Діяльність лікувально-профілактичних установ і організація заходів щодо забезпечення безпеки при загрозах терористичних актів
Authors: Кочін І.В. — ДУ «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров’я України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф, кафедра соціальної медицини, організації і управління охороною здоров’я та медико-соціальної експертизи; Горпенко С.В. — ВАТ «Аптека низьких цін», м. Запоріжжя; Трошин Д.О., Курочка В.Л. — ДУ «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров’я України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф, кафедра соціальної медицини, організації і управління охороною здоров’я та медико-соціальної експертизи
"Emergency medicine" 4 (67) 2015
Date: 2015.07.23
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Організація надання медико-санітарної допомоги населенню в умовах надзвичайної ситуації воєнного характеру
Authors: Кочін І.В. - ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф; Хандога Е.В. - Василівський міжрайонний ВП ДУ «Запорізький ОЛЦ ДСЕСУ»
"Emergency medicine" 5 (68) 2015
Date: 2015.12.18
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Authors: Волянський П.Б., Державне підприємство «Мобільний рятувальний центр МНС України», м. Київ
"Emergency medicine" 5(24) 2009
Date: 2010.06.30
Categories: Family medicine/Therapy, Medicine of emergency

Back to issue