Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.


Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

 

"News of medicine and pharmacy" 8 (581) 2016

Back to issue

Ворміл Фіто в комплексній, превентивній та відновно-реабілітаційній терапії хворих на гельмінтози

Authors: Гарник Т.П. - д.м.н., професор, Кафедра фітотерапії, гомеопатії та біоенергоінформаційної медицини, ПВНЗ «Київський медичний університет УАНМ», м. Київ, Україна

Sections: Specialist manual

print version

Статья опубликована на с. 12-16 (Укр.)

 

Актуальність

Гельмінтози — інфекційні, паразитарні хвороби, що за поширеністю посідають третє місце у світі серед інфекційних хвороб, зокрема кишкових гельмінтозів. 25 % населення Землі, тобто кожний четвертий, уражено гельмінтозами, в Європі кожний третій житель — одним гельмінтозом, у той час як кожен житель тропіків уражений 3–4 гельмінтозами. На території України може бути поширено до 30 різновидів гельмінтозів.
Так, ентеробіоз уражає 10–90 % населення, на аскаридоз хворіє до 1,22 млрд людей, понад 600 тис. помирає, в переважній більшості — це діти. Від трихоцефальозу страждає кожна друга дитина у зоні тропіків і субтропіків. Значна кількість хворих, близько 1,4 млрд осіб із 73 країн світу, мають ураження на лімфатичні філяріози та є потенційними інвалідами. 40 млн вагітних мають анемію, що викликана гельмінтозами. В Індії економічні витрати, пов’язані із захворюванням, становлять 842 млн дол. США на рік. В Україні щорічно реєструється 400–600 тис. хворих переважно на ентеробіоз і аскаридоз. Серед загальноклінічних проявів перебігу гельмінтозу виділяють гостру фазу — від 1 тижня до 3 місяців, для якої характерні такі симптоми: підвищення температури тіла, висипання на шкірі, лімфаденопатії, еозинофілія, гіпереозинофілія та різноманітні органні прояви.
У хронічну фазу залежно від локалізації гельмінтозу можуть спостерігатися такі прояви: порушення апетиту, анемія, алергічні й токсичні прояви, зниження загального і місцевого імунітету, канцерогенна дія, механічні ушкодження.

Обґрунтування методів діагностики та ефективності лікування

Існують різні лабораторно-інструментальні методи діагностики гельмінтозів.
Принципи лікування гельмінтозів відповідають певним стандартам лікування залежно від особливостей паразита. Терапія повинна бути комплексною, спрямованою на знищення гельмінта і ліквідацію ускладнень інтоксикації як результату життєдіяльності паразита (анемії, алергічні прояви, зміни з боку гепатобіліарної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, серцево-судинної, нервової і м’язової систем.
Сучасні фармакологічні препарати мають різну спрямованість, а саме:
- порушують утилізацію глюкози у різних гельмінтів;
- справляють нейропаралітичну дію на стрічкових паразитів і сисунів;
- порушують функцію нервово-м’язової системи круглих гельмінтів.
За даними аналізу та результатами досліджень Всесвітньої організації охорони здоров’я, 75 % населення земної кулі, яке страждає від хронічної патології, повинне оздоровлюватися натуропатичними засобами й методами, до яких належать і засоби рослинного походження, а саме фітотерапевтичні. До хронічної патології зараховують також гельмінтози, що займають, як уже відомо, 4-те місце у структурі хвороб, які викликають певні ускладнення та шкодять здоров’ю людей незалежно від їх матеріального статку.
Основна дія трав — їх раціональне і правильне поєднання, що сприяє поліфункціональній, синергічній дії: зменшується обсяг і тяжкість ушкоджень різних органів і тканин, у цілому підвищується опірність організму шкідливим чинникам. Вплив на організм як ліків, так і спеціальних продуктів харчування на основі рослин визначає їх фармакотерапевтичну дію за рахунок окремих біологічно активних речовин (БАР) та їх комплексів. Біологічно активні речовини (флавоноїди, ефіролеткі сполуки, органічні кислоти, дубильні речовини, у тому числі алкалоїди у мінімальних кількостях, та інші сполуки) містяться у різних частинах рослини.
Фітотерапія — це потужний превентивно-лікувальний і відновно-реабілітаційний метод народної медицини, який має сьогодні достатнє наукове обґрунтування та підходи, що базуються на показаннях і протипоказаннях до застосування, включає також біо–логічно активні добавки та спеціальні продукти харчування.
У багатьох випадках досягти повного ефекту можливо лише при правильному і грамотному поєднанні різних рослин, синергічна дія яких підвищує ефективність лікування, сприяє профілактиці загострень та передбачуваних ускладнень на фоні фармакотерапії, хіміотерапії, впливу як екзогенних, так і ендогенних ксенобіотиків, різних патогенних чинників тощо.
Виготовлені на основі лікарських трав, фітопрепарати мають певні характерні особливості, зокрема м’який, поступовий терапевтичний ефект з помірною дією, у тому числі на етапі відновлювальної терапії і медичної реабілітації.
Для лікарських рослин характерні такі основні функції щодо забезпечення життєдіяльності:
- задоволення фізіологічних потреб у харчових біологічно активних речовинах, що не синтезуються у людському організмі;
- мобілізація захисних сил організму;
- пригнічення росту патогенних мікроорганізмів, грибкових та інших найпростіших, а також протигельмінтна дія;
- сприяння активації багатьох ферментів;
- нормалізація секреторно-видільної функції;
- кровоспинна, мембранопротекторна, жовчогінна, сечогінна, потогінна дія тощо;
- посилення та нормалізація кровообігу, регенерації;
- нормалізація нейрогуморальної функції.
Сучасні лікувально-профілактичні заходи мають певну спрямованість (Крылов А.А. и др., 1991):
- адаптотерапія — вплив на надклітинному рівні систем регуляції організму;
- метаболічна терапія — на рівні метаболічного життєзабезпечення;
- етіотропна терапія — вплив на організмовому та надорганізмовому рівнях.
Зважаючи на це, фітотерапевтичні засоби застосовують з метою лікування гострих захворювань; при загостренні хронічних хвороб; профілактиці загострень і захворювань; за наявності мікст-патологій, коморбідних станів; як ад’ювантні засоби (зокрема, при застосування у дітей, вагітних, при годуванні груддю).
Теорія та практика застосування фітопрепаратів базується на принципах превентивного лікування хворих — комплексності, етапності, системності, індивідуальному підході, безперервності та часовому принципі лікування, від простого до складного з урахуванням якості лікарської сировини, з якої виготовлені фітопрепарати.
Існують деякі захворювання, при яких застосовують винятково препарати, синтезовані хімічно, а при інших — фітотерапевтичні. Іноді ці лікарські засоби, як рослинні, так і хімічні, поєднують з метою посилення дії та досягнення більшого ефекту. На сьогодні виокремлено терапевтичні категорії щодо показань до застосування рослинних лікарських засобів, а саме стани, при яких фітопрепарати:
- є засобами першого вибору, наприклад при токсичних ураженнях печінки або інших органів;
- можуть бути альтернативою синтетичним препаратам при функціональних розладах;
- доповнюють базисну терапію;
- не показані, тому що вчасна фармакотерапія дає можливість запобігти тяжкому розвитку, перебігу хвороби або сповільнити його.
Всі ці властивості притаманні препарату Ворміл Фіто, що містить 13 компонентів рослинного походження, тобто лікарські рослини, що зростають у далекому зарубіжжі і відомі медицині Сходу (Індія, Китай, В’єтнам тощо). Квітки малотуса філіппінського (ротлера, камала) (Mallotus philippinensis Muller Arg.; syn. — Rottlera tinctoria Roxb; родина Euphorbiaceae — молочайні) (далі — М.р.). У диких умовах М.р. зростає як кущ або дерево заввишки до 10 м у тропічній Азії, в північній та східній Австралії. Має маленькі квіточки, зібрані у вигляді густого колосся. Плід — кулеподібна коробочка, покрита залозами та волосками. Рослина накопичує біологічно активні речовини: 10–20 % ротлерину та озоротлерину, похідні метилен-біс-флороглюцину і диметилпірану, що мають протиглисну дію. А також рослина накопичує до 80 % гумі (смоли), що діє як проносне. Призначають М.р. у народній медицині багатьох країн Сходу проти стрічкових глистів у дозі 5–10 г у вигляді кашки. Цю рослину в аюрведі називають камала, вона також накопичує у значній кількості інші БАР: амінокислоти, карбогідрати, флавоноїди, ліпіди, протеїни, фенольні сполуки, сапоніни, стероїди, таніни, терпеноїди, що забезпечують різнобічну антимікробну дію (проти стрептококової інфекції, при пневмоніях з абсцедуванням, септичних артритах і патологічних станах, обумовлених протеєм звичайним, тифозною сальмонелою, золотистим стафілококом), а також протигрибкову дію.
В експериментальних дослідженнях при токсичному гепатиті, викликаному чотирихлористим вуглеводом, введення екстракту М.р. (камали) підтвердило його гепатопротекторну активність, що була віднесена до антиоксидантних властивостей рослини.
У східній традиційній (народній) медицині екстракт М.р. застосовують як антибактеріальний, протираковий, протиглисний, протизаплідний, спазмолітичний, в’яжучий та проносний засіб.
Емпіричні знання народної медицини Сходу підтверджені клінічними даними, зокрема, науковими звітами і протоколами досліджень, в яких доведена антифілярійна дія водяних і спиртових екстрактів листя М.р. Концентрація, що гальмувала рухливість нервово-м’язового апарату глиста, становила 1/5 для водяного та 1/11 для спиртового екстракту порівняно з концентрацією для всього організму глиста, що дозволяє припустити наявність кутикулярного бар’єра проникності.
Доведена протизаплідна дія екстракту насіння М.р. на рівні фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у щурів жіночої статі. Припускається, що ця дія обумовлена ротлерином, похідним флороглюцину.
У клінічних дослідженнях виявлена антибактеріальна дія сирого екстракту М.р., що підтверджує тривале застосування у народній медицині при лікуванні деяких хвороб як антимікробного препарату широкого спектра, але без протигрибкової дії. У тому числі доведена достатньо сильна дія етанолового екстракту при концентрації 15,6–31,2 мг/л щодо 8 штамів Helicobacter pylori, а також бактерицидна дія з мінімальною бактерицидною концентрацією у 3,12–6,25 мг/л щодо різних стійких до кларитроміцину та метронідазолу штамів.
Біологічно активні сполуки, похідні халькону, з плодів М.р. — це C, D і E, що інгібують синтез оксиду азоту (NO) та експресію генів індукованої NO-синтетази (іNOS) за допомогою макрофагоподібної клітинної лінії у щурів.
При вивченні різних фракцій, отриманих із кори і плодів М.р., було виявлено загальноантиоксидантну та антирадикальну дії. Інгібування протеїнкінази С виникає завдяки сильній конкуренції між ротлерином та АТФ. Ротлерин також інгібує Т-клітинні імунні реакції у людини, скасовує утворення кисню у зірчастих клітинах печінки. Поліфенольна молекула ротлерину М.р. 95% етанолового екстракту має найвищу цитотоксичну дію порівняно з 50% етаноловим і водяним екстрактами. В експериментальних дослідженнях на тваринах (козах, вівцях) доведено, що екстракт має значну профілактично-лікувальну ефективність проти статевозрілих глистів.
Протитуберкульозний потенціал етанолового екстракту листя М.р. було доведено проти вірулентних та авірулентних штамів M.tubtrculosis H37Rv та M.tuberculosis H37Ra в мінімальних концентраціях 0,25 та 0,125 мг/мл відповідно.
Протиракову стимулюючу дію екстрактів кори М.р. пояснюють наявністю 3а-гідрокси-Д: А-friedooleanan-2-one.
У лабораторних умовах встановлена протипухлинна дія чотирьох тритерпеноїдів з кори коріння М.р., зокрема для фрієделану, фрієделіну, лупеолу та бетуліну (тритерпеноїди типу люпін).
В експериментальних дослідженнях доведена протиалергічна дія ротлерину, що блокує дегрануляцію мастоцитів, індукованих IgE, що припускає використання ротлерину при алергічних проявах, у тому числі при кропив’янці та алергічній астмі.
Поліфенольні сполуки екстракту коріння М.р. інгібують проліферацію та індукований апоптоз.
Доведено, що чотири похідні флороглюцину (малотофенон, малотохромін, малотоджапонін, малотолерин) можуть інгібувати активність зворотної транскриптази вірусу імунодефіциту людини.
Екстракт кори М.р. вивчали в лабораторних умовах і методом дослідження проліферації та міграції мезенхімальних стовбурових клітин довели його активність при загоюванні ран.
Встановлено проносну і глистогінну дію (від 35,69–78,21 %) смоли в концентраціях 60 і 120 мг/кг відповідно, виділеної з М.р., на щурах-альбіносах, які були інфіковані солітерами. Отже, М.р. завдяки багатому комплексу БАР, забезпечує антигельмінтну, антибактеріальну, антиоксидантну, мембрано- та гепатопротекторну дію.
Плоди ембліки лікарської (Emblica officinalis Gaertn.; syn. — Amla). Поширена у різних   районах центральної і південної Індії, на Цейлоні, Мадагаскарі, Малайї, у Китаї, в Індонезії. Культивують у Південній та Північній Америці, на Кубі, в Пуерто-Ріко, Панамі та інших районах Центральної Америки.
Це листяне дерево, що досягає 4–5 м зав–вишки. Квітки однополі, зеленого кольору, зібрані в китиці, розташовані у пазухах листків. Чоловічі квітки розташовані нижче від жіночих. Цвітуть взимку та влітку. Плід круглий, гладенький, із зазубринками біля основи, має шість рівних сегментів. Плід у міру стиглості набуває цегляно-червоного кольору, має в’яжучий, терпкий, дуже кислий і трохи гіркуватий присмак.
У плодах накопичуються БАР у значній кількості: аскорбінова та нікотинова кислота, каротин, рибофлавін, тіаміну бромід, метіонін, триптофан, кальцій, залізо, фосфор. Плоди також накопичують велику кількість флавоноїдів, дубильних речовин і пектину, а також протеолітичні та літолітичні ферменти, ефіролеткі олії. У листях і плодах ідентифіковані такі алкалоїди: філантин, філантидин, зеатин, зеатин-нуклеотид, зеатин-рибозид. Серед фенольних сполук — амлаїнова, 3,6-ді-О-галоїл-глюкоза-етил-галат, В-глюгалін, 1,6-ді-О-галоїл-глюкоза, 1-ді-О-галоїл-глюкоза, дигалова кислота, ембікол. Також у листях накопичуються фенольні кислоти: хебулова, хебулінова, хебулагінова, галова й елагова. Із дитерпенів — гібереліни А-3, А-4, А-7 і А-9; тритерпеноїд — лупеол; флавоноїди: кемпферол-3-глюкозид, рутин, кверцетин (листя і плоди), кислі та нейтральні полісахариди.
Плоди включені у трав’яну фармакопею США та аюрведичну фармакопею Індії.
Завдячуючи широкому вмісту БАР, застосовують плоди як у свіжому вигляді, так і для приготування різних соків, напоїв і лікарських засобів. Із плодів як сировини отримують вітамін С та інші екстракційні препарати. Індійська медицина застосовує ферментовані соки для лікування запалення легень, туберкульозу легень, а також для стимулювання травлення, при анемії, деяких серцевих захворюваннях, для лікування діабету, геморагій, діареї, при затримці сечі. Встановлена противиразкова дія водяних екстрактів плодів ембліки.
В експериментальних дослідженнях на щурах-діабетиках (діабет викликаний стрептозотоцином), яким вводили впродовж 40 днів водяний екстракт ембліки (100 та 200 мг/кг), запротокольована нормалізація вмісту глюкози в крові, глікогемоглобіну в крові, лактатдегідрогенази, креатинкінази та підвищення рівня глутатіону в крові, а також зменшення частоти серцевих скорочень, систолічного тиску крові порівняно з контролем.
Доведена ефективність щодо покращення загального стану здоров’я, відзначена дегельмінтизація при застосуванні в дозі 10 г, позбавляє проявів хвороб шкіри як наслідку хронічної гельмінтної інтоксикації. Водяний екстракт нормалізує обмін речовин, впливаючи на метаболічні процеси.
Максимальна протигрибкова дія екстракту насіння ембліки спостерігалась при концентрації 2,0 мг.
Етаноловий екстракт п’яти рослинних препаратів, до складу яких входила й ембліка, став довгоочікуваним альтернативним засобом із протиглисною дією в лікуванні шлунково-кишкових трихостронгілідів у невеликих жуйних тварин (кіз, ягнят).
Етаноловий екстракт листя ембліки покращував загоювання ран внаслідок перехресного зшивання колагенових волокон і відсутності моноцитів. Ця дія вивчалася у порівнянні з ефектом стандартного препарату для шкіри — фраміцетину. Вважають, що загоювальний ефект обумовлений хіноновою сполукою — ембеліном, структуру якого встановили на підставі аналізів спектральних даних і хімічних реакцій. Отже, ембліка забезпечує поліфункціональну дію — від антигельмінтної до цитопротекторної, мембранопротекторної, нормалізуючи морфофункціональні властивості різних органів, зокрема шлунка, печінки, підшлункової залози, підвищуючи дезінтоксикаційні властивості в цілому.
Бутея однонасінна (Butea monosperma (Lam.) Taub.) — дерево із родини бобових — Fabaceae (Leguminosa) темно-помаранчево-червоними квітками, поширене в Індії, Бірмі, на острові Цейлон, а культивують її в тропічних країнах. Ця рослина накопичує такі БАР: флавоноїдні глікозиди, гліцин, тетрамери лейкоантоціанідину, бутин (7,3’,4’-тригідроксифлавон), лактони, стерини та алкалоїди.
У країнах, де росте бутея однонасінна, використовують у побуті майже всі частини дерева: волокна кори — для отримання канатів, мотузок, а деревину — у виробництві водостійких матеріалів для будівництва.
У східній медицині, а також у деяких країнах Західної Європи дозволено застосування лікарських препаратів із коренів при гіпертонії, камеді — як в’яжучого засобу, орального контрацептиву, а насіння — як глистогінного засобу.
У народній медицині Сходу, традиційній індійській медицині (аюрведа) застосовують різні частини рослини залежно від цілей: етаноловий екстракт пелюсток квіток — для лікування захворювань печінки (від функціональних до вірусних гепатитів), статевої дисфункції, як афродизіак та загальний зміцнювальний, антиестрогенний засіб, для підвищення діурезу, а також проти інфекції і при артритах.
Препарати із листя бутеї застосовують проти кашлю, діабету, для лікування статевого безсилля, нормалізації менструації, при розладах нервової системи та лікування гострого неврологічного болю, геморою і як протиглисний засіб. Із коріння виробляють засоби проти філяріозу, гельмінтозу, гонореї, курячої сліпоти, використовують для лікування виразок, пухлин і як протиінфекційний засіб. Метанолові та гексанетанолові екстракти листя бутеї мають значну антифілярійну дію порівняно з відомим препаратом ципрофлоксацин. З кори та насіння готують сік або екстракт для тимчасової підтримки фертильності. Доведена протидіабетична, протизапальна, антимікробна, протигрибкова, антистресова, хемопревентивна, гемаглютинаційна, гепатозахисна, антипероксидаційна, антибактеріальна дія, а також інгібуючий вплив на щитоподібну залозу. Екстракт бутеї покращує регенерацію тканин, сприяє загоюванню ран; його протизапальна дія доведена за рахунок зменшення прозапальних цитокінів IL-1b, IL-6 та IL-8 на 32, 33 та 18 % відповідно, також відзначалося інгібування утворення простагландину Е2. Всі ці властивості (антиоксидантні, протизапальні) обумовлені багатим вмістом біологічно активних сполук: флавоноїдів, фенолів, алкалоїдів, що підтверджує їх нефропротективну дію. У дослідженнях доведено вплив екстракту бутеї на нормалізацію рівня креатиніну сироватки крові, сироваткової сечовини та азоту сечовини крові.
Бутею, що накопичує деякі флавоноїди, ізофлавонові структури естрогенної дії (каджанін, кладрин), найчастіше застосовують як загальний лікувально-профілактичний, зміцнювальний засіб для лікування захворювань печінки, а також з метою профілактики остеопорозу (під час менопаузи) у дозі 1,6 мг/кг у перерахунку на людину.
Застосовують м’якоть плодів дерева касії трубчастої (Fructus Cassia fistula), що росте та культивується в Індії, інших країнах Південно-Східної Азії, в Африці. Всі частини дерева використовують у медицині Сходу та аюрведі. Застосовують листя і плоди (боби) як послаблюючі засоби у лікарській формі настоїв. Боби мають циліндричну форму, 50–70 см завдовжки та 2–5 см у діаметрі, буро-чорні, що не розкриваються, з дерев’янистою оболонкою. В середині біб розділений численними перетинками на камери, у кожній — одна горизонтально розташована тверда блискуча насінина, оточена темною кислувато-солодкою м’якоттю. М’якоть містить 50–60 % цукру, слиз та до 1 % антраглікозидів — похідних оксиметилантрахінонів, знайдені алое-емодин, решта — сполуки антрону (сенідини А і Б та їх глікозиди — сенозиди А і Б), а також — кемпферол, інші флавоноїди. Відвари плодів застосовують як легкий проносний засіб, зокрема для дітей. Перевага в тому, що плоди (м’якоть) не містять смоли, що у значній кількості накопичується в листях рослини і при застосуванні як проносного засобу викликає небажану побічну дію — спастичного походження болі у кишечнику.
Препарати касії мають протизапальну, антиоксидантну, антибактеріальну, противірусну, знеболювальну, антидіабетичну, протизаплідну, протипухлинну, гепатозахисну, гіпохолестеринемічну, жарознижувальну, проносну, тонізуючу дію. За даними спеціалістів аюрведи, препарати касії мають дезінтоксикаційні властивості, позбавляють проблем, що виникають на шкірі (запалення, свербіж, нагноєння, екзема, стригучий лишай, лейкодерма), полегшують симптоми та біль при артритах, подагрі, ревматизмі. Застосовують пасту із золи листя касії та козиного молока при вогнищевій алопеції та втраті волосся на шкірі черепа, бровах і бороді. Поточне дослідження довело антиоксидантну дію водяно-спиртового екстракту з м’якоті плодів касії у лабораторних умовах за рахунок наявності фенолових сполук, жирних кислот, флавоноїдів, танінів методом фітохімічного скринінгу рослини. Загальний уміст фенолів порівняно зі стандартом, що вивчався, підтверджує обґрунтованість застосування препаратів касії у профілактиці оксидативних стресів. Сирі екстракти з даної рослини продемонстрували антибактеріальну та протигрибкову дію — від помірної до сильної — щодо грампозитивних та грамнегативних патогенних бактерій. Доведена залежність антибактеріального потенціалу екстрактів від дози, що є перспективним у розробці нових фармацевтичних препаратів із поліфункціональною фармакотерапевтичною дією при поєднаній (коморбідній) патології шлунка, печінки, підшлункової залози, нирок, шкіри, у тому числі як протикандидозних.
Сить округла (Cyperus rotundus L.) росте як бур’ян, зокрема, серед рису, по всьому Середземномор’ю, у Центральній і Південно-Східній Азії. Це багаторічна трав’яниста рослина з тригранним стеблом, вузьколінійним листям та іржаво-червоними квітками, що зібрані в колосок. Плід у вигляді маленького горішка. Сировина для заготівлі — кореневище, що має специфічний запах, присмак та будову у вигляді сірувато-темно-коричневих вузлів розміром до 1 см від 5–8 штук. Рослина накопичує такі БАР: алкалоїди (0,2–0,3 %), серцеві глікозиди, флавоноїди (1,25 %), дубильні речовини, ефіролеткі олії, сесквітерпеноїди, циніол, циперен, циперол, лимонен, пінен, жирні та смолисті речовини.
Сировина ситі округлої включена у фармакопею Японії, вміст ефіролетких олій повинен бути не менше 0,6 %.
Завдячуючи вмісту різних БАР, кореневище ситі округлої застосовують при порушеннях менструального циклу, для полегшення менструального болю. Препарати з даної сировини усувають застій крові і накопичення рідини, набряки, активно стимулюють травлення, покращують всмоктування речовин у тонкому кишечнику, зупиняють пронос, знищують паразитів, у тому числі застосовують при кандидозах і грибкових захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Насіння ситі округлої застосовують також як жарознижуючий, гіпотензивний і сечогінний засіб. Не рекомендують препарати з цієї рослини вагітним.
У давніх текстах аюрведи сказано про застосування цієї рослини для стримування ожиріння, зменшення спраги, полегшення проявів свербежу. Відомо, що препарати ситі округлої мають гіпнотичну властивість. У народній медицині Сходу рослину застосовували для зменшення проявів лихоманки, з метою запобігання зараженню гельмінтами, для лікування діареї, кашлю, бешихи, епілепсії, захворювань шкіри, у поєднанні з препаратами, що запобігають захворюванням печінки, легенів, і при діабеті.
В експериментальних доклінічних дослідженнях на тваринах доведена антибактеріальна, протизапальна дія. При розладах ліпідного обміну відзначалося суттєве зменшення маси тіла та рівня загального сироваткового холестерину. Доведена транквілізаторна дія спиртового екстракту плодів цієї рослини. Коріння у медицині Сходу використовують як антидот при укусі змії та при шлунково-кишкових розладах, що обумовлені амебіазом та лямбліозом. Вивчено механізми антимікробної та антидіарейної дії відвару з ситі округлої, що включали пряме знищення патогену та продемонстрували протигардіозну дію, зменшуючи бактеріальне зчеплення та інвазію клітин.
Здатність екстракту ситі округлої інгібувати перекисне окиснення була доведена в емульсійній системі лінолевої кислоти, що чітко встановило антиоксидантну дію препарату.
Продемонстрована значна антидіарейна дія метанолового екстракту коріння цієї рослини при діареї, індукованій касторовою олією, у мишей.
Отже, встановлено, що екстракти ситі округлої, які містять різні біологічно активні сполуки, такі як флавоноїди, мають потужний потенціал для модуляції функцій імунних клітин, забезпечуючи знеболювальну, антигельмінтну, протизапальну та антиоксидантну дію, запобігають захворюванням печінки, нормалізують вуглеводний і ліпідний обмін, позитивно впливають на органи дихання.
Плоди псоралеї ліщинолистної (Psoralea corylifoliа) (далі — П.л). Рослина роду псоралея належить до сімейства бобових. Поширена в Південній Азії, Індії, Шрі-Ланці, Аравії, Південому Казахстані. Культивують у Китаї.
Основні БАР, що накопичує рослина, такі: фурокумарини — псорален, ізопсорален, ангеліцин, жирні олії, стероїди, вітаміни, циклітоди (фітин і його похідні), ефірні олії. Із цієї рослини отримують препарат псорален як фотосенсибілізуючий засіб для лікування лейкодермії та вогнищевої алопеції. Нормативні вимоги до якості сировини регламентуються ФС 42-2247-84, а саме: вміст фурокумаринів повинен бути не менше 0,9 %. У східній медицині, а також в медицині Великої Британії застосовують насіння псоралеї ліщинолистної як протиглисний, діуретичний засіб та для лікування лейкодермії і прокази. Народна медицина Сходу застосовує П.л. як глистогінний, сечогінний, потогінний, проносний, ароматичний, антидепресантний, афродизіаковий, заспокійливий засіб, а також при чоловічій імпотенції. Рослинну олію П.л. використовують зовнішньо при більшості хвороб шкіри.
Спиртові екстракти листя та насіння викликали загибель мікрофілярій у лабораторних умовах. Широкий спектр — понад 12 біологічних сполук (псорален, ізопсорален, бакухіол, псоралідин, бакухалкон, бавахінін, флавони, леткі олії, ліпіди та інші) — був ідентифікований із різних частин рослини та забезпечував різні фармакологічні властивості: антибактеріальну, протипухлинну, антиоксидантну, протизапальну, протигрибкову, імуномодулюючу, гемозахисну дію.
Таким чином, рослини народної медицини, які впродовж тисячоліть використовувалися емпірично, вивчаються та мають наукове обґрунтування для впровадження нових перспективних лікарських засобів із більшою терапевтичною та економічною цінністю. Впродовж тисячоліть рослини здебільшого були джерелом не тільки для харчування, а і для лікування.
Насіння (плоди) селери пахучої (Fructus Apium graveolens L., syn. — Selery fruit), рід селера, сімейство селерових. Нараховується до 20 видів. Поширення — Середземномор’я. Культивують у країнах Європи, Північної і Центральної Америки, Північної Африки, Індії, Японії, Китаї та СНД.
Сировина — плоди селери від сіро-зеленого до коричневого кольору, розміром 0,8–1,5 мм, з характерним пряно-гіркуватим запахом.
Із БАР плоди накопичують вуглеводи: цукри, слизи; кумарини: остенол, апігравін, селерин, умбелоферон, фуранокумарини: апігравін, апіуметин, апіумозид, бергаптен, селеозидизоімператорин, ізопімпенелін, нітаретин, сеселін; флавоноїди: апігенін, апіїн, ізокверцитрин; аспарагін, солі калію, натрію, фосфору; вітаміни: С, фолієву кислоту, групи В, каротиноїди; ефіролеткі олії (у плодах 2–3 %): лимонна (60 %), селен (10 %), цемен, терпінеол, пінен, каріофілен, санталом; сесквітерпенові спирти: евдесмол, фталіди.
Сировина включена у британську фармакопею, що унормовує вміст ефірної олії у сировині не менше 1,5 %, а вміст водних екстрактивних речовин не менше 15 %.
Застосовують плоди селери при захворюваннях органів дихання, як антиаритмічний та седативний засіб. Настій і свіжий сік рекомендують як знеболюючий, діуретичний та проносний засіб. Призначають при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, подагрі, ревматоїдному артриті, дерматитах, гастритах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Через те, що ця рослина накопичує фуранокумарини, препарати на їх основі мають фотосенсибілізуючу дію. Плоди селери мають абортивну дію, протипоказані вагітним і жінкам, які годують груддю. Але це не поширюється на траву, яка застосовується в їжу.
Селера — лікарська рослина, що використовувалася у народній медицині багатьох країн світу, в тому числі в Україні, як афродизіаковий, глистогінний, протиспазматичний, вітрогінний, діуретичний, стимулюючий менструацію, проносний, заспокійливий, лактогінний, стимулюючий і тонізуючий засіб. У наукових дослідженнях доведена дія на нирки — збільшення виділення води та прискорення кліренсу накопичених токсинів, покращення функції печінки, а також гіпоглікемічна дія завдяки безпосередньому впливу на підшлункову залозу і виробництво нею інсуліну. Доведена антиагрегантна дія у лабораторних умовах флавоноїду апігеніну селери. Ця рослина сприяє підтриманню гігієни порожнини рота — зубів. Ефіролеткі сполуки цієї рослини продемонстрували протигрибкову дію та активність проти багатьох бактерій: стафілококів, стрептококів, сальмонели. Настоянку коріння селери використовують при подагрі, ревматоїдному артриті та станах, що супроводжуються депресією на фоні загальної хронічної патології. Додаткові переваги щодо застосування препаратів на основі селери — м’які транквілізатори, антидоти алкоголю, чинять гіпотензивну, гіпохолестеринемічну дію та сприяють виведенню сечової кислоти при подагрі, що доведено в доклінічних лабораторних умовах Університету Чикаго.
У доклінічних дослідженнях вивчали противиразкову та антибактеріальну дію екстрактів селери пахучої і довели значне інгібування ними шлункових уражень, що було схоже з отриманими результатами для омепразолу (94 %).
Вивчали антиоксидантну активність у природних умовах із залученням моделей мишей і довели, що апіїн (флавоноїд) та ефірні олії (ідентифіковано 28 компонентів) мали помітну активність щодо захвату радикалів малонового діальдегіду та ліпофусцину, сприяли зростанню сумарного вмісту антиоксидантів, підсилюючи дію супероксиддисмутази, глутатіонпероксидази і каталази, отже, інгібували небажаний процес окиснення. Доведена глистогінна дія лікарських рослин у лабораторних умовах в Чехії, у тому числі селери пахучої, проти аскарид порівняно з глистогінним препаратом альбендазол (зентел).
Таким чином, селера — пряноароматична рослина, що застосовується у харчовій, парфумерній промисловості та для медичних цілей, забезпечуючи антиоксидантні, антибактеріальні, противиразкові, антигельмінтні, гіполіпідемічні, гіпоглікемічні та антиагрегантні ефекти, покращуючи функціональний стан печінки, шлунка, підшлункової залози та нирок.
Смола гарденії гуміфера (Gardenia gummifera). Рослина поширена в Кампучії, Таїланді, дельті Меконга, культивують її у деяких країнах тропічної Азії. Це одна з рослин, препарати якої використовували з давніх-давен мудреці Індії, в аюрведі, призначали навіть немовлятам при порушеннях травлення, прорізувані зубів, здутті кишечника, запорі. У корі дерева і зовнішній частині серцевини є довгі секреторні ходи, що містять помаранчевий латекс — камедь-смолу, багату на різні БАР: гідроксилимонну кислоту (до 30 % у перерахунку на лимонну кислоту), камбогінол, камбогінат, біофлавоноїди, кантони, бензофенони. Смолу застосовують як сильний послаблюючий засіб. Гідроксилимонна кислота проявляє антисептичні властивості, а також пригнічує синтез ліпідів, запобігає перетворенню вуглеводів у запасні ліпіди через інгібування ензимних процесів. Доведено, що застосування концентрату цієї рослини знижує синтез жирних кислот до 40–70 % впродовж 12 годин після прийому їжі. Застосовують у вигляді жувальних паличок при хворобах печінки. Доведена антимікробна та противірусна активність препарату із смоли гарденії. Застосовують також як знеболювальний засіб, як антисептик, для загоювання ран зовнішньо, всередину при лихоманці, диспепсії, анорексії, асциті і при зараженні гельмінтами.
Під час дослідження хімічного складу біологічно активних сполук смоли виділили та ідентифікували шість нових тритерпенів — циклоартанів та довели їх значну антибактеріальну, протигрибкову, антигельмінтну та спазмолітичну активність. Отже, смоли гарденії, окрім антигельмінтної дії, впливають на метаболічні процеси, нормалізуючи ліпідний обмін, покращують регенерацію, підвищують дезінтоксикаційні властивості.
Кмин звичайний (Fructus Carum carvi L.) — це трав’яниста дворічна або багаторічна рослина, що поширена по всій Європі, культивується у Канаді, Марокко, Єгипті, Голландії та інших країнах. Сировина — насіння, що має сильний запах, гіркувато-пряний, пекучий смак, застосовується як спеція, має лікувальні властивості. Кмин відомий в аюрведі як засіб, що збуджував апетит, стимулюючи і сприяючи травленню, покращував лактацію, запобігав блюванню внаслідок захворювання печінки, розладів шлунка, а також позбавляв тропічної пітниці. Жування насіння кмину після важкої їжі допомагало перетравленню, запобігало карієсу, позбавляло неприємного запаху та кровоточивості ясен. Розмелений порошок кмину з соком гранату усував синдром подразненої товстої кишки та зменшував частоту випорожнення.
Накопичує БАР: ефіролеткі олії (до 7 %), головні компоненти — лимонен, карвон (38–60 %), дегідрокарвон, карвакрол, жирні олії (до 20 %), білок, смолисті речовини, флавоноїди: кемпферол-3-глюкозид, ізокверцетин, кверцетин-3-глюкоронід, кверцетин-3-кофеїлглюкозид, смоли.
Результати дослідження ефірної олії кмину припускають потенційне використання її для профілактики бактеріальних хвороб, у тому числі і як рослинний засіб, що підсилює фармакокінетику протитуберкульозних та антигельмінтних препаратів. Вважають, що потенціювання дії фармацевтичних препаратів у комплексі з кмином обумовлено присутністю сесквітерпенових лактонів і терпеноїдів, сірки.
У рандомізованому потрійному плацебо-контрольованому клінічному дослідженні доведена безпека та біохімічна ефективність екстракту кмину, широко застосовується в медицині для підтримки здоров’я, у тому числі при шлунково-кишкових проблемах, ожирінні, та в харчуванні.
Плоди включені у фармакопеї: європейську, Австрії, Британії, Франції, Німеччини, Угорщини, Швейцарії. Згідно з вимогами британської фармакопеї, вміст олії у плодах повинен бути не менше 3,5 %, а європейської та Німеччини — 3,0 %. Порошок плодів повинен містити не менше 2,5 % олії. Тотожність визначають методом ТСХ з ідентифікацією карвону. Якість сировини регламентує ГФ ХI та ДСТ 29056-91, вміст ефірної олії не менше 2 %. Європейська фармакопея регламентує якість ефірної олії кмину, що містить β-мірцину 0,1 %, лимону 30,0–45,0 %, трансдигідрокарвону не більше 2,5 %, карвону 50,0–65,0 %, транс–карвеолу не більше 2,5 %.
Застосовують плоди у складі шлункових, проносних, вітрогінних, седативних зборів при атонії кишечника, метеоризмі, для стимуляції функції травних залоз. Також використовують у харчовій промисловості як приправу та при випіканні хлібних, кондитерських виробів, виробництві спиртових напоїв і для ароматизації ліків.
Райтія антидизентерійна (Holarrhena antidysenterica) — це невеличке дерево, що росте у Південно-Східній Азії, Бірмі, центральній Індії та культивується в інших регіонах. Як лікарський засіб застосовують корені, кору, насіння, листя, що накопичують тритерпенові сполуки, стероїдні алкалоїди.
Використовують в азіатській медицині як глистогінний засіб, при діареї, дизентерії, псоріазі.
Вивчали метаноловий екстракт із кори стеблин і насіння щодо антибактеріальної ефективності проти Staphylococus aureus, Staph. tpidermidis, Streptococcus faecalis, Bacillus subtilis, Escherichia coli та Pseudomonas aeruginosa. Дослідження продемонстрували активність, пов’язану з алкалоїдами, що впливають на втрату плазмідної ДНК та пригнічення високомолекулярних білків. Була також установлена ефективність при хронічній та амебній дизентерії. Стимулювання кишки та релаксація опосередковуються через активацію гістамінових рецепторів і блокаду каналу Са++.
Стероїдні алкалоїди райтії інгібують ацетилхолін — естеразу, що є перспективним у лікуванні неврологічних розладів, наприклад хвороби Альцгеймера, Паркінсона, та розробці нових препаратів. Етаноловий екстракт стимулює фагоцитарну активність, одночасно інгібуючи гуморальний компонент імунної системи в експерименті на мишах, а на щурах у трьох моделях доведено суттєве зменшення рівня глюкози в крові. Антиоксидативний потенціал метанолового екстракту листя райтії вивчали за допомогою аналізів захвату вільних радикалів гідроксилу, активних форм кисню в усіх антиоксидантних аналізах у лабораторних умовах. Отже, доведена фармакотерапевтична антигельмінтна активність БАР райтії, розкрито механізм дії як окремих сполук, так і комплексного препарату.
Гранат звичайний (Punica granatum — Cortex Granati Radicis) — кущ або дерево заввишки 2–5 м і більше, його використовують впродовж тисячоліть у багатьох народів світу з метою лікування різних хвороб: порушення травлення, при захворюваннях органів дихання, інфекційних захворюваннях сечових шляхів, захворюваннях шкіри, серцево-судинних захворюваннях, щоб розріджувати кров, знижувати рівень холестерину, при анемії, тромбоцитозі, носових кровотечах, хворобах печінки. Відвар насіння використовували для лікування сифілісу.
У корі коріння накопичуються рідкі леткі алкалоїди (0,5–0,9 %), серед яких пелетьєрин, ізопелетьєрин, метилізопелетьєрин, псевдопелетьєрин та дубильні речовини (до 22 %). В основі рідких алкалоїдів лежить піперидинове кільце, що зв’язане з пропільною групою, окисненою до альдегіду або кетону. М’якоть плодів і насіння покращує травлення. Синергічна дія компонентів гранату значно вища, ніж в окремих складових. Доведена його антиоксидантна, антиканцерогенна та протизапальна дія. Застосовують гранат для лікування і профілактики раку, серцево-судинних хвороб, ішемії мозку, діабету, при бактеріальних інфекціях, антибіотичній стійкості, ушкодженнях шкіри, ожирінні, артриті, чоловічій безплідності, еректильній дисфункції. Антиоксидантна дія екстракту шкірки граната при використанні на моделях у природних умовах підтверджена гістопатологічними дослідженнями печінки. Метаноловий екстракт шкірки гранату справляє захисну дію, відновлюючи нормальну архітектуру печінки.
Таким чином, гранат використовується з давніх часів у багатьох системах народної і класичної медицини для лікування різних хвороб, тому що ця рослина накопичує різні біологічно активні речовини у значній кількості — це поліфеноли з високою антиоксидантною, антиканцерогенною та протизапальною дією.
Суміш танатів — алкалоїдів під назвою Pelletierinete Tannat як офіційний засіб застосовують проти стрічкових глистів.
Шкірка плода багата на дубильні речовини, її застосовують при лікуванні дизентерії і при розладах кишечника. Плоди містять значну кількість лимонної кислоти.
Кореневище куркуми довгої (Сurcuma longa L.). Куркума довга — трав’яниста тропічна рослина, що поширена в Індії, Південній Азії, Китаї, Індонезії. Культивують її також в Ірані, Афганістані, Індії, на півдні Китаю, в Індонезії. Куркуму тривало використовували в китайських та аюрведичних системах медицини та як продукт для харчування.
Рослина накопичує різні БАР: ефірні олії (1,5–5 %) сесквітерпени — зингіберен, бісаболен, гвайян, артурмерон, β-турмерон, α-турмерон, борнеол, а також крохмаль, жовті пігменти, або куркуміноїди (до 4,5 %), до яких належать куркумін, диметоксикуркумін, бісдиметоксикуркумін.
Застосування у практиці регламентується фармакопеєю Німеччини, а саме вміст у рослині куркуміноїдів повинен бути не менше 3,0 % у перерахунку на куркумін. Європейська фармакопея регламентує вміст ефірної олії не менше 5 % і не менше 1,0 % метан-декоринних похідних у перерахунку на куркумін.
Порошок кореневища куркуми покращує травлення, має жовчогінну дію. У східній та індійській медицині куркуму широко застосовують для лікування гепатиту. Доведено, що куркумін має антигепатотоксичну дію. Також було доведено, що куркума в експериментальних доклінічних дослідженнях на щурах інгібувала утворення виразки, спричиненої стресом, алкоголем, індометацином, пілоричною лігатурою та резерпіном. При цьому відмічено збільшення слизу стінки шлунка у щурів, що зазнали шлунково-кишкових уражень. Протизапальні властивості куркуми обумовлені її здатністю інгібувати прозапальну арахідонову кислоту. Ефективність була доведена при хронічному запаленні і була такою самою як і кортизону та фенілбутазону, що протидіє запаленню та подразненню, пов’язаному із запаленнями шкіри та алергією.
У харчовій промисловості куркума використовується у суміші карі.
Побічна дія: в експерименті на клітинних культурах доведена цитостатична дія куркуміноїдів, які інгібують мітоз і викликають хромосомні зміни. Значні дози куркуми можуть викликати подразнення слизової оболонки шлунка і блювання. Не рекомендують застосування при гострих захворюваннях печінки.
Але було виявлено, що куркума мала і гепатозахисну дію, ідентичну з силімарином, зменшуючи рівні ферментів печінки. Екстракт куркуми інгібував утворення афлотоксину на 90 % в експерименті на каченятах та зворотний розвиток біліарної гіперплазії, жирового переродження та некроз, який був викликаний афлотоксином. Також куркумін проявляв жовчогінну дію за рахунок збільшення біліарної секреції жовчних кислот, холестерину, білірубіну, а також підвищення розчинності жовчі, тим самим профілактуючи жовчнокам’яну хворобу. Антиканцерогенна дія куркуми пояснюється прямим антиоксидантним ефектом та активністю до захвату вільних радикалів, що також підсилює природну антиоксидантну систему організму, збільшуючи рівні глутатіону, сприяючи детоксикації в печінці мутагенів, канцерогенів, інгібуючи утворення нітрозаміну. Гіпохолестеринемічна дія екстракту куркуми обумовлена зменшеним споживанням холестерину в кишках і збільшенням конверсії холестерину в жовчні кислоти в печінці. Інгібування агрегації тромбоцитів складовими куркуми підтверджується підсиленим синтезом простациклінів та інгібуванням синтезу тромбоксану.
Отже, поточні дослідження підтверджують антиоксидантні, гепатозахисні, протизапальні, антиканцерогенні та протимікробні властивості куркуми при застосуванні при серцево-судинних хворобах та шлунково-кишкових розладах без жодних побічних ефектів з метою хіміопрофілактики та лікування різних хвороб. Останніми роками проведені дослідження у лабораторних і природних умовах довели, що куркумін має протиракові, противірусні, протиартритичні, протиамілоїдні, антиоксидантні, гепатопротекторні, антибактеріальні та протизапальні властивості. Ці дії опосередковуються через регуляцію різних факторів транскрипції, факторів росту, запальних цитокінів, протеїнкіназ та інших ферментів. Куркумін проявляє дії, подібні до інгібіторів фактора некрозу пухлини, інгібіторів фактора росту васкулярних ендотеліальних клітин, інгібіторів рецептора до фактора росту епідермісу людини.
Ембелія смородинова (Embelia ribes) росте в сухих листяних лісах, різних районах центральної і південної Індії, на Цейлоні, Мадагаскарі, у Малайї, Китаї, Індонезії. Культивують в Америці, на Кубі, у Панамі. Препарати ембелії використовують у народній медицині Сходу, традиційній медицині Китаю, в аюрведі. Плоди накопичують значну кількість аскорбінової кислоти, каротиноїди, мікро- та макроелементи, флавоноїди, поліфенольні сполуки, ферменти, алкалоїди, органічні кислоти, ефіролеткі сполуки тощо.
В аюрведичній медицині застосовують як тонізуючий, в’яжучий, проносний, антигельмінтний, жарознижувальний засіб, а також для лікування виразки, висипань на тілі, інфекцій, при запорах, діареї, печінковому застої. У різних дослідженнях доведені антибактеріальні, відхаркувальні, антивірусні властивості та кардіотонічна дія. Доведено комплексноутворюючі властивості препаратів емблії з солями металів свинцю, алюмінію із нейтралізацією їх токсичної дії в нирках і печінці. Ці дезінтоксикаційні властивості зростають за наявності аскорбінової кислоти.
Рівні ліпідів, холестерину під впливом емблії зменшувалися у тканинах печінки та аорті в експериментальних доклінічних дослідженнях упродовж трьох місяців у кроликів. Застосування сирого водяного екстракту з плодів та відповідної кількості синтетичної аскорбінової кислоти у мишей впродовж 7 днів на фоні введення хлориду цезію зменшувало виникнення хромосомних аберацій.
Доведена антиоксидантна дія активних компонентів таноїду плодів рослини. Спиртовий та водяний екстракти емблії демонструють сильну глистогінну дію. Гіпохолестеринемічна дія доведена при додаванні до раціону харчування даної рослини у чоловіків віком 35–55 років із високим рівнем холестерину. Таким чином, препарати на основі цієї рослини, що застосовувалися впродовж багатьох років емпірично, мають доклінічні експериментальні дослідження щодо ефективності як антигельмінтні засоби з певними дезінтоксикаційними та гепатопротекторними властивостями.

Висновки

До складу препарату Ворміл Фіто, розробленого за принципами аюрведичної практики східної медицини, входять нижченаведені рослинні біологічно активні компоненти в оптимальних кількостях:
1. Основні, базові рослини, що забезпечують антигельмінтну, антибактеріальну дію (малотус філіппінський, ембелія смородинова, касія трубчаста, псоралія ліщинолистна, гарденія гуміфера, селера, кмин звичайний, райтія антидизентерійна, гранат звичайний).
2. Антигельмінтна, антибактеріальна дія обумовлена наявністю БАР у мінімальних співвідношеннях: алкалоїдів, тритерпенових ефіролетких, поліфенольних сполук та окремих флавоноїдів.
3. До складу рецептури входять інші рослини, що посилюють дію основних антигельмінтних властивостей (синергічна дія) за рахунок інших біологічно активних сполук: органічних кислот, високих доз аскорбінової кислоти, каротиноїдів, токоферолів, мікро- та макроелементів, флавоноїдів тощо (ембелія смородинова, сить округла, селера, гранат звичайний, філантус ембліка, куркума довга).
4. Комплекс біологічно активних сполук таких рослин, як бутея однонасінна, касія трубчаста, сить округла, селера, гарденія гуміфера, кмин звичайний, куркума довга, усувають шлунково-кишкові розлади, що виникають при гельмінтозах і в процесі лікування: метеоризм, запори, порушення апетиту, диспепсію.
5. Лікарські рослини дієтичної добавки Ворміл Фіто сироп виробництва «Сурія Хербал Лімітед» (Індія), окрім глистогінної дії, забезпечують відновлення функціонального стану гепатобіліарної системи, підшлункової залози та діяльність різних відділів шлунково-кишкового тракту, справляючи мембранопротекторні, гепатопротекторні, антиоксидантні, імунокорегуючі, цитопротекторні, ранозагоювальні дії за рахунок флавоноїдів, ефіролетких, поліфенольних сполук, органічних кислот, вітамінів С, Е, ферментів та особливої технології виготовлення, що притаманно для аюрведи.
6. Доведено, що завдячуючи БАР лікарські рослини забезпечують нормалізуючий вплив на вуглеводний (гіпоглікемічна дія), ліпідний (гіпохолестеринемічна дія) обмін, що є позитивним у терапії поєднаної патології на фоні гельмінтної інвазії.
7. Механізм нейропаралітичної антигельмінтної дії Вормілу Фіто обумовлений БАР: алкалоїдами, ефіролеткими тритерпенами, антраценпохідними, танідами, смолами, гумі, що також мають регулюючий ефект на кишечник.
8. Лікарські рослини, що входять до рецептури Вормілу Фіто, включені у фармакопеї багатьох країн світу: європейську, Британії, Австрії, Франції, США, Індії, Китаю.
9. Згідно з аналізом літературних джерел щодо рецептури Вормілу Фіто, доведена ефективність, безпечність щодо застосування як у дітей віком від трьох років, так і в дорослих за винятком побічної дії на різні органи та системи, що характерно для різних груп антигельмінтних препаратів хімічного походження.
10. Зважаючи на те, що деяким рослинам властива протизаплідна, утеротонічна дія, заборонити застосування у вагітних.

Bibliography

Список літератури знаходиться в редакції  

Similar articles

Peculiarities of phytotherapy of diabetes mellitus through the prism of comorbidity and prevention of complications (review of literature)
Authors: Волошин О.І., Глубоченко О.В., Паньків І.В., Глубоченко В.Г., Малкович Н.М.
ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

International journal of endocrinology Том 15, №3, 2019
Date: 2019.07.10
Categories: Endocrinology
Sections: Specialist manual
Authors: Волошин О.І., Глубоченко О.В., Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці
International journal of endocrinology 5 (29) 2010
Date: 2010.09.17
Categories: Endocrinology
Ways to Correct the Disorders of the Functional State of the Gastrointestinal Tract  in Helminthiasis in Children
Authors: Шадрін О.Г., Ковальчук А.А., Дюкарева С.В., Фисун В.М., Басараба Н.М.
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України», м. Київ, Україна

"Child`s Health" 7 (75) 2016
Date: 2017.01.06
Categories: Pediatrics/Neonatology
Sections: Clinical researches

Back to issue