Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

International journal of endocrinology 1 (73) 2016

Back to issue

Editor’s Note

Статтю опубліковано на с. 8-10

 

Шановні читачі!

Насамперед дозвольте привітати вас у новому, 2016 році! Бажаю вам реалізації ідей, нехай збуваються ваші мрії, дає радість і задоволення улюблена праця! Настав час проаналізувати рік минулий і складати плани на майбутній. Нещодавно відзначили 10-річчя «Міжнародного ендокринологічного журналу», а попереду — нові плани, завдання. 
Президент Національної академії медичних наук України академік Віталій Цимбалюк стверджує, що медицина, особливо медична наука, не любить революцій. Наука має розвиватися виключно еволюційним шляхом. Їй мають бути притаманні наступність, спадковість, послідовність. Опанування міжнародного передового досвіду, впровадження його надбань до широкої вітчизняної клінічної практики — один із безумовних пріоритетів розвитку української медичної науки.
9 лютого 2016 р. набув чинності наказ МОЗ України від 23.12.2015 р. № 890, яким затверджено Положення про реєстр пацієнтів, які потребують інсулінотерапії. Документ було розроблено з метою реалізації та запровадження в Україні пілотного проекту щодо державного регулювання цін на препарати інсуліну з квітня 2016 р. Раніше його старт планувався з 1 грудня 2015 р., однак потім реалізацію було відстрочено до 1 квітня 2016 р. Положення про реєстр пацієнтів, які потребують інсулінотерапії, визначає порядок формування та ведення реєстру таких осіб, а також використання відомостей цього реєстру з метою забезпечення обліку реімбурсації препаратів інсуліну. Сам реєстр розглядається як електронна централізована база даних, що містить інформацію про користувачів та пацієнтів, а також про виписку рецептів та видачу за ними препаратів інсуліну.
До реєстру вносяться такі відомості про пацієнта: прізвище, ім’я, по батькові; рік народження, клінічний діагноз та дата його встановлення; дані медичних оглядів пацієнта (дата огляду, рівень глікованого гемоглобіну в крові за даними останнього аналізу, види інсулінів, призначені пацієнтові за результатами огляду із зазначенням добового дозування); дані щодо виписки рецептів пацієнтові; дані щодо хронічних ускладнень тощо. 
Згідно з Положенням про реєстр пацієнтів держателем реєстру визначено МОЗ України, а його адміністратором — ДП «Центр електронної охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України». Доступ до реєстру матимуть користувачі трьох рівнів: користувач І рівня — лікар за спеціальністю «терапія», «ендокринологія», «дитяча ендокринологія», «загальна практика — сімейна медицина», який обіймає відповідну лікарську посаду в закладі охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, уповноважений на внесення інформації про пацієнтів, які потребують інсулінотерапії, до реєстру; користувач ІІ рівня — особа, яка є штатним працівником МОЗ України, структурного підрозділу з питань охорони здоров’я обласної, Київської міської державної адміністрацій, територіального інформаційно-аналітичного центру медичної статистики, уповноважена на перегляд та аналіз знеособлених відомостей; користувач ІІІ рівня — аптечний заклад, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами.
Інформація про пацієнта вноситиметься до реєстру користувачами І рівня за умови надання пацієнтом або його законним представником письмової інформованої добровільної згоди на обробку персональних даних. При цьому рецепт формуватиметься користувачами І рівня виключно засобами реєстру. Під час формування рецепта йому автоматично присвоюватиметься унікальний номер, згенерований програмним забезпеченням реєстру, що є ідентифікатором рецепта в реєстрі. Перед видачею пацієнту рецепт, сформований засобами реєстру, має бути надруковано та оформлено відповідно до Правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби та вироби медичного призначення. У разі відсутності в користувача І рівня технічної можливості виконати друк рецепта допускається виписування рецепта за умови повного дублювання інформації з рецепта, сформованого засобами реєстру, включаючи його унікальний номер. Відповідно до інформації, зазначеної на офіційному сайті МОЗ України, на сьогодні майже всі регіони України підключено до реєстру. 
А тепер про іншу проблему, що не розв’язується в Україні впродовж останніх десятиліть. Не претендуючи на глобальні узагальнення, подаю деякі матеріали звіту Дитячого фонду ООН [Gerasimov G., van der Haar F. Intensification of business-oriented approaches towards the global elimination of iodine deficiency though Universal Salt Iodization (USI) project: progress made by the USI partnership project in Ukraine (2009–2014). Report. UNICEF; 2014]. Упродовж п’яти років (з 2009 по 2013 р.) дві авторитетні міжнародні організації — Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) і Глобальний альянс з поліпшення харчування — спільно з урядами, діловими колами й неурядовими організаціями 13 держав світу здійснювали партнерську програму з профілактики йодного дефіциту. Зазначу, що це були держави з найгіршими результатами стосовно створення ефективних національних програм з обов’язкового йодування солі і з одними з найнижчих у світі показників охоплення населення йодованою сіллю (менше від 20 %). На жаль, до таких держав належить і Україна. Утім на відміну від Ефіопії, Гани, Сенегалу або Пакистану у нашій країні функціонує досить сучасна й розвинена соляна промисловість, що здатна без проблем випускати високоякісну йодовану сіль. 
Іншою важливою відмінністю України була добра загальна освіченість і високі початкові знання населення про несприятливі наслідки йодного дефіциту й користь йодованої солі. Тому насамперед основні зусилля спрямували на потужну соціально-комунікативну програму шляхом впливу на купівельну активність населення. Таким чином сподівалися різко підвищити використання йодованої солі на рівні домашніх господарств. 
Для розробки потужної соціально-комунікативної кампанії було залучено засоби масової інформації, Інтернет і соціальні мережі. Для оцінки ефективності роботи на початку (2009 р.) і наприкінці комунікативної кампанії (2014 р.) проводилися масштабні загальнонаціональні соціологічні дослідження для оцінки знань, ставлення й поведінки (досвіду використання йодованої солі) населення.
Основним посиланням комунікативної кампанії стала доведена наукою негативна залежність між йодним дефіцитом і рівнем інтелектуального розвитку, здатністю до навчання, набування навичок і досягнення успіху в житті, що так важливо для сучасної людини. Повідомлялося й про те, що нестачу йоду в харчуванні можна без великих складнощів і витрат здолати за рахунок використання йодованої солі, а також збагачених йодом харчових продуктів, таких як хліб або рослинна олія. Інформація була розміщена на сотнях вуличних рекламних щитів на всій території країни. Були надруковані й поширені сотні тисяч плакатів і листівок, причому деякі були настільки креативними, що для їх розуміння вже сам по собі був необхідний досить високий рівень інтелектуального розвитку. Крім того, було проведено велику кількість освітніх семінарів з проблеми йодного дефіциту практично в усіх обласних центрах, організовані різні інформаційні заходи. 
За оцінками дослідників, соціально-комунікативна кампанія охопила 41 % від усього населення країни, а в столиці — майже 80 %. При цьому середньостатистичний громадянин повинен був зустрічатися із соціальною рекламою близько 2,5 раза щоденно. Соціологічне дослідження, проведене у 2014 р. на всій території країни, показало, що на практиці 19 % респондентів інформацію про наслідки йодного дефіциту й переваги йодованої солі отримали із соціальної реклами. Кількість респондентів, які вважають наслідки йодного дефіциту серйозною загрозою для здоров’я своєї сім’ї, з 2009 по 2014 р. виросла на 14 %. До кінця комунікативної кампанії в 2014 р. 62 % респондентів були стурбовані можливими негативними наслідками нестачі йоду в харчуванні.
Однак парадокс полягає в тому, що лише трохи більше половини «стурбованих» респондентів (38 %) вважали, що докладають достатньо зусиль для запобігання наслідкам йодного дефіциту у членів своєї сім’ї, 31 % респондентів завжди купували йодовану сіль і 34 % планували вживати її і в подальшому. 
Як бачимо, незважаючи на зростання знань населення про йодний дефіцит і більш повне усвідомлення його несприятливих наслідків для здоров’я і розвитку, тільки третина населення здійснювала конкретні кроки з профілактики шляхом придбання й використання у себе на кухні йодованої солі. Прикро, що частка цих свідомих громадян не змінилася за 4 роки попри очевидно «якісну соціальну рекламу про здоровий спосіб життя».
Звісно, наївно було б очікувати зростання попиту на йодовану сіль лише за рахунок соціальної реклами без одночасних ефективних заходів уряду щодо законодавчого обмеження доступу населення до звичайної (нейодованої) солі. Яка користь від соціальної реклами, якщо на практиці в багатьох магазинах бюджетного сегмента роздрібної торговельної мережі, особливо в сільській місцевості, зовсім немає в продажу йодованої солі? А якщо йодована сіль наявна, то вона нерідко буває відчутно дорожчою за звичайну сіль, що саме по собі є перешкодою для покупців з обмеженими коштами.
Але уряди також здатні й на раціональні дії. У «Міжнародному ендокринологічному журналі» неодноразово публікувалися матеріали про надзвичайно ефективний досвід білоруської програми йодування солі, у якій акцент був зроблений на обов’язкове її використання при випуску хлібобулочних виробів, м’ясної й молочної продукції, консервів, а також у громадському харчуванні. При цьому звичайна (нейодована) сіль залишається у вільному продажі навіть при тому, що йодованій солі віддається явна перевага громадян, її частка становить понад 70 % від обсягу роздрібного продажу усієї харчової солі.
На сьогодні основним напрямом спільної роботи Міністерства охорони здоров’я, профільного комітету Верховної Ради, наукових інститутів, підприємств хлібопекарської промисловості й громадських організацій повинно стати просування законодавства стосовно збільшення використання «прихованої» йодованої солі (з готовими харчовими продуктами споживач сьогодні отримує 70–80 % усієї солі).
На завершення процитую експерта з питань Глобальної мережі з йоду (Iodine Global Network) Г.А. Герасимова: аналіз поведінкової економіки швидше наводить на сумні роздуми про ірраціональну поведінку як окремих громадян, так і урядів великих держав. Якщо, як вважають економісти, люди здатні до оптимізації, то чому уряд називає цим же словом різке скорочення витрат на охорону здоров’я, залишаючи лікарям як лікувальний засіб хіба що тільки добре слово?
Вітання читачам з Індії! Основною метою подорожі по Індії стало побачити насамперед один із символів її дивовижної культури — унікальний архітектурний шедевр XVII століття — мавзолей Тадж-Махал. Про нього знає весь світ, адже фотографії Тадж-Махала — у шкільних підручниках історії. Ще 1983 року мавзолей Тадж-Махал внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а у 2007 увійшов до списку Нових чудес світу (Колізей, Велика китайська стіна, Мачу-Пікчу в Перу, Петра в Йорданії, Тадж-Махал, статуя Христа-Спасителя в Ріо-де-Жанейро, Чічен-Іца в Мексиці). 
Тадж-Махал називають уособленням любові, пам’ятником красі, мрією, мармуровою поемою і, звичайно ж, перлиною індійської та світової архітектури.
Ця велична споруда справді заслуговує таких слів — сяюча, божественна, легка. Жодні барвисті описи не можуть передати її велич і красу. Чому Тадж-Махал з часу його спорудження в 1652 році вже сотні років справляє на людей приголомшливе враження, а при погляді на нього захоплює дух? Очевидно, справа не тільки в талантах архітекторів і будівельників минулих століть, але й у вічному коханні. Уся історія Тадж-Махала — це історія пристрасті, невтішної скорботи й натхнення — почуттів, завдяки яким було створено це дивовижне, найпрекрасніше творіння — пам’ятник великому коханню.
Тадж-Махал збудував в Агрі імператор Шах Джахан Мугал як мавзолей для своєї дружини Мумтаз Махал. Історії кохання завжди хвилювали уяву людей, незалежно від часу і місця дії. Так, через багато століть ми переймаємося історіями Трістана та Ізольди, Ромео і Джульєтти, Фархада і Ширін, короля Яна III Cобеського і Марисеньки, гетьмана Івана Мазепи і Мотрі Кочубеївни, Оноре де Бальзака й Евеліни Ганської. Історія індійського імператора з династії Великих Моголів і його дружини також гідна захоплення. Сучасники відзначають, що Мумтаз Махал була йому не просто улюбленою дружиною, але також другом і радником у всіх справах і не залишала чоловіка навіть у військових походах, не боячись труднощів і поневірянь. За весь час подружнього життя у них народилося 8 синів і 6 дочок, але останніх пологів у віці всього 36 років Мумтаз не пережила. Імператор прийняв рішення, яке й зробило їх імена безсмертними: вирішив побудувати для своєї коханої такий прекрасний і піднесений мавзолей, якого ще не бачив світ, і навічно зберегти пам’ять про їх велику любов. 
Будівництво тривало 22 роки, Джахан зібрав понад 20 тисяч робітників, а мармур возили на слонах. Такий мармур видобували тільки в одному місці: при денному світлі він білий, на сході сонця — рожевий, а при місячному світлі відливає сріблом. Напівкоштовні камені доставляли з різних країн світу: з Багдада — сердолік, із Тибету — бірюзу, з Росії везли малахіт — камінь, який особливо цінувався на Сході. Після закінчення будівництва Тадж-Махала Джахан хотів побудувати мавзолей і для себе на іншому березі річки і зробити його точно таким же, тільки з чорного мармуру. З’єднати усипальні повинен був міст, але цьому задуму не судилося здійснитися.
Справді, кохання здатне творити дива й спопеляти душу. Романтичне й водночас болісне. Часто це почуття спонукає до вчинків, на які навряд чи б хтось наважився, якби не кохав. В Україні також чимало пам’яток і романтичних історій про любов відомих українців та іноземців, які знайшли кохання в Україні. Але про це іншим разом…
З найкращими побажаннями,
головний редактор
професор Володимир Паньків,
член Національної спілки журналістів України

Similar articles

Authors: Маменко М.Є., Луганський державний медичний університет
International journal of endocrinology 1(19) 2009
Date: 2009.05.05
Categories: Endocrinology
Appeal of Editor-in-Chief
Authors: Володимир Іванович Паньків
International journal of endocrinology Том 15, №3, 2019
Date: 2019.07.09
Sections: In the first person
Authors: МАМЕНКО М.Є., Луганський державний медичний університет
"Child`s Health" 1(16) 2009
Date: 2009.04.13
Categories: Pediatrics/Neonatology

Back to issue