Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"News of medicine and pharmacy" 3 (566) 2016

Back to issue

Поздравляем с юбилеем!

Статья опубликована на с. 11 (Мир)

 

12 квітня 2016 року член редакційної ради газети «Новини медицини і фармації», головний редактор «Міжнародного ендокринологічного журналу», відомий вчений, доктор медичних наук, професор, завідувач відділу Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, заслужений лікар України Володимир Іванович Паньків відзначає 60-річний ювілей! Ми щиро вітаємо шановного Володимира Івановича та бажаємо міцного здоров’я на довгі роки, підкорення нових професійних вершин, благополуччя в усьому та подальшого розширення географії подорожей різними куточками світу!

Життєві вершини професора Володимира Івановича Паньківа (до 60-річчя від дня народження)
Володимир Іванович Паньків народився 12 квітня 1956 року в Коломиї на Прикарпатті. Його шлях у науку проліг через Коломийську середню школу № 1 імені Василя Стефаника, яку Володимир Паньків закінчив із золотою медаллю, через лікувальний факультет Івано-Франківського медичного інституту, який закінчив 1979 року. З 1983 по 1987 р. він навчався в заочній аспірантурі у Київському науково-дослідному інституті ендокринології та обміну речовин, де під керівництвом академіка Андрія Семеновича Єфімова у 1988 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Частота діабетичних ангіопатій в осіб із вперше виявленим цукровим діабетом». У свого вчителя Володимир Іванович перейняв досвід лікаря, вченого та організатора і сформувався як лікар-ендокринолог. У1997 році став доктором медичних наук, захистивши дисертацію на тему «Епідеміологія цукрового діабету та його ускладнень у Карпатському регіоні». У 1996-му Володимир Паньків пройшов стажування на курсах Всесвітньої організації охорони здоров’я з питань епідеміології цукрового діабету в Кембриджському університеті (Великобританія). Він автор понад 400 наукових праць, восьми монографій, чотирьох посібників, трьох патентів України на винахід.
Професор Володимир Паньків — один із провідних ендокринологів України, відомий у світі учений-ендокринолог. З 1994 року талановитий науковець є членом Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету, а з 1998-го — Європейської тиреоїдної асоціації. За вагомий внесок в розвиток охорони здоров’я Президент України у 2000 році присвоїв йому звання заслуженого лікаря України.
У 2005 році на конкурсній основі В.І. Паньків був призначений головним позаштатним спеціалістом МОЗ України й очолив ендокринологічну службу України. На цій відповідальній посаді розкрився непересічний талант вченого-організатора. У 2013—2014 рр. В.І. Паньків виконував обов’язки головного по заштатного спеціаліста з ендокринології Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації. Професор Володимир Паньків — заступник голови спеціалізованої вченої ради з ендокринології при Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.
Шлях Володимира Паньківа у великий науковий світ осяяний татовою зорею, адже його батько, Іван Паньків, селянський син з покутського с. Чортівця, що нині в Городенківському районі на Івано-Франківщині, закінчив найдавніший медичний університет Європи у французькому місті Монпельє. І треба ж було такому статися, що молодий доктор медицини, якому з таким дипломом судилося велике майбутнє, повернувся додому за декілька тижнів до початку Другої світової війни! Батько залишився в рідному краю і все своє життя допомагав людям.
Кар’єру практикуючого ендокринолога Володимир Паньків почав у Коломиї. Упродовж 1980—2005 років він був головним ендокринологом Коломийської центральної районної лікарні. Не секрет, наскільки важливою є нині в Україні проблема цукрового діабету, ожиріння чи захворювань щитоподібної залози. Це він знає не з книжок, а від конкретних відвідувачів, з тих багатьох експедицій, які організував у 1999—2003 рр. у гірські села Прикарпаття та Буковини. Цілісна картина вималювалася тоді, коли він став головним ендокринологом МОЗ України. На цій посаді ми не раз бачили Володимира Паньківа на головних телеканалах держави, його інтерв’ю публікували найвпливовіші видання.
З 1994 року прізвище науковця з’явилося у списках доповідачів на європейських і світових конгресах. У 2000 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Великобританія) видав довідник «2000 видатних вчених сьогодення», у якому знаходимо й професора Паньківа, доктора медичних наук з України, а в 2002 році в США побачив  світ інший довідник — «Хто є хто в науці і техніці», до якого також занесено його прізвище. За версією журналу «Фокус» (грудень 2009 року) В.І. Паньків включений до числа 50 найбільш визначних практикуючих лікарів України.
З 1998 року життя Володимира Паньківа пов’язане з кафедрою клінічної імунології, алергології та ендокринології Буковинського державного медичного університету, де він пройшов шлях від асистента до професора (2003 р.) та організував наукову школу з питань йододефіцитної патології. З червня 2006 року В.І. Паньків — завідувач відділу профілактики ендокринних захворювань Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. За роки своєї трудової діяльності він зробив вагомий внесок у розвиток ендокринології, підготував 10 кандидатів медичних наук та одного доктора медичних наук зі спеціальності «ендокринологія». Його учні стали вченими, відомими лікарями, організаторами охорони здоров’я, вони працюють не тільки в Україні, але й за кордоном.
Вроджена інтелігентність і благородство В.І. Паньківа, почуття такту й комунікабельність, принциповість завжди притягували до нього молодь, а чудові організаторські здібності сприяли зростанню його популярності серед колег, дозволивши йому стати лідером і наставником. Прекрасний співробітник, вдумливий, ерудований лектор, добра й культурна людина, він зустрічає свій ювілей зі значними науковими і педагогічними досягненнями, планами на майбутнє. У своїх лекціях для студентів та практичних лікарів він постійно й послідовно стверджує суворий індивідуальний підхід до кожного пацієнта. Високий рівень професіоналізму, клінічної ерудиції та життєвої мудрості у співдружності з цілеспрямованістю, працездатністю дозволили Володимиру Паньківу стати лікарем з великої літери.
Крім практичної й наукової медичної діяльності, Володимир Паньків заявив про себе як редактор і видавець. Упродовж 1994—1997 років він видавав газету для ендокринологів і хворих на цукровий діабет під назвою «Діабет і життя». З 2005 року Володимир Паньків є головним редактором одного з провідних наукових видань України — «Міжнародного ендокринологічного журналу». Водночас він член редакційних рад багатьох медичних наукових видань (газет «Новини медицини і фармації», «Здоров’я України», журналів «Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія», «Проблеми ендокринної патології», «Діабет, ожиріння, метаболічний синдром», «Український журнал дитячої ендокринології», «Практична ангіологія», «Біль. Суглоби. Хребет», «Буковинський медичний вісник»), у 2009 р. його прийняли до Національної спілки журналістів України.
Ще одним цікавим моментом біографії Володимира Івановича є те, що він передав любов до ендокринології й наукових досліджень своєму синові.
Володимир Паньків побував в усіх без винятку країнах Європи (у тому числі карликових і частково визнаних), на всіх континентах (крім Антарктиди), зібрав понад 800 тарілок із видами міст і країн світу в приватній колекції.
Як його вистачає на все? Це може видатися загадкою, але істина проста — просто в цієї талановитої людини безкінечно щедре, щире і безкорисливе серце. Потужна харизматична енергетика Володимира Паньківа випромінює тепло, доброту та впевненість. Він має здатність закохувати інших у те, у що залюблений сам, бо він пристрасно й безвідмовно вірний головній справі свого життя. Доля не раз його випробовувала, але він вистояв. Розгадку слід шукати в родинних глибинах, у тих предках, що вперто орали ріллю, а у свята співали й жартували, у тих добрих давніх священицьких сім’ях, у батьках, які любили людей та один одного. Це те, що передається на підсвідомому рівні і що перебуває з людиною впродовж усього її життя. 

Similar articles


Back to issue