Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Medical and social problems of family" 1 (том 17) 2012

Back to issue

Клінічна характеристика пацієнток з хронічною гіперандрогенною ановуляцією в залежності від рівня гонадотропінів

Authors: О.М. Борис, Український державний інститут репродуктології Національної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

Categories: Obstetrics and gynecology

Sections: Clinical researches

print version


Summary

У статті наведена клінічна, ультразвукова та гормональна характеристика 565 пацієнток з хронічною гіперандрогенною ановуляцією в залежності від рівня гонадотропінів

В статье приведена клиническая, ультразвуковая и гормональная характеристика 565 пациенток с хронической гиперандрогенной ановуляцией в зависимости от уровня гонадо-тропинов

The article presented the clinical, ultrasound and hormonal characteristics of 565 patients with chronic hyperandrogenic anovulation, depending on the level of gonadotrophins


Keywords

безпліддя, хронічна гіперандрогенна ановуляція, гонадотропіни, клініка

бесплодие, хроническая гиперандрогенная ановуляция, гонадотропины, клиника

infertility, chronic hyperandrogenic anovulation, gonadotrophin, clinic

Гіперандрогенія зустрічається у жіночої популяції в 10-20% випадків та у 1,5-3% всіх гінекологічних хворих [1, 3]. Пропонуються різні класифікації гіперандрогенних станів. Однією з найбільш розкриваючих етіопатогенез є класифікація, представлена в монографії І.І. Дідова і співавт. (2000) [2]:

I. Непухлинні (функціональні) форми «істинної» гіперандрогенії:

- синдром полікістозних яєчників;

- стромальних текоматоз яєчників, гіпертекоз (HAIR-AN) синдром;

- вроджена дисфункція кори надниркових залоз – класична і некласична форми;

- гіперпролактинемія;

- гіперкортицизм (хвороба та синдром Іценко-Кушинга);

- акромегалія.

II. Пухлинні форми «істинної» гіперандрогенії:

- андрогенпродукуючі пухлини яєчників (андробластоми, текоми, ліпідоклітинні пухлини та ін);

- андрогенпродукуючі пухлини надниркових залоз (андростероми, кортікоандростероми).

III. Транспортні форми гіперандрогенії

- зниження продукції в печінці глобуліну, що зв'язує статеві стероїди (ГЗСС):

- гепатити, цироз;

 - гіпотиреоз;

- гіпоестрогенії;

- прийом екзогенних андрогенів, анаболічних стероїдів, глюкокортикоїдів.

IV. Рецепторна форма гіперандрогенії:

- підвищення активності 5α-редуктази в клітинах-мішенях:

- спадково-конституціональні (генетична) форма;

- зміна активності 5α-редуктазною системи під впливом зовнішніх факторів.

Результати обстеження хворих з ендокринним безпліддям показують, що майже у 20-35% з них виявляються порушення овуляції, асоційовані з гіперандрогенією [5]. За сучасними уявленнями, в залежності від часу виникнення, причин і ступеня вираженості гіперандрогенії обумовлене нею безпліддя зумовлюється порушенням функції яєчників. При цьому в них можуть відзначатися наступні відхилення [4]: пригнічується ріст і дозрівання фолікулів на ранніх стадіях фолікулогенезу, виникає аменорея; гальмуються пізні стадії фолікулогенезу і (або) порушується овуляція, що проявляється хронічною ановуляцією і олігоменореєю; овуляція хоча і відбувається, але жовте тіло, яке розвивається, виявляється неповноцінним, тобто має місце недостатність лютеїнової фази циклу як на тлі олігоменореї, так і при регулярних менструаціях.

У клініці безпліддя лікарі найчастіше зустрічаються з функціональною хронічною гіперандрогенною ановуляцією, існують її різні підкласифікації.

Фенотип з гіперандрогенією, хронічною ановуляцією і полікістозом яєчників є найбільш поширеним фенотипом. Фенотип з гіперандрогенією та хронічною ановуляцією, але нормальними яєчниками зустрічається рідше. Два фенотипа, за даними Е. Guastella et al. (2010), мають подібні клінічні та ендокринні характеристики, але у пацієнток з полікістозом яєчників вище коефіцієнт ЛГ/ФСГ [10].

Деякі автори пропонують підкласифікацію хронічної гіперандрогеннлої ановуляції у дві підгрупи: перша – ожиріння, гіперінсулінемія, інсулінорезистентність, і мінімально підвищені концентрації ЛГ; друга – з нормальним індексом маси тіла, підвищенням концентрації ЛГ, нормоінсулінемією, без інсулінорезистентності (R.P. Buyalos et al. (1992) [12]; P.O. Dale et al., 1992 [6]; V. Insler et al., 1993 [20]; D. Meirow et al., 1995 [13]).

A.M. Fulghesu et al. (1999) [12] не змогли знайти чітке розділення між двома групами, описаними вище. В їх групі пацієнтів з підвищеним рівнем базальної концентрації ЛГ, дуже багато суб'єктів (64%) мали підвищення концентрації інсуліну; 14% пацієнток мали нормальні концентрації інсуліну і підвищення концентрації ЛГ; 38% гіперінсулінемію і нормальну секрецію ЛГ, а інші 48% не мали представлених гормональних відхилень або обидва відхилення. Підвищення базальної концентрації ЛГ було присутнє у 28% пацієнтів з ожирінням, і не було відмічено ніякої кореляції і індексом маси тіла (ІМТ). Ці результати узгоджуються з даними ряду авторів (J.S. Srzedncka et al., 1991 [23]; R.P.  Buyalos et al., 1993 [22]; K. Takahaschi et al., 1994 [24]; R.J. Norman et al., 1995 [15]). У всіх цих роботах, gожирінням і без ожиріння пацієнток з СПКЯ показали аналогічні ЛГ та / або ЛГ / ФСГ. Крім того, у статті про важливість ожиріння в детермінації СПКЯ, А. Dunaif et al. (1988) [8] показали, що як здорові, так і худі жінки з СПКЯ мають подібні плазмові концентрації ЛГ, амплітуду імпульсів ЛГ і комплексну відповідь на ГнРГ. У дослідженнях (A.J. Morales et al., 1996 [14]; А. Arroyo et al., 1997 [11]) щодо спектру дефектів гонадотропіну встановлено, що у великій групі жінок з хронічною гіперандрогенною ановуляцією ІМТ сильно корелював з рівнем і амплітудою імпульсів ЛГ, але не з частотою імпульсів ЛГ. Всі ці дані підвищують вірогідність того, що  ожиріння та  пов'язані з ним фактори можуть пригнічувати амплітуду імпульсів ЛГ гіпофізу або чутливість. Крім того, негативна кореляція між ЛГ та індексом маси тіла може бути пов'язана з об'ємом жирової тканини. З іншого боку, встановлено, що гіперчутливість ЛГ до ГнРГ не пов'язана з ІМТ, рівнем андрогенів або метаболічними параметрами [11, 14]. A.M. Fulghesu  et al. (1999) [12] на підставі проведених досліджень роблять висновок, що гіперінсулінемія і гіперсекреція ЛГ є самостійними, незалежними проявами СПКЯ. Крім того, як підвищений інсулін, так і підвищення концентрації ЛГ впливає на клінічні прояви гіперандрогенії. Інсулінемія корелює з тестостероном і з усіма метаболічними параметрами, помітно з індексом вільних андрогенів; концентрація ЛГ корелює з продукцією андрогенів і не залежать від ІМТ і концентрації інсуліну, так що ступінь клінічних симптомів може бути підсумковим результатом таких патогенетичних факторів.

Як звісно, надлишок ЛГ посилює гіперандрогенію шляхом стимуляції оваріального андрогенезу [17]. Але ведуча роль надлишкового рівня ЛГ є спірною. Тека-клітини яєчників від пацієнток з СПКЯ виділяють ненормальну кількість стероїдів в галузі культури як без, так і після стимуляції ЛГ. Крім того, коли пацієнти з СПКЯ отримують у фіксованій дозі аналог ЛГ хоріонічний гонадотропін людини, вони мають гіпер-відповідь 17-гидроксіпро-гестерону і андростендіону. Така стероїдна секреція підтверджує генералізовану дисрегуляцію оваріальної андрогенної секреції, яка продовжує проявлятися, незважаючи на корекцію базових аномалій продукції ЛГ на 1 місяць агоністами ГнРГ. Це спостереження навіть привело до використання ГнРГ як специфічного теста для визначення функції оваріального фолікулярного компартмента.

Пацієнтки з класичним СПКЯ (гіперандрогенізм з підвищенням ЛГ або з ультразвуковими аномаліями або з обома) характерно реагують на такий тест з аналогами ГнРГ збільшенням плазмового 17-гидрокси-прогестерону і, в меншій мірі, андростендіону. Ця модель стероїдної секреції припускає, що існує узагальнена регуляція оваріальної секреції андрогенів, що особливо помітно на рівнях активності 17-гідроксилази і 17, 20-ліази. На відміну, у нормальних жінок  при введенні однієї дози агоністу ГнРГ мають місце передчасні хвилі ЛГ і ФСГ преовуляторного рівня зі зростанням в плазмі естрадіолу та естрону в 3 рази протягом 24 годин. Цей процес у здорових жінок є досить ефективним і супроводжується відносно невеликим підвищенням в крові рівнів прекурсорів естрадіолу.

Дослідження останніх років показали, що основним дефектом, що лежить в основі надлишку андрогенів при СПКЯ є гіперчутливість тека-клітин до дії гонадотропінів, а не надлишковий рівень ЛГ як такий [7, 16, 19, 21]. Окрім того, тека-клітини, можливо, мають підвищену чутливість до деяких компонентів живильного середовища, які стимулюють експресію стероідогенних ензимів. Рівень тестостерону є базовим гормональним показником, який відрізняється між групами ЛГ при СПКЯ, а також контроль тестостерону усуває відмінності в реакції ЛГ між групами.

В основі надлишку андрогенів лежить також поліморфізм рецепторів гонадотропних гормонів. У роботі O. Valkenburg et al. (2009) [9] проведено дослідження 518 жінок з СПКЯ жінок і 2996 контролю. Порівнювалися  нуклеотидний поліморфізм ГнРГ (Trp16Ser [rs6185]), ФСГ-рецепторів (FSHR, Ala307Thr [rs6165] і Asn680Ser [rs6166]) і ЛГ-рецепторів (18insLQ, Asn291Ser [rs12470652] і Ser312Asn [rs2293275]). Встановлено, що поліморфізм  FSHR Ser (680) пов'язаний з більш високим рівнем гонадотропних гормонів (ФСГ: P <0,01, ЛГ: P = 0,01) і тестостерону (р = 0,05) і більш високою частотою гіперандрогенії (P = 0,04).

Метою нашого дослідження стало виявлення клінічних особливостей пацієнток з хронічною гіперандрогенною ановуляцією в залежності від рівня гонадотропінів.

Матеріали та методи

Обстежено 565 безплідних жінок з хронічною гіперандрогенною ановуляцією (група ХГА), які були рандомізовані у дві групи: група Г («гіпергонадотропна») – 354 жінки з рівнем ЛГ понад референсну межу – 11,6 мМО/л, група Н («нормогонадотропна») – 211 жінок з рівнем ЛГ менше за 11,6 мМО/л. Контрольну групу К склали 50 умовно гінекологічно та соматично здорових жінок з рівнями гонадотропних гормонів і тестостерону в межах референсних значень, без наявності гірсутизму.

Детально вивчено гінекологічний, акушерський, соматичний, алергологічний та інфекційний анамнез усіх жінок, а також їх соціально-економічний стан. Проведено оцінку антропометричних даних.

Вираженість гірсутизму оцінювали згідно «гормональній» шкалі Галвея-Ферімана за чотирьохбальною системою відповідно локалізації та площині в 9 зонах, на котрих звичайно у жінок волосся відсутнє або має пушковий характер: область верхньої губи (зона А), підборіддя (зона B), грудей (зона C), верхньої (зона D) та нижньої (зона E) частини живота, плеча (зона F), стегон (зона G), спини (зона H), попереку (зона I).

Легкий ступінь вугрової хвороби діагностували при наявності головним чином закритих і відкритих комедонів, практично без ознак запалення. При оцінці акне легкою ступеня допускали наявність менше 10 папулопустульозних елементів на шкірі обличчя. При середньому ступені тяжкості на обличчі відзначали більш 10, але менше 40 папулопустульозних елементів. Важка форма характеризувалася наявністю більш 40 папулопустульозних елементів, а також абсцедуючими, флегмонозними (вузлувато-кістозними) або конглобатними вуграми.

УЗД проводилося із застосовуванням трансабдомінального і трансвагінального конвексних датчиків частотою 3,5 та 5 МГц за стандартною методикою.

Кров для визначення гормонів ЛГ, ФСГ, Т забиралася на 2-3-й день менструального циклу, центрифугувалася при 3000 обертів.  Сироватка  крові  заморожувалася  та зберігалася при -200 С. Визначення гормонів сироватки крові здійснювалося методом імуноферментного твердофазного аналізу за допомогою за допомогою стандартних наборів «DRG Diagnostics» і « Bioserv» (Німеччина).

Одержані результати обробляли на ЕОМ типу IВM PC з застосуванням електронної таблиці “Microsoft Excel” і методів аналітичної статистики. Порівнювали результати в групах ХГА і К, Н і К, Г і К, Н і Г.

Результати та їх обговорення

Вік обстежених жінок коливався від 19 до 35 років і в середньому склав: у групі ХГА – 25,82±0,19 (рк>0,05), у тому числі у групі Н – 26,77±0,28 (рн-г<0,0001, рн-к>0,05), у групі Г – 25,26±0,25 (рг-к<0,05), а в контрольній групі – 26,30±0,40 років, тобто, пацієнтки групи Г вірогідно більш у молодшому віці зверталися до лікаря з приводу безпліддя (на 1,04 роки). При аналізі розподілу груп по вікових категоріях виявлені аналогічні тенденції – кількість жінок у віці 18-25 років у групі Г перевищувала таку у групі Н у 1,55 рази (рн-г<0,0001), а у віці 26-35 років була менша в 1,50 (рн-г<0,0001) (табл. 1).

Вивчення соціального статусу пацієнток показало (табл. 2), що розподіл даного показника в обстежених групах не мав достовірних розходжень.

Пацієнтки групи ХГА (342 (60,53%)) в 1,59 рази (рк<0,003) частіше палили порівняно з контролем (19 (38,00%)), у тому числі: у групі Н (112 (53,08%)) – у 1,40 (рн-г<0,006, рн-к>0,05), у групі Г (230 (64,97)) – у 1,71 (рг-к<0,0002). Середня кількість випалених сигарет на одну жінку в день в групі ХГА (6,29±0,27) перевищувала таку в групі К (2,24±0,46) в 2,81 рази (рк<0,0001), у групі Н (5,34±0,40) – в 2,38(рн-г<0,005,рн-к<0,0001), у групі Г (6,86±0,36) – в 3,06 (рг-к<0,0001). Тобто, найчастіше і інтенсивніше палили пацієнтки з гіпергонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією.

Дослідження антропометричних даних жінок обстежених груп виявило, що розподіл показників росту в групах не мав статистично значимих розходжень (табл. 3).

Середня маса тіла в групі ХГА перевищувала таку в групі К в 1,18 рази (рк<0,0001), у групі Н – в 1,14 (рн-г<0,0001, рн-к<0,0001), у групі Г – в 1,21 (рг-к<0,0001), ІМТ – відповідно в 1,17 (рк<0,0001), 1,13 (рн-г<0,0002, рн-к<0,0001), 1,19 (рг-к<0,0001) рази. Тобто, пацієнтки з гіпергонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією мали вірогідно більшу масу тіла і ІМТ , ніж жінки з нормогонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією. При цьому в групі Г в 4,37 рази (рн-г<0,008) частіше, ніж в групі Н зустрічалися жінки астенічної статури і в 1,65 (рн-г<0,0001) – гіперстенічної (див. табл. 3).

Середня окружність талії в групі ХГА була більша за таку в групі К в 1,12 рази (рк<0,0001), у групі Н – в 1,11 (рн-г>0,05, рн-к<0,0001), у групі Г – в 1,12 (рг-к<0,0001), окружність стегон – відповідно в 1,09 (рк<0,0001), 1,07 (рн-г<0,0001, рн-к<0,0001), 1,10 (рг-к<0,0001) рази. Коефіцієнт ОТ/ОС у групі Г був менший на 0,03 порівняно з групою Н (рн-г<0,02). Кількість жінок з рівнем ОТ/ОС<0,7 у групі Г перевищувала таку в групі Н в 2,60 рази (рн-г<0,0001), а число пацієнток з коефіцієнтом ОТ/ОС в межах від 0,7 до 0,85 у групі Г було менше за таке в групі Н в 1,17 рази (рн-г<0,003).

Жінки груп ХГА, Н і Г мали вірогідно надлишковий ріст волосся у всіх зонах «гормональної» шкали Ферімана-Галвея порівняно з обстеженими контрольної групи (табл. 4). Пацієнток з нормогонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією відрізняв від пацієнток з гіпергонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією більш виражений надлишковий ріст волосся у зонах верхньої (в 2,43 рази, рн-г<0,0001) та нижньої (в 1,26, рн-г<0,0003) частини живота і менш виражений в зонах спини (в 1,38,рн-г<0,0001) та попереку (в 1,23, рн-г<0,0001).

Середнє гірсутне число в групі ХГА (10,68±0,15 балів) було більше за таке в групі К (2,86±0,26 балів) в 3,73 рази (рк<0,0001), у групі Н – в 3,75 (рн-г>0,05, рн-к<0,0001), у групі Г  – в 3,72 (рг-к<0,0001).

Акне мали 360(63,72%) пацієнток з хронічною гіперандрогенною ановуляцією, що було в 3,54 рази більше, ніж в контролі. Пацієнтки групи Г страждали на акне в 1,27 рази частіше, ніж пацієнтки групи Н (рн-г<0,0004), і в 8,92 рази частіше мали тяжкий ступінь вугрової хвороби (рг-к<0,0002).

Дослідження менструальної функції (табл. 6) виявило, що середній вік менархе у пацієнток групи ХГА (13,12±0,07 років) вірогідно перевищував такий у контролі (12,72±0,12 років, р<0,004) в основному за рахунок пацієнток групи Г, у яких середній вік  менархе був пізніший на 0,93 роки, ніж у групі Н  (рн-г<0,0001). У 409 (72,39%) пацієнток групи ХГА (рхга-к<0,0001), у 159 (75,36%) групи Н (рн-к<0,0001) і у 250 (70,62%) групи Г  (рг-к<0,0001, рн-г>0,05) менструації були нерегулярними, у зв'язку з чим середня кількість менструальних циклів за останній рік склала у них відповідно 6,73±0,15 (рхга-к<0,0001), 7,72±0,23 (рн-к<0,0001) і 6,14±0,18 (рг-к<0,0001,рн-г<0,0001),  тоді як у контролі при регулярному менструальному циклі – 12,98±0,10. У всіх пацієнток контрольної групи менструальні цикли були овуляторними, тоді як у пацієнток з СПКЯ менструальні цикли в переважній більшості були ановуляторними.

У групі ХГА тривалість менструального циклу була в середньому в 2,09 рази більше (72,84±1,71 днів), ніж у здорових жінок (28,26±0,23, рхга-к<0,0001), у групі Н (62,14±2,69) – у 2,20 (рн-к<0,0001), у групі Г (79,21±2,1) – у 2,80 (рг-к<0,0001), тобто у жінок з гіпергонадотропною гіперандрогенною ановуляцією середня тривалість менструального циклу перевищувала таку у жінок з нормогонадотропною гіперандрогенною ановуляцією у 1,27 рази (рн-г<0,0001).

При цьому тривалість затримки менструацій у групі ХГА склала 42,31±42,31днів (рхга-к<0,0001), у групі Н – 32,84±2,70 (рн-к<0,0001), а у групі Г була в 1,46 рази більше, ніж в групі Н і дорівнювала 47,96±2,21 днів (рг-к<0,0001, рн-г<0,0001). Середня тривалість менструальної кровотечі у жінок з хронічною гіперандрогенною ановуляцією у всіх групах вірогідно не відрізнялася від контрольних показників, але у групі Г (5,48±0,05 днів) була в 1,07 рази більше, ніж в групі Н (5,13±0,11), рн-г<0,004.

Характер менструацій за виразністю больового синдрому в групах вірогідно не розрізнявся (табл. 7).

При аналізі характеру менструацій в залежності від втрачаємої крові під час менструальної кровотечі виявлено, що скудні менструації у жінок групи ХГА зустрічалися порівняно з контролем в 3,07 рази частіше (рхга-к<0,03), у групі Н – в 2,05 (рн-к>0,05), а у групі Г –  в 3,67 (рг-к<0,008), що було в 1,46 рази частіше, ніж в групі Н  (рн-г<0,004). Помірні менструації у пацієнток групи ХГА реєструвалися порівняно з контролем в 1,68 рази рідше (рхга-к<0,0001), у групі Н – в 1,48 (рн-к<0,002), тоді як у групі Г – в 1,83 (рг-к<0,0001), що було в 1,23 рази рідше, ніж в групі Н  (рн-г<0,03). Рясні менструації у жінок групи ХГА відбувалися порівняно з контролем в 2,03 рази частіше (рхга-к<0,009), у групі Н – в 2,03 (рн-к<0,02), а у групі Г – в 2,02 (рг-к<0,02, рн-г>0,05).

Середній вік початку статевого життя вірогідно не розрізнявся в обстежених жінок і склав у групі ХГА 17,78±0,08 років, у групі Н – 17,82±0,17, у групі Г – 17,75±0,09, у контрольній – 18,16±0,25 років.

Дослідження даних, що характеризують стан репродуктивної функції в групах спостереження (табл. 8), показало, що всі обстежені жінки з хронічною гіперандрогенною ановуляцією страждали на безпліддя – 386 (68,32%) на первинне і 179 (31,68%) на вторинне, тобто первинна безплідність зустрічалася в середньому у 2,16 рази частіше, ніж вторинна. Кількість пацієнток з первинним безпліддям була більшою у групі Г порівняно з групою Н в 1,39 рази (рн-г<0,0001), тоді як число жінок з вторинним безпліддям було більшим в групі Н в 1,90 рази (рн-г<0,0001). Тривалість безпліддя між групами вірогідно не відрізнялася і в групі ХГА склала в середньому 3,94±0,10 років, у групі Н – 4,00±0,16, у групі Г – 3,90±0,13 (рн-г>0,05). За даними метросальпінгографії прохідність труб обстежуваних пацієнток не була порушена.

Кількість жінок з вагітностями, штучними абортами та пологами в анамнезі, як і очікувалося, була більшою у групі Н, ніж в групі Г (див. табл. 8) – відповідно у в 1,90(рн-г<0,0001), в 3,36 (рн-г<0,0001) та в 3,24 (рн-г<0,0001) рази. Середнє число жінок в групі ХГА з мимовільними абортами в анамнезі дорівнювало 16,28% і вірогідно між групами Н і Г не відрізнялося.

Середня кількість вагітностей, штучних і мимовільних абортів, пологів на одну жінку була більшою у групі з нормогонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією, ніж з гіпергонадотропною – відповідно у 2,04 (рн-г<0,0001), у 2,50 (рн-г<0,003), у 1,44 (рн-г>0,05) та у 3,50 (рн-г<0,0003) рази (табл. 9).

Аналіз інфектологічного статусу показав, що статистично значимих розходжень між перенесеними раніше урогенітальними інфекціями та бактеріальним вагінозом в обстежуваних групах з хронічною гіперандрогенною ановуляцією не спостерігалося (табл. 10). Раніше були інфіковані або мали бактеріальний вагіноз 238 (42,20 % жінок) –хламідіоз та бактеріальний вагіноз зустрічалися раніше у кожної п’ятої, уреаплазмоз – у кожної шостої, трихомоніаз – у кожної п’ятдесятої пацієнтки. Всі інфіковані пацієнтки були сановані за місцем спостереження. При проведенні контрольного обстеження у всіх пацієнток не було виявлено яких-небудь урогенітальних інфекцій.

Гінекологічні захворювання в анамнезі пацієнток з хронічною гіперандрогенною ановуляцією спостерігалися у 445(78,76%) випадках. У кожної другої пацієнтки реєструвалися запалення придатків матки або фонові захворювання шийки матки, у кожної четвертої – функціональні кісти яєчників, у кожної восьмої – дисфункціональні маткові кровотечі, у кожної дванадцятої – гіперпластичні процеси ендометрія, у кожної чотирнадцятої – міома матки. Пацієнток групи Н відрізняли від пацієнток групи Г більша в 2,14 рази  кількість випадків функціональних кіст яєчників (рн-г<0,0001), в 1,45 – хронічного аднекситу (рн-г<0,0002), в 2,36 – дисфункціональних маткових кровотеч (рн-г<0,03)  і менша в 1,62 рази – фонових захворювань шийки матки (рн-г<0,0001).

При аналізі оперативних втручань в анамнезі пацієнток групи ХГА встановлено, що 142 (25,13%) з них перенесли апендектомію і 117 (20,71%) – тонзилектомію, при цьому у групі Г жінки в 2,44 рази частіше мали в анамнезі тонзилектомію, ніж пацієнтки групи Н (рн-г<0,0001).

При аналізі перенесених дитячих інфекцій виявлено, що частота корі, краснухи та скарлатини  вірогідно по групах не розрізнялася (табл. 12). Частота вітряної віспи у пацієнток групи ХГА перевищувала таку в контрольній групі в 3,27 рази (рхга-к<0,0001), паротиту – в 3,59 (рхга-к<0,04). Розподіл перенесених дитячих інфекцій у групах Г і Н не мав вірогідних відмінностей.

Вивчення соматичного анамнезу показало (табл. 13), що у групі ХГА у кожної десятої жінки зустрічалися захворювання серцево-судинної системи або печінки і жовчного міхура, у кожної третьої – шлунково-кишкового тракту, у кожної дванадцятої – сечовидільної системи. Розподіл цих екстрагенітальних захворювань у групах Г і Н був представлений з статистично вірогідною однаковою частотою.

У пацієнток групи ХГА яєчники були білатерально збільшені в порівнянні з контролем (табл. 14): довжина правого яєчника в 1,45 рази (pхга-к <0,0001), лівого – у 1,41 (pхга-к <0,0001); товщина правого яєчника – у 1,84 (pхга-к <0,0001), лівого – у 1,72 (pхга-к <0,0001); ширина правого яєчника – у 1,68 (pхга-к <0,0001), лівого – у 1,73 (pхга-к <0,0001). Яєчники жінок груп Н і Г відрізнялися за товщиною: товщина правого яєчника у групі Н була більша за таку в групі Г у 1,05 рази (рн-г<0,009), лівого – у 1,08 (рн-г <0,0001). Середній об’єм правого яєчника пацієнток групи ХГА перевищував аналогічний у контролі в 4,74 рази (pхга-к<0,0001), лівого – у 4,15 (pхга-к<0,0001). Середній об’єм яєчників у групах Г і Н не мав вірогідних відмінностей.

При аналізі розмірів матки були виявлені наступні особливості: середня товщина матки у жінок групи ХГА була менша за таку в контролі в 1,09 рази (pхга-к<0,0004), а товщина М-ехо більша в 1,19 (pхга-к<0,0001). Довжина матки пацієнток групи Г була більша за таку у групі Н у 1,08 рази (рн-г<0,009), товщина – у 1,31 (рн-г<0,0001), ширина – у 1,32 (рн-г<0,0001), а товщина М-ехо менша в 1,36 (рн-г<0,0001).

При дослідженні рівнів сироваткових гормонів на 2-3-й день менструального циклу було встановлено, що у групі ХГА рівень  ЛГ перевищував такий в контролі в 2,21 рази (pхга-к<0,0001), у групі Н – в 1,65 (pхга-к<0,0001), у групі Г – в 2,60 (pхга-к<0,0001); вміст ФСГ – відповідно був менше у 1,54 (pхга-к<0,0001), 1,64 (pхга-к<0,0001), 1,48 (pхга-к<0,0001) рази; коефіцієнт ЛГ/ФСГ – був більше в 3,71 (pхга-к<0,0001), 3,26 (pхга-к<0,0001), 3,98 (pхга-к<0,0001) рази; концентрація Тв – вище в 2,41 (pхга-к<0,0001), 2,49 (pхга-к<0,0001), 2,35 (pхга-к<0,0001) рази.

Пацієнток групи Г відрізняв від жінок групи Н вірогідно вищий в 1,58 рази рівень ЛГ, в 1,11 рази вміст ФСГ, в 1,22 рази коефіцієнт ЛГ/ФСГ, тоді як рівень Тв не мав вірогідних відмінностей.

Висновки

Жінки репродуктивного віку з гіпергонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією мають ряд статистично вірогідних відмінностей від жінок з нормогонадотропною хронічною гіперандрогенною ановуляцією: звернення до лікаря з приводу безпліддя у більш молодшому віці – на 1,04 роки; частіше в 1.22 тютюнопаління; більша в 1,05 маса тіла, при цьому більша частота в 4,37 рази (р<0,008) суб’єктів астенічної статури і в 1,65 (р<0,0001) гіперстенічної;  коефіцієнт ОТ/ОС менший на 0,03 (р<0,02); менш виражений надлишковий ріст волосся у зонах верхньої (в 2,43 рази, р<0,0001) та нижньої (в 1,26, р<0,0003) частини живота і більш виражений в зонах спини (в 1,38, р<0,0001) та попереку (в 1,23, р<0,0001); частіше страждання на акне в 1,27 рази (р<0,0004) і в 8,92 рази частіше тяжкий ступінь вугрової хвороби (р<0,0002); менша середня кількість менструальних циклів на рік в 1,25 рази (р<0,0001); більші середня тривалість менструального циклу у 1,27 рази (р<0,0001), затримка менструацій в 1,46 (р<0,0001) і менструальної кровотечі в 1,07 (р<0,004); частіші скудні менструації в 1,46 рази (р<0,004), рідші помірні менструації в 1,23 (р<0,03); частіше первинне безпліддя в 1,39 рази (р<0,0001), вторинне – рідше в 1,90 (р<0,0001); менша кількість жінок з вагітностями в 1,90 (р<0,0001), штучними абортами в 3,36 (р<0,0001) та пологами в 3,24 (р<0,0001) рази; менша в анамнезі в 2,14 рази  кількість випадків функціональних кіст яєчників (р<0,0001), в 1,45 – хронічного аднекситу (р<0,0002), в 2,36 – дисфункціональних маткових кровотеч (р<0,03) і більша в 1,62 рази  фонових захворювань шийки матки (р<0,0001); в 2,44 рази частіша в анамнезі тонзилектомія; менша товщина правого яєчника у 1,05 рази (р<0,009), лівого – у 1,08 (р<0,0001);  більша довжина матки в 1,08 рази (р<0,009), товщина – у 1,31 (р<0,0001), ширина – у 1,32 (р<0,0001), а товщина М-ехо менша в 1,36 (рн-г<0,0001); вірогідно вищий в 1,58 рази рівень ЛГ, в 1,11 рази вміст ФСГ, в 1,22 рази коефіцієнт ЛГ/ФСГ.


Bibliography

  1. Борис О.М. Оптимізація діагностичного алгоритму у жінок з хронічною гіперандрогенною ановуляцією / О.М. Борис // Збірник наукових праць асоціації акушерів-гінекологів України. – К.: Інтермед, 2010. – С. 427-438.
  2. Дедов И.И. Эндокринология / И.И. Дедов, Г.А. Мельниченко, В.В. Фадеев. – М: Медицина, 2000. – 631 с.
  3. Кузьмина С.А. Значение клинико-гормональ-ных и эхографических параллелей у больных с нарушением репродуктивной функции на фоне гиперандрогении: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. к.м.н.: Спец. 14.00.01 / Кузьмина Светлана Анатольевна; М-во здравоохранения Рос. Федерации, Волгогр. мед. акад. – Волгоград: 2001. – 24 с.
  4. Сметник В.П. Неоперативная гинекология / В.П. Сметник, Л.Г. Тумилович. – М: МИА, 2003. – 245 с.
  5. Сравнение протоколов стимуляции суперовуляции рекомбинантным ФСГ с агонистами и антагонистами ГнРГ у пациенток с СПКЯ в зависимости от исходного состояния яичников / [Кабанова Д.И., Краснопольская К.В., Калугина А.С., Белобородов С.М.] // Пробл. репрод. – 2004. – Т. 10, № 3. – С.34-41.
  6. Body weight, hyperinsulinemia and gonadotropin levels in the polycystic ovarian syndrome, evidence of two distinct population /[ Dale P.O., Tanbo T., Vaaler S., Abyolm H.] // Fertil. Steril. – 1992. – Vol.3.– P.487-491.
  7. Doi S.A. Neuroendocrine Dysfunction in PCOS: A Critique of Recent Reviews /S. A. Doi // Clinical Medicine & Research. – 2008. – Vol.6, № 2. – P.47-53.
  8. The impact of obesity and chronic hyperinsulinemia on gonadotropin release and gonadal steroid secretion in the polycystic ovary syndrome / [Dunaif, A., Mandeli, J., Fluhr, H., Dobrjansky, A.] //. J. Clin. Endocrinol. Metab. – 1988. - Vol.66. – P.131-139.
  9. Genetic polymorphisms of GnRH and gonadotrophic hormone receptors affect the phenotype of polycystic ovary syndrome / [Valkenburg O., Uitterlinden A.G., Piersma D. et al.] // Hum. Reprod. – 2009. – Vol. 24, № 8. – P. 2014-2022.
  10. Guastella E. Clinical and endocrine characteristics of the main polycystic ovary syndrome phenotypes / [Guastella E., Longo R.A., Carmina E.] // Fertil Steril. – 2010. – Vol. 94, № 6. – P. 2197-2201.
  11. Inappropriate gonadotropin secretion in polycystic ovary syndrome, influence of adiposity /[Arroyo A., Laughlin G.A., Morales A.J., Yen S.S.C. ] // J. Clin. Endocrinol. Metab. –1996. – Vol.82. – P. 3728–3733.
  12. Insulin and insulin like-growth factor-I responsiveness in polycycstic ovary syndrome / [Buyalos, R.P., Geffner, M.E., Bersch, N. et al.] // Fertil. Steril. – 1992. – Vol. 57. – P. 796-803.
  13. Insulin resistant and non-resistant polycycstic ovary syndrome represent two clinical and endocrinological subgroups /[ Meirow, D., Yossepowitch, O., Rosler, A. et al.] // Hum. Reprod. –1995. – Vol.10. – P. 1951-1956.
  14. Insulin, somatotropin, and luteinizing hormone axis in lean and obese women with polycystic ovary syndrome, common and distinct features / [Morales A.J., Laughlin J.A., Butzow T. et al.] // J. Clin. Endocrinol. Metab. –1996. – Vol. 81. – P. 2854-2863.
  15. Metabolic approaches to the subclassification of polycystic ovary syndrome / [Norman R.J., Masters S.C., Hague W. et al.] // Fertil. Steril. – 1995. – Vol.63. – P.629–635.
  16. Metabolic characteristics of women with polycystic ovaries and oligo-amenorrhoea but normal androgen levels: implications for the management of polycystic ovary syndrome /[ Barber T.M., Wass J.A., McCarthy M.I., Franks S.] // Clin. Endocrinol. (Oxf). – 2007. – Vol. 66. – P. 513-517.
  17. Neuroendocrine effects of androgens in adult polycystic ovary syndrome and female puberty /[ Blank S.K., McCartney C.R., Helm K.D., Marshall J.C.] // Semin. Reprod. Med. –2007. – Vol. 25. – P. 352–359.
  18. Nisenblat V. Androgens and polycystic ovary syndrome / V. Nisenblat, R.J. Norman // Curr. Opin. Endocrinol. Diabetes Obes. – 2009.– Vol.16, №3.–P.224-231.
  19. Ovarian control of pituitary sensitivity of luteinizing hormone secretion to gonadotropin-releasing hormone in women with the polycystic ovary syndrome / [Dafopoulos K., Venetis C., Pournaras S. et al.] // Fertil. Steril. – 2009. – Vol.92, №4. – P.1378-1380.
  20. Polycystic ovaries in non-obese and obese patients, possible pathophysiological mechanism based on new interpretation of facts and findings / [Insler, V., Shoham, Z., Barash, A. et al.] // Hum. Reprod. –1993. – Vol. 8. – P.379-384.
  21. Steroidogenic alterations and adrenal androgen excess in PCOS / [Doi S.A., Al-Zaid M., Towers P.A. et al.] // Steroids.– 2006. – Vol.71. – P.751-759.
  22. The influence of luteinizing hormone and insulin on sex steroids and sex hormone-binding globulin in the polycystic ovarian syndrome /[Buyalos R.P., Geffener M.E., Watanabe R.M. et al.] // Fertil. Steril. – 1993. – Vol.60. – P. 626-633.
  23. The role of hyperinsulinemia in the development of lipid disturbances in nonobese and obese women with the polycystic ovary syndrome / [Srzedncka J.S., Zgliczynski S., Wierzbicki M. et al.] // J. Endocrinol. Invest. – 1991. – Vol.14. – P.569-575.
  24. Transvaginal ultrasound imaging, histopathology and endocrinopathy in patients with polycystic ovarian syndrome / [Takahashi K., Eda Y., Abu-Musa A. et al.] // Hum. Reprod. –1994.Vol.7. – P.1231-1236.

Similar articles

Vitamin D level and indicators of carbohydrate metabolism in women with polycystic ovary syndrome
Authors: Архипкіна Т.Л.(1), Бондаренко В.О.(1), Гончарова О.А.(2), Любимова Л.П.(1)
(1) — ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна
(2) — Харківська медична академія післядипломної освіти, м. Харків, Україна

International journal of endocrinology Том 16, №5, 2020
Date: 2020.10.12
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches
The state of carbohydrate metabolism in patients with polycystic ovary syndrome
Authors: Архипкіна Т.Л., Любимова Л.П., Місюра К.В., Караченцев Ю.І.
ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна

International journal of endocrinology Том 13, №6, 2017
Date: 2017.11.13
Categories: Endocrinology
Sections: Clinical researches
Результати аналізу факторів серцево-судинного ризику у жінок із метаболічним синдромом на тлі полікістозу яєчників
Authors: Корнацька А.Г. - ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України»; Мітченко О.І., Романов В.Ю., Сопко О.В. - ДУ «ННЦ «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», м. Київ
"Medical and social problems of family" 2 (том 18) 2013
Date: 2013.07.24
Categories: Obstetrics and gynecology, Cardiology, Endocrinology
Sections: Clinical researches

Back to issue