Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 15 (466) 2013

Back to issue

Сестри милосердя вчора, нині і завтра

Authors: Пінчук В. - лікар, соціал-гігієніст, м. Могилів-Подільський

Sections: Нistory of medicine

print version

«Сестринська справа — це складова частина системи охорони здоров’я, що направлена на вирішення проблем індивідуального та громадського здоров’я населення в мінливих умовах навколишнього середовища. Вона включає в себе діяльність із зміцнення здоров’я, профілактики захворювань, надання психосоціальної допомоги особам, які мають фізичні або психічні захворювання, а також непраце­здатним.

Сестринська справа охоплює фізичні, інтелектуальні та соціальні аспекти тією мірою, якою вони впливають на здоров’я, виникнення хвороби, непрацездатність та смерть».

Сучасне трактування ВООЗ сестринської справи

Формування в Україні ринкових відносин та реформування системи охорони здоров’я відповідно до Концепції розвит­ку охорони здоров’я населення України вимагає перегляду змісту медсестринської освіти в напрямку її інтеграції в міжнародну систему, диференціації діяльності медичних сестер залежно від нових функцій, зумовлених новими соціально­економічними умовами, що свідчить про актуальність перетворень, змін у медсес­тринстві як складової системи охорони здоров’я України. Усе це свідчить про необхідність реформування медсестринської освіти та її інтеграції в міжнародну систему підготовки медсестер для вдосконалення медсестринських кадрових ресурсів — системи охорони здоров’я України, адже не секрет, що в підготовці по­новому молодших медичних фахівців у галузі відчувається, що мають місце ­недоліки.

***

За оцінкою ВООЗ, медична освіта в колишньому СРСР значно відставала від країн Європи як за формою, так і за своїми концепціями.

Мине чає, і ми зрозуміємо, що значно відстаємо і в підготовці лікарських, науково­викладацьких кадрів. Іншими словами, якщо ми реформуємо охорону здоров’я, то це стосується і реформування вищої школи й необхідності створення баз, підготовки на них медичних кадрів. Але це є невід’ємною частиною в реформуванні охорони здоров’я, що повинно бути підкріплене фінансово­економічною стороною життя нашої країни.

Запропоновані сучасні моделі підготовки середнього медичного персоналу повинні відображати соціальні замовлення середнього медичного персоналу з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимог до змісту освіти й навчання з боку держави та окремих замовників.

Реформування системи первинної медико­санітарної допомоги за принципом сімейної медицини як найбільш прогресивної форми, що доведено на практиці іншими країнами, є пріоритетним у розвитку галузі охорони здоров’я України.

Відомо, що експериментальна частина впровадження сімейної медицини в Україні започаткована у Львові в 1987 році після ознайомлення з досвідом впровадження сімейної медицини за кордоном.

На жаль, дані вітчизняної статистики не містять відомостей, достатніх для порівняльного аналізу з передовими країнами світу, де за достойну роботу середній медичний персонал отримує достойну зарплату.

Однак відомо, що існує контраст щодо забезпечення лікарями на 10 тисяч населення в різних країнах світу. Наприклад, у Японії число лікарів на 10 тисяч населення становить 16,4, а співвідношення числа медсестер на 1 лікаря — 1,8, у Росії — 46,9 і 2,8 відповідно. Таке співвідношення близьке до кадрового забезпечення лікувальних установ і в Україні.

В умовах сімейної медицини лікар і медична сестра набувають якісно нового статусу, оскільки, крім виконання своїх професійних обов’язків, виступають і в ролі соціального працівника, який представляє інтереси хворого та сім’ї.

Тут сім’я розглядається як основний помічник медичного персоналу в плануванні і реалізації комплексу соціально­гігієнічних заходів, проведенні профілактики, лікування, реабілітації, створенні здорових умов для виховання дітей та формуванні здорового способу життя. Таке поєднання інтересів, зусиль медичного персоналу і сім’ї на шляху досягнення головної мети — збереження та відновлення здоров’я членів родини і є суттю сімейної медицини як і головної складової ПМСД.

Ефективність такої взаємодії в системі «сім’я — лікар — медсестринство» підтверджується зарубіжним досвідом, перш за все країн Європи.

Цей досвід має свою історію.

Європейська школа Ф. Найтінгейл стала першою у світовій практиці моделлю підготовки сестринського персоналу. Ф. Найтінгейл вважала сестринську справу вартою поваги, необхідною та відповідальною спеціальністю, що вимагає душевного та фізичного загартування, уміння твердо мислити в складних ситуаціях.

Вона наполягала на тому, щоб у сестринських школах викладали й медичні сестри, а керівництво ними в шпиталях також взяли на себе спеціально навчені медичні сестри.

Таким чином, Ф. Найтінгейл ще понад 100 років тому пропонувала те, що по­винно бути покладене в основу реформування сучасної сестринської справи, зокрема в Україні.

До кінця XIX ст. у країнах Заходу була впроваджена підготовка медичних сестер. Точилися дискусії щодо подальших шляхів їх підготовки та визначення соціального статусу, перш та все активна компанія в боротьбі медичних сестер за свої права.

У США вперше у світі у 1908 р. було введено ліцензування медсестринської діяльності.

У Великобританії закон про реєстрацію медичних сестер був прийнятий у 1919 р. Зареєстрована медична сестра кваліфікувалася як працівник, який закінчив курс навчання за тією чи іншою програмою.

До кінця 50­х років минулого століття започаткований якісно новий підхід до професійної майстерності середніх медичних працівників у СРСР.

А ще раніше довгі роки успішно функціонувала соціалістична медицина — «семашківська система», що була визнана ВООЗ найкращою.

У цій статті не можна оминути увагою визначної ролі нашого співвітчизника — Миколи Івановича Пирогова, ім’я якого носить Вінницький національний медичний університет.

На початку Кримської війни (1853 р.) М. Пирогов організував загін сестер милосердя. Перші в історії медици­ни працівники­жінки почали нада­вати пораненим і хворим воїнам до­помогу.

У жовтні 1855 р. у Севастополі М. Пирогов написав «Правила для сестер Красновоздвиженської общини».

Він уперше поділив сестер на 3 ка­тегорії:

- сестри­хазяйки;

- сестри­аптекарки;

- перев’язувальні сестри.

Для кожної з цих категорій М. Пирогов розробив спеціальні інструкції та правила взаємин між собою та лікарями і вважав, що важливими функціями медичних сестер є, зокрема, здійснення догляду за пораненими і хворими та передсмертна розрада їх у разі летального кінця. Він писав, що призначення лікарів повинні виконуватися сестрами точно і беззаперечно, але й від лікарів, особливо молодих, вимагав використання досвіду сестер, що мало велике значення для лікаря.

Сестри милосердя проявили героїзм і самовідданість під час надання допомоги та догляду за пораненими і хворими, внесли душевність, теплоту, жіночу турботу, слідкували за чистотою в лазаретах і за харчуванням.

Невмирущу славу про себе залишили перші російські сестри милосердя Даша Севастопольська та Катерина Бакуніна, які героїчно надавали допомогу пораненим під час Кримської війни. Про це писав не тільки М.І. Пирогов, а й граф Л. Толстой, який був учасником тих подій. Музей історії медицини в Києві, що входить у трійку кращих музеїв історії медицини світу, фундатором якого був наш земляк професор О.А. Грондо, засвідчує ті події в діарамі.

Доречним буде сказати, що М. Пирогов зробив неоціненний внесок у розвиток медичної етики. Його висловлювання про те, що майбутнє належить медицині профілактичній у поєднанні із загальнодержавними заходами, стало девізом передової медичної громадськості того часу і сприяло морально­етичній орієнтації лікарів на профілактику захворювань.

Починаючи з 1867 р. Російське Товариство Червоного Хреста об’єднало всі існуючі общини в школи сестер милосердя. У 1914 р. у Росії вже було 150 таких шкіл, де навчалося понад 10 тисяч осіб.

Знову ж таки доречним буде сказати, що перша школа медичних сестер при загальній лікарні була створена в 1895 р. у Львові.

У роки Великої Вітчизняної війни на долю медичних сестер випало багато суворих випробувань. Медичні сестри виявилися надійними помічниками лікарів. Їх безмежний героїзм, самопожертва, відданість медичній професії, гуманність та сердечність до поранених були найкращою етичною характеристикою. Вони зберегли життя і здоров’я понад 10 млн поранених і хворих, нерідко ціною власного життя.

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною демократичною державою. Нові економічні відносини, ера капіталізму позначилися й на суспільній ролі медичних працівників. Поступово медики перетворюються на найманих робітників, а інколи й на бізнесменів. Попри твердження про прагматизм західного суспільства, там існує мережа медичних закладів для бідних людей, де велику роль відіграють медичні сестри.

Керуючись доброчинністю та колегіальністю, бригади американських кардіохірургів разом із вишколеним середнім медичним персоналом за свої кошти оперували тяжкохворих у НДІ серцево­судинної хірургії, який нині носить ім’я його фундатора — академіка М.М. Амосова. У своїх спогадах нинішній його директор академік Геннадій Книшов із теплотою розповідав про те, як американський кардіохірург Майкл Дебейкі із своїм середнім медичним персоналом блискуче провів операцію нашому відомому вченому Келдишу. Це наочний приклад співпраці медичних працівників із країн із різною ідеологією в медичній сфері.

Можна навести приклад, як директор Науково­практичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії АМН України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки В.І. Щеглов давав майстер­клас проведення нейрохірургічних операцій американським, німецьким, японським нейрохірургам, і не другорядну роль відігравали медичні сестри.

В умовах стрімкого науково­технічного прогресу, у т.ч. і в медицині, який різко розширив можливості діагностичного та лікувального процесу, від медичних сестер — найчисленнішого загону медичних працівників, вимагається не тільки високий професіоналізм, а й дотримання норм етико­деонтологічного спілкування з колегами і пацієнтами, виявлення чуйності, терпіння, старанності.

І хоча медичний кодекс медичної сестри був прийнятий лише в 1994 році на І з’їзді медичних сестер України у м. Чернівці, але це не значить, що в країні медична справа була в занепаді. У XX ст. сестринська діяльність сформувалася як самостійна професія із власними функціональними обов’язками, методами та засобами їх виконання, які були закладені в сестринській клятві послідовницею М.І. Пирогова Флоренс Найтінгейл.

«Перед Богом і обличчям зібрання я урочисто обіцяю вести життя, сповнене чистотою, і чесно виконувати свої професійні обов’язки. Я буду утримуватися від усього згубного та шкідливого й ніколи не використаю і не призначу ліків, які можуть завдати шкоди. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб підтримувати та підвищувати рівень моєї професії.

Я буду зберігати в таємниці всю особисту інформацію, що опиниться в моєму розпорядженні під час роботи з пацієнтами та їх родичами. Я буду віддано допомагати лікарю в його роботі та присвячу себе невтомному піклуванню про благополуччя всіх доручених моїй турботі, забезпеченню здоров’я тих, хто звернувся до мене по допомогу».

Доктрина ВООЗ XXI століття, століття сімейної медицини, давно стала надбанням країн Заходу. В Україні її теж необхідно впроваджувати в життя. Ми багато говоримо й пишемо про сімейних лікарів, але чомусь залишаємо поза увагою сімейне медсестринство. Дійсно, хто може конкретно сказати, яка його роль у процесі реформування галузі. Адже надання переваги спеціалізованій медичній допомозі в нас призвело до того, що сімейний лікар (дільничний лікар) перетворився на диспетчера для вузьких спеціалістів, а медсестра, яка працює з ним, — на пасивного виконавця доручень. Навіть саме поняття «сімейна медсестра» у нас не поширене. Якщо сімейних лікарів державі потрібно 20 тисяч, то потреба в медсестрах удвічі більша. Не менший розрив і в якості. Саме сестрі загальної практики нині відводиться ключова роль у медико­соціальній допомозі людям похилого віку, пацієнтам із хронічними захворюваннями. Саме сестра має приймати самостійне рішення в разі надання допомоги цим категоріям населення.

Дискусії стосовно доцільності реформування охорони здоров’я, запропонованих моделей в умовах ринкових відносин ведуться багато років. Можливо, ці дискусії справді дадуть реальний практичний результат, якщо в них будуть задіяні професіонали, учені, практики від медицини. Такі дискусії проходять на шпальтах газет, журналів, телевізійних каналів, ідеться про роль сестри милосердя в загальній програмі реформи охорони здоров’я.

Директор науково­практичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії АМН України професор Віктор Щеглов із цього приводу висловив свою думку: «Як керівник центру, у якому післяопераційна летальність є найнижчою у світі (менше 1 %), можу сказати, що цим ми завдячуємо не лише блискучій роботі хірургів, а й добросовісній роботі медсестер. Нам не треба принижуватися перед Америкою чи Німеччиною, бо це приниження щодо наших медсестер безпідставне (наводить приклад лікування Йосипа Кобзона в одній із західних клінік. — Прим. авт.). Переймати на Заході треба лише хороше і по суті, а не все підряд».

На запитання, хто краще навчить медсестру її справи, професор В. Щеглов відповів: «Лікар. Саме лікар має вчити вчити медсестру, щоб вона була в цій складній шаховій партії медицини не пішачком, а королевою. Нам потрібна освічена медсестра, високоякісно підготовлена лікарями того специфічного відділення, медичного напряму, куди вона прийшла працювати.

Якщо сестра створює напруження в колективі, у США, у країнах Європи (від себе додам: у країнах, яким ми надавали медичну допомогу. — Прим. авт.) її звільняють.

Духовність та душевність наших медсестер дуже висока, але, навчаючи медсестру керувати, ми загубимо її добру душу. Нам не потрібно посередників між лікарем і пацієнтом. У медицині все має бути строгим, як в армії. От чому не треба робити багато начальників та посередників, хоч як би їх називали — бакалаврами, магістрами. Директор, завідувачі відділами, старша медсестра — цього більше ніж достатньо для наведення в клініці повного порядку.

Запровадження бакалаврів та магістрів в Україні ще більше розвалюватиме нашу медичну систему — хорошу, збалансовану, яку ми відпрацьовували десятиліттями».

Це сказав лікар, учений, який працював 45 років, який ще у 80­ті роки минулого століття зробив визначний внесок у медицину XXI століття.

Він сам учився за кордоном, учив своїх іноземних колег зі США, Німеччини, Японії у своєму центрі — це своєрідна Мекка ендоваскулярної нейрорентген­хірургії.

Професор Віктор ІЦеглов, навчаючи медсестру милосердя, каже, що потрібно й до неї ставитися милосердно. Милосердя до медсестри проявляється і в турботі про її здоров’я, добробут тощо.

Автор статті закінчив Іркутський медичний інститут. Під час навчання працював медбратом у дитячій лікарні № 6 м. Іркутська в ургентному хірургічному відділенні. Працюючи в міжнародному департаменті МОЗ УРСР, відповідав за підбір і підготовку середнього медичного персоналу в загальній програмі підготовки українських медиків для роботи за кордоном за міждержавними контрактами.

Працюючи за кордоном як лікар, міг дати правдиву професійну оцінку роботі середнього медичного персоналу.

Післямова

Важливі роль відіграє професійний обов’язок медичної сестри щодо хворого, правил, спрямовані на одужання хворих, породжених у тих чи інших ситуаціях, які виникають у медичній практиці. Для сучасних медичних працівників, будь то фельдшер, медична сестра, акушерка, насущним є питання постійного поповнення багажу знань, як практичних, так і теоретичних, упродовж усієї медичної діяльності, тому що медична наука нині розвивається настільки швидко, що без поповнення знань, удосконалення їх ми відстанемо в нашій професії.

На деонтологічному конгресі, який відбувся у Парижі в 1967 році, до клятви Гіппократа було зроблене єдине доповнення: «Клянуся навчатися усе своє життя». Це доповнення стосується не тільки лікарів, а й середніх медичних працівників.

Високий професіоналізм медсестри є важливою передумовою стосунків сестри й лікаря.

Медична сестра повинна завжди підтримувати авторитет і репутацію своєї професії, права та обов’язок відстоювати свою моральну, професійну, економічну незалежність. Вона повинна підтримувати авторитет колег серед пацієнтів і населення.

Поведінка сестри не повинна бути прикладом ставлення до свого здоров’я.

Зі свого боку, суспільство вимагає, щоб медичні сестри відповідально ставилися до своєї почесної та відповідальної справи. Моральний обов’язок медичної сестри — всебічно сприяти розвитку реформи сестринської справи, одночасно захищати суспільство від неправдивої інформації стосовно проведення таких реформ. У даному випадку Асоціація медичних сестер України через свої професійні осередки й інші організації медичних сестер забезпечує правову діяльність сестер, що є значним досягненням у забезпеченні етичної поведінки медсестер.

На всіх етапах свого розвитку суспільство висуває до медичних працівників високі вимоги, які передбачають недопущення в їх діяльності професійних помилок, особливо тих, що призводять до тяжких втрат здоров’я або до передчасної смерті.

В історії медицини поняття лікарської помилки та і помилок середнього медичного персоналу призводило до покарань винних, кримінальної відповідальності.

На сайті МОЗ України в березні 2013 року з’явилося повідомлення, що 75 % випадків внутрішньолікарняної інфекції мають місце через вину медичних сестер. І це незважаючи на значний прогрес у сучасній медицині.

Порушення, які допускають медичні працівники, можна умовно поділити на три групи: технічні, тактичні й діагностичні.

Хоча суперечливість підступності й пріоритетності цих порушень визначити не варто, але причина таких негативних явищ ясна. Це недбалість, безвідповідальність, недостатня професійна під­готовка, недостатній контроль старших медичних сестер, завідуючих відділеннями, контакт­них лікарів.

Нетактовні дії, передусім щодо хворого (пацієнта), що відносяться до розділу медсестринської етики та деонтології слід ­осуджувати. Хворий повинен відчути, що медичний персонал робить все і у пов­ному обсязі для його видужання.

А перша заповідь Гіппократа Non nocere («Не нашкодь») повинна бути в душі кожного медичного працівника на все життя. 


Similar articles

Жінки в медицині
Authors: Петро Лящук - доцент медицини, журналіст, м. Чернівці
"News of medicine and pharmacy" 4 (488) 2014
Date: 2014.04.08
Sections: Specialist manual
Правовий статус медичної сестри
Authors: Олена Беденко-Зваридчук, директор юридичної компанії «МедАдвокат», голова Комітету з медичного права АПУ, член Громадської ради при МОЗ України, юрист, лікар
"News of medicine and pharmacy" 9 (460) 2013
Date: 2013.06.10
Sections: Legal advice
Культура поведінки  та етика взаємовідносин у роботі медичної сестри
Authors: Олена Беденко-Зваридчук, директор юридичної компанії «МедАдвокат», голова Комітету з медичного права АПУ, член Громадської ради при МОЗ України, юрист, лікар
"News of medicine and pharmacy" 9 (460) 2013
Date: 2013.06.10
Sections: Legal advice
Authors: МАРКОВ Ю.І. Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ
"Emergency medicine" 4(35) 2011
Date: 2011.07.15
Categories: Family medicine/Therapy, Medicine of emergency

Back to issue