Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 16 (510) 2014

Back to issue

Інтерв’ю виконуючого обов’язки міністра охорони здоров’я України Василя Лазоришинця для УНІА «Укрінформ»

Sections: News

print version

Статья опубликована на с. 8-9 (Укр.)

Про те, хто лікує поранених бойовиків, як працюють медзаклади в окупованих терористами регіонах Донбасу, де працевлаштовуються «переміщені» лікарі, виконуючий обов’язки міністра охорони здоров’я України Василь Лазоришинець дав інтерв’ю інформаційному агентству «Укрінформ».

 — РНБО повідомляла, що на підконтрольних бойовикам територіях вимушені припинили роботу 45 лікувальних закладів. Скільки лікарень зараз працює на Донеччині і Луганщині?

— Уточню, що ці лікувальні заклади не просто припинили роботу, а перестали існувати. За даними обласних управлінь охорони здоров’я, у Донецькій області зруйновано 24 лікарні, функціонує — 311, у Луганській знищено 20, а працюють 242 медзаклади.

 — У якому обсязі надається медична допомога населенню на території Донбасу?

— Через дії сепаратистів і російських окупантів ми не можемо надавати допомогу в медзакладах, розташованих на окупованій території. Але робимо все можливе, щоб на звільнених територіях населення отримувало її у повному обсязі.

Ще 18 квітня для координації дій з надання медичної допомоги всім постраждалим під час проведення антитерористичної операції був сформований оперативний штаб. До нього увійшли фахівці МОЗ, медичних служб Міністерства оборони, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної прикордонної служби, представники Національної академії медичних наук та інших відомчих медичних служб.

Цей штаб щоденно моніторить ситуацію в регіонах за повідомленнями департаментів охорони здоров’я Луганської і Донецької областей. Раніше ці підрозділи були в обласних центрах, а тепер Луганський розмістився у Сєверодонецьку і Сватовому, а Донецький — у Краматорську і Маріуполі. Разом із їх керівниками ми вирішуємо, де і який вид медичної допомоги можна надати, щоб охопити весь регіон: у цій лікарні буде онкологія, тут — кардіологія, там — неврологія.

 — Чи є якісь прогалини?

— Довелося перевести в Київ, Черкаси, Чернігів і Харків 120 пацієнтів із Луганської області, які потребують гемодіалізу, оскільки їм треба проводити цю процедуру 3–5 разів на тиждень. А якщо потрібна високоспеціалізована допомога, пацієнтів відправляють у лікувальні заклади системи МОЗ, Академії медичних наук в інших регіонах.

 — Як вирішується питання забезпечення ліками пацієнтів та медичних закладів у зоні воєнного конфлікту?

— Ми перекинули бюджетні кошти з Луганська на Сватове і Сєверодонецьк, з Донецька — на Маріуполь і Краматорськ, тож вони покривають витрати, які зросли через об’єктивні обставини. Коли чогось не вистачає, ми передаємо з іншого регіону. Наприклад, коли на Донбасі не було протиправцевого анатоксину, брали з Хмельницької і Чернівецької області і везли у Слов’янськ, Краматорськ чи Сватове.

Крім того, нещодавно ми отримали від ВООЗ понад 20 тонн гуманітарного вантажу, зокрема повні комплекти медикаментів для надання меддопомоги протягом трьох місяців 170 тисячам пацієнтів. Основна їх маса пішла в Луганськ і Донецьк, потім у прикордонні чи прифронтові області — Харківську, Дніпропетровську і Запорізьку, а також у ті регіони, де найбільше переміщених осіб.

Окрім того, ми отримали гуманітарну допомогу з Грузії (інсуліни, вакцини, витратні матеріали для гемодіалізу) і теж передали туди, де вони потрібні.

 — Чи змінилася медична статистика на Донбасі? На що люди там зараз найбільше хворіють?

— Через війну на перший план виходять стреси і психологічні зриви. Зараз, з настанням осінньої погоди, будуть переохолодження і вірусні інфекції. Це буде скрізь, всюди, але там найбільше, тому що люди часто не мають даху над головою.

 — Наскільки гостро там стоїть кадрове питання?

— У медзакладах Донбасу не вистачає близько 70 відсотків медичного персоналу, але ми зібрали при штабі 270 добровольців — лікарів з усіх регіонів України, і якщо десь потрібні фахівці певного профілю, направляємо їх туди. Наприклад, у минулі вихідні відправили судинного хірурга із Запоріжжя в лікарню швидкої медичної допомоги Маріуполя. У них у штаті немає такого фахівця, бо, як правило, ця допомога надавалася в Донецьку. Зараз туди не довезеш ні поранених, ні цивільне населення.

 — Чи має міністерство можливість збирати бодай непряму інформацію щодо ситуації з наданням меддопомоги на підконтрольній бойовикам території?

— Ми принагідно намагаємося щось дізнатись, але ви ж знаєте, що сепаратисти та ФСБ всі ці розмови записують і потім людям погрожують. Я чув від лікарів, завідуючих міськздороввідділами, які переїхали до Києва, що їм звідти дзвонять і кажуть: «Ви у списку на розстріл».

 — А ті лікарі, які там лишилися, зробили усвідомлений вибір чи підкорилися обставинам?

— Якщо приходять сепаратисти і кажуть: або ви працюєте і надаєте допомогу, або ми вас розстрілюємо, то що людям робити? Хтось не може рідних залишити, як, приміром, один із професорів Луганського медуніверситету. У нього викрали сина і вимагали викуп, потім відпустили. Ми йому пропонували приїхати до Києва, але він не може покинути 90-літню матір.

А ось мої друзі залишили все і приїхали до столиці з двома чемоданчиками. Кажуть, в одному під’їзді у дев’ятий поверх ракета влучила, в іншому — у перший, наступними можемо бути ми. Тобто хто хоче і може — той виїжджає і стає тимчасово переміщеною особою, а хто залишається — той працює.

 — Чи знаходять лікарі, які виїжджають із зони АТО, роботу за фахом?

— Як правило, так. Навіть коли дехто приїздив без документів, ми користувалися нашим міністерським єдиним реєстром медичних працівників і за десять хвилин надавали повну інформацію про стаж, категорію тощо. Окрім того, ми видали наказ, що за випискою з цього єдиного реєстру можна зараховувати на роботу. Точної інформації, скільки фахівців було зараховано, я не маю, але знаю, що немало. Наприклад, лише на одній кафедрі Київського медичного університету влаштувалися на роботу чотири професори з Донецька.

 — Через війну на Донбасі навантаження на медзаклади прилеглих областей значно зросло. Чим їм може допомогти міністерство?

— Найгостріша наша проблема — це тимчасово переміщені особи. Найбільше їх у Донецькій і Луганській областях, потім ідуть Харківська, Дніпропетровська області, міста Київ та Одеса.

На сьогодні у нашому віданні перебувають 875 об’єктів, як правило, це санаторії, у яких проживають 27 703 особи з Криму та Донбасу. Ці об’єкти зазвичай мають свої медпункти, але міністерство дало доручення територіальним управлінням охорони здоров’я організувати диспансерний огляд абсолютно всіх тимчасово переміщених осіб.

З березня по медичну допомогу до нас звернулося 78 тис. переселенців. В основному це були ГРВІ, але траплялися й хірургічні проблеми — апендицити, холецистити, а також інфаркти. Ми провели профілактичні огляди більше як 50 тис. дітей, особливо перед початком навчального року. За цей час на новому місці проживання народилося 728 немовлят.

 — Чи готові цивільні медики до надання медичної допомоги пораненим у зоні конфлікту цивільним людям? Можливо, їм потрібна якась додаткова підготовка?

— Ми ще у квітні зібрали всіх хірургів, анестезіологів, травматологів, нейрохірургів, а медики з Центрального військового госпіталю Міністерства оборони розповіли їм про особливості ведення вогнепальної рани. Окрім того, коли в Україну приїздили військові медики зі Словаччини, які брали участь у бойових діях на боці сил НАТО, ми зібрали 350 лікарів з усієї України на триденні лекції про принципи організації медичної допомоги у воєнний час.

До нас також приїздили з паризького госпіталю Жоржа Помпіду ортопеди-травматологи, які мають досвід лікування військової травми. Вони консультували пацієнтів Центрального військового прикордонного госпіталю, госпіталю СБУ і навіть спільно з нашими лікарями провели дві операції. Якби цих пацієнтів відправляли за кордон, то за кожну операцію довелося б заплатити 70–100 тис. євро.

 — Яких втрат зазнала наша медицина у зв’язку з тим, що частина наукових медустанов залишилася на окупованій терористами території?

— Втрати відчутні — і наукові, і освітні, бо там розташовані Луганський медичний університет, чотири науково-дослідні установи МОЗ і один заклад Національної академії медичних наук, який, на мій погляд, є одним із передових не тільки в Україні. Я маю на увазі Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака, у якому є лабораторії європейського рівня. Звісно, буде шкода, якщо ми його втратимо. Але я не вірю, що ми просто так віддамо наукові медустанови терористам.

 — У якому режимі зараз функціонує інститут імені В.К. Гусака?

— Деякі відділення згорнули. Волонтери нам повідомили, що там лишилося дуже мало співробітників, але це на сьогодні єдиний медзаклад у Донецьку, який надає допомогу цивільному населенню. Тому після отримання гуманітарної допомоги ми надали письмове розпорядження директору Донецького департаменту охорони здоров’я, що певну її частину треба передати і на окуповану територію, а саме в інститут імені Гусака. Ми вважаємо, що це наша єдина українська територія, населення там повинно і відчувати підтримку, і отримувати медичну допомогу.

 — Влада самопроголошеної ДНР оголосила про намір скасувати «запроваджену Києвом» медреформу, заборонити платні медичні послуги і через нестачу лікарів залучити до надання медичних послуг студентів-медиків. Чим це може скінчитися для населення, яке там лишилося?

— Я думаю, що реформу скасувати неможливо, тому що її зараз проводить війна. Вона ставить зовсім інші завдання і перед цивільною, і перед військовою медициною. Я маю на увазі, що, по-перше, з’явилися зовсім нові для нас види медичної допомоги — ми ж ніколи раніше не надавали її при вогнепальних чи мінно-осколкових пораненнях.

По-друге, частина медзакладів зруйнована, і треба думати, як організувати медичну допомогу так, щоб населення отримало абсолютно всі її види, як ефективно використати лікарів з інших регіонів там, де їх не вистачає. Третє — треба змінювати систему фінансування. Оце все разом і є реформа.

А щодо заборони платних медпослуг… Сьогодні ми вже маємо скасовані безплатні медичні послуги в Криму. Медичні працівники — я не буду говорити, в якому регіоні, бо це може нашкодити людям, — розповідають, що там скрізь заявляють, що медичні послуги безкоштовні, але кошти виділяють лише на зарплату.

Я знаю, що, наприклад, у Сімферопольській лікарні закрили кардіохірургічне відділення і всіх дорослих пацієнтів направляють у Москву, а дітей з уродженими вадами серця, яких раніше оперували в Києві, — у Новосибірськ чи Іркутськ. Оце дії нової кримської влади. А що буде в окупованих регіонах Донбасу — побачимо.

 — Чи вам відомо, хто і де лікує поранених бойовиків?

— Єдине, що я знаю від медиків, які переїхали до Києва, що терористи захоплюють наші медзаклади і зі зброєю в руках змушують лікарів і медсестер надавати їм медичну допомогу.

 — Зараз часто можна почути, що в зоні АТО немає взаємодії між силовими підрозділами. Чи є така проблема у медичній сфері?

— Хоча за медичну допомогу при військових діях відповідає медична служба Міноборони, можна було передбачити, що відразу виникнуть питання саме до Міністерства охорони здоров’я. Тому через тиждень після початку бойових дій і появи назви «зона АТО» я обдзвонив керівників різних відомств і спитав, чи немає заперечень, щоб координаційний штаб із надання медичної допомоги населенню та учасникам антитерористичної операції було створено на базі МОЗ. Усі погодилися. Відтоді ми збираємося раз на тиждень і обговорюємо всі гострі питання, які виникають.

 — І які зараз найнагальніші?

— Наприклад, наразі найгірше забезпечені медичною допомогою добровольчі батальйони. Коли я почав з’ясовувати принцип її організації, мені було незрозуміло, як можна випустити батальйон на бойові дії без медпрацівника? А таке трапляється, тому що ці підрозділи часто формуються без належної медичної служби, необхідної за військовим статутом. Вони мають у своєму складі одного-двох добровольців, які, ясна річ, не можуть надати допомогу всьому батальйону. Тоді й починаються крики: «Рятуйте, у зоні АТО взагалі немає медичної допомоги!» Але медична служба Міноборони дуже потужна і чітко організована. Там усе розписано, приміром, що на 10 військових має бути один санінструктор, на бригаду — медична рота, забезпечена таким-то автомобілем, операційною, перев’язочною тощо.

 — Що для вас було найважче за той період, що ви очолюєте координаційний штаб?

— Якщо відверто, психологічно найважче було те, що ми уже протягом чотирьох місяців робимо величезну роботу (просто не піаримось на цьому), і тут перед виборами починаються дивні метаморфози: одні кричать «Ґвалт, ніхто нічого не робить!», інші розказують, що все це результат їхньої діяльності. Тобто нашу роботу або присвоюють, або неправильно, кожен на свій розсуд оцінюють.

Знаєте, я був у зоні АТО і від поранених бійців, крім слів подяки медикам, нічого не чув. Це тут політики можуть собі дозволити кричати, що в нас така-сяка медицина. Та ви ж її таку створили, бо самі їдете лікуватися за кордон замість того, щоб виділити певні кошти і зробити її нормальною. Або дати зробити! 


Уряд ухвалив рішення відсторонити від виконання обов’язків міністра охорони здоров’я Олега Мусія та звільнив його першого заступника Руслана Салютіна.

За це рішення 1 жовтня проголосували всі члени уряду, крім трьох, які утрималися.

Виконання обов’язків міністра охорони здоров’я покладено на Василя Лазоришинця.

Уряд України також ухвалив рішення звернутися до Генеральної прокуратури України щодо розслідування бездіяльності керівництва МОЗ із закупівлі медичних препаратів.

Лазоришинець Василь Васильович

Народився 25 травня 1957 року в с. Сокирниця Хустського р-ну Закарпатської обл., Україна.

Громадянин України.

У 1995 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, у 2002 році — доктора медичних наук.

У 2003 році було присвоєно наукове звання професора.

У 2010 році обраний членом-кореспондентом НАМН України.

Трудова діяльність

У 1980 році закінчив Київський медичний інститут ім. О.О. Богомольця.

Працював на посаді середнього медичного працівника хірургічного відділення клінічної лікарні № 12 м. Києва, секретарем комсомольської організації Чернігівської обласної лікарні, серцево-судинним хірургом.

З 1987 року працює в ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України», з 1993 року — завідуючим відділенням хірургії вроджених вад серця цього інституту.

З 2003 по 2014 рік обіймав посаду заступника директора з наукової роботи ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України».

З 2008-го по 2010-й працював на посаді заступника міністра охорони здоров’я України, першого заступника міністра охорони здоров’я України.

З 2004-го по 2008-й та з 2010-го по 2014-й очолював лікувально-організаційне управління Національної академії медичних наук України.

Як кардіохірург виконав понад 6000 операцій на серці.

Є автором 380 наукових праць, у тому числі 15 монографій, 18 методичних рекомендації, має 8 авторських свідоцтв, підготував 14 кандидатів медичних наук.

Секретар Асоціації серцево-судинних хірургів України, член Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів, член Асоціації торакальних хірургів США, член-засновник Всесвітньої асоціації дитячих кардіохірургів та кардіологів.

Відзначений Подякою Президента України, заслужений лікар України (1999 рік), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005 рік), нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня та Святого рівноапостольного князя Володимира І, ІІ, ІІІ ступенів, почесними грамотами та дипломами.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2014 року № 372-р призначений заступником міністра охорони здоров’я України — керівником апарату.


Similar articles

Імплементація сучасних технологій відновного лікування постраждалих в умовах особливого періоду
Authors: Матяш М.М.
професор, голова правління ГО «Асоціація з медичної та психологічної реабілітації», завідувач кафедри неврології, психіатрії та рефлексотерапії Київського медичного університету УАНМ, м. Київ, Україна

"News of medicine and pharmacy" 2 (602) 2017
Date: 2017.03.27
Sections: Medical forums
Медична реформа: чим доцільно заповнити своєрідний вакуум  до її старту?
Authors: Дезидерій Петнегазі, лікар-хірург, кандидат медичних наук, заслужений лікар України
"News of medicine and pharmacy" №2 (640), 2018
Date: 2018.03.19
Sections: Specialist manual
Особливості медико-санітарних втрат і організації екстреної медичної допомоги населенню та військовослужбовцям в зоні проведення антитерористичної операції
Authors: Кочін І.В. - ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф
"News of medicine and pharmacy" 14 (552) 2015
Date: 2016.01.13
Categories: Medicine of emergency

Back to issue