Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 9-10 (503-504) 2014

Back to issue

Зв’язок медичної термінології з літературою та мистецтвом

Authors: Петро Ляшук - доцент медицини, журналіст, м. Чернівці

Sections: Нistory of medicine

print version

Статья опубликована на с. 17 (Укр.)

Що споріднює їх? Гуманне ставлення до людини, вдумливе спостереження навколишньої повсякденності... Безумовним є одне: об’єктом пізнання літератора, мистецтвознавця та медика є людина. В цьому спільність їх професій, в цьому причина появи великої кількості талановитих письменників, поетів та мистецтвознавців серед медичних працівників. Недарма ще Платон ставив лікаря Гіппократа поряд із Фідієм і Поліклетом як представниками мистецтва. Для багатьох ознак, синдромів, нозологій із давніх часів існують яскраві образні порівняння, в основі яких лежать метафори — перенесення імені (назви) з одного об’єкта на інший, що допомагає образно-логічному сприйняттю нового матеріалу.


Художні твори літературних класиків ХІХ–ХХ ст. залишили свій слід не тільки у світовій літературі, але й у такій специфічній галузі науки, як медицина. У свою чергу, більшість корифеїв світової медицини виділялись широтою ерудиції в літературі, скульптурі, драматургії, музиці і нерідко користувалися своїми знаннями для більш яскравого, образного викладу або визначення клінічних проявів захворювання. Академік В.X. Василенко писав: «Ближайшая наша задача — трезвая оценка практического значения многочисленных графических методов, ленты которых опутывают некоторых врачей наподобие змей, обволакивающих Лаокоона и его сыновей». При цьому він мав на увазі знамениту мармурову скульптуру родоських скульпторів «Загибель Лаокоона та його синів».

Зупинимося на деяких образних термінах клінічних проявів окремих захворювань, що ввійшли в медичну літературу.

При огляді ділянки серця у хворих на недостатність аортального клапана чітко визначається куполоподібний верхівковий поштовх (choc en dôme). При цій же ваді серця на шиї видно пульсацію сонних артерій — «танець каротид» (dans des artères), а таких хворих нерідко називають «пульсуючою людиною» (hоmо рulsаns).

При мітральному стенозі та стенозі устя аорти часто має місце своєрідне тремтіння грудної клітки — «котяче муркотіння» (frèmissеmеnt саtаіrе), що визначають під час пальпації ділянки серця. Додатковий тон над верхівкою серця при мітральному стенозі створює тричленний ритм, який француз Потен назвав «тоном відкриття (клацання) мітрального клапана» (сlаuguеmеnt dоwеrtur dе lа mitrale). Цей термін був перейнятий англо-американськими авторами — the ореrіng snap of mitrale stenosis. Вважали це роздвоєнням другого тону, а Г.Ф. Ланг пояснив цей феномен додатковим тоном, що виникає при відкритті склерозованих стулок мітрального клапана. Цю тричленну –мелодію В.П. Образцов назвав «ритмом перепілки». Добре відомий «хлопаючий» перший тон при мітральному стенозі.

Інша тричленна мелодія над верхівкою серця була названа «ритмом галопу». Цей симптом В.П. Образцов назвав «криком серця про допомогу», оскільки він вказує на тяжке ураження міокарда шлуночків. М.Д. Стражеско назвав описаний ним тон при повній атріовентрикулярній блокаді серця «гарматним». «Бархатним» назвав перший тон також над верхівкою серця при ендокардиті Л.Ф. Дмитренко.

При характеристиці особливостей серцевих шумів іноді використовують медичні терміни, запозичені з музичної лексики: crescendo, decrescendo або dominuendo.

Таку характерну для портальної гіпертензії клінічну особливість, як появу спочатку метеоризму, а пізніше — накопичення асцитичної рідини, французи визначили так: «вітер передує дощеві» (lе vent prècède lа pluiе). Другий симптом портальної гіпертензії пов’язаний із розвитком колатерального кровообігу і появою на передній черевній стінці «голови Медузи» (сарut Medusae). Мається на увазі грецький міф про чудовисько підземного царства — Медузу Горгону, у якої на голові замість волосся копошилися змії.

Цікаве походження терміну «кесарів розтин» (sectio саеsareа): легенда свідчить, що саме завдяки цій операції появився на світ Юлій Цезар.

При хронічних захворюваннях бронхолегеневої системи рентгенологічно відмічається посилення судинного рисунку коренів легень (розширення центральних відділів легеневої артерії) і збіднілий судинний рисунок на периферії — «стрибок калібру».

При виразковій хворобі шлунка на великій його кривизні відповідно до локалізації виразки на малій кривизні іноді виникає симптом «вказівного перста». Відомі терміни: «шлунок у вигляді піскового годинника», «завиткоподібний шлунок». У дванадцятипалій кишці виразки іноді локалізуються на задній і передній стінках цибулини — так звані виразки, що цілуються. Спостерігається деформація цибулини дванадцятипалої кишки у вигляді метелика або трилисника.

Обличчя з симптомом метелика характерне для системного червоного вовчака; заяча губа — розщеплення верхньої губи; вовча паща — розщеплення м’якого й твердого піднебіння. Широко відомим історичним фактом є ствердження про те, що голубі очі — розпізнавальна ознака представників істинно нордичної раси (арійців). З легкої руки реакційного німецького теоретика Г. Мюллера виник вираз: «Здоровий німець з коричневими очима не можливий, а німці з карими і чорними очима або безнадійно хворі, або зовсім не німці». У середній смузі лихим оком вважається темно-каре або чорне, тоді як на сході все з точністю до навпаки: вважається, що наврочити здатні тільки ясноокі люди.

Деякі клінічні синдроми та хвороби названі іменами героїв літературних творів, чиї характерологічні особливості стали прозивними. Наприклад, синдром Мюнхаузена (психоневротичний симптомокомплекс). Синдром Пікквіка отримав свою назву за романом Ч. Диккенса «Записки Пікквікського клубу». Синдром Агасфера (невгамовна потреба в пошуку ліків) — за іменем персонажу середньовічних легенд, який осуджений Богом на безсмертя та вічне блукання за те, що відказав Христу в проханні дати йому відпочинок на його шляху на Голгофу.

Симптоми інтоксикації серцевими глікозидами нагадують палітру Ван Гога: зорові галюцинації — усі предмети забарвлені у жовтий і зелений колір. При цьому часто сегмент S-T на ЕКГ стає коритоподібним і нагадує форму вусів Сальвадора Далі.

Чудовий опис різних захворювань можна знайти в художній літературі, що своєю яскравістю, глибиною проникнення у внутрішній світ людини інколи перевершують все, що можна прочитати в спеціальній періодичній та монографічній літературі. Досить послатися на повість Л.М. Толстого «Смерть Івана Ілліча», в якій проникливо описано відчуття і переживання хворого на рак шлунка, на оповідання І.С. Тургенєва «Живі мощі», в якому яскраво зображена дівчина з жорстокою кам’яною нерухомістю, що нагадує хвору на склеродермію. Блискучий опис уремії поданий в романі Р. Мартена дю Гара «Сім’я Тибо». Найкраще за художньою виразністю описані клініка інфаркту міокарда в романі Р. Мерля «За склом» та картина крововиливу у мозок у романі Л.М. Толстого «Війна і мир».

Дружина Л.М. Толстого образно описала прояви клініки захворювання поета А.А. Фета, які характерні для бронхіальної астми. Чи не є психічні розлади М.В. Гоголя діалектичною розплатою за осяяння? Адже література, музика, живопис і навіть наука — віртуальне існування в іншому житті. Активне лікування Володимира Висоцького від пристрасті до алкоголю і наркотиків виявилося даремним. У вірші «История болезни» читаємо: «На Вишневского надеюсь, уповаю на Бурденку // Подтвердят, что не душевно, а духовно я больной».

Л.М. Толстой і в наш час продовжує дивувати читача-лікаря дивовижною глибиною сприйняття та узагальнення хворобливого стану людини. Не тільки різнорідні хвороби (рак, туберкульоз, родильна гарячка), але навіть одні й ті ж недуги відрізняються індивідуальними, тільки їм властивими проявами у різних за своїм складом героїв, таких як Болконський, Безухов, Левін, Кареніна, та в інших різноманітних епізодах лікарської діяльності, образні клінічні прояви багатьох захворювань дуже влучно подані в літературних творах А.П. Чехова. Письменник із великою любов’ю та повагою ставився до свїх колег, особливо до земських лікарів, високо цінував їх ерудицію, подвижницьку працю.

Художня література відіграла суттєву роль і в розвитку медичної деонтології. Чимало психологічних колізій розкрито у творах І.С. Тургенєва. А збірка творів Ф.М. Достоєвського — це повна психопатологія, де можна знайти виклад усього найбільш суттєвого у цій науці.


На закінчення наведемо повчальні слова Гіппократа: «Розповідати минуле хвороби, знати теперішнє, передбачати майбутнє — тренуватися в цьому. Добиватися в хворобах подвійного — приносити користь або не шкодити».

Хай література та мистецтво стануть для лікаря довічно не тільки засобом відпочинку та розваги, але й невичерпним джерелом пізнання навколишнього світу, душевних і об’єктивних проявів недуг людини.  



Back to issue