Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"Emergency medicine" 4 (75) 2016

Back to issue

Аналіз надання допомоги пораненим в зоні проведення АТО на догоспітальному етапі за опитуванням медичних працівників

Authors: Пилипенко М.М.(1), Кучма А.Б.(2)
1 - Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
2 - МОЗ України, м. Київ, Україна

Sections: Medical forums

print version

Передумови. Українські медики вже близько 2,5 року надають допомогу численним пораненим у ході збройного конфлікту. Проте до тепер багато питань, пов’язаних із методологією та стандартизацією надання цієї допомоги, залишаються невирішеними. Багато в чому ця проблема обумовлена значними відмінностями в умовах надання медичної допомоги та відмінностями в оснащенні медиків, які лікують поранених у різних місцях. За час проведення АТО медичну допомогу часто надавали в екстремальних умовах за наявності дефіциту часу, персоналу, обладнання, медикаментів тощо. Такий дефіцит найнеобхіднішого значною мірою не дозволяє використати передовий військово-медичний досвід західних країн, отриманий у ході війни в Іраку та Афганістані, де оснащення медичної служби завжди було на високому рівні. Тому на сьогодні великого значення набуває збір та систематизація інформації про ключові напрямки лікування поранених, отриманої від медиків, які проводять безпосереднє лікування поранених у цих вкрай тяжких різноманітних умовах. Одним із найбільш простих способів отримання інформації щодо особливостей надання допомоги в умовах бойових дій є заповнен–ня такими лікарями опитувальників, проте ефективність цього методу до кінця не визначена. 
Мета: зібрати та проаналізувати інформацію про надання допомоги пораненим у зоні проведення АТО на догоспітальному етапі. 
Матеріал і методи. У 2015 році нами було опитано 35 медиків із числа службовців Збройних сил України та МВС, представників медичних служб добровільних батальйонів, лікарів медичних закладів зони АТО, серед яких було 15 лікарів-анестезіологів. Оскільки різні медики надавали допомогу різній кількості хворих, то при аналізі опитувальника, окрім середніх значень показників у респондентів та стандартного відхилення, ми розраховували ще показники при співвіднесенні відповідей із кількістю пролікованих. 
Результати та обговорення. За результатами опитувальника респондентами було надано допомогу 2565 пораненим, із них 852 були тяжкопоранені. За результатами відповідей на поставлені нами 10 блоків запитань, як найбільш вагомі в цій публікації ми виділили три такі проблеми: 1) біль у поранених; 2) час від поранення до огляду лікарем/надання хірургічної допомоги; 3) чого найбільше не вистачало при наданні допомоги? 
1. Біль у поранених: 1а. Який відсоток (%) поранених мають нестерпний біль до введення аналгетиків? 1б. Який рівень болю мають в середньому поранені за 10-бальною шкалою? За даними опитування відсоток із нестерпним болем становив 42 ± 31 % при середньому болю 5 ± 2 бали. Слід зазначити, що оцінка болю поранених у різних медичних працівників суттєво відрізняється, про що свідчить високе значення середнього відхилення. Оцінка болю не залежала ні від освіти (лікар чи інший медичний персонал), ні від стажу роботи. На запитання 1в «Чи вважаєте ви за потрібне введення наркотичних знеболювальних за відсутності лікаря, фельдшера чи парамедика?» з опитаних нами лікарів-анестезіологів «за» відповіли 62 % (8 із 13). Позитивна відповідь вірогідно не корелює з кількістю пролікованих тяжкохворих чи вказаним середнім рівнем болю, стажем лікаря. Ці результати свідчать, що проблема знеболення поранених все ще далека від свого вирішення. Наявність у військовослужбовців, які не мають медичної освіти, потужних засобів для знеболення може нести в собі ризики неадекватного їх використання. Про це часто заявляють і активно наголошують спеціалісти, які проводять різноманітні тренінги з тактичної медицини, аргументуючи це передусім відсутністю таких знеболюючих у бійців збройних сил країн НАТО. Разом із тим наші анестезіологи, які мають досвід догоспітального лікування поранених, свідчать, що навіть за широкої доступності потужних знеболювальних частота нестерпного болю та середній рівень оцінки болю в поранених високі. Тому наказове зменшення доступності знеболюючих без вирішення питань про налагодження медичної допомоги за стандартами НАТО може ще погіршити ситуацію. 2. Час від поранення до огляду лікарем/надання хірургічної допомоги. Середній час від поранення до огляду лікарем сильно відрізнявся залежно від окремих підрозділів та становив 150 хв при стандартному відхиленні 318 хв. При поглибленому аналізі з урахуванням кількості осіб, яким надана допомога кожним із медичних працівників, середній час до огляду лікарем вже буде становити 160 хв. Середній час від поранення до огляду лікарем, за даними лікарів-анестезіологів, — 267 хвилин (відхилення — 453). Такі дані свідчать про те, що доступність лікарської допомоги аж ніяк не вкладається в «золоту годину». Респондентам було також запропоновано відповісти на запитання про максимальний час до першого огляду лікарем. Тут відповіді ще більш відрізнялися, і в середньому час найбільш пізнього огляду лікарем пораненого становив 1110 ± ± 1637 хв, тобто 18,5 години (при відхиленні). Середній час від отримання поранення до надання кваліфікованої хірургічної допомоги становив 13,4 ± 20,2 години. При співвіднесенні з кількістю хворих — 8,6 години. Серед причин подовження евакуації бойова ситуація становила 67 %, 33 % — стан транспорту. З опитаних лікарів-анестезіологів 75 % перебували під обстрілом чи в зоні вогневого контакту з противником. У переважній більшості західних військових підрозділів перебування лікарів у зоні бойових дій вважають недоцільним чи недопустимим. Усі ці дані вказують на те, що організаційні аспекти надання пораненим першої лікарської та хірургічної допомоги все ще далекі до свого вирішення. Насамперед затримка надання допомоги, окрім вирішення питань із військово-медичним і евакуаційним транспортом, потребує вирішення питання, на якій відстані від місця бойових дій повинен перебувати лікар. 3. Чого найбільше не вистачало при наданні допомоги? Серед речей, яких не вистачає, лікарі-анестезіологи найчастіше вказували: 40 % — апарати штучної вентиляції легень, 33 % — анальгетики, 20 % — евакуаційний транспорт, 20 % — кровоспинні засоби, 12 % — цифровий рентген, кисневі концентратори, засоби для внутрішньокісткового введення, гіпертонічний р-н натрію хлориду, кардіомонітори, норадреналін, інфузійні помпи, антибіотики. Серед навиків, щоб б хотіли покращити лікарі-анестезіологи, передусім були забезпечення внутрішньокісткового доступу, проведення хірургічного відновлення прохідності дихальних шляхів, реґіонарної анестезії кінцівок, покращення знань щодо лікування черепно-мозкової травми, синдрому позиційного стиснення, користування сучасними технічними засобами (апарати штучної вентиляції легень, інфузійні помпи тощо). 
Висновки. Усе ще існує брак вірогідної інформації щодо особливостей надання медичної допомоги пораненим в умовах бойових дій та на етапах евакуації. Отримання та аналіз такої інформації сприятимуть покращенню якості надання медичної допомоги та поліпшенню ситуації з медичним оснащенням. Наші результати вказують на ефективність методу заповнення лікарями опитувальників щодо надання допомоги в умовах бойових дій та необхідність продовження роботи в цьому напрямку.

Similar articles

Особливості медико-санітарних втрат і організації екстреної медичної допомоги населенню та військовослужбовцям в зоні проведення антитерористичної операції
Authors: Кочін І.В. - ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», кафедра цивільного захисту та медицини катастроф
"News of medicine and pharmacy" 14 (552) 2015
Date: 2016.01.13
Categories: Medicine of emergency
Authors: Ступницький М.А., Волощук Р.Р., Марфюк Є.М., Блощичак Р.Я.
Медична служба 24 ОМБр

"Emergency medicine" 4 (75) 2016
Date: 2016.09.01
Sections: Medical forums

Back to issue