Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 20(228) 2007

Back to issue

Охорона психічного здоров’я —один з пріоритетних напрямів сучасного етапу розвитку світового суспільства. Від аналізу стану надання психіатричної допомоги —до прийняття організаційних рішень

Authors: І. ПІНЧУК, к.м.н., головний позаштатний спеціаліст із спеціальності «Психіатрія» МОЗ України

Categories: Psychiatry

Sections: Specialist manual

print version

Сьогодні в усьому світі, й зокрема в нашій країні, відбувається процес активного переосмислення пріоритетів у галузі психічного здоров'я. За період незалежності нашої держави вітчизняна психіатрія пройшла складний шлях трансформації. Прийнятий у 2000 році Закон України «Про психіатричну допомогу» вперше в історії вітчизняної психіатрії визначив організаційні і правові основи забезпечення психіатричною допомогою громадян з огляду на пріоритет прав і свобод людини.

Одним із визначних кроків української психіатрії в напрямку європейської психіатричної інтеграції стала участь у Європейській конференції на рівні міністрів (2005 рік, Хельсінкі, Фінляндія) української делегації, якою була підписана Європейська декларація щодо охорони психічного здоров'я, а також Європейський план дій з охорони психічного здоров'я, у яких, зокрема, зазначено, що «психічне здоров'я та психічне благополуччя є важливішою передумовою для високої якості життя та продуктивної діяльності окремих осіб, родин, місцевих спільнот та народів у цілому, бо дозволяють людям сприймати своє життя як повноцінне та значиме».

У сучасних умовах зміна ставлення суспільства до осіб із вадами психічного здоров'я і надання їм психіатричної допомоги, об'єктивна та своєчасна інформація щодо основних показників стану діяльності психіатричної служби необхідні для прийняття рішень на всіх рівнях влади.

Завдяки адекватній відкритості служби охорони психічного здоров'я представниками вітчизняних та іноземних державних і громадських організацій, засобами масової інформації тощо поступово змінюється на краще ставлення суспільства до суб'єктів, задіяних у наданні та отриманні психіатричної допомоги.

З метою вивчення стану організації надання психіатричної допомоги у регіонах України (наказ МОЗ України від 21.12.2006 року № 417) у грудні 2006 року стартував проект Міністерства охорони здоров'я, який був завершений у жовтні 2007 року. Згідно з цим проектом здійснено перевірку надання психіатричної допомоги населенню у 27 регіонах України. Робоча група, до складу якої увійшли 47 фахівців — головні лікарі психіатричних лікарень, психоневрологічних диспансерів, обласні психіатри, наукові співробітники, була поділена на 9 підгруп (по 5–6 фахівців), кожна з яких відвідала по 3 регіони України. Був розроблений єдиний план вивчення стану організації надання психіатричної допомоги у регіонах України. В кожному регіоні вивчали матеріально-технічний стан лікувально-профілактичних закладів, забезпечення кадрами (лікарями в стаціонарному та амбулаторному секторах, медичними сестрами, іншими фахівцями), показники діяльності психіатричної служби та якість надання психіатричної допомоги. Ретельно була вивчена робота 65 психіатричних закладів України.

На початок 2007 року в системі охорони здоров'я України психіатрична мережа налічувала 88 психіатричних лікарень (на 42 350 ліжок), 29 психоневрологічних диспансерів (на 1874 ліжка), 108 денних стаціонарів (на 5139 ліжок) та 659 психіатричних, 176 психотерапевтичних, 2 психоендокринологічні кабінети.

Скорочення психіатричного ліжкового фонду протягом років незалежності відбулося на 37 % за рахунок психіатричних лікарень та психіатричних диспансерів, що мали стаціонари.

Упродовж останніх п'яти років відбулася зміна мережі спеціалізованих психіатричних закладів. Так, у 2004 році психіатрична лікарня в Дніпропетровській області була віддана в підпорядкування управління праці та соціального захисту населення, на її базі розгорнуто психоневрологічний дім-інтернат. Сьогодні цей досвід використовується в інших регіонах. З огляду на те, що від 10 до 30 % ліжок у психіатричній службі — це «соціальні ліжка», треба знаходити більш економічні варіанти надання психіатричної допомоги даному контингенту пацієнтів. У Чернігівській та Донецькій областях вивчається питання розгортання психоневрологічного дому-інтернату на базі психіатричної лікарні. Це надасть можливість раціонально використовувати кошти при наданні медико-соціальної допомоги особам із вадами психічного здоров'я, вирішити питання недостатньої кількості місць в психоневрологічних домах-інтернатах та працевлаштування осіб, що надавали психіатричну допомогу в психіатричному закладі.

Кількість психоневрологічних диспансерів зменшилася з 33 (2002 р.) до 29 (2006 р.). Зміна мережі спеціалізованих психіатричних закладів на сьогодні не відповідає основному напрямку розвитку психіатричної допомоги в позалікарняних умовах.

На сьогодні найбільша кількість психіатричних закладів у Донецькій (16, зокрема 14 психіатричних лікарень, 2 психоневрологічні диспансери) та Луганській областях (12, зокрема 10 психіатричних лікарень, 2 психоневрологічні диспансери), по одному психіатричному закладу у м. Севастополі, Чернівецькій та Херсонській областях.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у країнах з меншою забезпеченістю ресурсами особи з вадами психічного здоров'я усе ще продовжують утримуватися в дуже великих медичних установах (більше ніж 500 ліжок), що характеризуються вираженими недоліками щодо таких аспектів, як адекватне лікування пацієнтів і поважне ставлення до недоторканності їхньої особистості й права людини.

Показник забезпеченості населення психіатричними ліжками у 2006 році становив 9,36 на 10 тис. населення. Забезпеченість населення психіатричними ліжками помітно коливається по різних регіонах. Якщо в Рівненській та Миколаївській областях вона становила 5,89 і 6,93 на 10 тис. населення, то в Одеській, Сумській областях та АР Крим цей показник дорівнював відповідно 12,3; 12,4 і 12,4 на 10 тис. населення.

У країнах Європи та СНД цей показник становить: у Германії — 15,09; Росії — 11,3; Білорусі — 7,15; Польщі — 6,74; Грузії — 2,84; Італії — 1,44 на 10 тис. населення.

Показник забезпеченості населення дитячими психіатричними ліжками в Україні в 2006 році складав 2,98 на 10 тис. дитячого населення та коливався від 0,2 в Рівненській області до 7,88 в АР Крим.

Наведені показники обумовлюють необхідність продовження заходів щодо оптимізації ліжкового фонду та розширення мережі стаціонарозамінюючих видів допомоги та забезпечення ефективності її використання (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 640) та вимог Європейській декларації щодо охорони психічного здоров'я та Європейського плану дій з охорони психічного здоров'я.

На 01.01.2007 р. загальна чисельність лікарів-психіатрів становила 3362 особи, а показник забезпеченості ними населення України — 7,2 на 100 тис. населення, укомплектованість фізичними особами штатних посад — 79,3 %.

Загальна чисельність дитячих лікарів-психіатрів у 2006 р. становила 422 особи, або 6,2 на 100 тис. населення; укомплектованість фізичними особами штатних посад у 2006 р. — 80,8 %.

Показники забезпеченості населення як лікарями-психіатрами, так і дитячими лікарями-психіатрами помітно коливаються залежно від регіону. Вони значно вищі в столиці, досягаючи рівня 11,8 на 100 тис. населення, перевищують середні показники в м. Севастополі (11,14), АР Крим (10,49), Дніпропетровській (9,92), Донецькій (9,88) та Луганській (9,77) областях.

Найнижчі показники забезпеченості населення як лікарями-психіатрами, так і дитячими лікарями-психіатрами спостерігалися у 2006 році в Закарпатській (4,63 на 100 тис. населення) та Рівненській (5,69 на 100 тис. населення) областях; показники забезпеченості дитячими лікарями-психіатрами — відповідно у Закарпатській (3,03), Рівненській (1,77) областях.

У 2006 році показники найвищої укомплектованості фізичними особами штатних посад лікарів-психіатрів спостерігалися в західних регіонах, зокрема у Львівській (96,63 %), Чернівецькій (95,80 %) Тернопільській (94,051 %) та Закарпатській (91,20 %) областях, нижче середнього показники укомплектованості у Кіровоградській (66,49 %), Рівненський (68,06 %) та Запорізькій (69,91 %) областях.

Укомплектованість фізичними особами штатних посад дитячих лікарів-психіатрів у 2006 році в регіонах розподілена нерівномірно: якщо у Львівській та Чернівецькій областях вона складала 104,62 та 100 %, то в Кіровоградській, Миколаївській та Київській областях відповідно 58,82; 58,33; 57,14 %.

У 2006 році кваліфікаційну категорію мали 2978 лікарів-психіатрів (або 75,4 %) та 348 (або 71,8 %) дитячих лікарів-психіатрів.

Має місце тенденція до збільшення відсотка фахівців пенсійного віку, які надають психіатричну допомогу в державних лікувальних закладах (коливання в регіонах від 28 до 60 %).

Сучасний етап розвитку України характеризується надзвичайно високим рівнем психоемоційної напруги населення. Згідно з Законом України «Про психіатричну допомогу» наявність психічного розладу в людини встановлюється лише лікарем-психіатром після проведення психіатричного огляду. Але ніхто не може примусити людину звернутися до психіатра, якщо вона того не бажає та не має підстав для психіатричного огляду, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу». Отже, на сьогодні єдиний шлях вивчення захворюваності на психічні та поведінкові розлади — це зареєстрована статистикою кількість звернень за психіатричною допомогою.

Статистичні показники зареєстрованих звернень до психіатрів із приводу розладів психіки та поведінки за останні 5 років характеризуються нестабільністю. Відбувається поступове зниження показника захворюваності на розлади психіки та поведінки.

У 2006 році у державні заклади охорони здоров'я вперше за психіатричною допомогою звернулися 107 963 особи (230,9 на 100 тис. населення), з них 40 005 — діти віком від 0 до 17 років (454,5 на 100 тис. населення). Максимальним за роки незалежності показник захворюваності був у 1996 році і становив 263,1 на 100 тисяч населення.

У 13 областях України у 2006 році перевищений середній показник захворюваності на розлади психіки та поведінки, зокрема найвищим цей показник був у Житомирській (402,7 на 100 тисяч населення), Київській (357,7), Херсонській (290,4) областях, що свідчить про належну організаційну модель надання психіатричної допомоги, наявність дій, спрямованих на боротьбу зі стигматизацією та дискримінацією. Низькі показники захворюваності на розлади психіки та поведінки у деяких областях України (Одеська — 141,1, Закарпатська — 160,0 та м. Київ — 158,1,), що не відображає існуючої реальності, а є показником неналежної організаційної моделі, відсутності профілактичної спрямованості та наявності явища стигматизації.

Захворюваність серед дітей віком 0–17 років у 2006 році становила 37,0 % від загальних показників захворюваності населення України на розлади психіки та поведінки. Найвищий показник захворюваності у дітей віком 0–17 років у 2006 році зафіксовано у Житомирській (822,1 на 100 тис. дитячого населення), Чернігівській (704,7) та Миколаївській (612,6) областях, найнижчим цей показник був у Волинській (220,3), Закарпатській (255,4) областях.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, в Україні тільки 20 % пацієнтів із тяжкими формами психічних розладів звертаються за медичною допомогою.

У структурі показників захворюваності, як і раніше, серед усіх розладів психіки та поведінки у 2006 році переважали непсихотичні розлади — 166,3 на 100 тис. населення (або 72,02 %). Коливання цього показника в регіонах відбувалося у межах від 85,56 на 100 тис. населення в Одеській до 311,4 у Житомирській області.

Друге місце у 2006 році у структурі захворюваності на розлади психіки та поведінки посідали психотичні психічні розлади — 17,6 % (або 40,6 на 100 тис. населення) (2002 р. — 16,4 %, або 40,7 на 100 тис. населення).

У цій групі саме шизофренія (F20) становила 50,1 %. Шизофренія, за даними Світового банку, знаходиться на другому місці після захворювань серцево-судинної системи за рівнем збитків, що наносяться суспільству. За даним Всесвітньої організації охорони здоров'я, поширеність шизофренії серед населення становить приблизно 0,75 % та істотно не залежить від соціокультурних особливостей країни. При цьому частка пацієнтів із першим психотичним епізодом досягає 5 %. Практично всі пацієнти переносять перший епізод шизофренії у віці до 30 років. При існуючих схемах лікування повторні епізоди виникають протягом першого року приблизно в 57–67 %, а повторні епізоди протягом 5 років у 69–95,5 % пацієнтів. Кожен наступний психотичний епізод, крім значного використання медичних ресурсів у стаціонарі, призводить до прогресування захворювання та прогредієнтного погіршення когнітивних функцій пацієнта, що сприяє ранній інвалідизації. Майже 75 % пацієнтів стають інвалідами протягом 3 років після першого психотичного епізоду, і 83 % пацієнтів мають потребу в повній соціальній підтримці протягом 5 років після першого психотичного епізоду.

Група розладів психіки та поведінки психотичного характеру в 2006 році мала великі відхилення у регіонах України. Так, у м. Севастополі цей показник досягав 72,4 на 100 тис. населення, у Житомирській, Сумській та Донецькій областях відповідно — 54,8; 54,2 та 52,69 на 100 тис. населення. Найнижчим у 2006 році цей показник був у Дніпропетровській (21,0 на 100 тис. населення), Одеській (27,2) та Полтавській (29,7) областях.

Показники розумової відсталості у 2006 році складали 10,4 % у структурі захворюваності на розлади психіки та поведінки (24,0 на 100 тис. населення). У 2006 році найвищі показники захворюваності на розумову відсталість зареєстровано у Херсонській (42,6 на 100 тис. населення) та Миколаївській (38,9 на 100 тис. населення) областях. Відповідно найнижчі показники мали місце у Києві (4,4 на 100 тис. населення), Севастополі (6,1 на 100 тис. населення) та АР Крим (10,6 на 100 тис. населення).

Серед нових випадків захворюваності на розлади психіки та поведінки за статтю у 2006 році найбільші показники захворюваності у чоловіків — 273,4 на 100 тис. чоловічого населення (або 54,6 %). Показники захворюваності у жінок — 194,6 на 100 тис. жіночого населення (або 45,4 %).

Захворюваність міського населення на розлади психіки та поведінки значно перевищує захворюваність сільського. Так, у 2006 році рівень захворюваності в містах склав 237,9 на 100 тис. населення, а в селах — 216,5 на 100 тис. населення, що свідчить про більшу доступність психіатричної допомоги для міських жителів.

Серед контингенту осіб із розладами психіки та поведінки особи працездатного віку у 2006 р. становили 59,9 %, зокрема у структурі зазначеного контингенту жінки працездатного віку складали 41,7 %, а чоловіки — 58,3 %.

У 2006 році абсолютна кількість пацієнтів у диспансерній та консультативній групах в Україні склала 1 178 776 осіб (2,5 % населення України).

Відсоток фінансування психіатричної служби від коштів, що витрачаються на охорону здоров'я в регіонах, має коливання від 2,3 до 7 %. У рамках Європейських держав — членів Всесвітньої організації охорони здоров'я спостерігаються величезні розходження частки бюджету охорони здоров'я, що виділяється на охорону психічного здоров'я: від повної їхньої відсутності в одних країнах до більше ніж 20 % в інших.

Стан матеріально-технічної бази психіатричних закладів, а саме: будівель, оснащення загальнопсихіатричних відділень як для дорослих, так і для дітей — відповідає обсягу виділених коштів, хоча в цілому вони потребують суттєвого збільшення фінансування на їх адекватне утримання та функціонування.

Принцип № 13 «Права та умови утримання в психіатричних установах» (Принципи Організації Об'єднаних Націй із захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги, прийняті резолюцією 46/119 Генеральної Асамблеї 17 грудня 1991 року) містить положення про те, що обстановка та умови життя в психіатричній установі повинні бути максимально наближені до умов нормального життя осіб аналогічного віку та, зокрема, включати можливості — і заохочення використання таких можливостей — для залучення пацієнта до активної діяльності, що відповідає його соціальному стану та культурним особливостям, і для здійснення відповідних заходів для професійної реабілітації з метою його соціальної реінтеграції.

На належному рівні знаходиться стан матеріально-технічної бази психіатричних закладів у Київській області, задовільним він є у Вінницькій, Житомирській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Харківській, Черкаській, Закарпатській, Львівській, Кіровоградській, Волинській, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Рівненській та Чернігівській областях та м. Києві; потребує першочергової уваги стан матеріально-технічної бази психіатричних закладів у Івано-Франківській, Чернівецькій, Сумській та Миколаївській областях.

У більшості регіонів у психіатричних та психоневрологічних закладах пацієнти знаходяться в палатах на 10 та більше осіб, що обумовлює значні недоліки щодо питань поважливого ставлення до пацієнтів, недоторканності їхньої особистості та захисту прав людини. У Сумській області пацієнти знаходяться в палатах по 30 осіб, Чернівецькій — по 24 особи. Це вимагає значних коштів на здійснення капітального ремонту та створення гідних умов для проведення лікування. Крім бюджетних коштів, на покращання матеріально-технічної бази закладів направляються і позабюджетні кошти, але їх обсяг недостатній. Актуальною є потреба проведення роботи щодо збільшення рівня як бюджетного, так і позабюджетного фінансування. На належному рівні проводиться залучення позабюджетних коштів у Тернопільській та Київській областях.

На сьогодні відсутнє достатнє фінансування для зміцнення матеріально-технічної бази психіатричних закладів, забезпечення стаціонарних пацієнтів належним харчуванням і лікарськими засобами, а також пільгового надання медикаментів певним категоріям пацієнтів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»). Найкращим є фінансування надання стаціонарної та амбулаторної психіатричної допомоги в м. Києві: кількість коштів на медикаменти в стаціонарі на один ліжко-день – 7 грн; на харчування в стаціонарі на один ліжко-день — 7 грн; кількість коштів на медикаменти в денному стаціонарі на один ліжко-день — 2,8 грн; на харчування в денному стаціонарі на один ліжко-день — 2,5 грн; сума коштів на пільгове медикаментозне забезпечення на одного амбулаторного пацієнта на місяць — 17 грн. В АР Крим кількість коштів на медикаменти в стаціонарі, денному стаціонарі на один ліжко-день — від 0,47 до 1,22 грн; на харчування в стаціонарі, денному стаціонарі на один ліжко-день — від 2,31 до 4,21 грн; сума коштів на пільгове медикаментозне забезпечення на одного амбулаторного пацієнта на місяць — 0,66 грн.

За результатами перевірки у 27 регіонах України, встановлено, що в лікуванні пацієнтів у Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Запорізькій, Харківській, Луганській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській областях та в м. Києві використовуються сучасні ліки, що дає можливість виконувати клінічні протоколи (хоча не в повному обсязі, внаслідок недостатнього фінансування) та покращити якість надання психіатричної допомоги. Однак рівень використання сучасних ліків навіть у межах одного регіону в різних закладах має великі коливання. Наприклад, при проведенні моніторингу якості лікувального процесу в психіатричних закладах Донецької області встановлено значне коливання показників використання сучасних ліків у закладах від 78 до 7,8 %. На сьогодні у зв'язку із обмеженим фінансуванням не в повному обсязі виконуються клінічні протоколи в Кіровоградській, Волинській, Закарпатській, Полтавській, Миколаївській, Рівненській, Чернівецькій, Сумській областях, м. Севастополі та АР Крим.

У 2006 році число госпіталізованих до психіатричних стаціонарів пацієнтів склало 251 733 особи (538,5 на 100 тис. населення). Cеред госпіталізованих переважали пацієнти із психотичними психічними розладами (50,25 %). Незважаючи на скорочення ліжкового фонду психіатричної служби України майже втричі та зменшення показника забезпеченості психіатричними ліжками, показник госпіталізованих у 2006 році (538,5 на 100 тис. населення) незначно відрізняється від показника 1990 року (569,4), найменший показник був зареєстрований в 2000 році (490,9). Це свідчить про відсутність розвитку амбулаторної психіатричної допомоги та суперечить Європейській декларації щодо охорони психічного здоров'я та Європейському плану дій з охорони психічного здоров'я. Більш швидкому зменшенню випадків госпіталізації заважає недостатній розвиток амбулаторної ланки психіатричної служби, відсутність фінансових ресурсів при наданні амбулаторної допомоги, зокрема пільгового забезпечення медикаментами окремих категорій пацієнтів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»), недостатня кількість лікарів-психіатрів амбулаторної ланки, значна перевантаженість дільничних лікарів-психіатрів, недостатній рівень спеціальної психіатричної підготовки сімейних лікарів та інше.

Пільгове забезпечення медикаментами окремих категорій пацієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» є найкращим у Київській, Донецькій та Сумській областях і становить 15–20 % від потреби. У Волинській області зовсім відсутнє забезпечення амбулаторного лікування внаслідок психічних захворювань пільгових категорій пацієнтів.

Актуальною на сьогодні для психіатричної служби України є проблема взаємодії з судовими органами щодо питань законності госпіталізації пацієнтів до психіатричного стаціонару, зокрема сама процедура примусової госпіталізації. Пацієнти, які госпіталізовані примусово до психіатричного стаціонару в 2006 році, склали менше 2 % (у Росії цей показник становить 25 % від загальної кількості пацієнтів, які надходять до психіатричного стаціонару). Цей показник говорить про захист/порушення прав осіб із вадами психічного здоров'я. Проблема налагодження правових взаємовідносин між пацієнтом, психіатром та судовими органами на сьогодні є актуальною, її вирішення потребує подальшого вдосконалення питань щодо законності госпіталізації пацієнтів до психіатричного стаціонару, зокрема самої процедури примусової госпіталізації. Однією з причин порушення прав пацієнтів при госпіталізації до психіатричного закладу є недостатня взаємодія психіатричної служби з судовими органами.

Незадовільним залишається рівень реабілітаційної та соціальної допомоги пацієнтам із вадами психічного здоров'я. Значною мірою це зумовлено відсутністю соціальних працівників у психіатричній службі України. Останнє певною мірою зумовлено низьким рівнем матеріального фінансування і невизначеністю їх правового статусу в медицині. Останнім часом у деяких регіонах, зокрема в м. Києві, у Житомирській, Донецькій, Львівській та Вінницькій областях, впроваджуються комплексні реабілітаційні заходи при наданні психіатричної допомоги. У Донецькій області створено перший в Україні цех із полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади. У м. Києві відкрито міні-гуртожиток благодійної установи «Джерело» на 18 місць, у якому проживають інваліди з розумовою відсталістю. У м. Севастополі функціонує гуртожиток на 15 ліжок для осіб, які втратили житло та соціальні зв'язки, для проведення лікувальної, трудової та соціальної реабілітації. Але в цілому рівень реабілітаційної та соціальної допомоги пацієнтам із вадами психічного здоров'я залишається недостатнім. Усе це обумовлює необхідність розробки та внесення змін у відповідні відомчі нормативно-правові документи та розгляду в рамках реалізації положень міжнародного законодавства, законодавства України.

Психічні розлади є однією з провідних причин інвалідності населення, що можна вважати показником соціального навантаження суспільства. В усьому світі саме психічні захворювання стабільно утримують одне з перших місць серед причин інвалідизації. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, психічні розлади обумовлюють 11 % інвалідизації населення та 1 % смертності у світі.

Показник інвалідизації внаслідок розладів психіки та поведінки в Україні у 2006 р. склав 567,32 на 100 тис. населення. Коливання цього показника по областях України — від 694,11 на 100 тис. населення (Чернігівська область) до 480,17 (Чернівецька область) відповідно.

Протягом останніх шістнадцяти років показник первинної інвалідності мав тенденцію до зростання. Однак у 2006 році він уперше за 17 років знизився і складав 26,2 на 100 тис. населення. Найвищим у 2006 році цей показник був в Івано-Франківській (37,58); Львівській (35,88); Тернопільській (33,91) та Вінницькій (33,76) областях.

У структурі показників первинної інвалідності у 2006 році переважала група шизофренії, шизоафективних психозів та шизотипових розладів (F 20, F 21, F 25) — 8,92 на 100 тис. населення.

У 2006 році контингент дітей-інвалідів склав 26 691 особу (або 303,2 на 100 тис. дитячого населення). Показники первинної дитячої інвалідності в регіонах досягли найвищого значення в Івано-Франківській (56,1 на 100 тис. дитячого населення), Луганській (44,5), Волинській (39,2) та Херсонській (38,3) областях (в Україні — 30,9).

Одним із факторів зростання показників первинної інвалідності є відсутність в Україні необхідних реабілітаційних заходів для даного контингенту населення, гарантованих Законом України «Про психіатричну допомогу» та положеннями Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів. Згідно з положеннями Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів, яку Україна ратифікувала в 2003 році (Закон України від 06.03.2003 № 624-IV «Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159»), кожна держава відповідно до національних умов, практики та можливостей розробляє, здійснює й періодично переглядає національну політику в галузі професійної реабілітації та зайнятості інвалідів.

Згідно з положеннями цієї Конвенції термін «інвалід» означає особу, можливості якої одержувати, зберігати підходящу роботу та просуватися по службі значно обмежені у зв'язку з належним чином підтвердженим фізичним або психічним дефектом.

Кожна держава-член відповідно до національних умов, практики та можливостей розробляє, здійснює і періодично переглядає національну політику в області професійної реабілітації та зайнятості інвалідів, що спрямована на те, щоб:

— завданням професійної реабілітації було забезпечення інвалідові можливості одержувати, зберігати роботу, що підходить, і просуватися по службі, що сприяло б таким чином його соціальній інтеграції або реінтеграції;

— відповідні заходи для професійної реабілітації поширювалися на всі категорії інвалідів, а також сприяли можливостям зайнятості інвалідів на вільному ринку праці;

— зазначена політика була заснована на принципі рівності можливостей інвалідів і трудящих у цілому;

— дотримувалася рівність звернення і можливостей для працюючих чоловіків і жінок, які є інвалідами;

— розроблялися спеціальні позитивні заходи, спрямовані на забезпечення справжньої рівності звернення і можливостей для інвалідів та інших трудящих, не вважалися дискримінаційними щодо інших трудящих;

— компетентні органи вживали заходи з метою організації та оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов'язаних із ними служб, щоб інваліди мали можливість одержувати, зберігати роботу та просуватися по службі; існуючі служби для трудящих у цілому використалися там, де це можливо йдоцільно, з необхідною адаптацією;

— вживалися заходи для сприяння створенню і розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях;

— забезпечувати підготовку та наявність консультантів із реабілітації й іншого, що має відповідну кваліфікацію персоналу, відповідального за професійну орієнтацію, професійне навчання, працевлаштування та зайнятість інвалідів.

На сьогодні відсутність функціонального психіатричного діагнозу, критеріїв встановлення соціального функціонування, критеріїв встановлення психіатричного реабілітаційного діагнозу, реабілітаційного потенціалу, відсутність систематичних наукових розробок у цієї області не дозволяє розширити можливості соціальної інтеграції та функціонування осіб із психічними проблемами.

Тенденція до зростання показників інвалідності свідчить про недосконалість психо- та соціореабілітаційних заходів на всіх ланках системи надання психіатричної допомоги — стаціонарному та позалікарняному, внаслідок недостатнього розвитку штатної чисельності і посадової неукомплектованості психіатрів, психологів та соціальних працівників.

Виникла необхідність звернутися з листом до Міністерства праці та соціальної політики України з пропозицією сприяти внесенню змін у відповідні відомчі нормативно-правові документи та розглянути в рамках реалізації положень міжнародного законодавства, законодавства України та Концепції реформування системи соціальних послуг, щойно схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. № 178-р, можливість надання певного виду соціальних послуг особам із вадами психічного здоров'я, соціальними працівниками установ, підпорядкованих Міністерству праці та соціальної політики України, у психіатричних закладах, підпорядкованих Міністерству охорони здоров'я України.

Під час перевірки стану надання психіатричної допомоги у 27 регіонах виявлено сильні сторони системи охорони психічного здоров'я в Україні:

1. Наявність досить розвинутої мережі психіатричних установ та психіатричних лікувально-профілактичних закладів, що надають психіатричну допомогу населенню України.

2. Наявність Закону України «Про психіатричну допомогу».

3. Наявність професійного лікарського складу.

4. Наявність широкого спектру сучасних психотропних препаратів, що дає можливість виконувати клінічні протоколи та покращити якість надання психіатричної допомоги.

5. Наявність організацій споживачів і їхніх родин.

6. Наявність налагодженої системи збору інформації про роботу психіатричної служби.

Аналіз стану надання психіатричної допомоги населенню у 27 регіонах України визначив слабкі сторони системи охорони психічного здоров'я в Україні:

1. Недостатність фінансових ресурсів для діяльності системи охорони психічного здоров'я:

— недостатність коштів для покращання матеріально-технічного стану психіатричних закладів (будівлі, оснащення медичним обладнанням, спеціалізованим автотранспортом та інше);

— недостатнє фінансування пільгового амбулаторного медикаментозного забезпечення (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.98 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»).

2. Нерозвиненість амбулаторної ланки психіатричної служби, її альтернативних форм, що сприяє збереженню соціального функціонування людини, особливо в сільських регіонах. Використання не в повному обсязі амбулаторної ланки не відповідає Європейській декларації щодо охорони психічного здоров'я та Європейському плану дій з охорони психічного здоров'я.

3. Недостатність кадрового забезпечення:

— відсутність достатньої кількості лікарів, психологів, медичних сестер;

— відсутність соціальних працівників;

— концентрація вагомої частини висококваліфікованого психіатричного кадрового потенціалу в стаціонарному секторі;

— збільшення відсотка фахівців пенсійного віку.

4. Поступове зниження протягом останніх років показника захворюваності на розлади психіки та поведінки, що свідчить про неможливість відображення існуючої картини на підставі офіційної звітності, тому вищезазначені показники можуть бути значно вищими. Наявні упередження щодо осіб із вадами психічного здоров'я, страх населення перед зверненням до психіатра, внаслідок чого родичі пацієнта зазвичай звертаються за психіатричною допомогою, коли зовнішні прояви психічного захворювання роблять його подальше перебування в родині, на роботі та навчання неможливим, що різко погіршує прогноз, збільшує витрати на лікування та утримання пацієнта, призводить до передчасної інвалідизації.

5. Відсутність функціонального психіатричного діагнозу, критеріїв встановлення соціального функціонування, критеріїв встановлення психіатричного реабілітаційного діагнозу, реабілітаційного потенціалу, систематичних наукових розробок у цій галузі перешкоджає вирішенню питань медико-соціальної експертизи осіб з вадами психічного здоров'я.

6. Недостатній рівень реабілітаційної та соціальної допомоги пацієнтам із вадами психічного здоров'я.

7. Невідповідність сучасним потребам надання психіатричної допомоги Наказу МОЗ України № 33 від 23.02.2000 р. «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» в розділах, що стосуються надання психіатричної допомоги.

8. Відсутність єдиних критеріїв (умов) державної акредитації спеціалізованих психіатричних лікувально-профілактичних закладів.

9. Недостатня робота з сімейними лікарями щодо раннього виявлення психічних та психосоматичних розладів, надання невідкладної психіатричної допомоги, адекватного систематичного лікування, динамічного спостереження пацієнтів, проведення профілактичних заходів та реабілітації пацієнтів.

10. Наявність залишкового ліжкового фонду психіатричних лікарень, недостатність денних стаціонарів, відділень сестринського нагляду і психосоматичних відділень у багатопрофільних лікарнях.

11. Недостатність місць у психоневрологічних будинках-інтернатах та геріатричних інтернатах.

12 Відсутність гуртожитків та інших місць проживання осіб, які страждають на психічні розлади та втратили родинні зв'язки.

13. Недостатня роль первинної ланки медико-санітарної допомоги в напрямку активізації психогігієнічних і психопрофілактичних заходів, вдосконалення медико-психологічної допомоги населенню.

14. Відсутність всебічного висвітлення в засобах масової інформації та використання інших шляхів популяризації знань із питань психіатрії задля подолання соціальної ізоляції та стигматизації пацієнтів із вадами психічного здоров'я, покращання їх ресоціалізації, а також недостатнє залучення громадськості до участі у вирішенні питань розвитку психіатричної допомоги та охорони психічного здоров'я.

Аналіз стану надання психіатричної допомоги населенню у 27 регіонах України свідчить, що можуть бути досвідом для інших регіонів:

1. Спільна праця управління охорони здоров'я та управління освіти та науки в Тернопільській та Вінницькій областях (наявність педагогічних працівників, підпорядкованих управлінню освіти та науки, у дитячих відділеннях психоневрологічної лікарні) та плідна співпраця з громадськими організаціями користувачів психіатричної допомоги у Вінницькій області.

2. Об'єднання психіатричної й неврологічної служб у межах психоневрологічного закладу в Тернопільській та Вінницькій областях.

3. Наявність центрів психічного здоров'я в Рівненській та Київській областях, що об'єднують психіатричну та наркологічну служби.

4. Організація надання психіатричної допомоги дитячому населенню у Львівській області.

5. Надання психіатричної та психотерапевтичної допомоги у стаціонарному відділенні № 2 Львівського міського психоневрологічного диспансеру.

6. Відділення для примусового лікування пацієнтів із вадами психічного здоров'я Київського обласного спеціалізованого психіатрично-наркологічного об'єднання.

7. Співпраця з територіальними центрами управління праці та соціального захисту населення, зокрема відкриття філії денного стаціонару Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 м. Луцька на базі територіального центру № 1 м. Луцька, що, безумовно, є прикладом наближення психіатричної допомоги до місць проживання пацієнтів та поліпшення якості надання медико-соціальної допомоги особам з вадами психічного здоров'я.

8. Перенос акценту із стаціонарної ланки на амбулаторне лікування осіб із вадами психічного здоров'я, зокрема забезпечення ліками в амбулаторних умовах пільгової категорії громадян за рахунок перерозподілу коштів із стаціонарної ланки в амбулаторну в Донецькій області.

9. Моніторинг якості надання психіатричної допомоги населенню Донецької області.

10. Створення у Донецькій області цеху з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади.

11. Організація роботи психіатричних стаціонарів у Житомирській області за принципом центрів, робота яких направлена як на надання стаціонарної, так і амбулаторної допомоги, а також організація роботи за принципом мультидисциплінарного підходу, що включає надання допомоги із залученням лікаря-психіатра, психолога, соціального працівника, що покращує надання психіатричної допомоги населенню.

12. Створення у структурі психіатричної служби м. Києва спеціалізованої психіатричної станції швидкої медичної допомоги.

13. Приєднання бригад швидкої психіатричної допомоги до психоневрологічної установи у Сумській області та м. Керчі.

14. Створення у структурі Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 амбулаторного центру медико-соціальної реабілітації для пацієнтів із вадами психічного здоров'я.

15. Організація гуртожитку для пацієнтів з вадами психічного здоров'я у м. Севастополі.

16. Центр психічного здоров'я студентської молоді на базі обласної студентської лікарні м. Харкова.

З огляду на багато критеріїв найкращими психіатричними закладами в Україні можна вважати обласну клінічну психоневрологічну лікарню м. Тернополя (головний лікар — В.В. Шкробот), Київське обласне спеціалізоване психіатрично-наркологічне об'єднання (генеральний директор — Г.М. Зільберблат) та обласний психоневрологічний диспансер м. Одеси (головний лікар — А.Є. Волощук).

Висновки

З огляду на викладене слід визнати стан надання психіатричної допомоги населенню в регіонах України таким, що потребує поліпшення.

Проблема реорганізації та розвитку системи охорони психічного здоров'я потребує удосконалення структурного та функціонального змісту психіатричної служби, покращання матеріально-технічного стану психіатричних закладів, покращання професійної психіатричної підготовки фахівців соматичного профілю, подолання негативних стереотипів щодо осіб із вадами психічного здоров'я, а також залучення громадськості до участі у вирішенні питань розвитку психіатричної допомоги та охорони психічного здоров'я.


Similar articles

Authors: Марценковський І.А., д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст, МОЗ України зі спеціальності «дитяча психіатрія»
"News of medicine and pharmacy" 5 (403) 2012
Date: 2012.04.10
Authors: Ю. Закаль, головний позаштатний спеціаліст за фахом «психіатрія», м. Львів
"Journal of Ukrainian psychiatrists Association" (02) 2011
Date: 2012.04.11
Categories: Psychiatry
Authors: Ю. Закаль, головний позаштатний спеціаліст за фахом «психіатрія», м. Львів
"News of medicine and pharmacy" Психиатрия (398) 2011 (тематический номер)
Date: 2012.01.26

Back to issue