Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 9 (542) 2015

Back to issue

Служба медицини катастроф та її невирішені питання

Authors: Люлько О.М., к.м.н. — Департамент охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації

Sections: Specialist manual

print version

Статья опубликована на с. 22 (Укр.)


При наданні екстреної медичної допомоги (ЕМД) постраждалим особливого значення набуває фактор часу, що пов’язано з необхідністю надання невідкладної лікарської допомоги одночасно багатьом постраждалим за короткий час. Тому оптимізація строків ЕМД можлива лише при організації чіткої роботи етапів медичної евакуації, наступності та послідовності виконання лікувальних заходів [1, 4, 5].


Слід зазначити, що принципи, за якими діє нині служба медицини катастроф, закладені кілька десятків років тому, істотно не переглядалися. Прийнято за аксіому, що завжди правильний і не потребує перегляду такий принцип надання екстреної медичної допомоги під час надзвичайної ситуації (НС): бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги не повинні входити у вогнище надзвичайної ситуації, а діють або на його межі, або за його кордоном. Відомо, що за останні роки відбулися корінні зміни щодо організаційної та структурної моделі діяльності служби медицини катастроф, що відобразилося в оптимізації кількісного та якісного складу бригад екстреної медичної допомоги першої, другої черги, удосконаленні ліжкового фонду госпітальної бази. Разом з тим досі спірним є питання, чи повинні працівники першого контакту бригад екстреної медичної допомоги працю–вати у вогнищі дії надзвичайної ситуації.

Мета дослідження.

На прикладі програвання умовного навчання з подолання наслідків надзвичайної ситуації місцевого рівня та аналізу законодавчої бази, методичної літератури розглянутий алгоритм роботи обласної служби медицини катастроф.

Матеріал та методи дослідження

Проведений аналіз та дана оцінка діяльності обласної служби медицини катастроф (викид хімічного агента, дорожньо-транспортна пригода) з урахуванням вимог чинного законодавства України, методичних рекомендацій та інструкцій щодо дій в умовах виникнення надзвичайної ситуації (умовно).

Результати та обговорення

Законом України [2] «Про екстрену медичну допомогу» визначено, що «бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги — структурна одиниця станції екстреної (швидкої) медичної допомоги або центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, завданням якої є надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані безпосередньо на місці події». Також у цьому Законі [2] вказане, що «місце події — територія, приміщення або будь-яке інше місцезнаходження людини у невідкладному стані на момент здійснення виклику екстреної медичної допомоги». Отже, констатуємо: якщо, наприклад, відбулася надзвичайна подія на небезпечному об’єкті, припустимо, з викидом хімічно небезпечних речовин і одразу надійшов виклик до служби «103», то за законодавчою логікою екстрена медична допомога у такому разі повинна надаватися безпосередньо на місці знаходження постраждалого. У той же час в усіх методичних рекомендаціях, інструкціях щодо дій працівників служби «103» чітко вказано на заборону їх входження у вогнище надзвичайної ситуації [1]. Це по-перше. По-друге, як правило, зобов’язання для працівників бригади екстреної медичної допомоги мати індивідуальні засоби захисту дихальних шляхів (протигази) має рекомендований характер. Тому якщо й придбають станції (підстанції) екстреної (швидкої) медичної допомоги сучасні протигази, то це відбувається за допомогою спонсорів та інших позабюджетних доходів, має місце в поодиноких випадках. По-третє, хто повинен визначити межу вогнища НС, за якою може працювати бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги, та довести це до фахівців першого контакту? У Кодексі цивільного захисту України [3] вказано, що «особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги, що створюються органами влади… областей», тобто в кожній області є своя служба медицини катастроф. Враховуючи, що ця служба створюється в обласних центрах екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, виходить, що це підрозділ обласного формування. Розглянемо умовно надзвичайні ситуації місцевого рівня в одному з районів області: на хімічно–небезпечному об’єкті стався витік аміаку,  зазнали пошкоджень легкого та середнього ступеня 20 осіб, загиблих немає, або сталася дорожньо-транспортна пригода з наявністю теж 20 умовнопостраждалих різного ступеня тяжкості. Районна комісія з питань техногенно-екологічної небезпеки та надзвичайних ситуацій (КТЕБ та НС) визначає рівень надзвичайної ситуації та приймає відповідне рішення, у тому числі й визначає межі вогнища надзвичайної ситуації й доводить свої рішення до членів районної комісії КТЕБ та НС — керівників відповідних служб району. Беззаперечно, що обласна служба медицини катастроф не може знати про прийняті рішення районної КТЕБ та НС, бо вона не входить до складу цієї комісії, тому й не може знати ні межу вогнища надзвичайної ситуації, ні метеорологічні умови тій місцевості, ні прогнозований час дії хмари небезпечної речовини на організм людини та інші характеристики НС. На практиці, звичайно, керівник штабу з ліквідації надзвичайної ситуації (у даному випадку посадова особа районного рівня) здійснює керування аварійними підрозділами району. А як бути обласній службі медицини катастроф, що прибула на місце події та для якої беззаперечними для виконання є вказівки центральної диспетчерської служби медицини катастроф? Адже організацією та наданням ЕМД постраждалим в осередку починає керувати лікар бригади ЕМД, що першою прибула до місця НС [1]. Інші бригади ЕМД підпорядковуються лікарю цієї бригади до прибуття спеціально направленого туди відповідального керівного медичного працівника. Але яку б посаду ні обіймав співробітник центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, прибувши до місця НС, він все одно не стає членом штабу КТЕБ та НС району.
Тобто вже на початковому етапі подолання наслідків надзвичайної ситуації може виникнути неузгодженість щодо організації надання екстреної медичної допомоги. Припустимо, що за допомогою обласної служби медицини катастроф, інших додаткових лікарсько-сестринських бригад, створених на базі районних закладів охорони здоров’я, волонтерів своєчасно надана медична допомога і виникає питання евакуації постраждалих до медичних закладів, адже за медичними показаннями усі 20 умовнопостраждалих в першому випадку потребують стаціонарного лікування в умовах терапевтичного стаціонару, а в другому випадку — стаціонарі хірургічного профілю. Певно, що начальник медичної спеціалізованої служби цивільного захисту району (як правило, це керівник однієї з районних лікарень), знаючи мережу закладів охорони здоров’я району, їх потужності, має визначитись, куди і в якій кількості слід направляти постраждалих в обох випадках. Знову бачимо, що безпосередньо керувати діями обласної служби медицини катастроф медичний начальник служби районної ланки не може. Зрозуміло, що після доповіді про обстановку обласному керівництву медичної служби, висловлення власних пропозицій через керівництво КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» питання буде вирішено, але втрачається оперативність у прийнятті рішення. По-четверте, як бути з інфекційними хворими, якщо надійде виклик за номером «103», припустимо, при підозрі на холеру у членів родини, скажімо, чотирьох осіб? Звісно, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повинні забезпечити надання медичної допомоги в епідемічному вогнищі, де перебувають хворі на холеру, під час транспортування до лікувального закладу, дотримуючись відповідних запобіжних заходів безпеки як для себе, так і для оточуючих. Тобто бачимо, що у даному випадку медична допомога надається безпосередньо у вогнищі НС.
Наведене вказує на необхідність розробки чіткого алгоритму дій обласної служби медицини катастроф, визначення порядку та того, за яких умов бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги може входити у вогнище надзвичайної ситуації, на яку відстань від епіцентру з чітким визначенням обсягу робіт — пошук та витягування постраждалих з одночасним наданням медичної допомоги, надання долікарської, лікарської медичної допомоги саме у вогнищі НС. Зазначимо, що зона НС може як бути обмеженою кількома метрами, так і становити іноді площу, що вимірюватиметься десятками квадратних кілометрів (наприклад, лісові пожежі), саме тоді буде актуальним дозволяти в окремих випадках входження у зону працівникам служби медицини катастроф, а не чекати, коли зона стане безпечною. Адже кожне вогнище має дві характеристики — межа вогнища та тривалість дії. Інше питання — на законодавчому рівні визначити кількість формувань, що повинні мати відповідне спорядження, окрім медичного оснащення, для можливості роботи у вогнищі НС. Слід розглянути питання щодо визначення певних вимог до стану здоров’я, фізичної підготовки працівників служби медицини катастроф, які можуть працювати у вогнищі НС, розробити механізм стимулювання та матеріального заохочення.
Підбиваючи підсумки проведеної наукової роботи, констатуємо, що досі принципово невизначеним є питання організації діяльності підрозділів служби медицини катастроф щодо роботи цієї служби саме у вогнищі НС.

Висновок

Для розв’язання проблеми часу, потрібного для надання якісної медичної (долікарської, лікарської) допомоги постраждалим, потрібно розв’язати питання щодо необхідності роботи працівників служби медицини катастроф у вогнищі надзвичайної ситуації, що потребуватиме виконання таких заходів, як визначення відстані, на яку вони можуть висуватися від епіцентру вогнища, стану їх фізичної та спеціальної підготовки, забезпечення бригад спеціальним спорядженням, надання додаткових стимулюючих та матеріальних заохочень.

Bibliography

1. Медицина катастроф і медицина невідкладних станів: Навчально-методичний посібник / І.З. Яковцов, В.П. Аніщук, Б.В. Давидов та ін. — Харків: ХМАПО, 2007. — 96 с.
2. Закон України від 05.07.2012 
№ 5081-VI «Про екстрену медичну допомогу».
3. Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.
4. Діяльність служби медицини катастроф та медичної служби цивільної оборони при транспортних пригодах / О.М. Люлько, Б.В. Гунько, О.В. Галацан та ін. — Харків: ХМАПО, 2008. — 27 с.
5. Люлько О.М. Особливості медико-санітарного забезпечення населення при транспортних пригодах на етапах реформування галузі // Медицина транс–порту України. — 2013. — № 3. — С. 64-68.

Similar articles

Бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги та бригади постійної готовності першої черги служби медицини катастроф
Authors: Гур’єв С.О., Близнюк М.Д., Рощін Г.Г.,Крилюк В.О., Михайловський М.М. - ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України», м. Київ
"Emergency medicine" 4 (51) 2013
Date: 2013.08.06
Categories: Medicine of emergency
Sections: Specialist manual
Authors: Пацюрко Ю.1, Сирота Л.2, Любінець О.3, Пилипець Я.1, Гера Л.1 1Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф 2Львівська станція швидкої медичної допомоги 3Львівський національний університет ім. Данила Галицького
"Emergency medicine" 3(34) 2011
Date: 2011.06.15
Categories: Family medicine/Therapy, Medicine of emergency

Back to issue