Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 18 (472) 2013

Back to issue

Роздуми про охорону здоров’я і медицину

Authors: Петро Ляшук - доцент медицини, журналіст, м. Чернівці

Sections: In the first person

print version

Люди, які зайняті поверненням здоров’я іншим людям, виявляючи дивне поєднання майстерності і людськості, стоять вище від усіх великих на цій землі.

Вольтер

 

Високе призначення лікаря люди розуміли ще в сиву давнину, хоча можливості медицини в ті далекі часи були вельми обмежені. У Стародавній Греції існував культ лікаря, якого зображували на скульптурах і грошових знаках (монетах) у вигляді міфічного бога­лікаря Асклепія з посохом (жезлом) у руці, навколо якого обвивається змія — символ мудрості.

У наш час лікаря вже не обожнюють — він є представником науки, але роль його в житті людини і суспільства, як і раніше, надзвичайно велика. На жаль, при масовому відтворенні лікарів у медицину нерідко проникають випадкові люди — не за покликом серця, а за збігом життєвих обставин. Такі спеціалісти часто дискредитують високе звання лікаря, оскільки не мають необхідних для лікаря якостей: любові і співчуття до пацієнтів, обережності в поєднанні з рішучістю, клінічного мислення, лікарської інтуїції і логіки як основи діагностики та лікування.


Соціально­політичні зміни, які відбулися за останнє двадцятиріччя в Україні, не могли не торкнутися проблем охорони здоров’я, медицини та взаємостосунків лікаря і пацієнта. Важко змиритися з думкою про те, що допомога лікаря — це товар, який купує в нього пацієнт, що це бізнес. У медицину вже проникли деякі нездорові елементи комерції і підприємництва. Зрозуміло, що в умовах ринкової економіки не рахувати гроші не можна, але гроші не­рідко деформують взаємовідносини лікаря і пацієнта. Турбує і поява акціонерних асоціацій, платних медичних закладів, в яких при ультрасучасній апаратурі не завжди працюють достатньо кваліфіковані спеціалісти. Ринкова економіка і приватна практика підсилили конкуренцію між лікарями.

Тривалість життя наших людей найменша в Європі. З 1991 року припинилося природне відтворення населення. Під загрозою генетичний фонд народу, який витерпів у межах двох поколінь голодомор, масові репресії, виснажливу війну і живе сьогодні в зоні екологічного лиха. Якщо висока смертність у людей похилого віку зумовлена в основному серцево­судинними та онкологічними захворюваннями, то в молодих вона пов’язана значною  мірою з алкоголізмом, тютюнокурінням, дорожньо­транспортними пригодами, аваріями на виробництві. Варто зазначити, що реклама виробництва алкогольних напоїв, включаючи пиво, і тютюнових виробів звернена насамперед до молоді. Небезпечних розмірів набула і поширеність наркоманії, а за темпами розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу Україна посідає перше місце в Європі.

Якщо за здоров’ям юнаків до певної міри слідкують медичні комісії військ­коматів, то юнки — майбутні матері — залишаються поза увагою. Кількість здорових жінок зменшується тому, що дуже мало здорових дівчат. Сенека стверджував: «Мистецтво продовжити життя — це мистецтво не вкорочувати його».

Якщо взяти до уваги (за визначенням ВООЗ), що здоров’я — це не лише відсутність фізичних недуг, а й соціальне й духовне благополуччя, то насамперед саме медики повинні турбуватися про підвищення добробуту народу, соціальні права і громадянські свободи, чисте довкілля і неотруйну їжу. Фізичне здоров’я людини тісно пов’язане з духовним, і тільки духовно багата людина може сповідувати такі необхідні якості медичного працівника, як моральність, інтелігентність, людяність. Лікареві, який дотримується моральних принципів, у першу чергу необхідно бути психологом, бо «…медичний психолог першим сприймає недоліки і вади епохи, оскільки він першим стикається з жертвами даної епохи» (К. Юнг). Медицині потрібні свої Прометеї. Недарма голландський лікар Ван Тюльпіус у XVII столітті запропонував як емблему для медицини запалену свічку з девізом: «Світячи іншим, згораю сам».

Обсяг медичних знань за останнє десятиріччя значно зріс, і один лікар не в змозі ефективно діагностувати і лікувати все різноманіття хвороб людини. Тим паче, що хворі досить часто з поліморбідною патологією. Поліклінічному лікареві відводиться 15 хв на одного пацієнта. Тому на практиці фактичне обстеження хворого дільничним терапевтом обмежується коротким опитуванням, вислуховуванням серця і (рідше) легень та вимірюванням артеріального тиску. Часто хворого не покладають на кушетку і пальпацію органів черевної порожнини не проводять. Нинішнє лабораторно­технічне оснащення лікувальних закладів все більше вклинюється між лікарем і хворим, що призводить до зменшення контакту між ними, до девальвації клінічного мислення, сприяє відходу від безпосереднього всебічного обстеження хворого. Нігілізм, який проявляють дільничні лікарі до класичних фізикальних методів обстеження, пов’язаний не тільки з браком часу, а з переоцінкою можливостей лабораторно­інструментальних методів. Це призводить до зниження їх кваліфікації.

Оскільки ВООЗ проголосила нинішнє 100­річчя століттям сімейної медицини, то значення лікаря­практика, безпосереднього обстеження хворого буде зростати. Вітчизняні медики мають стати головною рушійною силою у здійсненні реформи охорони здоров’я, ініційованої президентом України. Центральна роль у реалізації підвищення ефективності функціонування системи охорони здоров’я належить структурній реорганізації системи відповідно до потреб населення в різних видах медичної допомоги. Створення перинатальних центрів уже призвело до суттєвого зменшення материнської та дитячої смертності. На первинному рівні — створення мережі закладів у вигляді амбулаторій загальної практики — сімейної медицини з різними моделями для міської та сільської місцевості. На нашу думку, сімейну медицину необхідно розвивати насамперед у сільській місцевості, тим паче що сімейний лікар на сьогодні, відвідуючи пацієнта на дому, має із собою лише термометр, неврологічний молоточок та, на відміну від земських лікарів, портативний електрокардіограф.

Лікарі мало читають серйозної фахової літератури, задовольняючись рекламними матеріалами фармацевтичних фірм. У медичних журналах нерідко публікуються замовлені статті, які оплачують ці ж фірми. Окремі гастролюючі наукові співробітники ангажовані фармацевтичними фірмами, читають лекції з демонстрацією відповідних проспектів. Так рекламуються нові ліки, часто сумнівної якості, а в їх ціни закладені і витрати на рекламу.

Усі перегляди Міжнародної класифікації хвороб нерідко ігнорують результати доказових досліджень, відстають від життя, містять немало спірних і непереконливих положень, невдалих термінів, які вітчизняною медициною сприймаються як істина в останній інстанції. Широке запровадження стандартів (протоколів) обстеження та лікування хворих нерідко вступає в протиріччя з вимогою індивідуального, персоніфікованого підходу до кожного пацієнта.

Суспільством позитивно сприймаються світові досягнення наших спортсменів, однак спорт не завжди рівнозначний фізичному здоров’ю нації. У нас відсутня мода на здоров’я, на заняття фізкультурою, трапляються випадки смерті школярів на уроках фізкультури. Взяти хоча б виховну роботу в школах, вищих навчальних закладах та трудових колективах щодо впровадження здорового способу життя (це найнадійніший та найкращий метод профілактики). Лікарі іноді самі не служать прикладом здорового способу життя (курять, зловживають алкоголем, мають надмірну масу тіла тощо), байдужі до проблем суспільного життя, громадських інтересів.

Необхідно бути готовим до того, що у зв’язку із задекларованим частковим переходом на систему медичного страхування незалежні експерти будуть прискіпливо аналізувати роботу лікарів. Якщо вони дійдуть висновку, що причиною невчасного розпізнавання, невдалого лікування та наслідку захворювання є помилкові дії лікаря, то лікувальний заклад і/або лікуючий лікар будуть нести, крім моральної відповідальності, ще й відповідні матеріальні витрати.

Слід звернути увагу на те, що сьогодні системи профілактики захворюваності як такої в країні не існує, вона має декларативний характер, втрачений досвід диспансеризації.

Аналізуючи причину відставання вітчизняної медицини, можна виділити кілька основних аспектів: 1) недостатнє фінансування; 2) погана оснащеність сучасною діагностичною апаратурою; 3) низька оплата праці медичних працівників, вона має відповідати кількості та якості надання медичної допомоги; 4) соціальна нерівність у суспільстві; у нас є гроші на футбол, на надто дорогі автомашини для високопосадовців. Економіст Т. Шульц (США), лауреат Нобелівської премії, довів, що долар, вкладений в освіту, дає за 50 років прибутку в три рази більше, ніж долар, вкладений в економіку. Зрозуміло, що без розв’язання проблем соціальних, економічних неможливо підвищити рівень охорони здоров’я.

Хочеться висловити сподівання, що розпочата урядом реформа вітчизняної охорони здоров’я і медицини зможе вирішити низку наболілих першочергових завдань у наданні медичних послуг пересічним громадянам.

Сьогодні, запозичаючи багато цінного із системи охорони здоров’я і вищої медичної освіти західних країн, не слід забувати про одну незаперечну перевагу вітчизняної медичної школи — вона завжди навчала майбутніх лікарів логічно мислити, закликала до милосердя і співчуття.  



Back to issue